Размещено на http://www.allbest.ru/

Злочини проти життя

Зміст

• Вступ
• 1. Поняття й види злочинів проти життя та здоров'я особи
• 2. Злочини проти життя
• 3. Кримінально-правова характеристика умисного вбивства при пом'якшуючих обставинах
• Висновки
• Задача 1
• Задача 2
• Використана література

Вступ

Для розвитку і втілення принципу законності від працівників прокуратури, органів внутрішніх справ та суду вимагається повсякчас удосконалювати методи діяльності, направлені на боротьбу із злочинністю, систематично підвищувати якість і культуру попереднього розслідування і судового розгляду. Як відомо, основна мета розслідування і розгляду кримінальної справи полягає у встановленні істини. Вирішальне значення в боротьбі зі злочинними посяганнями на життя людини має своєчасне розкриття вбивств та всебічне їх розслідування. Це означає, що по кожному випадку вбивства повинні бути встановлені всі винні в злочині - виконавці та співучасники, встановлені характер та мотиви злочину, дана вірна правова оцінка та юридична кваліфікація, а також розшукані, затримані та передані в руки правосуддя всі злочинці для покарання їх у відповідності з чинним кримінальним законодавством.

Особа, яка вчиняє посягання на життя людини, усвідомлює тяжкість злочину та неминучу відповідальність, суворе покарання, що йому загрожує. Тому злочинець намагається скоїти вбивство таким чином, щоб не бути виявленим, а в ряді випадків приймає міри до того, щоб сам злочин залишився невиявленим чи був замаскований його дійсний характер.

Вбивства, як правило, вчиняються без свідків, тому особливо важливе значення для їх розкриття дає вірна оцінка обстановки події та вміле використання слідів, залишених злочинцем на місці події, а також речових доказів. Вбивця часто намагається змінити обстановку події, знищити сліди злочину та втекти.

1. Поняття й види злочинів проти життя та здоров'я особи

Конституція України (ст. 3) проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Злочини, які посягають на життя і здоров'я особи, визнаються одними з найнебезпечніших. Відповідальність за них передбачена розділом II Особливої частини КК, який називається "Злочини проти життя та здоров'я особи". Цим розділом охоплюється три види злочинних посягань:

а) злочини проти життя особи;

б) злочини проти здоров'я особи;

в) злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи.

Кожен вид зазначених злочинів може бути відповідним чином класифікований.

Злочини проти життя особи поділяються на вбивства (статті 115-119) та доведення до самогубства (ст. 120).

У свою чергу, вбивства поділяються на:

а) просте умисне вбивство (ч. 1 ст. 115),

б) умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (кваліфіковані види вбивства) (ч. 2 ст. 115),

в) умисне вбивство при пом'якшуючих обставинах (привілейовані види вбивства) - вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116), матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117), при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118), г) вбивство через необережність (ст. 119).

Злочини проти здоров'я є трьох видів: 1) тілесні ушкодження; 2) завдання фізичних або моральних страждань; 3) зараження соціальними хворобами [5.c.234].

Тілесні ушкодження поділяються на: умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122), умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123), умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128).

До злочинів, які полягають у завданні фізичних або моральних страждань, належать: побої і мордування (ст. 126), катування (ст. 127), погроза вбивством (ст. 129).

Зараження соціальними хворобами охоплює: зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133).

Злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи, поділяються на: такі злочини в медичній сфері діяльності та інші злочини.

До злочинів у медичній сфері діяльності, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи належать: неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131), розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132), незаконна лікувальна діяльність (ст. 138), ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139), неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140), порушення прав пацієнта (ст. 141), незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142), порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143), насильницьке донорство (ст. 144), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145).

Іншими злочинами, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи, є: незаконне проведення аборту (ст. 134), залишення в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137).

Усі зазначені злочини посягають на життя чи здоров'я особи або ставлять ці найважливіші соціальні цінності в небезпеку. Названі цінності і є родовим об'єктом цих злочинів.

