Це був воістину героїчний період в історії англійського народу, що збагатив своєю революційною творчістю скарбницю всесвітньо - історичного досвіду визвольної боротьби. Із цієї скарбниці революційної думки й революційної дії черпали історичні уроки соціальні й політичні мислителі наступних часів, причому не тільки в Англії, але й далеко за її межами.

Саме тому дана тема є актуальною, перша соціальна революція європейського масштабу, проголосила політичні принципи нового, буржуазного суспільства, яке йшло на зміну феодальному старому порядку.

Аж до середини XIX століття пройшовши в Англію в 40-х роках XVII століття суспільний переворот залишалося в тлумаченні істориків подією майже виняткової національної, британської історії. [4]

Однак із часом центр наукової полеміки в даній області змістився в іншу площину - проблема цієї революції поступилася місцем проблемам сугубо національної історії Англії в XVII столітті. У новому центрі її виявилися і донині по суті залишаються питання про причини, характер, соціальну природу подій, що розгорнулися в Англії в 40-х роках XVII століття. У цьому полягає проблемність даної теми, суперечки навколо Англійської буржуазної революції не стихають дотепер.

Саме тому, головною метою моєї роботи є дослідження та розкриття законодавства Великої буржуазної революції в Англії.

Для цього необхідно звернутися до передумов революції, розглянути основні етапи її розвитку, а також простежимо її роль у світовій історії.

Історію англійської буржуазної революції прийнято ділити на чотири етапи:

1. Конституційний етап (1640 - 1642 рр);

2. Перша громадянська війна (1642 - 1646 р.);

3. Друга громадянська війна (1646 - 1649 р.);

4. Індепендентська республіка (1649 - 1653 р.).

Кінцевим етапом цієї революції можна назвати реставрацію монархії.[7]

ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАКОНОДАВСТВА АНГЛІЙСЬКОЇ БУРЖУАЗНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

В період XVII ст. економічний і політичний розвиток країни стримувався жорстокими середньовічними правилами й регламентаціями. Найбільш гостре невдоволення зумовила система так званих монополій. Тоді як англійська буржуазія виступала за вільну конкуренцію, монархи продовжували продавати патенти на виключне право виробництва і продаж різних товарів і виробів. Це щороку приносило короні великі доходи. На селі феодальні відносини обмежували можливість розпорядження земельною власністю. Англійські ділові кола не влаштовувала зовнішня політика перших Стюартів, їхнє прагнення спиратись у своїй боротьбі з парламентом на католицьких монархів континентальної Європи. Яків І пішов на зближення зі старим колоніальним суперником Англії Іспанією, що викликало невдоволення купців і землевласників..[5]

У 1625р.на престол ступив Карл І. Він успадкував погляди батька, який відмовився визнавати за парламентом будь-які права. Однак тепер буржуазія і нове дворянство представляли вже значну силу, з якою монархові ставало дедалі важче боротись. У 1628р. 7 червня Карл І змушений скликати парламент. Парламент, зібравшись на засідання, подав королю “ Петицію про право ”, у цьому документі, що представляв за формою своєї прохання народу до короля про дотримання законів країни, вказані зловживання, що допускалися при Іакові I і особливо при Карлі I і перераховані всі статути, що захищали підданих від свавілля короля, основою “ Петиції про право ” було:

1) Довільний збір податків,

2) Особиста недоторканість англійських підданих.

3) Довільне встановлення надзвичайних військових судів, (Martial Law).

4) Протизаконні екзекуційні військові команди "всупереч законам і звичаям королівства і до великої образи і занепокоєння народу".[3,9]

“Петиція про право” це документ згідно з якого ніяких податків і зборів не можна було стягувати без згоди парламенту. Примусові позики, добровільні приношення і дари підданих королю оголошувались незаконними. Кримінальна відповідальність будь якої особи могла настати лише тоді, коли караність діяння була встановлена в законі, а покарання настало за вироком суду. Монарх втратив право діяти в обхід установленого порядку судочинства і звільняти від покарання осіб, винних у вчинені злочинів. Петиція обґрунтовувала вимоги палати общин посиланням на Хартію вольностей 1215р. Петиція про право, строго кажучи, відноситься ще до революційної Англії, але як пролог революційного законодавства вона може бути віднесена до даного розділу. [2]

Через рік палата общин рішуче заявила, що кожний, хто стане потурати папізму, хто введе податок без згоди парламенту або візьме участь в його стягненні, буде визнаний ворогом народу, королівства, зрадником вольностей Англії. Однак король не прислухався до цього попередження і систематично порушував прийнятий закон. У відповідь на протести парламенту король розпустив його і протягом 11 років правив одноосібно.

