Конституційний Суд як єдиний орган конституційної юрисдикції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конституційний Суд як єдиний орган конституційної юрисдикції

План

Вступ

1. Поняття та стадії законодавчої процедури у Верховній Раді

2. Конституційний Суд як єдиний орган конституційної юрисдикції

Висновки

Використана література

Вступ

Законодавчий процес - чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність, яка полягає у творенні законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів або стадій. Звичайно виділяють основні стадії законодавчого процесу: 1) підготування законопроекту (законодавчої пропозиції) та внесення його до Верховної Ради України - законодавча ініціатива; 2) попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України; 3) обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України з його наступним прийняттям або відхиленням (повністю чи частково); 4) підписання (санкціонування) та оприлюднення закону.

Крім основних, може виникнути потреба в додатковій стадії - обговорення вмотивованих пропозицій Президента України в разі повернення ним прийнятого закону до Верховної Ради України (повторний розгляд).

Згідно з Регламентом Верховної Ради України розроблення проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради України, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Верховна Рада України може доручити розроблення проекту закону (його структурної частини) комітету або тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради України, а також Кабінету Міністрів України.

Одним із основоположних принципів організації та функціонування правової держави є верховенство конституції в системі нормативних актів, її пряма, безпосередня дія. Конституція держави посідає особливе місце в системі законів. Вона є Основним Законом України і має верховенство на всій її території. Конституційна законність є реально діючою системою конституціоналізму, що забезпечує повну дію конституції.

Принципи верховенства Конституції, конституційної законності не реалізуються автоматично. Специфічним інститутом забезпечення й охорони дії принципу верховенства Конституції є конституційний контроль, який означає спеціалізований механізм охорони конституції як нормативного правового акта найвищої юридичної сили. Він є специфічною функцією компетентних державних органів у забезпеченні верховенства конституції в системі нормативних актів, її прямої, безпосередньої дії в діяльності суб'єктів суспільних відносин.

Конституційний Суд є правовим інститутом. Разом з тим він діє у перехрещеній системі правових і політичних відносин, приймає свої рішення на основі Конституції України, що має політико-правовий зміст та значення, тому він виступає і як політико-правовий інститут. Такий висновок і положення Закону про те, що Конституційний Суд України вирішує тільки питання права, які не суперечать одне одному. Положення, що спирається на доктрину «політичного питання», згідно з яким суд не повинен розглядати політичні питання, цілком відповідають юридичній природі Конституційного Суду України.

1. Поняття та стадії законодавчої процедури у Верховній Раді

Законодавча процедура в Україні -- це юридично регламентований порядок законодавчої діяльності, яка здійснюється безпосередньо народом шляхом всеукраїнського референдуму або Верховною Радого України шляхом реалізації її законодавчих повноважень.

Законодавчу процедуру поділяють на конституційну та поточну законодавчу процедури.

Конституційна процедура (конституційний процес) -- це передбачений Конституцією і законодавством України порядок (процедура) внесення змін до Конституції України.

Поточна законодавча процедура ( поточний законодавчий процес, законодавча процедура) -- це передбачений Конституцією і законодавством України порядок (процедура) прийняття, зміни або скасування законів України.

До системи правової регламентації законодавчої процедури в Україні входять Конституція України, закони України і підзаконні акти. Сюди можна також віднести і рішення Конституційного Суду України.

Конституція, як Основний Закон України, встановлює вихідні положення як конституційної, так і поточної законодавчої процедур. До конституційних норм, що встановлюють засади законодавчої процедури в Україні, відносять положення розділу ХІІІ Конституції України "Внесення змін до Конституції України" та відповідні положення розділу IV "Верховна Рада України", розділу V "Президент України", розділу XII "Конституційний Суд України".

Законодавча регламентація законодавчої процедури здійснюється в ряді законів України, наприклад у Законах України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року, "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1999 року та ін..

До підзаконних актів, норми яких мають суттєве значення для здійснення законодавчої процедури, відносять ті з них, які регламентують діяльність суб'єктів, що беруть участь у цій процедурі. Прикладами таких актів можуть слугувати Регламент Верховної Ради України та Конституційного Суду України.