Слід зазначити, що в інших розділах Особливої частини КК також є багато статей, які передбачають відповідальність за злочини, пов'язані із заподіянням шкоди життю та здоров'ю особи. Але у таких випадках шкода вказаним об'єктам заподіюється у зв'язку з посяганням на інші суспільні відносини, які становлять основний об'єкт посягання, а життя та здоров'я особи виступають як додаткові об'єкти, без яких посягання на основний об'єкт неможливе. Наприклад, розбій (ст. 187) має основним безпосереднім об'єктом власність, а додатковим об'єктом - життя та здоров'я потерпілої особи. При цьому додатковий характер об'єктів аж ніяк не знижує їх цінності і важливості кримінально-правової охорони.

2. Злочини проти життя

Вбивством визнається умисне або необережне протиправне заподіяння смерті (позбавлення життя) іншій людині.

Протиправність заподіяння смерті відрізняє вбивство від випадків правомірного позбавлення життя людини (в процесі необхідної оборони, під час бою з противником тощо) або в результаті невинного заподіяння смерті - випадку (казусу).

Вказівка на заподіяння смерті іншій особі означає, що самогубство (замах на самогубство) не є злочином. Водночас доведення іншої особи до самогубства є злочином проти життя (ст. 120).

Вбивство є найтяжчим злочином, адже саме життя людини становить найвищу соціальну цінність. Життя є найважливішим благом, яке, у разі смерті людини, не може бути відновлено.

Конституція України закріплює положення: "Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини" (ст. 27).

Безпосереднім об'єктом кожного із злочинів проти життя особи є життя людини. Кримінально-правовій охороні підлягає життя будь-якої людини, незалежно від її соціальних, демографічних і медичних показників. За кримінальним правом України, вбивством буде й позбавлення життя потерпілої особи на її прохання.

Моментом початку життя вважається початок фізіологічних пологів.

Кінцем життя людини вважається її біологічна (незворотна) смерть. Вона пов'язана з початком незворотного розпаду клітин вищої нервової системи, тобто з припиненням функціонування головного мозку. Від біологічної смерті треба відрізняти клінічну смерть, пов'язану із зупинкою роботи серця, після якої життєздатність людини зберігається ще протягом 5-8 хвилин і її можна, за певних обставин, шляхом надання медичної допомоги повернути до життя. Посягання на життя людини з самого початку пологів і до настання біологічної смерті має розглядатися як вбивство (замах на вбивство). Ці "граничні межі" набувають у даний час особливого значення у зв'язку з поширенням використання людських органів або тканин для трансплантації. Знищення плода до початку фізіологічних пологів за певних умов може розглядатися як незаконне проведення аборту (ст. 134).

З об'єктивної сторони всі злочини проти життя є злочини з матеріальними складами, оскільки вважаються закінченими з моменту настання суспільно небезпечного наслідку - смерті людини, а при доведенні до самогубства (ст. 120) - наслідку у виді самогубства або замаху на нього. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього складу злочину є наявність причинового зв'язку між діянням і наслідком [5.c.240].

Вбивство може бути вчинено як шляхом дії (що буває в переважній більшості випадків), так і шляхом бездіяльності, коли особа повинна та може запобігти смерті, але не робить цього (лікар, маючи намір позбавити життя хворого, не лікує його; мати з цією ж метою не годує немовля тощо).

Суб'єктом злочинів проти життя є осудна фізична особа, яка досягла 14-ти (статті 115-117) або 16-ти років (статті 118-120).

Суб'єктивна сторона злочинів проти життя може характеризуватися: умисною виною (статті 115-118); необережною виною (ст. 119); умисною чи необережною виною (ст. 120). Мотив і мета, а також емоційний стан винного у ряді випадків є обов'язковими ознаками складу вбивства: вони роблять його кваліфікованим (пункти 6, 7, 8, 9, 11 ч. 2 ст. 145) або навпаки -привілейованим (ст. 116). Склад умисного вбивства може бути простим (ч. 1 ст. 115), кваліфікованим (ч. 2 ст. 115) та привілейованим (статті 116-118).