Безпосереднім поштовхом до початку англійської буржуазної революції стало шотландське повстання 1637-1638рр., яке спалахнуло в результаті спроби англійського абсолютизму посилити контроль над Шотландією, яка зберігала повну автономію. Це повстання потягло за собою війну Шотландії з Англією. Перший етап революції. У квітні 1640 року Карл І з метою одержання грошей для ведення війни змушений був скликати парламент, але останній не затвердив нових податків. Крім того парламент зажадав покарати найбільш ненависних королівських чиновників, знищити надзвичайні суди і припинити зловживання, вчинені королем і його урядом за роки без парламентського правління. Тоді Карл І 5 травня 1640р., розпустив цей парламент, який увійшов в історію під назвою Короткого. Почалася глибока політична криза, і до осені 1640 р. становище короля стало критичним. Зрозумівши, що без парламенту неможливо вийти з військової і політичної кризи, король в листопаді 1640р. скликає новий парламент, який увійшов в історію під назвою Довгого парламенту, оскільки він проіснував до 1653р. Довгий парламент відіграв значну роль у революції і став, власне, органом буржуазії і її спільника нового дворянства в їх боротьбі з абсолютним ладом. Довгий парламент, який був підтриманий більшістю народу Англії, повів новий наступ проти підвалин існуючого ладу. Незабаром король змушений був санкціонувати закон, відповідно до якого парламент не міг бути розпущений інакше як за власною постановою, про що був складений ”Акт про запобігання незручностям, що відбуваються унаслідок довготривалих проміжків між скликаннями парламентів” (трирічний акт) 15 лютого 1641 р., в якому сказано що, віднині парламент має бути збираємо принаймні раз в три роки. [11,13]

Так було нанесено ряд ударів по абсолютизмі і нова буржуазія домоглася обмеження королівської влади. Одночасно був складений “Акт про регулювання діяльності Таємної ради і про скасування суду”, що зазвичай іменується "Зоряною палатою" 5 липня 1641 р. „ЗОРЯНА ПАЛАТА”, вища судова установа в Англії в 1487-1641., Створена для боротьби з бунтівною знаттю, потім стало знаряддям придушення противників абсолютистських буд і англіканської церкви (засідало в залі із стелею, прикрашеною зірками.) таким чином були ліквідовані Зоряна палата і Висока комісія. На цьому етапі була скасована абсолютна монархія і встановлена обмежена конституційна монархія. [1,5]

У Довгому парламенті до липня 1641р. було досить багато членів, які подальше продовження боротьби з королем вважали для себе небезпечним. Особливо це було видно із змісту тієї боротьби навколо обговорення так званої Великої Ремонстрації (The Grand Remonstrance; англ. remonstrance -протест, заперечення), яка була прийнята незначною більшістю в листопаді 1641р. У цьому обширному парламентському акті (204 статті) докладно перераховувалися всі зловживання королівської влади в період правління Карла І. Основою Великої ремонстрація, що відображала інтереси буржуазії і нового дворянства, складали питання про забезпечення буржуазної власності на землю і захист рухомого майна від домагань корони, про свободу торгівлі і підприємницької діяльності, про припинення релігійних переслідувань і фінансового свавілля, про відповідальність королівських чиновників перед парламентом..[10]

