Нормативний акт як джерело права

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Поняття та види нормативно-правових актів

2. Дія закону (нормативного акта) у часі

3. Дія закону (нормативного акта) у просторі

4. Дія закону (нормативного акта) за колом (щодо) осіб

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Тема моєї роботи на сьогоднішній день є досить цікавою.Нормативний акт як джерело права має свої переваги і недоліки. Однак за допомогою писаного права досить зручно регулювати суспільні відносини. Тому в даний час офіційні документи, що видаються державою, є основним або одним з основних джерел права практично у всіх правових системах світу. У різні часи люди послуговувались різними нормативними актами, хоча сфера регулювання часто залишалась однаковою. Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією, на яку поширюється їх дія. Це може бути держава в цілому, відповідний регіон, адміністративно-територіальна одиниця, підприємство, організація.

Щодо кола осіб, нормативно-правові акти діють на громадян України, а також осіб без громадянства та іноземних громадян, які перебувають на території України. Винятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юрисдикції держави перебування. Це окремі дипломатичні та консульські працівники, питання про юридичну відповідальність щодо яких вирішується на підставі міжнародних угод. Нормативні акти безпосередньо виражають регулятивну функцію адміністративного права. Саме вони містять адміністративно-правові норми, що встановлюють загальні правила належної поведінки. Ці акти розраховані на довготривале, багаторазове застосування з метою регулювання однотипних суспільних відносин і не мають персоніфікованого (конкретного) адресата.

1. Поняття та види нормативно-правових актів

Нормативно-правовий акт -- офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. Іншими словами, нормативно-правовий акт -- це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним державним органом, у якому містяться норми права. Порядок оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності. Порядок, терміни та умови оприлюднення і набрання чинності нормативно-правових-актів регулюються відповідним законом України. Там вказано, що закони, інші акти Верховної Ради, Президента, Кабміну мають бути опубліковані в офіційних друкованих виданнях не пізніше, ніж через 15 днів після їх прийняття. До офіційних видань належать: Офіційний вісник України, Урядовий кур'єр, Голос України, Відомості Верховної Ради України, Офіційний вісник Президента України. В інших ЗМІ акти можуть бути надруковані лише після офіційного їх оприлюднення у вказаних вище виданнях. За загальним правилом, закони набирають чинності через 10 днів з моменту опублікування, якщо інше не передбачено в тексті самого акту. Наприклад, якщо прийняття нового закону в певній сфері діяльності тягне за собою численні зміни в багатьох підзаконних актах, які діяли в цій сфері до прийняття нового закону, то в ньому може бути вказано: "Набуває чинності через 3 місяці з моменту офіційного оприлюднення" тощо.

За вказаний час мусять бути зроблені правки відповідно до нового закону у всі акти, з якими він перетинається. Є акти, що призначенні для внутрішнього користування певних органів та установ. Їх дозволено не оприлюднювати в офіційних виданнях. Чинності вони набирають з моменту надсилання їх тим посадовим особам чи керівникам установ, підрозділів тощо, яких вони стосуються. Зворотна дія -- це така дія акту на відносини, що існували до його прийняття, за якої припускається, що новий нормативний акт існував на момент їх виникнення. Загальне правило таке: «Норма права зворотної сили не має». Але бувають винятки, скажімо, у кримінальному, адміністративному законодавстві. Так, якщо нормативний акт, прийнятий після вчинення правопорушення, пом'якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то такий акт має зворотну силу, а якщо встановлює чи обтяжує відповідальність -- то не має.

Систематизація нормативних актів

Нормативних актів досить багато, у зв'язку з чим вони потребують систематизації. Систематизація нормативних актів -- це діяльність з їх впорядкування та вдосконалення, приведення до певної внутрішньої узгодженості через створення нових документів чи збірників. Розрізняють кодифікацію та інкорпорацію як основні види систематизації актів. Інкорпорація -- вид систематизації нормативних актів, який полягає у зібранні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо. Можна також назвати кілька видів інкорпорації: за юридичним значенням вона буває офіційна чи неофіційна; за обсягом -- загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна; за критерієм об'єднання -- предметна, хронологічна, суб'єктивна. Кодифікація -- вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає у їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) і створенні зведеного нормативного акту. Різновидами кодифікації є кодекс, статут, положення. Кодекс -- кодифікований акт, який забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, що певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі права. У сучасному законодавстві України існують: Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Сімейний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Земельний кодекс, Водний кодекс тощо. Статути, положення -- кодифіковані акти, в яких визначається статус певного виду державних організацій та органів. Нормативний акт як джерело права має свої переваги і недоліки. Однак за допомогою писаного права досить зручно регулювати суспільні відносини. Тому в даний час офіційні документи, що видаються державою, є основним або одним з основних джерел права практично у всіх правових системах світу. У різні часи люди послуговувались різними нормативними актами, хоча сфера регулювання часто залишалась однаковою. Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією, на яку поширюється їх дія. Це може бути держава в цілому, відповідний регіон, адміністративно-територіальна одиниця, підприємство, організація.

