У Верховній Раді України було обговорено нагальні заходи з попередження гендерного насилля в Україні. У слуханнях брали участь народні депутати України, представники Кабінету Міністрів, дипломатичного корпусу та громадських організацій. Міністр у справах сім'ї, молоді та спорту Юрій Павленко повідомив, що на 25 листопада заплановано Всеукраїнську акцію проти гендерного насильства, щоб "на повний голос сказати рішуче "ні" всім формам насильства, дискримінації, приниженню людської гідності". Зазначено, що саме проблема насильства в сім'ї стає причиною таких негативних явищ, як бездоглядність і безпритульність дітей; зростання кількості розлучень, жебракування. Юрій Павленко констатував, що вся робота з попередження насильства в сім'ї сьогодні спрямована переважно на організацію допомоги потерпілим із застосуванням санкцій проти агресора. Однак це є подоланням наслідків учиненого насильства. А попереджувальних заходів для стримання насильства в родинах немає. Також вітсутня достовірна статистика випадків гендерного насильства. За узагальненою інформацією, протягом першого півріччя 2006 року офіційно зареєстровано близько 90 тис. актів насильства в сім'ї. Ухвалено понад 62 тисячі судових рішень про притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності. Зокрема, накладено понад 50 тис. штрафів, що становить 80,5% від загальної кількості. Ухвалено 6 тис. рішень про адміністративний арешт, аби 10,3% від загальної кількості. 335 осіб засуджено до виправних робіт. За наданою МВС інформацією, на обліку перебуває понад 85,7 тис. осіб (із них понад 73,5 тис. - чоловіки), які вчинили насильство в сім'ї. Цього року взято на облік майже 65 тис. осіб. Із них: за фізичне насильство - 29,8 тис., психологічне - 16,5 тис., економічне - 1,7 тис. осіб. З метою попередження насильства в сім'ї винесено 60,9 тис. офіційних попереджень і 4,8 тис. захисних приписів. 90% злочинів, пов'язаних з насильством у родинах, спрямовані проти жінок. Збільшується кількість випадків насилля над дітьми. Репресивні заходи також принесли результат. У 2006 році на 19,6 відсотка зменшилася кількість умисних убивств і тяжких ушкоджень, скоєних у сімейному середовищі.

Зміна типу економічного господарювання в нашій країні спричинила необхідність формування в суспільстві економічних механізмів і поглядів на ринкові реформи з позиції результативності та відповідності принципам соціальної справедливості. Важливе значення у підвищенні ефективності економіки має проблема поглиблення теоретичного обґрунтування й удосконалення механізму функціонування системи оподаткування.

Отримуючи недостатній рівень податкових надходжень, держава не в змозі забезпечити належні суспільні блага. Це, в свою чергу, знижує готовність економічних суб'єктів сплачувати податки, що відтворює ситуацію дефіцитності ресурсів. У держави виникає спокуса спрямувати свої зусилля на фіскально-репресивні заходи з метою запобігання ухилень від сплати податків, що сильніше знижує її суспільну корисність. "Корені” зазначеної проблеми містяться у значній питомій вазі умовно-фіксованих витрат у загальних витратах на продукування суспільних благ (утримання системи державного управління, правоохоронних структур, систем освіти та охорони здоров'я та потребують певної частки коштів незалежно від практичного обсягу послуг, які надаються ними). Ці витрати диктують нижню межу податкового навантаження, яке може існувати в економіці. Така межа є досить високою, про що свідчить значна частка коштів, що перерозподіляється нині через державний бюджет у країнах Центральної та Східної Європи. В Україні ця частка є значно нижчою за показник наведених країн, що й відбилося на занепаді системи державних послуг. Зниження обсягів бюджетних видатків нижче за величину умовно-фіксованих витрат призвело до того, що погіршення якості суспільних благ відбувалося навіть за підвищення рівня податкового тиску. Це, власне, й обумовило суперечність між фіскальною сферою та бізнесом.

Більше того, надзвичайно високі ставки податків на прибуток, інші види податкових відрахувань детермінують не тільки вимивання оборотних коштів і "тінізацію" економіки, а й переміщення діяльності суб'єктів підприємництва в інші країни, де податкова політика формується на більш оптимальних засадах.

