Поняття та зміст права на земельний пай

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Інститут післядипломної освіти

Поняття та зміст права на земельний пай

з курсу

«Земельне право»

Виконав:

Ясенюк І.Є.

Викладач:

кандидат юридичних наук,

доцент Гребенюк М.В.

Київ - 2011

План

Вступ

Поняття та зміст права на земельний пай

Способи відчуження земельних часток (паїв)

Висновок

Вступ

Завершення земельної реформи повинно сприяти розвитку всіх форм господарювання. Багатоукладність у сільському господарстві - одна з найважливіших умов ефективного функціонування ринку.

Земельна реформа в Україні здійснюється в умовах глибокої соціально-економічної кризи, що негативно позначається на її проведенні. Тому набуває доцільності питання доцільності наступного реформування. Тим більше, що критична суспільна оцінка соціально-економічних умов у державі пов'язується насамперед, із здійсненням земельних і аграрних перетворень.

Значна кількість селян боїться власності на землю, що є наслідком попередньої системи. А між тим, без усвідомлення селянином того, що він є власником землі і майна, ключовою фігурою у розв'язанні всіх питань на селі, гальмуються реформи.

Для цього необхідно відпрацювати прозорі і зрозумілі рядовому працівнику інструменти та механізми формування конкретного власника, введення його в правове і економічне поле, побудови виробничих відносин з урахуванням розміру майнової і земельної власності.

Земельна частка (пай), а точніше право на земельну частку (пай), - це лише право на одержання земельної ділянки, визначеної в сертифікаті вартості, за рахунок земель, що надавалися колективному сільськогосподарському підприємству в колективну власність.

Одержання державного акту є моментом реалізації цього права. До державної реєстрації права власності на земельну ділянку власнику сертифіката невідомо, де саме знаходиться земельний пай і які він має фізичні розміри. З одержанням державного акта право на земельну частку є реалізованим, тобто це право перестає існувати.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні, межі та місце розташування якої чітко визначені на місцевості. Право власності на яку підтверджується державним актом.

Різниця між правом власності на земельну ділянку та правом власності на земельний пай полягає в тому, що право на земельну частку (пай) - це є майнове право лише на одержання земельної ділянки у приватну власність для подальшого користування та розпоряджання, а правом власності на земельну ділянку - є право користуватися та розпоряджатися нею, як об'єктом нерухомого майна, що вже є у вашій власності.

Поняття та зміст права на земельний пай

Поняття “земельна частка (пай)” введене до законодавства України Указом Президента України „Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від 10 листопада 1994 р. № 666/94 й пов'язане з паюванням земель колективних сільськогосподарських підприємств як одним із головних напрямів земельної реформи в Україні. Слід, однак, відзначити, що можливість паювання земель була передбачена ще Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 р. Саме цей кодекс запровадив так звану колективну власність на землю, яка й стала правовою базою паювання сільськогосподарських земель. Крім цього, згідно з зазначеною редакцією кодексу, члени колективних та інших сільськогосподарських підприємств, яким земля була передана в колективну власність, отримали право виходу з нього та виділення в натурі частки землі в розмірі так званої середньої земельної частки.

Однак, передбачений Земельним кодексом України механізм паювання сільськогосподарських земель був дуже недосконалим і на практиці майже не застосовувався. Саме тому початок паювання земель в Україні цілком справедливо пов'язують з прийняттям Президентом України в середині 90-х років двох указів - про прискорення земельної реформи та “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” від 8 серпня 1995 р. № 720/95.

Земельна частка (пай) являє собою умовну частку сільськогосподарських земель, розмір якої визначений як середній по господарству в умовних кадастрових гектарах. На відміну від земельної ділянки, яка має чітко визначені межі й розмір у фізичних гектарах, місцезнаходження та межі земельної частки (паю) є невизначеними. Громадянин, якому надана земельна частка (пай), не знає точного місця її розташування на полях сільськогосподарського підприємства.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (п. 1 ст. 3 Земельного кодексу).

