Права та обов’язки свідка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Права та обов'язки свідка

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика свідка

Розділ 2. Права та обов'язки свідка

Розділ 3. Допит свідка в суді

Розділ 4. Особливі свідки

Розділ 5. Свідки як засоби доказування у господарському процесі України

Висновки

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

Свідок -- це особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи (ст. 50 ЦПК). Для виконання функцій свідка необхідно, щоб особа була здатна за своїм фізичним і психічним розвитком (станом) правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, або давати про них правильні показання (ст. 52 ЦПК). Свідком не може бути особа, що бере участь чи повинна брати участь у справі як інший суб'єкт процесуальних правовідносин. Показання свідка не допускаються, якщо обставини, про які він може дати свідчення, складають службову таємницю. Притягнення свідка до участі в процесі у справі можливе за ініціативою сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, і суду. Особи, що заявляють про виклик свідка, повинні вказати його прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання та обставини, що він може підтвердити (ст. 53 ЦПК). Участь свідка в судовому засіданні і надання правдивих показань є його обов'язком, у зв'язку з чим, його обов'язково попереджають про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань і за відмову давати показання.

Свідок дає показання у формі вільного оповідання про все, що йому відомо у справі, яке конкретизується і доповнюється, а допущені неточності усуваються відповідями на запитання, які можуть ставити сторона й інші особи, які беруть участь у справі, судді, а також у порядку повторного допиту (ст. 182 ЦПК). Допит неповнолітніх свідків має істотні особливості, які визначаються віковим рівнем, розумового розвитку та психологічним станом.

Засобами доказування обставин, що є підставами вимог та заперечень сторін цивільного процесу, серед іншого можуть слугувати письмові та речові докази, зокрема звуко- та відеозаписи, висновки експертів. Однак, в деяких випадках, найбільш дієвим доказом є показання свідків.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: “Правове становище свідка в цивільному процесі”.

У даній курсовій роботі висвітлюються основні правові інститути свідка. В роботі у стислій та доступній для сприймання формі розкрито роль свідка в цивільному процесі.

Об'єкт дослідження - цивільний процес України.

Предмет дослідження - правове становище свідка у цивільному процесі.

Мета дослідження - дослідити загальні положення про свідка, а також визначити становище свідка в цивільному процесі.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути загальну характеристику свідка;

2) дослідити права та обов'язки свідка;

3) охарактеризувати допит свідка у суді;

4) проаналізувати особливих свідків.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Список використаних джерел включає 13 найменувань. Робота викладена на 26 сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СВІДКА

Свідок (testis) -- особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справа (ст. 50 ЦПК України).

Для виконання функцій свідка необхідно, щоб особа була здатна за своїм фізичним і психічним розвитком (станом) правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати про них правильні показання. Отже, показання свідків як засоби доказування -- це повідомлення про відомі обставини, що входять до предмета доказування, тобто про юридичні факти складу вимог і заперечень сторін та інші обставини, що мають значення для справи, які повідомляються (показуються) суду в установленому законом процесуальному порядку і формі. А можливість свідчення про факти, що мають значення для справи, є підставою для визнання їх належними до справи і виклику свідків у судове засідання.

Процесуальна правосуб'єктність свідка не залежить від наявності у нього дієздатності. Ними можуть бути малолітні і неповнолітні, якщо не можна обійтися без притягнення їх до участі в процесі у справі, але обов'язково враховується рівень їх розвитку і здатність правильно сприймати реальну дійсність. Проте застосування показань свідків не безмежне.

Відповідно до ст. 50 ЦПК свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи [11, 234].

При заявлені клопотання про виклик свідка необхідно назвати обставини, які може підтвердити даний свідок, окрім того, у заяві про виклик свідка зазначаються його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи. Зрозуміло, що при зазначенні імені свідка не слід надто (ухвально сприймати положення ЦПК стосовно того, що, зазначатися має просто ім'я без прізвища, адже відповідно до ст. 28 Цивільного кодексу України ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Слід мати на увазі, що деякі особи не можуть бути допитані в якості свідків. Осіб, які не можуть бути допитані в якості свідків, можна умовно поділити на дві категорії: це особи, які внаслідок своїх фізичних вад не здатні розуміти обставини або давати показання, та особи, які внаслідок своїх службових обов'язків не можуть бути допитані як свідки.

