Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

• Реалізація положень Конституції України криміналістичній тактиці
• Зміст

Вступ

1. Спосіб вчинення злочинів: поняття та його значення для розслідування злочинів

2. Реалізація положень Конституції України криміналістичній тактиці

3. Криміналістична характеристика розкрадань, крадіжок, пограбувань, розбоїв та інших посягань проти власності.

Вступ

Соціальна та економічна кризи спровокували зростання злочинності. Остання стала ледве не повсякденним фоном життя і навряд будь-кого можуть здивувати повідомлення про малолітніх вбивць, наркоманів чи алкоголіків.

Нині кожний п'ятий учень 5-го класу, кожний четвертий восьмик-ласник і кожний другий учень 11 класу схильні до вживання алкоголю. Поширення набула дитяча проституція.

В Україні щорічно близько 11 тис. дітей скоюють суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність.

Вони “опановують” нові види злочинів, які колись вважались “дорослими” - вимагання, шахрайство. Деякі вчинки таких злочинців відзначаються особливою жорстокістю і цинізмом.

Розбудова правової держави, економічні зміни і реформування національного законодавства України не можливі без урахування сьогоднішніх реалій. Якщо взяти до уваги тільки сферу боротьби зі злочинністю, то статистика свідчить: в 1987 р. в Україні зареєстровано 237821 злочин, в 1992 р. - 480478, а в 1997 р. - майже 590 тис. Крім того, значною залишається так звана латентна або прихована злочинність. Що це? Криміналізація суспільства чи його спроба таким шляхом вийти з того становища, в якому воно знаходиться зараз? Грубе порушення чинного законодавства чи недієвість самих законів?

При розробленні нових законів важливо враховувати поради фахівців, вчених, а також пропозиції громадян.

І той із злочинців, хто хоче змінити своє життя на краще і переконливо це доводить, повинен мати таку можливість.

Держава через відповідні установи за допомогою законів та соціальних програм зобов'язана надати їм таку можливість.

1. Спосіб вчинення злочинів: поняття та його значення для розслідування злочинів

Злочин -- це енергетична взаємодія суб'єкта в матеріальній обстановці. Суб'єкт повідомляє (передає) порцію енергії конкретному об'єкту, який зазнає змін. Передати енергію взаємодії предмету суб'єкт може безпосередньо, наприклад, ударити рукою, ногою, плечем вибити двері, або опосредковано: скориставшись якимось предметом (молотком, сокирою, брухтом, лопатою) здійснивши прикладання сили, одержати такі ж або більш відчутні результати. В останньому випадку суб'єкт використовував предмети для здійснення роботи. У соціальній діяльності такі предмети називають знаряддями праці, а в злочинній -- засобами вчинення злочину.

Рука, нога, зуби та інші частини тіла людини, що використовувалися нею для прикладання сили (енергії), є іманентними знаряддями праці, їх некоректно називати інструментами або знаряддями злочину.

Ціпок, ломик, сокира та інші предмети, за допомогою яких суб'єкт прикладає силу і у такий спосіб здійснює роботу, є знаряддями праці. При вчиненні злочину їх нерідко також називають знаряддями вчинення злочину, що є неточним.

Засоби вчинення злочину--це збірне поняття, що включає будь-які предмети матеріального світу, використовувані суб'єктом у механізмі злочинної діяльності. Вони можуть бути як пристосованими, тобто знаряддями праці, так і непристосованими предметами (твердими, рідкими, сипучими, газоподібними). Вбити людину можна не тільки каменем, кийком, цеглою, досить відкрити газовий пальник -- і смерть наздожене сплячих. Для заподіяння тілесних ушкоджень досить кинути в очі порошок їдкого лугу, металеві ошурки або плеснути в обличчя сірчану кислоту чи просто окріп.

Вчинити умисне вбивство можна транспортним засобом, якщо за кермом сидить злочинець; або підключити до верстата (технічного пристрою) струм високої напруги, при доторканні потерпілимдо верстата відбудеться коротке замикання; підкласти вибухонебезпечний пристрій тощо. Заподіяти шкоду здоров'ю можна потужним випромінюванням (рент-генівськими, радіоактивними, високочастотними електромагнітними променями, ультразвуком тощо). Всі ці, як і багато інших фізичних явищ, можуть бути засобами вчинення злочину, однак у прямому смислі вони не є його знаряддями.

Криміналістична трасологія як об'єкти слідоутворення називає лише деякі засоби вчинення злочину, а саме: знаряддя злому, зброю, транспортні засоби, інструменти і предмети. Однак законодавець для позначення засобів учинення злочину використовує родові поняття: транспортні засоби, вибухові і радіоактивні матеріали, вогнепальна чи холодна зброя, бойові припаси і вибухові речовини, легкозаймисті чи їдкі речовини, отруйні і сильнодіючі речовини, наркотичні речовини, банківські документи. Законодавець називає лише деякі засоби вчинення злочину, але не дає їх загального поняття.

На нашу думку, до засобів учинення злочину слід відносити будь-які матеріальні тіла органічного і неорганічного походження, фізичні явища, використовувані суб'єктом у системі механізму злочинної діяльності.

У трасології нерідко засоби вчинення злочину розуміють лише яктверді фізичні тіла (пристрої), які мають стійку зовнішню форму, що дозволяє по слідах-відображеннях здійснювати криміналістичну ідентифікацію, оскільки слідоутворюючими є лише об'єкти зі стійкою зовнішньою формою, тобто відносно незмінні - люди, тверді тіла, тварини. Звідси класифікація об'єктів ідентифікації видається такою: люди, предмети, трупи, тварини, а в трасології--люди, знаряддя злому, зброя, транспортні засоби, тварини. Класифікація практично являє собою перелік слідоутворюючих об'єктів певного класу предметів матеріального світу. При цьому сліди називають, як правило, за видом слідоутворюючого предмета (сліди монтування, ломика, пилки, свердла, ноги тварини, пальця тощо).

Оскільки всі матеріальні тіла: тверді, сипучі, рідкі і газоподібні, а також фізичні явища є слідоутворюючими об'єктами, їх класифікація, мабуть, повинна здыйснюватись за іншими принципами, наприклад, за фізичною природою об'єкта, його властивостями і призначенням у механізмі злочинноїдіяльності. У цьому зв'язку засоби вчинення злочину можна поділяти в такий спосіб: пристосовані і непристосовані, тверді, сипучі, рідкі і газоподібні; визначені і невизначені об 'єкти; фізичні тіла і явища, а також сили і явища природи. У слідознавстві не всі слідоутворюючі об'єкти можуть бути ідентифіковані за їх слідами-відображеннями. Для більшості об'єктів установлюється лише групова належність. Тому підстава для класифікації повинна бути змішаною. Відповідно до цього всі слідоутворюючі об'єкти були поділені на чотири класи: 1) знаряддя вчинення злочину, 2) зброя, 3) джерела підвищеної небезпеки, 4) сили і явища природи (рис. 1). Розглянемо їх докладніше.