Особи які мають право на земельну частку (пай), а саме:

* колишні члени колективних сільгосппідприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у т. ч. створених на базі радгоспів та інших державних сільгосппідприємств, а також пенсіонери з їх числа, які одержали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;

* громадяни -- спадкоємці права на земельну частку (пай), засвідченого сертифікатом;

* громадяни та юридичні особи України, які згідно із законодавством України набули права на земельну частку (пай);

* громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, які самостійно переселилися з територій, що зазнали радіоактивного забруднення, і на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільгосппідприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.

Також право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено у судовому порядку.

Відповідно до ст. 2 Закону №899 основним документом, що засвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) держадміністрацією, а також документи:

* свідоцтво про право на спадщину;

* договори купівлі-продажу, дарування, міни, посвідчені в установленому законом порядку, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);

* рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Згідно зі ст. 1 Указу №1529 члени колективних сільгосппідприємств, які одержали право на земельний пай, мають право вільного виходу з цих підприємств разом із земельним паєм та створення підприємств приватної власності. До того ж фізособи мають змогу реалізувати своє право на земельний пай шляхом надання його в оренду. При цьому обов'язково має бути складено договори оренди між підприємствами, установами, організаціями, що використовують землю для сільськогосподарських потреб, та фізособами -- власниками паїв з виплатою орендної плати у грошовій або натуральній формі.

Суб'єкти земельних відносин неодноразово зустрічалися із двояким трактуванням терміна «земельний пай». Практикою застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції визначено, що земельний пай -- це частка у земельному масиві колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського товариства, яка передається у приватну власність кожного члена цього підприємства, кооперативу, товариства.

Держкомзем, керуючись ст. 125 та 126 ЗК України, звертає увагу на той факт, що особа не може вважатися землевласником доти, доки не отримає зареєстрований належним чином державний акт на земельну ділянку (Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, затверджений наказом Держкомзему від 02.07.2003 р. №174). При цьому в листі наголошено, що отримані громадянами сертифікати на право на земельну частку (пай) вважаються правоустановчими документами в разі реалізації права вимоги на відведення земельного паю в натурі (ст. 16, ст. 17 Перехідних положень ЗК України). А право власності на земельну ділянку (ст. 125, ст. 126 ЗК України) виникає лише після отримання зареєстрованого належним чином державного акта на земельну ділянку. Для цього власники сертифікатів мають подати до ради чи адміністрації відповідного рівня заяву про виділення їм земельного паю в натурі. У разі коли таких заяв подано більшістю власників земельних паїв у межах одного сільськогосподарського підприємства, відповідна рада чи адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних паїв. Проект землеустрою розробляється державними або іншими землевпорядними організаціями, які мають ліцензії на такі роботи. Проект землеустрою та технічна документація щодо складання документів, які засвідчують право власності на земельну ділянку, є складовими документації із землеустрою. Вимоги до технічної документації зі складання державних актів на право власності передбачені п. 1.16 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації та зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі (затвердженої наказом Держкомзему від 04.05.99 р. №43).

Укотре Держкомзем звертає увагу на те, що до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не дозволяється:

1) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

2) купівля-продаж або відчуження іншим способом:

-- земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

-- земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства;

-- земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» п. 15 Перехідних положень ЗК України, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, з визначенням особливостей обігу земель державної та комунальної власності та земель товарного сільськогосподарського виробництва. Угоди (в тому числі довіреності та попередні договори), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» п. 15 Перехідних положень ЗК України, у частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Крім відчуження в господарському обороті досить широко використовується механізм передачі власником земельної ділянки свого права володіння та користування земельною ділянкою на підставі договору оренди, що регулюється Законом про оренду землі. Фізичні особи до виділення їм в натурі земельних ділянок мають право заключати договори оренди землі сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території та компактності землекористування. Після виділення в натурі такі договори оренди переукладаються відповідно до державного акта та на тих самих умовах, що й раніше укладений договір оренди.

Слід відзначити, що новий Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-III ввів новий вид земельної частки (паю). Така частка надається громадянам не з земель колишніх КСП, а з земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств при їх приватизації. Правовий режим земельної частки (паю), на яку мають право працівники державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, істотно відрізняється від правового режиму земельної частки (паю), яку отримали члени колективних та інших сільськогосподарських підприємств, що володіли землею на праві колективної власності.

