Адміністративно-правові відносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністративно-правові відносини

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття, особливості і види норм адміністративного права, їх структура

2. Реалізація норм адміністративного права

3. Поняття та види адміністративно-правових відносин

4. Адміністративно-правові відносини: їх особливості

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

Відомо, що без норми права механізм адміністративно-правового регулювання не може існувати. Тому що не маючи варіанта поведінки, що його держава визнала як оптимальний (правильний, доречний) у випадках позитивного спрямування діяльності, або негативний (невірний, заборонений) у випадках визначення адміністративних правопорушень, неможливо «запустити» сам механізм адміністративно-правового регулювання. Навіть за наявності функціональних складових частин механізму адміністративно-правового регулювання (зокрема юридичного факту) адміністративне право не зможе реалізувати свій регулювальний потенціал, тому що не буде базису регулювання. Вся сутність регулювального впливу адміністративного права можлива лише в межах, установлених нормою адміністративного права.

Адміністративно-правова норма - це загальнообов'язкове правило поведінки, що встановлене державою з метою регулювання суспільних відносин, що входять до предмета адміністративного права, і забезпечене засобами державного примусу.

Коли ми говоримо «встановлене державою», то маємо на увазі компетентні державні органи, які мають право приймати (видавати) нормативні акти, що складаються з правових норм. Йдеться про:

- Верховну Раду України (приймає Закони України згідно зі ст. 85 Конституції України);

- Президента України (видає укази та розпорядження згідно зі ст. 106 Конституції України);

- Кабінет Міністрів України (видає постанови та розпорядження згідно зі ст. 117 Конституції України);

- Міністерство внутрішніх справ України та інші міністерства (видають накази, інструкції, дають розпорядження в межах своєї компетенції);

- Інші органи виконавчої влади (видають накази, постанови, інструкції, правила, положення), а також інші органи, які видають документи, що стають джерелами адміністративного права. Тож можна вказати, що термін «установлене державою» свідчить про легітимний характер діяльності органу (посадової особи), зокрема й у сфері правотворчості.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: “Адміністративно-правові норми і відносини”.

Об'єкт дослідження - адміністративне право України.

Предмет дослідження - адміністративно-правові норми і відносини.

Мета дослідження - дослідити поняття, особливості та структуру адміністративно0правових норм та відносин.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути поняття, структуру та види адміністративно-правових норм;

2) дослідити реалізацію норм адміністративного права;

3) охарактеризувати види адміністративно-правових відносин;

4) проаналізувати особливості адміністративно-правових відносин.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

1. Поняття, особливості і види норм адміністративного права, їх структура

Правові норми, як і правові відносини, які виникають в результаті дії правових норм, є одними з найважливіших проблем як правової науки в цілому, так і адміністративно-правової науки зокрема.

Під адміністративно-правовою нормою прийнято вважати загальнообов'язкове правило поведінки, що встановлене державою з метою регулювання суспільних відносин у сфері державного управління і забезпечується заходами державного примусу. Адміністративно-правові норми містяться безпосередньо в джерелах адміністративного права (в Конституції, законах, наказах та ін.).

Норми адміністративного права виконують ряд основних та додаткових функцій. До основних відносяться [2, 89]:

-- організація та регулювання управлінських відносин;

-- забезпечення реалізації громадянами, громадськими організаціями тощо своїх конституційних прав;

-- захист прав громадян і громадських об'єднань у сфері державного управління.

Додатковими є:

-- забезпечення ефективності діяльності органів виконавчої влади й інших органів державного управління;

-- виховна функція;

-- взаємодія з нормами інших галузей права.

Істотними ознаками адміністративно-правової норми є її імперативний характер, а також їх зміст та спрямованість, на основі чого регулюються суспільні відносини у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Особливістю змісту адміністративно-правових норм є те, що на відміну від норм інших галузей права вона регулює відносини у сфері державного управління, у певних галузях суспільних відносин: економічних, соціальних, політичних, адміністративних та ін. Адміністративно-правові норми є регулятором суспільних відносин, їх зміст зумовлюється своєрідністю стану суб'єктів і об'єктів управління, де перші наділяються юридично-владними повноваженням, а другі -- необхідністю їм підпорядковуватись і виконувати їх рішення (вказівки, накази, інструкції та ін.).

Особливості адміністративно-правових норм порівняно з іншими правовими нормами.

1. У них знаходить своє вираження державний інтерес. Норми адміністративного права забезпечують функціонування публічного управління, а звідси - існування держави як такої. Йдеться про те, що без управління держава не може існувати і виконувати покладені на неї функції, а це призводить до хаосу, анархії та зникнення держави. З цього приводу можна виснувати, що якісно створені адміністративно-правові норми є одним із факторів забезпечення національної безпеки.

