Різновиди організованих злочинних угрупувань за чинним Кримінальним Кодексом України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Різновиди організованих злочинних угрупувань за чинним Кримінальним Кодексом України

План

Вступ

1. Характеристика організованої злочинності

2. Види злочинних угрупувань організованої злочинності

3. Різновиди організованих злочинних угрупувань за чинним Кримінальним Кодексом України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Організоване злочинне угруповання -- це стійке об'єднання осіб, згуртованих для тривалого спільного зайняття злочинною діяльністю, котре за рівнем його організації та іншими властивостями має здатність до розширеного відтворення актів спільної злочинної діяльності.

Найсуттєвішими ознаками, що відрізняють цей вид злочинного об'єднання від інших, є його стійкість, організованість та згуртованість його членів.

Впровадження у науку та законодавство самого терміна "організоване злочинне угруповання" (ОЗУ) було зумовлене поширенням та зростанням кримінальної активності організованих груп, озброєних банд, злочинних організацій та інших подібних злочинних об'єднань, що значно погіршило криміногенну ситуацію в Україні та в інших країнах СНД і врешті привернуло увагу як широкої громадськості, так і відповідних державних структур, зокрема законодавчого органу. У законодавстві України цей термін вперше вжито у Законі від 30 червня 1993 р. "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю". У кримінальному ж законодавстві цей термін не вживається, хоча для його застосування, на мій погляд, є всі підстави. З метою створення кримінально-правових засад протидії організованій злочинності у чинному Кримінальному кодексі (КК) України встановлюється відповідальність за вчинення окремих видів злочинів у складі різного роду злочинних об'єднань, котрі за їх ознаками можна було б віднести до розряду ОЗУ.

Зростання деструктивного впливу ОЗУ на суспільне життя, розвиток кримінально-правових засад протидії їх злочинній діяльності та інші соціальні чинники сприяли інтенсифікації досліджень кримінально-правових аспектів ОЗУ як своєрідних колективних суб'єктів організованої злочинної діяльності. Треба сказати, що ОЗУ, які б назви вони не отримували, -- не нова проблема у теорії кримінального права. Здебільшого вони досліджувалися у загальних працях з інституту співучасті, окремі ж праці присвячувалися безпосередньо їм. Науковий інтерес до ОЗУ то посилювався, то послаблювався, насамперед залежно від їх поширення у суспільстві та від тієї небезпеки, яку вони становили на різних етапах його розвитку. З цих же причин ми спостерігаємо зростання цього інтересу до ОЗУ в останні два десятиліття.

Проте, за окремими винятками, для сучасної науки є відчутним брак праць, присвячених загальній характеристиці закріплених у новому КК України видів ОЗУ -- їх загальних ознак, співвідношення, способів відображення у законі, криміналізації діяльності, пов'язаної з їх створенням та функціонуванням, тощо. Між тим, цей аспект дослідження проблеми ОЗУ має неабияке значення як у плані розвитку кримінального законодавства, так і для вирішення ряду проблем правозастосовної практики.

Стрімкий розвиток організованої злочинності в Україні відобразився на кримінальному праві: збільшилась загальна кількість норм, присвячених ОЗУ. Левову частку серед них складають норми, що посилюють відповідальність за вчинення злочину таким поширеним видом ОЗУ, як організована група. Крім того, це -- спеціальні норми Особливої частини, у яких закріплюється відповідальність за діяння, пов'язані із функціонуванням ОЗУ, зокрема за створення певного виду ОЗУ, участь у ньому, а також за участь у злочинах, що ним вчиняються. Характерно, що законодавець по-різному визначається у криміналізації зазначених діянь залежно від їх зв'язку з певним видом ОЗУ. Тим самим визначається і його ставлення до певного виду ОЗУ, оцінка його суспільної небезпечності. Не завжди позицію законодавця у цьому можна зрозуміти. Наприклад, стосовно злочинної організації у ст. 255 КК закріплено злочинність усіх перелічених видів діянь, стосовно ж терористичної групи та терористичної організації у ч. 4 ст. 258 КК участь у злочинах, що вчиняються ними, окремо не відображена. Враховуючи потребу єдиного законодавчого підходу до вирішення подібних ситуацій у інших статтях Кодексу та високий рівень суспільної небезпечності тероризму, видається невиправданою відсутність у законі норми, що передбачала б посилену відповідальність за вчинення терористичного акту цими ОЗУ.

