Кримінально-виконавче право

Размещено на http://www.allbest.ru/

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО

ЗМІСТ

виконання покарання правовий засуджений

1 Взаємодія установ і органів виконання покарань з іншими державними органами, які проводять боротьбу зі злочинністю

2 Правове становище засуджених до позбавлення волі

1 ВЗАЄМОДІЯ УСТАНОВ І ОРГАНІВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ З ІНШИМИ ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ, ЯКІ ПРОВОДЯТЬ БОРОТЬБУ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ

Діяльність органів, що виконують кримінальні покарання, тісно пов'язана з роботою органів дізнання, слідства, прокуратури та суду. Цей зв'язок випливає з того, що діяльність усіх перелічених органів підпорядкована одному завданню - боротьбі зі злочинністю в нашій країні. Відносини між різними органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю, характеризуються взаємозв'язком та взаємозалежністю: що успішніше виконує свої функції один орган, то успішнішою є діяльність інших. Це положення є правильним не тільки в розумінні залежності діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю на заключних етапах, від діяльності органів, що ведуть таку діяльність на первісних етапах, але й навпаки.

Можна виокремити такі форми взаємодії цих органів та установ.

Передусім установи виконання покарання взаємодіють з органами розслідування шляхом сприяння органів розслідування адміністрації місць позбавлення волі в усуненні причин та умов, що спричиняють вчинення нових злочинів як засудженими, так і звільненими від покарання, у вивченні особи засудженого та організації з ним ефективнішої виховної роботи. Зі свого боку працівники установ виконання покарання сприяють органам розслідування у вивченні особи обвинуваченого і виявленні нерозкритих раніше злочинів, вчинених особами, які відбувають покарання.

Органи розслідування в ряді випадків надають адміністрації установ виконання покарання більшу допомогу у вивченні особи засудженого, сповіщаючи дані про нього. Дані, що містяться в особовій справі засудженого при його прибутті до установи виконання покарання мають лише поверхові відомості про нього. Копія вироку суду, анкета арештованого і деякі інші настановні дані (фотографія, дактилокарта) - оце все, що є в розпорядженні адміністрації УВП в перші дні відбування засудженим покарання. В особовій справі відсутні дані, встановлені слідчим у процесі розслідування, які потрібні вихователю: про причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, про минулу злочинну діяльність засудженого, дані, що характеризують поведінку засудженого до арешту в побуті, на виробництві та інші важливі відомості. Налагодження адміністрацією УВП ділових контактів з органами розслідування дозволяє заповнювати такі прогалини.

Діяльність установ виконання покарання щодо виправлення засуджених тісно пов'язана з діяльністю судів. Суд визначає вид і розмір покарання, що підлягає відбуванню винним у вчиненні злочину, визначає вид позбавлення волі (тюремне ув'язнення або позбавлення волі у виправно-трудовій чи виховно-трудовій колонії певного режиму). Від справедливості і доцільності визначеного покарання залежить ефективність його виправного впливу.

Лише суд може змінити вирок у процесі його виконання: перевести засудженого з тюрми до колонії, з колонії загального, посиленого і строгого режимів - до колонії-поселення, умовно-достроково звільнити від відбування покарання, замінити невідбуту частину покарання більш м'яким покаранням. Суд вирішує питання переведення з колонії до тюрми, заміни виправних робіт позбавленням волі.

На суд покладається обов'язок контролю за виконанням вироків. Адміністрація місця позбавлення волі повинна сповіщати суд про місце відбування покарання засудженим (ст. 404 Кримінально-процесуального кодексу України). З цього положення закону випливає, що всі наступні переміщування засудженого (переведення з колонії до т;юрми, умовно-дострокове звільнення і т. ін.) мають бути відомі суду, що виніс вирок.

У процесі виконання покарання адміністрації УВП можуть бути відомі обставини, що потребують перегляду вироку. У таких випадках адміністрація зобов'язана довести зазначені обставини до відомості службових осіб, від яких залежить винесення протесту в порядку нагляду.