2. Переважно імперативний характер, їх реалізація підкріплюється можливістю застосування засобів державного примусу. Іншими словами, приписи переважної більшості (але не всіх) адміністративно-правових норм не передбачають можливості вибору варіанта поведінки у суб'єкта адміністративно-правових відносин, який не має владних повноважень. Відповідно інший суб'єкт є носієм владних публічних повноважень. Утім, необхідно вказати, що частина адміністративно-правових норм (яка поступово збільшується) має диспозитивний характер, за якого суб'єктові адміністративного права надається право вибору поведінки в тій чи іншій ситуації. У широкому розумінні можна вказати, що ця риса адміністративно-правових норм здебільшого стала проявлятись останнім часом, коли Україна стала на шлях демократичних перетворень, коли права окремо взятої людини дедалі частіше визначають спрямованість діяльності органів держави.

3. Є регулятором суспільних відносин у багатьох сферах суспільного життя (промисловість, фінанси, транспорт, будівництво, охорона здоров'я, внутрішні справи та ін.). За ступенем комплексності адміністративно-правовим нормам немає рівних серед інших правових норм.

4. У рамках адміністративного права розрізняють матеріальні та процесуальні адміністративно-правові норми. Самі вказані види норм права буде проаналізовано далі, тут же необхідно вказати таке. Означена особливість відрізняє адміністративне право від цивільного та кримінального права, які у певний час, накопичивши значний масив процесуальних норм права, виокремили зі сфери свого регулювання відносини відповідного характеру, визначивши таким чином створення цивільно-процесуального та кримінально-процесуального права як самостійних галузей права.

5. Частини адміністративно-правової норми (гіпотеза, диспозиція, санкція) нерідко містяться у різних нормах права (нормативно-правових актах). Це пояснюється тим, що велика кількість норм адміністративного права мають організаційний характер, а тому досить часто вони мають загальну гіпотезу (сформовану в рамках іншої норми права на початку правового акта) і санкцію, що виражена в іншому документі (скажімо, в Кодексі України про адміністративні правопорушення).

6. Сприяють захисту прав людини від свавілля з боку чиновників. Визначаючи межі можливої поведінки у сфері публічного управління, норми адміністративного права унеможливлюють (або мінімізують) порушення прав людини у діяльності представників державної влади. Адже коли норма права чітко визначає порядок діяльності в тій чи іншій ситуації, то можливостей для протиправного «маневру» у чиновників стає менше. У рамках цієї ж особливості норм адміністративного права доцільно вказати про можливість, завдяки нормам Кодексу адміністративного судочинства України, звернення громадян, які вважають себе постраждалими від неправомірної діяльності представників держави, до адміністративного суду, який спеціалізується саме на таких справах [2, 92].

Адміністративно-правові норми мають загальнообов'язковий характер. Без регулюючої ролі адміністративно-правової норми неможливий чіткий процес управління. Адміністративно-правові норми переважно є імперативними, їх порушення тягне за собою передбачену в нормах адміністративного права відповідальність. Норми адміністративного права можна класифікувати за наступними критеріями: за предметом регулювання; за юридичним характером припису; за дією в часі; за колом осіб; за ступенем загальності; за повнотою правил поведінки; за юридичною силою.

За допомогою норм адміністративного права фактичні суспільні відносини у сфері державного управління перетворюються в адміністративно-правові. Це характеризує значимість активної соціальної ролі, властивої цим нормам. Залежно від змісту та способу впливу більшості адміністративно-правових норм властивий імперативний (владний) характер.

Норми адміністративного права класифікуються:

Окрім типової структури, наявності певних загальних рис та особливостей адміністративно-правових норм, слід розрізняти їх [3, 101]:

1. Залежно від конкретного змісту і регулювання суспільних відносин всі норми адміністративного права поділяються на;

* загальні -- норми, що регулюють суспільні відносини загального характеру (для всіх сфер і галузей);

* особливі -- норми, що регулюють суспільні відносини в конкретній сфері управління.

2. За предметом правового регулювання:

- матеріальні (містять комплекс прав, обов'язків і відповідальності учасників адміністративно-правових відносин). Наприклад, ст. 245 КУпАП {Завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення) зазначає, що такими завданнями є: своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють учиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Матеріальні норми адміністративного права ще називають статичними;

- процесуальні (визначають порядок реалізації прав, обов'язків та відповідальності учасників адміністративно-правових відносин). Наприклад, ст. 246 КУпАП (Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення). Такі норми ще називають динамічними.

Своєю чергою, процесуальні норми можна переділити на адмі-ністративно-юрисдикційні та адміністративно-процедурні. Перші визначають порядок провадження справ про адміністративні правопорушення, другі - порядок (процедури) позитивного характеру (ліцензування, акредитація, атестація та ін.).

Доречно наголосити, що саме на підставі нечіткого формулювання або взагалі відсутності певних процесуальних норм деякі матеріальні норми називають декларативними. Йдеться про те, що, закріплюючи певне право громадян, держава не розробляє конкретних механізмів (порядку, процедури) втілення їх у життя.