До першої категорії віднесені недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання.

До другої категорії осіб, які не підлягають допиту як свідки, віднесені особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, -- про такі відомості; священнослужителі -- про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; професійні судді, народні засідателі та присяжні -- про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вирок. Ця категорія свідків характеризується тим, що службове коло обов'язків, покладених на цих осіб, не дозволяє розкривати певного роду інформацію. У даній категорії свідків слід окремо виділити осіб, що входять до дипломатичного корпусу. Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв -- без згоди дипломатичного представника [11, 235].

РОЗДІЛ 2. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СВІДКА

Відповідно до ст. 50 ЦПК свідку надано право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від дачі показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду. Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 160 ЦПК у разі виникнення заперечень у будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, зокрема у свідків щодо дій головуючого, ці заперечення заносяться до журналу судового засідання і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу.

Згідно зі ст. 181 ЦПК свідку також надано право при дачі показань, що пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті, користуватися записами. Однак слід зважати, що ці записи мають подаватися на огляд судові та особам, які беруть участь у справі, і, окрім того, можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду.

Згідно до ст. 52 ЦПК фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів. Членами сім'ї та близькими родичами визначено чоловіка, дружину, батька, матір, вітчима, мачуху, сина, дочку, пасинка, падчерку, брата, сестру, діда, бабу, внука, внучку, усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особу, над якою встановлено опіку чи піклування, члена сім'ї або близького родича цих осіб [12, 156].

Допустимість показань свідків обмежується Цивільним кодексом України для підтвердження певних угод та інших дій, що мають юридичне значення. Не можна підтверджувати показаннями свідків: уступку вимоги і переведення боргу, заміну кредитора або боржника у зобов'язанні, що ґрунтуються на угоді, виконаній у письмовій формі (статті 513, 521), договір ренти (ст. 732) та інші договори, урегульовані статтями 710, 745, 793, 811, 828, 981, 1031 цього Кодексу.

Притягнення свідка до участі в процесі у справі можливе за ініціативою сторін, інших осіб, які беруть участь у справі.

На об'єктивність і повноту показань свідків про відомі їм обставини можуть впливати інші існуючі неправові зв'язки між свідками і сторонами -- товариські, родинні, громадські, моральні та психологічні фактори, які при дослідженні і оцінці показань свідків судом підлягають урахуванню. У зв'язку з цим у ЦПК України передбачено обов'язок перед допитом свідка встановити його особу, вік, рід занять, відношення до даної справи і стосунки зі сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. З ст. 180 ЦПК України), а лише потім попередити його про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України за дачу неправдивих показань і за відмову давати показання та привести його до присяги під розписку. Але відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом, зокрема ст. 52 ЦПК України.

Повнота і об'єктивність показань свідків забезпечується також безпосередньою і усною формою допиту в судовому засіданні у тому самому складі суддів, який ухвалює рішення. Свідок дає показання у формі вільної оповіді, яка конкретизується і доповнюється, про все, що йому відомо у справі, а допущені неточності усуваються відповідями на запитання, які можуть їм ставити сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також у порядку повторного допиту (ч. 11 ст. 180 ЦПК України).

Особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана повідомити причини відмови. Зрозуміло, що якщо причинами відмови є наявність родинних стосунків, то на цьому пояснення, чому свідок не буде давати показань, закінчиться. Проте, якщо свідок відмовляється дати показання проти себе, він повинен роз'яснити суду, в чому полягають причини відмови і чому це є відомостями, що можуть свідчити проти самого свідка.

Викликаний свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. Виклик свідка в суд може бути здійснений телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Якщо свідок не буде виявлений за адресою, повідомленою суду, виклик можливо здійснити судовою повісткою за місцем роботи свідка.

