Правові відносини
Поняття та структура, елементи правових відносин. Характеристика колективного договору, його сутність та головний зміст, вимоги до формування. Порядок залучення до надурочної роботи, нормативно-правове обґрунтування даного процесу в сучасних умовах.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.10.2012 |
| Размер файла | 32,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
1. Поняття та структура правових відносин
Великий філософ Аристотель назвав людину «суспільною твариною», маючи на увазі, що людина постійно спілкується з собі подібними, вступає в суспільні відносини. Ці відносини регулюються різними нормами: релігійними, моральними, корпоративними. Значна частина суспільних відносин будується на основі норм права - такі відносини називають правовими відносинами.
У межах правовідносин життєдіяльність суспільства набуває цивілізованого, стабільного і передбаченого характеру.
Правові відносини - це врегульовані правом суспільні відносини, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки, що забезпечуються державою. (літ., стор)
Структура правовідносин
Правовідносини мають складну структуру і включають в себе такі елементи:
ь суб'єкти (фізичні і юридичні особи);
ь об'єкти (матеріальні або духовні);
ь зміст правовідносин (юридичні права і обов'язки).
Суб'єкти правовідносин - учасники правових відносин, які є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Суб'єктів правовідносин повинно бути як мінімум два. Один з них є уповноваженою особою (носієм права), інший зобов'язаною особою (носієм обов'язку).
До суб'єктів правовідносин належать:
ь фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства);
ь юридичні особи (підприємства, організації та установи різних форм власності);
ь державні та громадські організації;
ь соціальні спільності (народ, нація, населення відповідного регіону, територіальні громади на інші).
Суб'єкти є не лише носіями, а і мають здатність виконувати юридичні обов'язки.
Правосуб`єктність - це складна юридична властивість, яка містить два елементи: правоздатність і дієздатність.
Правоздатність - це закріплена законодавством і забезпечена державою можливість суб'єкта мати об'єктивні права і нести юридичні обов'язки.
Правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи. Повна дієздатність, як правило, приходить з досягненням повноліття. Правоздатність і дієздатність юридичної особи виникає одночасно з моменту державної реєстрації і припиняється з її ліквідацією.
Дієздатність - це здатність особи своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб`єктивні права і виконувати юридичні обов'язки.
Дієздатність поділяють на:
ь угодоздатність - здатність суб'єкта правовідносин своїми діями здійснювати і укладати цивільно-правові угоди;
ь деліктоздатність - здатність суб'єкта правовідносин нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.
Правоздатність і дієздатність, як правило, поєднується в одній особі. Правоздатність і дієздатність є абстрактними можливостями, оскільки особа може і не скористатись своїми правами, не набути обов'язків. Наприклад, право вступити в договірні відносини ще не означає, що особа обов'язково укладе договір.
Виникнення та обсяг правоздатності і дієздатності дещо різна у фізичних та юридичних осіб.
Правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження і припиняється її смертю. Правоздатність фізичної особи може бути обмежена за рішенням суду (позбавлення права займати певні посади, або займатися певною діяльністю, позбавлення батьківських прав).
Дієздатність фізичної особи залежить від її віку та психічного стану здоров'я. За загальним правилом повна дієздатність настає з досягненням повноліття (18 років). Особа, що страждає психічною хворобою або недоумством, за рішенням суду може бути визнана недієздатною. Недієздатні особи можуть бути носіями прав і обов'язків, але їх реалізацію здійснюють інші особи.
Правоздатність і дієздатність юридичної особи виникають одночасно, з моменту державної реєстрації і припиняються з її ліквідацією. Обсяг правоздатності і дієздатності юридичної особи носить спеціальний характер. Вона вправі здійснювати тільки ті дії, що зафіксовані в його установчих документах.
Об'єкти правовідносин - це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються правовідносини.
Інше кажучи, об'єкти правовідносин - це те, на що спрямовані суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правових відносин.
Об'єкти правовідносин за видами:
ь духовні блага;
ь матеріальні блага
ь дії суб'єктів правовідносин;
ь результат діяльності суб'єктів правовідносин.
Суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників правовідносин складають зміст правовідносин. Зміст правовідносин має двоякий характер. Розрізняють юридичний і фактичний зміст:
ь юридичний зміст правовідносин - це зафіксовані у нормах права суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх учасників;
ь фактичний зміст правовідносин - це сама поведінка суб'єктів, їхня діяльність, в якій реалізується суб'єктивні права та обов'язки сторін.
Юридичний і фактичний зміст не тотожні. Перший - значно ширший другого і містить невизначену кількість можливостей, які складають зміст суб'єктивного права.
Зміст суб'єктивного права включає в себе такі можливості:
ь здійснювати певні дії;
ь вимагати певних дій від зобов'язаного суб'єкта;
ь вимагати відновлення порушеного права.
Юридичні обов'язки - це передбачена нормою права міра необхідної поведінки зобов'язаного суб'єкта, яку він повинен здійснювати в інтересах уповноваженого суб'єкта, і забезпечена можливістю державного примусу.
Зміст юридичних обов'язків включає:
ь здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб'єкта;
ь утриматися від певних дій;
ь переносити санкції держави.
Таким чином, юридичний зміст правовідносин визначає те, як правовідносини повинні відбуватися, а фактичний зміст правовідносин показує те, як вони відбулися в реальній дійсності.
Підставами для виникнення, зміни чи припинення юридичний відносин є юридичні фати.
Юридичні факти - це передбачені гіпотезою правової норми, конкретні життєві обставини, які зумовлюють виникнення, зміну чи припинення правовідносин.
Існують різні способи класифікації юридичних фактів. Залежно від підстав розрізняють такі види юридичних фактів:
1. За вольовим критерієм юридичні фати поділяються на юридичні події та юридичні дії.
Юридичні події - це обставини або явища, виникнення, дія і припинення яких не залежать від волі суб'єктів правовідносин, але з настанням яких настають певні правові наслідки (хвороба, смерть, епідемія, землетрус, тощо).
Юридичні дії - це обставини, настання яких залежить від волі суб'єктів правовідносин. Вони поділяються на правомірні і неправомірні.
Правомірні дії - це дії, що здійснюються, на основі і згідно з приписами правових норм.
До правомірних дій належать:
ь юридичні акти - це правомірна дія суб'єкта, спрямована на досягнення юридичних наслідків (подача заяви про прийом на роботу);
ь юридичні вчинки - це правомірна дія суб'єкта, що привела до юридичних наслідків незалежно від її волі (знахідка скарбу, наукове відкриття).
Неправомірні дії - це дії, що чиняться всупереч прописам правових норм. Залежно від ступеню їх суспільної небезпечності вони поділяються на проступки та злочини.
За правовими наслідками юридичні фати поділяються на:
ь правостворюючі (укладення договору оренди);
ь правозмінюючі (зміна умов договору оренди), та правоприпиняючі (розірвання шлюбу).
Отже, класифікувавши правовідносини за різними критеріями, можна зробити висновок, що вони є унікальним правовим явищем, яке всебічно і всеохоплююче регулює суспільне життя.
2. Характеристика колективного договору. Поняття та види колективної угоди
Поняття «колективна угода» в законодавстві України з'явилося порівняно недавно з прийняттям Закону України «Про колективні договори і угоди». До цього існували тарифні угоди, які укладалися на міжгалузевому, галузевому, територіальному та виробничому рівнях. Тарифна угода визначалась як договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.
Закон України «Про колективні договори і угоди» визначив правові засади розробки, укладення та виконання колективних угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників. Метою укладення колективних угод є не тільки вирішення питань оплати праці і соціальних гарантій, а й регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Законодавець розрізняє поняття колективного договору і угоди, хоча по суті колективний договір є різновидом колективної угоди, яка укладається на виробничому рівні. Але, незважаючи на спільні риси колективної угоди і договору, таке розмежування викликано наявністю між ними відмінностей і особливостей. Основною відмінністю є те, що колективна угода має специфічну сферу укладення. Відповідно до ст. 2 названого Закону України колективна угода укладається на державному, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі.
Сторонами Генеральної угоди виступають професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди, та власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися також для проведення таких переговорів. Оскільки в Україні в даний час більшість найманих працівників зайнято в державному секторі економіки, тому інтереси власника при укладенні Генеральної угоди представляє Кабінет Міністрів України.