Контроль суду за виконанням вироків і взаємодія судів з органами, що виконують покарання, забезпечує ефективне виконання вироку, сприяє досягненню мети виправлення засуджених, загального і спеціального запобігання. Форми взаємодії судів та установ виконання покарання постійно розвиваються. Останніми роками поширюється така форма взаємодії цих органів, як участь судів в опрацюванні заходів щодо поліпшення виховної роботи з засудженими і закріплення результатів виправлення відносно звільнених від покарання. Ця форма закріплена в багатьох постановах вищих судових органів, у яких підкреслюється необхідність їх рекомендувати судам, на території яких є установи виконання покарання, підтримувати постійний зв'язок з адміністрацією УВП і спостережними комісіями та службами у справах неповнолітніх; брати участь в опрацюванні заходів щодо поліпшення виховної роботи в УВП.

Адміністрація місць позбавлення волі підтримує зв'язок з органами внутрішніх справ за місцем проживання звільненого, особливо в тих випадках, коли за окремими категоріями звільнених від відбування покарання встановлюється адміністративний нагляд. В організації взаємодії органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, активна роль належить прокуратурі, яка здійснює нагляд за законністю в діяльності УВП, суду, органів дізнання і слідства, міліції. У процесі здійснення нагляду прокуратура виступає як організатор взаємодії різних органів (спільне планування роботи, проведення спільних заходів, організація міжвідомчих нарад із спеціальних питань щодо боротьби зі злочинністю і т. ін.).

2 ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Норми кримінально-виконавчого права детально регламентують правове становище засудженого до позбавлення волі. Окремі з них безпосередньо обмежують його загальні громадянські права, інші - вносять до них певні зміни, деякі - встановлюють спеціальні права та обов'язки. І все ж норми кримінально-виконавчого права далеко не повністю визначають правове становище засудженого до позбавлення волі. Так, наприклад, норми кримінально-виконавчого права майже не стосуються питання про основні права та обов'язки громадян, закріплені в Конституції України, стосовно осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Залишаються за межами правового регулювання і багато відносин в галузі сім'ї та шлюбу, успадкування і т. ін. Тому, визначаючи правове становище засудженого до позбавлення волі, необхідно передусім виходити із сутності даного виду покарання.

Позбавлення волі по суті означає або повне позбавлення, або істотне обмеження на період виконання покарання тих чи інших основних (конституційних) і громадянських прав та свобод. Причому це значною мірою стосується основних (конституційних) прав і свобод.

Відповідно до інтересів громадян і з метою закріплення державного ладу Конституція України гарантує громадянам свободу слова, свободу друку, свободу зборів і мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Природно, що із сутності даного виду покарання випливає, що засуджені позбавлені таких свобод. Надання їх несумісне з режимними вимогами, бо це могло б використовуватися з анти-суспільною метою, що істотно перешкоджало б виправленню засуджених. Звичайно, засуджені до позбавлення волі можуть виступати на зборах і дописувати в багатотиражні і стінні газети. Але всі збори і друк засуджених організується і контролюється адміністрацією УВП. З тих же міркувань засуджені позбавлені права об'єднання в громадські організації: професійні спілки, інші громадські об'єднання. їх самодіяльні організації - це не ті організації громадян, про які йдеться у ст. 36 Конституції України. Вони створюються винятково для поліпшення виховного впливу на засуджених, їх організація і функціонування, а також склад цілковито залежать від рішення адміністрації УВП (ст. 57, 58 ВТК України).

Засудженим до позбавлення волі не може бути надане і найважливіше конституційне право - обирати і бути обраним народним депутатом. Згідно зі ст. 76 Конституції України «не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку».

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про вибори народних депутатів України» «здійснення виборчого права припиняється для осіб, яких тримають за вироком суду в місцях позбавлення волі, на час перебування у цих місцях»1. У цій же статті закону встановлюється загальне правило, обов'язкове для всіх громадян України, що формулюється так само, як і в ст. 76 Конституції України.

Не може бути поширене на категорію засуджених, що розглядається, і конституційне право про недоторканність житла і таємницю листування (ст. 30 Конституції України проголошує: «Кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку», а ст. 31 - «Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо»).

Право недоторканності особи обмежується тим, що в будь-який момент засуджений може бути обшуканий, його речі, спальне місце - оглянуті. Вся кореспонденція засуджених проходить цензуру, а посилки, що надходять до них, передачі і бандеролі - огляд (ст. 28 ВТК України). Однак у питанні про листування засуджених є одне істотне вилучення: за ними в повному обсязі зберігається право звертатися зі скаргами, заявами і листами до всіх органів державної влади і управління, в органи прокуратури і суду - в усі державні та громадські організації і до посадових осіб. Пропозиції, заяви і скарги засуджених направляються відповідно до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарання за приналежністю і вирішуються у встановленому законом порядку. Пропозиції, заяви і скарги, адресовані прокурору, переглядові не підлягають і не пізніше ніж у добовий термін направляються за належністю. Про результати розгляду пропозицій, заяв і скарг оголошують засудженим під розписку (ст. 44 ВТК України).

