Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Суспільний лад Японії

2. Встановлення конституційно-монархічного режиму

3. Розвиток права в Японії

4. Японська політична система

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Японія ( "основа Сонця") -- острівна держава у Східній Азії. Офіційна назва -- Держава Японія. Розташована на Японському архіпелазі у західній частині Тихого Океану. Складається з 47 адміністративних одиниць -- префектур. Столиця -- Токіо.

Згідно конституції, Японія є унітарною конституційною монархією. Головою держави є імператор, але виконавча влада в країні зосереджена у руках прем'єр-міністра. Законодавча влада належить Парламенту, який є одним із старійших демократичних інституцій Азії. Оскільки Японія була першою країною світу яка пізнала жах ядерної війни, її сьогоднішній уряд сприяє боротьбі за мир і руху розброєнь.

Японія є другою великою економічною державою світу. Вона займає 6-е місце за обсягами імпорту та експорту товарів і є членом "Великої вісімки", групи чотирьох та АТЕК (Азійсько-Тихоокеанської економічної корпорації).

Японія посідає 10-е місце у світі за чисельністю населення, яке становить близько 127 мільйонів осіб. Столиця країни, Токіо, нараховує більше 8 мільйонів мешканців (агломерація нараховує більше 30-ти мільйонів мешканців і є найбільшою в світі).

1. Суспільний лад Японії

Японія почала розвиватися по капіталістичному шляху набагато пізніше за європейські країни і СІЛА. У середині XIX ст. Японія була типово феодальною країною, що штучно була ізольована її правителями від зовнішнього світу. У державно-правовому відношенні вона формально була централізованою монархією, але фактично влада здійснювалась не монархо-імператором, а спадковим військовим начальником -- сьогуном. Імператори були у сьогунів на становищі полонених.

У сучасній японській історіографії ідеалізується феодальне минуле Японії. Так, наприклад, японський нафтопромисловець Садзо Ідеміцу опублікував на початку 70-х років дві невеликі книжки -- "Якби Маркс народився в Японії" і "Капіталізм трудящих", у яких стверджує, що до революції Мейдзі (1868 p.), коли утворилась централізована держава, японське суспільство, спираючись на тільки йому відому таємницю суспільної гармонії -- "ва", не знало ні класової боротьби, ні сум'яття духу, у ньому панували мир і злагода Подібні твердження не відповідають тогочасній дійсності.

Економічною основою феодалізму в Японії, як і в будь-якій іншій країні, була феодальна власність на землю. Сьогуну, наприклад, належала земля у 47 із 68 провінцій. Решта земель були у феодальному володінні князів, які в економічному відношенні не були рівними. Економічна могутність князя визначалась доходами, які він одержував зі своїх феодальних володінь у коку риса (коку=160 кг). Більшість князів мали від 10 до 100 тисяч коку риса у рік. Доход сьогунаТокугава становив вісім мільйонів коку риса нарік.

Усе населення Японії було строго розподілене на стани, які займали своє місце у суспільстві. Їх становище строго регламентувалось законом і традиціями.

Станів нараховувалось чотири: самураї, або воїни (сі), селяни (но), ремісники (ко), і торгівці (сьо). Звідси і назва усієї станової системи--"сі-но-ко-сьо".

Панівним станом були самураї. їх нараховувалось 400 тис. чоловік, а разом із сім'ями -- близько двох мільйонів, що становило 6-7% від майже 30-мільйонного населення Японії. Були заможні самураї, але були й такі, що отримували жалування у розмірі 30-100 коку риса нарік.

Селяни становили 80°/онаселення країни. В економічному відношенні вони не складали якоїсь одноманітної маси. На чолі села був староста, який займав свою посаду спадково за призначенням сьогуна, або князя, і який брав участь у визначенні розміру врожаю, а значить і оброку. Існували заможні, середнього достатку і бідні селяни, ті "що п'ють воду". Село ділилося на п'ять дворів: п'ять сімей складали адміністративну і податкову одиницю, що відповідала перед владою за поведінку кожного члена За користування землею селяни платили оброк рисом, до 40% врожаю. Третина землі орендувалась.

Ремісники, як і в Європі, були організовані у цехи, а торгівці у гільдії.

Вони були абсолютно безправні. Будь-який самурай міг безкарно вбити ремісника, або торгівця, якщо йому здавалося, що той не досить шанобливо ставився до нього.