Це ж зауваження стосується і криміналізації злочинної діяльності транснаціональних організацій, які займаються вилученням у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації чи незаконною торгівлею органами або тканинами людини. У ст. 143 КК встановлено кримінальну відповідальність лише за участь у такій діяльності. Було б правильним і послідовним криміналізувати також створення транснаціональних організацій та вчинення ними незаконного вилучення у людини її органів та тканин, а також незаконну торгівлю органами або тканинами людини.

Доречно у зв'язку з цим звернути увагу на занижену оцінку законодавцем у ст. 143 КК суспільної небезпечності зазначених діянь, що, можливо, пояснює, чому законодавець встановив відповідальність лише за участь у транснаціональній організації.

Одним із безпосередніх об'єктів злочинів, закріплених у різних частинах ст. 143, є здоров'я та життя людини, котрі ставляться під охорону кримінального права у зв'язку з незаконною трансплантацією органів або тканин людини. Проте кримінально-правова оцінка суспільної небезпек-ності посягань на вказані цінності, виражена у санкціях цієї статті, є явно неадекватною. Для порівняння візьмімо санкції ст. 121 КК, що передбачає відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження. Згідно з ч. 1 цієї статті, якщо, скажімо, вказаним злочином спричинено втрату будь-якого органу або його функцій, особа може бути засуджена до позбавлення волі на строк від 5 до 8 років. Якщо цей злочин вчинено групою осіб або на замовлення, то згідно з ч. 2 статті -- від 7 до 10 років. Завдання такої ж шкоди здоров'ю вилученням у людини шляхом примушування або обману її органу з метою його трансплантації згідно з ч. 2 ст. 143 карається значно м'якше -- обмеженням волі на строк до 3 років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років. Якщо ж таке діяння вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто у співучасті, -- воно карається позбавленням волі на строк від 5 до 7 років з позбавленням права обіймати певні посади і займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Неадекватність оцінки визначається ще й тим, що діяннями, які розглядаються, завдається шкода найгуманнішій у суспільстві професії -- лікаря. У населення формується недовіра до представників цієї професії, острах звертатися до них по допомогу.

Доречно також відзначити некоректне вирішення питання про розташування у законі положення про участь у такій організації. Воно закріплене у ч. 5 ст. 143 КК, де встановлюється також відповідальність за вчинення таких само дій, для яких створюється транснаціональна організація, за попередньою змовою групою осіб. Тим самим більш розвинута форма злочинної діяльності прирівнюється за значенням до більш примітивної, що неправильно.

1. Характеристика організованої злочинності

Організованість можна трактувати по-різному: а) як найдоцільнішу послідовність дій; б) з точки зору погодження дій різних учасників події; в) як наявність організації -- певної структури, пристосованої для досягнення поставленої мети. Відповідно, термін "організованість" стосовно злочинності охоплює і дії співучасників, які спланували та вчинили злочин, і діяльність злочинної організації. Поняття організованої злочинності, на наш погляд, має включати останній з названих аспектів, оскільки вона є найнебезпечнішим видом злочинності, який проявляється у сукупності злочинів, вчинених злочинними організаціями.

Організована злочинність -- це особливе суспільно небезпечне явище, "вершина злочинності". В основі виокремлення цього виду злочинності лежить характер і ступінь взаємодії злочинців при здійсненні протиправної діяльності. Вона проходить на підставі згуртування осіб, розмежування між ними злочинних ролей, ієрархічності системи взаємовідносин. Чим вищий рівень організованості у групі, тим більше управлінські функції відділяються від безпосередньо виконавчих. Організатори можуть ставити загальні завдання, визначати лінію поведінки, забезпечувати систему координації дій різних учасників, їх безпеку. При цьому вони можуть навіть не знати безпосередніх виконавців злочинів. Організовані групи носять стійкий характер. Між їх членами підтримуються стосунки і в період між вчиненням конкретних злочинних діянь. У цей час розробляються нові плани, вивчається кон'юнктура, проводиться підбір співучасників, розробка заходів захисту стосовно викриття та притягнення винних до відповідальності.

