Правопорушення та юридична відповідальність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття та види правопорушень

2. Поняття та види юридичної відповідальності

3. Правопорушення та юридична відповідальність співробітників ДДУ ПВП

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Людське суспільство, як і будь-яка інша складна система, може нормально функціонувати та розвиватися лише на основі певних правил, з-поміж яких обирається один з багатьох можливих варіантів поведінки того або іншого суб'єкта. Задля регулювання поведінки людей та їх об'єднань у суспільстві формуються певні правила поведінки,(норми права, як первинний рівень права) котрі орієнтують на досягнення тієї чи іншої мети.

Соціальні норми здійснюють нормативне регулювання поведінки суб'єктів шляхом встановлення діянь дозволених чи не дозволених, здійснюють визначення умов, за яких передбачуване діяння дозволяється або забороняється, визначаються суб'єкти, на яких за певних умов поширюється правило поведінки, що встановлено тією чи іншою нормою.

Особливим видом соціальних норм є норми права, які є "елементарною часткою" права. У зв'язку з цим для норм права як частини цілого (права в цілому) притаманні свої основні ознаки і властивості.

Правопорушення являють собою особливу різновидність поведінки людей і інших суб'єктів суспільних відносин. Законом регулюються тільки поступки (вчинки) людей, їх дії або бездіяльність. Не можуть регулюватися нормами права думки людей або певні риси характеру. Поза своїми діями людина не існує для закону. Якщо ж закон карає за тенденцію, за образ думок, то він служить нищенню рівності людей перед законом, роз'єднує їх.

Правопорушення -- це, перш за все, діяння (дії або бездіяльність). Воно відрізняється від права і від правомірної поведінки певними ознаками.

Правопорушення -- це юридичне карне діяння. Караність означає, що в чинному законодавстві передбачено склад правопорушень, і встановлена міра юридичної відповідальності. В зв'язку із цим всі правопорушення і юридична відповідальність за них закріплені в законодавстві.

Що ж до юридичної відповідальності то термін "відповідальність" вживається в різних змістах, найбільш часто як борг, обов'язок чи покарання. В першому випадку мова йде про активний аспект відповідальності. Саме тут відповідальність виступає як усвідомлення особою свого місця в суспільстві, своєї ролі в розвитку суспільного прогресу, своєї особистої участі в справах держави. Відповідальність в цьому змісті є своєрідним моральним, політичним регулятором поведінки людей в сучасному на майбутньому. Інтерес до цього аспекту відповідальності особливо зріс коли виявилося, що юридично можна виправдати жорстокий і нелюдський злочин.

В другому суть відповідальності розглядається в ретроспективному аспекті, як відповідальність за минуле. Відповідальність в цьому є з однієї сторони, несення особою не сприятливих наслідків своєї поведінки, а з другої - завдання особі позбавлень, адекватна негативна реакція суспільства на її поступок. Деякі вчені вважають, що про юридичну відповідальність можна говорити лише в плані покарання ( в широкому змісті цього слова).

Юридична відповідальність нерозривно пов'язана з державою. Це накладає серйозний відбиток на її зміст. Для того, хто несе юридичну відповідальність, вона складається з того, що державні органи вимагають від даної особи відповіді за скоєний нею проступок, а головне - ця особа повинна нести позбавлення, передбаченні правовими санкціями. В кінцевому рахунку, відповідно, юридична відповідальність заключається з цієї точки зору в реалізації санкції.

Необхідно зазначити, що юридична відповідальність перш за все існує з метою охорони суспільного ладу. Поряд з цим охорона демократичного правопорядку не єдина мета юридичної відповідальності. Остання також має за мету виховувати людей, тому, що правопорушення карається перш за все в свідомості людини.

Активним вивченням даних інститутів займаються різні науки, але особливе місце тут займає теорія держави та права, яка її розглядає найперша в чистому вигляді.

Держава і право - це такий об"єкт в вивченні якого зацікавлено багато наук: соціологія, політична економія, історичні науки, теорія держави і права, галузеві правові науки.

Кожна з них находить в ньому свій предмет і своїми методологічними і методичними засобами вивчає його.

Теорія держави і права - єдина теорія. Це єдинство виникає з того, що держава і право взаємодіють між собою як засіб регулювання громадських стосунків. Взаємопов"язаність в процесі виникнення, розвитку і функціонування держави і права- одна з основних закономірностей державно-правової організації і життя суспільства.

Актуальність індивідуально науково-дослідного завдання полягає в тому, що вивчення правопорушень і юридичної відповідальності за них, співробітників ДДУ ПВП, є необхідним для роз'яснення цього питання не тільки рядовому громадянинові (з точки зору, як правоохоронець-держслужбовець, відповідатиме за правопорушення перед державою), а й самому співробітникові (з точки зору розвіяння міфу про безкарність і вседозволеність правоохоронцям-держслужбовцям) що дозволить ще на ранніх стадіях попередити правопорушення співробітників ДДУ ПВП (особливо це є необхідним для курсантів ДДУ ПВП, як для першої кадрової ланки).