Розвиток капіталістичних відносин у Японії і їх проникнення на село погіршувало соціально-економічне становище широких верств населення, що викликало незадоволення. У першій половині XIX ст. у Японії відбулося близько 250 селянських повстань, а у 50-х -- 60-х pp. селянські повстання відбувалися одне за іншим. З 1853 р. по 1856 р. сталося 52 повстання, а тільки у 1861 р. сталося 17 повстань. Вони розхитували феодальний режим сьогуна Токугави.

В опозиції до феодального режиму сьогуна перебувала буржуазія і нижчі прошарки самурайства, які вимагали ліквідації середньовічних перепон, що стояли на шляху прогресу. Окрім того, сьогун підписав невигідні договори із західними країнами і, зокрема, із США.

2. Встановлення конституційно-монархічного режиму

В Японії важливою цінністю вважались правила сімейно-патерналістського сільського самоуправління, яке базувалося на повазі до старших, або більш знаючих членів громади, думка яких при прийнятті рішень мала більшу вагу. Перенесення цих правил громади у промисловість значно вплинуло на характер і спрямованість японської індустріалізації. У початковий період Мейдзі не існувало місцевої мануфактури, на базі якої можна було б розвивати промисловість. Уряд Мейдзі купував обладнання і створював заводи і фабрики, власником і управителем яких була держава При передачі урядових підприємств у приватні руки ситуація не на багато змінювалася. Особи, що купували фабрики, управляли ними так, як і громадським господарством. Власником була не особа, а "дім"; робітники вважалися членами дому і чикалось, що вони будуть працювати наполегливо задля процвітання свого дому.

Не дивлячись на те, що японська армія створювалася за європейським зразком, вона успадкувала багато рис феодального самурайства В основу ідеологічної пропаганди в армії були покладені самурайський кодекс честі "бусідо", синтоїзм з його культом предків і вірою у божественне походження імператора, патерналізм (офіцер -- батько солдатів) та інші атрибути середньовіччя. Було також створено і поліцейську систему.

Головною статтею доходів державного бюджета нового уряду запишалося оподаткування найчисельнішої маси населення -- селянства Але успадкована від старого режиму рента натурою, вже не відповідала тогочасним вимогам бюджетно-фінансової системи. Необхідно було перейти від натурального податку до грошового, який би брався не від урожаю, а від розмірів земельної власності. Дня цього необхідно було ввести приватну власність на землю.

Уряд проводив не тільки економічні, але й політичні реформи. У порядку підготовки до конституційного правління було створено нові центральні органи. Державна рада була замінена кабінетом міністрів, що об'єднував десять міністрів. Прем'єр-міністр одержав великі повноваження і фактично залежав тільки від імператора.

Дорадчою установою була Таємна Рада, яка й затвердила конституцію Японії (1889 p.).

У центр системи державних органів конституція ставила інститут імператорської влади. Особа імператора оголошувалась "священною і недоторканою", йому надавались необмежені права глави держави -- право оголошення війни і укладення миру, укладення договорів, призначення і звільнення всіх вищих посадових осіб, скликання і розпуск парламенту. За конституцією імператор був верховним командуючим армією і флотом.

Кабінет міністрів був відповідальним тільки перед імператором. Таємна рада формально була дорадчим органом, але на момент прийняття конституції вона набула більшого значення.

Парламент складався з палати перів і палати представників. До першої входили члени імператорської сім'ї, титулованої аристократії великих платників податей і осіб, що мали "особливі заслуги" перед монархією. Всі вони ставали перами довічно.

Палата представників складалася із 300 обраних депутатів. За виборчим законом право обирати надавалось чоловікам старшим 25 років, що платили пряму подать у розмірі не менше 15 ієн і проживали у своєму виборчому окрузі не менше півтора року. Обраними могли бути особи не молодші ЗО років. Депутати обиралися на чотири роки.

Як орган законодавчої влади парламент мав право прийняти аоо відкинути урядові законопроекти, користувався правом законодавчої ініціативи, затверджував бюджет. Якщо парламент не затверджував бюджет, то кабінет міністрів приймав бюджет у об'ємі минулорічних асигнувань. Строк парламентської сесії було обмежено трьома місяцями.

Японська конституція проголошувала свободу слова, зборів, пересування, недоторканість особи, житла та т.ін. Конституція передбачала можливість її зміни імператором, але вона проіснувала аж до прийняття нової конституції 1947 р.