Рис. 1 - класифікація засобів вчинення злочину

1. Знаряддя вчинення злочину -- це матеріальні предмети, використовувані суб'єктом при вчиненні злочину для досягнення поставленої мети. Звідси перший клас засобів учинення злочину слід розділити на: знаряддя злому, інструменти і предмети.

Знаряддя злому-це предмети, спеціально пристосовані не для трудової, а для злочинної діяльності. Тому їх слід називати знаряддями злому чи засобами вчинення злочину. Вони відрізняються тим, що злочинець заздалегідь здобуває, виготовляє їх і завжди умисно застосовує для досягнення злочинного результату. Тому такі знаряддя вчинення злочину ще на світанку криміналістики називали «злодійськими інструментами», тобто спеціально виготовленими або пристосованими знаряддями. До них відносили: відмички, ломики «фомка», «гусячу лапу», «клешню рака», «балерину», «уістіті», «пластир» (рис. 54). Знаряддями злому треба вважати і перероблені інструменти, наприклад, заточену викрутку із загнутим кінцем для відмикання дверних замків, домкрат для віджимання дверей тощо.

Інструменти (прилади) -- це предмети заводського або кустарного виготовлення, призначені для використання як ручні знаряддя праці в соціальній діяльності. За призначенням інструменти поділяють на: слюсарні (молоток, зубило, пилка по металу, свердло, напилок, ножиці, пробійник); теслярські (сокира, пилка-ножівка, пилка поперечна); столярні (стамеска, долото, рубаноктощо); садові (садовий ніж, ножиці); шевські (шило, ніж, швайка). До інструментів праці слід віднести і креслярське приладдя, ручки, олівці для письмових робіт, а також засоби і матеріали письма -- папір, чорнило. До цієї групи інструментів треба включити штампи, печатки, нумератори, пломбивувальні тиски, компостери, друкарські машини, комп'ютери, принтери, ксерокси та іншу розмножувальну техніку, використовувану для вчинення злочину.

Предмети -- тверді тіла, не пристосовані для використання як знаряддя праці та інструменти, матеріальні предмети: камінь, ціпок, шматок металевої труби. До непристосованих предметів слід віднести і сипучі речовини, наприклад, пісок, зерно, металеві ошурки, тютюн; рідини - окріп, гас, бензин, кислоти, що нерідко застосовуються для вчинення злочину. Головна ознака предмета, використовуваного як засіб учинення злочину, -- це його непристосованість як знаряддя для здійснення якої-небудь роботи. Тому предмети при вчиненні злочину використовуються, як правило, спонтанно, суб'єкт звичайно знаходить їх на місці вчинення злочину, наприклад, підбирає камінь для завдавання удару.

2. Зброя -- це засіб, пристосований і технічно придатний для нападу і захисту. Клас зброї поділяється на два підкласи роду: вогнепальна і холодна зброя. Кожна підгрупа має внутрішню класифікацію. Так, вогнепальну зброю класифікують за такими підставами: цільовим призначенням, довжиною ствола, скорострільністю, механізмом заряджання, обробкою каналу ствола зброї, енергією пострілу тощо.

Холодну зброю класифікують за різними ознаками. Так, за місцем виготовлення її поділяють на вітчизняну й іноземну; за способом виготовлення -- на заводську і кустарну (саморобну). Заводська зброя за призначенням буває: бойовою, спортивною, мисливською, а за конструкцією -- клинковою (ножі, кинджали, кортики, багнети, шаблі тощо.), ударно-роздроблюючою (кастет, булава, кийок, биток, пернач, шестопер, палиця, обушок) і комбінованованою, коли в одному пристрої поєднуються елементи клинкової та ударно-роздроблюючої зброї. Холодну зброю розрізняють за національною ознакою (фінський ніж, узбецький, таджицький, бухарський, хівинський тощо).

3. Джерела підвищеної небезпеки -- це кримінально-правове поняття, що включає пристрої і механізми виробничого і побутового призначення, транспортні засоби, сильнодіючі, отрутні і легкозаймисті речовини та фізичні явища. Вони іноді використовуються як засоби вчинення злочину.

Пристрої і механізми виробничого і побутового призначення являють собою верстати, машини різних класів, які не можна перелічити, вони слугують знаряддями праці в соціальних сферах діяльності.

Побутові прилади, пристрої'(механічні, електричні, електромагнітні, термічні тощо) використовуються для забезпечення особистих потреб людини, виконання роботи на кухні, пральні, загалом у сфері побуту. Тому, з одного боку, вони є предметами побуту, а з другого --знаряддями праці, оскільки будь-яке задоволення потреб є роботою. Пристрої і механізми виробничого і побутового призначення, використовувані суб'єктом для вчинення злочину, стають засобами вчинення злочину, знаряддями злочинноїдіяльності. У системі механізму злочину вони відображають себе й у такий спосіб стають слідоутворюючими об'єктами, ототожнення яких можливе, оскільки машини і механізми, пристрої і прилади являють собою відносно незмінні об'єкти, що мають стійку зовнішню форму.

Транспортні засоби--поширені знаряддя вчинення злочину. В криміналістичному аспекті до транспортних засобів відносять не тільки ті, які названі в кримінальному законі як джерела підвищеної небезпеки і віднесені до знарядь вчинення злочину, а й інші види транспортних засобів, наприклад, санний, гужовий, мускульний транспорт (вози, сани, велосипеди). Тому поняття «транспортні засоби» в криміналістиці більш широке, ніжу кримінальному праві.

Транспортні засоби класифікують за способом пересування (самохідний і несамохідний), за будовою ходової частини (колісний, гусеничний, полозний). Існують й інші класифікації.

Сильнодіючі, отруйні і легкозаймисті речовини -- це різновид джерел підвищеної небезпеки. Вони бувають твердими, рідкими, сипучими і газоподібними, наприклад, стрихнін, сулема, синильна кислота, спирт, бензин, окис вуглецю, природний газ, які у руках злочинця можуть слугувати засобами вчинення злочину.

