Правові основи соціального захисту в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові основи соціального захисту в Україні

1. Поняття соціального захисту та його види

Динамічний поступ України в напрямі докорінних демократичних змін дістав потужну підтримку в Конституції як основному закону держави, яка дає чітку правову регламентацію суспільних відносин, цивілізованого вирішення проблем взаємовідносин особи, суспільства, держави.

Виходячи з положень Конституції, статті 46, держава зобов'язується вжити відповідних заходів, спрямованих на соціальний захист громадян, які б забезпечували належний рівень життя [1, стаття 46].

Під соціальним захистом ми розуміємо систему економічних, соціальних та організаційних заходів, які здійснюються державою для підтримки малозахищених верств населення пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни, багатодітних сімей та інших малозабезпечених громадян.

Вже багато років в економіці нашої країни відбуваються істотні зміни у формах власності, трансформується політична система. Але ці зміни майже не торкаються системи соціального захисту вона і далі існує на старому фундаменті.

Існуючій системі соціального захисту все ще притаманні риси, успадковані від радянської системи. Проте такі безумовні елементи колишньої системи як повна зайнятість та дотації на товари та послуги зазнали серйозного впливу економічних реформ.

Розвиток ринкової економіки обов'язково веде до зростання армії безробітних. Закон народонаселення вперше обгрунтував К. Маркс. Ринкова економіка проголошує правило: хочеш жити краще -- заробляй. Це стимулює розвиток підприємництва, усуває зрівнялівку. Абсолютно новою в Україні стала проблема банкрутства підприємств і швидке зростання безробіття. Безробіття -- неминучий атрибут ринкової економіки.

В результаті офіційна система соціального захисту має вирішувати набагато більше проблем, ніж раніше, особливо тих, що стосуються бідності та безробіття. Наголошується, що соціальний захист населення спрямований не тільки на боротьбу з бідністю, шляхом організації невідкладних персональних допомог бідним, а й на запобігання бідності, надавши можливість людям створити засади соціального захисту під час свого активного періоду життя.

Процес зростання безробіття триватиме й надалі і чисельність незайнятого населення у 2002р. відповідно до Програми зайнятості населення на 1997 - 2002 роки повинна була зрости до 4,5 млн. чоловік, внаслідок масового банкрутства державних підприємств, чому сприятиме і нестабільність податкової політики, її майже “щоденна революція”.

В сучасних умовах різноманітних форм власності, розширення видів трудової діяльності, виникнення тіньової економіки, відбувається різка поляризація населення України: з одного боку утворюються клас соціальної еліти, чий доход у багато разів перевищує максимальну офіційну заробітну плату, з другого -- відбувається падіння життєвого рівня більшості населення. З 1995 року були офіційно визнані поняття “бідності”, “інфляції”, “соціального захисту”.

Основними завданнями соціального захисту в Україні є:

забезпечення мінімального рівня заробітної плати, її індексації згідно з прожитковим мінімумом, встановленим Верховною Радою України;

задоволення належного рівня охорони здоров'я та освітньо

культурних потреб задля всебічного розвитку особистості;

захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян;

вирівнювання рівнів життя окремих категорій населення тощо.

Реалізація цих завдань можлива лише за умови комплексного використання різних методів і важелів, зокрема, реалізації конституційних прав громадян на працю і допомогу з безробіття, запровадження оплати праці не нижче мінімального рівня, індексації зарплати в умовах зростання цін та прожиткового мінімуму, надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим сім'ям та сім'ям які мають дітей, матеріального забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо [42, 241].