2. Дія закону (нормативного акта) у часі

нормативний правовий акт

Три позиції (фактори) визначають часові межі дії норми права, а відповідно й нормативного акта (чи закону): 1) момент, з якого починається дія (початок дії); 2) час, протягом якого вона продовжується (тривалість дії); 3) момент, яким завершується дія (закінчення дії). Дія закону у часі починається з моменту вступу його в силу. Мається на увазі його юридична сила. Момент набрання чинності нормативним актом визначається різними встановленими законом (чи іншими актами) способами. Ці способи стосовно кожного конкретного нормативного акта визначаються або на підставі загальної норми про порядок введення актів у дію, або кожний раз самим цим актом згідно із загальним правилом. Отже, закон не закріпив єдиного порядку введення в дію нормативних актів, більше того, не поставив це в залежність від форми актів. Навіть для однотипних (одного виду) актів (наприклад, законів чи указів) передбачено альтернативні підходи до вирішення питання про порядок введення їх в дію залежно від різних обставин (наприклад, залежно від способу їх доведення до відома виконавців, оприлюднення, тобто промульгації, а також інших факторів). Наприклад, щодо законів Конституція України (ч. 5 ст. 94) передбачає: «Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом…». В чому може полягати це «інше», Конституція не визначає. Отже, розглянемо способи, якими визначається момент набрання нормативними актами (зокрема законом) чинності. 1. Після закінчення (за спливом) певного числа днів з дня опублікування. Відповідно до Конституції (ч. 5 ст. 94) «закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування». Неважко помітити, що тут виражено загальне висхідне правило, яке допускає (припускає) можливість винятків, тобто й інших способів набрання законом чинності. Зокрема, час, який обчислюється з дня опублікування, може і бути й більшої тривалості, що визначається у самому акті.