Фізичні явища, електричний струм, випромінювання належать до засобів учинення злочину, оскільки можуть використовуватися в злочинній діяльності, наприклад, високочастотним випромінюванням можна впливати на швидкість руху коня, який бере участь у перегонах. Електричний струм високої напруги, підведений до робочого місця, може стати причиною короткого розряду через тіло людини при доторканні до такого пристрою і смерті. Фізичні явища відрізняються від інших знарядь злочину тим, що безпосередньо їх не можна назвати матеріальним об'єктом, оскільки вони не мають форми і не займають постійного простору. Це особливий стан матеріального тіла, наприклад такого, що перебуває в коливальному русі і випромінює звукові хвилі, рентгенівські промені тощо. Тут слідоутворюючий об'єкт не контактує зі слідосприймаю-чим, а прикладання сили і передавання енергії взаємодії відбуваються дистанційно, причому на значній відстані.

4. Сили і явища природи іноді використовуються як засоби вчинення злочину. Наприклад, задопомогою вогню злочинець здійснює підпали, умисно знищує майно. Злочинець може викликати обвал у горах, сходження лавин, обвал у шахті, кар'єрі й у такий спосіб вчинити злочин, який може бути тільки умисним чи необережним. Воду можна використовувати для створення повеней, затоплення шахт, тобто для вчинення злочину. Однак такі злочини зараз трапляються рідко.

2. Реалізація положень Конституції України криміналістичній тактиці

злочин криміналістичний слідчий

В процесі розслідування слідчий використовує не тільки процесуальні, а й непроцесуальні дії, такі, які в кримінально-процесуальному законі названі, але не регламентовані, тобто порядок застосування засобів і прийомів діяльності не визначений. Останнє стосується діяльності слідчого з перевірки первинної інформації, що служить приводами і підставами для порушення кримінальної справи (ст. 94 КПК).

Діяльність з перевірки слідів - це організаційні прийоми по застосуванню тактичних вербальних засобів (опитування, розповідь, розпитування, пояснення) і технічних засобів витягування інформації із матеріальних джерел. Це за своєю суттю тактична організаційна діяльність, здійснювана непроцесуальними засобами, оскільки вона є перевірочною і проводиться до порушення кримінальної справи, отже, здійснюється поза процесуальним полем, але при суворому дотриманні принципу законності.

Так, слідчий після одержання повідомлення про ознаки події виконує систему організаційних дій з перевірки первинної інформації, наприклад, організує і направляє роботу оперативно-розшукових заходів, одержує від джерел інформацію, відбирає пояснення, вимагає представлення документів, матеріалів, продукції, здійснює контрольні закупки, вимагає проведення ревізій, організує раптові фінансові перевірки, інвентаризацію тощо. Це організаційно-тактичні дії, названі в КПК, хоча тактика їх не розкрита. Тому вони нерозкриті взагалі або недостатньо розкриті і допускають альтернативні прийоми.

Поряд з такими законними діями в доказуванні застосовується ряд тактичних засобів, які навіть не названі в КПК, -- це непроцесуальні засоби, головним чином криміналістичної тактики і профілактики злочинів

Отже, стає очевидним, що організаційно-тактичні дії слідчого поділяються на дві групи: 1) засоби, названі в КПК; 2) засоби, не названі. Як перші, так і другі не породжують засобів доказування. Разом з тим перші названі в КПК, а другі не названі. Звідси перші організаційно-тактичні дії слід називати законними, а другі -просто тактичними засобами.

Процесуальні дії відрізняються від організаційно-тактичних тим, що ці дії відносно розкриті, тобто законодавець у нормі розписує процедуру, власне тактику слідчої дії.

Наприклад, «Перед обшуком або виїмкою слідчий пред'являє постанову особам, що займають приміщення, або представнику підприємства, установи чи організації, де проводиться обшук чи виїмка, і пропонує їм видати зазначені в постанові предмети або документи, а також вказати місце, де ховається злочинець...» і так далі (ст. 183 КПК). Законодавець навіть визначає, як повинен діяти слідчий у разі відмови виконати його вимоги -- він може відчиняти приміщення, сховища, забороняти особам, які перебувають у приміщенні, де проводиться обшук, спілкуватися один з одним, залишати приміщення. Все це являє собою тактику обшуку і виїмки, викладену в законі, прийоми якої не втрачають тактичної сутності і повинні досліджуватися в криміналістичній тактиці.

У сучаснім криміналістиці найбільш поширеною є класифікація слідчих дій за часом їх провадження на: невідкладні, первісні і наступні. За суб'єктом провадження слідчі дії поділяють на слідчі і судові; за етапами розслідування -- на досудові і судові.

Певна класифікація слідчих дій простежується в Кримінально-процесуальному кодексі України; слідчі дії, пов'язані з одержанням інформації із особистісних джерел, тобто від людей, названих у певному порядку: допит підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка; очна ставка; пред'явлення для впізнання.

Потім названі такі слідчі дії, як огляд, догляд, обшук, виїмка, відтворення обстановки і обставин події. За своєю сутністю вони спрямовані на одержання інформації із речових джерел - матеріальних слідів, від «німих» свідків злочину, тобто речей. Таким чином, наявний відомий поділ слідчих дій за джерелом доказів на особисті і речові.

Останньою слідчою дією в КПК і його проекті названа судова експертиза як засіб одержання доказів за допомогою використання спеціальних знань, що застосовуються в кримінальному процесі в двох формах: спеціаліста і експерта.

Спеціаліст, беручи участь у слідчій дії, інтерпретує матеріальні сліди відображення, їх походження, механізм утворення тощо. Його участь у слідчій дії не породжує нових доказів, а отримані відомості слідчий вносить до протоколу і відзначає, що в слідчій дії брав участь спеціаліст.

Експерт на основі постанови проводить дослідження речових доказів, як правило, в лабораторних умовах. У висновку експерт повідомляє нову інформацію про факти і обставини, що підлягають встановленню по кримінальній справі. Висновок експерта є джерелом доказів.

Злочин відображають люди і речі (предмети), перші -- ідеально, а другі -- матеріально. Тому слідчі дії можна класифікувати за видами джерел інформації і представити у вигляді схеми.

До першої групи віднесені слідчі дії для одержання інформації від людей за схемою взаємодії «слідчий - людина» (люди - люди), а саме: допит, очна ставка, перевірка показань на місці і пред'явлення для впізнання. Витягування інформації проводиться шляхом спілкування, органолептичними засобами -- словом, тому ці слідчі дії називають вербальними.