Право представляти інтереси трудящих при укладенні Генеральної угоди законом надається об'єднаним з цією метою профспілкам. На відміну від інших видів колективних угод і колективних договорів при укладенні Генеральної угоди закон визнає повноважними представниками трудящих лише професійні спілки і не містить формулювання «профспілки та інші уповноважені трудовим колективом органи». Такий підхід викликаний відсутністю на державному рівні іншої, крім професійних спілок, організації, що представляє трудящих, яка була б такою масовою, мала б такий досвід роботи і авторитет серед трудящих. Але інші представницькі організації трудящих не позбавляються можливості брати участь в переговорах і при укладенні Генеральної угоди.
18 жовтня 1997 року підписана Генеральна угода на 1997-1998 роки, її особливість полягає в тому, що вона укладена між Кабінетом Міністрів України і Українським союзом промисловців і підприємців, з одного боку, та профспілковими об'єднанням України - з другого, тобто на двосторонній основі. Держава в особі Кабінету Міністрів України і Український союз промисловців і підприємців виступили єдиною, об'єднаною стороною. В розділах Генеральної угоди сформульовано норми, що стосуються забезпечення продуктивної зайнятості та соціального захисту населення від безробіття, гарантії оплати праці та її захисту; забезпечення соціальних гарантій, групових відносин, режиму праці і відпочинку, охорони праці, здоров'я і навколишнього середовища; соціального забезпечення; гарантій у приватизації; соціального партнерства; умов внесення змін і доповнень до угоди, контролю за її виконанням, відповідальності за недотримання її положень тощо.
Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання власників або інші представницькі організації роботодавців. На підприємствах державної власності інтереси власника представляють міністерства і відомства. Інтереси ж працюючих представляють галузеві об'єднання профспілок.
Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної виконавчої влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони створені і мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективами органами.
За наявності на галузевому чи територіальному рівні кількох профспілок або їх об'єднань чи інших уповноважених трудовим колективом на представництво органів вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективної угоди. У разі недосягнення згоди у створенні спільного представницького органу угода вважається укладеною, якщо її підписали представники профспілок чи їх об'єднань або інші уповноважені трудовим колективом на представництво органи, до яких входить більше половини найманих працівників галузі, території.
Законодавець послідовно відстоює право інших, крім професійних спілок, організацій трудящих на участь в колективних переговорах і укладення колективних угод, а також право трудящих самим вирішувати, які організації представлятимуть їх інтереси.
Колективна угода є нормативним актом, її положення діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін. Одночасно вона є локальним актом, бо її положення поширюються на певне коло суб'єктів, обмежене сферою дії сторін, які підписали угоду.
Колективна угода є багатоплановим актом, оскільки вона регулює всі відносини на підприємствах, на які поширюється дія угоди, її особливістю є наявність в її змісті нормативних і зобов'язальних положень. Нормативні положення угоди являють собою сукупність локальних норм з основних питань праці, її оплати, умов і охорони праці, соціально-побутових питань. Зобов'язальні положення на відміну від нормативних не мають загального характеру і полягають у виконанні конкретних разових дій, якими вичерпуються. Порівняно з колективними договорами доля зобов'язальних положень в угодах значно менша.
Порядок укладення колективної угоди є досить демократичним. Однією з її сторін виступають уповноважені представники трудящих, хоча їх участь в розробці і укладенні угоди опосередкована через їх представників.
Порядок ведення переговорів, розробки проекту та укладення колективних угод майже не відрізняється від порядку укладення колективного договору. Сторони ведуть колективні переговори, утворюють робочу комісію, яка готує проект угоди, використовують прямі процедури для регулювання розбіжностей тощо. Але колективна угода на відміну від договору не виноситься на схвалення трудовими колективами.
Сторони, що уклали угоду, повинні інформувати громадян через засоби масової інформації про зміну угоди та хід її реалізації. Галузеві та регіональні угоди підлягають повідомній реєстрації Міністерством праці України в порядку, передбаченому Положенням про порядок повідомної реєстрації галузевих і регіональних угод, колективних договорів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. №225. Така реєстрація проводиться з метою забезпечення можливості для врахування умов, що вміщують угоди, під час розгляду трудових спорів.