Мета даної роботи - зробити спробу розкрити поняття правопорушення, юридичної відповідальності, їх основні види та суть, а також виходячи з розкритих інститутів дати характеристику і розкрити, особливості правопорушень і юридичної відповідальності співробітників ДДУ ПВП.

Ключові слова та скорочення: правопорушення, злочин, проступок, держава, право, правопорядок, юридична відповідальність, адміністративна, кримінальна, дисциплінарна, матеріальна, цивільна відповідальність, Кодексу законів про працю України (КЗпП) й ін.

1. Поняття та види правопорушень

Поняття "правопорушення" стало використовуватися у вітчизняній юридичній літературі лише з кінця XIX в. В старих правових актах звичайно вживалися слова "неправда", "зло", "лиходійство", "погана справа", "крадіжка", "образа" й інше., причому істотних відмінностей в термінології між порушенням закону, царського указу, особистих розпоряджень боярина або якого-небудь посадовця не спостерігається; хоча важко провести розмежування між порушенням цивільної, кримінальної або адміністративної правової норми. Втім, і тепер не існує цілком точних визначень понять правопорушення окремих галузей права, за винятком злочину (кримінальне право) і проступку (адміністративне право).

Правопорушення являють собою особливу різновидність поведінки людей і інших суб"єктів суспільних відносин. Законом регулюються тільки поступки (вчинки) людей, їх дії або бездіяльність. Не можуть регулюватися нормами права думки людей або певні риси характеру. Правопорушення - це, перш за все, діяння (дії або бездіяльність). Воно відрізняється від права і від правомірної поведінки наступними ознаками.

1. Це суспільно небезпечне або шкідливе діяння. Усі правопорушення є суспільно небезпечними або шкідливими діяннями, оскільки вони спрямовані проти суб"єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави або суспільства в цілому. Порушуючи природні права або права, які закріплені законом, правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Шкода або соціальна небезпека буває різна: матеріальна, моральна, - іноді дуже небезпечна, коли здійснюється посягання на життя чи здоров"я людини, на державну безпеку тощо. В зв"язку із цим кримінальні злочини є найбільш соціально небезпечними серед усіх правопорушень. Наприклад, крадіжка особистого чи державного майна наносить шкоду особі або державі.

2. Правопорушення - це протиправне діяння (дія або бездіяльність). Усі правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства чи природних прав людини, які ще не закріплені в законодавстві. Вони можуть виявитися в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, хуліганство тощо). В окремих випадках правопорушення вчиняються в результаті бездіяльності, коли на суб"єкта покладаються юридичні обов"язки, передбачені законом чи договором, а він не виконує їх, в результаті чого наноситься шкода або створюється соціальна небезпека. Наприклад, на охоронника покладається обов"язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконав своїх обов"язків і трапилось розкрадання майна. Тому "дія" і "бездіяльність" охоплюються одним поняттям - діяння.

3. Правопорушення - це винне діяння. Воно не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності (за виключенням безвиновної відповідальності при використанні джерел підвищеної небезпеки, які нанесли шкоду іншим особам). Вина - це психічне відношення особи до своїх протиправних діянь. Вона має об"єктивну і суб"єктивну сторону (як почуття вини). Особа іноді може визнавати свою вину у вчиненні правопорушення, а іноді не визнає її. В таких випадках вина доказується державними органами або позивачем по цивільних справах.

4. Порушення - це юридично карне діяння. Карність означає, що в чинному законодавстві передбачено склад правопорушеннь, і встановлена міра юридичної відповідальності. В зв"язку із цим всі правопорушення і юридична відповідальність за них закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридично не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування аналогії закону в тих галузях права, де вона не заборонена.

5. В окремих випадках правопорушень, особливо кримінальних злочинах, необхідно встановити причинний зв"язок між протиправними діями і наслідками, які настали. Якщл такого причинного зв"язку не буде встановлено, то не можна і ставити питання про наявність складу правопорушення.

Таким чином, правопорушення - це соціально-небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб"єкта (фізичної чи юридичної особи), яке передбачене чинним законодавством і за яке встановлена юридична відповідальність.

Найбільш поширеною класифікацією правопорушень є їх поділ за ступенем соціальної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і проступки. Злочинами визнаються правопорушення, з якими пов'язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні і особисті права людини. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів.

Проступки в сою чергу, поділяються на адміністративні проступки (правопорушення), конституційні, фінансові, цивільно-правові, дисциплінарні (порушення трудової дисципліни), земельні, екологічні, процесуальні, шлюбно-сімейні та інші. Поняття злочину і інших правопорушень вивчаються в різних галузях права.