Сучасну злочинність характеризують як професійну, організовану, корумповану, транснаціональну, загальнокримінальну, економічну тощо. Кожна з цих характеристик ілюструє лише одну зі сторін злочинності. Деякі показники відбивають зміни всієї злочинності (збільшення корисливих мотивів і жорстокості дій злочинців, підвищення їхнього професіоналізму), інші -- тільки певні складові (організовану, міжнародну). Окремі показники чітко розмежовують злочинність на складові частини (професійна--непрофесійна), інші переплітаються, характеризуючи те саме явище з різних боків (організована, транснаціональна тощо).

Зростання професіоналізації злочинності вимагає, щоб "асам" злочинних акцій протистояли досвідчені майстри, які 6 досконало знали "закони" і умови злочинної діяльності. Однак останніми роками плинність кадрів призвела до різкого скорочення професійного ядра кримінального розшуку і слідства. В основної частини працівників цих підрозділів стаж роботи не перевищує 2,5--3 років. Разом із досвідченими співробітниками зникають знання кримінального середовища, апробовані форми і методи боротьби з ним. Відсутність стабільного ядра кваліфікованих кадрів міліції є сьогодні однією із суттєвих причин низького рівня протидії професійній злочинності.

Вищою формою професіоналізму сучасної злочинності є організована злочинність, суттю якої є пристосованість до виживання і забезпечення найбільшої результативності діяльності. На організовану злочинність припадає основна частина економічних злочинів, незаконного обігу зброї і наркотиків.

Організована злочинність -- це соціально-економічний процес обігу злочинного капіталу, у якому тіньова економіка виступає її інфраструктурою. У соціальному плані "організована злочинність являє собою альтернативне суспільство зі своєю економікою, соціальною і духовною сферами, своїми системами управління і політикою". Її визначають навіть як "кримінально упорядковану і функціонуючу систему публічної влади", оскільки "уперше за всю історію існування людської цивілізації в них з'явилася реальна можливість економічно забезпечувати підпорядкування кримінальному диктату (управлінню) не тільки своїх колег за злочинним ремеслом, а й законослухняну масу громадян".

Чіткого й однозначного визначення організованої злочинності дотепер не вироблено. У документах ООН зазначається, що одним формулюванням неможливо визначити численні види організованої злочинності. Це явище позначають як "пік злочинності", "один з вищих етапів еволюції злочинності", "верх кримінальної досконалості", "найбільш небезпечну форму злочинності" тощо, трактують як "стійке об'єднання осіб, які організувалися для спільної злочинної діяльності в корисливих цілях і для досягнення контролю (влади) у певному соціальному середовищі, на певній території". У зарубіжній літературі її визначають так: "Організована злочинність -- це заснована на поділі праці, свідома і добровільна, розрахована надовго спільна діяльність кількох осіб, з метою вчинення кримінально-караних діянь для якнайбільш швидкого одержання високих фінансових доходів".

До головних ознак, що характеризують організовану злочинність, належать:

Організованість, що дала назву цьому виду злочинності. "Феномен організованості стосується не тільки і не стільки вчинення конкретних діянь, скільки становлення самого злочинного формування, його існування і його кримінальної діяльності". Термін "організація" (у буквальному перекладі з латинської -- "надати стрункого вигляду") означає об'єднання групи людей для спільної скоординованої діяльності на основі розподілу функціональних обов'язків та ієрархічної структури. Організована злочинність відрізняється від інших видів злочинних організацій, насамперед, багаторівневістю (не менше трьох). У найбільш простому вигляді вона включає:

а) нижній рівень -- виконавці ("бойовики");

б) середній рівень -- командири ("лейтенанти");

в) верхній рівень -- штаб ("мозковий центр").