3. Розвиток права в Японії

політичний японія конституційний суд

Незабаром після прийняття конституції було прийнято закон про судоустрій (1891 p.). Встановлена законом система судових органів складалася із місцевих, окружних, апеляційних судів і Верховного суду. У місцевих судах розгляд справ здійснювався одним суддею, а в усіх інших судах -- колегіями суддів.

Найшвидше після революцій Мейдзі розвивалося кримінальне право.

Кримінальний кодекс І882 р, був створений за зразком кримінального кодексу Франції, але мав і деякі положення, які відрізнялися від французьких, у тому числі і деякі положення старояпонського права. У двадцяти випадках кодекс передбачав смертну кару, в тому числі за політичні злочини, підпали, деякі випадки неправдивого свідчення і т.ін. За деякі злочини передбачалось довічне ув'язнення.

Цей кодекс викликав опозицію з боку японської бюрократії, яка була незадоволена тим, що він ставив деякі перепони на шляху до суддівського свавілля.

Під їх тиском у 1887 р. кримінальний кодекс будо доповнено законом про охорону громадської безпеки.

Японські законодавці почали все більше схилятися до німецьких зразків кримінального і кримінально-процесуального законодавства.

Новим кримінальний кодекс набрав чинності 1 січня 1908р. У ньому суддівське розуміння визначення складу злочину і міри покарання було доведене до крайніх меж. Він відзначався особливою жорстокістю у боротьбі із політичними злочинами. У боротьбі проти внутрішньої небезпеки застосовувалися тільки дві санкції: смертна кара і довічна або строкова каторга Суворо каралися й порушники права приватної власності.

Цивільний кодекс з'явився у 1890 р. Він рецепував норми із французького, англійського і німецького законодавства. Поряд із запозиченнями існували і норми, що базувалися на японських звичаях. Кодекс передбачав можливість обмеження приватної власності в інтереснії загального блага

Кримінально-процесуальний кодекс 1882 р„ і цивільно-процесуальний кодекс 1890 р. були створені в основному під впливом французького кримінально-процесуального і німецького цивільно-процесуального кодексів.

У 1900 р. було прийнято закон про поліцію, за яким під її нагляд було поставлено все суспільно-політичне життя країни. Поліція мала право забороняти спілки і зібрання, позбавляти слова будь-якого оратора, забороняти публікацію статей і повідомлень на певні теми, призупиняти видання газет. Вона мала право на видання обов'язкових постанов і виконувала деякі судові функції.

4. Японська політична система

Політична система - це складна, багатогранна система відносин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для захисту інтересів певних класів та соціальних груп. Аналізуючи цю проблему, американський політолог Г.Даль вважає, що політична система включає в себе головні компоненти, як влада, керівництво або авторитет. Сутність політичної системи, на його думку, полягає в регламентації поведінки людей. А ця регламентація реалізується за допомогою політичної влади. Ось чому "центральним елементом, стрижнем політичної системи є політична влада, подібно до того, як в економічній системі таким елементом є власність".

В рамках політичної системи виробляється політична лінія, економічна, соціальна, культурна й інші форми політики. Через її інститути здійснюється політичне керівництво й управління суспільством.

Японія є конституційною монархією, в основу якої закладена британська парламентська модель та ряд положень цивільного законодавства Німеччини та Франції. У 1869 р. японський уряд прийняв Цивільний кодекс на базі французького громадянського кодексу. Він діє до сьогодні із незначними доповненнями.

Влада в країні поділена на законодавчу (парламент), виконавчу (уряд) і судову (Верховний суд).

Основи сучасної політичної системи, яка докорінним чином відрізняється від політичної системи довоєнної Японії, були закладені прийняттям конституції 1947 р. Її найважливішими положеннями стали визнання суверенітету народу, основних прав людини, поділ влад і місцевого самоврядування. Японія отримала юридичну базу для розвитку в якості країни з парламентською демократією.

Політичну структуру японського суспільства утворюють офіціальні (державні і муніципальні) установи, а також політичні партії і непартійні організації.

В системі офіційних установ в Японії нове місце посів інститут імператора, котрий раніше був головою держави з фактично необмеженими повноваженнями.