Загальна характеристика правопорушень

Правопорушення -- ця поведінка осудної фізичної або юридичної особи, що порушує норму права. Для визначення цього поняття можна використовувати і інші терміни: неправомірна, протиправна поведінка, делікт, незаконна дія й інше. Всі вони говорять про одне і те ж явище, яке може мати різні форми, залежно від змісту правової норми: невиконання покладених або прийнятих на себе обов'язків, порушення встановлених заборон або зловживання своїм правом. Треба зазначити, що правопорушення діаметрально протилежне правомірній поведінці, це відноситься і до їх соціального єства, і до юридичної природи.

Соц.іальна сутність правопорушення - причинення шкоди тим соціальним, груповим чи особистим інтересам, які юридично захищені державою.

Види правопорушень:

за ступенем суспільної або особистісної шкідливості:

- проступки (шкідливі правопорушення);

- злочини (небезпечні правопорушення).

злочини - це скоєне винно суспільно небезпечне діяння (дія або бездія), заборонене кримінальним законом під загрозою покарання.

Види проступків:

· конституційне правопорушення - завдає шкоди державному ладу; його об"єктом є закріплені Основним Законом порядок організації та діяльності органів державної влади і глави держави, порядок утворення інших органів держави, форма правління та устрій держави; також об"єктом такого проступку можуть ставати конституційні права громадянина;

· цивільне правопорушення завдає шкоди майновим і пов"язаним з ними особистим немайновим інтересам суб"єкта. Об"єкт цього правопорушення - майнові або пов"язані з ними немайнові цінності;

· адміністративне правопорушення - це протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський або державний порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність;

· дисциплінарне правопорушення - це правопорушення яке завдає шкоди внутрішньому трудовомо розпорядку підприємств, установ та організацій.

В юридичній науці обговорюється питання про можливість виділення в окремі види екологічних, сімейних, процесуальних та деяких інших правопорушень.

Невідємним є від правопорушення, юридична відповідальність за нього, ці два елементи настільки взаємопровязані що розкривши один буде неприпустимою помилкою нерозкрити інший, адже в правовій державі юридична відповідальність є логічним закінченням правопорушення, тож в наступному питанні буде зроблена спроба розкрити поняття та види юридичної відповідальності.

2. Поняття та види юридичної відповідальності

правопорушення юридичний відповідальність курсант

Юридична відповідальність - одна з форм соціальної відповідальності. Сутність соціальної відповідальності полягає в обов'язку індивіда виконувати вимоги, що пред'являються до нього суспільством, державою, людьми. Окрім юридичної в суспільстві діють і інші форми соціальної відповідальності: моральна, політична, організаційна, суспільна, партійна і інша. Організаційна і політична відповідальності знають такі форми як звіт, відставка, моральне - засудження громадською думкою, партійна - виключення з партії і т.п. В сукупності всі ці види і призначаються для забезпечення впорядкованості, стабільності суспільних відносин в різних сферах життєдіяльності суспільства.

Відношення індивіда до суспільних інтересів, випливає з правильного розуміння і виконання їм своїх обов'язків, визначених соціальними нормами, представляє суб'єктивну сторону соціальної відповідальності. Соціальна відповідальність як сукупність нормативних вимог, що пред'являються до індивіда, є об'єктивна сторона соціальної відповідальності. Цим вимогам відповідають позитивні і негативні санкції. Людина відповідає за свої дії, вже вчинені (ретроспективна відповідальність) або за дії, які вчиняються, або їм належить відбутися (перспективна відповідальність).

Юридична відповідальність виявляється в процесі здійснення державного примусу, але виникає тільки після встановлення факту правопорушення, і наявності в ньому складу правопорушення. Таким чином, склад правопорушення є фактична підстава юридичної відповідальності, а норма права - правова підстава, без неї юридична відповідальність не існує.

Юридична відповідальність - це міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (суспільства), на підстаів закону або іншого нормативного акта з метою попередження правопорушень в перспективі і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб"єктивних прав на матеріальні і духовні цінності.

Юридична відповідальність - це міра покарання, яка носить, як правило, публічний характер. Вона здійснюється або може здійснюватись від імені держави шляхом державного примусу. В окремих випадках відшкодування збитків може відбуватись добровільно без державного втручання.

Основною рисою юридичної відповідальності є її тісний зв'язок з правом і державним примусом. Тому її можна розглядати як правовідносини, в яких держава має право застосувати певні заходи примусу до суб'єктів, які скоїли правопорушення і зобов'язані зазнавати втрат чи обмежень, передбачених санкціями норм права. Юридична відповідальність не зводиться до державного примусу, як і останній -- до першої.