Ремонстрація означала визнання певної політичної рівноваги в країні. Тому корона вирішила перехопити ініціативу політики в свої руки, і Карл І видав декларацію про захист корони від парламенту і про збір армії яка мала назву „Відповідь короля на петицію, супроводжуючу Велику ремонстрацію” 23 грудня 1641 р., де говорилось що на початку своєї відповіді король виражає незадоволення з приводу того, що ремонстрація, не дивлячись на запобігання з його боку, була опублікована до здобуття від нього відповіді. Не дивлячись на це, а також на цілий рад незрозумілих для нього виразів, що містяться у ввідній частині петиції, він проте бажає дати наступну відповідь. На першу частину петиції, що відноситься до релігії і складається з декількох пунктів, ми відповідаємо, що для збереження світу і безпеки цього королівства від підступів папістської партії ми йшли назустріч і так поступатимемо всім справедливим бажанням нашого народу. Ми бажаємо, щоб ви врахували сказане, але оскільки ви хочете, щоб ми погодилися зробити це парламентською дорогою, ми не дамо в даний час жодної подальшої відповіді. Що стосується до скорочення надмірних повноважень духівництва, ми в цьому відношенні їх не захищаємо і не захищатимемо. Що стосується того пункту, який відноситься до корупцій (як ви їх іменуєте) в області релігії, ми приймемо це в міркування і докладемо свої зусилля, щоб піти назустріч в цьому відношенні. Проте нам украй прикро чути в настільки загальних виразах докори про корупції в області релігії, оскільки ми в нашій душі переконані, що на землі не може бути заснована жодна церква, яка сповідала б дійсну релігію з більшою чистотою учення, чим це робить англійська церква, а рівне ніде управління і дисципліна не є разом більш прикрашеними і вільними від забобону, чим як вони тут встановлені законом. Для придушення вказаних вище помилок ми вимагаємо вашої своєчасної допомоги і діяльного сприяння. Що стосується до другого прохання петиції, що відноситься до видалення і вибору радників, то ми не знаємо жодної особи з числа членів нашої ради, якій можуть належати ті властивості, які вказані в петиції; тими, яких ми судили, ми вже дали вам достатній доказ, що у нас немає жодної особи, що стоїть близько до нас через займану їм посади або довіри, що надається йому, якої ми не надамо правосуддю, якщо ви пред'явите проти нього певне звинувачення і достатні докази, і в цьому ми знов вас завіряємо, але в той же час ми бажаємо, щоб ви утримувалися від загальних нападок, що порочать, можуть відноситися до всієї нашої ради, оскільки ви не називаєте нікого окремо. [8]

4 січня 1642р. король прибув до парламенту у супроводі військ, щоб особисто заарештувати 5 найбільш впливових опозиціонерів. Це було сприйнято як порушення привілеїв парламенту. Переслідувані захова-лись під захистом лорда - мера Лондона і міщан. Після обміну деклара-ціями про обоюдне порушення прав, Карл І залишив столицю. В країні виникло двовладдя. Разом з королем Лондон залишили біля 100 членів парламенту, які стали засідати в Оксфорді. Розпочалась війна наказів, які розсипались на місця і короною, і парламентом. Об'єктивним виходом могла бути і стала перша громадянська війна в країні (1642 - 1646р.р.). На першому етапі війни перевага була на боці королівської армії, краще навченої і озброєної. 11 січня 1645 р. був складений акт про "Нову модель армій" де було обговорено що палата згідно з порядком, встановленим напередодні, зайнялася розглядом питання про свої армії, і раніше всього початку розгляд "Нової моделі". Постановлено перш за все почати з числа людей. Армія повинна складатися з 6000 вершників, які повинні розділятися на 10 полків. Для цієї армії повинно бути набрано 1000 драгун, розділених на 10 рот. У цій армії має бути 12 піхотних полків, кожен по 1200 чоловік. Кожен полк має бути роздільний на 10 рот. Кожен кавалерист отримує на свої витрати по 2 ш.в день. [8]

Але в 1645р. по парламентському біллю замість традиційної міліції (ополчення графств) створювалась постійна армія з єдиним командуванням, суворим дисциплінарним статутом. Особливістю буржуазної революції в Англії було те, що буржуазія в союзі з новим дворянством (джентрі) боролася проти монархії, старої феодальної знаті і панівної церкви. У джентрі, що стали на шлях товарно-грошових відносин, було значно більше спільного з буржуазією, ніж з феодалами. Короля підтримували переважно економічно відсталі північні і західні графства, а також англіканська церква. За парламент стояли найбільш розвинені південно-східні та окремі промислові і торгові райони центру й півночі Англії..[6]

Перша громадянська війна закінчилась поразкою короля і його політичного оточення. Після декількох військових поразок королівської армії Карл І втік до своїх союзників шотландців, але ті за значний грошовий викуп видали його парламенту. Перемога в першій громадянській війні і поразка монархії стимулювали обособлення різних ідейних і політичних течій в колах парламентських прихильників. Основна боротьба розгорнулася між групами так званих пресвітеріан і індепендентів. Пресвітеріани виражали інтереси крупної торгово-фінансової буржу-азії і верхів дворянства. Вони стояли за конституційну монархію, реформу церкви, примирення з королем і негайне закінчення революції. Індепенденти спирались на торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство (джентрі). Вони були прихильниками енергійного ведення війни, більш радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ, що забезпечували їм спочатку підтримку з боку не лише дрібної буржуазії, заможного і середнього селянства, але, навіть, частини сільської і міської бідноти. І якщо в пресвітеріан була більшість у парламенті, то в індепендентів - підтримка армії на чолі з Кромвелем.

