Громадянські і політичні права і свободи

Одним з найважливіших політичних прав є право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей (ст. 36).

Щодо політичних партій в Конституції також закачається, що політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути за Конституцією лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами України. Як складова частина права громадян України на об'єднання закріплюється їх право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів (ст. 36).

Щодо гарантій цього права в Конституції зазначається, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Право громадян на свободу об'єднань є невід'ємним правом людини, закріпленим загальною декларацією прав людини і гарантується Конституцією і законодавством України. Держава сприяє розвитку політичної і громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності об'єднань.

Розвинута система громадських об'єднань - невід'ємний елемент громадянського суспільства. З їх допомогою люди можуть спільно вирішувати загальні проблеми, задовольняти та захищати свої потреби й інтереси. Громадські об'єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя. Конституційне право на свободу об'єднання є юридичною основою створення й діяльності політичних партій, професійних спілок та інших громадських організацій.

Названі конституційні положення конкретизуються в Законі України від 16 червня 1992 р. "Про об'єднання громадян", який регламентує зміст права об'єднання, його основні державні гарантії, порядок їх створення, діяльності, реорганізації та ліквідації, а також в Законі України від 5 квітня 2001 р. N 2365-III “Про політичні партії в Україні”

Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

Разом з тим Конституцією передбачаються певні обмеження щодо утворення і діяльності політичних партій та громадських організацій.

Зокрема, відповідно до статті 37 Основного Закону утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення забороняється.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої і судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях, що було поширеним явищем протягом тривалого часу.

Відповідно до ст. 25 Конституції громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

До політичних прав також відносяться й передбачені Конституцією права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34) та право на інформацію, тобто право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб на свій вибір (ст. 34), хоча ці права і свободи, на наш погляд, є переважно культурними (духовними), у зв'язку з чим про них йтиме мова далі.

До політичних прав також відносяться й передбачені Конституцією права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань та право на інформацію, тобто право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб на свій вибір.

Об'єднання громадян незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) визнаються політичною партією або громадською організацією. Зокрема, політичною партією є об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які головною метою мають участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого самоврядування і представництво в їх складі. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Політичні партії в нормах права

Виникнення політичних партій часто пов'язане з цілим рядом формальних вимог, які залежать від прийнятої в даній державі концепції легалізації діяльності політичних партій. Характер політичного режиму суттєво визначає і характер ставлення до існуючих в його рамках політичних партій. Ставлення до політичних партій (в тому числі і в нормах права) є іншим в демократичних правових державах ніж в авторитарних.

У сучасних державах ліберальної демократії існує виразна тенденція до конституційного визначення ролі та місця політичних партій в суспільстві. Прикладами тут можуть слугувати конституції Франції, Іспанії, Німеччини, Італії, Польщі. Найчастіше в конституціях регламентується мета створення політичних партій. Найобмеженіше поняття партії було в конституції V республіки у Франції. Згідно з ст. 4. конституції ФРН 1958 р. “партії і політичні угруповання сприяють волевиявленню виборців. Вони вільно засновуються і проводять свою діяльність. Вони мають поважати принципи національного суверенітету та демократії”.

У конституції Іспанії 1978 р. в ст. 6. наголошується, що “політичні партії виражають політичний плюралізм, приймаючи участь у формуванні і вираженні волі народу і є засадничим інструментом політичної участі”. У конституції Італії 1947 р. в ст. 49 говориться: “Всі громадяни мають право вільного об'єднання в політичні партії з метою впливу демократичними методами на формування політики народом”. Подібна норма є і в конституції Польщі 1997р. (ст. 11).

Іншою важливою конституційною умовою є положення про те, що партії не можуть виражати волю більшості населення. Стаття 49 Конституції Італії не відносить партії до "per se". ("Всі громадяни мають право об'єднуватись…"). Основний закон Німеччини декларує, що партії бундестагу не мають політичної монополії.

Загалом в конституціях містяться лише загальні норми, які гарантують свободу створення та діяльності політичних партій. Інші ж аспекти діяльності політичних партій регулюються переважно спеціальними законами про політичні партії або про громадські об'єднання, а також іншими нормативними актами (наприклад австрійський закон від 2.07.1975р. про виборчу кампанію політичних партій).

Загалом правова регламентація діяльності політичних партій є явищем досить новим і ще не достатньо розвиненим. Хоча виразним є бажання законодавців до регулювання цієї сфери. Про це свідчать прийняті останнім часом в ряді держав окремі закони про політичні партії (в 1969р. такі закони прийняті у Фінляндії та Німеччині, в 1978р. - в Іспанії, в 1990р. - в Болгарії, в 1997р.- в Польщі).