В результаті аварії на Чорнобильській АЕС, однієї з найтяжчих трагедій ХХ століття, офіційно визнані такими, що потребують допомоги -- безкоштовного лікування, забезпечення продуктами харчування, дострокового вихід на пенсію -- 3,2 млн. чоловік; 130 тис. складають переселенці із територій, визнаних непридатними, небезпечними для проживання [15]

З часу катастрофи значна частина українського бюджету йде на ліквідацію її наслідків. У державному бюджеті України на 1999 рік на цю мету було заплановано 2,6 млрд. грн. [37, 12]

З часу розпаду адміністративної системи виплила ще одна “хвороба” економіки -- бюджетний дефіцит, перевищення видатків над доходами. Бюджетний дефіцит мав місце практично в усіх країнах світу, але причини його утворення різні. Дефіцит може бути результатом здійснення значних державних вкладень у розвиток економіки, в силу надзвичайних обставин (війна, стихійне лихо), а також відображати кризові явища в економіці. В Україні найбільший серед країн Східної Європи та колишнього СРСР дефіцит бюджету в (1995 - 7,3%, 1996 - 6,2%, 1997 - 5,7%, в 1998р. - 3,3%) [22, 23] Зростання дефіциту призводить до росту заборгованості по виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій і інших виплат. В умовах спаду виробництва, зростання взаємних неплатежів, недонадходження доходів до бюджету зменшити бюджетний дефіцит вдалося шляхом здійснення жорсткої політики обмеження видатків. Через державний бюджет здійснюється розподіл і перерозподіл валового національного продукту і національного доходу. За умов перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі фінансових ресурсів є об'єктивною реальністю, але рівень перерозподілу ВВП через бюджети поступово зменшується, зокрема в бюджеті зведеного на 1997 рік -- до 36,8% проти 46% запланованих на 1996 рік, а без доходів цільових бюджетних фондів (Пенсійного фонду, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших загальнодержавних фондів) -- до 27,4% проти передбачених на 1996 рік 33,6%. (фактично 26,2%) [22, 3536].

Динаміка бюджетних показників свідчить, що бюджет, був сильно перевантажений видатками, які пов'язані з економічною функцією держави, тоді як його соціальна функція не отримала необхідної фінансової підтримки для її реалізації.

За розрахунками загальна сума соціальних пільг, що надана чинним законодавством України становить близько 6 млрд. грн., а можливості забезпечення становлять близько 2 млрд. грн. Внаслідок цього ускладнюється реформування системи соціального захисту, перехід від безплатних до платних форм надання соціальних послуг. [44, 64]

Перехід до ринкової економіки потребує зміни підходів до соціальних потреб, необхідність забезпечення соціальних гарантій з боку держави. Позитивними рисами віджилої “командної” економіки були: відсутність явного безробіття, відкритої інфляції, досить висока соціальна захищеність населення.

Основними видами соціального страхування і захисту населення є :

пенсійне страхування ;

соціальне страхування ;

пільги ветеранам війни та праці;

допомога сім”ям з дітьми;

інші види соціальної допомоги ;

пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;

утримання установ соціального забезпечення;

інші види.

Особливості побудови системи соціального захисту у плановій і ринковій економіці наочно видно із таблиці:

Таблиця 1.1

Найважливіші риси побудови систем соціального захисту населення

Головною рисою системи соціального захисту в адміністративно-розподільчій економіці, було те, що вона базувалася на обов'язковій участі громадян у суспільному виробництві. Обов'язковість праці виключала питання про безробіття. Питання про страхування від безробіття просто не існувало . Основним джерелом доходів була оплата праці працівників по найму. Перевагою такої системи оплати був її гарантований характер. Форми споживання носили колективний характер. В ринковій економіці переважають індивідуальні форми споживання. Значна кількість соціальних пільг в адміністративно-розподільчій економіці надавалася працівникам в натуральній формі. Це стосується на сам перед, дитячого відпочинку, таборів відпочинку, баз відпочинку, санаторіїв - профілакторіїв. Безкоштовно надавались медичні послуги. Квартирна плата компенсувала лиш незначну частину витрат на створення і отримання житла.