В результаті дій індепендентської армії її керівники влітку 1647р. здобули перемогу над пресвітеріанами Довгого парламенту і створили в палаті общин індепендентську більшість. Лист Карла I в Палату лордів 17 листопада 1647 р., говорив про те, що він не може дати своєї згоди на скасування архієпископів, єпископів і інших ні як християнин, ні як король [8]. В травні 1648р., була прийнята „Декларація проти бунтівних зборів під виглядом складання петицій ”, в якій сказано що Всі особи, які приноситимуть які-небудь петиції, повинні поводитися мирно, спокійно і не допускати яких-небудь правопорушень; якщо яка-небудь особа згодом під яким-небудь приводом складатиме зазначені вище бунтівні зборища, то названа особа або названі особи, що допустили такі правопорушення, повинні визнаватися ворогами парламенту і королівства “. [8]

Розбіжності між різними течіями парламентської більшості наростали і весною 1648р. спалахнула друга громадянська війна. На захист монархії піднялись головним чином шотландські аристократи пресвітеріани, їх підтримав флот. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгон монархічно налаштованих членів парламенту (близько 140). Після цього парламент став по суті знаряддям індепендентської диктатури і 4 січня 1649р.,була прийнята “Постанова Палати общин про оголошення себе верховною владою англійської держави.” Постановлено, що общини Англії, що засідають в парламенті: 1) оголошують, що народ, що ходить під богом, є джерелом всякої законної влади; 2) і також оголошують, що те, що постановлене або оголошене як закон общинами, що є в парламенті, має силу закону і обов'язково для народу, хоч би король або пери не дали на це своєї згоди. Кульмінацією революції став „Ордонанс про установу суду над королем“ 8 січня 1649р. Названому верховному суду надається прийняти наказ про звинувачення вказаного Карла Стюарта в злочинах і зрадницьких діях вислухати його особисті відповіді, допитувати свідків під присягою або яким-небудь іншим чином і збирати у справі інші дані; і після отримання відповідних відповідей, а також і в разі їх нездобуття, ухвалити остаточний вирок у згоді із справедливістю і привести такий остаточний вирок у виконання швидко і неупереджено. Наказ про страту Карла I був прийнятий 29 січня 1649 р.

В склад суду - першого у світовій історії суду нації над короною - були включені до 150 правників і членів парламенту. Судовий розгляд тривав 5 днів. В результаті Карл І був визнаний “тираном, зрадником, вбивцею і ворогом держави”. Під тиском армії і в результаті політичних змін в країні, що відбувались паралельно процесу суд виніс смертний вирок. 30 січня 1649р., між 10 годинами ранку і 5 годинами після полудня того ж дня, в присутності багаточисельного натовпу на лондонській торговій площі Карлу І відрубали голову.

Після цього був прийнятий “Акт про відміну королівського звання“ 17 березня 1649 р., де сказано що, зважаючи, як це встановлено і доказано досвідом, королівське звання в цій країні і в Ірландії і приналежність повноважень якої-небудь особі марно, обтяжливо і небезпечно для свободи, суспільної безпеки і публічного інтересу народу, постановляється і оголошується справжнім парламентом і його владою, що звання короля англійською нації віднині не повинне належати або здійснюватися якою-небудь однією особою”. [8]

Другий етап революції. Страта короля стала заключним, формально - юридичним завершенням встановлення в Англії республіки про що складено “Акт про оголошення Англії вільною державою“ (Commonwealth) 19 травня 1649 р., а 19 травня 1649р. Англія була проголошена республікою, яка повинна управлятися “вищою владою нації, представниками народу, в парламенті при цьому не повинно бути ні короля, ні лордів”.