По-перше, право на земельну частку (пай), яку отримали члени КСП, посвідчує виданий від імені держави правовстановлюючий документ - сертифікат на право на земельну частку (пай), тоді як видача таких сертифікатів громадянам, які отримують земельні частки (паї) із земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій у зв'язку з їх приватизацією, законодавство не передбачає.

По-друге, право на земельну частку (пай), яку отримали члени КСП, є об'єктом ринкового обігу: воно може відчужуватися на підставі цивільно-правових угод, які не заборонені законом. А право на земельну частку (пай), яку отримують працівники державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, не є об'єктом ринкового обігу. Це право набувається ними на досить короткий час (2-4 місяці), а саме на період з моменту прийняття рішення про виділення земельних часток (паїв) до завершення землевпорядних робіт, необхідних для виділення земельних часток (паїв) в натурі у вигляді земельних ділянок та видачі громадянам-власникам цих ділянок державних актів на право власності на землю. Саме тому отримання та реалізація права на земельну частку (пай) регулюють різні норми ЗК.

Правовий режим земельної частки (паю), яку громадяни отримують у процесі приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, визначає ст. 25 ЗК, тобто стаття, яка міститься в основній частині кодексу. А правовий режим земельної частки (паю), які громадяни України отримали в результаті паювання земель, що були передані у колективну власність колективних і деяких інших недержавних сільськогосподарських підприємств, визначають норми Перехідних положень ЗК (пункти 8, 9, 15-17).

Новий Земельний кодекс України не передбачає можливості надання земель у колективну власність, а отже й паювання земель через механізм їх передачі в колективну власність. Фактично отримані в результаті паювання колективних земель земельні частки (паї) є свого роду залишком колишнього інституту права колективної власності на землі сільськогосподарського призначення. З виділенням у натурі (на місцевості) останньої з таких земельних часток (паїв) у вигляді земельної ділянки (саме цей процес активно проходить на селі) відбудеться повне “очищення” земельного законодавства України від інституту колективної власності на землю. Що ж до земельних часток (паїв), отримуваних громадянами в процесі приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, то таке паювання земель може відбутися будь-коли, якщо відповідний орган державної влади чи орган місцевого самоврядування прийме рішення про приватизацію відповідно державного чи комунального сільськогосподарського підприємства. Отже в цій статті розглядається правовий режим земельних часток (паїв), отриманих у результаті паювання земель колективної власності.

З правової точки зору, паювання земель є юридичним фактом, що тягне за собою передачу кожному з членів сільськогосподарського підприємства, якому виділена земельна частка (пай), лише права розпорядження нею. Тому ні володіти земельною часткою (паєм), ні тим більше користуватися нею власник такої частки не може не тільки юридично, а й фізично. А отже він не може передати право користування часткою іншій особі, наприклад, на підставі договору оренди, оскільки ніхто не може передати іншій особі більше прав, ніж має сам. Це є аксіомою правового регулювання суспільних відносин.

Таким чином, сертифікат на право на земельну частку (пай) слід розглядати як правовстановлюючий документ, що засвідчує наявність у її власника лише однієї правомочності - права розпорядження земельною часткою (паєм). Власник земельної частки (паю) і власник земельної ділянки наділені різним обсягом правомочностей: якщо останній наділений усіма правомочностями власника, то особа, яка має право на земельну частку (пай), - лише однією з них. Отже, сертифікат на право на земельну частку (пай) не можна розглядати як правовстановлюючий документ, що посвідчує всі три правомочності власника земельної ділянки - володіння, користування та розпорядження нею.

Саме тому Закон про оренду землі, Цивільний кодекс УРСР від 18 липня 1963 р., Закон України “Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 р. № 2269-XII та інші законодавчі акти передбачають можливість передачі в оренду лише земельних ділянок та конкретного майна, а не умовних часток чи паїв. Можна стверджувати, що питання про правовий режим земельної частки (паю) вірно вирішене в новому ЗК. Пункт 17 Перехідних положень кодексу встановлює, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Способи відчуження земельних часток (паїв)

Згідно з Указом про прискорення земельної реформи власники земельних ділянок, отриманих у результаті виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), можуть добровільно створювати на базі належних їм земельних ділянок спільні сільськогосподарські підприємства, асоціації, спілки, акціонерні товариства, інші кооперативні підприємства й організації, передавати ці ділянки у спадщину, дарувати, обмінювати, здавати під заставу, надавати в оренду й продавати громадянам України без зміни цільового призначення земельних ділянок. Отже, можливість відчуження земельних часток (паїв) була передбачена з самого початку їх виникнення. Причому таке відчуження могло мати місце на підставі цивільно-правових угод, а також шляхом їх передачі до статутних фондів юридичних осіб різних типів.