Суттєве значення у впорядкуванні законодавчої процедури мають рішення Конституційного Суду України, в яких міститься тлумачення змісту положень законодавства, що мають відношення до врегулювання законодавчої процедури. Прикладами таких рішень є Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 73 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) здійсненого Президентом України права вето стосовно прийнятого Верховною Радою України Закону України "Про внесення змін до стати 98 Конституції України" та пропозицій до нього (справа щодо права вето на закон про внесення змін до Конституції України) від 11 березня 2003 року; Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частин Другої і Третьої етапі 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) від 7 липня 1998 року.

Законодавча процедура є складним процесом, що охоплює ряд стадій (етапів).

Із змісту Регламенту Верховної Ради України можна встановити, що законодавча процедура складається з таких стадій:

1) законодавча ініціатива;

2) розгляд законодавчих пропозицій у комітетах і комісіях Верховної Ради;

3) перше, друге, третє читання законопроектів;

4) оприлюднення, опублікування і введення в дію законів.

Законодавча ініціатива - офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим суб'єктом законопроекту або законодавчої пропозиції. Законопроект та законодавча пропозиція - дві основні форми реалізації права законодавчої ініціативи. При цьому під законопроектом розуміється текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), а під законодавчою пропозицією - ідея або концепція майбутнього закону. Регламент Верховної Ради передбачає можливість застосування ще й такої форми, як поправка.

Поправкою вважається пропозиція до іншої пропозиції, що доповнює, змінює чи виключає частину основної пропозиції.

Законопроекти та законодавчі пропозиції, які вносяться на ім'я Верховної Ради України, реєструються в Апараті Верховної Ради.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України мають особи та органи, визначені ст. 93 Конституції України. До них належать: Президент України; народні депутати України; Кабінет Міністрів України; Національний банк України.

Цей перелік суб'єктів права законодавчої ініціативи є вичерпним. Це означає, що будь-яка інша особа чи орган можуть в ініціативному порядку розробляти законопроекти або законодавчі пропозиції, але вносяться вони до Верховної Ради України лише визначеними Конституцією України суб'єктами права законодавчої ініціативи.

Наявність у суб'єкта права законодавчої ініціативи означає, що Верховна Рада України зобов'язана розглянути внесений ним законопроект або законодавчу пропозицію.

Конституція України суттєво обмежує коло суб'єктів права законодавчої ініціативи в разі перегляду Конституції України та внесенні до неї змін і доповнень Так. законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України. Законодавча пропозиція чи законопроект після поширення їх серед депутатів для попереднього розгляду і підготування висновку про доцільність їх прийняття і включення до порядку денного сесії, а також про порядок подальшої роботи над ними передаються відповідним комітетам Верховної Ради України з визначенням терміну виконання і одночасно передаються комітету, до компетенції якого входять питання конституційності актів. При цьому для підготування висновку визначається головний комітет, якому інші комітети у визначений термін подають свої висновки про наслідки розгляду ними законодавчої пропозиції чи законопроекту.

Головний комітет вивчає законопроект на його прийнятність. Питання про неприйнятність законопроектів може виникнути на таких підставах:

1) їх невідповідності ратифікованим міжнародним договорам і угодам;

2) їх невідповідності Конституції або чинним законам України, іншим актам Верховної Ради України;

3) коли їх прийняття не входить до компетенції Верховної Ради України;

4) коли вони виходять за межі законодавчого регулювання взагалі або за власні зокрема;

5) коли наслідком їх прийняття буде неузгоджене з Кабінетом Міністрів України скорочення надходжень або виникнення чи збільшення видатків із державного або місцевих бюджетів.

Під час попереднього обговорення законопроекту в комітетах Верховної Ради України може бути поставлене преюдиціальне або відкладальне питання стосовно законопроекту в цілому чи його структурної частини, з пропозицією не розглядати його взагалі або відкласти його розгляд чи прийняття остаточного рішення щодо нього до настання певних обставин чи здійснення певних дій.