Колективна угода є строковим актом. Вона укладається на визначений термін і набирає чинності з дня їі підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в угоді.
Угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин. Зокрема, ст. 8 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає включення в зміст угод гарантій праці і забезпечення продуктивності зайнятості, мінімальних соціальних гарантій оплати праці, розміру прожиткового мінімуму, соціального страхування, умов охорони праці та інші питання.
Структура Генеральної угоди законодавчо не визначена, тому це питання вирішується сторонами під час проведення переговорів. Так, Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України і профспілковими об'єднаннями України, що підписана 4 серпня 1995 p., передбачено 10 розділів з різних питань, що пов'язані з трудовими відносинами. Генеральна угода на 1997-1998 роки вміщує вже 11 розділів.
Чинне законодавство і наука трудового права не дають визначення поняття колективної угоди. З урахуванням наведених вище відправних позицій можна визначити колективну угоду як строкову угоду, яка укладається між власниками та органами, що уповноважені представляти трудящих на державному, галузевому та регіональному рівнях, про встановлення нормативних положень в сфері праці та соціально-побутових питань, які є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів держави, трудящих і власників, а також уповноважених ними органів.
Характеристика колективного договору
В усіх країнах колективний договір традиційно розглядається як бажаний засіб фіксації заробітної плати та інших умов найму, регулювання відносин між підприємцями і працівниками. Гнучкість і пристосованість колективних договорів давно підтверджені практикою, бо їх результати відповідають життєвим інтересам соціальних партнерів та їх представників.
Успіх колективних договорів полягає і в тому, що в них закріплюються поняття, широко вживані в житті, тому вони стали основним засобом реалізації соціальної справедливості і гуманного ставлення до людини праці.
Фіксуючи нормальні умови праці, колективний договір дозволяє трудящим брати участь у прийнятті рішень. Він ніби послаблює абсолютну владу власника або уповноваженої ним особи в питаннях, що раніше вирішувались виключно в нормативному порядку.
При єдиній формі власності на засоби виробництва - державній - роль колективного договору в регулюванні трудових відносин була приниженою. Протягом тривалого часу працівники байдуже ставилися до колективного договору, не вбачаючи в ньому практичної користі, оскільки була відсутньою можливість будь-що змінити в поліпшенні умов праці та підвищенні заробітної плати. Розвиток ринкових відносин змінив ставлення трудящих до колективного договору. Вони почали вбачати в ньому засіб регулювання всього комплексу соціально-побутових умов, метод регулювання трудових відносин.
Визначення поняття колективного договору давалось в Кодексі законів про працю УРСР 1922 р. Стаття 15 цього Кодексу визначала колективний договір як угоду, що укладалася професійною спілкою як представником робітників і службовців, з однієї сторони, й наймачем, - з другої, якою встановлювались умови праці й найму для окремих підприємств, установ і господарств або їх груп, і визначався зміст майбутніх особистих (трудових) договорів найму.
В постанові Ради Міністрів СРСР від 4 лютого 1947 р. «Про укладення колективних договорів на підприємствах» практика укладення колективних договорів відновлювалась з 1947 р. з метою забезпечення виконання і перевиконання виробничих планів, дальшого зростання продуктивності праці, поліпшення організації праці, а також підвищення відповідальності господарських і профспілкових організацій за поліпшення матеріально-побутових умов і культурного обслуговування робітників, інженерно-технічних працівників і службовців підприємства.
В п. 6 цієї постанови на міністерства і ВЦРПС покладалась відповідальність за те, щоб у колективні договори не включались системи оплати праці робітників, інженерно-технічних працівників і службовців, не затверджені урядом. Отже, колективним договором визнавалась господарсько-політична угода, за якою робітники, інженерно-технічні працівники і службовці брали на себе обов'язок щодо виконання і перевиконання планів по дальшому зростанню продуктивності праці. Щодо її оплати, то в колективний договір можна було включати лише ті системи, що затверджувались у централізованому порядку. За дотриманість цієї вказівки несли відповідальність не тільки державні установи, а й професійні спілки.
Постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 березня 1966 р. «Про укладення колективних договорів на підприємствах» сторонам було надано право включати до колективного договору нормативні положення з питань праці і заробітної плати, у зв'язку з чим колективний договір набув нормативного характеру. Ще більшого розширення знайшли повноваження нормативного характеру в колективному договорі згідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» і розділу II «Колективний договір» КЗпП (ст. ст. 10-20) в редакції Закону України від 15 грудня 1993 р. Але ні в цьому Законі, ні в КЗпП визначення поняття колективного договору не дається. Відповідно до цих законодавчих актів специфічним в регулюванні колективних правових відносин є те, що держава надає їх сторонам права і можливості в певних межах приймати акти, що мають нормативний характер. Можливість такої нормотворчої діяльності носить яскраво виражений демократичний характер. Завдяки цьому нормативні приписи держави доповнюються деталями, що відображають інтереси окремих трудових колективів.
В науці трудового права колективний договір розглядається двояко: як інститут трудового права і як локальний правовий акт. Як інститут трудового права колективний договір становить сукупність правових норм, що визначають порядок розробки, укладення та виконання трудового договору. Як локальний правовий акт колективний договір являє собою угоду між власником і трудовим колективом про локальне регулювання трудових, виробничих і соціально-економічних відносин на підприємстві. За своєю цільовою спрямованістю він покликаний конкретизувати відносини між власником і трудовим колективом з питань економічного і соціального розвитку з урахуванням специфічних умов підприємств.
Аналіз правових актів, які обумовлюють порядок укладення і зміст колективних договорів, дає можливість визначити колективний договір як угоду, що укладається власником підприємства або уповноваженою ним особою, з однієї сторони, і трудовим колективом найманих працівників, який уповноважив профспілковий комітет чи інший представницький орган на проведення колективних переговорів і укладення договору, - з другої, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, що потребують додаткової регламентації з урахуванням особливостей здійснення праці на даному підприємстві, а також питань, що не урегульовані чинним законодавством.
Метою колективного договору є поліпшення господарської діяльності підприємства, підвищення його рентабельності і якості продукції, що випускається, забезпечення трудящим можливості брати участь в управлінні виробництвом, удосконалення винагороди за працю, підняття рівня охорони праці, матеріально-побутового та культурного обслуговування працюючих.
Забороняється включати до колективного договору умови, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників.
Зміст колективного договору і його сторони значною мірою залежать від форми власності на засоби виробництва. Якщо власність державна, колективний договір укладається на основі Генеральної і галузевих угод. Партнерами по переговорному процесу виступають уповноважена державним органом службова особа, з однієї сторони, і профспілковий комітет як представник трудового колективу - з другої. Вважається, що норми соціального захисту найманих працівників з питань оплати праці, режиму роботи і відпочинку та з інших питань, зафіксовані в колективному договорі, повинні бути вищі за ступенем захисту у порівнянні з Генеральною та галузевими угодами.
Однак кількість державних підприємств внаслідок процесів приватизації невпинно зменшується. На підприємствах інших форм власності, крім державної, працівники можуть виступати в двох ролях: як співвласники майна (акціонери, орендарі, члени кооперативу), їм належить право обирати правління, брати участь у формуванні, розподілі та використанні прибутку, одержувати дивіденди; одночасно вони можуть бути й найманими працівниками, тому мають право на договірне регулювання трудових та соціально-економічних відносин шляхом укладення колективного договору. Це не стосується громадян, які є акціонерами, але не працюють на даному підприємстві.
Крім того, колективний договір, який включає локальні норми по використанню праці і відтворенню робочої сили, є важливою юридичною основою для укладення індивідуальних трудових договорів між працівником і власником або уповноваженим ним органом.
В укладенні колективного договору не менше працівників повинен бути зацікавлений власник або уповноважена ним особа. Як вже відзначалося, колективний договір встановлює локальні норми в сфері праці і соціального розвитку. Тому існує безпосередній зв'язок між стимулами праці і соціальними резервами виробництва. Чим оптимальнішими будуть локальні правові норми, тим більшою мірою колективний договір сприятиме ефективному господарюванню, стимулюватиме виробництво. Проявляючи турботу про себе, працівники тим самим роблять значний внесок у розвиток виробництва, підвищення його ефективності.
