Несуперечність думки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Несуперечність думки

ПЛАН

1. Несуперечність думки. Закон виключеного третього та його практичне значення для юриспруденції

2. Несумісність думок. Закон несуперечності та його роль у діяльності законодавчих та правоохоронних органів

Задачі

Список використаної літератури

1. Несуперечність думки. Закон виключеного третього та його практичне значення для юриспруденції

Закон виключеного третього формується так: із двох суперечних суджень про один і той же предмет, в один і той же час і в одному й тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може.

Наприклад, із двох суджень «Обвинувачуваний у момент здійснення злочину був осудним» та «Обвинувачуваний у момент здійснення злочину не був осудним» -- одне неодмінно істинне, а друге хибне. Якщо буде встановлено, що істинним є перше судження, то друге буде обов'язково хибним, а якщо істинним визнане друге судження, то перше буде неодмінно хибним.

У вигляді формули закон виключеного третього записується так: А або не-А. У математичній логіці цей закон має формулу .

Зміст закону виключеного третього полягає в тому, що він забороняє визнавати одночасно хибним або одночасно істинним два суперечних судження.

Із закону виключеного третього випливає така вимога: у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними два суперечних судження і визнавати істинним, якесь третє судження.

Згідно з законом виключеного третього, із хибності одного суперечного судження неодмінно випливає істинність другого і тому не може бути істинним якесь трете судження, окрім двох суперечних суджень. Істинним за законом виключеного третього може бути тільки одне з двох суперечних суджень: або А, або не-А, третього не дано (tertium non datur); третє судження об'єктивно не існує, воно виключене (чому цей закон і називається законом виключеного третього).

Закон виключеного третього не вказує, яка з двох суперечних думок істинна, це установлюється конкретним дослідженням, він тільки стверджує, що дві суперечні думки не можуть бути одночасно хибними, одна з них мусить бути обов'язково істинною.

Закон виключеного третього зумовлений властивостями самих речей, він відображає той простий факт, що предмет не може мати даної властивості, або її не має. Предмету не можуть одночасно належати суперечливі ознаки: наявність однієї припускає відсутність другої і, навпаки. Так, обвинувачуваний М. або «винен», або «невинен» і не може бути, щоб він був «винен» і «невинен» одночасно.

Закон виключеного третього має схожість на закон суперечності. Він, як і закон суперечливості, забезпечує несперечливість і послідовність мислення. При порушенні вимоги закону виключеного третього мислення стає, як і при порушенні вимог закону суперечності, суперечним і непослідовним. Але якщо закон суперечності свідчить про те, що два суперечних судження не можуть бути одночасно істиними у крайньому випадку одне з них хибне, то закон виключеного третього свідчить про те, що, два суперечних судження не можуть бути одночасна хибними, одне з них безперечно істинне.

Сфера дії закону виключеного третього вужча за сферу дії закону несуперечності. Закони несуперечності поширюються на всі суперечливі судження: на супротивні (контрарні) і суперечні (контрадикторні). Закон виключеного третього застосовний тільки до суперечливих суджень, а до суджень супротивних він не застосовується.

Закон виключеного третього вимагає бути послідовним у мисленні, забороняє лавірувати, ухилятися від вибору одного з двох суперечливих рішень і шукати середнє рішення, вимагає давати зрозумілі, певні відповіді на поставлені запитання.

Послідовність мислення є необхідною умовою будь-кого пізнання, послідовним має бути не тільки наукове, а й звичайне щоденне мислення людини. Послідовність є характерною ознакою всякої справді наукової теорії і науки в цілому.

Важливе значення у судовому дослідженні має дотримання закону виключеного третього. Суд має розв'язувати питання у судовій справі за формою «або - або». «Tus (право) --знає тільки: «або -- або». Суд не може зробити висновки у справі, винести вирок або ухвалу без чіткої категоричної відповіді на запитання про те чимала місце дія, у здійсненні якої обвинувачується підсудний, чи не мала, чи має ця дія склад злочину чи ні, чи винний підсудний у здійсненні цього злочину чи не винний і т. д.

