Правове регулювання міжнародних автомобільних перевезень вантажів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання міжнародних автомобільних перевезень вантажів

До числа найважливіших актів, що регулюють міжнародні автомобільні перевезення, можна віднести наступні транспортні конвенції: Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів від 19 травня 1956 р. (скорочено-Конвенція КДПВ); Європейська угода про міжнародні автомобільні перевезення небезпечних вантажів від 30 вересня 1957 р. (ДОПНВ); Митна конвенція про міжнародні перевезення вантажів з застосуванням книжки МДП від 15 січня 1959 р.

Порядок взаємовідносин між вантажовідправниками, перевізниками та вантажоодержувачами при здійсненні міжнародних перевезень вантажів регулюється Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (абревіатура - СМR, від Соnvention Merchandises Routers, міжнародна товарно-транспортна накладна, розроблена відповідно до конвенції КДПВ, також називається СМR - накладна) 1956 року, виробленої в рамках Комітету з внутрішнього транспорту ЄЕК ООН [2].

На сьогодні Конвенція діє у редакції від 5 липня 1978 р. (СРСР приєдналася до Конвенції 1 серпня 1983 р., вона є чинною для України як правонаступниці СРСР) [3]. Сфера дії Конвенції-укладення і виконання договору перевезення, відповідальність перевізника і відправника вантажів, претензії і позови, здійснення перевезення послідовно декількома перевізниками. Конвенцією встановлюється, що договір перевізника визначається Міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR), яка слугує доказом умов договору та посвідченням прийняття вантажу перевізником.

У конвенції докладно визначено права відправника і одержувача щодо розпорядження вантажем, що транспортується і порядок дій у разі виникнення перешкод до перевезення і видачі вантажу.

Конвенція побудована на презумпції вини перевізника. Це означає, що тягар доказу своєї невинуватості в комерційній несправності вантажу лежить на перевізнику (стаття 18). Будь який доказ можна спростувати, тобто протилежна сторона має можливість довести зворотне [1].

Функціонально, Накладна CMR - є доказовим документом, що підтверджує укладення договору міжнародного автомобільного перевезення вантажу. Підтверджує, що вантаж в момент прийняття знаходився в належному стані, в цілій упаковці, маркування і число місць відповідає зазначеним у накладній. У той же час накладна CMR не є товаророзпорядчим документом. Вантаж видається зазначеному в ній одержувачу. CMR складають у трьох примірниках (один залишається у вантажовідправника, другий слідує з вантажем і передається вантажоодержувачу, третій призначений для перевізника). Їх підписують вантажовідправник і перевізник. У деяких країнах існує ще один примірник, який призначений для тарифного контролю.

Стандартна CMR складається з 12 сторінок, містить 24 графи та заповнюється на самокопіювальних бланках. При консолідованих перевезеннях слід оформити таку кількість CMR, що дорівнює кількості одержувачів. Кожен перевізник робить на накладній помітки щодо зовнішнього стану вантажу та його упаковки.

Європейська угода про міжнародні автомобільні перевезення небезпечних вантажів була розроблена за рекомендацією Комітету експертів з перевезень небезпечних вантажів при ООН у 1957 році і діє у редакції від 1 січня 2011 р. (для України - на підставі Закону України «Про приєднання України до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів» (ДОПНВ) від 2 березня 2000 р. №1511-III) [3].

ДОПНВ - це угода, в рамках якої 47 держав узгодили загальні правила перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом через їхні кордони й по їх територіях. ДОПНВ застосовується до перевезень, які здійснюються через територію, принаймні, двох країн - учасниць угоди, якщо інше не передбачено національним законодавством.

Угода складається з самої угоди та двох додатків, які є її невід'ємними частинами:

Додаток А - Загальні положення та положення, що стосуються небезпечних речовин і виробів;

Додаток В-Положення, що стосуються транспортного устаткування і транспортних операцій.

