Принципи кредитування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи кредитування

Правові основи надання, використання і повернення кредитів та регулювання взаємовідносин між суб'єктами, що виникають у процесі кредитування, докладно регулює Положення Національного банку України «Про кредитування», затверджене постановою Правління НБУ від 28.09.95. р. №246.

У цьому нормативному акті кредитна операція визначається як договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Суб'єктами кредитних правовідносин є кредитор та позичальник.

Кредитор - суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.

Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування кошти на умовах повернення, платності і строковості.

Кредит - це позичковий капітал банку в грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

У Законі «Про оподатковування прибутку підприємств» кредит визначений як кошти та матеріальні цінності, що надаються резидентами або нерезидентами в користування юридичним або фізичним особам на певний строк і під відсоток.

Згідно з цим Законом кредит поділяється на фінансовий кредит, товарний кредит і кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Фінансовий кредит - кошти, що надаються банком - резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа відповідно до законодавства країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством у позики юридичній або фізичній особі на певний строк, для цільового використання і під відсоток.

Товарний кредит - товари, що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, яка передбачає відстрочку остаточного розрахунку на певний строк і під відсоток.

Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцю (замовнику) у моменті підписання договору або в момент фізичного одержання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником) незалежно від терміну погашення заборгованості.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики, - це кошти, що залучаються юридичною особою - боржником (дебітором) від інших юридичних або фізичних осіб як компенсація вартості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів.

Інвестиційний податковий кредит визначений як відстрочка плати податку з прибутку, надана суб'єкту підприємницької діяльності на певний строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм, із подальшою компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, що буде отриманий внаслідок реалізації інноваційних програм.

Відповідно до Положення про кредитування суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий і консорціумний.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування всіх форм власності в тимчасове користування на умовах, визначених кредитним договором.

Банківський кредит поділяється на окремі види за різними ознаками. Так, якщо критерієм класифікації є строки використання, то банківські кредити можуть бути:

а) короткострокові - до 1 року (можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді);

б) середньострокові - до 3 років (можуть надавшись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень);

в) довгострокові - понад З роки (можуть надаватись для формування основних фондів). Об'єктом кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.

Банківські кредити поділяються:

- за забезпеченням:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами або майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові);

- за ступенем ризику:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

- за методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);

- за строками погашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Комерційний кредит - товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарські відносини і можуть створювати платіжні кошти у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших угод про надання кредиту не укладається.

Комерційний кредит може бути погашений у результаті:

а) сплати боржником за векселем;

б) передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

в) переоформлення комерційного кредиту на банківський.

У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

Бланковий кредит може надаватися комерційним банком тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Консорціумний кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:

а) акумулюванням кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

б) гарантуванням загальної суми кредиту провідним банком або групою банків - кредитування здійснюється залежно від потреби у кредиті;

в) зміною гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Положення про порядок здійснення консорціумного кредитування затверджено постановою Правління НБУвід 21.02.96 р. №37.

Консорціуми на постійній основі можуть створюватися для проведення операцій на валютних ринках або для великомасштабних лізингових чи факторингових операцій на ринках позикових капіталів. Члени консорціуму несуть солідарну відповідальність перед позичальниками. Координує дії учасників консорціуму провідний банк (лідер), який представляє інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, що одержані від інших учасників консорціуму.

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою.

2. Комерційна реклама

Закон України «Про рекламу» від 03.07.96 р. - основний чинний нормативний акт, що регулює рекламну діяльність. З його прийняттям було фактично сформовано правову основу регулювання реклами в Україні. У цьому нормативному акті об'єднано норми різних галузей права, включаючи державне, адміністративне, цивільне право. Комплексний характер цього Закону пояснюється тим, що рекламна діяльність, як один із різновидів підприємницької діяльності, має багатоаспектний характер і тому є об'єктом комплексного правового регулювання.

Закон України «Про рекламу» визначає основні принципи рекламної діяльності в Україні, регулює правові відносини, що виникають у процесі створення, розповсюдження й одержання реклами.

Відповідно до законодавчого визначення, реклама - це спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі і в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку.

Рекламою є не будь-яка інформація, а тільки та, що має певні ознаки:

* інформацію про осіб і продукцію. Слід враховувати, що поняття «особа» вживається в цьому Законі для позначення будь-якої фізичної або юридичної особи, а «продукція» - для позначення товарів, робіт, послуг і цінних паперів;

* інформацію, що розповсюджується у будь-якій формі та в будь-який спосіб. Реклама може розповсюджуватися в будь-якій формі - письмовій, усній, у вигляді будь-яких зображень тощо, незалежно від засобу розповсюдження (засобу, що використовується для доведення реклами до її споживача);

* розповсюдження інформації здійснюється з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку.