Засуджені, як і всі громадяни України, згідно зі ст. 35 Конституції України мають право на свободу світогляду і віросповідання. Це право охоплює свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, безперешкодно відправляти одноосібно або колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом тільки в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших громадян.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути звільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, коли виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Щоправда, умови тримання засуджених у місцях позбавлення волі об'єктивно не дозволяють у повному обсязі здійснювати своє віросповідання.

В установах виконання покарання всім релігійним конфесіям надана можливість працювати без будь-яких обмежень. Однак засуджених передусім привертає православна церква. Вочевидь, не останню роль відіграють тут народні традиції. Священики православної церкви періодично відправляють у колоніях різноманітні церковні обряди. Багато хто з засуджених приймає обряди хрещення; урочисто відбувається одруження за церковними канонами.

Сутністю позбавлення волі, а також безпосередньо нормами кримінально-виконавчого права значною мірою обмежені конституційні права громадян на працю (ст. 43 Конституції України), на відпочинок (ст. 45 Конституції України), на освіту (ст. 53 Конституції України), на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї. в тому числі і достатнє харчування, забезпечення одягом, житлом (ст. 48 Конституції України), на соціальний захист - право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття через незалежні від них обставини, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Конституції України).

Бажано відразу визначити одну надто цікаву особливість чинної Конституції України.

Конституція України має пряму дію і обов'язкова до виконання всіма державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями, громадянами, а закріплені в ній права і свободи підлягають судовому захисту. У буквальному сенсі пряма дія Конституції України означає обов'язковість застосування її положень всупереч і незалежно від видання будь-яких правових приписів окремих законів. Іншими словами, статті Конституції України вважаються безпосередніми регуляторами правовідносин, джерелами прав і обов'язків сторін. Заявники, позивачі, відповідачі, обвинувачі і захисники можуть прямо посилатися на положення тієї або іншої статті Конституції України в юридичних документах і виступах, а суди, посадові особи виконавчої влади та інші правозастосовники зобов'язані віддавати перевагу нормам Конституції України перед положеннями інших законів і підзаконних актів. Наслідками відступання від цього правила є скасування рішень, прийнятих вищими судовими та адміністративними інстанціями, застосування до винних встановленої за протиправну поведінку різної відповідальності (громадської, дисциплінарної, адміністративної, цивільної, кримінальної).

Розглянемо тепер, у чому конкретно обмежуються засуджені до позбавлення волі в конституційних правах?

Праця засуджених у місцях позбавлення волі виступає не тільки як один із основних заходів виховного впливу на засуджених, але й як засіб спокути за вину перед суспільством і своїми близькими через вчинений злочин. За діючим раніше законодавством на засуджених покладався обов'язок працювати. Зараз у статті 49 ВТК України йдеться про те, що кожен засуджений повинен працювати, і це пов'язано з відомими докорінними перетвореннями в національній економіці та переходом на ринкові відносини. Проте в цій же статті підкреслюється, що адміністрація ВТУ має забезпечувати притягнення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням їх працездатності, бажано - спеціальності.

Засуджені залучаються до праці, як правило, на виробництві цих установ, а в окремих випадках - на контрагентній основі на державних або інших форм власності підприємствах, за умови забезпечення належної їхньої охорони та ізоляції. Засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої і другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, вагітним жінкам - понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при установах виконання покарання, дозволяється працювати за їх бажанням і з урахуванням висновку лікарської комісії установи виконання покарання. Хоча праця засуджених до позбавлення волі і підпорядкована загальним принципам організації праці в Україні (оплата відповідно до якості і кількості, охорона праці і техніка безпеки, особливі умови праці жінок і неповнолітніх), але вона поєднується і з низкою обмежень у правах. Так, засуджений не сам обирає вид трудової діяльності, а працює за вказівкою адміністрації; тривалість робочого дня дещо збільшена. У вихідні і святкові дні засудженим надається відпочинок, але щорічні відпустки їм не надаються.