У разі, якщо свідок не має можливості з'явитися до суду у визначений час, він повинен завчасно повідомити про це суд. Причому, цей обов'язок щодо повідомлення покладений саме на свідка, а не на сторону у справі.

Належним чином викликаний свідок, який без поважних причин не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, може бути підданий приводу через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.

При дослідженні і оцінці показань свідків підлягають врахуванню нормативно встановлені умови: можливість їх використання в цивільному процесі, відношення їх до даної справи і стосунки зі сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (статті 50, 51, 180-183.ЦПК України), характер їх заінтересованості у справі.

Для можливого використання показань свідків у справі встановлені дві умови: правильність сприйняття обставин, що мають значення для справи і давання про них правильних показань [12, 157].

Сприйняття може відбуватися у безпосередній або опосередкованій формі. Особисте сприймання свідком дій (бездіяльності) чи подій може відтворюватися по-різному під впливом об'єктивних умов -- відстань, видимість, стан погоди і часу, суб'єктивних умов -- гострота зору, притуплення слуху тощо.

При опосередкованому сприйнятті свідок довідується про факти з повідомлень інших осіб, тому створюються умови для неправильного їх сприйняття. У деяких країнах показанню свідків для передавання чуток і повідомлень, одержаних від інших осіб, не допускаються. За ЦПК України (ст. 63) не можуть прийматися як показання факти, що повідомляються свідком, якщо він не може зазначити джерела своєї обізнаності.

Сприйняття фактів передбачає і їх збереження в пам'яті, на повноту і чіткість яких можуть впливати вікові явища та девність. Відтворення свідком фактів може характеризуватися неправильністю, неповнотою і нечіткістю, суперечностями і небажанням інформувати про них суд. Але разом з показаннями свідків, іншими показаннями, наявні суперечності мають бути усунуті судом, про що зазначається в обґрунтуванні висновків судового рішення (п. 3. ч.1 ст. 215 ЦПК України). На достовірність показань свідків впливають взаємовідносини між сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, але відхилити їх показання про обставини у справі як докази можна лише за наявності даних, що свідчать про їх невідповідність дійсності.

РОЗДІЛ 3. ДОПИТ СВІДКА У СУДІ

Кожний свідок має допитуватися окремо. Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права і з'ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від дачі показань.

У разі, якщо свідок має законні підстави відмовитися від дачі показань, суд приймає дану відмову шляхом постановлення ухвали.

Нововведенням ЦПК є те, що окрім повідомлення про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і відмову від дачі показань, свідок має бути приведений до присяги. Текст присяги складається зі слів "Я, (ім'я, по батькові, прізвище), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи". Дана присяга зачитується вголос безпосередньо свідком та підписується ним. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи. Однак, якщо судом перед початком допиту свідка буде встановлено, що існують перешкоди для його допиту, то такий свідок до присяги не приводиться, а суд виносить ухвалу про відмову від дачі показань свідком.

Допит свідка розпочинається з пропозиції розповісти все, що йому особисто відомо у справі, після чого першою ставить запитання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі.

Після закінчення допиту свідка особами, які беруть участь у справі, суд також може поставити запитання свідку, а також може з'ясовувати суть відповіді свідка на запитання осіб. При постановленні запитань свідку слід враховувати те, що запитання мають відповідати певним вимогам, оскільки головуючий має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, знімати запитання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду. Слід звернути увагу, що суд може знімати запитання лише у випадку, коли сторони заявляють про необхідність їх зняття відповідно до даних підстав, а не за власною ініціативою. Це, зокрема, забезпечує принцип змагальності сторін. Однак, у частині того, що суд лише за заявою сторони повинен знімати запитання, які не стосуються предмета позову, законодавець не врахував, що ч. 2 ст. 160 ЦПК на головуючого покладено зобов'язання усувати із судового розгляду все, що не має істотного значення дія вирішення справи, зокрема і запитання, які не стосуються предмета спору.

Обставини, щодо яких дає показання свідок, повинні бути відомі йому особисто, У разі, якщо свідку відомі певні факти з певних джерел, то варто ставити запитання, з яких саме джерел свідок брав дану інформацію, оскільки показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, не мають доказової сили.