Існують різні погляди на форму правління в Японії, що пояснюється відсутністю в післявоєнній конституції формулювання про форму правління. Найбільш розповсюдженим є судження, згідно з яким сучасна Японія - парламентська монархія (за формою правління), оскільки в Японії є спадковий монах з титулом імператора (тенно), а створення і функціонування уряду зумовлене довірою палати представників (нижньої палати) парламенту.

Конституцією на імператора покладена низка функцій, в тому числі скликання парламенту, розпуск палати представників і оголошення загальних парламентських виборів, призначення прем'єр-міністра, підтвердження призначень і відставок міністрів а також повноважень дипломатичних представників Японії, призначення голови Верховного суду, підтвердження амністій, пожалування нагород, прийом іноземних дипломатичних представників. Однак ці функції носять формальний характер, оскільки ініціатива імператора у їхньому здійсненні не передбачена (багато функцій є лише церемоніальними). Імператор не має повноважень, пов'язаних із здійсненням державної влади, і може вдаватися до дій, які стосуються справ держави лише за порадою і зі згоди кабінету міністрів, котрий і несе відповідальність за ці дії.

За конституцією єдиним законодавчим органом є парламент, що складається з палати представників і палати радників. Однак японські вчені, виходячи з наданого конституцією муніціпіям права приймати обов'язкові постанови (дзьорей), вважають, що муніципальні збори також ("в порядку виключення") мають законодавчі повноваження, і називають ці збори "вторинною законодавчою владою" (а їх постанови - "автономним правом").

Велике значення для діяльності парламенту мають комісії, створювані в палатах. Одна з найважливіших функцій комісій - попередній розгляд законопроектів, в ході якого вони можуть бути змінені і навіть відхилені.

Вищим органом виконавчої влади є кабінет міністрів, який очолює прем'єр-міністр.

Конституцією визначений принцип цивільного кабінету, згідно з яким члени кабінету повинні бути цивільними особами. Термін "цивільна особа" (буммін), що вперше з'являється в післявоєнній конституції є буквальним перекладом англійського терміну "civilian", він розуміється в наступному контексті: а) це особа, що не знаходиться на військовій службі; б) яка не була в минулому професійним військовим; в) не є носієм мілітаристської ідеології.

В кабінеті міністрів (на відміну від довоєнного складу) відсутні посади військового і військово-морського міністрів, а також міністра внутрішніх справ.

Прем'єр-міністр висувається парламентом з числа депутатів. На практиці Ліберально-демократична партія на протязі тривалого часу утримує за собою парламентську більшість (останнім часом - лише в нижній палаті) і таким чином зберігає можливість висування прем'єр-міністра зі своїх рядів. Прем'єр-міністр призначає і знімає міністрів (більшість з них повинна бути вибрана ним з числа депутатів парламенту). Кабінет міністрів має право законодавчої ініціативи.

Висновок

Отже, політична система є складовою підсистемою суспільства. Її оптимальне функціонування має винятково важливе значення для життєдіяльності й нормального розвитку як суспільства в цілому, так і соціальних груп та індивідів, що складають це суспільство.

Таким чином, можна відзначити, що політична система Японії в загальному вигляді сформована у річищі західних демократичних традицій. З огляду на порівняно недавнє тоталітарне минуле цієї країни в політичній системі Японії є ряд запобіжних норм, які не властиві країнам західної демократії (зокрема відсторонення військових, навіть відставних, від політичного управління).

Політичну структуру японського суспільства утворюють офіціальні (державні і муніципальні) установи, а також політичні партії і непартійні організації.

В системі офіційних установ в Японії нове місце посів інститут імператора, котрий раніше був головою держави з фактично необмеженими повноваженнями, оскільки в Японії є спадковий монах з титулом імператора (тенно), а створення і функціонування уряду зумовлене довірою палати представників (нижньої палати) парламенту.

Список використаної літератури

Бабкiна О.В., Горбатенко В.П. Полiтологiя. - К., 1998.

Гавриленко I. Полiтична система суспiльства // Полiтологiчнi читання. - 1993. - N 1.

Семкiв О.I. Полiтологiя. - Львiв, 1994.

Рябов С.Г. Полiтологiчна теорiя держави. - К., 1996.

Якушик В.М. Полiтична система i полiтичний режим / Україна посткомунiстична: суперечностi та перспективи соцiально-полiтичного розвитку // Полiтична думка. -1993. - N 1.

Размещено на Allbest.ru