Організація і функціональний розподіл ролей може бути в будь-якій злочинній групі, але для організованої злочинності це обов'язкова умова її безпеки, систематичності діяльності й досяжності масштабних злочинних цілей. Організовані злочинні співтовариства формуються за принципом органів розвідки, що має забезпечувати їм "невиявляння", а у випадку "провалу" будь-якої окремої частини (найчастіше -- безпосередніх виконавців) -- мінімальність втрат і швидке відновлення структури організації.

Ієрархічність побудови організації припускає чіткий розподіл функціональних обов'язків, що сприяє підвищенню професіоналізму учасників, з одного боку, і обмеженому посвяченню кожного в усі справи і плани співтовариства, з іншого.

Систематичність (тривалість і безперервність) злочинної діяльності організованих злочинних співтовариств полягає у тому, що така організація створюється для діяльності, реалізації прийнятого способу життя, а не одиничних, розрізнених злочинних акцій (нехай навіть і численних). Найхарактерніші в цьому плані -- організовані злочинні співтовариства, що займаються наркобізнесом. Звичайну організовану групу (банду, групу грабіжників, злодіїв тощо) можна "розгромити" (заарештувати, засудити), а організоване злочинне співтовариство припиняє своє існування загалом при "поглинанні" могутнішим угрупованням, при розпаді через зміни "цільових орієнтирів" її керівників (наприклад, перехід до легального бізнесу) або у зв'язку з суттєвою зміною соціально-економічної обстановки.

Для реальної боротьби з організованою злочинністю необхідно чітко відмежовувати її від організованих злочинних груп, проводити "розмежування між організованістю в злочинності й організованою злочинністю.

Для "демонстрації" активності боротьби правоохоронних органів з організованою злочинністю в статистичній звітності в розділі "Організована злочинність" щорічно зазначається, що по Україні "виявлена і розслідувана" діяльність понад тисячі організованих злочинних груп. Швидше за все ці цифри перевищують кількість усіх наявних організованих злочинних груп в Україні. За оцінкою експертів Європейського комітету, кількість організованих злочинних груп в Україні не перевищує 200. У Росії, де кримінальна обстановка навряд чи краще, ніж у нас, діють близько 12 тис. організованих злочинних угруповань, що контролюють приблизно 30 тис. суб'єктів підприємницької діяльності.

Масштабність -- одна з найхарактерніших ознак організованої злочинності, що відбиває як територіальні параметри діяльності (регіон, уся країна, кілька країн), так і обсяг самої діяльності (сума "доходів, що одержуються", контроль виду бізнесу, галузі виробництва). Ця ознака підкреслюється в документах ООН, де йдеться про незаконний великий бізнес, контроль над сферами соціальної діяльності, високоорганізованими асоціаціями, подібними за структурою до великих корпорацій.

Метою організованих злочинних співтовариств завжди є одержання максимальних доходів, збагачення в особливо великих розмірах. Тому дрібні і випадкові "джерела доходів" організовані співтовариства, як правило, не цікавлять. Для організованої злочинності характерна чіткість визначення перспективних напрямів розвитку галузей господарства, структур бізнесу і швидкість реагування на зміни економічної, соціальної і політичної кон'юнктури.

2. Види злочинних угрупувань організованої злочинності

Злочинні об'єднання, залежно від рівня їх стійкості, професійності, сфери діяльності, правового становища у легальних структурах суспільства та ін., можна розділити на такі види.

1) Проста організована група -- це відносно проста форма об'єднання злочинців чисельністю 2--4 чоловіки. У такі групи об'єднуються розкрадачі, шахраї, квартирні злодії, грабіжники. В них немає складної структури, суворої підпорядкованості, чітко вираженого лідера.