Так, в Законі України від 17 січня 2002 р. «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» зазначається (ст. 10), що «цей закон набирає чинності через шістдесят календарних днів з дня опублікування». В Декреті кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 р. № 2-93 «Про порядок обкладання митом предметів, які ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну»* було вказано, що він набуває чинності через 15 днів з дня опублікування.Що стосується указів та розпоряджень Президента України, то вже зазначалось, що вони починають діяти через 10 днів після їх опублікування; неопубліковані акти -- з моменту одержання їх відповідними органами (якщо не встановлено інший строк). 2. З дня опублікування. \ . Переважна більшість актів (закони, постанови, а раніше -- декрети) вступає в силу (набирає чинності) саме з цього моменту -- від дня опублікування, що спеціально оговорюється або в самому акті, або в постанові, яка його супроводжує (коли йдеться про закони). Так, наприклад, у постанові Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» визначено: „1. Ввести в дію Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» з дня його опублікування“. 3. З точно визначеної фіксованої дати. Так, в Земельному кодексі України, прийнятому 25 жовтня 2001 р., зазначається: «Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2002 р.» (розділ IX. Прикінцеві положення); в Сімейному кодексі України, прийнятому 10 січня 2002 р., набрання чинності визначено: «з 1 січня 2004 р.». Закон України «Про адвокатуру», прийнятий 19 грудня 1992 р., введено в дію з 1 лютого 1993 р. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту Розрив у часі -- між прийняттям та введенням закону у дію -- пояснюється, як правило, необхідністю проведення низки підготовчих заходів, що забезпечують його функціонування. Так, у цій же постанові (абзац перший п. 2) записано: „2. Доручити Кабінету Міністрів України: до 1 січня 1994 року прийняти необхідні нормативні акти щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», розробити механізм відповідальності посадових осіб і громадян за його порушення, а також забезпечити виготовлення та визначити порядок видачі посвідчень і знаків ветеранів війни“. Зазначений порядок введення в дію може стосуватися окремих статей та змін до них. Так, Законом від 21 червня 2001 р. Господарський процесуальний кодекс України, поряд з іншими змінами, доповнений ст. 81-1 «Протоколи». Тим же Законом визначено, що нова стаття набирає чинності з 28 червня 2002 р., тобто більше ніж через рік. 4. Закон в різних своїх частинах може вводитися у дію неодночасно, неодномоментно. Приймаючи 18 грудня 1990 р. нову редакцію Земельного кодексу, Верховна Рада постановила: «Земельний кодекс України, крім глави 5, ввести в дію з 15 березня 1991 р., а главу 5 -- з 1 січня 1992 р.; визнати таким, що втратив чинність з 15 березня 1991 р. Земельний кодекс, затверджений Законом від 8 липня 1970 р., крім статті 14, яка визнається такою, що втратила чинність з 1 січня 1992 р.» (пізніше дату 1 січня 1992 р. було замінено на 1 липня 1992 р.). Отже, розрив у часі між затвердженням закону та набранням ним чинності може бути більш чи менш значним. Дія якоїсь частини норм старого законодавства може деякий час за певних умов продовжуватись. Так, у тій же постанові від 18 грудня 1990 р. про введення в дію Земельного кодексу говориться: «надалі до приведення земельного законодавства України у відповідність із Земельним кодексом України застосовуються чинні акти законодавства України, оскільки вони не суперечать Кодексу». Водночас доречно зауважити -- життя таке динамічне, що тільки-но прийнятий Земельний кодекс набрав чинності у повному обсязі, як у березні 1992 р. було прийнято нову редакцію Земельного кодексу України, а в жовтні 2001 р. -- новий Земельний кодекс України. 5. Від дня прийняття або підписання акта, або за спливом певного часу від дня його підписання. Наприклад, в Указі Президента України від 25 лютого 1992 р. № 98 «Про зміни в системі центральних органів державної виконавчої влади України» було вказано, що він набирає чинності з дня його підписання. Закон України «Про скасування кримінальних покарань у вигляді заслання і вислання» введено в дію з дня його прийняття, тобто 6 березня 1992 р., хоча опублікований він був у газеті «Голос України» 14 березня 1992 р. У зв'язку з цим виникає таке спірне питання. Конституція України (до прийняття у червні 1996 р. нової Конституції) не передбачала такої умови, за якої закон набирає чинності не раніше дня його опублікування. Чи можливий такий спосіб набрання законами чинності тепер? Відповідно до загальних правових принципів (див. ст. 58 Конституції України 1996 р.) можна припустити, що такий спосіб набрання законом чинності буде правомірним (маючи на увазі, що закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність особи, мають зворотну силу в часі), але з одним застереженням -- це стосується конкретних справ (фактів), які не були ще предметом судового розгляду. 6. З моменту настання певної події. Цей спосіб набрання законом чинності зустрічається дуже рідко, якщо не сказати, що це взагалі поодинокі випадки. Таким, наприклад, був Закон України «Про межу малозабезпе-ченості» (4 жовтня 1994 р.). |В постанові про порядок його введення в дію зазначалось: „Ввести в дію Закон України «Про межу ма-лозабезпеченості» з моменту затвердження Державного бюджету України на 1995 рік“. 7. Набрання чинності міжнародними договорами (пактами, конвенціями), прийнятими Генеральною Асамблеєю ООН, пов'язане з актом ратифікації. * Наприклад, у ст. 49 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. (підписана Українською PCP 21 лютого 1990 р. і ратифікована 27 лютого 1991 p.), вказується: «(1) Ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після здачі на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй двадцятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання. Для кожної держави, яка ратифікує цю Конвенцію або приєднається до неї після здачі на зберігання двадцятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання, ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після здачі такою державою на зберігання її ратифікаційної грамоти або документа про приєднання». Тривалість дії акта у часі Усі нормативно-правові акти за часовим критерієм, тобто тривалістю їх дії, можуть бути поділені на два види: 1.акти із невизначеним строком дії, для яких не встановлений кінцевий момент їх дії; 2.акти тимчасової дії, тривалість якої залежить від різних заздалегідь визначених обставин. Виходячи з цього, можна виділити такі фактори (моменти), з настанням яких акт припиняє свою дію:

у зв'язку із його скасуванням;