Порядок відчуження земельних часток (паїв) на підставі цивільно-правових угод визначив Указ Президента України “Про захист прав власників земельних часток (паїв)” від 21 квітня 1998 р. № 332/98. Зокрема, цей указ встановив, що в разі відчуження шляхом купівлі-продажу права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, переважне право на його придбання мають члени КСП, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також селянські (фермерські) господарства й громадяни, які мають право їх створити.

Таким чином, наведений указ встановив перелік осіб, які мають переважне право на придбання земельної частки (паю), якщо власник паю виявив намір його продати. До числа осіб, які мають переважне право на придбання земельної частки (паю), віднесені:

а) члени ряду сільськогосподарських юридичних осіб, а саме: КСП, сільськогосподарських кооперативів та сільськогосподарських акціонерних товариств;

б) фермерські господарства;

в) громадяни, які мають право на створення фермерського господарства.

Підкреслимо, що зазначений перелік не є чітким і потребує пояснення. Що до членів сільськогосподарських формувань, яким надане переважне право на придбання земельної частки (паю), то тут ситуація більш-менш зрозуміла. Так, КСП в результаті реформування протягом 2000-2002 років практично зникли з “виробничого пейзажу” сільського господарства України. Зате в нашій країні існує невелика кількість сільськогосподарських кооперативів і сільськогосподарських підприємств, члени яких мають зазначене переважне право.

Статус фермерського господарства як суб'єкта переважного права на придбання земельної частки (паю) потребує більш серйозного пояснення. Річ у тім, що згідно з ЗК в редакції від 13 березня 1992 р., який діяв на момент прийняття Указу про захист прав власників, фермерське господарство не визнавалося суб'єктом права на земельні ділянки. Таким суб'єктом закон визнавав лише громадянина-засновника (голову) фермерського господарства. З введенням 1 січня 2002 р. нового Земельного кодексу України (ст. 31) суб'єктом права на земельні ділянки, які можуть використвувати фермерські господарства, є фермерські господарства як юридичні особи та члени фермерських господарств, причому не тільки їх засновники, а й рядові члени цих господарств. Таким чином, переважне право на придбання земельної частки (паю) мають фермерські господарства та їх члени.

Нарешті, потребує роз'яснення й поняття такої категорії суб'єктів переважного права на придбання земельної частки (паю), як громадяни, що мають право на створення фермерських господарств. З нашої точки зору, до таких громадян слід відносити не всіх громадян України, наділених правоздатністю та дієздатністю, а лише лише тих з них, які відповідають вимогам ст. 130 ЗК. Дана стаття містить критерій визначення осіб, які можуть бути покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно з цією статтею, ними можуть бути громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи в сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва. Оскільки пайові фонди земель, з яких надаються земельні частки (паї), складаються з сільськогосподарських земель, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, то даний критерій цілком виправдано можна застосувати й до визначення переліку громадян, які мають право на створення фермерського господарства та, відповідно, переважне право на придбання земельної частки (паю).

Крім цього, ст. 130 ЗК встановлює ще один “правовий бар'єр” на придбання земельних часток (паїв). У ній зазначено, що переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки. Ми вважаємо, що за аналогією закону зазначені положення щодо переважного права на придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення поширюються й на придбання земельних часток (паїв).

Таким чином, переважне право на придбання земельної частки (паю) мають:

1)члени сільськогосподарських кооперативів та сільськогосподарських акціонерних товариств;

2) фермерські господарства та їх члени;

3) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи в сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва.