Простим складом вбивства (ч. 1 ст. 115) є вбивство, вчинення якого не супроводжується наявністю ні обтяжуючих, ні пом'якшуючих обставин: вбивство в обопільній сварці чи бійці або вбивство з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, тощо.

За ч. 1 ст. 115 слід кваліфікувати також вбивство із заздрості (скажімо, у зв'язку із вищим рівнем добробуту потерпілого), з боягузтва (наприклад, під загрозою власної смерті, якщо не було обставин, що виключають злочинність діяння), на прохання потерпілого, з жалю над ним. У певних випадках зазначені обставини все ж можуть бути ознакою, яка не дає підстав відносити вбивство до простого. Так, вбивство з помсти у зв'язку з виконанням особою службового або громадського обов'язку необхідно визнавати кваліфікованим, а діям винного давати правову оцінку за п. 8 ч. 2 ст. 115.

3. Кримінально-правова характеристика умисного вбивства при пом'якшуючих обставинах

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116). Привілейованість даного виду вбивства обумовлена тим, що своєю поведінкою потерпілий приводить винного у стан сильного душевного хвилювання, у якому й вчиняється злочин.

Отже, для кваліфікації вбивства за ст. 116 треба встановити, що воно: а) вчинене в стані сильного душевного хвилювання; б) це хвилювання виникло раптово; в) воно виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого - за наявності причинового зв'язку між зазначеною поведінкою потерпілого й викликаним цією поведінкою його вбивством.

Сильне душевне хвилювання (фізіологічний афект) є таким психічним станом людини, який характеризується короткочасним і бурхливим розвитком, сильним і глибоким негативним емоційним переживанням, яке викликає звуження свідомості й значною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними. На відміну від патологічного афекту, вказаний стан не виключає осудності.

Для наявності даного складу злочину необхідно, щоб сильне душевне хвилювання виникло раптово через відповідну поведінку потерпілого, і зразу ж потягло за собою реалізацію умислу на його вбивство (як правило, розрив у часі між протиправною поведінкою потерпілого і вбивством не перевищує кількох хвилин).

Насильство, знущання та тяжка образа з боку потерпілого можуть стосуватися як суб'єкта злочину, так й інших осіб [6.c.104].

Потерпілим від злочину може бути тільки особа, яка своєю поведінкою викликала стан сильного душевного хвилювання у суб'єкта злочину.

Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень, завдання побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб. Систематичне знущання - це вчинення не менше трьох разів дій, кожна з яких принижує честь і гідність особи, заподіює їй моральні або психічні страждання (цькування, безпідставне звинувачення в аморальній поведінці, глузування над особою тощо). У випадках, коли вбивство вчинено після того, як стан сильного душевного хвилювання минув, дії винного не можуть бути кваліфіковані за ст. 116. За наявності одночасно кваліфікуючих ознак вбивства (з особливою жорстокістю, двох або більше осіб тощо) і сильного душевного хвилювання, характерного для ст. 116, кваліфікація вчиненого має здійснюватися за ст. 116 (аналогічно вирішується питання про кваліфікацію вбивства за наявності обтяжуючих ознак та пом'якшуючих, передбачених статтями 117 і 118). З суб'єктивної сторони розглядуване діяння може бути вчинене як з прямим, так і з непрямим умислом. Обов'язковою її ознакою є емоційний стан винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117). Діяння може бути кваліфіковане за ст. 117 тільки тоді, коли воно вчинене породіллею у певний час -- під час пологів (тобто до остаточного відділення плода) або відразу після пологів. Вчинення вбивства новонародженої дитини її матір'ю через деякий час після пологів, має кваліфікуватися за п. 2 ч. 2 ст. 115. Так само мають кваліфікуватися дії співучасника такого вбивства.