у зв'язку із заміною його новим актом;

у зв'язку із закінченням строку, на який був прийнятий акт;

у зв'язку з настанням певних факторів (подій). Закон може втратити чинність у зв'язку з окремими змінами у законодавстві. Так, Законом України від 13 січня 1998 р. "Про внесення зміни до Закону України «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів» з цього Закону було виключено статтю 29, яка називалась «Депутатська недоторканність депутата місцевої Ради». Відповідно з дня набрання чинності Законом про внесення зміни (з дня його офіційного опублікування, як в ньому зазначалось), втрачає чинність Закон України «Про порядок одержання згоди Ради народних депутатів на притягнення депутата до відповідальності». Отже тимчасові нормативно-правові акти приймаються до їх заміни постійними актами. Цією властивістю вони нагадують акти, які приймаються на невизначений строк та діють до їх заміни новим актом; Так, у Законі України від 22 жовтня 1998 р. "Про внесення змін до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що він «діє до прийняття рішення Верховною Радою України про повне погашення заборгованості з виплати пенсій, що здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України». Дія норми права (нормативного акта) від моменту набрання ним юридичної сили до припинення його чинності -- це загальне правило, що окреслює часові межі функціонування нормативного акта або окремих його норм. Але юридична сила нормативного акта може протягом вказаного часу зазнавати певних перипетій, внаслідок яких можливе її звуження або розширення у часовому вимірі. Узагальнено можна виділити такі модифікації цього явища:

§ дія нормативного акта (закону) внаслідок його так званої залишкової сили;

§ призупинення дії нормативного акта;

§ дія закону внаслідок його зворотної сили. Перша модифікація дії нормативного акта.

У процесі дії нормативного акта у часі іноді виникає особлива ситуація, яку умовно можна визначити як «залишкову дію чи залишкову силу закону». Залишкова сила -- це не що інше, як продовження дії закону в юридично визначених межах за додержання певних умов.

Друга модифікація дії нормативного акта Нормальна звична дія акта у часі може піддатися впливу факторів, що зупиняють його юридичну силу. Йдеться про тимчасове призупинення дії нормативного акта. Так, Указом Президента України від 2 листопада 1993 р. № 502/93 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання» Національному банку України було рекомендовано «тимчасово припинити валютні торги на Українській міжбанківській валютній біржі». Тим самим було призупинено й дію нормативних актів, що регулювали відповідну діяльність. До такого заходу -- призупиненню дії норм окремих законів -- неодноразово вдавався також Кабінет Міністрів України у період видання ним своїх декретів. Зупинятись може не тільки весь нормативний акт в цілому, а й окремі його статті. Так, наприклад, дія окремих статей та частин інших статей Закону України «Про зовнішньоекономічну діяль ність» у свій час зупинялась постановами Верховної Ради України та декретами Кабінету Міністрів (статті 5, 6, 9, 12, 13, 16). г Третя модифікація дії нормативного акта. Ця модифікація випливає із своєрідної колізії нового й старого законів, або нового і попереднього бачення проблеми, що обертається в певних випадках можливістю розширення меж дії закону у часі.

Таке розширення меж дії закону дістає вияв:

§ по-перше, у вигляді зворотної сили закону;

§ по-друге, у можливості застосування акта, який втратив чинність, а не нового акта, який вже набрав чинності. Розглянемо ці два положення.

У першому випадку (зворотна сила закону) -- це ситуація, коли нещодавно (щойно) прийнятий закон поширює свою дію на правовідносини, які виникли до його прийняття, хоча за загальним правилом закон регулює відносини, які виникають після його прийняття. Зворотна сила акта -- це виняток з принципу необоротності дії закону. Згідно з цим принципом кожен (людина) має право бути вільним від дії законів, які були прийняті після настання юридичного факту, що викликав ситуацію, передбачену таким законом. Це, по суті, свобода від можливості зворотної дії закону у часі. У другому випадку -- це можливість застосування старого закону до фактів, які хоч і виникли раніше, але розглядаються вже у період дії нового закону. А це означає звуження меж його дії (нового закону), але розширення меж дії старого закону.