3. За юридичним змістом:

- зобов'язуючі - вимога виконати певні дії. Наприклад, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. № 1031 «Про затвердження Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про порядок перетинання українсько-російського державного кордону жителями прикордонних районів України та Російської Федерації» жителі прикордонних районів перетинають кордон на умовах цієї Угоди на підставі документів, що посвідчують особу і громадянство України або Російської Федерації та підтверджують постійне проживання в прикордонних районах, і мають право перебувати на території держави іншої Сторони лише в межах прикордонних районів. Цим указана норма свідчить, що в разі перетинання зазначеного кордону вказані категорії громадян зобов'язані мати документи, які посвідчують особу і громадянство України або Російської Федерації та підтверджують постійне проживання в прикордонних районах;

- забороняючі - заборона виконувати певні дії. Як приклад можна вказати норму права, відповідно до якої забороняється підтримка виробництва (імпорту) тютюну і тютюнових виробів для реалізації на митній території України у формі державного фінансування, надання за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів відповідним суб'єктам господарювання фінансової допомоги, фінансових гарантій, дотацій, субсидій, пільгових кредитів (позик) (Ст. 10 Закону України від 22 вересня 2005 р. № 2899-1V «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення»);

- уповноважуючі - право суб'єкта адміністративно-правових відносин самостійно вирішувати питання про здійснення відповідних дій. Наприклад, коли у громадянина є значні підстави для подання скарги на ті чи інші дії посадових осіб, він сам має право вирішувати, робити це чи ні. Водночас чиновники органів виконавчої влади також мають стосунок до таких норм. Наприклад, окремі посади осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України можуть заміщатися державними службовцями та іншими працівниками Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у порядку, визначеному головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (Cm. 10 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3475-IV «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України»). Тобто, керівник указаної служби має право (уповноважений) вирішувати питання щодо заміщення окремих посад рядового і начальницького складу;

- стимулюючі - містять засоби матеріального та морального впливу для забезпечення належної поведінки учасників адміністративно-правових відносин. Як приклад можна навести перелік заохочень, які можуть бути застосовані в органах внутрішніх справ. За мужність, відвагу, героїзм, розумну ініціативу, старанність, сумлінне та бездоганне виконання службових обов'язків до осіб рядового і начальницького складу можуть бути застосовані такі види заохочень:

1) дострокове зняття дисциплінарного стягнення;

2) оголошення подяки;

3) нагородження грошовою винагородою;

4) нагородження цінним подарунком;

5) нагородження Почесною грамотою Міністерства внутрішніх справ України;

6) занесення на «Дошку пошани»;

7) нагородження відзнаками Міністерства внутрішніх справ України;

8) дострокове присвоєння чергового спеціального звання;

9) присвоєння спеціального звання, вищого на один ступінь від звання, передбаченого займаною штатною посадою;

10) нагородження відзнакою Міністерства внутрішніх справ «Вогнепальна зброя» (Стаття 9 Закону України від 22 лютого 2006 р. № 3460-1V «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України»);

- рекомендаційні - містять рекомендації, що не мають юридично обов'язкового характеру, а лише дають можливість пошуку найбільш доцільних варіантів розв'язання покладених завдань. Прикладом можуть слугувати рекомендації суб'єктів виконавчої влади щодо органів місцевого самоврядування чи громадських організацій. Пункт 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. № 415-р «Про затвердження плану заходів з підготовки та відзначення 1100-річчя заснування м. Переяслава-Хмельницького» свідчить про рекомендації Переяслав-Хмельницькій міській раді передбачити асигнування для виконання плану заходів за рахунок коштів місцевих бюджетів та інших джерел. Слід зазначити, що Переяслав-Хмельницька міська рада представляє органи місцевого самоврядування, тому в цьому випадку норма права має саме рекомендаційний характер.

4. За юридичною силою:

- норми законів (наприклад, Закон України від 15 березня 2006 р. № З 528-1V «Про холдингові компанії в Україні»);

- норми підзаконних актів (наприклад, Указ Президента України від 25 липня 2006 р. № 644/2006 «Про деякі питання організаційно-правового забезпечення формування та регулювання ринку землі та захисту прав власників земельних ділянок»).

5. Від дії у просторі:

- загальні (діють на території всієї України, наприклад, норми Кодексу адміністративного судочинства України);

- регіональні (діють на території певного регіону, приміром, спеціальна економічна зона чи територія приоритетного розвитку). Прикладом можуть слугувати норми права, що містяться у постанові Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2005 р. № 1119 «Деякі питання ввезення (пересилання) товарів у спеціальні (вільні) економічні зони та вивезення товарів за їх межі»;

- місцеві (діють на території окремої адміністративно-територіальної одиниці). Наприклад, норми постанови Верховної Ради України від 19 червня 2003 p. № 1014-IV «Про зміну меж міста Вінниця Вінницької області» діють на територіях тих населених пунктів Вінницької області, що зазначені у вказаній постанові.

6. Від дії на коло осіб:

- на юридичних:

а) на всіх юридичних осіб (наприклад, порядок сплати податків для всіх юридичних осіб);

б) на окремих юридичних осіб (скажімо, порядок сплати податків страховими організаціями);

- на фізичних:

а) на всіх фізичних осіб (наприклад, відповідальність за адміністративні правопорушення);

б) на окремих фізичних осіб (працівники правоохоронних органів, військовослужбовці).

