Амністії: позитивні та негативні сторони

Профілактика злочинів як довгострокова орієнтація держави у сфері боротьби зі злочинністю. Покарання за вчинений злочин як один із засобів боротьби зі злочинністю. Звільнення особи від відповідальності за злочин, особливості застосування амністії.

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 17.10.2012
Размер файла 59,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Амністії: позитивні та негативні сторони

Зміст

  • Вступ
  • 1. Кримінальна політика і профілактика злочинів
  • 2. Справедливе покарання за вчинений злочин як один із засобів боротьби зі злочинністю
  • 3. Амністії: позитивні та негативні сторони
  • Висновки
  • Використана літератураї

Вступ

Із розвитком людства діяльність, яка здійснюється у сфері охорони правопорядку, зазнала значних змін. Найважливішою з них є та, що міри кримінального покарання почали співвідноситися із заходами запобігання злочинам, до того ж у багатьох країнах світу, зокрема й в Україні, цим заходам надають пріоритетне значення. Уперше проблему запобігання злочинам підняв один із засновників кримінології - італієць Ч. Беккарія у своїй книзі "Про злочини і покарання", що вийшла у світ 1764 р.

Основним напрямком у діяльності суспільства на всіх етапах його історичного розвитку в боротьбі зі злочинністю має бути профілактика злочинів. Ця проблема вже багато років привертає увагу як урядів держав, так і громадськість. Високий рівень злочинності робить проблему профілактики злободенною та актуальною в усьому суспільстві (в широких колах учених-правознавців, філософів, кримінологів і практичних працівників правоохоронних органів та, насамперед, працівників органів внутрішніх справ).

Якщо кримінальне покарання впливає на злочинність через дію на особу злочинця, то запобіжні заходи спрямовані на усунення чи нейтралізацію причин і умов злочинності. Тож запобіжна діяльність за змістом, масштабами заходів і кількістю суб'єктів, що беруть у ній участь, є ширшою та багатшою, ніж практика застосування кримінального покарання.

1. Кримінальна політика і профілактика злочинів

У юридичній літературі й серед практичних працівників поруч із терміном "профілактика", використовуються терміни "запобігання", "припинення", що не завжди однаково тлумачаться. У практичній діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю кожен з цих термінів набув свого професійного значення. Характерно, що одні автори висловлюють думку, що ці терміни збігаються між собою за змістом, інші - що вони є близькими, ще інші - що найбільш загальним і ємним поняттям є термін "попередження злочинності", "тому що він охоплює всі сфери, види та рівні боротьби зі злочинністю". Існують й інші думки з цього приводу.

Профілактика злочинів є довгостроковою орієнтацією держави у сфері боротьби зі злочинністю. Досягнення цієї мети забезпечується правовими засобами, передовсім, тими, яким притаманні принципи гуманізму, що перебувають у розпорядженні державних органів, зокрема, правоохоронних, до системи котрих належать і органи внутрішніх справ.

Отже, профілактика злочинності - це багаторівнева система державних та громадських цілеспрямованих заходів щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов злочинності.

Розмежувати поняття "запобігання", "припинення" та "профілактика", зважаючи на граматичні розбіжності, за допомогою словників майже неможливо. Та, щоб здійснити системний підхід до недопущення вчинення злочинів, украй необхідна чітка диференціація вказаного понятійного апарату.

Отже, з практичного погляду запобігання злочинності можна поділити на профілактику й припинення. Профілактика є розширеною, довгостроковою системою заходів.

Профілактика злочинності - це багаторівнева система державних і громадських цілеспрямованих заходів щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов злочинності.

Аналогічне визначення цієї дефініції подається в обговореному 12 травня 1998 р. Верховною Радою України в другому читанні проекту Закону України "Про профілактику злочинів", у ст.1 якого зазначається, що під профілактикою злочинів слід розуміти здійснення системи заходів, спрямованих на виявлення й усунення причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів.

Таке тлумачення набуло поширення в практиці органів внутрішніх справ. До 1991 р. у структурі органів внутрішніх справ існували відділи (відділення) профілактики, що координували всі форми спеціально-кримінологічного запобігання.

Не можна також ігнорувати етимологію розглядуваних слів, які мають різні значеннєві відтінки. "Профілактика" - поняття, що перейшло в кримінологію з медичної практики масових щеплень проти хвороб, санітарного контролю за станом питної води, їжі тощо. При цьому не мається на увазі можлива хвороба конкретного індивіда. Так само доречно вважати кримінологічною профілактикою усунення криміногенних факторів (причин та умов) безвідносно до конкретного злочинного зазіхання, котре чинить хто-небудь. Інша справа - припинення. Це слово відображає негативну оцінку події, котрої намагаються уникнути, й адресний активний характер запобіжних дій. Припиняється лише те, що вже почалося, тобто мова йде про протидію початковій злочинній діяльності [5. с.141].

Виходячи з цього, профілактика - це діяльність з усунення, нейтралізації чи ослаблення факторів, які породжують злочинність або сприяють їй. Вона, звичайно, має безособовий характер, тобто не має на увазі конкретне злочинне зазіхання, хоча може здійснюватися й на індивідуальному рівні: надання допомоги особі в працевлаштуванні, що звільнилася з місць позбавлення волі, лікування від наркоманії тощо. Профілактика забезпечується за допомогою запобігання криміногенним ситуаціям, їх усунення, ослаблення дії криміногенних факторів і їх нейтралізації, захисту можливих об'єктів від зазіхань, правової та кримінологічної пропаганди серед населення.

Припинення полягає в діях, спрямованих на зупинення злочинної діяльності, що вже почалася, та на недопущення настанню злочинного результату. Так, дільничний інспектор міліції, беручи до уваги колишні судимості зловмисників та інші обставини, для одержання безперечних доказів вирішив затримати квартирних злодіїв після того, як вони проникнуть у приміщення.

На відміну від профілактики та запобігання злочинам, припинення не звільняє від кримінальної відповідальності за замах на злочин і тим паче закінчене злочинне зазіхання [5. с.148].

Ця обставина викликає в деяких кримінологів сумнів: яке ж це запобігання, якщо злочин вчинений і винна особа понесла за нього кримінальну відповідальність. Однак ця діяльність має на меті не тільки скоротити кількість засуджених, але і зменшити збитки від злочинності.