Не можна віднести до реклами, яку регулює Закон «Про рекламу», оголошення фізичних осіб, що трапляються у засобах масової інформації, якщо вони не пов'язані зі здійсненням підприємництва.

Відповідно до Закону рекламодавець - це особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження. Отже, рекламодавцем може бути юридична або фізична особа, яка є джерелом рекламної інформації для виробництва, розміщення і розповсюдження реклами. Це та особа, яка замовляє рекламу у рекламному агентстві й оплачує її.

За визначенням, даним у Законі «Про рекламу», виробник реклами - це особа, яка повністю або частково здійснює виробництво реклами.

Виробник реклами - це фізична або юридична особа, що надає рекламній інформації готову для розповсюдження форму.

Відповідно до Закону розповсюджувач реклами - це особа, яка здійснює розповсюдження реклами будь-якими рекламними засобами.

Розпо всюджувачами реклами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, що розміщують і (або) розповсюджують рекламну інформацію шляхом надання і (або) використання майна, включаючи технічні засоби радіо-, телемовлення, каналів зв'язку, ефірного часу й іншими засобами.

У ст. 2 Закону «Про рекламу» уточнюється, що цей Закон регулює правовідносини у сфері реклами, призначеної для розповсюдження та споживання на території України.

Закон «Про рекламу» також поширюється на використання реклами, яка повністю або частково є предметом авторського права і суміжних прав. Такий висновок може бути зроблений на підставі ст. 4 Закону, з уточненням, що використання реклами також має здійснюватися відповідно до вимог законодавства України про інтелектуальну власність, зокрема авторського права і суміжних прав.

За ст. 7 Закону, основними принципами рекламної діяльності є: законність, точність, достовірність, використання державної та інших мов відповідно до законодавства України, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами моральної, фізичної або психічної шкоди.

У рекламі забороняється:

* поширювати інформацію щодо продукції, виробництво або реалізація якої заборонено законодавством України;

* вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, за інших обставин або такі, що дискредитують продукцію інших осіб;

* подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та навколишньому природному середовищу, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

* використовувати засоби і технології, які безпосередньо діють на підсвідомість споживача;

* наводити твердження, що дискримінують осіб, які не користуються продукцією, що рекламується;

* використовувати або імітувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України та звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав та міжнародних організацій, а також офіційні назви державних органів України, крім випадків, передбачених законодавством;

* рекламувати продукцію, яка підлягає обов'язковій сертифікації або виробництво чи реалізація якої потребує наявності спеціального дозволу (ліцензії), у разі відсутності відповідного сертифіката, ліцензії;

* вміщувати зображення фізичної особи або використовувати її ім'я без згоди останньої;

* імітувати (копіювати або наслідувати) загальне вирішення, текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі іншої продукції, якщо інше не передбачено законодавством України про авторське право та суміжні права.

Одним із видів забороненої реклами, виходячи зі ст. 7 Закону, є підсвідома реклама, потенційні споживачі якої навіть не усвідомлюють, що вони зазнають її впливу. Характерним прикладом є вставлення у фільм реклами, яка є настільки короткою, що глядачі не уявляють її зорово, однак вона впливає на їх підсвідомість.

У Законі «Про рекламу» введене спеціальне поняття соціальна рекламна інформація. Воно визначене як інформація державних органів з питань здорового способу життя, охорони здоров'я, охорони природи, зберігання енергоресурсів, профілактики правопорушень, соціального захисту і безпеки населення, яка не має комерційного характеру. Метиться спеціальна вимога до такого виду рекламної інформації - у ній не можна згадувати про конкретну продукцію та її виробників.

Особи, які здійснюють на безоплатній основі діяльність щодо виробництва і розповсюдження соціальної рекламної інформації, передачі свого майна (в тому числі коштів) іншим особам для виробництва і розповсюдження соціальної рекламної інформації, користуються пільгами, передбаченими законодавством про благодійну діяльність.

Розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується за рахунок державного бюджету, повинні розміщувати соціальну рекламну інформацію державних органів безкоштовно в обсязі не менш як 5% ефірного часу (друкованої площі), відведеного для реклами.

Поряд із загальними обмеженнями стосовно реклами в розділі П Закону містяться спеціальні вимоги щодо найпоширеніших різновидів реклами - реклами на телебаченні і радіо, у друкованих засобах масової інформації, з використанням телефонного і документального електрозв'язку, зовнішньої реклами, внутрішньої реклами, реклами на транспорті та в кінотеатрах.