7. Залежно від характеру припису виділяють:

* зобов'язальні -- норми, що містять юридично-владний припис робити певні дії. Вказівки, що містяться в таких нормах, можуть бути виражені у вигляді обов'язкового розпорядження;

* заборонні -- норми, що передбачають заборону на здійснення тих чи інших дій у певних умовах. Заборони можуть бути загального чи спеціального характеру. Прикладом заборони загального характеру є заборона дій (бездіяльності), що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення. Заборона застосування спеціальних засобів і вогнепальної зброї міліцією щодо жінок і неповнолітніх -- приклад спеціальної заборони;

* уповноважу вальні (дозвільні, диспозитивні) -- норми, у яких надається можливість адресату діяти в рамках встановлених вимог за своїм розсудом);

* стимулювальні (заохочувальні) -- норми, які за допомогою відповідних засобів матеріального чи морального впливу забезпечують належну поведінку учасників регульованих управлінських суспільних відносин (наприклад, установлення податкових пільг, пільгове кредитування і т.д.);

* рекомендаційні -- норми, що мають дорадчий рекомендаційний характер. Рекомендаційні норми частіше за все використовуються у взаємовідносинах суб'єктів виконавчої влади і недержавних формувань. Однак рекомендації іноді містяться в нормативних актах, адресованих нижчестоящим суб'єктам виконавчої влади чи підвідомчим об'єднанням.

8. Залежно від адресата можуть бути виділені норми, що регламентують:

* організацію і діяльність механізму виконавчої влади, тобто різних ланок апарату державного управління;

* адміністративно-правовий статус державних службовців -- працівників управлінського апарату;

* питання організації та діяльності державних підприємств і установ;

* адміністративно-правовий статус громадських об'єднань;

* окремі сторони функціонування різних комерційних структур;

* адміністративно-правовий статус громадянина.

9. Залежно від дії у просторі адміністративно-правові норми бувають:

* загальної дії -- норми, що діють на території всієї країни, мають загальнодержавне значення (наприклад, КпАП);

* регіональні -- норми, що мають чинність на території певного регіону (наприклад, зона ЧАЕС);

* місцеві -- норми, що діють на території окремої адміністративно-територіальної одиниці (області, району).

10. Залежно від дії у часі адміністративно-правові норми поділяються на:

* строкові -- норми, для яких визначено термін дії;

* безстрокові -- норми без зазначення терміну дії, тобто до офіційного скасування компетентним органом;

11. Залежно від дії на коло осіб вони поділяються на:

* норми, дія яких пов'язана з поширенням установлюваних правил або на всіх (наприклад, порядок сплати податків для всіх юридичних осіб), або на окремих юридичних осіб (наприклад, порядок сплати податків страховими організаціями);

* норми, дія яких пов'язана з поширенням установлюваних правил або на всіх громадян, або на окремі їхні групи (поширення пільг під час кредитування житлового будівництва на військовослужбовців).

Структура адміністративно-правової норми -- це її внутрішня будова, порядок взаємозв'язку її складових частин.

Структура адміністративно-правової норми складається, як правило, з таких елементів [2, 94]:

а) гіпотези, що вказує га фактичні умови, за наявності яких слід керуватися даною нормою;

б) диспозиції -- самого правила поведінки;

в) санкції, що встановлює юридичні наслідки, які настають у випадку порушення тих чи інших правил, передбачених нормою.

Для структури адміністративно-правових норм характерні такі особливості:

* не у всіх випадках чітко виражена гіпотеза. У деяких випадках вона викладається у вигляді юридичних фактів (наприклад, досягнення певного віку, скоєння адміністративного правопорушення і т.п.);

* багато адміністративно-правових норм у своїй структурі не містять санкцій, у цих випадках санкції розміщені в іншому акті. Наприклад, адміністративно-правові норми, що регулюють управлінську діяльність, виходять з того, що відносини між вищестоящими і нижчестоящими адміністративно-управлінськими працівниками будуються на засадах дисциплінарної влади. У даному випадку санкції містяться в нормах загального характеру, що належать до інституту державної служби. У нормах, які передбачають конкретні склади адміністративних правопорушень, закріплені конкретні адміністративні санкції;

* для адміністративно-правових санкцій властива різноманітність: адміністративні санкції, дисциплінарні, адміністративно-матеріальні, адміністративно-процесуальні. У свою чергу кожна з цих санкцій охоплює конкретні санкції, наприклад, адміністративні санкції містять у собі: сім мір стягнення, десятки запобіжних заходів і т.д.;

* санкції в адміністративному праві поділяють на абсолютно-визначені (наприклад, більшість дисциплінарних санкцій -- догана, звільнення від посади і т.д.) та відносно-визначені (міри адміністративного стягнення -- виправні роботи, штраф і т.д.).

Існують різні види адміністративно-правових норм. За формою виразу (вияву) адміністративно-правові норми поділяються на такі, що забороняють, зобов'язують, уповноважують, стимулюють (заохочувальні) та рекомендаційні.