Другу групу нонвербальних слідчих дій складають: огляд, догляд, обшук, виїмка та ексгумація, тобто дії для одержання інформації за допомогою речей (із речових джерел) за схемою взаємодії «слідчий - предмет».

Нарешті, до третьої групи віднесені: судова експертиза і слідчий експеримент, тобто слідчі дії для одержання інформації із складного джерела, яке представляє систему із простих джерел, що діє за схемою взаємодії «люди - складне джерело» або «люди - речі»).

Такі основні характерні риси класифікації слідчих дій за видами джерел фактичних даних, тобто засобів доказування. Розглянута класифікація дозволяє зробити такі висновки.

1. В чинному КПК України в переліку розташування глав простежується поділ слідчих дій за видами джерел інформації, а саме: люди, речі, складні джерела «Люди -речі».

2. В основі слідчих дій одержання інформації від людей лежать органолептичні засоби криміналістичної тактики, засновані на почуттєвому пізнанні при безпосередньому спілкуванні. Такі слідчі дії називаються вербальними.

3. В основі слідчих дій одержання інформації від речей лежать засоби криміналістичної техніки і тактики, засновані на сполученні почуттєвого пізнання з інструментарієм і прийомами криміналістичної техніки, що розширюють можливості почуттєвого пізнання. Такі слідчі дії називаються нон вербальними.

4. В основі слідчих дій одержання інформації із складних джерел «Люди-речі» лежать засоби криміналістичної тактики, засновані на прийомах почуттєвого пізнання спеціаліста (обізнаної особи) у сполученні з інструментальним дослідженням експерта. Такі слідчі дії називаються змішаними, або складними (експертиза і слідчий експеримент).

3. Криміналістична характеристика розкрадань, крадіжок, пограбувань, розбоїв та інших посягань проти власності

Шахрайство та присвоєння довіреного майна кримінологічно близькі. Шахрайство вирізняє стрімка тенденція росту. В колишньому СРСР шахрайство було не досить поширеним явищем. Із переходом до ринкової економіки, розкрадання майна шляхом обману в Україні інтенсивно почастішало. Тільки за 1991-1999 pp. кількість шахрайств збільшилася приблизно в три рази. Так, у 2004 р. зареєстровано 15 233 шахрайств. Після крадіжок і грабежів шахрайство стає найбільш поширеним злочином у структурі загальнокримінальної корисливої злочинності проти власності.

За останні роки спостерігаємо зменшення кількості зареєстрованих фактів привласнення та розтрати чужого або ввіреного майна. Для порівняння: у 1991 р. зафіксовано 9387 злочинів, найменша їх кількість зареєстрована в 1995 р. - 7557; найбільша в 1999 р. - 10 640, у 2002 р. таких випадків було виявлено лише 7993.

Вимагання має кілька різновидів. Із початком ринкових реформ ці злочинні прояви трансформувалися та стали проявлятися майже у відкритому одержанні від власника наявної грошової данини під погрозою фізичної розправи, псування чи знищення майна. Якщо в 1991 р. було виявлено 1272 випадки вимагання індивідуального майна громадян, то в 1998 р. -3240 злочинів. У 2004 р. цей показник становив 1319 випадків державного майна, в 1991 р. зафіксовано 13 злочинів, у 1998 р.-161 злочин, у 2002 р. - 12 злочинів.

До основних причин корисливої злочинності належать:

* криміногенна роль соціального та матеріального розшарування суспільства;

* матеріальні нестатки;

* ослаблення державного й соціально-правового контролю за економічною діяльністю;

* віктимна (легковажна, аморальна, протиправна) поведінка потерпілих, яка стала приводом злочину;

* провокаційні взаємини в сім'ї, із сусідами, товаришами по службі;

* недоліки в охороні майна, в організації патрульно-постової служби міліції, профілактичної діяльності органів внутрішніх справ;

* латентність і безкарність значної частини злочинів проти власності;

* відставання законодавчого забезпечення боротьби з корисливими злочинами;

* недоліки в діяльності правоохоронних органів.

Предметом безпосереднього посягання крадіжок, грабежів і розбоїв є державна, кооперативна або особиста (індивідуальна) власність. Конституція України прирівняла всі форми власності і захищає їх однаково.

Власність -- це майно, що належить кому-небудь. Суб'єктом власності може бути громадянин, колектив, держава. Звідси і розрізняють державну, колективну та індивідуальну власність. Майно являє собою матеріальні знаряддя праці, продукти праці, речі, цінності, продукти життєзабезпечення тощо. У кожному разі -- це матеріальні предмети, речі, споживчі продукти. Тому предметом безпосереднього посягання крадіжок, грабежів, розбоїв є всі матеріальні утворення.

Крадіжка -- це таємне заволодіння чужим майном, як державним, так і особистим.

Грабіж відрізняється від крадіжки відкритим способом заволодіння чужим майном, поєднаним з насильством, безпечним для життя чи здоров'я особи, або погрозою застосування такого насильства.

Розбій -- найбільш небезпечний спосіб заволодіння майном як державним, так і особистим. Це відкритий напад, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погрозою застосування такого насильства.

Для криміналістичної методики розслідування названих злочинів насамперед має одержання інформації про наступні обставини: а) особу; б) викрадений предмет, його зовнішні ознаки; в) спосіб проникнення до викраденого (відібраного) майна (предмета), його ознаки; в) прийом-спосіб заволодіння предметом; г) використовувані знаряддя і засоби для заволодіння майном. Якщо це грабіж або розбій, то джерелами інформації є люди і речі, а при крадіжці -- головним чином речові докази, тобто речі.

Встановлення цих обставин, дає можливість визначити напрямок слідства, організувати розшук злочинця і майна за гарячими слідами «від людей» (за ознаками словесного портрета) або «від речей» (за їх зовнішніми ознаками).

Здавна вид зниклого (украденого, викраденої людини, предмета) був джерелом інформації про злодіїв і викрадачів. На скаргу потерпілого про крадіжку старійшина ромади відповідав: «Скажи, що украли, а я скажу, хто украв», тобто хто злочинець.

Способи вчинення корисливих злочинів дуже різноманітні. За способом проникнення розрізняють: 1) крадіжки зі зломом; 2) крадіжки без злому з відкритих сховищ. Для проникнення в сховище зламують найменш міцні його частини -- вікна, двері, стельові перекриття, іноді роблять підкопи. Вид і надійність сховища і замикаючого пристрою визначають знаряддя і засоби злому, від найпростіших побутових знарядь (брухт, сокира, молоток, монтировка) до складних інструментів (газозварювальних апаратів, електроінструментів: дриль, електропилка). Металеві сейфи, броньовані двері в квартири, залізобетонні банківські сховища зламують із застосуванням вибухових речовин, агресивних рідин, які впорскують у механізм замка. Із вибухових речовин найчастіше застосовують пластикову вибухівку.