У разі виникнення необхідності свідок може бути допитаний повторно в тому самому чи в наступному засіданні. Ініціатором повторного виклику свідка можуть бути сторони, інші особи, які беруть участь у справі, сам суд, окрім того, свідок може бути допитаний повторно за його власною заявою. Те, що свідок при повторному допиті вже був присутній при допиті інших свідків та дослідженні доказів, не є перепоною для повторного допиту.

Необхідність допиту свідка може виникнути також під час дослідження інших доказів (речових, письмових). Щодо цих доказів ставити запитання свідкам можуть сторони, інші особи, які беруть участь у справі (експерти, спеціалісти) та суд [13, 67].

У разі наявності розходжень у показаннях свідків, суд може допитати їх одночасно. Метою такого одночасного допиту свідків є з'ясування причин розходжень у їхніх показаннях.

Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.

Взагалі, ряд норм ЦПК передбачає виконання певних вимог, які спрямовані на унеможливлення отриманім свідком відомостей про хід судового розгляду до того, як його допитають. Так, перед початком розгляду справи свідки видаляються із зали судового засідання у відведені для цього приміщення (зазвичай таким приміщенням є ніщо інше, як коридор суду).

Кожний допитаний свідок має залишатися в залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою всіх сторін. За наявності заперечення однієї із сторін, свідок не може залишити залу судового засідання. Все це викликано необхідністю уникнення спотворення показань свідків, оскільки знаючи окрім суті спору пояснення сторін, вислухавши їх запитання та пояснення, показання інших свідків, свідок може сформулювати свої показання таким чином, щоб позиція тієї сторони, яка викликала цього свідка, підтвердилась би за допомогою його показань. Саме з цією ж метою сформульовано положення про те, що вже допитані і ще не допитані свідки не повинні спілкуватися між собою.

РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВІ СВІДКИ

Відповідно до ст. 182 ЦПК допускається допит малолітніх та неповнолітніх свідків. Допит даних свідків має певні особливості.

Допит малолітніх свідків в обов'язковому порядку проводиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі. Звичайно, якщо такі особи є стороною у справі, для допиту малолітнього свідка необхідно знайти неупереджену особу із передбаченого законом переліку.

У такому ж порядку за розсудом суду можуть допитуватись і неповнолітні свідки.

Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз'яснює обов'язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а також не приводить до присяги.

Педагог, батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники, при яких проводиться допит неповнолітнього свідка, можуть з дозволу суду ставити свідкові запитання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка, змісту його показань.

У виняткових випадках, коли це необхідно для об'єктивного з'ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не десяти вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість поставити йому запитання. На свідка, що не досяг шістнадцятирічного віку, не поширюються правила стосовно неможливості залишення зали судового засідання до закінчення розгляду. Лише в окремих випадках, коли суд визнає необхідною присутність цього свідка в залі судового засідання, йому забороняється залишати зал судового засідання.

Статтею 184 ЦПК передбачено, що в якості свідків можуть бути допитані сторона, третя особа, їх представники. Однак, певною специфікою є те, що ці особи можуть бути допитані як свідки, якщо цими особами було заявлено, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто. Ініціатива долиту даних осіб як свідків може виходити безпосередньо від них чи від інших осіб, проте їх допит як свідків допускається лише у випадку, якщо вони дають згоду на їх допит. За відсутності такої згоди вони не можуть виступити свідками. Допит даних свідків має проводитись у загальному порядку, передбаченому для допиту свідків з повідомленням про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і відмову від дачі показань та приведенням до присяги [11, 237].

РОЗДІЛ 5. СВІДКИ ЯК ЗАСОБИ ДОКАЗУВАННЯ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Розглядаючи осіб, котрі беруть участь у справі як джерело доказів, слід розкрити сутність поняття свідок. Правовідносини як різновид суспільних відносин виникають змінюються, припиняються на підставі фактів, що відбуваються, у присутності людей, які не є безпосередніми учасниками цих матеріально-правових відносин. У силу свого нейтрального положення людина здатна об'єктивно і вірно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися. Саме тому іноді для повноти доказування необхідно звернутися «за допомогою» до свідка.