2. Реалізація норм адміністративного права

Норми права приймаються законодавцем для їх дії як регуляторів поведінки суб'єктів права, для реалізації закріплених в них правил поведінки і вимог.

Реалізація норм адміністративного права -- це практичне втілення в життя загальнообов'язкових приписів, що містяться в адміністративно-правових нормах з метою регулювання управлінських відносин.

Існує чотири способи реалізації адміністративно-правових норм: дотримання, виконання, використання і застосування.

Дотримання полягає у пасивній поведінці суб'єктів, що не допускає порушення адміністративно-правових норм. Такою є форма реалізації забороняючих норм.

Виконання полягає в активній поведінці суб'єктів, що виявляється у виконанні юридичних обов'язків, зафіксованих в адміністративно-правоіих нормах. Це є форма реалізації зобов'язуючих норм.

Використання полягає в активній поведінці суб'єктів, що виявляється у здійсненні наданих їм адміністративно-правовими нормами юридичних прав. Це є форма реалізації уповноважуючих норм.

Застосування полягає у владній діяльності державних виконавчо-розпорядчих органів і виявляється у прийнятті індивідуальних юридичних актів. Особливістю цієї форми реалізації є те, що вона здійснюється винятково державою через уповноважені нею органи.

Неправильне застосування норм адміністративного права, необ'єктивна оцінка фактичних обставин справи, до яких застосовується норма, видання незаконного, необгрунтованого, недоцільного акта реалізації норми завдає шкоди не тільки окремій особі, а й колективу людей, суспільству в цілому. Це пояснюється особливою значущістю управлінських відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами. Вони торкаються інтересів громадян, організацій, закладів, підприємств, цілих галузей і сфер управління, різні реорганізації управлінських структур коштують платникам податків за дорого [3, 102].

При реалізації адміністративно-правових норм необхідно дотримуватись вимог законності, доцільності, обґрунтованості.

Систематизація адміністративно-правових норм здійснюється передусім завдяки:

інкорпорації -- тобто упорядкування адміністративно-правових норм, насамперед щодо найважливіших правових інститутів, шляхом об'єднання і розміщення відповідного нормативного матеріалу в різних збірниках та зібраннях у певному систематизованому порядку (у т. ч. в хронологічному, предметному, галузевому, алфавітному та ін.);

кодифікації -- видання великих звідних кодифікаційних актів та кодексів з цієї галузі українського права.

Кодифікація адміністративного законодавства є сьогодні одним із стратегічних напрямів його розвитку та вдосконалення. Вважається доцільним здійснити її за окремими підгалузями та правовими інститутами, а також поетапно, залежно від ступеня суспільних потреб.

Основними напрямами розвитку і реформування адміністративного законодавства відповідно до Концепції реформи адміністративного права України є [3, 103]:

* правове забезпечення прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади;

* оновлення змісту адміністративно-правового статусу громадян;

* розвиток законодавства про органи виконавчої влади;

* розвиток законодавства про державну службу;

* правове забезпечення загальних процедур управлінської діяльності (адміністративних процедур);

* правове забезпечення надання органами виконавчої влади управлінських послуг громадянам;

* розвиток законодавства про державний контроль у сфері виконавчої влади;

* запровадження в Україні адміністративної юстиції як форми судового контролю за виконавчою владою;

* реформування інституту адміністративної відповідальності;

* розвиток законодавства про державне регулювання та управління в окремих сферах суспільного життя.

3. Поняття та види адміністративно-правових відносин

Управління полягає у здійсненні цілеспрямованого впливу суб'єкта управління на його об'єкт. Тому для здійснення управлінського процесу необхідним є суб'єкт і об'єкт управління -- тільки між ними й можливе налагодження управлінських відносин. Так як останні врегульовані нормами права, які наділяють їх певними правами і обов'язками, встановлюють підпорядкованість об'єктів суб'єктам та обов'язковість для об'єктів виконання рішень і вказівок суб'єктів, то вказані відносини набувають характеру правових відносин або правовідносин. В силу того, що вказані правовідносини врегульовані саме нормами адміністративного права, то й вони за своїм змістом є адміністративними правовідносинами.

Елементами адміністративно-правових відносин є суб'єкти (учасники), об'єкти (те, з приводу чого виникли відносини), зміст (сукупність прав та обов'язків учасників) і юридичні факти.

Суб'єкт адміністративно-правових відносин -- той, хто наділений державно-владними повноваженнями й на кого адміністративно-правовими нормами покладені певні обов'язки щодо здійснення управлінських функцій.

Суб'єкти адміністративно-правових відносин:

* державні органи та їх структурні підрозділи;

* підприємства, установи, організації;

* громадські (недержавні) об'єднання;

* службовці державних органів та організацій, громадських об'єднань;

* представники громадських формувань, наділені адміністративними правами й обов'язками;

* громадяни України;

* іноземні громадяни та особи без громадянства [8, 145].