Законодавча пропозиція чи законопроект після попереднього розгляду у відповідних комітетах з їхніми висновками передаються на розгляд Верховної Ради України для постановлення рішення щодо внесення їх до порядку денного сесії.

Обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України здійснюється впродовж трьох читань.

За першого читання обговорюються основні положення законопроекту. При цьому Верховна Рада України заслуховує доповідь його ініціатора, співдоповіді ініціаторів внесення кожного альтернативного законопроекту (якщо такі є) в порядку їх надходження, співдоповідь головного комітету; заслуховує відповіді на запитання, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, розділи, глави, статті, повноту й послідовність їх викладення); заслуховує пропозиції та зауваження щодо них, розглядає пропозиції про опублікування законопроекту для народного обговорення.

За наслідками обговорення законопроекту в першому читанні Верховна Рада України може прийняти рішення про:

1) відхилення законопроекту;

2) передання законопроекту на доопрацювання з установленням терміну доопрацювання і повторне подання його на перше читання;

3) опублікування законопроекту для народного обговорення, доопрацювання його з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання на перше читання (кількість повторних перших читань необмежена);

4) прийняття законопроекту за основу (з можливим доопрацюванням) і доручення відповідним комітетам підготувати законопроект на друге читання.

Друге читання полягає в постатейному обговоренні законопроекту і внесених депутатами пропозицій, поправок. До другого читання законопроект подається у вигляді таблиці, яка містить:

1) законопроект, прийнятий в першому читанні за основу;

2) всі внесені і не відкликані в установленому порядку пропозиції, поправки;

3) висновки головного комітету щодо внесених пропозицій, поправок, поправок до поправок;

4) законопроект у редакції, запропонованій головним комітетом для другого читання.

Під час другого читання законопроекту Верховна Рада України здійснює постатейне голосування. На голосування ставиться окремо кожна стаття законопроекту.

Друге читання завершується прийняттям Верховною Радою України рішення про:

1) відхилення законопроекту;

2) повернення законопроекту на доопрацювання з подальшим поданням його на повторне друге читання;

3) опублікування для народного обговорення законопроекту в редакції, прийнятій на першому або другому читанні, доопрацювання з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання його на друге читання;

4) повернення законопроекту на доопрацювання з подальшим поданням його на третє читання (за умови, що обсяг визначених Верховною Радою України для доопрацювання і розгляду на третьому читанні статей є незначним, що вони не мають преюдиціального, першопрохідного чи визначального характеру стосовно інших статей законопроекту і щодо них теж нема питання про неприйнятність або преюдиціального чи відкладального питання);

5) прийняття законопроекту в другому читанні, підготування його і подання на третє читання (одночасно Верховна Рада України визначає комітети Верховної Ради України та інші органи для розроблення, попереднього розгляду і подання проекту плану організаційних, кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних заходів для введення закону в дію в разі його прийняття).

Третє читання проводиться з метою внесення редакційних правок, узгодження структурних частин схваленого в другому читанні законопроекту між собою, узгодження розглянутого законопроекту з іншими законами. Під час третього читання також розглядаються і приймаються рішення щодо тих статей і поправок, розгляд яких за рішенням Верховної Ради України виносився на третє читання.

На третє читання законопроект подається головним комітетом у вигляді кінцевої його редакції. Внесені на третє читання пропозиції та поправки, відхилені за рішенням відповідного головного комітету, подаються ним у вигляді додатку до законопроекту.

Одночасно з законопроектом визначений для цього головний комітет подає на третє читання план організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів для введення закону, що розглядається, в дію.

Третє читання законопроекту завершується прийняттям Верховною Радою України рішення про:

1) відхилення законопроекту;

2) повернення законопроекту на доопрацювання (зокрема з винесенням на народне обговорення) з подальшим їх поданням на повторне третє читання;

3) відкладення голосування щодо законопроекту в цілому до прийняття інших рішень згідно зі схваленням відкладального питання або з огляду на це схвалення;

4) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум (якщо законопроект стосується питання про зміну території України);

5) прийняття закону в цілому.