До того ж відомо, що багато складів злочинів сконструйовані в законі таким чином, що шкідливі наслідки протиправних дій винесені за межі складів. Це, так звані, злочини з усіченим складом - бандитизм, розбій та ін.

Слід зауважити, що заходи недопускання та припинення застосовуються до особи, котра робить спробу чи вчиняє конкретний злочин.

Недопущення - це система заходів, яка застосовується на стадії готування до вчинення злочинів, що спрямована на перешкоджання здійсненню злочинного наміру конкретною особою. Припинення є системою заходів, які застосовуються на стадії замаху на вчинення злочину з метою відвернення злочинного результату.

Виходячи із вище зазначеного, запобігання є діяльністю держави та суспільства, спрямованою на утримання злочинності на можливо мінімальному рівні через усунення її причин й умов, а також на недопущення та припинення конкретних злочинів.

Здійснення політики у сфері запобігання злочинності повинне ґрунтуватися на певних принципах. До основних принципів запобігання злочинності належать:

гуманізм;

наукова обґрунтованість;

законність;

економічна доцільність;

диференційованість;

своєчасність;

плановість;

комплексність.

Принцип гуманізму полягає в тому, що профілактика як особливий вид діяльності, зазвичай, пов'язана із завданням конкретним особам позбавлень та правообмежень і спрямована на запобігання злочинам з боку конкретних осіб [7. с.128].

Профілактична діяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за допомогою яких вивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови, що впливають на її територіальні особливості, тощо. За допомогою таких досліджень конкретизуються завдання й об'єкти профілактики, основні напрями та засоби запобіжного впливу, коло суб'єктів. У цьому виявляється принцип наукової обґрунтованості.

Важливе значення для ефективної запобіжної діяльності має принцип законності. Правові основи профілактики повинні регламентувати її основні напрями й форми, компетенцію суб'єктів, підстави для застосування заходів індивідуально-профілактичного впливу, а також передбачати гарантії захисту прав і законних інтересів осіб, стосовно яких вони здійснюються.

Принцип економічної доцільності полягає в тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно брати до уваги майбутні витрати на заплановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість.

Принцип диференціації - врахування специфіки факторів, які детермінують злочинність через криміногенний уплив на особу, а також індивідуальні особливості правопорушників.

Своєчасність - проведення превентивних заходів, які б не дали можливості скоїти злочин.

Плановість - полягає у здійсненні профілактичної діяльності за відповідною програмою, а не спонтанно.

Комплексність - використання різноманітних форм, методів і засобів запобігання, спрямованих не тільки на злочинність, а й на ті соціальні, економічні, політичні, духовні та інші фактори, що її зумовлюють.

Розкрити з достатньою повнотою зміст профілактики злочинів можна лише за умов взяття до уваги й аналізу функцій, що вона виконує, а також цілей і завдань, які стоять перед нею.

Тож розглянемо функції профілактики злочинної дії.

Охоронна - профілактика злочинів, яка спрямована на недопущення протиправної поведінки, тобто захист суспільних інтересів і соціальних цінностей особи та держави від злочинних посягань.

Регулятивна - профілактика покликана забезпечити таку поведінку людей, яка б відповідала спеціальним вимогам, закріпленим у нормах права.

Виховна - оскільки призначення профілактики полягає не в примусі, а в переконанні, тобто не в тому, щоб покарати,

а в тому, аби виховати особу, котра не припускала б вчинення злочинів.

Ідеологічна - полягає в забезпеченні загальної ідейної спрямованості запобіжних заходів, ідеологічному обґрунтуванні їхнього змісту, правильному визначенні шляхів, форм і методів практичної діяльності.

Прогностична - дає змогу намітити пріоритетні напрямки в боротьбі зі злочинністю.

Профілактика злочинів має свої цілі. Вони конкретизуються на різних етапах розвитку суспільства, а також залежно від її напрямків, рівнів і видів.

Основні цілі профілактики такі:

обмеження дії негативних явищ і процесів, пов'язаних зі злочинністю;

усунення (нейтралізація) детермінант злочинних проявів;

ліквідація криміногенних факторів у мікросередовищі особи, що формують її антисуспільну позицію та мотивацію злочинної поведінки;

превентивний уплив на особу, котра за своїм антисуспільним способом життя здатна скоїти злочин.

Виходячи зі вказаних цілей, завдання профілактики злочинів такі:

виявлення й аналіз явищ, процесів, обставин, які є детермінантами злочинів;

вивчення чинників, які призводять до формування особи злочинця та реалізації злочинних намірів;

встановлення кола осіб, від яких можна очікувати скоєння злочинів, і цілеспрямований профілактично-виховний уплив на них;

усунення чи нейтралізація криміногенних факторів на індивідуальному рівні.

Залежно від ієрархії причин і умов злочинності розрізняють три основних рівні запобігання їй: загально-соціальний, соціально-кримінологічний та індивідуальний [7. с.58].

Загально-соціальний рівень (загальна профілактика) охоплює діяльність держави, суспільства та їхніх інститутів, яка спрямована на розв'язання суперечностей у галузі економіки, соціального життя, в моральній сфері тощо. Цю діяльність здійснюють різні органи державної влади й управління, громадські організації, для яких функція запобігання злочинності не є основною чи професійною. Профілактика є успішною завдяки ефективній соціально-економічній політиці загалом.

Загально-соціальна профілактика злочинності пов'язана з найбільш значущими й довгостроковими видами соціальної діяльності та здійснюється в процесі рішення широкомасштабних соціальних завдань. Вирішення суперечностей суспільного розвитку, його проблем і труднощів, помилок у соціальному управлінні є водночас економічною, політичною, ідеологічною, соціально-психологічною та правовою основою для усунення, послаблення та нейтралізації процесів і явищ, які детермінують злочинність.

До загально-соціальних заходів профілактики злочинності належать: зміни в соціально-економічній сфері, спрямовані на підвищення життєвого рівня членів суспільства, поліпшення умов їхнього життя. Стабілізація процесів в економіці та на споживчому ринку, підвищення платоспроможності широких верств населення сукупно є передумовами запобігання економічній та іншим видам злочинності.