2. Несумісність думок. Закон несуперечності та його роль у діяльності законодавчих та правоохоронних органів

Закон несуперечності говорить: «Два несумісні судження не можуть бути істинними водночас, хоча б одне з них є з необхідністю хибним».

Для прояснення цього формулювання уточнимо, які судження є несумісними. В наведеному логічному квадраті пари несумісних суджень пов'язані пунктиром.

А: Всі бізнесмени міста чесні.

Е: Всі бізнесмени міста не чесні.

А: Всі бізнесмени міста чесні.

О: Деякі бізнесмени міста не чесні.

Цілком ясно, що коли істинне перше судження А, то відповідне Е є хибним (і навпаки: якщо істинне Е, то А є хибним, і т. д.).

До несумісних за логічним квадратом пар суджень належать такі: А -- Е, А -- О, Е -- І. До множини несумісних належить також пари суджень, одержані одне з одного шляхом прямого заперечення: українською мовою ця операція позначається словами «Неправильно, що...» (або якимось еквівалентом). Наприклад, «Курс долара сьогодні впав» і «Неправильно, що курс долара сьогодні впав».

Закон несуперечності, як і будь-який формально-логічний закон, застосовний тільки до таких суджень, у котрих ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Якщо ж у судженнях ідеться про різні предмети або про різні ознаки одного й того ж предмета, то такі судження не є суперечними і, отже, до них закон несуперечності незастосовний.

Закон несуперечності є застосовним тільки у випадку, коли щодо усіх складових думки, які входять у поле аналізу, виконується закон тотожності. Для наведеного вище прикладу це означає, що мають збігатися суб'єкти і предикати суджень, ці судження мають відповідати одному і тому самому моментові часу, розглядатися в одному і тому самому сенсі тощо. Можна сказати, що порівнювані судження мають відповідати одному і тому самому контекстові або, принаймні, суттєво спорідненим контекстам. Якщо ж, наприклад, перше з наведених суджень висловлене громадянином України, а друге -- громадянином ФРН, то їхні суб'єкти -- поняття «курс долара» -- будуть, взагалі кажучи, не тотожними (так само, як нетотожною є поведінка курсів долара в різних країнах та інші складові контексту розглядуваних суджень і понять). Отже, у випадку суттєвої розбіжності контекстів міркувань закон несуперечності застосовувати не слід, і судження, що зовні видаються формально несумісними, можуть бути водночас істинними внаслідок неформальних розбіжностей в їхній матерії.

Порушення закону несуперечності полягатиме в проголошенні істинності двох несумісних суджень. Історія надає приклад такої помилки.

Дотримання закону несуперечності -- істотна умова правильного перебігу кримінальною процесу на всіх його етапах. Якщо, наприклад, виявляється суперечність у доказах винності або у висновках суду, вирок вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, і може бути скасований (ст. 369³ і 369⁴ КПК України).

Із особливою силою підкреслюється законодавцем і судовою практикою необхідність дотримання під час розслідування і розгляду судових справ вимог закону несуперечності. Так, ст. 369 КПК України, перелічуючи умови, за яких вирок визнається як такий, що не відповідає фактичним обставинам справи, виділяє, поряд з іншими, такі дві умови, безпосередньо пов'язані з логічним законом суперечності; «...3) за наявністю суперечливих доказів, що мають суттєве значення для висновку суду, у вироці не вказано, на якій підставі суд врахував одні з цих доказів і відкинув інші; 4) якщо висновки суду, викладені у вироці, мають суттєві суперечності».

Докази, з яких роблять висновки у справі, повинні мати чітку систему фактів-без якихось внутрішніх суперечностей. Наявність суперечностей у доказах руйнує їх, робить непридатними для обгрунтування висновків. Тому кримінальна справа може бути правильно розв'язана, у ній може бути встановлена об'єктивна істина лише за тієї неодмінної умови, що унаслідок дослідження всіх обставин справи та перевірки усіх доказів, суперечності між ними будуть усунені. Якщо ж суперечності в доказах у справі залишаються, то висновок слідства й суду щодо питання про подію злочину і про винність обвинувачуваного не може вважатися істинним.