Державний примус -- це державно-авторитарний вплив відповідних державних органів і посадових осіб на поведінку людей. Він має різні форми, які можуть бути і не пов'язані з юридичною відповідальністю за правопорушення. Наприклад, примусовий медичний огляд, проведення карантинних заходів чи реквізицій.

Соціальне призначення юридичної відповідальності -- охорона суспільних відносин -- реалізується в її правоохоронній і виховній функціях. Правоохоронна функція юридичної відповідальності, в свою чергу, поділяється на правовідновлюючу і каральну, а виховна -- на функції спеціальної і загальної превенцій.

Юридична відповідальність повинна бути передбачена, як правило, в законодавстві, особливо в Кримінальному кодексі, Кодексі про адміністративні правопорушення. Всі види відповідальності служать попередженню нових правопорушень. Різні види відповідальності мають свою особливість або специфіку, різну мету і цілі, тому деталізація цього питання належать до різних галузей права.

Юридична відповідальність здійснюється на засадах (принципах) законності, обгрунтованості, невідворотності, індивідуалізації і справедливості.

Юридичну відповідальність поділяють на такі основні види: конституційна, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова, матеріальна. Дискутується питання про можливість виділення й інших видів юридичної відповідальності: екологічної, процесуальної, фінансової тощо. Види правопорушень можна класифікувати залежно від галузей права, але не можна класифікувати так юридичну відповідальність.

Юридична відповідальність це закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов"язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали.

Соціальна сутність юридичної відповідальності - це здійснювана "руками держави" природна реакція суспільства, принаймі тієї його частини, волю якої виражає держава, на порушення певних соціальних інтересів, на "пошкодження" певних соціальних чи особистих благ.

Інші види заходів державного примусу: попереджальні (превентивні, запобіжні); припиняючі; відновлюючі; компенсаційні.

Види юридичної відповідальності

· конституційна;

· адміністративна;

· цивільна;

· дисциплінарна;

· матеріальна;

· кримінальна.

Дискутується питання про видову самостійність процесуальної (зокрема, цивільно- та кримінально-процесуальну), екологічної, сімейної та деяких інших варіантів юридичної відповідальності.

· Конституційна-правова відповідальність -- самостійний, встановлений в нормах конституційного права України вид юридичної відповідальності, спрямований, насамперед, на забезпечення правової охорони Конституції України, який передбачає необхідність для суб'єктів конституційного правопорушення відповідати за свою юридична значиму поведінку, що реалізується у сфері конституційно-правових відносин.

· Кримінальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, суть якого полягає у застосуванні судом від імені держави до особи, що вчинила злочин, державного примусу у формі покарання. Згідно із ст. 2 Кримінального кодексу України підставою кримінальної відповідальності є вчинення осудною особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим кодексом. Кримінальна відповідальність -- особливий інститут Кримінального права, в межах якого держава реагує на вчинене особою правопорушення. Кримінальна відповідальність виражає офіційну оцінку поведінки особи як злочину, а її самої - як злочинця. За ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у скоєнні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в закон, порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Для визначення злочину в теорії кримінального права і на практиці використовується поняття "склад злочину" -- сукупність передбачених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак. Кримінальна відповідальність настає також за приготування до злочину, замах на злочин і співучасть у ньому. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише тоді, коли скоєне нею діяння містить склад іншого злочину.

Кримінальна відповідальність є формою реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов'язаних зі скоєнням злочину. Юридичними фактами, що породжують вказані відносини і цим зумовлюють кримінальна відповідальність особи, є: а) суспільне небезпечна поведінка особи, яка порушує певні кримінально-правові норми; б) наявність обвинувального вироку суду, в якому ця поведінка визнана конкретним злочином; в) вступ даного вироку в законну силу. Юридичним фактом, який припиняє кримінально-правові відносини і, відповідно, свідчить про повну реалізацію кримінальної відповідальності, є відсутність в особи (як правило, погашення чи зняття) судимості за скоєний нею злочин.

· Адміністративна відповідальність - вид юридичної відповідальності гр-н і служб, осіб за вчинені ними адміністративні правопорушення. В Україні порядок застосування адміністративної відповідальності регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законодавчими актами, які передбачають адміністративну відповідальність. Метою адміністративної відповідальності є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі дотримання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягай на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку. Службові особи несуть адміністративну відповідальність за адміністративні правопорушення, пов'язані з недотриманням установлених правил, забезпечення виконання яких є їхнім, обов'язком. Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають відповідальності за адміністративні правопорушення за дисциплінарними, статутами. Тільки за порушення окремих правил (безпеки дорожнього руху, рибальства, мисливства тощо) вони несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. Питання про адміністративну відповідальність іноземних громадян, які користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішується дипломатичним шляхом.