Скороченню побутової, насильницької та іншої злочинності сприяють заходи щодо вирішення житлової проблеми, зміцнення сім'ї, поліпшення умов праці й побуту жінок, охорона материнства та дитинства, організація дозвілля тощо [7. с.132].

Загально-соціальна профілактика реалізується за допомогою державних планів економічного й соціального розвитку. Такі плани складаються як на державному, так і на регіональному рівнях. Профілактичне значення такого плану полягає в тому, що він передбачає стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни (регіону), зважаючи на можливі криміногенні наслідки від реалізації закладених у нього заходів. За допомогою такого плану досягається єдність упливу на загально-соціальні причини злочинності всіх запобіжних заходів: економічних, соціальних, ідеологічних, культурологічних, технологічних та ін.

Спеціально-кримінологічний рівень (кримінологічна профілактика) полягає в цілеспрямованому впливові на криміногенні фактори, пов'язані з певними видами та групами злочинної поведінки, наприклад, насильницькою чи економічною злочинністю. Такі комплекси специфічних причин й умов злочинної поведінки усуваються або нейтралізуються в процесі діяльності відповідних суб'єктів, для яких профілактична функція є виконанням їхніх основних професійних завдань.

Спеціально-кримінологічне запобігання має на меті не допустити здійснення реально можливих злочинів, а якщо вони почали відбуватися, то зупинити їх на ранній стадії. Важливою ділянкою запобіжної діяльності є виявлення та усунення, так званих, криміногенних факторів. При цьому, зазвичай, використовуються не тільки організаційні, правові й оперативно-розшукові заходи, але й економічні, педагогічні та медичні тощо.

На рівні спеціальної профілактики мета боротьби зі злочинністю, певними її видами й конкретними злочинами визначена як єдина чи головна для відповідних заходів соціального контролю, соціальної реабілітації та правоохоронної діяльності. Розробка й реалізація заходів спеціальної профілактики прямо зумовлена наявністю злочинності, її рівнем і характером, впливом криміногенних детермінант.

Спеціально-кримінологічна профілактика здійснюється у формі відомчих і міжвідомчих планів або програм підсилення боротьби зі злочинністю. У них передбачається система заходів, спрямованих на профілактику конкретних видів і груп злочинності, злочинності взагалі, злочинності на певній території (держава, регіон). Передбачувані програми заходів реалізуються через взаємодію та взаємоузгодженість діяльності суб'єктів профілактики. Безумовно, ефективність запобігання злочинам залежить від узгодженості програми боротьби зі злочинністю з концепцією державного плану економічного та соціального розвитку країни.

Для подолання негативних явищ, притаманних перехідному етапу громадського розвитку на засадах демократії визначена стратегія, яка має бути здійснена протягом 2000-2008 pp. Серед ряду завдань першого етапу (2000-2001 pp.) має відбутися утвердження ефективної ринкової економіки на засадах здійснення радикальних економічних, правових та організаційних заходів, які б рішуче обмежили корупцію та тіньову діяльність.

Успішне здійснення політики соціального і економічного зростання потребує додаткових заходів, спрямованих на стимулювання підприємницької діяльності та забезпечення її надійним правовим і реальним захистом.

Корупція, тіньова економіка та інші види організованої злочинності завдають суспільству дуже великих невідшкодованих втрат. Тільки в позабалансовому грошовому обігу країни знаходиться 8,6 млрд. гривень, або 44,4% загальної суми. Разом з цим триває зубожіння багатьох верств населення, зростає почуття безвихідності, втрачається віра в краще майбутнє, що викликає виплеск правопорушень і злочинності. Кардинально послабити такий стан суспільства взагалі і особи - зокрема можливо лише при створенні належного клімату, який би забезпечував матеріальні і соціальні потреби людини [5. с.241].

Серед ряду заходів належне місце мають знайти питання щодо надійного правового захисту усіх форм власності і господарювання, з якими завжди пов'язана особа або група осіб. Ми поділяємо погляди на те, що діяльність правоохоронних органів має бути спрямована головним чином на профілактику злочинності. Але в період її масового поширення запобіжних заходів буде недостатньо, тому силові методи не слід послабляти, оскільки такі дії негативно позначаться на загальній справі боротьби зі злочинністю. Ця проблема ще на тривалий час розвитку українського суспільства є і залишатиметься не тільки актуальною, але й злободенною.

Правопорушення будь-якого ступеня тяжкості практично завжди призводить до негативних фізичних, моральних і матеріальних наслідків для конкретної особи. Правоохоронним, судовим та іншим державним органам влади доводиться вирішувати питання, пов'язане з визначенням витрат скоєного злочину. Ця проблема далеко не проста. Як засвідчують дослідження, витрати, які супроводжують злочинну справу, дуже високі, що лягає важким тягарем на державу, а в кінцевому результаті - і на все суспільство.

Отже, навіть при скромних добових витратах держави на формування особи - 13,56 грн., у сукупності - 116 455 грн. це складається в чималі грошові дотації, які б мали сприяти гармонізації громадської поведінки людини. На жаль, значна частина суспільства в Україні цього не усвідомлює і вчинює злочинні діяння, чим практично перекреслює попередню про неї турботу.

Подальші дослідження щодо визначення вартості злочину обумовили необхідність здійснення аналізу факторів, котрі дозволяють простежити діяльність і витрати держави на об'єкти, пов'язані з трудовою діяльністю осіб, профілактикою правопорушень, майновими, фізичними, психологічними та іншими витратами і збитками [10. с.25] (табл.1.1).

Таблиця 1.1 - Грошові витрати на особу в працездатний період залежно від її суспільного становища

Показник

Потерпілий

Правопорушник

Правоохоронець

Разом

Відсоток витрат

Трудова та інша діяльність

13556

10012

19458

43026

61,2

Витрати на профілактику злочинності, грн.

3026

2096

5283

10405

14,8

Інші витрати, збитки усього, грн.

15600

-

1300

16900

24,0

У тому числі: майнові

5000

-

700

5700

8,1

Фізичні, психологічні

3600

-

600

4200

6,0

Упущена вигода

7000

-

-

7000

9,9

Разом, грн.