Потреби громадян, що задовільнялися таким чином , а також витрати, що надавались громадянам з суспільних фондів споживання, були враховані при формуванні низького рівня заробітної плати. Це стало ще одним фактором її значного зниження на Україні. В умовах незалежної держави створення національної системи забезпечення соціальних гарантій населенню має першочергове значення.

В одному з перших законодавчих актів “Про економічну самостійність України” (серпень 1990р.) ст.9 передбачено, що “.... держава створює умови для зайнятості працездатного населення і забезпечує соціальний захист громадян.” Стаття 46 Конституції України проголошує “Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника та в інших випадках передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат, мають забезпечити рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.”

Сучасна система соціального захисту України базується на старому фундаменті, який сформувався ще за часів радянської влади. В 2003 році прийнято новий пенсійний закон, який передбачає перехід системи пенсійного забезпечення до системи соціального страхування. Було розширено допомогу сім'ям і підвищено пенсії. В 1992 році створено Пенсійний фонд України, який вперше згодив заробітну плату із розміром допомоги, того ж року почала функціонувати Служба зайнятості населення. В русі комплексних заходів по соціальному захисту населення продовжувався процес підвищення розмірів всіх видів соціальних виплат, розширилось коло осіб, які користуються матеріальною підтримкою держави. Це було закріплено прийнятим цілого ряду законів. (“Про зайнятість населення”, “Про мінімальний споживчий бюджет”, “Про основи захищеності інвалідів”, “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та інші)

Нововведенням стало встановлення диференційованих по соціально-демографічних групах населення компенсаційних виплат у зв'язку з підвищенням роздрібних цін.

В 2003 році було прийняте рішення про індексацію доходів, регулярний (не рідше одного разу в квартал) перегляд розмірів оплати праці, пенсій, стипендій, допомог з врахуванням індексу споживчих цін.

Верховна Рада України прийняла цілий ряд постанов щодо індексації грошових доходів населення, а також грошових заощаджень в ощадному банку України.

В Україні, як і в усіх країнах колишнього СРСР, існувала досить розгалужена система соціального захисту, яка носила державний характер, зумовлений пануванням державної власності на засоби виробництва.

Складність проблеми реформування в тому, що система соціального захисту не може бути механічно перенесена , прив'язана до нової економічної формації. Країни ринкової економіки в процесі формування сучасних систем соціального захисту переробили положення системи соціального захисту адміністративно-розподільчої еконоціальногсовно до своїх умов і завдань. Цілісно система соціального захисту однак ні в одній із цих країн ще не створена. На думку спеціалістів цих країн, це вимагає не менше 10-15 років.

2. Пенсійне забезпечення в Україні

Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються:

види пенсійного забезпечення;

умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;

пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на пенсійні виплати;

джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення;

умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;

організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами:

законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності;

права на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування осіб, які відповідно до цього Закону не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;

заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;

рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу);

солідарності та субсидування в солідарній системі;

фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів;

спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії і одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу;

державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом;

організації управління Пенсійним фондом на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави і на засадах гласності, прозорості та доступності його діяльності;

обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом;

цільового та ефективного використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

відповідальності суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:

1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України “Про пенсійне забезпечення” - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, члени їхніх сімей.

Право на отримання довічної пенсії та одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду мають застраховані особи і члени їхніх сімей та/або спадкоємці на умовах та в порядку, визначених цим Законом.

Особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, але добровільно сплачували страхові внески в порядку та розмірах, установлених цим Законом, до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на умовах, визначених цим Законом, на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

За рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснюються такі пенсійні виплати:

1) довічна пенсія з установленим періодом;

2) довічна обумовлена пенсія;

3) довічна пенсія подружжя;

4) одноразова виплата.

У солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду.

До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить допомога на поховання пенсіонера.

3. Соціальний захист різних категорій населення

соціальний захист населення інвалід

Допомога потерпілим від ЧАЕС

Згідно до Закону України “Про державний бюджет України на 2004 рік” Мінпраці є головним розпорядником коштів за навступними бюджетними програмами, пов'язаними із соціальним захистом постраждалих громадян.