3. Дія закону (нормативного акта) у просторі

Передусім з'ясуємо зміст поняття «простір» та його співвідношення з іншим поняттям -- «територія». Як загальне родове поняття, що визначає межі дії закону ще за одним, просторовим параметром, виступає категорія «простір». Простір включає такі складові частини (сфери): сухопутний, водний, підземний, повітряний та космічний простір, а також морське дно. Термін «територія» за обсягом охоплюваного ним простору вживається в трьох значеннях:

власне територія (від лат. terra -- земля, суходіл, земна поверхня; territorium -- область) -- земельний, сухопутний простір з певними кордонами; або певна частина земної поверхні з визначеними межами -- територія міста, парку, заводу тощо;

іноді дещо ширше: простір землі, внутрішніх та прибережних вод з певними кордонами (територія адміністративно-територіальної одиниці (утворення) -- області, району тощо);

в міжнародному праві: територія держави, державна територія -- частина земної кулі, що знаходиться під суверенітетом держави, яка включає сухопутний, водний, підземний та повітряний простір, а також континентальний шельф (включає морське дно та надра підводних районів на відстані 200 миль від берега). До території держави (державної території) умовно відносять так звані «плавучі території», тобто такі, що законно несуть прапор своєї держави військові та торговельні судна, які знаходяться у відкритому морі і, з деякими винятками, в іноземних портах. До території держави прирівнюються повітряні та космічні апарати, що мають розпізнавальний знак своєї держави, а також деякі інші об'єкти (трубопроводи та інші споруди), які належать державі й знаходяться в межах так званої міжнародної території (відкрите море тощо). Так, згідно зі ст. 12 Повітряного кодексу України «при виконанні повітряним судном польоту в міжнародному просторі над ним здійснює юрисдикцію протягом всього його польоту та держава, де зареєстровано повітряне судно. Перебуваючи у міжнародному повітряному просторі, повітряне судно є недоторканним і незалежним від будь-якої держави, за винятком тієї, де це повітряне судно зареєстровано, та підкоряється і діє на підставі лише її законів». Отже, термін «територія» може вживатися у значенні, що наближається до поняття «простір», але все ж таки він не охоплює усі види середовища (наприклад, космічний простір -- завжди простір, але ніколи не територія). Проте з метою розгляду проблеми про дію закону у просторі вони можуть вживатися як взаємозамінні. Водний простір держави складається з: 1) вод річок, озер, штучних водосховищ, водних шляхів та інших водойм, які розташовані в межах суходільної території держави, а також 2) з морських внутрішніх та територіальних вод, які омивають узбережжя даної держави (до 12 морських миль; миля морська міжнародна дорівнює 1,852 км). Стосовно водного простору іноді за аналогією зі словом «територія» використовують термін «акваторія» (лат. aqua -- вода), який має більш вузьке значення -- це ділянка водної поверхні в певних межах (водний простір в межах кордонів порту, гідроаеродрому тощо). Повітряний простір держави включає простір над її суходільною та водною територією. Побудований за типом слів «територія» та «акваторія» термін «аероторія», який іноді вживається, має суто спеціальне значення. Аероторія -- це повітряний простір над аеродромом та прилеглою до нього місцевістю в радіусі близько 50 км.Не всі норми права діють в одних і тих же просторових межах.Норми права (а відповідно закони, нормативно-правові акти) можуть розрізнятися між собою за просторовими сферами дії. Існує декілька варіантів дії норми права (закону) за масштабами охоплення території держави. Закон (норма права) може діяти відповідно до одного з наведених правил.

4. Дія закону (нормативного акта) за колом (щодо) осіб.