32182

12108

26041

70331

100

Частка, %

45,8

17,2

37,0

100

-

Тривалість, дні

9130

5480

9130

23740

-

Витрати у розрахунку на добу, грн.

3,52

2,21

2,85

2,96

-

Протягом трудової діяльності суб'єктів, які можуть бути причетними до кримінальної справи, частину витрат держава також бере на себе. Працездатний період потерпілих та правоохоронних осіб визначено в 25 років, правопорушника на волі - у 15 років. При визначенні витрат за цей час до уваги було взято медико-санітарні заходи, державну підтримку по оплаті житла, комунальних та інших послуг (оздоровлення тощо). Як засвідчують показники, наведені в таблиці, вони в цілому досить відчутні. У розрахунку на кожну добу вони складають 1,48-2,13 грн., що загалом становить від 10 тис. грн. (правопорушник) до 13,6 тис. (потерпілий) та 19,5 тис. грн. (правоохоронці).

Що ж до витрат на профілактичні заходи злочинності, то вони занадто малі, оскільки не перевищують 60 коп. на одну особу за добу.

Дослідження засвідчують, що саме на цей період життя припадає і найбільша частка правопорушень. Тому держава і потерпіла особа несуть не лише грошові витрати, а зазнають й інших збитків і упущень. З деякими припущеннями вони дорівнюють по відношенню до потерпілого 15,6 тис. грн., а в цілому - майже 17 тис. грн. При цьому на майнові збитки припадає 5,7 тис. грн. (8,1 %), фізичні і психологічні - 4,2% (6,0%) і на упущену вигоду 7,0 тис. грн. (9,9%). Отже, в цілому у розрахунку лише на одну потерпілу особу припадає більше 70 тис. грн. витрат, або майже три гривні на добу. У числі загальних витрат на потерпілого віднесено 32,2 тис, грн. (45,8%), правопорушника - 12,1 тис. грн. (17,2%) і на правоохоронців - 26 тис. грн. (37%).

Але державні витрати на цьому не закінчуються, оскільки вчинений злочин має ще бути розкритим, злочинець затриманий, а його вина доведена у ході слідства та судового розгляду. Ця процедура у багатьох випадках дуже складна і пов'язана з великими витратами часу та коштів. Не акцентуючи уваги на багатьох спеціальних заходах на етапі підготовки і розроблення плану затримки злочинця, у якому бере участь декілька осіб (3-5), витрачається 180 грн., а проведені до цього оперативні заходи становлять, за нашими розрахунками, майже 600 грн. Тобто лише протягом 2-4 днів витрати складають більше 255 грн. на добу. Затримка підозрюваного, його відправлення етапом часто потребують залучення ряду технічних та інших засобів, спеціальних підрозділів тощо. На цю операцію витрачається 435-650 грн.

Розслідування злочину - найбільш трудомісткий та дорогий процес, пов'язаний із залученням до нього багатьох осіб. За нашими дослідженнями він може тривати від декількох днів до декількох місяців, а іноді й років. Ми ж оперуємо середніми даними (4-6 міс.), що узгоджується з практикою правоохоронних органів. Слідчий має зібрати найбільш повну інформацію як пряму, так і побічну. А це пов'язано з витратами на зв'язок, виїздами у відрядження, проведенням слідчих експериментів, експертиз, залучення свідків тощо (табл.1.2).

Із загальних витрат на розкриття злочину у сумі 8967 грн. на правоохоронні органи віднесено 8647 грн. і на потерпілого - 320 грн., що у відсотковому вигляді становить відповідно 96,4 та 3,6%. У процесі розслідування злочину витрати здійснюються не тільки на діяльність правоохоронних органів, але й на потерпілого, а також на утримання підозрюваної особи у вчиненні злочину до розгляду справи в суді.

Таблиця 1.2 - Грошові витрати, пов'язані з розкриттям злочину та його наслідками (у гривнях)

Найменування витрат

Потерпілий

Злочинець

Правоохоронець

Разом

Частка витрат, %

Розкриття злочину

320

-

8647

8967

37,6

Досудові та судові і витрати

225

1570

-

1795

7,5

Відбування покарання

-

11283

-

11283

47,4

Витрати на звільнення, нагляд, адаптацію, працевлаштування

-

96

1681

1777

7,5

Разом

545

12949

10328

23822

100

Виходячи з терміну розкриття злочину та направлення справи до суду (у середньому 160 діб), за цей час державні витрати становлять 950 грн., або майже 6 грн. за добу. Якщо взяти до уваги, що справа у суді розглядається у середньому 4 дні, то витрати на судові органи, прокуратуру, експертів, охоронців, свідків тощо становлять майже 800 грн. (199 грн. на добу). З урахуванням післясудових витрат (50 грн.) загальна їх сума досягає 1795 грн.

При визначенні грошових витрат на злочинця в період відбування покарання умовно взято три терміни: п'ять, вісім та дванадцять років, або в середньому 8,3 роки (3040 діб). У зазначений термін засуджений своєю працею лише частково відшкодовує зроблені на нього витрати. При цьому гроші, які він заробив, повністю йому сплачуються, в той час як раніше засудженому припадало тільки 50 відсотків заробітку. Тому у розрахунку на день держава змушена дотаціювати засудженого у розмірі близько 3,7 грн. На весь термін це становить значну суму: від 6,9 до 16,2 тис. грн., або у середньому 11 283 грн.

Але витрати державних коштів на цьому не завершуються. Правоохоронні й інші органи державного управління заінтересовані у тому, щоб звільнений з місць позбавлення волі якомога раніше адаптувався до життя в нормальному громадянському суспільстві. Тому вони беруть на свій рахунок витрати, пов'язані з наданням нової професії, звільненням з ув'язнення (96 грн.), адміністративним наглядом, перепідготовкою та працевлаштуванням. Становлять вони майже 1,8 тис. гривень.

Як випливає з даних таблиці 1.2, загальна сума витрат досить вражаюча - близько 24 тис. гривень. У відношенні до осіб, які були причетними до цієї справи, то питома вага державних витрат на потерпілого становить 2,3%, правопорушника - 54,4 і на правоохоронні і судові органи 43,3%. Порівняння найменувань витрат дало такі результати: на розкриття злочину припадає 37,6% загальних витрат, досудові та судові витрати - 7,5; відбування покарання - 47,4; витрати, пов'язані зі звільненням, адміністративним наглядом (у разі його встановлення) та адаптацією - 7,5%.