З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим або непрямим умислом. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118). Особливістю цього виду вбивства є те, що винний під час вчинення злочину перебуває в стані необхідної оборони чи вживає заходів, необхідних для затримання злочинця. Вживаючи заходів по обороні від суспільно небезпечного посягання чи для затримання злочинця, він діє у передбачений законом спосіб, який дозволяє йому навіть позбавити життя особу, що посягає, чи злочинця, який ухиляється від затримання. Злочинного характеру таке позбавлення життя набуває тоді, коли вжиті особою заходи були явно не адекватними вчиненому посяганню чи обстановці затримання злочинця. Тобто тоді, коли особа перевищила межі необхідної оборони чи перевищила заходи, необхідні для затримання злочинця [7.c.108]. Необхідною обороною в кримінальному праві називаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання завданням шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання (ч. 2 ст. 36 КК України).

Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького .проникнення в житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання (ч. 4 і ч. 5 ст. 36 КК).

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. З ст. 36), а перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця (ч. 2 ст. 38).

Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту й нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалась, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.¹ Аналогічні чинники (тяжкість злочину, наявність у того, кого затримують, зброї тощо) треба враховувати при вирішенні питання про перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Між іншим, право на необхідну оборону - це один із найважливіших юридичних інститутів - без права захистити себе, чи свою оселю, майно - не може бути у людини спокою, впевненості в безпеці свого життя, недоторканності житла і т. ін.

У той же час здійснення свого права на необхідну оборону вимагає використовувати його лише при наявності необхідних умов. Практикою застосування кримінального законодавства та наукою кримінального права винайдено два види умов правомірності заподіяння шкоди в стані необхідної оборони:

1) умови, що стосуються властивостей нападу;

2) умови, що стосуються властивостей захисту. Заподіяння шкоди буде визнано правомірним, якщо напад був: суспільно небезпечним, тобто загрожував тяжкими наслідками у сфері важливих суспільних цінностей - життя, здоров'я, власності, державного управління і т. ін. При цьому напад не обов'язково повинен бути злочином, досить і того, що він був реально небезпечним - загрожував тяжкими наслідками.

Звідси виходить, що необхідна оборона неможлива:

1) проти правомірних дій посадових осіб (працівників міліції, судових виконавців і т. ін.), які не є суспільно небезпечними;

2) при нападі неосудного, про що завідомо знає той, хто захищається, інакше - той, хто зазнав нападу, має право захищатися за правилами крайньої необхідності;

3) при нападі тварин (якщо вони нападають самі) і, можливо, якщо їх направляють їхні власники чи інші люди.

Необхідна оборона не допускається проти того, хто діє в стані необхідної оборони (як і під час провокації необхідної оборони).

Провокацією необхідної оборони називають такі дії, які вчиняються з метою викликати на себе напад, щоб потім була можливість дати гідну відсіч (помститися), посилаючись на те, що був змушений оборонятися, тобто знаходився в стані необхідної оборони [4.c.205].

За правилами необхідної оборони нападаючий і обороняючий себе (чи інших осіб) ніколи не можуть помінятися місцями: тобто нападаючий не може стати обороняючим себе, а той, хто захищається, не може стати нападаючим. Тому для визначення стану необхідної оборони дуже важливо встановити - хто нападаючий, а хто захищає себе. Саме тому необхідна оборона проти необхідної оборони - неможлива.

Наявним, тобто уже розпочатим, чи який неминуче повинен початися, ось-ось почнеться.

Стан необхідної оборони виникає не тільки тоді, коли напад уже розпочався, але й тоді, коли він погрожував негайно і без сумніву початися.

Але стану необхідної оборони немає, якщо напад ще не розпочався (бо немає необхідності в заподіянні шкоди), а також і тоді, коли напад уже явно закінчився (бо немає потреби в захисті).

Оцінка наявності чи відсутності нападу повинна ґрунтуватися на фактичних обставинах події.

Тому, якщо захисник мав підстави думати, що напад лише припинено і він може розпочатися знову, то він діє правомірно.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 червня 1991 року пояснив, що "... стан необхідної оборони виникає не лише в момент суспільно небезпечного посягання, але і при наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється. Для з'ясування цього необхідно враховувати поведінку нападаючого, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дає підставу особі, яка захищається, сприймати загрозу як реальну", (п. З).