Крадіжки без злому ще непоодинокі. Це: 1) проникнення в приміщення через відкриту кватирку, вікно, двері; 2) відмикання замка знайденим ключем; 3) проникнення шляхом подолання перешкод (переліз через паркан, відчинив незачинену хвіртку); 4) відкрите проникнення в приміщення шляхом обману дітей, під виглядом працівників міліції, газової служби тощо; 5) поширеним способом крадіжки є викрадення того, що «погано лежить», не охороняється (на вокзалах, пляжах); 6) крадіжки автомобілів зі стоянок, з гаражів, крадіжки особистих речей з автомобілів, залишених відчиненими на вулиці, в під'їзді.

Грабіж і розбійні напади найчастіше відбуваються ввечері, вночі, у погано освітлених малолюдних місцях. Разом з тим останнім часом зросла кількість грабежів і розбійних нападів у квартирах, офісах, причому зухвалі розбої відбуваються вдень, в обідню перерву, санітарний день. Засобом насильства і погрози злочинці використовують холодну і вогнепальну зброю, побутові нагрівальні прилади (праску, електроплитку, паяльник, запальничку), спеціальні засоби (стоматологічні щипці, шприци з наркотиком, шокові кийки) тощо.

Слідова картина розглядуваних злочинів залежить від місця вчинення злочину, використовуваних засобів для проникнення в приміщення, відмикання запорів, пошкодження охоронної сигналізація, злому перешкод, виду предметів безпосереднього посягання. Для крадіжки характерні головним чином матеріальні сліди злочинця і знарядь вчинення злочину на предметах обстановки місця події, предметах і речах, що стали предметом крадіжки. Треба не забувати, що при виявленні в підозрюваного речей, цінностей, які не належать йому, можуть залишитися сліди як потерпілого, так і злочинця. На одязі, взутті, тілі підозрюваного треба шукати мікро-сліди з місця події.

В основному слідова картина крадіжки державного майна схожа зі слідами злому і проникнення в приватні сховища, склади, гаражі, приміщення офісів, квартири. Однак державні і колективні сховища, особливо банківські, складські, арсенальні, іноді більш надійно захищені засобами електронного спостереження, складною охоронною сигналізацією, засобами зв'язку і особистої охорони. Все це визначає характер слідової картини, наприклад, при механічному зломі дверей і електронному зломі програми в якому-небудь банку.

Спосіб вчинення злочину завжди характеризує і відображає ознаки і навички діяльності злочинця. Тому особа злочинця -- важливий елемент криміналістичної характеристики.

Особа злочинця (злодій, грабіжник, розбійник). Значну кількість крадіжок вчиняють неповнолітні, а також особи, що зловживають наркотиками, спиртними напоями. Серед злодіїв переважають особи з низьким рівнем освіти і культури. Кишенькові злодії найчастіше вчиняють крадіжку шляхом зловживання довірою у метро, поїздах, на автотранспорті. Злодії нерідко раніше засуджені, не тільки за крадіжки, а й за інші злочини. Серед злодіїв-рецидивістів існує «спеціалізація»: фахівці з квартирних крадіжок, крадіжок з камер схову, з автомашин, а іноді зі сховищ-сейфів.

Злодій-одинак нині рідкість, злодії частіше працюють групами, нерідко стійкими, особливо для вчинення грабежів. Іноді в групу включають жінок, що відіграють роль навідниць або виконавиць відпрацьованих способів, наприклад, проникнення в квартиру, входження в довіру тощо.

Розбійні напади, як правило, вчиняють добре організовані злочинні групи, озброєні вогнепальною зброєю, сучасними видами стільникового і мобільного зв'язку, першокласним транспортом. У таких групах, як правило, спостерігаються чіткий розподіл ролей, висока дисципліна. Забороняється пити, вживати наркотики, з'являтися в окремих місцях у конкретний час.

Усіх злочинців, що вчиняють крадіжки, умовно можна розділити на декілька груп:

а) примітивні неорганізовані злочинці, що вчиняють крадіжки без використання технічних засобів, поодинці -- за наміром, що раптово виник. Побачив річ -- узяв; відчинені двері в салон -- забрав речі; відкритий гараж --викрав інструменти тощо;

б) кваліфіковані злодії -- це особи зі стійкою антисуспільною установкою, мають навички крадіжок певних предметів, речей, грошей, коштовностей. Вони знають куди хазяїн ховає такі об'єкти. Це, як правило, раніше засуджені за аналогічні злочини. Нерідко вони об'єднані в групу, керовану авторитетом;

в) професійні злодії, що вчиняють крадіжки внаслідок постійної антисуспільної установки. Вони мають злочинні навички, раніше майже всі були засуджені. Обов'язково об'єднані в злочинні групи, збройні, мобільні. Наприклад, групи кишенькових злодіїв, що орудують у поїздах далекого прямування; групи, що контролюють ринки, стадіони, дискотеки тощо. Нерідко такі групи «гастролюють» по містах.

Нарешті, при крадіжках, особливо грабежах і розбоях, треба вивчати особу потерпілого. Нерідко крадіжці передували сусідські чи дружні стосунки, розпиття спиртного. Тому встановлення стосунків потерпілого зі злодієм, грабіжником має принципове значення.

Приводом для порушення кримінальних справ про крадіжки найчастіше є заяви потерпілих, повідомлення адміністрації готелів, підприємств, а також приватних фірм, що рідше за всіх звертаються до правоохоронних органів, громадських організацій. Виникають дві ситуації: а) повідомлення приймає черговий по телефону; б) заява робиться особисто. У першому випадку черговий фіксує вихідні дані: що, де, хто, коли, в який час, адресу і організує перевірку повідомлення, наприклад, через патрульно-постовий наряд чи дільничного, котрі проводять огляд місця крадіжки і фіксують сліди. В другому випадку приймається заява і складається протокол-заява. Якщо в заяві достатньо ознак злочину, то орган дізнання зобов'язаний порушити кримінальну справу і розпочати дізнання з огляду місця події.

Приводом для порушення кримінальної справи про грабіж і розбійний напад служить: а) заява потерпілих; б) повідомлення свідків-очевидців; в) виявлення факту грабежу чи розбійного нападу працівниками міліції, а при розбійних нападах повідомлення медичних установ, куди були доставлені потерпілі від розбійного нападу.