Підсумовуючи проведені дослідження по визначенню вартості злочину, варто звернути увагу на те, що вони у сукупності пов'язані як з великими грошовими витратами, так і з малопродуктивним, тобто марно прогаяним часом (табл.1.3).

Таблиця 1.3 - Загальносуспільна вартість злочину стосовно особи

Показник

Співучасники

Разом

потерпілий

правопорушник

правоохоронці

Витрати часу, люд. - дні

17720

19077

18347

55144

Те саме у відсотках

32,1

34,6

33,3

100

Прямі грошові витрати, грн.

149190

141520

152832

443542

Інші витрати грн.

29838

28304

30566

88708

Загальна сума витрат, грн.

179028

169824

183398

532250

Частка співучасників, %

33,6

31,9

34,5

100

Витрати у розрахунку на один злочин за добу, грн.

10,10

8,90

10,00

9,65

Виходячи із загальноприйнятих норм робочого часу в звичайних умовах праці (40 годин за тиждень, або 1920 годин за рік), витрати часу, пов'язані зі злочинними діями, становлять більше 441 тис. людино-годин (55144 люд. - днів х 8 год. робочого часу), що дорівнює праці 230 чоловік (441152: 1920). При цьому на правопорушника припадає майже 35 відсотків, на потерпілого - 32 і правоохоронців - 33,3% [8. с.12].

Затверджена Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007-2009 роки має запобігти виникненню правопорушень, удосконалити їх профілактику, забезпечити захист прав та свобод людини на основі чітко визначених пріоритетів. Програмою буде створено умови для проведення ефективної правової та виховної роботи серед населення.

Зокрема, на базі Київського національного університету внутрішніх справ буде організовано навчання та підвищення кваліфікації оперативних працівників установ виконання покарань та слідчих ізоляторів. Навчання спрямовуватимуться на підвищення ефективності боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин. На цю мету Програмою передбачено приблизно 6 млн. гривень.

Ще 3 млн. гривень піде на розробку нових форм і методів профілактики правопорушень та запровадження їх у практику. Особлива увага приділятиметься запобіганню злочинності серед дітей та підлітків. Буде підготовлено та видано навчально-методичні посібники??? Виховні системи в діяльності класного керівника" та??? Організація виховного процесу в сучасному загальноосвітньому навчальному закладі”. Також передбачено розробку низки інформаційно-методичних матеріалів з питань запобігання дитячій бездоглядності, бродяжництву та жебрацтву.

МВС разом з Мінсім'ямолодьспорт та МОН проводитиме спільні профілактичні рейди "Діти вулиці”, "Вокзал”, "Підліток”, "Канікули”, "Літо”, "Урок”. Проведення рейдів спрямовується на соціальний та правовий захист дітей, запобігання їх безпритульності та бездоглядності. Ці профілактичні заходи дадуть змогу влаштувати безпритульних дітей до закладів соціального захисту та вплинути на дітей, що вживають спиртні напої, наркотичні засоби або психотропні речовини.

Допомогою правоохоронцям стане розширення мережі центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, хворих на наркоманію та алкоголізм. Також будуватимуться молодіжні центри праці, діяльність яких буде спрямована на професійну орієнтацію і працевлаштування молоді. На це передбачається витратити майже 50 млн. гривень.

Враховуючи збільшення злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, МВС здійснюватиме цільові оперативно-профілактичні операцій під умовними назвами "Нічне місто" та "Фірма”. Ці операції будуть спрямовані на виявлення та припинення протиправної діяльності злочинних груп та суб'єктів господарювання (туристичних, шлюбних і модельних агентств), що порушують законодавство з питань захисту суспільної моралі або причетні до злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми.

Велику увагу у Програмі приділено вдосконаленню профілактики правопорушень та підвищенню ефективності оперативно-розшукових заходів у сфері протидії організованій злочинності та корупції. Так, МВС та СБУ разом з ДПА буде проведено скоординовану роботу щодо виявлення фактів використання злочинними групами суб'єктів господарювання, через яких проводяться незаконні операції. Зокрема виведення коштів з легального до тіньового обігу, розкрадання майна, ухилення від сплати податків, створення штучної збитковості, доведення підприємств до фіктивного банкрутства. Насамперед це стосується ринку нафтопродуктів, енергетики, вугільної та металургійної галузей, агропромислового комплексу, сфер виробництва цукру і спирту.

Крім того, Програмою передбачено удосконалення інформаційно-аналітичного та матеріально-технічного забезпечення профілактичної діяльності, роботи із соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, виконання інформаційно-пропагандистських та культурно-виховних програм профілактики, забезпечення захисту прав інтелектуальної власності, збереження історико-культурних цінностей тощо.

Орієнтовний обсяг фінансування заходів Програми складе 1,8 млрд. гривень.

Передбачається, що виконання заходів програми дасть змогу зменшити кількість зареєстрованих злочинів на 3-5%. Очікується зниження рівня особливо тяжких та тяжких злочинів, вчинених на вулицях та у громадських місцях. Зокрема, вчинених у громадських місцях умисних убивств, умисних тяжких тілесних ушкоджень, розбоїв, крадіжок та хуліганство. Поліпшиться профілактична робота з раніше судимими та особами, які вчинили насильство в сім'ї. Зменшиться кількість злочинних проявів, учинених на побутовому ґрунті, повторно та у стані алкогольного сп'яніння.

2. Справедливе покарання за вчинений злочин як один із засобів боротьби зі злочинністю

Політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну роль виконують заходи соціального, економічного, політичного, правового, організаційного і культурно-виховного характеру. В системі цих заходів певне місце посідає і покарання. Воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка передбачена в санкції кожної кримінально-правової норми, так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, що вже вчинили злочини.

У літературі поширена думка, що покарання у боротьбі зі злочинністю виконує допоміжну роль. Це твердження потребує уточнення. Воно є вірним щодо системи заходів, які держава використовує для профілактики злочинів, зниження злочинності, усунення її причин та умов. На підтвердження цього слід зазначити, що гуманістичні ідеї Монтеск'є, Бекарія та інших авторів про те, що навчений досвідом законодавець краще попередить злочин, ніж буде змушений карати за нього, знайшли свій розвиток в науці кримінального права і практиці боротьби зі злочинністю. В такому аспекті покарання дійсно відіграє допоміжну роль. Проте серед заходів державного реагування на вже вчинені злочини і осіб, які їх вчинили, покаранню надається дуже важливе значення [4. с.88].