Але одночасно слід враховувати, що інтереси найманих працівників і власника, їх погляди на одні й ті ж питання не в усьому і не завжди збігаються. Працівники зацікавлені в першу чергу у високому рівні оплати праці, встановленні додаткових пільг, гарантій, створенні належних умов праці, скороченні тривалості робочого часу, а підприємець - в одержанні високих прибутків, підвищенні ефективності виробництва при менших затратах, підвищенні конкурентоспроможності підприємства. Звідси і суперечності, спори, конфлікти.
Однак спільність інтересів є позитивною основою для розробки і укладення колективного договору як юридичного документу, яким встановлюються загальні зобов'язання сторін, що відповідають чинному законодавству України.
Задача
В зв'язку з необхідністю завершення ремонтно-будівельних робіт у строк, Бригадир Носов запропонував робітникам бригади залишатися після роботи на 2 години протягом трьох днів підряд. Після здачі в експлуатацію об'єкта робітники поцікавилися у начальника будівельного комбінату, як буде компенсована надурочна робота? Однак начальник відповів, що ніякого розпорядження про залучення працівників до надурочної роботи він не давав, крім того, працівники, отримали премію за здачу об'єкта в строк. Чи мала місце в цьому випадку надурочна робота? Який порядок залучення до надурочної роботи?
Рішення:
Порядок залучення працівника до надурочних робіт.
До надурочної роботи працівник залучається за ініціативою роботодавця, саме цим вона відрізняється, наприклад, від роботи за сумісництвом, яку працівник виконує за власною ініціативою з відома роботодавця. КЗпП не зобов'язує роботодавця дотримуватися письмової форми при залученні до надурочних робіт, але вимагає вести облік надурочних робіт кожного працівника. Адже, ініціатива роботодавця у виконанні працівником надурочних робіт може бути виражена як в усній, так і у письмовій формі. Проте для уникнення трудових суперечок краще оформляти залучення працівників до надурочних робіт у письмовій формі (наказ, розпорядження і тому подібне). Також для залучення працівників до надурочної роботи потрібне одержання дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації для проведення надурочних робіт
Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочнi роботи тільки у таких виняткових випадках (Ст. 62 КЗпП):
1) при проведеннi робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії i негайного усунення їх наслідків;
2) при проведення громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, якi порушують правильне їх функціонування;
3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслiдок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технiчних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кiлькостi трудящих;
4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення i призначення;
5) для продовження роботи при нез'явленнi працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до замiни змiнника іншим працівником.
Відповідь: Тут потрібно прочитати умови договору. Сама надурочна робота по факту є, проте, вона не узгоджена з уповноваженими органами і, виходячи з цього, хтось повинен понести відповідальність. Для проведення надурочних робіт обов'язково потрібен наказ.
Так як винен в цьому випадку Бригадир, з його зарплатні потрібно відрахувати штрафні санкції, а працівникам робота повинна бути компенсована. Оплата надурочної роботи проводиться в подвійному розмірі годинної ставки (Ст. 106 КЗпП); за відрядною системою - доплата у розмірі 100% тарифної ставки.
Висновки
Отже, на основі проаналізованого матеріалу, можна сказати наступне,: Правові відносини - це врегульовані правом суспільні відносини, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки, що забезпечуються державою.
Правосуб`єктність - це складна юридична властивість, яка містить два елементи: правоздатність і дієздатність. Правоздатність - це закріплена законодавством і забезпечена державою можливість суб'єкта мати об'єктивні права і нести юридичні обов'язки, тоді як, дієздатність - це здатність особи своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб`єктивні права і виконувати юридичні обов'язки. Правовідносини виникають тоді і тільки тоді, коли відношення регулюється нормами права. Правовідносини на відміну від інших суспільних відносин охороняються державною владою від порушень. Головним чином правовідносини будуються на суб'єктах правовідносин, отже суб'єкти правовідносин - учасники правових відносин, які є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Але також в правовідносинах присутні і об'єкти правовідносин - це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються правовідносини.
Інше кажучи, об'єкти правовідносин - це те, на що спрямовані суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правових відносин.