Якщо в заявах і повідомленнях наявні ознаки злочину, черговий негайно організує охорону місця події і відправляє слідчо-оперативну групу на місце події. Слідчий, переконавшись, що є ознаки грабежу і розбійного нападу, порушує кримінальну справу і розпочинає розслідування, а орган дізнання -- розкриття злочину за гарячими слідами.

Після порушення кримінальної справи і провадження оперативно-розшукових заходів для розкриття злочину за гарячими слідами зібрана інформація про подію злочину дає можливість сформувати три типові слідчі ситуації: 1) є інформація про крадіжку і підозрювана особа затримана; 2) є інформація про крадіжку і підозрювану особу, але вона не затримана; 3) є інформація про крадіжку, але немає відомостей про злочинця. Розглянемо дії слідчого в цих ситуаціях.

Ситуація перша. Вихідні дані в первинних матеріалах про крадіжку звичайно не викликають сумнівів щодо її вчинення, що дозволяє слідчому прийняти правильний напрямок, побудувати обґрунтовані версії про вину затриманого підозрюваного. Незалежно від удаваної очевидності першої ситуації (затримання підозрюваного на місці крадіжки або поблизу неї при спробі сховатися) слідчий повинен довести, що затриманий -- особа, яка вчинила крадіжку, чи це помилка -- затриманий не причетний до крадіжки, його треба звільнити і шукати справжнього злодія.

Для відпрацьовування тактичного рішення з перевірки першої ситуації і встановлення злочинця проводять наступні слідчі дії: затримання підозрюваного; особистий обшук і виїмка викраденого майна, обшук'за місцем проживання; допит підозрюваного, допити осіб-свідків, що затримали підозрюваного; повторний огляд місця події, якщо його не здійснив слідчий; пред'явлення для впізнання викрадених речей потерпілим.

Друга ситуація. Зібрані матеріали не викликають сумніву в крадіжці, підозрюваний -- особа відома, але не затримана або була затримана, але сховалася. Для вирішення цієї ситуації основні дії слідчого спрямовані на збирання інформації про підозрюваного, який сховався, побудову пошукових версій про можливе місце його перебування: 1) злочинець виїхав за межі населеного пункту; 2) не виїхав і ховається: а) у родичів, б) в знайомих, в) в друзів; 3) залишився в даному населеному пункті на легальному чи нелегальному становищі; 4) потрапив у лікувальну установу.

Для розробки тактичного рішення слідчий проводить огляд місця події для виявлення речових джерел і фактичних даних, що характеризують зовнішні ознаки і поведінкові навички злочинця. Проводить допити потерпілого, свідків-очевидців та інших обізнаних осіб (мешканців будинку, де вчинена крадіжка, працівників підприємств, магазинів, складів, павільйонів, ларків) та інших осіб, які щось знають про злочинця. Виявляє і допитує родичів, знайомих, товаришів по службі, друзів для встановлення зовнішніх ознак і властивостей особи; накладає арешт на пошто-

во-телеграфну кореспонденцію, дає вказівки органам дізнання влаштовувати «заслони», облави, вести зовнішнє спостереження тощо.

Третя ситуація. Третя ситуація не містить достатньої інформації про особу, яка вчинила крадіжку. Відомості про злочинця в основному містяться в матеріальних слідах, тому спочатку якісно і професійно проводиться огляд місця події, спрямований на збирання відомостей про зовнішність злочинця, знаряддя вчинення крадіжки. Розшук злочинця починається від слідів, що залишилися в матеріальному середовищі. Тому слідчому рекомендується після порушення кримінальної справи обов'язково зробити повторний огляд місця крадіжки, змоделювати механізм проникнення і злому перешкоди, встановити, яких предметів обов'язково повинен був торкатися злочинець, вилучити їх і піддати спеціальному дослідженню для встановлення невидимих і маловидимих слідів. При огляді бажана участь потерпілого, а також осіб, що проводили первісний огляд. Доцільно здійснити повторний допит потерпілого і свідків -- перших, що виявили крадіжку. У ході огляду за механізмом події слідчий встановлює навичкові властивості злочинця, вміння володіти інструментом, безшумно видавити скло; відключити сигналізацію без виявлення на пульті спостереження; яку силу треба застосувати, щоб зробити певну роботу, наприклад, пересунути шафу, зламати (розібрати) цегельну кладку, зробити підкоп; скільки потрібно витратити часу на це тощо. Усе це спрямоване на концентрацію відомостей, що формують портрет злочинця - злодія.

Сліди засобів учинення злочину перевіряються по слідотеках, у НІКЦ міста, області; а особистісні дані -- по картотеках оперативних і криміналістичних обліків. Зібрані дані дають можливість побудувати розшукові і слідчі версії, наприклад: 1) крадіжка вчинена однією особою або групою осіб; 2) крадіжка вчинена особою, яка має відомості про потерпілого (злочинець -- близький знайомий, родич); 3) крадіжка вчинена особою, яка не має безпосереднього відношення до потерпілого, але за участю осіб, що знають його (при наведенні); 4) крадіжку вчинив злочинець, який не знає потерпілого і не пов'язаний з його оточенням (за Б.Г. Долею, 1997).

Для вирішення третьої ситуації, крім огляду місця події, допиту потерпілого або особи, яка заявила про крадіжку, і можливих свідків, слідчий проводить розшук шляхом використання оперативно-розшукових засобів і можливостей обліків, фотоальбомів. Тактичні операції «розшук від слідів» і «розшук від засобів учинення злочину», «розшук за способом вчинення злочину», «розшук від викрадених речей» є необхідними тактичними прийомами. Успіх залежить від ретельної розробки і використання багатоходових комбінацій і ситуацій.

Грабежі і розбійні напади -- найбільш небезпечні злочини, оскільки заволодіння майном як особистим, так і державним, вчиняється із застосуванням фізичного або психічного насильства, небезпечного для здоров'я чи життя людини.