Дія закону за колом осіб визначається такими правилами (положеннями): Нормативні акти (закони) діють щодо громадян, юридичних осіб та інших суб'єктів відповідної держави. Щодо громадян та організацій межі дії нормативних актів визначаються залежно від змісту і призначення цього акта. Визначення (звуження) меж дії актів прямо залежить, по-перше, від характеру регульованих відносин, по-друге, від специфіки суб'єктів цих відносин, яка з їх характеру випливає. Так, глава XIX КК, присвячена військовим злочинам, поширюється на військовослужбовців, військовозобов'язаних під час проходження ними навчальних або перевірних зборів, а також деяких інших осіб, згаданих у ст. 401 КК; норми щодо статусу юридичних осіб належать до компетенції будь-якої організації, що визнається суб'єктом цивільного права; положення про державні органи діють щодо відповідних органів тощо. Дія законів (нормативних актів) держави повинна поширюватись також на іноземних громадян та осіб без громадянства (апатридів), крім винятків, зокрема тих, які невіддільні від громадянства як особливого політико-правового зв'язку людини з конкретною державою, що знаходить вираз у взаємних правах та обов'язках. Так, приміром, на іноземних громадян та осіб без громадянства не поширюється обов'язок військової служби у лавах Збройних Сил України; вони не можуть обирати та бути обраними до виборних державних органів, на виборні державні посади, а також до органів місцевого самоврядування; не можуть брати участь у всеукраїнських та місцевих референдумах, у дорадчих опитуваннях громадян (консультативних референдумах). Іноземні громадяни не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо згідно із законодавством призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю обумовлено належністю до громадянства країни (України). Так, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України (ст. 46). Але, наприклад, якщо Повітряний кодекс колишнього СРСР передбачав, що до складу екіпажу цивільних повітряних суден можуть входити лише громадяни СРСР, то Повітряний кодекс України такого застереження не містить. У зв'язку з питанням про дію закону за колом осіб гостро стоїть специфічна проблема про подвійне громадянство, а саме: закон якої держави застосовувати до біпатридів? Відповідно до Закону України від 18 січня 2001 р. «Про громадянство України» (ст. 2) одним із принципів законодавства України про громадянство є принцип єдиного громадянства. Щоправда Закон України від 8 жовтня 1991 р. «Про громадянство України», який втратив чинність у зв'язку з прийняттям вищевказаного Закону, передбачав існування подвійного громадянства на підставі двосторонніх міждержавних договорів. Проживання або тимчасове перебування громадянина України за межами держави не позбавляє його громадянства України. Проте із загальних правил є винятки, які мають два аспекти: міжнародно-правовий та внутрідержавний. В міжнародно-правовому аспекті таким винятком є інститут особистого імунітету від дії законів окремих осіб (про територіальний імунітет мова йшла у темі про екстериторіальність). У внутрідержавному аспекті йдеться про трансформацію зазначеного інституту у вигляді особистої правової недоторканності.

Висновок

Отже, ми визначили правову і найбільш загальну властивість такого правового явища, як правовий акт державного управління. Такі акти -- це насамперед дії. Саме дія може братися за основу в розкритті поняття й виробленні визначення правового акта державного управління. Проте слід мати на увазі, що зробити це можна лише з урахуванням усіх інших властивостей даного правового явища. Виділена була й інша властивість -- правові акти державного управління є двома формами державного управління, причому формами правовими. Згідно зі своїм призначенням акти управління можуть виконувати найрізноманітніші завдання. Зокрема можуть виступати як юридичні факти, на підставі яких виникають, змінюються і припиняються правовідносини. Яскравим прикладом цього можуть бути випадки встановлення за конкретною особою адміністративного нагляду (для таких осіб встановлюється ряд специфічних зобов'язань-обмежень). Нормативні акти безпосередньо виражають регулятивну функцію адміністративного права. Саме вони містять адміністративно-правові норми, що встановлюють загальні правила належної поведінки. Ці акти розраховані на довготривале, багаторазове застосування з метою регулювання однотипних суспільних відносин і не мають персоніфікованого (конкретного) адресата.

Список використаної літератури

1. Конституція України. -- К., 2001.

2. Алексеев С. С. Структура права. -- М., 1995.

3. Алексеев С. С. Теория права. -- М., 1995.

4. Васильев А. М. Правовые категории. -- М., 1996.

5. Веденеев Ю. А. О применении системного подхода в исследовании права / Проблемы государства и права. -- М., 1994.

6. Гусарєв С. Д. Теорія держави та права. Альбом схем. -- К., 1997.

7. Жеребкин В. Е. Логический анализ понятий права. -- К., 1996.

8. Зивс С. Л. Источники права. -- М., 1981.

9. Карташов В. Н. Введение в общую теорию правовой системи общества. -- Ярославль, 1995.

10. Копейчиков В. В. О нормативных свойствах актов местных органов государственной власти и управления. -- Харьков, 1996.

11. Копейчиков В. В. Правовые акти местных органов государственной власти и управления. -- М., 1956.

12. Материалистическая диалектика и системный подход. -- Л., 1992.

13. Назаров Б. Л. Социалистическое право в системе социальных связей. -- М., 1996.

14. Право и правотворчество. -- М., 1992.

15. Разумович Н. Н. Источники и форма права. М.,- 1998.

16. Тихомиров Ю. А. Теория закона. -- М., 1982.

Размещено на Allbest.ru