Як свідчать дані, протягом 1997-2000 рр. реальні обсяги надходжень податків до зведеного бюджету України постійно зменшувались, що пояснюється як відносно високими темпами інфляції, так і зниженням протягом цього часу податкового навантаження на економіку. Водночас економічне піднесення, яке почалося з кінця 1999 р., та низькі темпи інфляції (+6,1 %) сприяли реальному зростанню податкових надходжень у 2001 р. У 2002 та 2003 рр. надходження продовжували зростати за рахунок як дії двох попередніх факторів, так і суто фіскальних чинників (непрямим свідченням чого є певне зростання частки податків у ВВП за результатами 2002-2003 рр.).

У 2004 році до держбюджету надійшло понад 33,7 млрд. грн. від сплати податків. Варто зазначити, що майже за всіма видами платежів досягнуто приросту надходжень, порівняно з попереднім роком. Зокрема, з податку на додану вартість цей показник становив 1,6 млрд. грн. (надходження зросли в півтора рази); з податку на прибуток підприємств - 3 млрд. грн. (надходження зросли на 23 %); з акцизного збору з вироблених на території України товарів - 1,4 млрд. грн. (надходження зросли на 31 %). Податку з доходів фізичних осіб у 2004 р. зібрано 13,2 млрд. грн., що на 9,9 % перевищує заплановані показники. Це, безумовно, позитивний результат на фоні очікуваного багатьма експертами та керівниками регіонів невиконання завдань з мобілізації надходжень від податку з доходів фізичних осіб в умовах дії єдиної ставки оподаткування у розмірі 13 % (однієї з найнижчих ставок у світі).

За вісім місяців поточного року податкові органи забезпечили надходжень до Державного бюджету України на суму понад 50,0 млрд. грн., що на 70 % більше, ніж за відповідний період минулого року. Якщо минулого року добровільність сплати податків була на рівні 40-50 відсотків, то зараз підвищилася до 70-80. Забезпечено збір ПДВ у розмірі 14,6 млрд. грн. (10,4 млрд. грн. - у відповідному періоді 2004 р.). При цьому слід зауважити, що перевиконання показника по надходженню від ПДВ зумовлено неповним відшкодуванням податку на додану вартість [2].

Цьому посприяли дії, спрямовані на зниження податкового навантаження одночасно з розширенням бази оподаткування. Це, зокрема, ліквідація економічно необґрунтованих пільг, наданих законодавством окремим галузям чи суб'єктам підприємницької діяльності, які є дискримінаційними стосовно інших платників.

Слід зазначити, що в той час, коли своєчасне та повне стягнення податків до бюджету держави є однією з найгостріших і найактуальніших проблем сучасного соціально-економічного життя країни, конституційного обов'язку сплачувати податки і збори дотримуються не всі платники.

Сучасний стан правопорушень, що вчинюються у сфері оподатковування, характеризується високим рівнем кримінального професіоналізму, постійним удосконалюванням правопорушниками механізму вчинення таких діянь, участю в злочинних групах представників влади, у тому числі працівників правоохоронних органів.

Аналіз криміногенних процесів і негативних явищ у сфері оподаткування свідчать, що ділки "тіньового" бізнесу використовують у своїй злочинній діяльності складні багатоступеневі схеми та механізми, які наносять державі значних збитків та дозволяють їм уникнути відповідальності. Правопорушники розробляють нові технології та шахрайські схеми, які дають змогу регулювати ціни у зовнішньоекономічній діяльності, накопичувати та вивозити капітал, мінімізувати податки, легалізувати доходи, одержані злочинним шляхом. У відповідь на податкові репресії та фінансову кризу вітчизняні підприємці неминуче вигадують все нові й нові схеми виживання. Злочинні фінансові схеми ухилення від оподаткування, способи злочинної діяльності постійно змiнюються та удосконалюються. Для пiдготовки до вчинення злочину та приховування його слiдiв злочинцями застосовуються рiзноманiтнi заходи, що полегшують скоєння ухилень вiд сплати податкiв та унеможливлюють їх виявлення податковими органами.

Аналіз результатів роботи податкової міліції свідчить, що кількість викритих ними злочинів у сфері оподаткування постійно збільшувалась і у 2000 році досягла рівня понад 14,2 тис. Починаючи з 2001 року, цей показник почав поступово зменшуватися і у 2003 склав 9,3 тис., у 2004 р. - 7,7 тис., а за 10 місяців 2005 року - близько 5,6 тис. злочинів [2]. Із виявлених ухилень від сплати податків у поточному році понад 95 % становить несплата податків в особливо великих розмірах.

Протягом 1999-2004 рр. у сфері оподаткування викрито майже 70 тис. злочинів. Це свідчить про вигідність їх вчинення та накопичення надприбутків злочинцями і як наслідок завдання бюджету України значної шкоди.