Парламент зосередив у себе практично всю повноту державної влади, включаючи організацію урядової влади, адміністрацію, керівництво армією і вищий судовий контроль. Вища виконавча влада передавалась Державній раді (створена 7 листопада 1969р.) із 41 члена. Члени ради вибирались парламентом на 1 рік з числа військових, юристів, вчених. Формально Раді належали тільки повноваження по виконанню рішень парламенту. Фактично ж в ній і в її комітетах зосереджувалась урядова влада. Таке перерозподілення повноважень від парламенту до урядових інститутів також було своєрідною рисою нової республіки..[2]

Політична система влади була нестабільною. В складі Довгого парламенту після 1649р. залишалось близько 80 депутатів. Більшість з них були одночасно членами Державної ради і Ради армії. В 1649р. 20 вересня був прийнятий “Акт про недозволені і обурливі книги і памфлети і про краще впорядкування книгодрукування“, в якому говорилося про запобігання брехливим, неправильним і безглуздим звітам про парламентські засідання і інших тому подобних випадках і новинах, постановлено що ніяка особа, хто б те воно не було, не має права виготовляти, писати, друкувати, публікувати, видавати або поширювати, а також сприяти виготовленню, написанню, друкуванню або поширенню якої-небудь книги або памфлета, трактату, брошури або газет, які-небудь вісті, без дозволу під страхом покарання штрафом і в'язницею відповідного виробника, переписувача, книгаря або торговця товарами. [8]

Надзвичайно виросли авторитет і особиста військова влада О.Кромвеля. В цих умовах організація влади виявляла очевидне тяжіння до військово-диктаторського режиму і одноособової влади.

Третій етап революції. В 1650р. Кромвель замінив Ферфакса на посаді генерала армії, що ще більше зміцнило його позиції серед офіцерів. 9 жовтня 1651 р, прийнято “Акт про збільшення торгівельного флоту і заохочення мореплавання англійської нації “ (навігаційний акт), який був для збільшення торгівельного флоту і заохочення мореплавання англійської нації. [8]

20 квітня 1653р., спираючись на підтримку армії Олівер Кромвель розігнав так зване “охвістя” Довгого парламенту (усього 50 депутатів), ця подія була початком встановлення військової диктатури. Новий державний лад був юридично закріплений Конституцією від 13 грудня 1653р. під назвою “Знаряддя управління”, яку запропонувала Державна рада, а затвердила Рада армії. “Знаряддя управління” встановлювало зовні республіканську, а по суті диктаторську систему влади. Законодавча влада “вільної держави Англії, Шотландії і Ірландії” зосереджувалась в подвійному інституті - парламенті і заново заснованому лорді - протекторі. Парламенту належали виключні повноваження змінювати, призупиняти, вводити нові закони, встановлювати податки. Парламент повинен був скликатись регулярно (раз в 3 роки) і самостійно, не можна було розпускати його раніше ніж після 5 місяців його роботи. Право обирати депутатів до нього надавалось особам, які володіли майном вартістю 200 фунтів стерлінгів і яким виповнився 21 рік. Парламент повинен був складатись не менш ніж із 60 членів, “відомих своєю чесністю, богобоязливих і доброї поведінки ”.

Особливою статтею конституції повноваження лорда - протектора довічно закріплювались за О.Кромвелем. 12 квітня 1654 р., було прийнято Ордонанс про об'єднання Англії і Шотландії. [11]

Прийняття конституції і переобладнання верхів політичної системи не ліквідували протиріч між суспільством і індепендентським керівництвом. Під натиском генералітету принципи військової організації були перенесені на адміністративно-територіальний устрій. Літом 1655р. країна була поділена на 11 військових округів на чолі з генерал - майорами (тобто старшими генералами). 22 травня 1657р. Кромвель одержав право самому призначати собі наступника. Одночасно відновлювалась Палата лордів (63 лорди). Режим протекторату був тісно пов'язаний з особою і авторитетом Кромвеля. Як тільки він помер (3 вересня 1658р.), режим потрапив в тяжкий кризовий стан безвладдя. Призначений наступником батька Річард Кромвель не зміг втримати владу і в 1659р. його змусили відректися від звання і відновити умовну республіку. В пошуках стабільності виходом стало повернення на престол династії Стюартів (спадкоємець престолу Карл ІІ знаходився у Франції). Відіграли свою роль і протиріччя в вищому військовому керівництві. В цих умовах воєначальник і намісник одного з найбільших шотландських військових округів генерал Монк здійснив державний переворот. Його війська вступили в Лондон для здійснення політичного контролю над владою, а генерал попередньо встановив контакт з спадкоємцем престолу..[5]

У травні 1660р. Карл ІІ висадився в Англії і в їхав у столицю. Монархія була відновлена. Ще до відновлення монархії Карл ІІ підписав своєрідні гарантії своєї майбутньої політики у вигляді Бредської декларації 1660р.