Наявність суперечностей у показаннях свідка, потерпілого, обвинувачуваного засвідчує недоброякісність них показань, і тому такі показання не можуть бути взяті за основу обвинувачування.

У відповідності до закону несуперечності у судовій справі за одним і тим же фактом не може бути двох протилежних висновків експертизи. Наявність суперечностей у висновках експертів виключає можливість визнати їх достовірними доказами. У кримінальних справах із використанням побіжних доказів версія у справі може бути визнана обґрунтованою лише за тієї умови, коли буде доведена хибність усіх інших можливих версій, які її заперечують.

несуперечність несумісництво юриспруденція дефініція

Задачі

1. Визначити тип відношення між поняттями та зобразіть його за допомогою колових схем: навмисна дія, ненавмисна дія, правопорушення.

В даному випадку між поняттями навмисна дія і ненавмисна дія, буде відношення протиріччя. А між поняттями правопорушення і навмисна дія, ненавмисна дія, буде відношення підпорядкування.

Відношення протиріччя -- це відношення, яке існує між поняттями, які є видами одного роду, але, на відміну від відношення протилежності, сума їхніх обсягів повністю вичерпує обсяг родового поняття, а зміст одного з них просто заперечує зміст іншого.

А

Рис. 1. Схема відношення між кількома поняттями:

А -- «правопорушення», В -- «навмисна дія»; Не-В -- «ненавмисна дія»

Велике коло А позначає обсяг родового поняття («правопорушення»).

2. Дати аналіз дефініції (визначити, чи правильна вона, коли ні - то яке правило порушено): "Логіка - наука про закони правильного мислення".

Відомо, щоб визначення було правильним, необхідно дотримуватися таких правил:

1. Визначення має бути співмірним, тобто обсяг визначуваного має дорівнювати обсягу визначаючого. Порушення цього правила викликає подвійні помилки: визначення може бути або надто широким, або надто вузьким.

2. Визначення не має робити кола, тобто визначуване поняття не може визначатися через саме себе. При порушенні цього правила можливі такі дві помилки: коло у визначенні і тавтологія.

3. Визначення має бути чітким, виразним, вільним від двозначності. Визначення буде виразним, якщо поняття, посередництвом яких розкривається зміст визначуваного поняття, є визначеними, такими, що мають одиничне значення.

Отже, дефініція «Логіка - наука про закони правильного мислення» є правильна.

3. Дати аналіз поділу (визначити, чи є він правильним, коли ні - то яке правило порушено): "Складні судження поділяються на судження кон'юкції, диз'юнкції, імплікації, еквіваленції та заперечення".

Відомо, що у процесі поділу слід дотримуватися таких правил:

1. Поділ має бути співмірним. Це означає, що обсяг членів поділу, разом узяті, має дорівнювати обсягу поділюваного поняття.

2. Поділ має відбуватися на одній основі. Під час поділу не можна одну основу підміняти другою, тобто поділяти поняття таким чином, щоб одні члени поділу були виділені за однією ознакою, а другі -- за другою.

3. Члени поділу мають виключати один одного. Поділ має бути таким, щоб кожен окремий предмет, мислимий у родовому понятті, входив до обсягу тільки одного члена поділу.

4. Поділ має бути безперервним. Це означає, що в процесі поділу необхідно переходити до найближчих видів, не перескакуючи через них. Порушення цього правила призводить до помилки, що називається стрибком у поділі.

5. Основа поділу має бути виразною. Ознака, за якою поняття поділяється на види, має бути досить точною і виразною (ясною), щоб її не можна було розуміти по-різному.

Відомо, що до складних суджень належать умовні (імплікативні), єднальні (кон'юктивні) і розподільні (диз'юнктивні).