Підписання та оприлюднення закону. Текст прийнятого Верховною Радою закону оформляється Апаратом Верховної Ради і в п'ятиденний строк підписується Головою Верховної Ради України, після чого закон невідкладно направляється Президентові України.

Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Отож, Конституцією України (ст. 94) передбачено можливість відкладального вето, тобто права Президента України відмовити в затвердженні прийнятого Верховною Радою України закону.

Повторний розгляд закону, повернутого Президентом України до Верховної Ради України, є невідкладним.

У разі, якщо Президент України протягом установленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Вето Президента може бути подолане кваліфікованою більшістю Верховної Ради України. Так, якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України (тобто прийнятий у попередній редакції) не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Офіційне оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів, що їх приймає Верховна Рада України, здійснюється в порядку, визначеному Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. Згідно з цим Указом закони України, інші акти Верховної Ради України не пізніше як у 15-денний строк після їх прийняття в установленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. При цьому офіційними друкованими виданнями цим Указом визначені: «Офіційний вісник України»; «Відомості Верховної Ради України»; газета «Президентський вісник»; газета «Урядовий кур'єр».

Якщо закон опубліковано в газеті «Президентський вісник» або газеті «Урядовий кур'єр» до його опублікування в «Офіційному віснику України», «Відомостях Верховної Ради України», він набирає чинності після опублікування в тій із зазначених газет, де його було опубліковано раніше в порядку, встановленому Конституцією України чи відповідним законом.

В окремих випадках акти Верховної Ради України можуть бути офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України в друкованих органах, непередбачених у цьому Указі, є неофіційним і має інформаційний характер.

Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав та обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях.

Частина 5 ст. 94 Конституції України передбачає, що закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Акти Верховної Ради України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються надсиланням відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їхня чинність.

Неопубліковані акти Верховної Ради України набирають чинності від моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо Верховною Радою України не встановлено інший строк набрання ними чинності.

2. Конституційний Суд як єдиний орган конституційної юрисдикції

Конституція є головним законом держави, в якому встановлюються найважливіші засади суспільного і державного устроїв, основи організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування, правового статусу особи та врегульовується ряд інших найважливіших суспільних відносин. Такі відносини визначають сутність держави, її політичну і соціальну спрямованість, а тому об'єктивно потребують не лише закріплення в особливому, основному законі, яким і є Конституція, а й вимагають забезпечення стабільності та високого рівня правового захисту.

Реалізує таку потребу конституційна юрисдикція, тобто особливе повноваження вирішувати питання про відповідність або невідповідність законів та інших нормативно-правових актів, а також дій тих чи інших суб'єктів конституційним приписам. Соціальна значущість конституційної юрисдикції визначає й суттєве соціальне значення суб'єкта, який уповноважений її здійснювати, тобто на практиці вирішувати питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів, а також дій тих чи інших посадових осіб конституційним приписам.

Світова практика конституціоналізму свідчить, що державними інститутами, які здійснюють конституційний контроль, є:

- глава держави, парламент і уряд;

- спеціалізовані органи конституційного контролю у вигляді органів конституційного нагляду (квазісудові органи);

- судові органи.

Судовим конституційним контролем є перевірка на відповідність конституції об'єктів такого контролю судовими органами. Існують два різновиди судового конституційного контролю: 1) конституційний контроль, здійснюваний судами загальної юрисдикції; і 2) конституційний контроль, здійснюваний спеціалізованими судами.

Особливість першого різновиду такого контролю полягає у тому, що конституційність об'єктів контролю перевіряють суди загальної юрисдикції, розглядаючи конкретні справи за звичайною процедурою (децентралізований контроль), або верховні (вищі) суди чи їх спеціальні палати з особливої процедури (централізований контроль).