ДОПНВ встановлює, що небезпечні вантажі, які не допускаються до перевезення згідно з вимогою додатка А, не повинні бути предметом міжнародного дорожнього перевезення вантажів. Однак країни зберігають за собою право домовлятися про те, що деякі небезпечні вантажі, міжнародне перевезення яких угодою заборонено, можуть за певних умов допускатися до перевезень через їх територію. До небезпечних вантажів відносяться речовини, які при транспортуванні, навантажувально-розвантажувальних роботах і зберіганні можуть послужити причиною вибуху, пожежі або пошкодження транспортних засобів, складів, пристроїв, будівель і споруд, а також загибелі, травмування, отруєння, опіків, опромінення та захворювання людей і тварин [6].

Метою Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП є створення системи транспортування вантажів, що спрощує процедури оформлення вантажів при перетині ним кордонів. Конвенція була укладена у Женеві 14 листопада 1975 р., дійсною є редакція від 17 лютого 1999 р. Основним документом, покликаним врегулювати практичне виконання перевезень по системі МДП і впорядкувати дії митних органів при здійсненні митного оформлення товарів з використанням книжок МДП в Україні, є наказ Державної митної служби України (ДМСУ) №755 від 25.11.2001 р. із змінами, внесеними згідно наказу ДМСУ №172 від 5.03.2004 р [4].

Тисячі вантажівок і напівпричепів, що використовують транзитну систему МДП, позначені синьою табличкою TIR, прикріпленою на кузові автомобіля. Абревіатура TIR виникла у відповідності з назвою Конвенції французькою мовою «Transport international routier» (в перекладі на українську «Міжнародні дорожні перевезення», скорочено - МДП). Для водіїв, перевізників та вантажовідправників ця синя табличка з білим написом є своєрідною перепусткою, що спрощує і прискорює міжнародні дорожні перевезення.

Щоб звести до мінімуму затримки з доставкою вантажів у ході перевезення і одночасно надати максимальні гарантії для митних органів у всіх транзитних країнах, система МДП передбачає п'ять наступних основних вимог:

- надійні транспортні засоби чи контейнери. Вантажі перевозяться в надійних транспортних засобах або контейнерах, які повністю виключають можливість доступу до вантажу без видимих слідів злому або ушкодження митного забезпечення (пломб або печаток);

- міжнародна гарантія. Мита і збори, відносно яких існує ризик несплати, повинні забезпечуватися міжнародною гарантією на весь період перевезення;

- книжка МДП. З вантажем повинна слідувати міжнародно визнана книжка, видана в країні відправлення і дійсна в якості контрольного документа в країнах відправлення, транзиту і призначення;

- взаємне визнання заходів митного контролю. Заходи митного контролю, здійснювані в країні відправлення, повинні визнаватися країнами транзиту та призначення;

- контрольований доступ до здійснення перевезення по системі МДП (з 17. 02. 99). Розроблено порядок допуску фізичних та юридичних осіб, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення, до процедури МДП та користування книжками МДП.

Найбільш помітним елементом всієї системи МДП, крім таблички TІR на самих транспортних засобах, є книжки МДП (СARNET ТІR), котрі також являють собою основний адміністративний елемент системи МДП. На теперішній час МСАТ (Міжнародний союз автомобільного транспорту) видає книжки МДП національним гарантійним об'єднанням відповідно до умов, підписаних з МСАТ. У свою чергу кожне гарантійне об'єднання дає книжки МДП перевізникам у своїй країні, згідно умов, визначених в деклараціях - зобов'язаннях, підписаних перевізниками з об'єднанням.

Книжка МДП являє собою книжку з відривними листами, що відриваються при проходженні вантажем чергової митниці. Може складатися з максимум 20 відривних сторінок, що дозволяє здійснювати перевезення через максимум 10 країн (включаючи країну відправлення та призначення). Крім відривних листів в книжці МДП знаходяться дна невідривних листа - перший жовтий лист (вантажний маніфест, всі статті якого дублюють статті відривних листів, але виконані національною мовою тієї країни, якій належить автоперевізник і слугує для того, щоб інформація про перевезений вантаж залишалася в книжці МДП після видалення відривних листів, і останній жовтий лист-протокол про дорожньо-транспортні пригоди. На останньому аркуші обкладинки мається відривний талон, на якому вказаний номер книжки та нанесений штрих-код, що слугує для підтвердження факту вилучення книжки МДП компетентними органами.

Заповнює книжку МДП, як правило, вантажовідправник або експедитор друкарським способом або друкованими літерами від руки мовою країни відправлення.