3) Якщо напад був дійсним, тобто дійсно існуючим, а не тільки уявлюваним, уявним. Недійсний, уявний напад -- це наслідок помилки того, хто неправильно оцінив обставини події і заподіяв шкоду тому, хто фактично не нападав. Такий випадок у кримінальному праві називається уявною обороною (ст. 37 КК України). Відповідальність за шкоду, заподіяну в стані уявної оборони, вирішується так:

1. Відповідальність не настає, якщо захисник сумлінно помилявся, тобто при таких обставинах він не міг усвідомити своєї помилки.

2. Відповідальність настає на загальних підставах, якщо захисник міг з оцінки обставин події усвідомити свою помилку, якби він був трохи обачнішим і уважнішим.

3. Відповідальність настає за перевищення меж необхідної оборони, якщо заподіяна шкода була б такою і при наявності нападу.

Пленум Верховного Суду України в Постанові від 28 червня 1991 року пояснив, що "... дії, вчинені в стані уявної оборони, тобто коли особа, яка захищається, добросовісно помиляється щодо реальності посягання, повинні розглядатися як такі, що вчинені в стані необхідної оборони. Коли при цьому були перевищені межі захисту, допустимого в умовах відповідного реального посягання, особа повинна нести відповідальність за перевищення меж необхідної оборони або в залежності від обставин справи за необережний злочин" (п. 9).

У випадках, коли має місце напад групи осіб, яка за кількістю переважає тих, хто захищається, і діє агресивно, з очевидною загрозою для життя чи здоров'я, то для захисту ці особи мають право застосувати засоби, які мають у наявності.

У всякому разі при оцінюванні застосованих засобів захисту необхідно з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалась, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами, із заподіянням нападаючому меншої шкоди.

Той, хто захищається, може (має право) заподіяти нападаючому таку ж шкоду, якою йому загрожував нападаючий. Захист не перестає бути правомірним і тоді, коли нападаючому буде заподіяна більша шкода, ніж та, якою він загрожував.

злочин життя вбивство самогубство



Неправомірною визнається лише така шкода, яка явно, безсумнівно, перевищує шкоду загрози, котра в цьому разі не була необхідною.

Межі необхідної оборони перевищуються тоді, коли нападаючому заподіяна шкода зайва, непотрібна, в якій не було ніякої необхідності. Наприклад, перевищив межі необхідної оборони Г. Він познайомився з К. Та Л. і протягом чотирьох днів вживав разом з ними в їх будинку спиртні напої, які були придбані за його гроші. Коли ж Г. захотів покинути своїх знайомих, вони не тільки відмовились віддати йому гроші за спиртне, а й зажадали від нього ще гроші на особисті потреби. Г. відмовився задовольнити їх вимогу, і між ними виникла сварка, під час якої Г., з метою позбавити К. життя, кілька разів ударив його кухонним ножем. У цей час Л. вдарила Г. по голові, а він у відповідь поранив її ножем у груди. Внаслідок цього Л. померла на місці події, а К- через місяць. Отже, у відповідь на вимагання грошей особою, з якою Г. чотири дні вживав спиртні напої, коли К. заявив, що не випустить Г. із будинку, поки не одержить вказану суму, той схопив зі столу кухонний ніж і кілька разів ударив К. В цей же час Л. вдарила Г. сковорідкою по голові. Захищаючись від неї, Г. ударив її ножем у груди. Таким чином, Г. заподіяв смерть двом потерпілим. Судова колегія Верховного Суду України визнала, що Г. при цьому перевищив межі необхідної оборони, заподіявши смерть двом потерпілим, які не загрожували його життю чи здоров'ю, вимагаючи від нього, хоча і безпідставно, гроші, тобто заподіяння смерті при таких обставинах не було необхідним для захисту [9.c.204].