В юридичній літературі викладено аналіз відмінних особливостей сторін як джерел доказів від свідків.

По-перше, сторони є учасниками спірного правовідношення і юридично зацікавлені у вирішенні справи. Вони одночасно є й особами, які беруть участь у справі, від їх дій залежить виникнення, розвиток і закінчення процесу, і джерелами доказів. Свідок -- особа, яка не має юридичної зацікавленості у справі.

По-друге, повідомлення стороною фактів можна розглядати одночасно і як право сторони, і як її обов'язок. На відміну від цього свідок зобов'язаний вступити до справи за ухвалою суду, та може відмовитися від виконання даного обов'язку тільки за переліченими у законі підставами.

Специфіка їх отримання і дослідження полягає у тому, що сторони у справі не попереджаються про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих свічень, дають пояснення першими після доповіді про справу, під час надання свідчень усі зацікавлені особи присутні в судовому засіданні. Для отримання та дослідження показань свідків встановлюються інші правила та процедури [10, 168].

Крім того, важливою особливістю правового статусу свідка є те, що він не може знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання тощо. Саме на цій підставі слід погодитися з М.О. Абрамовим, який за підсумками аналізу норм чинного ГПК України робить висновок про закріплення участі посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів (ст. 30 ГПК) замість свідків як учасників процесу. За цією нормою зазначені особи за вимогою суду «зобов'язані з'явитись» та «сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення у письмовій формі». Аналізуючи їх повноваження, необхідно визнати, що зазначені особи в господарському процесі є свідками. Однак, всупереч загальновизнаним правилам, вони мають право знайомитися з матеріалами справи, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів (ч. 1 ст. 30 ГПК). Звісно, такими повноваженнями свідки володіти не повинні, оскільки цінність їх показань у тому, що вони свідчать про факти, які були сприйняті ними безпосередньо за допомогою органів почуттів. Але якщо вони дають пояснення після ознайомлення з матеріалами справи, то їхня безпосередність і переконливість втрачаються.

Тому в ГПК необхідно чітко визначити положення цих осіб у господарському процесі саме як свідків. Безперечно, внесення в ГПК України положення щодо участі свідка в доказуванні у господарському процесі було б правильним та зрозумілим. Наприклад, залучення у цей процес члена комісії з приймання продукції неналежної якості, який не є стороною у «справі, але свідчення якого можуть пояснити деякі деталі, незрозумілі судді (у разі, якщо сторони по-різному тлумачать одні й ті самі обставини справи). Або при здійсненні огляду та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження (ст. 39 ГПК) у разі необхідності можуть бути залучені експерти та свідки, пояснення яких у подальшому можуть бути використані як окремі докази у справі.

Доцільно перейняти у формулюванні поняття «свідок» досвід Російської Федерації. Так, у ст. 44 АПК РФ вказується, що свідком може бути «будь-яка особа, якій відомі відомості та обставини, що мають значення для правильного вирішення справи». Аналізуючи зазначене положення, доходимо висновку, що ознаками свідка є осудність. Дієздатність, яка наступає з досягненням визначеного в законодавстві віку, не має значення. Діти також можуть бути допитані як свідки, якщо здатні за своїм фізичним та психічним розвитком до правильного сприйняття та збереження відомостей про факти, не мають юридичного інтересу в справі та сприяють суду в здійсненні правосуддя. Свідок стає носієм інформації про факти за збігом обставин, тому що попадає у певні відносини з цими фактами (цим він відрізняється від експерта, якій стає носієм інформації після доручення цієї справи йому) [10, 169].

Для притягнення до справи свідка необхідно у клопотанні задовольнити три обов'язкових складових:

1) зазначити обставини, які свідок може підтвердити;

2) відомості про ці обставини мають значення для правильного вирішення справи;

3) зазначені обставини можуть підтверджуватись показаннями свідків (відповідно до ст. 29 ЦПК України не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з угод, для яких законом встановлено письмову форму. Поряд з цим факт виконання такої угоди може підтверджуватись будь-якими засобами доказування, передбаченими ст. 27 ЦПК України, в тому числі і показаннями свідків).