Однак якщо на придбання земельної частки (паю) претендують дві чи більше осіб із числа зазначених, то переважне право на придбання земельної частки (паю) матиме та з них, яка постійно проживає на території ради, де знаходяться землі пайового фонду, з яких виділяється пай. Разом з тим відзначимо, що список суб'єктів переважного права на придбання земельних часток (паїв) на підставі договору купівлі-продажу є настільки широким, що особи, які не входять до цього списку, практично не зможуть придбати земельну частку (пай) на підставі даного договору. Адже вони не зможуть довести, що особи, які мають переважне право на придбання частки, відмовились від неї

Обов'язковою передумовою відчуження земельної частки (паю) є наявність у її власника сертифіката про право на земельну частку (пай). Нотаріальне посвідчення договорів щодо відчуження земельних часток (паїв) здійснюється відповідно до Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок та права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Держкомзему України від 6 червня 1996 р. № 14/5/48.

Крім нотаріального посвідчення, обов'язковою умовою набуття договором про відчуження земельної частки (паю) чинності є його реєстрація районною державною адміністрацією за місцезнаходженням колишнього КСП, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, з земель якого виділена земельна частка (пай).

Згідно з п. 15 Перехідних положень ЗК, громадяни України - власники земельних часток (паїв) - не мають права до 1 січня 2005 р. продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Наголосимо також, що зазначений мораторій не поширюється на відчуження земельних часток (паїв), власниками яких є іноземні громадяни та особи без громадянства. Це пов'язано з тим, що ЗК не дозволяє набуття такими громадянами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, крім отримання їх у спадщину. Тому іноземний громадянин чи особа без громадянства, яка стала власником земельної частки (паю), не має права виділити пай у натурі й стати власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Єдиний вихід для такої особи - відчуження земельної частки (паю) на підставі будь-якої цивільно-правової угоди, включаючи й купівлю-продаж, громадянинові України.

Висновок

право власність земельний пай

Земля належить нині й належатиме в майбутньому до найбільш важливих об'єктів матеріального світу. Землю не можна оцінити адекватно, оскільки припущення, що її не існує, призводить до висновку про те, що всі інші об'єкти матеріального світу взагалі позбавляються будь-якої цінності. Цінність землі, її важливість для розвитку людства в цілому зумовили той факт, що земля є предметом правового регулювання багатьох галузей права, основою з яких є, безперечно, земельне право. Земля являється одним з основних елементів виробництва, за допомогою якого країна створює матеріальні цінності. Поряд з тим земля є природним об'єктом, який вже існує і не створюється людством.

Земельний кодекс України - основний нормативний акт у сфері земельних відносин. Його завданням є регулювання цих відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини є суспільними відносинами щодо володіння, користування і розпорядження землею (ч. 1 ст. 2 ЗК України). Вони регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що сьогодні подальший розвиток земельної реформи полягає у стимулюванні кооперування, вдосконаленні орендних відносин та поширенні заставних операцій. Це пізніше дозволить, за умови формування елементів повноцінного ринку землі, зняти мораторій і запровадити в Україні ринок земель сільськогосподарського призначення, контрольований, державою та з певними обмеженнями. Наразі ж потрібно ширше використовувати оренду земельних ділянок і земельних часток (паїв), щотакож сприяє руху землі до більш ефективного господаря. Крім того, оренда значною мірою відбиває прогнозну поведінку майбутнього ринку землі.

Список використаної літератури:

1. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2002.- №3-4.- Ст.27.

2. Про оренду землі: Закон України від 6 жовтня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. -1998.- №46-47.- Ст.280.

3. Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності: Закон України від 17 листопада 2009 року №1559 // Відомості Верховної Ради України. - 2010.- №1.- Ст.2

4. Аграрна реформа в Україні / П. І. Гайдуцький, П. Т. Саблук, Ю. О. Лупенко та ін. ; за ред. П. І. Гайдуцького. -- К. : ННЦ ІАЕ, 2005. -- 424 с.

5. Формування ринку землі в Україні / за ред. А. С. Даниленка, Ю. Д. Білика. -- К. : Урожай, 2002. -- 280 с.

6. Новаковський Л. Я. Земельна реформа і землеустрій в Україні / Л. Я. Новаковський, А. М. Третяк, Д. С. Добряк. -- К., 2001. --138 с.

7. Шебаніна О. В. Орендні земельні відносини: сучасний стан та основні напрями удосконалення / О. В. Шебаніна // Економіка АПК. -- 2008. -- № 7. -- С. 7-13.

1. Размещено на www.allbest.ru