Сліди рук залежно від механізму створення можуть бути об'ємними і поверхневими, забарвленими і безбарвними, маловидними і невидимими.

Об'ємні сліди утворюються в результаті зіткнення рук з пластичною поверхнею (масло, сир, пластилін, свічка, що горіла, обледенівші поверхні і т.п.).

Поверхневі сліди утворюються на твердих поверхнях за рахунок відшаровування або нашарування слідоутворючої речовини [1.c.324]..

Слід відшаровування створюється в результаті прилипання частинок слідоносія до поверхні рук а слід нашарування - в результаті перенесення яких-небудь частинок з поверхні руки (потожирова речовина, кров, фарбники і т.п.) на слідоприймаючу поверхню. Поверхневі сліди можуть бути безбарвними і кольоровими, маловидними і невидимими.

Найвагомішою складовою частиною слідоутворюючої речовини є піт - продукт секреції потових залоз. Загальна кількість поту, який виділяється за добу з організму людини, становить 500-600 г. У залежності від температурних умов чи ступеня життєдіяльності організму, кількість поту може збільшуватись у 2-3 рази або, відповідно, зменшуватися. Піт - мутнувата рідина, яка має лужну реакцію. Питома вага поту коливається від 1,003 до 1,008. Основою поту є вода (близько 98-99,7%). Крім неї, до складу поту входить багато з'єднань залежно від індивідуальних особливостей організму. Близько третини складають неорганічні елементи, головним чином солі: хлористі, фосфорно-кислі, сірчано-кислі, вуглекислі та інші; з них найбільший відсоток складає хлорид натрію (кухонна сіль), а дві третини -_ органічні речовини: сечовина, жирні кислоти (мурашкова, оцтова, пропіленова, валеріанова, холестерин та ін.). Крім того, до складу поту входять ліпіди (фосфоліпіди, стероли), воднорозчинні вітаміни (складова вітаміну В - тіамін, рибофлавін, піродиксин та ін.).

Інтенсивність секреції потових залоз невелика. Вони слабко реагують на теплові, але швидше - на мозкові та сенсорні подразнювачі. Якщо руки холодні, їх шкіра не виділяє рідких речовин. Виділення нормалізуються, коли руки зігріваються.

Жирова речовина - продукт секреції сальних залоз. Сальні залози шкірного покриву людини подібно до потових залоз, розміщені дуже нерівномірно. Їх значно більше на спині, обличчі, ділянках, де наявний волосяний покрив і т. ін., і значно менше (або вони відсутні зовсім) на долонях, підошвах і т. ін. Кожної доби вони виділяють близько 20 г жиру. Отже, жир із залоз шкірного покриву людини, особливо там, де є папілярні узори, виділяється в малій кількості, але він складає значний відсоток слідоутворюючої речовини пальців рук. Це пояснюється, з одного боку, випаровуванням вологи та підвищенням концентрації жиру у виділеннях безпосередньо шкірних покривів пальців, а з іншого - неусвідомленим доторкуванням пальцями до ділянок шкіри, які завдяки наявності на них сальних залоз певною мірою вкриті жиром. Крім того, від верхнього ороговілого шару шкіри постійно природно відділяються відмерлі клітини. Підраховано, що за 70 років життя людина втрачає у середньому близько 18 кг епідермальних клітин. Кількість відмерлих клітин, що відділяються, на різних ділянках шкірного покриву різна і залежить від товщини шкіри. Долоні рук і підошви ніг витримують найбільше фізичне навантаження, мають найбільшу товщину шкіри. Саме на цих ділянках шкірного покриву спостерігається найбільша кількість відмерлих клітин, що входять як складова частина до слідоутворюючої речовини.

Потожирова речовина складається з потових виділень, продуктів сальних залоз та шкірного сала. Вона змішується у вигляді емульсії на поверхні шкіри та обволікає всі виступаючі місця мікрорельєфу шкірного узору, що є передумовою для якісного слідоутворення.