В ньому від імені держави виражається негативна оцінка вчиненого злочину і самого злочинця. Зменшення цієї ролі покарання суперечить каральній і попереджувальній його сутності як найгострішого, найбільш суворого заходу державного примушування, що застосовується за вироком суду до осіб, які вчинили злочини. Конституція України, кримінальне законодавство та практика його застосування переконують, що держава відводить покаранню дуже значну роль у виконанні свого обов'язку забезпечувати охорону прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства.

Таким чином, покарання як один із центральних інститутів кримінального права є важливим інструментом у руках держави для охорони найбільш значущих суспільних відносин. Воно є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності і водночас покликано забезпечувати поведінку людей відповідно до вимог закону.

Однак значна роль покарання в боротьбі зі злочинністю не виправдує тенденції його ужорсточення, яка спостерігається багато років. На жаль, до прийняття нового КК ця тенденція практично не змінилася. Вона знайшла своє вираження як у законодавстві, так і в практиці його застосування. Досить зазначити, що в КК України 1960 р. більшість санкцій передбачали позбавлення волі, причому 124 з них - на строк до 10-15 років. Превалювало позбавлення волі й у судовій практиці.

Судами України щорічно до позбавлення волі засуджувалось до 50 % підсудних. Причини такої практики полягали, очевидно, не тільки в зростанні злочинності, айв поширеності у громадській, в тому числі професійній, правосвідомості хибної думки, згідно з якою кращий засіб боротьби зі злочинністю - жорстокість покарання. Подібну позицію необхідно було змінити, і перший серйозний крок у цьому напрямку зроблений у новому КК. Історія боротьби зі злочинністю в багатьох країнах незалежно від їх суспільного ладу свідчить про те, що жорстокість покарання не приводила до бажаного результату. Навпаки, жорстокість покарання переконує винного в несправедливості покарання, робить засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів [7. с.118].

Тому значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за кожний вчинений злочин. Слід сказати, що в новому КК ця позиція знайшла своє чітке вираження. Вперше здійснена значна гуманізація репресивності санкцій. Виключено смертну кару, довічне позбавлення волі передбачено альтернативне з іншим покаранням (позбавленням волі на певний строк) і тільки за особливо тяжкі злочини проти життя. Із санкцій за злочини невеликої тяжкості практично виключено покарання у виді позбавлення волі. У багатьох інших санкціях значно знижені його межі. У системі покарань і санкціях за багато злочинів передбачені нові, гуманні види покарань: громадські роботи, арешт, обмеження волі, значно розширені можливості застосування штрафу та інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Все це надає реальні можливості для зміни професійної свідомості і відмови від тенденції до зайвої жорстокості покарання в судовій практиці. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Воно повинно бути відповідним тяжкості вчиненого злочину, справедливим і достатнім для виправлення засудженого. Тільки таке покарання сприймається винним та іншими особами як кінцевий і дійсно заслужений результат його злочинного діяння. Покарання завжди має застосовуватися з додержанням основних напрямків, властивих каральній політиці:

а) застосування суворих заходів покарання до рецидивістів і осіб, що вчинили тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також до активних учасників організованих злочинних груп;

б) застосування покарань, не пов'язаних з ізоляцією винного від суспільства, і навіть звільнення від відбування покарань осіб, що вчинили вперше злочини невеликої і середньої тяжкості.

Поєднання цих двох напрямків відображено в новому КК і повинно здійснюватися в каральній політиці наших судових органів. Відповідно до ч.1 ст.50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Таке визначення поняття покарання в законі дано вперше. Його аналіз дозволяє виділити і розглянути основні ознаки покарання.

Важливим завданням правової держави є охорона основних суспільних відносин від злочинних посягань. Здійснення його в першу чергу виражається у визначенні того, які суспільно небезпечні діяння є злочинними та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст.1 КК). І першою важливою ознакою покарання, що визначає його соціальний зміст, є визнання покарання заходом державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинили злочинне посягання. Покарання примушує особу до законослухняної поведінки.

Друга ознака покарання закріплена в ст.2 КК, де зазначено, що особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Отже, застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності. Це логічний юридичний наслідок злочину. Передбачені в законі інші методи реагування держави на злочини, такі як: звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статей 45, 46, 48 або з передачею особи на поруки (ст.47); звільнення від кримінальної відповідальності і покарання з застосуванням до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру (статті 97 і 105); звільнення від покарання або від його відбування на підставі статей 74, 75, 83, 84, є винятком і застосовуються лише у випадках, передбачених законом, можливі при наявності достатніх для цього підстав і, як правило, за злочини невеликої тяжкості.

Тому оцінка покарання як кінцевого юридичного наслідку злочину є його характерною ознакою.

Третя розпізнавальна ознака покарання також закріплена в ч.2 ст.2 КК і полягає в тому, що покарання може бути застосовано лише за вироком суду від імені держави, що надає йому публічного характеру. До виключної компетенції суду належить і звільнення від покарання, крім звільнення внаслідок амністії або помилування.

Четверта ознака покарання знайшла своє законодавче закріплення в ч.1 ст.50 КК, де сказано, що покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Саме в цьому проявляється така властивість покарання, як кара, що робить його найгострішим заходом державного примусу. Кара - це властивість будь-якого кримінального покарання. Вона визначається видом і строком покарання, наявністю фізичних, майнових і моральних позбавлень і обмежень. В одних покараннях каральна їх властивість виражена більшою мірою, наприклад, при довічному позбавленні волі, позбавленні волі на певний строк, матеріальних або майнових позбавленнях, де вона виражена в таких покараннях, як штраф і конфіскація майна; в інших - превалюють обмеження інших прав, наприклад, право займатися професійною діяльністю, мати звання тощо. Кожне покарання спричиняє і моральні страждання різного ступеня - ганьбу, сором перед суспільством і своїми близькими. Всі ці обмеження і визначають кару як ознаку покарання. Обсяг кари диференційований у кожному покаранні залежно від характеру і тяжкості злочину. Кара як ознака покарання завжди повинна відповідати тяжкості злочину.