Найбільш м'якими є вимоги щодо реклами у друкованих засобах масової інформації. Йдеться про рекламу у пресі, тобто в газетах і журналах міжнародного, національного та місцевого розповсюдження (популярних, ділових, спеціалізованих). Тут норма має уповноважуючий характер - обсяг реклами, її тематику у друкованих засобах масової інформації вони визначають самостійно. Сформульовано єдину вимогу: у друкованих засобах, що розповсюджуються за передплатою, обов'язково в умовах передплати треба вказувати кількість реклами у загальному обсязі видання.

Найжорсткіші вимоги сформульовано щодо реклами на телебаченні і радіо, тобто реклами засобами мовлення (ст. 12), оскільки це найбільш поширене і доступне джерело реклами і розміщення реклами на ньому часто викликає серйозні нарікання і незадоволення численних глядачів.

Законодавством визначено, що час мовлення, відведений на рекламу, не може перевищувати 15% на кожну годину мовлення для телерадіоорганізацій будь-якої форми власності. Ця вимога не поширюється на спеціалізовані рекламні канали мовлення.

Забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції сесій Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, офіційних державних заходів і церемоній, виступів Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Голови Конституційного Суду України, народних депутатів України, членів Уряду України.

Щодо реклами з використанням телефонного і документального електрозв'язку Закон (ст. 14) забороняє використання безплатних номерів телефонів міліції, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони та інших аналогічних служб для реклами.

Реклама за допомогою телексного і факсимільного зв'язку за відсутності спеціального запиту одержувача забороняється, крім одноразового розсилання реклами обсягом не більш як одна сторінка на одну адресу в часовому інтервалі з 21-ї до 7-ї години за місцевим часом.

До зовнішньої реклами належить будь-яка реклама, що розміщується на окремих спеціальних конструкціях, щитах, екранах, розташованих під відкритим небом, на фасадах будинків і споруд (п. 1 ст. 15).

До неї можна віднести рекламу на вулицях і площах міст та інших населених пунктів у вигляді плакатів, афіш, стендів, написів і щитів на транспортних засобах, світлових табло, інших технічних засобах стабільного територіального розміщення. Це можуть бути великогабаритні плакати, газоосвітлювальні установки, ролери, малогабаритні плакати.

Порядок розміщення зовнішньої реклами встановлюється відповідними місцевими органами влади у межах їх компетенції (без втручання у форму і зміст реклами). Згода на розміщення зовнішньої реклами на будинках і спорудах також додатково надається їх власниками або уповноваженими ними органами (особами) (п. 2 ст. 15).

До внутрішньої реклами належить будь-яка реклама, розміщена всередині будинків, приміщень, споруд тощо. Забороняється розміщувати внутрішню рекламу у приміщеннях органів влади, дошкільних закладах освіти, середніх загальноосвітніх школах і спеціальних загальноосвітніх закладах. ЦІ обмеження не поширюються на соціальну рекламну Інформацію. Розміщення реклами у ^приміщеннях будинків і споруд, що має історико-культурну цінність, здійснюється відповідно до чинного законодавства (ст. 16).

На транспорті (на транспортних засобах, автомобільних і залізничних шляхах сполучення загального користування (включаючи смугу відведення, у метрополітені) розповсюдження реклами можливе лише за угодою з їх власниками і відповідно до вимог безпеки і правил руху (ст. 17).

Забороняється розповсюдження реклами через радіотрансляційні або інші звукові мережі оповіщення пасажирів у транспортних засобах громадського користування, на станціях метрополітену, вокзалах, портах і в аеропортах, за винятком соціальної рекламної інформації.

Щодо реклами в кінотеатрах існує єдине обмеження - заборона переривати для реклами демонстрацію художніх і документальних фільмів у кінотеатрах, відеосалонах та інших закладах, де здійснюється публічний показ кіно -, відео -, слайд-фільмів (ст. 18).

Значні заборони введено щодо реклами, розрахованої на неповнолітніх, з метою їх захисту від неналежної реклами, беручи до уваги те, що їх легше ввести в оману через відсутність життєвого досвіду.

Так, забороняється реклама:

* із використанням зображень неповнолітніх, які споживають або використовують продукцію, призначену безпосередньо для дорослих чи заборонену для придбання або споживання неповнолітніми;

* з інформацією, що може підірвати авторитет дорослих або дискредитувати довіру неповнолітніх до них;

* із вміщенням прямих закликів до дітей придбати продукцію або звернутись до третіх осіб із проханням зробити покупку;

* яка використовує легковірність чи брак досвіду у неповнолітніх;

* із використанням справжньої або іграшкової зброї.