2) Структурна організована група. Порівняно з простою організованою групою вона відрізняється більшою стійкістю, ієрархічністю, дотриманням принципу єдиноначальності. Чисельність таких груп -- 5--10 і більше осіб. Злочинна діяльність носить постійний характер, частіше це вчинення майнових злочинів або діянь, пов'язаних з насиллям, але метою яких є одержання прибутків. Лідер такої групи визначає напрямок її дій, планує та готує злочини, розподіляє між учасниками ролі. Для забезпечення своєї діяльності структурна організована група взаємодіє з іншими кримінальними елементами, зокрема з особами, які займаються підробкою документів, скупкою краденого тощо. Такі групи вчиняють крадіжки з квартир, автомобілів, грабежі, розбої, шахрайства, вимагання, займаються контрабандою. Корумпованих зв'язків у них, як правило, немає.

3) Організоване злочинне угруповання -- це вже багаточисленне об'єднання, до якого входять десятки, а то й сотні осіб, котрі активно займаються злочинною діяльністю. Рівень організованості у загальній масі таких угруповань нижчий, ніж в бандах і мафіозних об'єднаннях, хоча наявність дисципліни, ієрархії, підпорядкованості притаманні їм. У них існує керівна ланка з лідерів, котрі посвятили себе злочинній діяльності і визначають її напрямок. За ними стоїть основна маса конкретних виконавців "бойовиків" з певною кримінальною направленістю. Це злочинне угруповання не є монолітним, до його складу входить багато груп різного рівня організованості, чисельністю 5--10 осіб. Вони не лише вчинюють злочини, але й постійно контролюють певну територію (збір данини, вимагання тощо). Часто їх лідери, зібравши достатню суму грошей, вступають у сферу легального бізнесу, поступово переростаючи у мафіозне об'єднання.

4) Банда являє собою форму організованої злочинності, що полягає у створенні озброєної групи, для вчинення злочинів, пов'язаних з нападами на державні та громадські організації, окремих громадян. Вона відрізняється підвищеною суспільною небезпекою, оскільки застосування зброї -- обов'язкова її ознака. Банди відрізняються високим рівнем організованості та беззаперечним підпорядкуванням ватажку. Вони функціонують самостійно, а результатами їх злочинів зазвичай є здобуття грошей, валюти, зброї, антикваріату та інших цінностей.

Деякі кримінологи виділяють три категорії банд, які умовно називають: "класична банда", "спеціалізована банда", "замовники".

Класичним бандам притаманне вчинення таких злочинів, як напади на банки, інкасаторів, магазини, музеї, квартири тощо. Нерідко вони поєднані з убивствами та нанесенням тяжких тілесних ушкоджень. Особливістю спеціалізованої банди полягає у тому, що вона практикується на вчиненні одного, рідко двох видів злочинів. Найчастіше це напади на банки і магазини. Банди типу "замовники" вчинюють злочини на замовлення. Вони малочисельні, їх члени добре підготовлені фізично, озброєні, відрізняються винятковою конспірацією. "Замовники", як правило, не входять до складу злочинних угруповань, хоча можуть мати зв'язки з їх ватажками. Злочини вчинюють за плату.

5) Мафіозне об'єднання. Під терміном "мафіозне" у цьому розумінні є поєднання протиправної і легальної діяльності, використання недоліків економіко-правової системи для одержання незаконних прибутків або присвоєння певних адміністративних повноважень, можливість впливу на органи влади. Таким чином, мафіозне об'єднання -- це злочинне угруповання, яке за ступенем організованості та характером діяльності вийшло за межі власного формування і поєднує як протиправні, так і легальні форми діяльності, впливаючи на державну політику і напрями соціально-економічного розвитку.

Мафіозні об'єднання завжди мають прикриття у вигляді різних комерційних структур, які слугують всякого роду аферам та відмиванню "брудних" грошей, а також тісним корумпованим зв'язкам з представниками органів влади та управління. Для забезпечення захисних функцій вони залучають інші злочинні угруповання. Очолюють мафіозні синдикати кілька чоловік, котрі займають, як правило, однакове положення. Побіля них гуртуються від десятка до сотень членів, які за необхідності залучаються за плату для виконання конкретної "роботи".