Об'єктом адміністративно-правових відносин є те, стосовно чого вони виникають, розвиваються і припиняються. Передусім, це суспільні відносини, що уособлюють у собі характер діяльності окремих суб'єктів права (їх дій чи бездіяльності), юридичні наслідки їх поведінки, певні правові інтереси, у т. ч. майнового чи немайнового характеру та ін. Щодо останнього, слід вказати на можливість врахування й такого додаткового елементу, як предмет правовідносин, чим можуть бути окремі речі, предмети, майно тощо.

Зміст адміністративних правовідносин складають суб'єктивні юридичні права та обов'язки. Суб'єктивні юридичні права -- це міра дозволеної поведінки, що визначається державою (право на державну службу, право на участь в державному управлінні, право вибір лікаря та ін.). Юридичні обов'язки -- це міра необхідної поведінки, яка забезпечується державою (обов'язок одержати ліцензію на зайняття відповідною діяльністю, обов'язок зареєструвати гладкоствольну мисливську зброю, придбану в магазині, обов'язок одержати права на водіння автомобілем та ін.).

Такий зміст насамперед визначає опосередкована адміністративно-правовими нормами поведінка учасників управлінських стосунків, яка узгоджується з мотивами та інтересами сторін, з характером їхніх взаємних відносин, що узагальнюються правовим статусом щодо об'єкта тих або інших правовідносин.

Загальним об'єктом регулювання адміністративно-правових норм є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення виконавчої влади, а безпосереднім об'єктом -- поведінка суб'єктів.

Юридичною основою адміністративно-правових відносин служать адміністративно-правові норми -- як матеріальні, так і процесуальні. Ці норми опосередковують зміст адміністративно-правових відносин, визначають права, обов'язки, а також поведінку учасників таких відносин, впливають на їх характер і мету.

Юридичні факти -- це певні дії події, які служать фактичною підставою для виникнення, зміни та припинення адміністративно-правових відносин.

Дії -- це результат активного волевиявлення людей. Дії бувають правомірними та неправомірними.

Правомірні дії -- у формі юридичних вчинків -- це такі юридичні факти, що відповідають вимогам адміністративно-правових норм.

Неправомірні дії -- передусім правопорушення -- не відповідають вимогам адміністративно-правових норм, порушують їх. Слід зважати, що юридичним фактом, який спонукає виникнення адміністративно-правових відносин, може бути і протиправна бездіяльність. Правовідносини, спричинені протиправними вчинками, називають деліктними.

Події -- це явища, незалежні від волі людей, які мають юридичне значення (наприклад, стихійне лихо, народження людини, досягнення певного віку, смерть людини тощо).

Адміністративно-правові відносини -- це врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини у сфері державного управління, в якому сторони беруть участь як носії прав і обов'язків, встановлених та забезпечуваних адміністративно-правовими нормами [8, 147].

Адміністративно-правові відносини обумовлені відповідними адміністративно-правовими нормами. Свою конкретну реалізацію вони знаходять у співвідношенні суб'єкта і об'єкта. Обов'язковий суб'єкт у цих відносинах -- орган виконавчої влади або його представник (посадова особа). Адміністративно-правові відносини завжди за своїм характером є владними.

Існує декілька критеріїв класифікації адміністративних правовідносин.

1. Залежно від адміністративно-правового статусу су'єктів, що беруть участь у правовідносинах, існують такі види адміністративно-правових відносин:

* між підпорядкованими суб'єктами виконавчої влади, що перебувають на різному організаційно правовому рівні (вищестоящі і органи нижчого підл зрядкування);

* між непідпорядкованими суб'єктами виконавчої влади, що перебувають на однаковому організаційно-правовому рівні (два міністерства, адміністрації двох областей);

* між суб'єктами виконавчої влади й державними об'єднаннями, підприємствами та установами, які перебувають у їхньому організаційному підпорядкуванні;

* між суб'єктами виконавчої влади й державними об'єднаннями, підприємствами та установами, які не знаходяться в їхньому організаційному підпорядкуванні (фінансовий контроль, адміністративний нагляд);

* між суб'єктами виконавчої влади і виконавчих органів системи місцевого самоврядування;

* між суб'єктами виконавчої влади та недержавними господарськими й соціально-культурними об'єднаннями, установами (комерційні структури);

* між суб'єктами виконавчої влади і громадськими об'єднаннями;

* між суб'єктами виконавчої влади і громадянами.

2. Залежно від функцій, які вони виконують, поділяються на регулятивні та правоохоронні.

До регулятивних належать ті, що пов'язані з реалізацією позитивних завдань державного управління. Це організація роботи апарату управління, керівництво нижчими структурами, задоволення запитів громадян тощо.

Правоохоронні відносини виникають між: правопорушником і правозастосовчим органом (його посадовою особою). До них належать відносини, які виникли з приводу відповідальності за адміністративні провини.