Перевищення меж необхідної оборони, як свідчить слідча та судова практика, буває двох видів:

1) при нападі, що не загрожує тяжкими наслідками, нападаючому заподіяна занадто тяжка шкода, наприклад, у відповідь на ляпас заподіяна смерть, або як у справі Г.-- у відповідь на вимагання грошей знайомою особою;

2) явна невідповідність знарядь і засобів захисту знаряддям і засобам нападу, наприклад, застосування вогнепальної зброї при нападі неозброєного.

Наприклад, у справі Б. судова колегія Верховного Суду України визнала, що Б. перевищив межі необхідної оборони, застосувавши таке знаряддя захисту, використання якого в такому випадку не викликалось характером і небезпечністю нападу. Мати засудженого Б. С після вживання напоїв у своїй квартирі з П-вою і П. вчинили сварку, яку продовжили на вулиці. Коли С. стала заспокоювати їх, П-ва нецензурно вилаяла її і почала хапати за волосся, а П. вдарив ногою в живіт. Захищаючи матір від нападу двох потерпілих, засуджений декілька разів ударив П. ножем у груди, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, а П-ву таким же ударом ножа вбив¹.

Згідно з ч. З ст. 36 КК перевищення межі необхідної оборони, тобто заподіяння нападаючому такої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності нападу чи обстановці захисту, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом.

Чинне кримінальне законодавство України передбачає кримінальну відповідальність за перевищення меж необхідної оборони у ст. 118 КК - вбивство при перевищенні меж необхідної оборони і у ст. 124 КК - заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони.

Перевищення меж необхідної оборони можливе лише в стані і там, де є стан необхідної оборони Рис. 3.

Рис 3 - Відповідальність за перевищення меж необхідної оборони

Оборона не може бути необхідною тоді, коли нападу ще немає (і немає реальної загрози нападу), а також і тоді, коли нападу вже немає, тобто явно, безперечно і безсумнівно вже закінченого.

Оскільки, таким чином, стан необхідної оборони або є, або його немає, то немає ніякої рації мовити про перевищення меж необхідної оборони в часі, тобто оборона не може бути передчасною чи запізнілою, бо така оборона не є необхідною. В тих же випадках, коли особа, що захищалася, не могла, виходячи із обставин події, усвідомити початок чи кінець нападу, вона перебуває в стані необхідної оборони.

У п. З постанови від 28 червня 1991 р. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що при вирішенні питання, чи не з запізненням застосовано оборону, слід виходити з того, що для особи, яка обороняється, за обставинами повинно бути очевидним, що в застосуванні засобів захисту відпала необхідність. Якщо таке переконання було відсутнє, і той, хто захищався, припускав помилку щодо необхідності продовжувати захист, то треба вважати, що він знаходився в стані необхідної оборони.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Завдання смерті з необережності при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, не утворює складу злочину.

Вбивство через необережність (ст. 119). Як вбивство через необережність слід розглядати діяння особи, яка, позбавляючи потерпілого життя, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити (злочинна недбалість)

Коли смерть потерпілого настала від ушкодження, одержаного при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не допускав настання таких наслідків, такі дії, залежно від змісту суб'єктивної сторони складу злочину, можуть кваліфікуватися як убивство через необережність чи як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Кваліфікованим видом цього злочину (ч. 2 ст. 119) є вбивство двох або більше осіб, вчинене через необережність. Йдеться про те, що смерть вказаних осіб є наслідком одного діяння, яке в цілому становить одиничний злочин.

Доведення до самогубства (ст. 120). Об'єктивна сторона злочину полягає у:

1) жорстокому поводженні з потерпілою особою (яка досягла повноліття), або у шантажуванні її, або у примусі до протиправних дій, або в систематичному приниженні її людської гідності (можлива наявність одночасно декількох цих чинників);

2) настанні суспільно небезпечних наслідків вказаних дій у вигляді самогубства особи або замаху на самогубство (але не готування до самогубства);

3) причиновому зв'язку між зазначеним діянням і наслідком. Жорстоке поводження - це безжалісні, грубі дії особи, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання (неодноразове нанесення побоїв, мордування, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо).