Отже, поділ складних суджень, наведений в задачі, є неправильним, оскільки поділ є неспівмірним; поділ є небезперервним, тобто існує стрибок у поділі. Оскільки умовні судження поділяються ще на виділяючи (еквівалентні) і невиділяючі.

4. Проаналізувати судження (визначити його вид і структуру): "Церковні шлюби укладаються у церкві за релігійними обрядами". Записати судження, несумісні з даним.

Дане судження є простим, оскільки складається з одного суб'єкта і одного предиката. Воно є атрибутивним, категоричним. За якістю судження є ствердним. Крім того судження є загальним. Суб'єктом цього судження є не кожен предмет класу, а клас предметів у цілому.

Судження складається із суб'єктів (шлюби), предиката (укладаються) і зв'язки (у церкві за релігійними обрядами).

Судження не сумісні з даним:

«Церковні шлюби не укладаються у церкві за релігійними обрядами».

«Церковні шлюби укладаються не у церкві за релігійними обрядами».

5. Формалізувати таке судження: "Або М. і П. обидва брали участь у вчиненні цього злочину, або обидва непричетні до нього".

Відомо, що сильна диз'юкція використовує логічний сполучник «або ..., або …» і записується символом . Заперечення позначається знаком ~. Тоді наше судження запишеться так:

(АВ) ~(AB)

6. Встановити дотримання основних принципів правильного мислення у міркуванні:

Якщо суддя - потерпілий, то він не має права вести справу.

Суддя Ф. - потерпілий.

Суддя Ф. не має права вести справу.

Дане мислення складається із трьох суджень, із яких перші два є вихідними (засновками), а останнє - вивідним судженням (завершенням), оскільки воно утворене із понять, наявних у вихідних судженнях.

Принцип достатньої підстави. Цей принцип говорить: Будь-яка думка, виражена привселюдно, повинна мати достатню підставу.

Довести твердження -- значить показати, що воно є логічним наслідком інших тверджень, істинність яких уже встановлено. Висновок логічно випливає з прийнятих засновків, якщо він пов'язаний з ними цим логічним законом.

Принцип тотожності АА. Він вимагає, щоб у процесі міркування ми вживали деякий терміну тому самому сенсі, розуміючи під ним щось визначене. Таким чином, принцип тотожності встановлює перший формальний критерій необхідності і достатності для правильної думки. Інакше кажучи, кожне висловлення випливає із самого себе і є необхідною і достатньою умовою своєї істинності.

Принцип тотожності забезпечує передбачуваність у поведінці людей, які його дотримуються, оскільки вони підкоряються вимогам стійкості, визначеності думки, і серйозно розраховують на те, що їх правильно зрозуміють. Дійсно, у процесі міркування значення понять і тверджень не слід змінювати. Вони повинні залишатися тотожними самим собі, інакше властивості одного об'єкта непомітно виявляться приписаними зовсім іншому.

Принцип несуперечливості ~(А ~ А). Міркування має бути не тільки зрозумілим, чітким та визначеним, але й послідовним та несуперечливим. Послідовність виражається у принципі несуперечливості думки, який проголошує: два протилежних судження не можуть бути одночасно істинними. З цього випливає, що принаймні одне з них обов'язково буде хибним. Цей принцип становить другий формальний критерій достатньої правильності думки.

Принцип виключеного третього A~А формулюється таким чином: про будь-який предмет думки можна або щось стверджувати, або заперечувати те ж саме -- третього не дається (tertium поп datur). Внаслідок цього два суперечні судження не можуть бути одночасно хибними, одне з них -- обов'язково істинне.

Порушення принципу виключеного третього полягає у ствердженні одночасної хибності двох суперечних суджень та у пошуках третього істинного судження.

Як бачимо, основних принципів правильного мислення у міркуванні дотримано.

7. За допомогою таблиць істинності визначити, чи є логічним законом така формула: (~A~B)~(AB)

До складу цієї формули входить дві пропозиційні змінні А і В. кожна з них може мати значення «істина» або «хиба». Отже, кількість рядків в таблиці істинності такого висловлювання буде 2= 4

Як видно з таблиці істинності, вихідна формула є логічним законом

8. Наведіть приклад ІІ фігури простого категоричного силогізму. Вкажіть його терміни та модус.