3. Залежно від конкретних цілей виникнення суспільних відносин виділяють:

* внутрішні -- відносини, пов'язані з формуванням управлінських структур, визначенням основ взаємодії між ними та їхніми підрозділами, з розподілом прав і обов'язків, прав і відповідальності між працівниками апарату органу управління. Сторони в цих відносинах -- супідрядні виконавчі органи, їхні структурні підрозділи, посадові особи;

* зовнішні -- відносини, пов'язані з безпосереднім впливом на об'єкти, що не входять у систему виконавчої влади (наприклад, на громадян, громадські об'єднання, комерційні структури).

4. За характером юридичних фактів адміністративно-правові відносини поділяються на:

* спричинені правомірними діями;

* спричинені неправомірними діями.

5. Залежно від галузевої належності розрізняють такі види адміністративно-правових відносин:

* матеріальні -- суспільні відносини у сфері управління, що регулюються матеріальними нормами адміністративного права;

* процесуальні -- відносини, що складаються в сфері управління у зв'язку з вирішенням індивідуально-конкретних справ, які регулюються адміністративно-процесуальними нормами.

В результаті дії норм адміністративного права виникають адміністративно-правові відносини, які завжди мають державно-владний характер, тобто один з їх суб'єктів завжди наділений державою владними повноваженнями стосовно інших учасників цих правовідносин.

У науці адміністративного права прийнято розрізняти вертикальні (класичні для адміністративного права) і горизонтальні адміністративно-правові відносини [8, 149].

Вертикальні правовідносини виражають суть адміністративно-правового регулювання і полягають у встановленні такого типу відносин, коли одна зі сторін (суб'єкт управління) наділена відповідними владними повноваженнями і перебуває "нагорі", а інша сторона (об'єкт управління) їй юридично підпорядкована і підвладна. Рішення (постанови, накази, вказівки і т.ін.) суб'єкта є обов'язковими для об'єкта. Найчастіше така модель відносин зустрічається в армії, де вона закріплена системою військової субординації, за якої один з головних принципів діяльності полягає в тому, що наказ начальника -- закон для підлеглого. Однак така ж модель відносин (можливо, й не так виразно) трапляється і в будь-якій сфері життя, де існують організації (колективи людей), побудовані за принципом ієрархічної залежності: у сфері дії органів виконавчої влади, де їх працівники перебувають на державній службі; у сфері виробничої діяльності будь-якої організації незалежно від форми власності (ЗАТ чи ВАТ, приватної фірми чи ТОВ), де керівник приймає рішення, а підлеглі його виконують.

Горизонтальні правовідносини трапляються значно рідше. Професор Ю.М. Козлов вважав, що "горизонтальні адміністративно-правові відносини є формою управлінських зв'язків, в яких, по суті, відсутні суб'єкт і об'єкт управління; це відносини типу "суб'єкт-суб'єкт" (два органи управління) або відносини між органом управління (посадовою особою) та громадянином, які передують винесенню одностороннього юридично-владного рішення"1. На сучасному етапі горизонтальні адміністративно-правові відносини -- це ознака демократизації суспільного життя, тому вони значно ширше застосовуються, їх прикладом є відносини, які виникають при укладенні адміністративного договору між рівними суб'єктами управління (органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування), за яким вони наділяють одного з них певними управлінськими повноваженнями.

адміністративний право управлінський припис

4. Адміністративно-правові відносини: їх особливості

Адміністративно-правові відносини є третьою органічною складовою частиною механізму адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Важливість їх полягає в тому, що саме в адміністративно-правових відносинах проявляється вся складність і комплексність адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини - це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб'єктів адміністративного права, внаслідок якого між ними виникають правові зв'язки.

Для адміністративно-правових відносин характерними є такі особливості:

* одним із учасників цих відносин завжди є відповідний орган виконавчої влади або його посадова особа, наділена управлінськими повноваженнями;

* одна зі сторін адміністративно-правових відносин приймає рішення (видає розпорядження) й може застосувати примус щодо іншої, оскільки наділена відповідними державно-владними повноваженнями;

* багато органів виконавчої влади та їх посадові особи мають право видання нормативних актів, діючи за дорученням держави;

* адміністративно-правові відносини можуть виникати з ініціативи будь-якої зі сторін, але згода (бажання) другої сторони не є обов'язковою;

* суперечки, що можуть виникати між учасниками адміністративно-правових відносин, у більшості випадків вирішуються в адміністративному (несудовому) порядку -- шляхом прямого юридично-владного розпорядження уповноваженого на те органу виконавчої влади;

* у випадку порушення однією зі сторін нормативних вимог вона несе відповідальність перед державою в особі її органів.

Крім того, особливості адміністративно-правових відносин:

По-перше, одна зі сторін обов'язково виступає від імені держави (орган державного управління, посадова особа, громадська організація, наділена державно-владними повноваженнями). Вказана сторона офіційно представляє державу в адміністративно-правових відносинах, чим реалізує публічний інтерес. У вказаних відносинах втілюється в життя державна політика, державна ідеологія. Можна стверджувати, що без державного представника немає адміністративних правовідносин.