Шантаж полягає в погрозі розголошення відомостей (правдивих чи брехливих), які загрожують потерпілому суттєвими негативними наслідками.

Примус до протиправних дій передбачає фізичний чи психічний вплив на потерпілого з метою принудити його до суттєвого порушення норм права (вчинити злочин, перестати надавати допомогу непрацездатним батькам тощо).

Систематичне приниження людської гідності - це тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні прилюдні образи, глум над релігійними, національними та іншими почуттями людини тощо).

Суб'єкт злочину, передбаченого частинами 1 і 3 ст. 120,- загальний, а ч. 2 ст. 120 - спеціальний (ним є особа, від якої потерпілий перебуває у матеріальній або іншій залежності).

Суб'єктивна сторона характеризується умисною або необережною формою вини.

Кваліфікуючими ознаками доведення до самогубства (ч. 2 ст. 120) є вчинення його щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винного, або щодо двох або більше осіб [8.c.206].

Матеріальна залежність передбачає ситуацію, за якої забезпечення життя і здоров'я потерпілого повністю або значною мірою залежить від винного. Здебільшого така залежність виникає у сімейно-родинних стосунках (неповнолітні діти, непрацюючі члени родини тощо), але це можуть бути й інші особи (які проживають у житлі винного, його боржники тощо).

Інша залежність передбачає стосунки підлеглого й начальника (роботодавця), учня й викладача, спортсмена і тренера, артиста і продюсера, обвинуваченого і слідчого тощо. Але у всіх випадках ця залежність має бути реальною, такою, що за бажанням винного може бути використана на шкоду потерпілої особи.

Особливо кваліфікуючою ознакою діяння, передбаченого частиною першою або другою цієї статті, є вчинення його щодо неповнолітнього (ч. З ст. 120).

Перевищення службовою особою влади або службових повноважень, що було причиною доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, має кваліфікуватися за ч. З ст. 365.

Висновки

Вбивство є найтяжчим злочином, адже саме життя людини становить найвищу соціальну цінність. Життя є найважливішим благом, яке, у разі смерті людини, не може бути відновлено.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього складу злочину є наявність причинового зв'язку між діянням і наслідком.

Суб'єктивна сторона злочинів проти життя може характеризуватися: умисною виною (статті 115-118); необережною виною (ст. 119); умисною чи необережною виною (ст. 120).

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116), привілейованість даного виду вбивства обумовлена тим, що своєю поведінкою потерпілий приводить винного у стан сильного душевного хвилювання, у якому й вчиняється злочин.

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118). Особливістю цього виду вбивства є те, що винний під час вчинення злочину перебуває в стані необхідної оборони чи вживає заходів, необхідних для затримання злочинця.

Необхідною обороною в кримінальному праві називаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання завданням шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання (ч. 2 ст. 36 КК України).

Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту й нападу, а й характер небезпеки.

Задача 1

За попередньою змовою Соловчук і Ліхтар бажаючи пожартувати незаконно проникли на веб-сервер компанії "Дніпробуд" та розташували на головній веб-сторінці компанії зображення порнографічного характеру. В наслідок цих дій шкоди компанії "Дніпробуд" не завдано.

Кваліфікуйте дії Соловчука та Ліхтара.

Незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж

1. Незаконне втручання в роботу автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж, що призвело до перекручення чи знищення комп'ютерної інформації або носіїв такої інформації, а також розповсюдження комп'ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в ці машини, системи чи комп'ютерні мережі і здатних спричинити перекручення або знищення комп'ютерної інформації чи носіїв такої інформації, -- караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

У незаконному втручанні в роботу автоматизованих електронно-обчислювальних м шин, їх систем чи комп'ютерних мереж. Втручання полягає у проникненні до цих машин, їх систем чи мереж і вчиненні дій, які порушують режим роботи ЕОМ, припиняють (частково чи у повному обсязі) їх роботу. Таке втручання повинне бути незаконним, тобто особа не мала ні дійсного, ні передбачуваного права на втручання в роботу ЕОМ. При цьому електронно-обчислювальні машини не належать винному ні на праві власності, ні на будь-якій іншій законній підставі (наприклад на умовах оренди).