Так, у США, Аргентині, Норвегії суд загальної юрисдикції може визнати закон неконституційним. Якщо справа доходить до верховного суду і він також визнає закон таким, що не відповідає конституції, то таке рішення верховного суду стає обов'язковим для всіх судів. В Австралії, Індії, на Мальті конституційність закону має право перевіряти лише Верховний Суд після того, як справа надійде до нього після розгляду судами нижчого рівня. Формально закон, визнаний Верховним Судом неконституційним, продовжує діяти. Але дія його блокована судом, оскільки жоден суд застосовувати його не буде. Неконституційний закон, таким чином, позбавляється судового захисту. Фактично він втрачає юридичну силу. Парламент, як правило, такий закон скасовує.

Для здійснення конституційного контролю у верховних судах деяких держав створюються спеціальні конституційні колегії, палати (Конституційна палата Верховного Суду правосуддя Коста-Рики, Конституційна колегія Національного Суду Естонії тощо).

Особливість другого різновиду судового конституційного контролю полягає в тому, що конституційність об'єктів контролю перевіряють конституційні суди (централізований контроль), які мають спеціальну конституційну юрисдикцію, що здійснюється через процедуру самостійного судочинства -- конституційного правосуддя. Судова конституційна юрисдикція і відповідне конституційне правосуддя складають конституційну юстицію.

Визнання органами конституційного правосуддя, наприклад, закону неконституційним означає припинення його дії.

Конституційне правосуддя -- це поєднання двох основ: сутності конституційного контролю та форми правосуддя, в результаті чого ми маємо справу з самостійним видом державно-владної контрольної діяльності у спеціалізованій формі конституційного правосуддя.

Відповідно до частини першої статті 147 Конституції України єдиним органом конституційної юрисдикції в нашій державі є Конституційний Суд України. Це означає, що Конституційний Суд України є єдиним органом, який уповноважений вирішувати питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів, а також дій тих чи інших посадових осіб конституційним приписам.

Встановлення Конституцією України і Законом України "Про Конституційний Суд України" єдиного органу конституційної юрисдикції -- Конституційного Суду України означає, що в нашій державі склалася так звана європейська система конституційного контролю, в якій не може існувати будь-якого іншого органу, що був би уповноважений давати висновки щодо відповідності чи невідповідності законів і підзаконних актів, а також дій тих чи інших учасників суспільних відносин конституційним приписам.

У Конституції України норма про Конституційний Суд включена до розділу VIII «Правосуддя» та розділу XII «Конституційний Суд України». У ч. З ст. 124 Конституції України (розділ VIII «Правосуддя») говориться, що «Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції», а в ст. 147 (розділ «Конституційний Суд України») закріплено положення про те, що «Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні».

Закон України «Про Конституційний Суд» (ст. 4) основними принципами діяльності Конституційного Суду називає: верховенство права, незалежність, колегіальність, рівність прав суддів, гласність, повний і всебічний розгляд справ та обґрунтованість прийнятих ним рішень. Зазначені вище положення правильно відображають державно-правову основу його діяльності як судового органу конституційного контролю, який самостійно і незалежно здійснює судову владу через конституційне правосуддя.

Якщо відокремлено охарактеризувати риси Конституційного Суду як судового органу, як це випливає з Конституції України і Закону «Про Конституцій Суд України», то вони полягають у такому: як і інші суди, Конституційний Суд України здійснює правосуддя, тобто приймає за ініціативою уповноважених на те органів і осіб як незалежний арбітр рішення у спірних правових ситуаціях і при порушенні права, охороняючи Конституцію; здійснює судову владу шляхом колегіального розгляду справ виборними (призначеними) офіційними особами (суддями) через спеціальну правову процедуру, підпорядковується при цьому загальним для всіх судів конституційним принципам правосуддя -- незалежність суддів, гласність, змагальність, рівноправність сторін тощо; вирішує справи прийняттям актів, обов'язкових для виконання.