Адміністративна відповідальність настає за правопорушення, які не тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Особи, котрі діяли за обставин крайньої необхідності, необхідної оборони або які були в стані неосудності, не притягаються до адміністративної відповідальності. Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності, якщо з урахуванням характеру вчиненого та особи порушника до неї доцільно застосувати захід громадського впливу. Крім того, при малозначності вчиненого правопорушення орган (службова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.

Щодо громадян і служб, осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення: адміністративне попередження, штраф, сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація; позбавлення спеціального права; виправні роботи; адміністративний арешт. Стягнення за адміністративні правопорушення накладається у встановлених законом межах. При цьому враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність.

Перелік правопорушень, за які настає адміністративна відповідальність, передбачений Кодексом України про адміністративні правопорушення. До органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, належать: адміністративні комісії; виконкоми селищ, і сільських рад, районні (міські) суди (судді); органи державних інспекцій тощо. Законом визначена підвідомчість адміністративних справ щодо кожного з названих органів (посадових осіб). Органи (посадові особи) розглядають відповідні справи в порядку адміністративного провадження. Підставою для цього здебільшого є протокол про адміністративне правопорушення. Розглянувши справу, орган (посад, особа) виносить відповідну постанову. Виконком же селищної, сільської ради за справою про адміністративні правопорушення приймає постанову у формі рішення. Постанова про накладення адміністративного стягнення обов'язкова для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами і організаціями, посад, особами і громадянами. Законом встановлено, що адміністративна відповідальність застосовується не інакше, як на підставі і в порядку, передбачених законодавством. Дотримання цих вимог в Україні забезпечується судом, прокурор, наглядом, контролем з боку інших уповноважених на це державних органів тощо.

· Дисциплінарна відповідальність - вид юридичної відповідальності, яка полягає в обов'язку працівника відповідати перед роботодавцем за дисциплінарний проступок і зазнавати дисциплінарних санкцій, передбачених законодавством про працю. Дисциплінарна відповідальність у трудовому праві поділяється на 2 види:

а) дисциплінарні стягнення;

б) заходи дисциплінарного впливу.

Метою дисциплінарної відповідальності працівника є, по-перше, забезпечення внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації; по-друге, виховання як самих порушників трудової дисципліни, так і інших працівників, щоб запобігти порушенням трудової дисципліни з їхнього боку. Підставою дисциплінарної відповідальності є вчинення працівником дисциплінарного проступку. Дисциплінарна відповідальність здійснюється накладанням дисциплінарних стягнень власником або уповноваженим ним органом, з яким працівник перебуває у трудових відносинах. Законність дисциплінарної відповідальності полягає насамперед у тому, що вона застосовується, тільки за дисциплінарні проступки; по-друге, її можуть застосовувати лише органи та посад, особи, наділені дисципліна?, владою; по-третє, дисциплінарні стягнення застосовуються з дотриманням строків давності та встановленого порядку накладення стягнень; по-четверте, за одне порушення трудової дисципліни може бути накладено лише одне стягнення. Дисциплінарна відповідальність передбачає індивідуальний підхід при застосуванні заходів дисциплінарного стягнення залежно від ступеня тяжкості вчиненого проступку і заподіяної шкоди, обставин, за яких стався проступок, і поперед, роботи працівника. Якщо протягом року від дня накладення стягнення працівник не буде підданий новій дисциплінарній санкції, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного покарання. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і, до того ж, проявив сумлінність у праці, то стягнення може бути зняте до закінчення року. Альтернативність дисциплінарної відповідальності полягає у наданні роботодавцеві права вибору в застосуванні до порушника трудової дисципліни заходів дисциплінарного чи громадського впливу (ст. 152 Кодексу законів про працю України). Правові гарантії недопущення необгрунтованого притягнення до дисциплінарної відповідальності полягають в обов'язку власника або уповноваженого ним органу попередньо отримати від працівника пояснення у письмовій або усній формі, довести до відома працівника наказ чи розпорядження про накладення дисциплінарного стягнення під розписку, в праві працівника оскаржити дисциплінарне стягнення.

Розрізняють загальну і спеціальну дисциплінарну відповідальність. Загальну дисциплінарну відповідальність несуть працівники за невиконання або неналежне виконання своїх трудових обов'язків, передбачених трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Порядок притягнення працівника до загальної дисциплінарної відповідальності регулюється ст. 147--152 КЗпП. З метою підвищення відповідальності працівників певних категорій, а також відповідальності за вчинення особливо тяжких дисциплінарних проступків законодавець запровадив різні види спеціальної дисциплінарної відповідальності. Спеціальна дисциплінарна відповідальність відрізняється від загальної колом осіб, до яких вона застосовується, колом осіб і органів, уповноважених u застосовувати, порядком оскарження тощо. Законодавство про дисципліну окремих категорій працівників в одних випадках (наприклад, для суддів, державних службовців) питання дисциплінарної відповідальності регулює законодавчими нормами, в інших (наприклад, для працівників залізничного транспорту) -- підзаконним актом, тобто відповідним положенням.