Звичайно оперативно-розшукова робота з грабежів і розбоїв починається відразу після одержання повідомлення чи заяви, попередня перевірка яких спеціально майже не проводиться. Черговий по РВВД негайно висилає на місце патрульно-постову групу, дільничного для затримання злочинців за гарячими слідами, блокування шляхів відходу злочинців та їх затримання. Розкриття починається опитуванням потерпілих, свідків-очевидців, що повідомили про грабіж, розбій. До моменту прибуття слідчого з оперативною групою (СОГ) на місце події звичайно складаються наступні слідчі ситуації: а) злочинець затриманий з доказами на місці події; б) злочинець затриманий при збуті викраденого; в) затриманий скупник чи реалізатор викраденого, яким відомий злочинець; г) злочинець відомий, але сховався з місця події; Г) злочинець невідомий, але про нього є певні дані (деякі ознаки зовнішності, прізвисько); д) злочинець невідомий і про нього немає ніяких даних.

Для вирішення слідчих ситуацій, що виникли, слідчий будує типові версії: 1) злочинець -- відома особа; 2) злочинець -- затриманий збувальник; 3) злочинець -- раніше засуджений; 4) неповнолітній; 5) злочинці -- група раніше незасуджених за корисливі злочини; 6) злочинець -- непрацюючий, наркоман, бомж; 7) злочинці -- «гастролери». Для перевірки версій найбільш ефективним напрямком на початковому етапі розслідування грабежів і розбоїв є розробка тактичних операцій і планів їх вирішення. Наприклад, для першої ситуації, коли злочинець затриманий з доказами на місці вчинення розбою або при реалізації викраденого, основними тактичними операціями є: «Затриманий-обвинувачений»; «Розбій (грабіж) вчинений групою»; «Розбій за «наведенням»; «Грабіж за «наведенням»; «Злочин, вчинений «гастролерами» тощо.

Завдання слідчого -- провадженням слідчих дій і оперативно-розшукових заходів створити необхідне інформаційне забезпечення для швидкого і ефективного виконання тактичного рішення, тобто з'ясування якоїсь обставини, що є сутністю слідчої ситуації. Інформаційне забезпечення тактичної операції, наприклад, «затриманий -- обвинувачуваний» можна представити так (рис. 100).

«Затриманий -- злочинець» для пред'явлення обвинувачення затриманому за підозрою у грабежі або розбої

Рис. - Принципова схема інформаційного забезпечення тактичної операції «Затриманий, підозрюваний в грабежі або розбої є злочинцем»

Природно, в схемі наведені лише основні типові обставини, сукупність яких дозволяє зробити висновок про те, що затриманий за підозрою справді вчинив розбій чи грабіж і його можна звинуватити в їх вчиненні.

Для розглядуваних злочинів, як на першому, так і наступному етапах розслідування, важливими слідчими діями служать: огляд, затримання, допит, впізнання, обшук, перевірка показань на місці, слідчий експеримент і експертиза. Зрозуміло, їх перелік і послідовність виконання визначаються характером слідчих ситуацій. Тому нижче розглядаються особливості лише деяких слідчих дій, пов'язаних з розслідуванням названих вище злочинів.

Огляд місця події. В усіх випадках грабежів і розбоїв огляд місця події є невідкладним і обов'язковим. На відкритій місцевості чи в приміщенні огляд починається від периферії до центру, оскільки сліди нерідко залишаються вдалині від безпосереднього місця нападу. Природно, центр місця - головне джерело інформації, де можна знайти сліди боротьби злочинця з жертвою. їх слід шукати на грунті, підлозі і предметах, а також на одязі потерпілого і злочинця. Сліди взуття, рук, шматки паперу, недопалки, відірвані Ґудзики, предмети туалету (гребінець, помада), що випали, зірвані сережки, стріляні гільзи, пижі та загублені предмети злочинця -- це не тільки сліди-предмети, а й носії запахових слідів. Для їх виявлення необхідно визначати місця, яких злочинець торкався руками (тримав ціпок, залишену зброю, ніж), саме ці предмети -- носії запахової інформації треба вилучити та упакувати герметично, або відібрати запаховий слід на сорбент (АВТ -- активована вугільна тканина; марлевий, фланелевий тампон). На відкритій місцевості треба вилучати зразки ґрунту, рослинності, а з асфальту чи паркетної підлоги в закритому приміщенні -- мікросліди пилу, бруду на липку плівку або зволожений фотопапір. У майбутньому мікрочастинки послужать засобом установлення факту перебування злочинця на місці події.

У ході огляду необхідно оглядати місця, пов'язані з підготовкою і приховуванням. Розбійний напад злочинці вчиняють майже завжди раптово через якесь укриття, де вони очікували на появу жертви. Таке місце може бути поблизу, а іноді у віддаленні від центру. Тому розширюють зону огляду, обстежують підвали, сходові клітки, горища. Крім слідів підготовки до вчинення, там можна знайти і злочинців, що приховуються, а іноді викрадене майно, залишені речі злочинця, недопалки, взагалі «сліди чекання» перед нападом.

Сліди крові мають особливе значення. Це мазки, бризки на ґрунті, одязі, предметах обстановки -- важливо вміти їх знайти і правильно вилучити.

Затримання підозрюваного. При затриманні підозрюваного обеззброюють і доставляють у зручне приміщення, де провадиться особистий обшук, а іноді -- огляд. При виявленні на одязі розривів, плям крові, олій, ґрунту одяг вилучають і упаковують. Оскільки в більшості випадків затримання здійснюють працівники органів дізнання, то огляд одягу затриманого слідчий проводить пізніше, звичайно перед допитом затриманого.

Допит потерпілого проводиться негайно після одержання заяви, якщо дозволяє стан його здоров'я, або переноситься на пізніший час, якщо потерпілий доставлений у лікарню. У лікарні допит проводиться за згодою лікаря, по можливості фіксується аудіо-відеозаписом. Враховуючи стан здоров'я, спочатку встановлюють основні відомості: де, коли, при яких обставинах був учинений напад; чи бачив нападника, як він одягнений, які його особливі прикмети; куди сховався; яким майном заволодів. Отримані відомості дозволяють організувати розшук по гарячих слідах. Потім інформація про злочинця доповнюється при наступних допитах, а також з огляду місця події, допитів свідків.