Система МДП дозволяє уникнути застосування національних гарантій і оформлення національних документів, за винятком випадків перевищення розмірів митних зборів гарантійного покриття книжки МДП, тобто 50 000 доларів США. Крім того, її перевага випливає з того факту, що операції міжнародного транзиту забезпечуються лише, одним транзитним документом - книжкою МДП, що знижує можливість подання неточної інформації митним органам [1].

Правове регулювання міжнародних автомобільних перевезень в Україні здійснюється під керівництвом Міністерства інфраструктури України в особі Державного департаменту автомобільного транспорту України (Укравтотрансу). Основними завданнями та функціями Укравтотрансу в галузі міжнародних перевезень є:

- забезпечення реалізації державної політики у сфері міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і вантажів, готування в установленому порядку проектів міжнародних договорів з питань міжнародного автомобільного сполучення, за дорученням Міністерства інфраструктури прийняття участі в роботі міжурядових комісій і міжнародних організацій з питань автомобільних перевезень та забезпечення виконання положень міжнародних договорів з питань автомобільного транспорту;

- формування маршрутної мережі регулярного міжнародного автобусного сполучення відповідно до положень міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, актів законодавства, погодження з відповідними органами інших держав квот дозволів на міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і вантажів;

- організація у випадках, передбачених законодавством, проведення сертифікації дорожніх транспортних засобів та послуг автомобільного транспорту;

- видача відповідно до законодавства юридичним та фізичним особам ліцензії на виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, здійснення контролю за додержанням умов ліцензій;

- організація та проведення конкурсів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, укладання договорів на перевезення пасажирів з автоперевізниками - переможцями конкурсів і контроль їх виконання [2].

Визначення вантажних перевезень як особливого виду діяльності міститься у нормативно-правових актах, які регламентують перевезення окремих видів вантажів. Так, Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» визначає перевезення небезпечних вантажів як діяльність, пов'язану з переміщенням небезпечних вантажів від місця їхнього виготовлення або зберігання до місця призначення з підготовкою вантажу, тари, транспортних засобів та екіпажу, прийманням вантажу, здійсненням вантажних операцій і короткостроковим зберіганням вантажів на усіх етапах переміщення. Водночас, наведене визначення має вузьке коло практичного застосування: воно стосується лише тих випадків, коли об'єктом перевезення є небезпечний вантаж, що унеможливлює його використання для інших видів вантажів за аналогією.

ГК України став першим у нашій країні нормативно-правовим актом, який розглядає перевезення вантажів як вид господарської діяльності, пов'язаної з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, повітряними і морськими шляхами, а також транспортуванням продукції трубопроводами. Однак брати це визначення за основу для визначення міжнародних вантажних перевезень не є доцільним, тому що воно має загальний характер і не вказує на ознаки, властиві міжнародним перевезенням.

У чинному українському законодавстві загального визначення «міжнародні перевезення» не існує. На рівні закону можна знайти лише поняття «міжнародне залізничне сполучення», під яким розуміється перевезення пасажирів, вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти між Україною та іноземними країнами.

Для розвитку автомобільного сполучення, розвитку торговельних відносин, а також полегшення регулювання міжнародних автомобільних вантажних перевезень Україна укладає з деякими країнами двосторонні угоди, які, як правило, встановлюють, що регулярні перевезення здійснюються на підставі дозволу-документа на проїзд, який дозволяє в'їзд (виїзд) автомобільного транспортного засобу однієї держави-учасниці договору на територію (з території) іншої держави або надає право на проїзд транзитом через територію іноземної держави-учасниці договору [4].

міжнародний автомобільний перевезення вантажовідправник

Використана література

1. Крегул Ю.І. // Правові основи державного управління економікою України: Курс лекцій. - К.:КНЕУ, 2003.

2. Міжнародне приватне право // Навчальний посібник // За загальною редакцією професора В.М. Гайворонського, професора В.П. Жушмана // Київ. Юрінком Інтер 2007.

3. Транспортне право України: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Т65 М.Л. Шелухін, О.І. Антонюк, В.О. Вишнивецька та ін.; за ред. М.Л. Шелухіна. - К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2008.

4. http://www.kievbus.info

5. http://www.labadr.com.ua

6. http://ru.wikipedia.org

Размещено на Allbest.ru