Фігурами силогізму називають форми силогізму, що відрізняються одна від одної розташуванням середнього терміна в засновках.

У другій фігурі середній термін займає місце предиката в обох засновках. Схема другої фігури:

P-M

S-M

S-P

Друга фігура силогізму має такі правила:

1. Більший засновок має бути судженням загальним;

2. Один із засновків -- судження заперечне.

Щоб середній термін був розподіленим, один із засновків має бути заперечним. Але якщо один із засновків заперечний, то й засновок буде заперечним. У заперечному висновку предикат Р завжди розподілений, отже, він має бути розподільним і в засновку. Оскільки Р у другій фігурі посідає місце суб'єкта у більшому засновку, то він буде розподіленим тільки тоді, коли більший засновок загальний. Отже, у другій фігурі обидва засновки можуть бути ствердними, а більший засновок -- частковим.

Друга фігура силогізму має такі модуси: ЕАЕ, АЕЕ, ЕІО, АОО.

Сутність другої фігури силогізму полягає в запереченні належності якого-небудь предмета або явища, до того чи іншого класу предметів. До умовиводів другої фігури ми вдаємося щоразу, коли необхідно довести, що конкретний предмет, який нас цікавить, не може бути віднесений до класу предмета, про котрий ідеться в більшому засновку. Висновок робиться на підставі відсутності у предмета тих ознак, які належать класу в цілому. Наприклад:

Суспільно небезпечне діяння є злочином

Хабар - злочин

Отже, хабар - суспільно небезпечне діяння

У категоричному силогізмі розрізняють три терміни: менший, більший і середній. Термін, який займає місце суб'єкта у висновку, називається меншим терміном. Менший термін позначається літерою S. У нашому прикладі менший термін - поняття «хабар». Термін, котрий займає місце предиката у висновку, називається більшим терміном. Позначається він літерою Р. У наведеному прикладі більший термін - поняття «суспільно небезпечне діяння». Середнім терміном називається поняття, яке входить до обох засновків і відсутнє у висновку. Позначається середній термін літерою М. У наведеному прикладі середнім терміном є поняття «злочин».

9. Побудуйте просту конструктивну і деструктивну дилеми.

Проста конструктивна дилема:

Якщо йде дощ - я беру парасольку, і якщо йде сніг - я беру парасольку

Синоптики обіцяють дощ або сніг

Я бере парасольку

Проста деструктивна дилема:

Якщо людина хвора, то в неї підвищена температура, і якщо людина хвора, то вона втрачає апетит

У мого брата не має підвищеної температури або він не втратив апетит

Отже, мій брат не хворий

10. Побудуйте непряме спростування тези Т на основі аргументів:

а) «Суддя може брати участь у будь-якому судовому процесі».

Висуваємо антитезу: «Невірно, що суддя може брати участь у будь-якому судовому процесі». Будуємо доведення антитези. Відомо, що суддя N є потерпілим. Існує загальне положення: «Суддя не може брати участь у тому судовому процесі, де він виступає як потерпілий». Отже, тезу необхідно визнати хибною.

б) «Будь-яке вбивство потребує засудження».

Спочатку припустимо, що ця теза -- істинна. Але тоді з неї випливає, що забій худоби та птиці також заслуговує на засудження. Отже, і поїдання їхнього м'яса також треба засудити. Але це не відповідає дійсності: багато людей полюбляють їсти м'ясні вироби й за це їх ніхто не засуджує. Все це свідчить про те, що теза «Будь-яке вбивство потребує засудження» хибна.

Список використаної літератури

1. Жеребкін В.Є. Логіка. - Х.-К, 1998.

2. Івін О.А. Логіка. - К., 1996.

3. Конверський А.Є. Логіка. - К., 1998.

4. Хоменко І.В. Логіка --юристам. - К., 1997.

Размещено на Allbest.ru