Із загальної кількості розслідуваних і направлених до суду упродовж 2002-2004 років кримінальних справ лише один відсоток або 37 справ стосується організованих злочинних груп. Тому і за результатами судового розгляду таких справ менше половини притягнутих осіб засуджені до позбавлення волі.

В минулому році виявлено 27 ухилень від оподаткування, скоєних у складі ОГ і ЗО. Злочинності у сфері оподаткування, в тому числі й в організованих формах, сприяють причини як соціально-економічного, так і правового характеру. Серед перших можна виділити уже відзначений високий рівень оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності, довготривалу економічну кризу, високий рівень безробіття, зволікання з виплатою зарплати, пенсій, тощо. А до кримінальної відповідальності, як свідчать дані, притягуються службові особи невисокого рангу, у переважній більшості - керівники і головні бухгалтери підприємств. Разом з тим, поза дією кримінальної юрисдикції залишались організатори конкретних злочинних схем і корумповані чиновники, які сприяли злочинній діяльності.

Значно складнішою стала структура операцій, що здійснюються злочинцями, у тому числі організованими групами та злочинними організаціями, з метою ухилення від оподаткування, отримання надприбутків та укриття джерела походження цих коштів. Ухилення від сплати податків на сьогодні є одним з основних каналів незаконного збагачення, а постійне збільшення кількості зареєстрованих підприємств, їх реорганізація не дозволяють податковим органам належним чином здійснювати дієвий контроль за результатами їх фінансово-господарської діяльності, обчисленням та сплатою податків, зборів і інших обов'язкових платежів.

Все вищенаведене сприяє розбещенню корумпованих службовців і втягує в протиправну діяльність нових посадових осіб. Маючи можливості для свавілля, чиновник, який отримує невелику заробітну платню, не завжди може утриматися від спокуси скористатися цим. Тому серед державних службовців та посадових осіб поширені такі правопорушення як хабарництво, зловживання службовим становищем, які є підґрунтям корупції.

Як свідчить статистика, переважна більшість підприємств України порушують податкове законодавство. Велика частка цих порушень пов'язана з недосконалістю законодавства та постійним внесенням змін до нього. Дійсно, для більшості українських підприємців, особливо малих та середніх, які починають свою діяльність, передбачено занадто багато податків. Але, досвід країн з розвиненою ринковою економікою, в яких податковий тиск не менше свідчить, що і за таких умов економіка успішно функціонує, а малий та середній бізнес процвітає. Українські ж підприємці віддають перевагу діяльності в "тіні”. Перспектива спілкування з представниками державних контролюючих органів лякає багатьох підприємців набагато більше можливого покарання за ухилення від сплати податків.

Аналiз викритих злочинiв у сфері оподаткування свiдчить, що найбільшого поширення набула несплата податку на додану вартість та податку на прибуток.

Центр соціального прогнозування (ЦСП) провів у 58 населених пунктах України дослідження з метою з'ясувати відношення населення до хабарництва.

У результаті дослідження виявилося, що українське населення в більшості не вважає корупцію головною проблемою країни. Лише 15% опитаних упевнені, що корупція є проблемою номер 1 для українського суспільства. 28,4% респондентів вважають, що дати гроші чиновникові за позитивне рішення якого-небудь питання - це не хабар, а "нормальна оплата послуг".14% опитаних займають "гнучку" позицію: хабар - це ненормально в принципі, але дати хабар у конкретній ситуації - явище "цілком нормальне".

Майже всі (95,5%) вважають, що з корупцією необхідно боротися. У той же час 43% опитаних твердо переконані, що це марна справа. Близько 80% респондентів зізналися, що для рішення серйозних проблем іноді приходиться "доплачувати" і робити подарунки. 62,7% респондентів вважають, що вирішити серйозну проблему без хабара неможливо. При цьому 59,2% опитаних твердо вірять: усе можна вирішити і без хабарів.

Показова ситуація складається в бізнес колах. Дослідження показало, що деякі бізнесмени планують на кожен місяць. обсяг хабарів. Найчастіше їхня величина досягає 30% від доходу фірми.

Дослідження з'ясувало, що середній рівень корумпованості по Україні складає 0,305 (+1,000 - абсолютна корумпованість, - 1,000 - зовсім некорумпований орган). А найбільш корумпованим органом українці вважають ДАІ.

Як саме карається дача й одержання хабара респонденти мали дуже неясну уяву. Дрібне хабарництво українці оцінюють позитивно, як механізм швидкого рішення повсякденних проблем.