У той же час компетенцією, організацією і процедурою діяльності, механізмом виконання прийнятих рішень Конституційний Суд України істотно відрізняється від інших судових органів, він реалізує функцію конституційного контролю, що проявляється через:

-- перевірку та оцінку конституційності законів, інших нормативних актів, договорів, що втрачають юридичну силу у випадку визнання їх неконституційними;

-- забезпечення верховенства та прямої дії Конституції України, захист прав і свобод особистості, створення «живого» конституційного права.

Конституційний Суд -- єдиний орган, компетентний перевіряти конституційність законів та інших нормативних актів вищого рівня держави та її суб'єктів. Він розглядає спори про компетенцію, в яких беруть участь найвищі законодавчі, виконавчі та судові органи держави, дає офіційне тлумачення Конституції України.

Роль Конституційного Суду України, його конституційна компетенція і юридична сила прийнятих ним актів слугують забезпеченню балансу влад. І це суттєво відрізняє його від Верховного Суду України та Вищого Арбітражного суду України. Саме через Конституційний Суд судова влада виступає арбітром у спорах між гілками влади. Тому він не лише особливий судовий орган, частина судової влади, а й один із найвищих конституційних органів держави. У цьому його двоєдина правова природа.

Конкретним результатом реалізації Конституційним Судом своїх повноважень нерідко є визнання актів, їх окремих положень неконституційними, у зв'язку з чим вони втрачають юридичну силу. Це дає підстави називати конституційні суди «негативними законодавцями». Однак у певному розумінні вони є і «позитивними законодавцями», що також характеризує юридичну природу і Конституційного Суду України. Його рішення є нормативно-інтерпретаційними, носять прецедент-ний характер, узагальненими і обов'язковими. Це стосується також рішень щодо офіційного тлумачення Конституції, оцінки конституційності актів законодавства, спорів стосовно компетенції, тим більш, що тлумачення Конституції не як спеціальна правочинність, а як суть діяльності Конституційного Суду притаманні кожному його рішенню. Реально всі вони містять правоположення, які, маючи нормативно-інтерпретаційний характер, в своїй сукупності окреслюють конституційно-правовий простір, в якому повинні діяти суб'єкти права. У цьому вбачають роль Конституційного Суду України у правоутворенні, у формуванні «живого» конституційного права.

Конституція України та Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року чітко визначають компетенцію органу конституційної юрисдикції в нашій державі. Конституційний Суд України, по-перше, робить висновки про відповідність чи невідповідність положенням Конституції України актів, які видаються вищими органами держави. Це стосується законів та інших актів (наприклад, постанов, звернень, декларацій тощо), які приймає законодавчий орган нашої держави -- Верховна Рада України, указів і розпоряджень глави держави -- Президента України, постанов і розпоряджень вищого органу виконавчої влади -- Кабінету Міністрів України, а також і правових актів, що їх видає Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

По-друге, Конституційний Суд визначає узгодженість з приписами Основного Закону чинних міжнародних договорів, а також договорів, які вносяться до Верховної Ради для ратифікації, тобто для визнання їх обов'язковими для виконання Україною.

По-третє, Конституційний Суд дає висновки про відповідність дій Верховної Ради, спрямованих на дострокове усунення Президента з поста в порядку імпічменту за процедурою, яка визначена у статті 111 Конституції України.

Крім того, Конституційний Суд уповноважений давати офіційне тлумачення Конституції та законів України. Це означає, що роз'яснення змісту положень Конституції та законів, які формулює Конституційний Суд, є обов'язковими до виконання всіма суб'єктами, незалежно від того, погоджуються вони з таким розумінням приписів указаних актів чи ні.

Важливість завдань, вирішення яких покладено на Конституційний Суд України, обумовлює необхідність існування системи правової регламентації його утворення і функціонування, основу якої складають Конституція України, Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року, регламент Конституційного Суду України, затверджений Рішенням Конституційного Суду України від 5 березня 1997 року, та власні рішення Конституційного Суду України.

Конституційний Суд є правовим інститутом. Разом з тим він діє у перехрещеній системі правових і політичних відносин, приймає свої рішення на основі Конституції України, що має політико-правовий зміст та значення, тому він виступає і як політико-правовий інститут. Такий висновок і положення Закону про те, що Конституційний Суд України вирішує тільки питання права, які не суперечать одне одному. Положення, що спирається на доктрину «політичного питання», згідно з яким суд не повинен розглядати політичні питання, цілком відповідають юридичній природі Конституційного Суду України.