Щодо поняття колективного договору і угоди, хоча по суті колективний договір є різновидом колективної угоди, яка укладається на виробничому рівні. Колективна угода є нормативним актом, її положення діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін. Колективна угода є багатоплановим актом, оскільки вона регулює всі відносини на підприємствах, на які поширюється дія угоди, її особливістю є наявність в її змісті нормативних і зобов'язальних положень. Колективна угода є строковим актом, укладається на визначений термін і набирає чинності з дня їі підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в угоді. Метою колективного договору є поліпшення господарської діяльності підприємства, підвищення його рентабельності і якості продукції, що випускається, забезпечення трудящим можливості брати участь в управлінні виробництвом, удосконалення винагороди за працю, підняття рівня охорони праці, матеріально-побутового та культурного обслуговування працюючих.
Список використаних джерел
колективний договір правовий надурочний
1. Алексєєв С.С. Загальна теорія права: У 2-х т, Т. 2. - М.: «Юридична література», 1981. С. 82
2. Кириченко В.М. П 68 Правознавство: Курс лекцій. - К.: Центр учбової літератури, 2007 - 240 с.
3. Кримінальний Кодекс України
4. Кодекс про Адміністративні Правопорушення
5. Кодекс законів про працю України
6. Молдован В.В., Чулінда Л. І. М 75 Правознавство. 2-ге вид. Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 184 с.
7. Цивільний кодекс України
8. www.zakon.rada.gov.ua - Верховна Рада України
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Значення колективного договору як засобу регулювання трудових відносин. Поняття, юридична сутність, специфіка узгодження колективного договору з профспілками. Обов’язкова процедура розробки та укладання колективних договорів, їх зміст і структура.
контрольная работа [29,0 K], добавлен 03.05.2010Регулювання відносин банку з клієнтом та основні нормативно-правові акти. Порядок укладання кредитного договору, його структура та зміст. Поняття та характеристика перевезень, оформлення угоди про неустойку, порядок її нарахування та умови сплати.
контрольная работа [38,4 K], добавлен 01.05.2009Сутність і зміст, завдання обшуку, його основні відмінні особливості від виїмки. Об’єкти пошукової діяльності, головні етапи та напрямки підготовки до даного процесу. Психологічні основи обшуку, тактичні прийоми та вимоги до його проведення на сьогодні.
курсовая работа [35,8 K], добавлен 04.10.2011Юридична сутність поняття орендних відносин. Обґрунтування комплексу проблем цивільно-правового регулювання орендних відносин. Розробка пропозицій щодо удосконалення цивільного законодавства, практика його застосування. Порядок укладання договору оренди.
курсовая работа [44,3 K], добавлен 30.01.2013Фінансово-правові відносини, їх особливості та зміст. Органи та організація фінансового контролю, види і методи. Структура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня будова, складові частини (елементи). Державна контрольно-ревізійна служба в Україні.
курсовая работа [30,5 K], добавлен 17.02.2011Напрямки та значення реформування сектору безпеки й оборони як цілісної системи, нормативно-правове обґрунтування даного процесу в Україні. Концепція розвитку сфери національної оборони України, об'єкти контролю в даній сфері та методи його реалізації.
статья [20,7 K], добавлен 17.08.2017Правові відносини як врегульовані нормами права вольові суспільні відносини, їх прояв в конкретному зв’язку між правомочними і зобов’язаними суб’єктами. Види та основні ознаки правових відносин, їх юридичний зміст. Класифікація юридичних фактів.
курсовая работа [262,2 K], добавлен 23.12.2010Сутність і зміст авторських договорів, вимоги до них, класифікація та різновиди, нормативно-правове регулювання в сучасній Україні. Права та обв’язки, а також відповідальність сторін даного договору. Відмінність виключної ліцензії від невиключної.
контрольная работа [37,1 K], добавлен 11.09.2014Поняття, сутність та ознаки права. Підходи до розуміння правових відносин. Основні аспекти визначення сутності державного законодавства. Принципи, функції, цінність і зміст права. Особливості проблеми правопоніманія в контексті категорії правових шкіл.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 31.12.2008Поняття та зміст договору, форма та порядок його укладання, правове регулювання відносин фрахтування. Права та обов'язки сторін за договором чартеру. Особливості відповідальності перевізника при виконанні повітряних та морських чартерних перевезень.
курсовая работа [36,8 K], добавлен 02.04.2015