Свідок дає показання про обставини, сприйняті ним безпосередньо або з інших джерел, наприклад, зі слів іншої особи або з документа. В останньому випадку свідок повинен зазначити джерело, з якого йому стали відомі ці обставини. Тому обов'язково потрібно закріпити в ГПК України важливе положення: «Не є доказами відомості, що повідомляються свідком, якщо він не може зазначити джерело своєї поінформованості». Ця норма попереджує можливість появи свідчень «по слухах», отже, сприяє дослідженню лише достовірних доказів. Предметом свідчень можуть бути також відомості довідкового характеру про обставини, що самі по собі не мають доказового значення, але необхідні для розгляду справи. Особливо це може виявитися важливим у справах за участю, наприклад, представника залізниці, оскільки такий свідок може в процесі свідчення надати відомості, які істотно спрощують процес пошуку об'єктивної істини у справі.

У ГПК України необхідно сформулювати два основних обов'язки свідка:

а) з'явитися в господарський суд у призначений час;

б) дати правдиві свідчення (ця «деталь» «випущена» на даний час у переліку зобов'язань свідка згідно зі ст. ЗО ГПК України, але вона має велике значення для вирішення справи).

Підкреслимо, що правовий статус свідка визначається його «нейтральністю» до суті спору, тобто він не має юридичної зацікавленості в справі, але це не означає відсутності зацікавленості іншого характеру (родинних стосунків, симпатії та антипатії, зв'язків по роботі тощо). Безперечно, суддя повинен з'ясувати стосунки свідка та осіб, які беруть участь у справі, -- це необхідно для правильного будування опитування свідка та оцінки його відповідей, однак, це не дає підстав для загальної відмов»у можливості застосування такої особи як джерела доказів. Аналізуючи досвід, необхідно закріпити право господарського суду не допустити свідка до допиту. Наприклад, ст. 131 ЦПК РРФСР 1923 року свого часу встановлювала, що у випадку заяви сторони про зацікавленість свідка у будь-якому конкретному рішенні справи суд міг не допустити до допиту такого свідка [10, 170].

Свідок повинен попереджуватися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань (ст. 384 Кримінального кодексу України (надалі -- КК) і відмову від давання показань (ст. 385 КК). Свідок, який не досяг шістнадцятирічного віку, за КК України не несе відповідальності за відмову від свідчення і за завідомо неправдиві показання, але йому роз'яснюється обов'язок говорити тільки правду. Свідок зобов'язаний не розголошувати відомості, повідомлені суду, без його дозволу, не виходити з залу суду без дозволу головуючого, не входити у стосунки з іншими свідками у цій справі. Досі зазначені положення не розповсюджуються на господарський процес, що робить його недосконалим.

Вважається за доцільне і навіть необхідне докладно регламентувати дії з одержання свідчень. Зокрема, закріпити обов'язкову вимогу про видалення з залу судового засідання свідків, не допитаних судом, бо у протилежному випадку знижуються гарантії достовірності інформації, яка використовується судом при встановленні фактів, що мають значення для справи.

Показання свідка складаються з вільної розповіді господарському суду про те, що йому відомо у справі. Потім свідку можуть бути поставлені запитання. Свідчення даються усно, але статті 30, 32 ГПК України передбачають, що у необхідних випадках на вимогу судді пояснення осіб мають бути викладені письмово. Це положення може мати декілька тлумачень, тому необхідно встановити, що таке письмове викладення пояснень може бути здійснено до або після усного допиту, але не замість нього. Письмові пояснення громадян не можуть бути використані як показання свідків: у відповідних випадках вони приймаються судом як письмові докази [10, 171].