П'ята характерна ознака покарання полягає в тому, що в ньому знаходять своє вираження засудження, негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця. Авторитетність такої оцінки закріплюється обвинувальним вироком, що виноситься судом від імені держави і містить конкретну міру покарання. Таким чином, призначене покарання виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки злочину і особи, яка його вчинила, з точки зору кримінального закону і моральності.

Шоста ознака покарання проявляється в його особистому характері. Це означає, що призначення кримінального покарання і його виконання можливі тільки стосовно самого винного. Воно не може бути покладене на інших осіб, навіть близьких родичів. Наприклад, ізоляції підлягає особисто засуджений до позбавлення волі; конфіскації підлягає тільки майно, що належить особисто засудженому, і т. ін. Нарешті, сьома характерна ознака покарання полягає в тому, що будь-яке покарання тягне за собою судимість (ст.88 КК).

Саме судимість відрізняє кримінальне покарання від інших засобів державного примушування. За своїм змістом судимість - це не тільки властивість кари, вона являє собою певний правовий статус засудженого, пов'язаний з різного роду правообмеженнями та іншими несприятливими наслідками, протягом певного, визначеного в законі строку. Судимість як самостійна ознака покарання визначається тим, що вона визнається обставиною, що обтяжує покарання у разі вчинення нового злочину та зберігає певні обмеження прав засудженого і після відбуття ним покарання.

Викладені ознаки відрізняють покарання від інших примусових заходів.

3. Амністії: позитивні та негативні сторони

Чинне законодавство передбачає різні види відповідальності за різні правопорушення, у тому числі, найважчу відповідальність - кримінальну - за кримінальні злочини. Амністія застосовується до осіб, які вчинили такі злочини.

Для того, щоб людина могла стати на шлях виправлення, та з гуманних міркувань передбачено, що держава може звільняти особу від відповідальності. Але неможливе звільнення від цивільної відповідальності, лише від кримінальної (наприклад, від штрафу на користь держави або інших покарань, які ідуть від держави). Амністія важлива тому, що злочини бувають не лише умисні (крадіжка, нанесення тілесних ушкоджень, навмисне вбивство), а й необережні (трудові злочини, злочини, пов'язані із дорожньо-транспортними пригодами). Саме на осіб, які вчинили такі злочини, передбачена амністія.

В Україні прийнятий Закон про застосування амністії, який і визначає правові основи акту амністії. Зокрема, статтею першою передбачено, що амністія - це повне чи часткове звільнення від відповідальності чи покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину [7. с.77].

Відповідно до чинного законодавства, якщо злочин було вчинено до того, як було прийнято закон про амністію, то винна у ньому людина взагалі може бути звільнена від відповідальності. Закон про амністію приймається не частіше як раз на рік. Нині чинний закон прийнятий у 2005 році, він визначає категорії осіб, які звільняються від відповідальності та покарання, та визначає процедуру звільнення. Цей же закон визначає, до яких осіб у жодному разі не може бути застосована амністія: до особливо небезпечних рецидивістів, до осіб, яким смертну кару замінено в порядку помилування на позбавлення волі, і до осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі. Амністія не може бути застосована також до осіб, які мають 2 чи більше судимості за тяжкі злочини, і до осіб яких засуджено за особливо тяжкі злочини проти держави, за бандитизм і за навмисне вбивство при обтяжуючих обставинах. Крім того, амністія не може бути застосована до осіб, яких засудили за тяжкий злочин і які відбули менше половини основного терміну, призначеного судом. Крім того, окремим законом про амністію можуть бути визначені інші категорії, які не підпадають під амністію.

Амністія за загальним правилом поширюється на злочини, які були вчинені до її прийняття. Після цього звільнення від покарання можливе вже в наступному році, якщо закон буде прийнято. За всю історію України закон приймався кожного року. Хоча у 2006 році його ще не було, тому керуються законом про амністію 2005 року.

Чинний закон про амністію розрахований на такі категорії осіб:

амністія злочин відповідальність покарання

особи, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми (це є загальним правилом);

особи, які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів, вагітних дружин, дружин віком понад 50 років та чоловіків віком понад 55 років;

особи, які мають батьків віком понад 70 років або батьків-інвалідів 1 групи за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей;

ветерани війни, а також інваліди 1, 2 та 3 груп, а також хворі на туберкульоз, онкологічні захворювання та інші важкі захворювання, що перешкоджають відбуванню покарання;

ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС та особи, що постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС.

За цими категоріями видно направленість закону і політики держави в цій сфері на осіб соціально незахищених категорій.

Прийняття закону про амністію може припасти на різні стадії розгляду справи: особа може тільки притягатися до відповідальності, тобто справа порушена і знаходиться у слідчого, особа може вже перебувати у місцях позбавлення волі. Залежно від цього, в кожному конкретному випадку є різниця у процедурі застосування амністії. Усі питання зі застосування амністії вирішуються судом. Раніше звільнення могло відбуватися слідчими чи прокуратурою, тому іноді були випадки зловживань: наприклад, законом передбачене звільнення по амністії, а слідчий не бажає застосовувати.

Важлива деталь - особа має дати згоду на застосування до неї амністії. Якщо людина заперечує - до неї амністія не застосовується. Адже застосування амністії свідчить про визнання своєї вини особою, вона просить, щоб держава була до неї милосердною. А якщо особа вважає, що не вчинила злочин, то примусово до неї амністію застосувати не можна. Але людина, яка не визнала своєї вини, не може бути в гіршому становищі, ніж та людина, яка визнала сою вину. У такому випадку особа звільняється не від кримінальної відповідальності, а від покарання. Тобто її визнають винною, але вона не буде відбувати покарання внаслідок акту амністії.

Висновки

Профілактика - це діяльність з усунення, нейтралізації чи ослаблення факторів, які породжують злочинність або сприяють їй. Вона, звичайно, має безособовий характер, тобто не має на увазі конкретне злочинне зазіхання, хоча може здійснюватися й на індивідуальному рівні: надання допомоги особі в працевлаштуванні, що звільнилася з місць позбавлення волі, лікування від наркоманії тощо.