Україна запозичила австрійську систему конституційної юрисдикції. І це має своє вітчизняне підґрунтя, оскільки проблеми конституційного суду в Україні були розвинуті ще М. Драгомановим, який узагальнив їх у конституційному проекті 1884 p., та професором Київського університету О. Ейхельманом. Вони поширили твердження професора Г. Кельзена про доцільність створення спеціальних конституційних судів, основними функціями яких є здійснення конституційного контролю за відповідністю законів конституції.

Предметом конституційного правосуддя є публічні суспільні відносини, що характеризуються як відносини влади. Суб'єктом цих відносин є конституційний суд, який має власні контрольні функції і відповідні владні повноваження щодо розгляду справ про оцінку конституційності законів та інших нормативно-правових актів. В основі конституційного правосуддя лежить аналіз конституційно-правових відносин. Отже, Конституційний Суд у такий спосіб виражає своє ставлення як до позиції законодавця або іншого нормотворчого органу, так і до позиції правозастосовника, виходячи при цьому з положень Конституції України, у сфері дії якої тільки Конституційний Суд приймає офіційне рішення, що має загальнообов'язковий характер.

Висновки

Законодавча процедура в Україні -- це юридично регламентований порядок законодавчої діяльності, яка здійснюється безпосередньо народом шляхом всеукраїнського референдуму або Верховною Радого України шляхом реалізації її законодавчих повноважень.

Законодавчу процедуру поділяють на конституційну та поточну законодавчу процедури.

До системи правової регламентації законодавчої процедури в Україні входять Конституція України, закони України і підзаконні акти. Сюди можна також віднести і рішення Конституційного Суду України.

Законодавча процедура складається з таких стадій:

1) законодавча ініціатива;

2) розгляд законодавчих пропозицій у комітетах і комісіях Верховної Ради;

3) перше, друге, третє читання законопроектів;

4) оприлюднення, опублікування і введення в дію законів.

Конституційний Суд України є єдиним органом, який уповноважений вирішувати питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів, а також дій тих чи інших посадових осіб конституційним приписам.

Конституційний Суд України, по-перше, робить висновки про відповідність чи невідповідність положенням Конституції України актів, які видаються вищими органами держави. По-друге, Конституційний Суд визначає узгодженість з приписами Основного Закону чинних міжнародних договорів, а також договорів, які вносяться до Верховної Ради для ратифікації, тобто для визнання їх обов'язковими для виконання Україною. По-третє, Конституційний Суд дає висновки про відповідність дій Верховної Ради, спрямованих на дострокове усунення Президента з поста в порядку імпічменту за процедурою, яка визначена у статті 111 Конституції України.

Крім того, Конституційний Суд уповноважений давати офіційне тлумачення Конституції та законів України. Це означає, що роз'яснення змісту положень Конституції та законів, які формулює Конституційний Суд, є обов'язковими до виконання всіма суб'єктами, незалежно від того, погоджуються вони з таким розумінням приписів указаних актів чи ні.

законодавчий конституційний суд правовий

Використана література

1. Конституція України: Прийнята 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30.

2. Конституційне право України; Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За рад. Ю.М. Тодики, В.С.Журавського. -- К.: Видавничий дім „Ін Юре", 2002.

3. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. - Вид. 3-тє., виправл. та доповн. -- К.: Атіка, 2004.

4. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілко. - К.: Наукова думка, 2000.

5. Лисенков С.Л. Основи конституційного процесуального права. Навчальний посібник. -- К.: "Юрисконсульт", 2007. - 270 с.

6. Основи конституційного права України. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 287 с.

7. Фрицькнй О.Ф. Конституційне право України: Підручник. - 2-е вид., перероб та домов. - К.: Юрінком Інтер, 2004. .

Размещено на Allbest.ru