Свідок повинен бути наділений законом такими правами, які виступають гарантією належного виконання ним своїх обов'язків у господарському процесі та забезпечують достовірність його свідчень. Так, обов'язково треба закріпити права свідка давати показання на рідній мові та мати право користуватися послугами перекладача, написати свої свідчення власноруч, вимагати внесення до протоколу допиту змін і доповнень, приносити скарги на дії судді, прокурора, зберегти місце роботи (посади) на час виконання обов'язків свідка, одержати відшкодування витрат, пов'язаних із викликом у суд, та грошової компенсації у зв'язку з втратою часу, користуватися у процесі свідчення письмовими нотатками у випадках, коли його свідчення пов'язані з цифрами або іншими даними, які важко утримати в пам'яті, отримати у разі необхідності захист для безпеки, просити допитати його вдруге, а також у встановлених випадках просити про допит за місцем свого перебування або постійного проживання (наприклад, якщо він внаслідок хвороби, віку, інвалідності або інших поважних причин не в змозі з'явитися за викликом суду).

Деякі гарантії прав осіб, які беруть участь у справі, ВАСУ вже визнав. Так, необхідно відзначити його позитивну позицію щодо встановлення матеріальних гарантій участі осіб, викликаних для дачі пояснень. Згідно з пунктом 1 роз'яснення ВАСУ від 04.03.1998 № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Арбітражного процесуального кодексу України» до інших (судових) витрат у розумінні ст. 44 ГПК відносяться суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду «для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи» (ст. 30 ГПК). Таким особам відповідно до п. 9 зазначеного роз'яснення «відшкодовуються вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на транспорті; вартість попереднього продажу проїзних документів; проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межею населеного пункту; наймання жилого приміщення, а також добові у розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження згідно з поданими документами, що підтверджують розмір цих витрат. Якщо проїзні документи не подано, відшкодовується мінімальна вартість проїзду між місцем проживання і місцем виклику.

Витрати, пов'язані з викликом до суду, відшкодовуються після виконання особами своїх обов'язків у розмірі, що визначається у рішенні господарського суду».

При розробці змін у ГПК України виникає також проблема так званого імунітету свідка1, тобто правового регулювання випадків, коли суд узагалі не може допитувати того або іншого громадянина як свідка, або коли громадянин має право відмовитися від свідчення і суд не має права примусити громадянина свідчити за наявності правової підстави такої відмови.

Не можна не відзначити і той факт, що відповідно до Декларації про права людини ніхто не повинен примушуватися і не зобов'язаний свідчити проти самого себе. Тому свідок може відмовитися відповідати на запитання, якщо відповіді на них викривають його самого у вчиненні правопорушення або можуть спричинити для нього шкідливі наслідки. Правова засада імунітету свідка закладена і в ст. 63 Конституції України: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом». Таким чином, від свідчення в суді має право відмовитися: 1) громадянин проти самого себе; 2) чоловік проти дружини, та навпаки; 3) діти проти батьків і батьки проти дітей; брати і сестри друг проти друга; 5) дідусь, бабуся проти онуків, та навпаки. Крім того, деякі законодавчі акти (наприклад, ст. 28 Закону України «Про державну таємницю») також встановлюють обмеження у розголошенні відомостей [10, 172].

При цьому слід зазначити, що вище викладені положення стосуються фізичних осіб. Ані Конституція, ані закони України не вказують на розповсюдження зазначених положень на юридичних осіб, але, здається, таке тлумачення вищевказаних положень є розумним та заслуговує на увагу.

Зазначену проблему необхідно вирішувати, передбачивши: а) групи осіб, яких не можна допитувати як свідків; б) випадки, коли особа згідно з законом має право відмовитися від свідчення.

Необхідно закріпити, що не підлягають допиту як свідки:

1) особи, які в силу свого малолітнього віку, фізичних або психічних недоліків нездатні правильно сприймати факти і давати про них вірні свідчення;

2) представники позивача або відповідача, захисники, адвоката -- про обставини, що стад, їм відомі у зв'язку з виконанням своїх обов'язків;

3) суддя -- про питання, що виникли у зв'язку з обговоренням обставин справи при винесенні рішення;

4) суддя, прокурор -- у справах, в яких вони брали участь як свідки;

5) священнослужителі -- про обставини, що стали їм відомі на сповіді віруючих.