Запобігання є діяльністю держави та суспільства, спрямованою на утримання злочинності на можливо мінімальному рівні через усунення її причин й умов, а також на недопущення та припинення конкретних злочинів.

Розрахунки засвідчили, що загальносуспільні грошові витрати стосовно вартості злочину складаються з прямих і додаткових витрат, які дорівнюють відповідно 80% та 20%. Дослідженнями визначена сукупна сума державних витрат на співучасників, котрі мають певне відношення до злочину. Так, наприклад, на особу, яка потерпіла від заподіяного проти неї злочину, витрачається 179 тис. грн. (33,6% від загальних витрат), правоохоронців - більше 183 тис. (34,5%) і правопорушника - близько 170 тис. грн., або 31,9%. У розрахунку на один злочин на добу витрати становлять відповідно 10,10; 10,00 та 8,90 гривні. Але ж вони є наслідком заподіяних злочинних дій конкретної особи, тому буде правомірним віднести їх в цілому на рахунок злочинця. Тоді загальна сума державних витрат у розрахунку на один заподіяний злочин складе 532 тис. грн., або 27 грн. 90 коп. за добу (532250: 19077).

Така вартість лише одного вчиненого злочину. Якщо її віднести до загальної кількості злочинів у країні (567 тис. у середньому за 1998-1999 pp.), то денні витрати складуть 15,8 млн., а за рік - близько шести мільярдів гривень, або 1062 млн. доларів США.

Однак значна роль покарання в боротьбі зі злочинністю не виправдує тенденції його ужорсточення, яка спостерігається багато років. На жаль, до прийняття нового КК ця тенденція практично не змінилася. Вона знайшла своє вираження як у законодавстві, так і в практиці його застосування.

Використана літератураї

1. Баринова Л.В., Мартыненко Н.Э., Ревин В.П. Словарь терминов и схем по курсам "Уголовная политика и ее реализация в деятельности органов внутренних дел" и "Организация профилактической деятельности органов внутренних дел”. - М., 2000. - С.23-25.

2. Гогель С.К. Курс уголовной политики в связи с уголовной социологией. - СПб, 1910.

3. Гогель С.К. Роль общества в деле борьбы с преступностью. - СПб, 1904.

4. Криминология: Учеб. для юрид. вузов / Под общ. ред. док. юрид. наук, проф. А.И. Долговой. - М., 1997. - С.753-770.

5. Криминология: Учеб. / Под ред.В.Н. Кудрявцева и В.Е. Эминова. - С.112. Криминология. Словарь-справочник. - С.37.

6. Криминология. Словарь / Под общ. ред. В.П. Сальникова. - СПб., 1999. - С.61.

7. Кримінологія: Навч. Посібник О.М. Джужа. К. % Прецендент, 2004 - 208с.

8. Попович В.М. Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки: Академія ДПСУ. - Ірпінь, 2001. - С.46-49, 141, 300.

9. Бурлаков В.Н. Криминология ХХ века. - СПб: Юрцентр пресс, 2000. - С.10.

10. Литвак О.М. Загальнотеоретичні підвалини соціально-кримінологічного запобігання злочинності // Право України. - 2001. - № 5. - С.97-102.

11. Зелинский А.Ф. Криминология. - Харьков: Рубикон, 2000. - С.17.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Кримінальна політика і профілактика злочинів. Справедливе покарання за вчинений злочин як один із засобів боротьби зі злочинністю. Амністія: позитивні і негативні сторони. Обґрунтування соціальної обумовленості чинних кримінально-правових норм.

    курсовая работа [48,0 K], добавлен 22.04.2007

  • Загальна характеристика і основні принципи призначення покарання у кримінальному праві України. Кримінально-правова характеристика сукупності злочинів. Напрями здійснення каральної політики судових органів на сучасному етапі боротьби зі злочинністю.

    курсовая работа [46,4 K], добавлен 06.12.2013

  • Загальні начала призначення покарання та його основні принципи. Зміст юридичної бази боротьби зі злочинністю. Характеристика сукупності злочинів, поняття, види та призначення покарання. Правила складання покарань і зарахування строку ув'язнення.

    курсовая работа [48,7 K], добавлен 01.05.2009

  • Загальні засади, принципи і основні вимоги до призначення покарання. Обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання. Призначення покарання за незакінчений злочин і за злочин, вчинений у співучасті. Призначення покарання за сукупністю злочинів і вироків.

    курсовая работа [51,6 K], добавлен 30.03.2011

  • Поняття звільнення від кримінальної відповідальності, класифікація підстав для їх реалізації,нормативно-правове обґрунтування. Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у результаті зміни обстановки, актом амністії, засоби виховної дії.

    курсовая работа [49,4 K], добавлен 17.05.2015

  • Розробка і застосування заходів щодо попередження злочинності як основний напрямок у сфері боротьби з нею. Правова основа попередження злочинів. Встановлення причин злочину й умов, що сприяли його вчиненню. Суб'єкти криміналістичної профілактики.

    реферат [12,8 K], добавлен 26.09.2010

  • Дослідження наукових поглядів щодо права людини на затримання особи, що вчинила злочин. Аналіз недосконалості кримінального законодавства з цього питання. Проблеми звільнення від кримінальної відповідальності за затримання злочинця у сучасних умовах.

    статья [22,2 K], добавлен 19.09.2017

  • Історичний розвиток, характеристика, види призначення більш м’якої міри покарання ніж передбачено законом за вчинений злочин. Передумови, підстави, порядок її застосування. Умови застосування конфіскації майна. Визначенні ступеня суворості виду покарання.

    курсовая работа [36,4 K], добавлен 06.09.2016

  • Історична і соціальна обумовленість покарання. Поняття та ознаки покарання. Мета, яку переслідує суспільство в особі держави застосовуючи покарання до особи, яка вчинила злочин. Інститут покарання.

    курсовая работа [33,0 K], добавлен 08.09.2007

  • Класифікація звільнення від кримінальної відповідальності. Характерні риси звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям, із примиренням винного з потерпілим, із передачею особи на поруки, за актом амністії та помилування.

    курсовая работа [39,7 K], добавлен 14.01.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.