Якщо потерпілий може давати показання, то його допитують за повною програмою, яка включає одержання комплексу відомостей, на думку Б.Г. Долі (1997), не менш як за двома десятками обставин, а саме: 1) де, коли вчинений напад; 2) у зв'язку з чим потерпілий опинився на місці нападу; 3) скільки було нападників, які їх зовнішні ознаки; 4) хто ще перебував на місці події; 5) характер і послідовність насильницьких дій; 6) чи була зброя, яка і як її застосовував злочинець; 7) як спілкувалися злочинці між собою, про що говорили; 8) спосіб проникнення або появи на місці події; 9) які дії вчиняв потерпілий; 10) які були освітленість, чутність і видимість, погодні умови; 11) які пошкодження могли залишитися на одязі, тілі злочинця; 12) які пошкодження заподіяні потерпілому, де вони розташовані; 13) яке майно викрадене; його вигляд, ознаки і вартість; 14) у якому стані перебував потерпілий (п'яний, хворий, прийняв наркотики); 15) хто міг знати про наявність у потерпілого цінностей, якими заволоділи злочинці; 16) кому першому він повідомив про те, шо трапилося, і яких ужив заходів; 17) чи може впізнати злочинця; 18) причини несвоєчасного звернення із заявою до правоохоронних органів; 19) хто з найближчого його оточення найчастіше відвідував його квартиру, офіс, цікавився доходами, покупками тощо; 20) чому потерпілий не користався послугами пульта централізованої охорони (ПЦО).

Допит свідків. Свідки рідко дають вичерпні відомості про грабіж чи розбійний напад, оскільки вони спостерігали подію здалека, нерідко за несприятливих умов. Тому найчастіше вони повідомляють про кількість злочинців, як вони одягнуті, яке насильство застосовували. Практика підтверджує, що свідки поділяються на дві групи: незацікавлені громадяни -- пенсіонери, домогосподарки, двірники, що проводять багато часу на дворі з дітьми, і зацікавлені -- друзі, приятелі, знайомі, родичі злочинців.

Допит незацікавлених свідків будується за схемою допиту потерпілого, одержання відомостей про подію, злочинця і потерпілого. Допит зацікавлених свідків проводиться відповідно до тактики допиту неправдивих свідків, у всякому разі на початку виявляються причина знайомства з підозрюваним, ступінь знайомства: дружба, сусіди, спільна робота, відбування покарання тощо.

Впізнання. Пред'явлення для впізнання при розслідуванні грабежів і розбоїв стає невідкладною слідчою дією, що дає підставу обрати і обґрунтувати основну версію слідчого -- чи є затриманий саме тією особою, яка вчинила розбій. Для цього впізнання затриманого потерпілими і свідками-очевидцями рекомендується проводити відразу ж після затримання; вилучені в нього при особистому обшуку предмети, знаряддя, зброя, цінності також треба пред'являти. Все це дозволяє встановити, чи є затриманий, що впізнається, злочинцем. Якщо потерпілий при заяві і допиті, посилаючись на об'єктивні обставини, заявляє, що не зможе впізнати, впізнання треба відкласти і продовжувати збирати інформацію про інші ознаки злочинця (голос,

мова, хода, міміка), на основі яких у майбутньому зробити упізнання. Зазначимо, що всі невідкладні дії з потерпілим слідчий проводить з урахуванням стану його здоров'я, про що радиться з лікарем. Пред'являються не тільки люди (затримані за підозрою в грабежі чи розбійному нападі), а й викрадене майно, виявлене при особистому обшуку чи обшуку за місцем проживання, -- вогнепальна, холодна зброя, знаряддя злому тощо.

В літературі відзначається, що корисно пред'являти потерпілому житлове приміщення або ділянку місцевості, де відбувся розбійний напад або грабіж. Раніше наголошувалося, що це не впізнання в його процесуальному розумінні, оскільки предмет пред'явлення один, а не в групі йому подібних. Це оперативне впізнавання, вірогідність якого можна встановити перевіркою показань на місці.

Перевірка показань на місці -- складна слідча дія, що дозволяє встановлювати багато доказових обставин по грабежах і розбоях, насамперед одержати інформацію: 1) чи був злочинець на місці події; 2) чи знає він обстановку -- вигляд і розташування предметів; 3) чи знає механізм розбійного нападу, грабежу; 4) чи зможе впізнати потерпілого.

Особу, чиї показання перевіряються, попередньо допитують і встановлюють її згоду показати шлях руху до місця події, обстановку, назвати її об'єкти і показати їх розташування на місці в момент вчинення злочину.

Треба мати на увазі, що, погоджуючись на участь у перевірці, обвинувачений нерідко переслідує мету: затягти слідство, повідомити дані слідства співучасникам, які ще не затримані, нарешті, в зручний момент втекти. У цих випадках не слід поспішати з перевіркою показань, а перенести її на пізніший час, коли будуть затримані всі злочинці. Крім того, плануючи перевірку, треба прогнозувати її результати: будуть вони позитивні чи негативні. Останні більш ефективні для оцінки можливості існування події, що перевіряється. Якщо той, хто перевіряється, добре орієнтується на місцевості, що він підтвердив на попередньому допиті, а показання збігаються з реальною обстановкою на місцевості, то висновок про факт існування події, що перевіряється, може бути лише ймовірним. Оскільки той, хто перевіряється ймовірно знає це місце і бував на ньому до злочину. Якщо ж той, хто перевіряється, непевно орієнтується на місцевості, не може правильно показати предмети та їх розташування, а його показання не відповідають реальній обстановці, про яку він доповідав на попередньому допиті, то такі результати перевірки слід оцінювати негативно, тобто події, що перевіряється, реально не існувало.

У цьому зв'язку перевірку показань треба використовувати як тактичний прийом для викриття неправдивого обвинуваченого, підозрюваного або потерпілого, показання яких перевіряються. У сформованій ситуації треба негайно припинити перевірку і допитати особу, яка перевіряється, іноді безпосередньо на місці проведення слідчої дії.

У методиці розслідування досудове слідство прийнято поділяти на етапи: початковий і наступним. Початковий етап носить розшуковий характер, тут, як правило, проводять невідкладні слідчі дії і оперативно-розшукові заходи. До числа невідкладних дій відносять огляд, затримання, обшук, допит, впізнання, перевірку показань на місці, тобто тут вирішуються основні завдання інформаційного забезпечення і розкриття злочину за гарячими слідами.

Другий етап розслідування характеризується аналітичною діяльністю, оцінкою і перевіркою зібраної інформації, а також збиранням інформації шляхом використання складних (системних) джерел доказової інформації, зокрема слідчого експерименту і судової експертизи.

Слідчий експеримент при розслідуванні крадіжок, грабежів і розбоїв -- незамінна слідча дія для встановлення фактів, наявності психофізіологічних властивостей у людини -- можливості чути, бачити, виконувати певну роботу. Наприклад, завідувач клубу стверджував, що злочинці викрали музичний центр через отвір вибитої фільонки в дверях. Який же був подив «потерпілого», коли при експерименті він не міг через отвір витягти всі звукові колонки, дві проходили, а третя за розміром була більша за отвір у дверях.