· Цивільно-правова відповідальність -- вид юридичної відповідальності. Полягає у настанні передбачених цивільно-правовою нормою негативних майнових наслідків, які завжди є для правопорушника додатковим майновим обтяженням (додатковими майновими втратами або майновими обов'язками). Цивільна відповідальність виражає осуд державою і суспільством протиправної поведінки правопорушника. Види і умови цивільної відповідальності передбачені Цивільним кодексом України.

За цивільним законодавством цивільна відповідальність поділяється на такі види:

а) договірна;

б) позадоговірна;

в) часткова;

г) солідарна;

д) основна;

е) субсидіарна.

· Договірна відповідальність у своїй основі має договір і настає у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за договором. Позадоговірна відповідальність настає у зв'язку з протиправним заподіянням однією особою іншій майнової або моральної шкоди. Частковою визнається відповідальність, яка покладається на двох або більше осіб, кожна з яких відповідає перед кредитором (потерпілим) у рівних частках, оскільки інше не передбачено законом або договором. Солідарною в цивільному праві є відповідальність двох або більше осіб, кожна з яких відповідає перед кредитором у повному обсязі.

Той, хто виконав повністю зобов'язання перед кредитором, має право регресу до інших зобов'язаних осіб. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, передбачених законом або договором. У деяких випадках, коли кредитор потребує підвищеного захисту, може настати, якщо це передбачено законом, субсидіарна (додаткова) відповідальність. Субсидіарна відповідальність настає лише за умови, коли є підстави для притягнення особи до основної відповідальності.

Суб'єктами цивільної відповідальності є як фізичні, так і юридичні особи. Цивільна відповідальність виконує функцію виховання і запобігання правопорушенням, пенітенціарну функцію, а також функцію відновлення попереднього майнового стану. В поєднанні цих функцій і полягає позитивна дія цивільної відповідальності.

Цивільна відповідальність має компенсаційний характер, оскільки пов'язана з відновленням порушених прав кредитора (потерпілого). Тому обсяг відповідальності, як правило, повинен відповідати обсягу завданих збитків чи шкоди. Відповідно до ст. 1166 Цивільного Кодексу України майнова шкода, завдана неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Принцип повного відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, має загальне значення. Відступи від нього допускаються тільки у випадках, прямо передбачених у законі, наприклад, у ст.1171 Цивільного Кодексу.

· Матеріальна відповідальність розглядається як різновидність ретроспективної юридичної відповідальності працівника за матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків (ст. 130 КЗпП України).

Матеріальна відповідальність може бути повною та обмеженою. Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників передбачено ст. 133 КЗпП України, а повну матеріальну відповідальність -- ст. 134 КЗпП України.

Як самостійний вид ретроспективної юридичної відповідальності в теорії права розглядають скасування актів, які суперечать чинному законодавству. Це -- особливий вид ретроспективної юридичної відповідальності, який полягає в тому, що компетентний орган чи службова особа застосовує правовідновлювальну санкцію, скасовуючи незаконно прийнятий акт. Є декілька форм названої юридичної відповідальності: скасування акта, що суперечить чинному законодавству; визнання недійсним акта, що суперечить чинному законодавству; зміна акта в тій частині, що не відповідає чинному законодавству; давання вказівок компетентним органом чи службовою особою про обов'язкове скасування чи зміну акта, що суперечить чинному законодавству, суб'єктом, який його приймав. Не вважається формою названого виду юридичної відповідальності припинення дії акта.

Держава здійснює своє право щодо застосування заходів юридичної відповідальності у три етапи:

а) заборона суспільно небезпечних вчинків і передбачення відповідних заходів у санкціях правових норм;

б) індивідуалізація санкцій щодо конкретних правопорушників;

в) забезпечення відшкодування правопорушниками відповідних втрат.

Процеси реалізації юридичної відповідальності суворо регламентуються законом і здійснюються на засадах законності, обгрунтованості, доцільності, невідворотності, справедливості.

Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну).

· Позитивна юридична відповідальність -- сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

· Ретроспективна юридична відповідальність -- специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку витерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Підсумовуючи вищевикладене, можна визначити, головним в правовому положенні правопорушника є обов'язок відповісти за скоєне, виникає в наслідок здійснення їм правопорушення, полягає в несприятливих наслідках особистого або майнового характеру, які визначаються санкцією правової норми. І ось тут вступає в силу принцип рівності всіх перед законом і в тому числі співробітників правоохоронних органів, адже вони також люди і можуть вчиняти також правопорушення, але їх юридична відповідальність має певну специфіку, тож в наступному питанні ми зробимо спробу розкрити суть правопорушення та юридичної відповідальності співробітників правоохоронних органів, на прикладі співробітників ДДУ ПВП.