По-друге, переважно нерівноправність сторін (відносини відбуваються за принципом «влада - підпорядкування»). Пояснюючи цю особливість, необхідно вказати наступне. Досить довгий час в адміністративному праві панувала позиція, яка свідчила про абсолютність нерівноправності сторін у виникаючих адміністративно-правових відносинах. В основі була юридична можливість із боку уповноваженої від держави сторони примусити здійснення необхідних дій іншу сторону. Це давало обґрунтовані можливості певним дослідникам говорити про «поліційний» характер такого адміністративного права. В умовах демократичних перетворень, що мають місце в Україні, слід наголосити на певну модифікацію вказаної характеристики. Йдеться про те, що такі суспільні відносини, котрі об'єктивно регулюються нормами адміністративного права, як надання адміністративних (управлінських) послуг, розгляд звернень громадян, укладання адміністративних договорів тощо не містять по своїй суті, при даних конкретних стосунках нерівноправності сторін. Таким чином, говорячи про зазначену характеристику адміністративно-правових відносин, необхідно вказати, що:

1) більшість адміністративно-правових відносин характеризується нерівноправністю сторін;

2) у тих відносинах, де нерівноправність фактично не має місця, про владний аспект у повноваженнях представника держави необхідно говорити як про потенційну можливість використання влади, яка в уповноваженої державою сторони є, а в іншої сторони правовідносин - немає. Ця потенційна можливість проявляється у змозі видання юридичного акта, обов'язкового для виконання.

По-третє, можуть виникати без згоди (бажання) іншої сторони. Ця особливість полягає в тому, що на відміну від цивільно-правових відносин, що відбуваються за згодою та бажанням двох сторін, в адміністративному праві має місце інша ситуація. Причому вказана особливість стосується двох сторін правовідносин: як представника держави, так і громадянина (орган місцевого самоврядування, недержавну організацію). У першому випадку можна говорити про те, що адміністративно-правові відносини виникають без згоди (бажання) наділеної владними повноваженнями сторони у випадках, скажімо, звернення громадянина до органу виконавчої влади. Керуючись положеннями ст. 7 Закону України від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. З іншого боку, адміністративно-правові відносини можуть виникати без згоди (бажання) громадянина, наприклад у разі порушення ним правил дорожнього руху, коли виникають відносини між ним і працівником міліції.

По-четверте, виниклі суперечки можуть вирішуватись як в адміністративному, так і в судовому порядку. Слід зазначити, що в переважній більшості це все ж таки адміністративний порядок, суть якого полягає в наданій громадянинові (іншому суб'єктові адміністративних правовідносин) можливості оскаржити рішення державного органу (посадової особи) шляхом звернення до вищої керівної інстанції в системі публічного управління. Тож оцінювання правомірності ситуації, що є основою спору, цілком залежить від вищої посадової особи. Водночас необхідно зазначити, що дедалі більшого значення набуває судовий порядок оскарження неправомірних дій представників держави. Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

ВИСНОВКИ

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасного адміністративного права - адміністративно-правові норми та відносини. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення. Адміністративно-правова норма -- це загальнообов'язкове правило поведінки, що встановлене державою з метою регулювання суспільних відносин у сфері державного управління і забезпечується заходами державного примусу.

Норми адміністративного права можна класифікувати за: предметом регулювання, юридичною характеристикою, дією в часі, колом осіб, юридичною силою, ступенем загальності та повноти.

Реалізація норм адміністративного права -- це практичне втілення в життя адміністративно-правових норм з метою регулювання управлінських відносин.

Адміністративно-правові відносини -- це врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини у сфері державного управління, у якому сторони беруть участь як носії прав і обов'язків встановлених і забезпечуваних адміністративно-правовими нормами.

Зміст адміністративно-правових відносин зумовлюється своєрідністю положення суб'єктів і об'єктів управління, в якому перші наділяються юридично-владними повноваженням, а другі -- необхідністю їм підпорядковуватись і виконувати їх рішення (вказівки, накази, інструкції та ін.).

Адміністративно-правові відносини класифікують за: цільовим призначенням, засобом захисту відносин, об'єктом регулювання, конкретним змістом, суб'єктом управління.

У науці адміністративного права прийнято розрізняти вертикальні (класичні для адміністративного права) і горизонтальні адміністративно-правові відносини, які завжди мають державно-владний характер.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. -- № 30.

2. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С.В. Ківалова. - Одеса: Юридична література, 2003. - 356 с.

3. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. Ю.П. Битяка. - Харків: Право, 2001. - 378 с.

4. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес. - К.: Літера ЛТД, 2002 - 288 с.

5. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). - К., 1998.

6. Кельман М. С, Мурашин О. Г., Хома Н. М. Загальна теорія держави та права: Підручник. -- Львів: «Новий Світ-2000», 2003. -- 584 с.

7. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2005. - 592 с.

8. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України. - К., 2003. - 544 с.

9. Перепелюк В.Г. Адміністративний процес. Загальна частина. - К., 2004. - 368 с.

10. Правознавство: Навч. посіб. / За ред. В.В. Копейчикова. -- К., 1998.

11. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. - 2-е вид. - Харків: Консум, 2005. - 656 с.

Размещено на Allbest.ru