- Доплати за роботу на радіоактивно забруднених територіях, збереження заробітної плати при переведенні на нижчеоплачувану роботу та у зв'язку з відселенням, виплати підвищених стипендій та надання додаткової відпустки громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи- 909432 грн.

- Компенсація сім'ям з дітьми та видатки на безплатне харчування дітей , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи-263200 грн.

- Щомісячнагрошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та компенсації за пільгове забезпечення продуктами харчування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи- 7834305 грн.

- Компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю та допомоги на оздоровлення у випадку звільнення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи-393044 грн.

- Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи-89000грн.

Допомога особам, які не мають права на пенсію та інвалідам

З 1 січня набув чинності Закон України „Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію та інвалідам”.

За нормами зазначеного Закону органами праці та соціального захисту населення призначатимуться в основному державна соціальна допомога інвалідам та державна соціальна допомога на догляд малозабезпеченим пенсіонерам. Що стосується державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, то у зв'язку із збільшенням віку, з якого призначатиметься даний вид допомоги, можуть бути поодинокі випадки призначення державної соціальної допомоги зазначеній категорії осіб.

Допомога малозабезпеченим сім'ям.

З січня 2003 року допомога малозабезпеченим сім'ям, в тому числі сім'ям з дітьми призначається відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям”. З метою посилення соціального захисту сімей з дітьми кожній неповнолітній дитині рівень забезпечення прожиткового мінімуму має збільшуватися на 10 % (кожній дитині, яка утримується одинокою матір'ю, батьком, одиноким усиновителем, які не перебувають у шлюбі - 20%).

З 01.01.2005 року рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 20% для кожної дитини із малозабезпеченої багатодітної сім'ї, в якій виховується троє або більше дітей віком до 16 років (учнів до 18 років).

Для матері (батька, усиновителя), яка утримує дитину та не перебуває у шлюбі, при визначенні державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям рівень забезпечення прожиткового мінімуму підвищується на 25 відсотків.

Державна соціальна допомога призначається на шість місяців і визначається як різниця між рівнем забезпечення прожиткового мінімуму для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом.

Інші види соціального захисту різних категорій населення

Розміри допомог відповідно до Закону України

„Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та

дітям-інвалідам” станом на 01.09.2004 р.

1. Інваліду І групи - 150 грн. (100 грн. допомога + 50 грн. надбавка на догляд).

2. Інваліду ІІ групи - 70 грн.

3. Інваліду ІІІ групи - 50 грн.

4. Дітям-інвалідам віком до 6 років - 70 грн. + 30 грн. надбавка на догляд.

5. Дітям-інвалідам вікомвід 6 до 16 років - 70 грн. + 50 грн. надбавка на догляд.

Розмір допомоги відповідно до Закону України „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям станом на 01.09.2004 р. становить різниця між рівнем забезпечення прожиткового мінімуму для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, але не більш ніж 75% від рівня забезпечення прожиткового мінімуму для сім'ї.

Щомісячна грошова допомога малозабезпеченій сім'ї, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним, станом на 01.09.2004 р. - 38,67 грн. (10% встановленого прожиткового мінімуму для працездатної особи).

Розмір житлової субсидії становить різниця між розміром плати за житлово-комунальні посдлуги, скраплений газ, тверде та пічне побутове рідке паливо і обсягом визначеного Кабінетом Міністрів України обов'язкового платежу.