Таким чином, під безбарвними слідами папілярних ліній треба розуміти сліди, утворені сумішшю поту, жиру та відмерлих клітин шкіри. Ця суміш і є слідоутворюючою речовиною. При утворенні сліду частина слідоутворюючої речовини переходить на об'єкти, що обумовлено прилипанням (адгезією) цієї речовини до поверхні об'єкту. Обов'язковою умовою прилипання є "зволоження" слідоутворюючою речовиною поверхні об'єкта, на якому залишаються сліди, що можливе лише при наявності рідких або напіврідких речовин, які є в слідоутворюючій речовині у вигляді поту та жиру.

Різноманітні об'єкти навколишнього середовища зволожуються різними речовинами не однаково. Так, полірований метал не змочується жирними кислотами, які відіграють значну роль у слідоутворенні. Цим, можливо, значною мірою пояснюється слабка вираженість слідів папілярних ліній на полірованому металі.

На інтенсивність прилипання впливають також домішки в слідоутворюючій речовині та забрудненість поверхні об'єктів. В одних випадках ці домішки та забруднення збільшують адгезійну властивість слідоутворюючої речовини, в інших -- зменшують. Крім властивості прилипання, на утворення слідів та їх збереження значно впливають кількість поту та жиру в слідоутворюючій речовині. При малій кількості жиру, що нерідко пов'язано з частим доторканням пальців до різноманітних предметів, утворюються менш стійкі сліди. У виділеннях шкірних покривів пальців чисто вимитих рук міститься мало жиру. тому сліди, залишені такими руками, утворюються виключно за рахунок поту і після висихання не завжди можуть бути виявлені за допомогою порошків. Слідоутворююча речовина може зазнавати дії речовин (лаків, солей тощо), що вкривають поверхню об'єкта, в результаті чого виявити сліди буде неможливо.

Для утворення слідів має значення структура поверхні об'єкта. Об'єкти з пористою або волокнистою структурою (папір, шкіра, тканини тощо) в силу капілярних властивостей втягують у свою товщу речовину, яка утворює сліди. При цьому піт втягується краще, ніж жир. Слідоутворююча речовина, в залежності від кількості та тривалості доторкання пальців до поверхні об'єктів з крупнопористою структурою, втягується поверхнею об'єкта, і слід немовби розпливається, узори папілярних ліній втрачають чіткі обриси і сліди набирають вигляду контурної плями (мазка).

Слідоутворююча речовина не проникає в товщу таких об'єктів, як пластмаси, скло і т. ін., в яких мікропори заповнені смолами, гумою тощо .і не розпливається, а міцно зчеплюється з їх поверхнею. Такі поверхні добре сприймають і зберігають сліди. При утворенні слідів, крім перелічених чинників, суттєве значення має час контакту папілярних ліній з поверхнею об'єкта та сила натискання. Основу утворення слідів, як вказувалось вище, становить прилипання частини слідоутворюючої речовини до поверхні об'єкта. Процес прилипання відбувається миттєво, якщо тільки поверхня об'єкта не вкрита частками побічної речовини, наприклад пилом. В останньому випадку час контакту для створення сліду повинен бути більшим, щоб слідоутворююча речовина змогла просочити шар пилу і ввійти в контакт безпосередньо з поверхнею об'єкта, якщо ж шар пилу має значну товщину і слідоутворююча речовина не може просочити її, то липкість слідоутворюючої речовини нейтралізується, і сліди на поверхні об'єкта не залишаються, або відтворюються лише контури пальців.

Слідоутворююча речовина складається з великої кількості вологи, яка при кімнатній температурі швидко випаровується. Тому в слідах через деякий час залишаються лише нелеткі речовини, від яких залежить стійкість та збереження слідів. Із збільшенням часу контакту папілярних ліній з поверхнею об'єкта збільшується вміст нелетких речовин у слідах, а отже, сліди стають більш стійкими. До нелетких або малолетких речовин відносяться жири, кислоти та солі.

Сила натискання впливає на відображення папілярних ліній у слідах. Під час слабкого натискання (доторкування пальцями руки) сліди можуть не залишитися навіть на ідеально рівній поверхні -склі. При сильному натисканні в сліді залишається більше слідоутворюючої речовини, що також впливає на стійкість слідів.

Іноді сліди зберігаються довгий час на поверхні чистих металів. Це пояснюється тим, що складові слідоутворюючої речовини вступають в реакцію з металом і створюють міцне з'єднання. Однак подібні сліди нерідко малочіткі.

2.2 Правила і способи виявлення слідів рук