Відповідно з матеріалами проведеного дослідження, корупція розуміється українцями, як якась система обігу великих хабарів, властива переважно "верхам". У той же час, дрібне хабарництво хоч і розуміється як одна з форм корупції, оцінюється опитаними нейтрально або навіть позитивно, як механізм швидкого рішення повсякденних проблем.

У групу надвисокого рівня корумпованості потрапили ДАІ, міліція, депутати парламенту, судді, податкова міліція, адміністрація президента, уряд, місцеві влади, органи утворення, політичні партії, армія і прокуратура.

Засоби масової інформації, адміністрації комунальних підприємств і соціальних установ, приватні підприємці і профспілки віднесені до середнього рівня корумпованості.

До інститутів з низьким ступенем хабарництва опитані віднесли тільки церкву і релігійні організації.

За результатами опитування більшість населення виступає за репресивні заходи боротьби з корупцією і, насамперед, - по відношенню до високопоставлених хабарників.

Проблеми протистояння організованій злочинності, що набуває транснаціонального характеру, неодноразово обговорювалися на міжнародних форумах і наукових конференціях. У довідковому документі до Всесвітньої конференції з організованої злочинності зазначено: "Правоохоронні органи, прокурори і судді вважають, що визнання конкретним злочином участь у діяльності будь-якої злочинної організації дало їм могутній засіб для боротьби зі злочинними організаціями. Численні акти обвинувачення, винесені у США на основі закону RICO, та позитивні наслідки застосування ст.416 bis KK Італії дозволяють припустити, що поширення цих категорій на інше внутрішньодержавне законодавство може дати певні переваги" [13].

Вважаю таку тенденцію кримінального законодавства і практику його застосування небажаною, бо вона здатна породити свавілля, якого досить було у нашій вітчизняній історії. До чого це призвело, відомо.

Визнаючи підвищену соціальну небезпеку організованої злочинності, не слід занадто її перебільшувати та вважати репресивні заходи єдиним порятунком. Принцип "краще запобігти, ніж карати" повинен зберігатися і у справі протидії організованій злочинності. Не слід забувати, що далеко не всі організовані злочинні групи є кланово-мафіозними формуваннями. Запобігання організованій злочинності здійснюється головним чином оперативно-розшуковими засобами за допомогою громадськості, ЗМІ та інших соціальних інститутів. Боротьба з цим злом не обіцяє легких та гучних перемог.

Стаття 6 Закону "Про організаційно-правові засади боротьби з організованою злочинністю" передбачає пріоритетні напрями діяльності спеціальних оперативних підрозділів.

Комплексною цільовою програмою боротьби зі злочинністю на 1996-2000 pp. доручалося Національному банку, Міністерству фінансів, Генеральній прокуратурі, Держмиткому та Держкомкордону України до кінця 1996 р. розробити механізм виявлення та активної протидії "відмиванню брудних коштів і майна" (п.44). Завдання було дуже важливе, але у визначений термін - нереальне. У квітні 1997 р. це офіційно визнано і тільки у січні 2003 р. законодавчо вирішено.

Спеціально-кримінологічні заходи, передбачені Законом "Про боротьбу з організованою злочинністю" та затвердженими Президентом України названою Комплексною цільовою програмою та новою Програмою на 2000-2005 pp., не претендують на створення вичерпної антимафіозної програми в Україні на наступні роки. Частково вони виконані, деякі інші виявилися не досить ефективними або не реальними, інші - застаріли.

Проблема пошуку ефективніших засобів державного впливу на організовану злочинність залишається актуальною і обговорюється не лише фахівцями-кримінологами. Слід визнати, що у дискусіях беруть участь, головним чином, філософи, політологи, економісти, фахівці кримінального права, серед яких панує догматичне бачення проблеми. Заходи, які пропонують економісти, соціологи і політологи, мають характер загально-соціального розвитку.

Значення реформ у стриманні злочинності сумнівів не викликає, але вони не мають спеціального антикримінального спрямування і не є предметом цього дослідження. Правознавці-кримінологи панацею від організованої злочинності вбачають у посиленні і поширенні кримінальної репресії. А тому є сенс обмежитися розглядом лише засобів спеціально-кримінологічного запобігання організованій злочинності, тобто такого, яке здійснюється з метою стримання злочинної діяльності організованих груп. Йдеться про економічні реформи, культуру, освіту, соціальний захист населення тощо.

3. Вплив репресивних заходів на стан злочинності в зарубіжних країнах