Зарубіжні автори виокремлюють загальні риси мафіозних об'єднань. Вони певною мірою можуть характеризувати й інші форми організованої злочинності, але найбільш притаманні саме злочинним синдикатам: їх діяльність носить сталий характер і відбувається на постійній основі; вона завжди має форму нелегального бізнесу та пов'язана з наданням певних товарів і послуг. Кінцева мета мафіозних синдикатів -- отримання величезних прибутків, що досягається шляхом встановлення контролю над окремими сферами суспільного життя. Останнє означає монополізацію відповідних ринків і проникнення за допомогою корупції до органів влади і управління.

Існує й інша класифікація організованої злочинності. Деякі кримінологи виокремлюють групи з низьким, складним і високим рівнем організованості. Проте такий розподіл не завжди вказує на чіткі межі між ними. Майже кожну таку групу можна розглядати як носія багатьох сукупних ознак.

3. Різновиди організованих злочинних угрупувань за чинним Кримінальним Кодексом України

У чинному КК України виділяється ряд злочинних об'єднань, котрі можна було б за їх ознаками віднести до ОЗУ: "організована група" (ч. 3 ст. 28), "злочинна організація" (ч. 4 ст. 28, ст. 255), "транснаціональна організація" (ч. 5 ст. 143), "банда" (ст. 257), "терористична група" (ч. 4 ст. 258), "терористична організація" (ч. 4 ст. 258), "не передбачене законом воєнізоване або збройне формування" (ст. 260).

У ч. 1 ст. 109 КК встановлено кримінальну відповідальність за змову щодо насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади. Раніше у літературі подібну змову, а точніше -- змову з метою захоплення влади (ст. 56 КК України 1960 p.), відносили до ОЗУ⁷. Звісно, вчинення такого діяння передбачає функціонування стійкого злочинного об'єднання. Проте щодо цього у законі прямі вказівки відсутні. Згідно з законодавчим формулюванням ("змова про") можна вести мову про певну налаштованість осіб на спільне вчинення злочину, попередню їх зорганізованість тощо, але аж ніяк не про конкретне злочинне об'єднання. Тому, на мій погляд, немає підстав вказувати на виділення у законі (ст. 109 КК) ще одного виду ОЗУ.

Вищевказані угруповання по-різному, з різним ступенем конкретності відображені у КК України. Дається визначення лише не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань -- у примітці до ст. 260 КК. У визначенні двох форм спільної злочинної діяльності -- вчинення злочину організованою групою (ч. 3 ст. 28) та вчинення злочину злочинною організацією (ч. 4 ст. 28 КК) -- дається розгорнутий перелік ознак цих видів ОЗУ. Стосовно банди у ст. 257 КК вказуються ознаки її озброєності та мета створення. Специфіка транснаціональної організації, яка займається вилученням у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації чи незаконною торгівлею органами або тканинами людини (ст. 143 КК), визначається характеристикою змісту діяльності цього ОЗУ. Нарешті такі види ОЗУ, як терористична група та терористична організація (ст. 258 КК), лише називаються у законі.

Лише щодо організованої групи та злочинної організації у законі виділяються ознаки (зокрема стійкість), що беззаперечно вказують на їх приналежність до розряду ОЗУ. Стосовно інших видів угруповань такого висновку можна дійти лише шляхом різнобічного аналізу змісту норм, що їх передбачають, з урахуванням насамперед характеру злочинів, що вчиняються ними. Зокрема, стосовно терористичної групи та терористичної організації висновок про їх віднесення до ОЗУ підтверджується серед іншого тим, що у ч. 2 ст. 258, що їх передбачає, встановлено відповідальність за вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; отже, зазначені угруповання принаймні не є різновидом такої групи. Про їх специфіку ми можемо судити також за характером діянь, що вчиняються ними, та за спрямованістю їх протиправної діяльності. На стійкий характер воєнізованого формування вказує ознака наявності організаційної структури (військового типу), котра, як правило, притаманна більш розвинутим об'єднанням. Те, що транснаціональна організація є ОЗУ, підтверджується насамперед законодавчим положенням про зайняття нею діяльністю з вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації чи незаконною торгівлею органами або тканинами людини (ч. 5 ст. 143), а не просто про вчинення злочину. Окрім того, термін "транснаціональна" визначає таку масштабність цієї діяльності, котра відповідає лише рівню ОЗУ.