Свобода створення партії та її обмеження. Делегалізація політичних партій

Базовою свободою сучасних демократій є право на створення політичних партій. У конституціях Німеччини, Італії, Франції, Іспанії, Португалії це право є чітко сформульоване окремою статтею. Ст.21 конституції ФРН декларує “право на вільне створення партії”, ст.6 конституції Іспанії проголошує, що “їх створення і діяльність є вільними, в рамках Конституції і законів”, ст.47 конституції Португалії констатує, що “свобода об'єднань включає в себе право на створення і приналежність до політичних партій і угруповань”, а ст.49 конституції Італії гарантує, що “всі громадяни мають право вільного об'єднання в партії”. У інших конституціях це право випливає з загальної норми про свободу об'єднань. Це означає, що створення політичної партії не може залежати від попередньої згоди будь-якого державного органу і якщо право держави і вимагає певної реєстрації партії, то має це чисто інформаційний характер.

Дані норми не вимагають жодних умов при створенні партії, не містять визначення поняття партії. Лише участь партії в певних політичних діях, таких, наприклад, як вибори була певним чином обумовлена. Саме поняття існування свободи створення політичних партій є правовою основою багатопартійної політичної системи, навіть якщо про неї і ніде в правових актах не йде мова.

Щодо прийнятої в державі процедури легалізації політичних партій то загалом розрізняють три її різновиди: дозвільна система, адміністративна система, реєстраційна система.

Дозвільна система полягає в тому, що відповідний державний орган видає дозвіл на діяльність партії якщо вона відповідає приписам закону, що регулює діяльність політичних партій. Відповідне рішення даний орган приймає самостійно. Відмова в отриманні такого дозволу є остаточною і не підлягає оскарженню. Дана система не практикується в демократичних правових державах (хіба лише у виняткових випадках, наприклад під час війни).

Адміністративна система має місце в ситуації, коли відповідні державні органи здійснюють адміністративний контроль за діяльністю політичних партій. Діяльність політичних партій в такому випадку є достатньо регламентованою, що ускладнює їй можливість повноцінного виконання своїх функцій.

Реєстраційна система полягає у визнанні повної свободи виникнення і діяльності політичних партій, які після виконання певних формальностей реєструються і в такий спосіб визнаються державою. Відмова у реєстрації може мати місце лише у випадках передбачених законом і може бути оскаржена в судовому порядку. Остаточне рішення приймає Верховний або Конституційний суд.

У більшості демократичних країн прийнятою є реєстраційна система легалізації партій. Формальні вимоги, яких слід дотримуватися при реєстрації партій є досить різноманітними. Переважно полягають вони у подачі інформації стосовно назви партії, адреси її керівних органів, прізвищ та адрес осіб, які входять до керівних органів партії, а також статуту партії і списку осіб, які підтримують створення партії (в різних державах їх кількість є різною, наприклад у Польщі - 1000 підписів, в Фінляндії - 5000).

У конституціях деяких країн виписані негативні положення щодо діяльності політичних партій, тобто міститься перелік дій, які не можуть реалізовуватися партіями або за які вони будуть переслідуватися державою. До числа таких дій законодавець відносить дії, які створюють загрозу існуючому конституційному ладу, територіальній цілісності, пропаганду війни та насильства, розпалювання етнічної, расової, релігійної ненависті, дії, які ущемляють конституційні права громадян. Переслідується також використання партіями у своїх програмах закликів до встановлення тоталітарного, фашистського чи комуністичного режиму або формування ними підпільних структур. Такі норми містяться в конституціях Хорватії, Польщі, України.

У деяких випадках обмеження є більш-менш умовними (наприклад в статті 4 Конституції Франції 1958 року декларується, що партії повинні "поважати принципи незалежності та демократії"). У Франції держава має стійкі "республіканські традиції" щодо політичних партій, які є ворогами "республіканської форми правління". Ці заборони діють стосовно утворень, які "є джерелом дезінтеграції (національної) території" і "республіканської форми правління". Ці заборони санкціоновані не лише законом 1901 року, а й новим законом від 10 січня 1936 року виданим в час боротьби проти ультраправих груп. Ці закони спричинилися до розвалу багатьох політичних угруповань - асоціацій, рухів та різного роду партій. На їх основі уряди забороняли діяльність крайніх правих чи крайніх лівих, обмежували діяльність національних, місцевих рухів по всій Франції.

Щодо Німеччини, то в статті 21 Основного закону закріплено положення щодо заборони екстремістських партій: "ті партії, які, згідно із своїми гаслами та взаєминами членів, намагаються підірвати основи вільного і демократичного порядку, повалити чи поставити під сумнів існування ФРН є антиконституційними". Федеральний Конституційний Суд є уповноваженим щодо вирішення питання неконституційності політичних партій. Федеральний уряд Німеччини двічі забороняв політичні партії: 19 листопада 1951 року монархічно-соціалістичну партію, а 22 листопада того ж року - комуністичну партію. Щодо першої то вирок був виконаний досить швидко (23 жовтня 1952р.), однак, щодо компартії, вирок затримувався як процедурними баталіями, так і незгодою частини членів суду. Вирок був остаточно виголошений 17 серпня 1956 року в документі на 300 сторінках.