Реклама не повинна містити тверджень або зображень неповнолітніх у небезпечних ситуаціях чи за обставин, що у разі їх імітації можуть завдати шкоди неповнолітнім або іншим особам, а також інформації, здатної викликати зневажливе ставлення неповнолітніх до небезпечних для здоров'я і життя ситуацій (ст. 19 Закону).

Недобросовісна реклама визначається Законом України «Про рекламу» як реклама, що внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, умовчання, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження та інших вимог, передбачених законодавством України, вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам та державі. Недобросовісна реклама заборонена (ст. 10).

У Законі «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісну рекламу не включено до складів правопорушень, що визнаються недобросовісною конкуренцією, проте, враховуючи її визначення і невичерпний перелік видів правопорушень, що визнаються недобросовісною конкуренцією, вважаємо, що недобросовісна реклама підпадає під загальне поняття недобросовісної конкуренції. Різниця в законодавчому формулюванні полягає в тому, що ст. 1 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» не пов'язує недобросовісну конкуренцію з можливістю завдати або завданням збитків конкурентам, у той час як ст. 10 Закону «Про рекламу» передбачає можливість заподіяння шкоди особам або державі як необхідний елемент складу правопорушення, що визнається недобросовісною рекламою.

Недобросовісною є реклама, що порушує загальні вимоги до неї, зокрема загальні обмеження щодо реклами, які передбачені у п. 1 ст. 8 Закону «Про рекламу».

Недобросовісною і забороненою слід вважати рекламу, що в будь-якій формі містить твердження, інформацію або уявлення, які є неправдивими або здатними ввести в оману, якщо вони стосуються: існування, природи, композиції, істотних властивостей, змісту або виду дій; виду, походження, якості, засобу і часу виробництва продукції, переваг, ціни й умов продажу товарів і послуг, на що посилається реклама; умов використання і переваг, на які сподіваються при використанні; підстав і засобів продажу або послуг; змісту зобов'язань продавця, що приймаються рекламодавцем, ідентичності, характеристик, вмінь виробника, рекламодавця або виконавця послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про рекламу» відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть особи, що винні в:

* розповсюдженні реклами щодо продукції, виробництво або реалізацію якої заборонено законодавством України;

* розповсюдженні реклами, забороненої чинним законодавством;

* порушенні порядку виготовлення та розповсюдження реклами;

* недотриманні вимог законодавства щодо змісту та достовірності реклами.

У практиці нерідко споживачі подають свої вимоги щодо недобросовісної реклами до розповсюджувача реклами, вважаючи його відповідальним за недостовірність реклами або інші порушення законодавства щодо її змісту. Однак розповсюджувач реклами може нести відповідальність в цих ситуаціях тільки у тому разі, якщо він перекрутив інформацію, отриману від рекламодавця, тобто за наявності його вини. В інших же випадках, якщо претензії пред'явлені з приводу змісту реклами, вони мають бути адресовані рекламодавцеві, відповідальному за зміст реклами.

Рекламодавець несе відповідальність за порушення законодавства про рекламу щодо змісту інформації, яка подається для створення реклами (якщо не доведе, що порушення відбулося з вини виробника реклами або її розповсюджувача). Виробник реклами відповідає за порушення законодавства про рекламу стосовно її оформлення, виробництва та підготовки. Розповсюджувач реклами несе відповідальність за порушення часу, місця і засобів розміщення реклами.

При порушенні законодавства України про рекламу, особа, право якої порушено, може вимагати повного відшкодування заподіяних їй збитків. Під збитками розуміють кошти, що особа, право якої порушено, витратила або має витратити, щоб відновити порушене право, втрату або пошкодження її майна (позитивна шкода), а також неодержані доходи, що ця особа мала б отримати, якщо б її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідальність також встановлено у вигляді штрафів на суб'єктів підприємницької діяльності. Стягнення штрафів за порушення законодавства про рекламу здійснюється у судовому порядку.

Література

1. Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2004. - 624 с.

2. Підприємницьке право: Підручник / За редакцією О.В. Старцева. - К., 2005. - 656 с.

3. Положення про кредитування. - Затв. постановою Правління НБУ від 28.09.95 р. №246.

4. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Суб'єкти підприємництва. Кредитування. Оренда. Лізинг. Зовнішньоекономічна діяльність. Інвестиції. Антимонопольне законодавство. Захист від недобросовісної конкуренції. Реклама: Навч. посібник. - К.: А.С.К., 2001. - 704 с.

кредит консорціумний повернення правовідносини

Размещено на Allbest.ru