Право на державну допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами мають вагітні жінки (у тому числі неповнолітні), які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме:

- жінки з числа військовослужбовців Збройних Сил, Прикордонних військ, Служби безпеки України, військ цивільної оборони, інших військових формувань та з числа осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (100% грошового забезпечення);

- жінки, звільнені з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації незалежно від форми власності за умови, що вагітна жінка була звільнена з роботи не раніше, ніж за шість місяців до набуття права на одержання допомоги (100 % середньомісячного доходу);

- жінки, зареєстровані в державній службі зайнятості, як безробітні (100% мінімального розміру допомоги по безробіттю);

аспірантки, докторантки, клінічні ординатори, студентки вищих навчальних закладів I - IV рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладів (у розмірі місячної стипендії);

- непрацюючі жінки (25% розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатної особи );

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами призначається якщо звернення за нею надійшло не пізніше, ніж через шість місяців з дня закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами і виплачується жінкам на весь період відпустки, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів, або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів .

Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має особа (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, дідусь, бабуся або інший родич), яка не застрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, яка фактично здійснює догляд за дитиною.

Допомога призначається з дня звернення за її призначенням, але не раніше, ніж з дня, що настає після закінчення відпустки у зв'язку вагітністю та пологами.

Право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері, одинокі усиновителі (які не перебувають у шлюбі), якщо у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька проведено в установленому порядку за вказівкою матері; вдови та вдівці з дітьми, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію.

Якщо одинока мати (вдова, вдівець) уклала шлюб, за нею зберігається право на одержання допомоги на дітей, які народилися до шлюбу, за умови якщо ці діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).

Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, право на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. При реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, яка є батьком її дітей, допомоги на дітей, народжених від цієї особи, не призначається.

Допомога малозабезпеченим сім'ям надається, якщо у сім'ї з поважних і незалежних від неї причин середньомісячний сукупний доход є нижчим від прожиткового мінімуму сім'ї.

До складу сім'ї враховуються особи, що проживають разом і (або) об'єднані законними правами та обов'язками щодо утримання, а саме: чоловік, дружина; рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб, а також діти, які навчаються у вищих навчальних закладах I - IV рівнів акредитації та професійно - технічних навчальних закладах з денною формою навчання до досягнення 23 років і не мають своїх власних сімей; неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства I та II групи або інвалідами I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом I групи і здійснює догляд за ним.

Субсидії призначаються за умови, якщо розмір плати за житлово-комунальні послуги у межах норм споживання перевищує 20 (або15) відсотків середньомісячного сукупного доходу осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку).

Норма володіння чи користування загальною площею житла та нормативи користування комунальними послугами встановлюються виходячи з 21 кв. м на наймача і кожного зареєстрованого у житловому приміщенні та додатково 10,5 кв. м на всіх зареєстрованих.

Субсидія призначається уповноваженому власнику житла, на якого відкрито особовий рахунок за місцем реєстрації.

Середньомісячний сукупний доход визначається за попередні шість місяців, що передують місяцю звернення за наданням субсидії.

Для громадян, які займаються індивідуальною підприємницькою діяльністю, кустарно-ремісничими промислами чи приватною практикою, середньомісячний доход визначається на підставі даних районних державних податкових адміністрацій за два попередній квартал, що передує місяцю звернення за призначенням субсидії.

Субсидії призначаються за умови пред'явлення розрахункових книжок, квитанцій, або аналогічних документів про фактичну оплату житлово-комунальних послуг за попередній період.

Список використаної літератури

1. Конституція України - прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

2. Закон України “Про межу малозабезпеченості // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №42.

3. Андрійчук А. П. Соціальний захист громадян та його законодавче забезпечення// Соціальний захист. 2003. № 3

4. Сташків Б. І. Загальність і доступність соціального забезпечення// Соціальний захист. 1997. №5

5. Щодо реформування системи соціального захисту населення // Огляд преси. Соціальний захист. - 1999р. - №2.

6. Юрлова Н. М., Смоленська В. П. Пенсійне забезпечення - важливий елемент соціальної політики (Досвід країн Європейського Союзу)// Соціальний захист. 2002. №5

7. Яценко В. Пенсійна реформа зачіпає кожного // Соціальний захист. - 2003 р. - №4.

Размещено на Allbest.ru