Державне соціальне страхування в цілому на них не поширюється.. Проте особи, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від покарання, як зазначається у ст. 51 ВТК України, мають право на пенсію і на відшкодування збитків у випадках і в порядку, встановлених законодавством України. Щодо виплати раніше нарахованої пенсії, то виплата її не припиняється і в разі позбавлення волі пенсіонера (ст. 89 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року). У разі хвороби або втрати працездатності вони мають право на медичне обслуговування, для чого в усіх колоніях і тюрмах створюються лікувальні установи, які організують і здійснюють лікувально-профілактичну і санітарно-протиепідемічну діяльність, керуючись законодавством про охорону здоров'я. Порядок надання допомоги особам, позбавленим волі, медичного обслуговування, організації і проведення санітарного нагляду, використання лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних установ органів охорони здоров'я і притягнення з дією метою їх медичного персоналу визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань і Міністерством охорони здоров'я України.

Згідно з загальним положенням термін праці засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, крім випадків, спеціально передбачених у законі. Із цього загального положення у ч. 2 ст. 33 ВТК України передбачений виняток: «За умови сумлінної роботи і зразкової поведінки засудженим, які відбули покарання в колоніях-поселеннях всіх видів, суд за спільним клопотанням органу, що відає виконанням покарання, і спостережної комісії при органах місцевого самоврядування може включити час їх роботи в колоніях-поселеннях до загального трудового стажу».

В установах виконання покарання широко розвинена система загальної освіти і професійного навчання.

Відповідно до ст. 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій і пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безкоштовно набути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, згідно з законом гарантується право на навчання рідною мовою або на вивчення рідної мови в державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурно-просвітні товариства.

Сьогодні загальна обов'язкова середня освіта на засуджених не поширюється. Згідно зі ст. 59 ВТК України в установах виконання покарання для засуджених, які не мають початкової освіти, створюються загальноосвітні школи першого ступеня або консультаційні курси. Засудженим, які бажають підвищити свій загальноосвітній рівень в основній і старшій школі, незалежно від віку, створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в середніх загальноосвітніх школах або консультаційних пунктах УВП.

У виховно-трудових колоніях створюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів. Засуджені, які навчаються в них, забезпечуються безкоштовно підручниками, зошитами і письмовим приладдям.

Постійне перебування у місцях позбавлення волі позбавляє їх права на заочне навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах. Таке право мають лише засуджені, які відбувають покарання в усіх видах колоній-поселень.

Відповідно до ст. 60 ВТК України організація загальноосвітнього навчання осіб, позбавлених волі, здійснюється згідно з Законом України «Про освіту» і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Для складання іспиту учні-засуджені звільнюються від роботи на строк, передбачений трудовим законодавством і Законом України «Про освіту». Заробітна плата їм за цей час не нараховується, харчування надається безкоштовно.

В установах виконання покарання для засуджена організується професійне навчання, що є обов'язковим для засуджених у віці до 40 років, які не мають робітничої професії, за якою вони можуть бути працевлаштовані в даній установі, обов'язковою є їхня підготовка на курсах професійного навчання на виробництві (ст. 59 ВТК України).

Засуджені, які мають спеціальність, мають право підвищувати свою виробничу кваліфікацію, а також набувати нової спеціальності. Це заохочується і враховується при визначенні ступеня виправлення засуджених.

Цивільні права і обов'язки засуджених до позбавлення волі обмежені меншою мірою, ніж права конституційні. Засуджені продовжують залишатися суб'єктами цивільних прав і обов'язків, хоча їх дієздатність, правоздатність і можливість здійснення деяких суб'єктивних прав дещо обмежені.

Залишаючись суб'єктами права власності, засуджені обмежені в праві користування, володіння і розпорядження певними видами майна. Майном, що залишилося за місцем проживання, вони можуть розпоряджатися через представників за дорученням, завіреним адміністрацією УВП. Щодо майна, яке є при них, вони не можуть складати угоди (купівлі, продажу, застави, дарування, обміну) з іншими засудженими. Засудженим гроші на руки не видаються.

Продукти харчування і предмети першої необхідності вони можуть придбати в обмеженій кількості та асортименті за безготівковим розрахунком у ларьках (крамницях) УВП. Складання інших угод купівлі-продажу в колоніях і тюрмах заборонено.

Позбавлення волі не припиняє родинно-шлюбних відносин, не позбавляє засудженого батьківських прав і не звільнює його від цих обов'язків.

Размещено на Allbest.ru