Відповідно до статей 44, 95, 173, 174 ЦПК України штраф у розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян може бути накладено на свідка за неявку без поважних причин; на сторону й іншу особу, яка бере участь у справі, за невиконання обов'язку повідомити суд про зміну своєї адреси під час провадження у справі, за неявку в судове засідання без поважних причин, що призвело до відкладення справи; на службову особу підприємства, установи, організації, з вини якої не забезпечено явку представника у судове засідання.

Слід також враховувати, що за проявлену неповагу до суду настає відповідальність за ст. 185-3 КпАП України у порядку, передбаченому цим Кодексом. Йдеться про злісне ухилення від явки до суду свідка (ч. 2 ст. 44 ЦПК України), непідкорення розпорядженню головуючого чи порушення порядку під час судового засідання свідком (ст. 164 ЦПК України) або вчинення будь-яких інших дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил.

ВИСНОВКИ

свідок показання доказування суд

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасного цивільного процесу - правове становище свідка в цивільному процесі. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Свідок -- це особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи і, яка не має юридичної зацікавленості у справі.

Свідок зобов'язаний вступити до справи за ухвалою суду, та може відмовитися від виконання даного обов'язку тільки за переліченими у законі підставами.

Процесуальна правосуб'єктність свідка не залежить від наявності у нього дієздатності. Ними можуть бути малолітні і неповнолітні, якщо не можна обійтися без притягнення їх до участі в процесі у справі, але обов'язково враховується рівень їх розвитку і здатність правильно сприймати реальну дійсність. Проте застосування показань свідків не безмежне.

Відповідно до ст. 50 ЦПК свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

Деякі особи не можуть бути допитані в якості свідків. Осіб, які не можуть бути допитані в якості свідків, можна умовно поділити на дві категорії: це особи, які внаслідок своїх фізичних вад не здатні розуміти обставини або давати показання, та особи, які внаслідок своїх службових обов'язків не можуть бути допитані як свідки.

Відповідно до ст. 50 ЦПК свідку надано право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від дачі показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду. Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 160 ЦПК у разі виникнення заперечень у будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, зокрема у свідків щодо дій головуючого, ці заперечення заносяться до журналу судового засідання і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу.

Згідно зі ст. 181 ЦПК свідку також надано право при дачі показань, що пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті, користуватися записами.

Допит малолітніх свідків в обов'язковому порядку проводиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі. Звичайно, якщо такі особи є стороною у справі, для допиту малолітнього свідка необхідно знайти неупереджену особу із передбаченого законом переліку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. -- № 30. -- Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р.// Відомості Верховної Ради України. -- 2003. -- №№ 40--44. -- Ст. 356.

3. Цивільним кодекс України: Коментар // за заг. Редакцією проф. Харитонова Є.О та доц.. Калітенко О.М. - X.: ТОВ «Одіссей», 2003. -- 856 с.

4. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. / За ред. Комарова В.В. - Харків: Одісей, 2001. -- 816 с.

5. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. / За ред. Тертіннікова В.І. -- Харків. -- Консум, 2002. -- 408.

6. Бігун В. Цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність іноземних осіб // Право України. 1999. - № 10. - С. 86.

7. Гражданский процесс: Учебник / Под. ред. М.К. Треушникова. -- М., 1998. - 407 с.

8. Гражданский процесс: Учебник / Под. ред. проф. Комарова В.В. -- X.: Одиссей, 2001. -- 704 с.

9. Бігун В. Цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність іноземних осіб // Право України. 1999. - № 10. - С. 86.

10. Степанова Т.В. Свідки як засоби доказування у господарському процесі // Вісник господарського судочинства. - 2003. - № 3. - С. 168 - 172.

11. Стефан М.Й. Цивільний процес. - К., 2001. - 695 с.

12. Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Вид 2-ге, перероб. та доп.: Навчальний посібник. -- Київ: Центр навчальної літератури, 2005. -- 472 с.

13.Ярошенко І.С. Цивільне процесуальне право. - К.: КНЕУ, 2003. - 159 с.

Размещено на Allbest.ru