Тут завжди має місце злом і проникнення в програму чужого комп'ютера, системи чи мережі ЕОМ. Способи втручання в роботу електронно-обчислювальних м шин м жуть бути різними: шляхом виявлення слабких місць в захисті, шляхом автоматичного перебору абонентських номерів ( "вгадування коду" -- "дії "хакерів"), з'єднання з тим або іншим комп'ютером, підключеним до телефонної мережі, використання чужого імені (пароля) за допомогою використання помилки в логіці побудови програми тощо.

Наслідком цього діяння має бути перекручення або знищення комп'ютерної інформації чи носіїв такої інформації. Перекручення -- це зміна змісту або форми інформації, закладеної в носії, коли можливість використання або відновлення цієї інформації або її фрагментів істотно ускладнена. Знищення комп'ютерної інформації полягає в такій її зміні, коли використання чи відновлення комп'ютерної інформації неможливе. Знищення носіїв комп'ютерної інформації полягає в руйнівному впливі на них (механічному, електронному), внаслідок чого вони стають повністю непридатними і не можуть використовуватися за своїм цільовим призначенням (наприклад знищення вінчестера, дискети, стримера тощо).

Задача 2

Між директором птахофабрики Гірчиком і заступником районного суду Паленком, які проживали на одному поверсі багатоквартирному будинку склалися неприязні стосунки. Одного разу Гірчак,будучи злим на сусідів Паленка та перебуваючи у стані сп'яніння зустрів останнього біля кабіни ліфта та наніс йому тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

За ч. 2 ст. 121 зазначені дії можуть бути кваліфіковані тільки тоді, коли їх наслідком стало настання хоча б одного з видів тяжкого тілесного ушкодження, вказаного в ч. 1 цієї статті.

Група осіб передбачає наявність щонайменше двох виконавців злочину, які його вчинили, незалежно від наявності чи відсутності попередньої змови поміж ними.

Нанесення тяжкого тілесного ушкодження потерпілому з метою залякування його або інших осіб може бути вчинено, щоб від вернути цих осіб від подальшої політичної, громадської, комерційної та інших видів законної діяльності.

Сутність вчинення тяжкого тілесного ушкодження на замовлення аналогічна тому, що розглядалася стосовно п. 11 ч. 2 ст. 115. І Спричинення смерті потерпілому при нанесенні тяжкого тілесного ушкодження означає, що цей склад злочину передбачає настання двох наслідків. Перший - проміжний - тяжке тілесне ушкодження, щодо якого у винного вина у формі умислу, і другий - кінцевий - смерть потерпілого, щодо якого у винного вина у формі необережності (так звана подвійна форма вини).

Відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121) потребує ретельного з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Використана література

1. Бушуев Г. В. Социальная и уголовная оценка причинения вреда преступнику при задержании- Горький, 1976- 87 с.

2. Гелыранд И. А., Куц Н. Т. Необходимая оборона.- К.: КВШ МВД УССР, 1962.- 228 с.

3. Діденко В. 77. Обставини, що виключають злочинність діяння. Лекція-К., 1993-78 с

4. Козак В. Я. Право граждан на необходимую оборону- Саратов, 1972- 162 с

5. Коржанский Н. И. Очерки теории уголовного права.-Волгоград, 1992- 92 с.

6. Красиков А. Н. Сущность и значение согласия потерпевшего... в уголовном праве.-Саратов, 1976.- 121 с.

7. Коржанський М. И. Нариси уголовного права.- Київ, 1999.-С. 149-153.

8. Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України.- К.: Атіка, Академія, Ельга-Н.,- 2001.-656 с.

9. Тишкевт И. С. Условия и пределы необходимой обороны-М., 1969- 189 с.

Размещено на Allbest.ru