3. Правопорушення та юридична відповідальність співробітників ДДУ ПВП

Правопорушення, вчинені співробітниками ДДУ ПВП , можна поділити на такі види:

1) вчинені на службі;

2) вчинені у зв'язку зі службою;

3) вчинені поза службою.

Численний персонал Кримінально-виконавчої служби України як частина населення країни піддається впливу загальних факторів правопорушень, що кореняться в соціальних суперечностях.

Особливі умови, що сприяють вчиненню правопорушень у системі правоохоронних органів, виражаються в таких можливостях:

· зловживання владними повноваженнями (зловживання службовим становищем);

· використання не за призначенням табельної зброї;

· зловживання службовими приміщеннями;

· використання не за призначенням спецзасобів, спецтехніки;

· зловживання в слідчих ізоляторах (СІЗО).

Юридична відповідальність співробітника ДДУ ПВП є складовою частиною його спеціального правового статусу як посадової особи (разом з повноваженнями, тобто правами і обов'язками). Вона має вторинний характер: реалізується в результаті вчиненого правопорушення, являє собою не просто порушення виконання обов'язку, а й реакцію на правопорушення, що спричиняє несприятливі наслідки для винної особи. Хоча, чинне законодавство України не завжди конкретизує відповідальність окремих категорій співробітників правоохоронних органів, за винятком кримінальної і адміністративної. Ефективності юридичної відповідальності співробітників пенітенціарної системи України сприяла б чітка вказівка на склади правопорушень, що спричиняють дисциплінарну, матеріальну та інші традиційні види.

Якщо розглядати особливості юридичної відповідальності співробітника кримінально-виконавчої системи у контексті загальногромадянської юридичної відповідальності, то висновок може бути один: він несе однакову відповідальність за однакові правопорушення з іншими громадянами; для нього існують однакові підстави для притягнення до юридичної відповідальності (наявність складу правопорушення), єдиний процесуальний порядок, єдине судочинство та ін. Тут діють загальні для всіх громадян конституційні принципи: рівність перед законом, рівна відповідальність перед судом.

Якщо розглядати особливості юридичної відповідальності співробітника кримінально-виконавчої системи у контексті його службової діяльності, то загальним правилом є таке: він несе підвищену відповідальність за порушення норм права, тому що наділений значним обсягом прав і обов'язків- повноважень (правообов'язків) щодо особи і громадянина.

До особливостей юридичної відповідальності співробітників кримінально-виконавчої системи можна віднести:

1) більш широке коло підстав для відповідальності;

2) наявність підстав для відповідальності, застосовуваних лише до співробітників кримінально-виконавчої системи як до службовців;

3) підвищений рівень відповідальності стосовно тих її видів, що поширюються і на громадян;

4) виникнення складів правопорушень як безпосереднього результату наявності державно-владних повноважень.

Види юридичної відповідальності, що застосовуються до співробітників кримінально-виконавчої системи:

· кримінальна -- штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі, перелік яких міститься в кримінальному законодавстві;

· адміністративна -- особи рядового і начальницького складу несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами; за порушення правил дорожнього руху, полювання, рибальства і охорони рибних запасів, митних правил і за контрабанду на загальних підставах. До них не можуть бути застосовані такі заходи, як штраф, адміністративний арешт, виправні роботи;

· дисциплінарна -- накладається в порядку, передбаченому правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також відповідно до норм Положення про службу в органах внутрішніх справ, закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України", Положення про службу в органах і установах ДДУ ПВП і Дисциплінарного статуту -- у разі, якщо за такі порушення не встановлена адміністративна чи кримінальна відповідальність;

· матеріальна - настає тоді, коли співробітник (заподіювач шкоди) перебуває в трудових або службових відносинах з потерпілим. Матеріальна відповідальність поширюється на випадки заподіяння шкоди державній власності, її розмір за шкоду, заподіяну співробітником (особою рядового і начальницького складу) державі під час виконання службових обов'язків, залежить від складу правопорушення. Як правило, це неповне відшкодування шкоди в порядку регресу відповідному органу чи установі ДДУ ПВП, оскільки збитки заподіюються під час виконання службових обов'язків. Орган чи установа ДДУ ПВП відшкодовує шкоду у повному обсязі незалежно від вини співробітника (заподіювача шкоди) - - в результаті неправильного виконання ним службових обов'язків -- тим організаціям, підприємствам, громадянам, яким вона була заподіяна;

· цивільно-правова -- настає тоді, коли співробітник (заподіювач шкоди) не перебуває в трудових або службових відносинах з потерпілим; він відшкодовує будь-яку майнову шкоду, заподіяну ним не під час виконання службових обов'язків.