Можливість розгляду як окремих видів ОЗУ вищеназваних злочинних об'єднань, а також озброєної банди та не передбаченого законом збройного формування підтверджується також криміналізацією участі у всіх цих об'єднаннях. Звісно, не було б потреби у такій криміналізації, коли б участь у певній групі була епізодичною і зводилася до участі у вчиненні v складі групи якогось одного злочину. Йдеться про участь як окрему форму злочинної діяльності особи у складі ОЗУ.

Треба зазначити, що в окремих випадках у чинному КК знято невизначеність стосовно характеру окремих видів угруповань, котра була у КК 1960 р. Так, у ст. 392 встановлено відповідальність за організацію з метою тероризування у виправних установах засуджених або нападу на адміністрацію організованої групи, а не просто злочинних угруповань, про які йшлося у КК 1960 р. Проте це -- швидше виняток із правила. У більшості ж випадків злочинні угруповання у законі не описуються, що створює ряд проблем у їх тлумаченні. У продовження усталеної традиції виділення окремих видів ОЗУ в законі робиться здебільшого з урахуванням виду злочинної діяльності, для здійснення якої вони створюються, або якою вони займаються". При цьому конкретні види ОЗУ називаються в окремих статтях Особливої частини, що встановлюють відповідальність за певні види злочину. Така традиція має свої позитивні та негативні аспекти. Позитивним є те, що у окремих випадках ознаки ОЗУ, виділені у законі, наприклад у ст. ст. 257, 260, дають можливість конкретизувати специфіку окремого виду злочинів. Негативне -- те, що законодавець не завжди враховує, що окремі види ОЗУ можуть вчиняти по суті будь-які злочини і "прив'язувати" їх до якогось одного виду недоцільно.

Характер злочинів, для вчинення яких створюється ОЗУ певного виду, нерідко відображається у його назві: "озброєна банда", "терористична група" "терористична організація" тощо. Щоправда, у ряді випадків ми спостерігаємо таку специфіку конструювання конкретних складів злочинів, за якою лише з формальних позицій можна говорити про один вид злочину, з яким пов'язаний певний вид ОЗУ. Такий вид злочину, складний за характером, в реальній дійсності може набувати найрізноманітніших проявів, у тому числі становити діяння, за які встановлюється самостійна кримінальна відповідальність. Прикладом такого злочину може бути бандитизм у формі участі у вчинюваному бандою нападі (ст. 257). Законодавче описання таких складних злочинів досить розмите, тому доволі непросто у теорії та на практиці конкретизувати ту ж участь у вчинюваному бандою нападі (ст. 257) чи участь у складі не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян (ст. 260 КК).

Лише організована група функціонально не пов'язана у законі з певним видом злочину. Вчинення злочину цим ОЗУ утворює кваліфіковані чи особливо кваліфіковані склади різних видів злочинів. Відповідно до пункту 2 ч. 1 ст. 67 КК вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою є також обставиною, що обтяжує покарання незалежно від виду злочину, за який це покарання призначається, якщо, звісно, ця обставина не врахована у законі як конститутивна чи кваліфікуюча ознака якогось конкретного складу злочину.

У чинному КК України (ст. 28) наводяться визначення вчинення злочину організованою групою (ч. 3) та злочинною організацією (ч. 4), у яких відображено ознаки цих двох видів ОЗУ. Ці визначення привертають особливу увагу насамперед тим, що вони наведені у статті Загальної частини поряд з визначеннями вчинення злочину групою осіб та вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Законодавець вперше у вітчизняному кримінальному праві дав визначення форм спільної злочинної діяльності, котрі найчастіше знаходять відображення у статтях Особливої частини, що, безумовно, свідчить про поступальний розвиток законодавчої регламентації відповідальності за таку діяльність. Формулювання цих визначень у Загальній частині означає, що ознаки організованої групи та злочинної організації, закріплені у ч. З та ч. 4 ст. 28, є загальними для всіх видів ОЗУ в Особливій частині, котрі можна віднести до різновиду організованої групи чи злочинної організації. Проте співставити види ОЗУ, названі у ст. 28, з тими, що виділяються у Особливій частині, -- завдання непросте.