ЗАДАЧА

Авілум - повноправні вільні громадяни Вавілонської держави, які складають основну складову маси населення.

Рабіанум - посадова особа на посаді в місцевих органа влади і управління (правитель міста та області).

Відповідь:

Згідно з законами Стародавнього Вавілона а саме з Кодексом законів царя Хаммурапі § 202 : „ Якщо чоловік ударить по щоці вищого (за становищем), ніж він сам, слід на зборах (публічно) ударити його 60 раз батогом з волової шкури”. [14]

ВИЗНАЧЕННЯ СЛІВ

Керли - (англо-сакс.: churl або ceorl) -- прошарок простих вільних селян-землеробів в англосаксонський період історії Англії. Керли складали основу англосаксонського суспільства. Поступово майнова диференціація у середовищі керлів призвела до виділення різних груп залежного селянства та падіння значення вільних землеробів, як соціальної страти давньоанглійського суспільства.

Лен - синонім слова Фьер і Феод (також - льон, лат. - feudum) -- населене селянами земельне володіння, подароване паном -- сеньйором (лат."старшим") своєму васалові в спадкове тримання, із зобов'язанням нести, за володіння феодом, військову службу. Цей вигляд власності мав місце в період Середньовіччя в Європі. Васал приносив сеньйору клятву вірності.

Харадж - державний податок, який стягується за користування землею. Цей вигляд податку брався з іновірців - власників земель, які були завойовані мусульманами. Таким чином, іновірці платили як подушний податок (Див. Джізья), так і земельний податок - харадж. Якщо іновірці приймали Іслам, то вони звільнялися від виплати джізьі, але харадж вони продовжували платити. Цим харадж відрізняється від джізьі, яку платять немусульманські громадяни в обмін на надання ним захисту і недоторканості з боку мусульманської держави.

Преторське право - (лат. jus praetorium) -система приватного права Давнього Риму, що склалася на основі претор, едиктів. Для здійснення своїх повноважень і в межах своєї судочинської компетенції претор перед вступом на посаду проголошував едикт, у якому викладав правила судочинства. Ці правила були обов'язковими упродовж того року, коли він виконував свої функції. Новообраний претор перед вступом на посаду оголошував власний едикт, в якому формулював свої правила, що грунтувалися на тих правилах його попередників, які себе виправдали і виявилися доцільними. Потреба у розробці й проголошенні нових правил судочинства була зумовлена нездатністю класичного цив. права надійно захистити відносини, що складалися під тиском нових соціально-екон. умов. Претор не був зв'язаний чинним зак-вом. Він проголошував свої правила судочинства, виходячи з власного розуміння ситуації. П. п. було засобом швидкого реагування на зміни в соціально-екон. житті сусп-ва.

Формулярний процес - (лат. litigare per formulas) -- вид суд. процесу у Давньому Римі, за яким обов'язок формулювання позов, вимог відповідно до встановлених вимог перекладався з позивача на претора. Зміст спору він викладав у спец, записці судді, яку почали називати «формулою». Звідси назва нового порядку судочинства. Ф. п., як і легісакційний процес, поділявся на дві стадії: in jure -- у претора та in judicio -- у суді. Цей процес виявився більш прийнятним для захисту інтересів рабовласн. стану.

Березневі поля -(лат. Campus Martius) - так при Меровінгах у франків називалося загальне народне зібрання, що збиралося в березні і, по древньо германському праву, що мало в своїх руках всю суму державної влади. З розширенням держави, М. збори, ще при Меровінгах, втратили велику частину свого значення. Піпін в 755 р. переніс збори на місяць травень, чому вони отримали назву травневого поля (campus Majus, або Magicampus). При Карлі Великому вони головним чином служили для оглядів і зборів до походів, але інколи і для підтвердження королівських указів; збиралися дуже неправильно і при Людовіку Благочестивому абсолютно припинилися.[12]

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