Слід зазначити, що наукова громадськість України останнім часом активно виступає за доцільність створення адміністративної юстиції. Передбачається, що вона здійснюватиметься в системі загальних судів шляхом їх спеціалізації. Створення адміністративних судів дозволить зробити крок до побудови правової держави, реалізації принципу відповідальності держави перед особою, а не тільки особи перед державою, створити додаткові гарантії від порушень прав і свобод людини і громадянина з боку державних органів та їх посадових осіб, у тому числі співробітників Державної кримінально-виконавчої служби України.

Висновки

Підводячи підсумок вищевикладеного потрібно зазначити, що правопорушення і юридична відповідальність не розривні, оскільки правопорушення завжди і відразу породжує юридичну відповідальність. Реальний зміст і міру юридичної відповідальності за здійснення правопорушником протиправного суспільно небезпечного діяння виражається у вживанні до нього санкції.

Здійснюючи правомірну поведінку, суб'єкт вступає у сферу дії права і виявляє свій вибір між різними варіантами вчинків (правових і неправових). Вибір правового варіанта забезпечує йому низку переваг: інші суб'єкти зобов'язані сприяти його діям або не втручатися у них; у випадку невиконання ними своїх обов'язків держава в правовій формі примусу забезпечує відновлення порушеного права і виконання зобов'язаним суб'єктом відповідних обов'язків. Відтак, правомірна поведінка як юридичний факт тягне за собою не просто виникнення правовідносин, а певну дію засобів правового регулювання, спрямовану на гарантування, захист і охорону правової форми реалізації інтересів суб'єкта і суспільства. Ця дія права і держави є лише одним із засобів їх реакції на правомірну поведінку. До інших слід віднести пряме заохочення з боку держави правомірних вчинків. Це стосується як використання суб'єктивних прав, так і виконання обов'язків.

Здійснення ж правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування заходів державного примусу каральної спрямованості, понесення ними втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. У результаті правопорушень виникають охоронні правовідносини, за яких держава має право вживати карні та відновлюючі заходи до правопорушників. Останні зобов'язані нести визначені втрати та відшкодувати потерпілому понесені ним збитки.

Соціальне призначення юридичної відповідальності -- охорона суспільних відносин -- реалізується в її правоохоронній і виховній функціях. Правоохоронна функція юридичної відповідальності, в свою чергу, поділяється на правовідновлюючу і каральну, а виховна -- на функції спеціальної і загальної превенцій.

Процеси реалізації юридичної відповідальності суворо регламентуються законом і здійснюються на засадах законності, обґрунтованості, доцільності, невідворотності, справедливості.

Прямим доказом цього є дія одного з принципів нашого законодавства, принципу рівності всіх перед законом, чи-то ти простий громадянин (продавець чи сантехнік) чи держслужбовець (співробітник ДДУ ПВП, МВС, військовослужбовець), які однаково рівні перед законом і несуть за вчинене правопорушення відповідальність.

Список використаних джерел

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. Науково-практичний коментар. / За ред. С.С.Яценка. - К: А.С.К., 2002.

3. Кодексу законів про працю України Науково-практичний коментар. / За ред. Р.В. Пастушок. - К: Юрінком Інтер., 2002.

4. Закон України „Про державну кримінально-виконавчу службу України" N 2713-IV від 23 червня 2005р. Відомості Верховної Ради України. - 2005, - № 28-29.- Ст.30.

5. Государственная служба в Украине и контроль за ее прохождением: Сборник нормативных актов. - Харків: Одиссей, 1999.

6. Алексеев С.С. Теория права. - 2-е изд., перераб. и доб. - М.: БЕК, 1995.

7. Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997.

8. Венедиктов В. Теоретические проблемы юридической ответственности. - Харьков, 1996.

9. Загальна теорія держави і права / за ред. В. Копєйчикова. - К., 2000.

10. Коваль Л. Адміністративне право. - К., 1996.

11. Конституційне право України. - К., 1999.

12. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. - К.: Вентурі, 1996.

13. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. / АН СССР. - М. - Наука, 1986.

14. Майданник О. Конституційно-правова відповідальність // Право України. - 2001. - №2.

15. Общая теория права: Учеб. 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд-во МГТУ, 1995.

16. Право: Учебник для вузов. Н.А.Теплова, В.М.Малинкович и др. ; Под ред. Н.А.Тепловой, В.М.Малинковича. М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997.

17. Рабінович М.П. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спец. "Правознавство".-Бородянка, 1993.

18. Сурилов А.В. Теория государства и права. Учебное пособие. - К. Одесса: В. шк., 1989.

19. Теория права и государства. Учебник для вузов. Под ред. Г.Н. Маслова, М.: БЕК, 1996.

20. Тихомиров Ю. Теорія закона. - М., 1992.

21. Хропанюк В.Н., Теория государства и права / Под ред. Доктора юридических наук Стрекозова В.Г.

Размещено на Allbest.ru