Види ОЗУ, виділені в окремих статтях Особливої частини, ніяк не узгоджуються на законодавчому рівні з тими, котрі виділяються у Загальній частині, -- організованою групою та злочинною організацією. Неясно, як співвідносяться ці угруповання з озброєною бандою, терористичною організацією чи терористичною групою, іншими видами ОЗУ -- чи ці інші види є різновидами організованої групи або ж злочинної організації, чи вони є різновидами лише злочинної організації, а чи вони є самостійними видами ОЗУ.

Такою невизначеністю принижується значення норм Загальної частини, у яких наводяться ознаки організованої групи та злочинної організації; зменшуються можливості їх використання саме як загальних норм. Особливо це зауваження стосується норми про вчинення злочину злочинною організацією. Якщо норма, що містить визначення поняття "організована група", так чи інакше кореспондує з рядом норм Особливої частини, що встановлюють відповідальність за вчинення злочину організованою групою, і має загальний характер, тобто з повною підставою може за своїм функціональним призначенням визнаватися нормою Загальної частини, то норма про злочинну організацію не характеризується таким ступенем загальності, оскільки більш-менш кореспондує лише з однією нормою Особливої частини, що закріплена у ч. 1 ст. 255 КК.

Таким чином, різні види організованих злочинних угруповань у Кодексі не приведено до єдиної системи.

Висновки

Підсумовуючи вищевикладсне, можна зробити такі висновки. Кри-міналізація організованої злочинної діяльності має однією із тенденцій розширення кола ОЗУ та загального збільшення кількості норм, у яких ідеться про них. Ці ОЗУ у чинному КК своїм функціональним призначенням мають здебільшого встановлення відповідальності за окремі види діянь, а організована група -- посилення відповідальності за вчинення злочинів. Законодавчою новелою є відображення у Загальній частині двох видів ОЗУ -- організованої групи та злочинної організації, що знаменує появу позитивної тенденції до узагальнення видів та ознак ОЗУ. Суттєвою вадою законодавчої характеристики окремих видів ОЗУ є нечіткість їх описання, відсутність системності у їх відображенні у Кодексі. Зокрема, ніяк не співвіднесені види ОЗУ, що виділені у Загальній частині, з тими, що закріплені у Особливій.

Вищезазначені особливості відображення ОЗУ у чинному КК України зумовлюють потребу їх подальшого дослідження, зокрема предметної характеристики їх загальних ознак та ознак кожного окремо виду ОЗУ; встановлення їх співвідношення, визначення подальших кроків на шляху вдосконалення їх описання у нормах кримінального права.

Список використаної літератури

злочинний угруповання кримінальний правовий

1. Єфремов С. О. Організоване злочинне угрупування як вид злочинного об'єднання // Вісник Академії праці і соціальних відносин. - 2003. - № 1. - С. 11--16.

2. Єфремов С. О. Різновиди організованих злочинних угрупувань // Вісник Прокуратури. - 2003. - № 8. - С.53-58.

3. Криминология / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой, Г. М. Миньковского. -- М., 1998.

4. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / І. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман; За ред. І. М. Даньшина. -- Харків, 1999.

5. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн. Особлива частина / Ю. В. Александров, А. П. Гаврилишин, О. М. Джужа та ін. / Під заг. ред. О. М. Джужи. -- К., 2000.

6. Литвак О. М. Державний вплив на злочинність. -- К., 2000.

7. Мельник М. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. -- К., 2000.

8. Организованная преступность / Под ред. А. И. Долговой -- М., 1998.

Размещено на Allbest.ru