З часом коли існування компартії більше не розцінювали як загрозу державі в жовтні 1961 р. було створено нову комуністичну партію. Для того, щоб не порушувати рішення Конституційного суду, партія отримала назву "Deutsche Kommunistische Partei" ("Німецька комуністична партія"). Статут партії теж був складений таким чином, щоб не порушувати вироку суду 1956 року. Крайньо праві також відродились наприкінці 50-х. Однак жодна з цих партій не мала успіху на виборах. Вибух расизму і бандитизму підняв знову питання про заборону діяльності політичних організацій. У 1992 році одна з ультра-правих груп - Національний Фронт - була заборонена.

Європейські політичні системи тою чи іншою мірою, стимулюють боротьбу політичних партій за свою демократичність, а також відкидають ті партії, котрі не "вписуються" в існуючу політичну систему.

Діюче законодавство може забороняти певного характеру збори, вимагати дозволу на розвішування плакатів тощо. Часто кримінальні кодекси встановлюють сувору відповідальність за т.зв. політичні злочини - спробу повалення існуючого ладу. На основі цієї норми можна здійснювати кримінальне переслідування певного роду політичної діяльності. У деяких країнах існують також обмеження, що дають можливість розпускати політичну партію, забороняти її діяльність. Приймають вони найрізноманітніші форми і мають різне обґрунтування в різних країнах. Найчастіше ця норма виписана в законах про об'єднання громадян. Відзначається в них, що діє в державі заборона на створення та діяльність об'єднань, які суперечать закону і представляють загрозу для держави або які закликають громадян до непокори чи застосовують силу для досягнення своїх політичних цілей. На такій основі у Франції в 1936 р. розпущено ряд фашистських організацій, в 1939 р. визнано нелегальною діяльність Французької Комуністичної партії. Дана норма найчастіше сьогодні використовується для заборони діяльності фашистських та комуністичних політичних партій в Латинській Америці та деяких державах Азії. Однак загалом випадки існування правових норм, що дозволяють делегалізацію діяльності політичної партії в цілому є рідкісними. У Європі єдиним таким документом був закон Чехословацької республіки від 25.10.1933 р. Тільки право фашистських держав містило норми, що давали можливість розпускати політичні партії.

Після ІІ світової війни дана норма з'являється значно частіше в т.ч. і в конституціях. У своїй основі зумовлено це історичним досвідом існування фашистських партій і спрямоване на захист держави від різного роду недемократичних організацій (фашистських, неофашистських, терористичних, расистських, екстремістських). Приписи, що дозволяють розпускати антидемократичні організації з'являються в конституціях Італії, Німеччини, Туреччини (з 1960 р.)

Запит про розпуск партії вносить федеральний уряд, але вирок виносить Конституційний Суд. Рішення про делегалізацію є остаточним і веде до розпуску партії, конфіскації її майна. Одночасно члени парламенту від даної політичної організації втрачають свої депутатські мандати. Забороняється також створення організацій з іншою назвою, але для того, щоб продовжувати діяльність забороненої партії.

У законодавстві Туреччини говориться, що політична партія, котра не керується в своїй діяльності принципами демократії, буде назавжди заборонена. Літом 1971 р. Конституційний Суд Туреччини заборонив діяльність Курдської Робітничої партії.

На практиці можуть існувати ще багато інших форм, що обмежують свободу створення та діяльності політичних партій.

У 1960 р. декретом президента Сукарно в Індонезії впроваджено офіційний контроль за діяльністю політичних партій. Партії зобов'язувалися представити президентові статути, списки членів, списки споріднених організацій, дані про фінанси партії. І лише після відповідної перевірки він видавав дозвіл на офіційну діяльність політичної партії. При цьому він також зберігав за собою право звернутися про заборону діяльності політичної партії до Верховного Суду.

У 1965 р. військовий режим Гастело Бранко в Бразилії заборонив та розпустив усі існуючі політичні партії і дозволив існування тільки тих партій, ініціатива створення яких виходила від парламентарів. Право на створення політичного “блоку” мали 120 депутатів і 20 сенаторів бразильського конгресу, які протягом 45 днів з дня виходу закону виступлять з даною ініціативою. Виходячи з кількості бразильського парламенту в державі утворилося два політичні “блоки” - правлячий та опозиційний.

У 1950 р. США прийняли “закон Mак Карті”, спрямований на обмеження діяльності комуністичної партії. Він зобов'язував комуністичні організації реєструватися. Це ж стосувалося лідерів та членів партії. Закон забороняв членам цих організацій обіймати державні та інші важливі посади. Однак до офіційної заборони діяльності Комуністичної партії США не дійшло.

2. Правові основи діяльності об'єднань громадян

Об'єднання громадян є добровільне громадське об'єднання (формування) створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і інтересів. Об'єднання громадян незалежно від назви поділяються на політичні партії і на громадські організації.

Політичні партії - це об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної ідеї розвитку, які мають головною метою участь в виробленні державної політики, формуванні органів державної влади, місцевого і регіонального самоврядування, виражає політичну волю громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Громадська організація - це об'єднання громадян для задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Об'єднання громадян створюються на основі добровільності, рівноправності, самоврядності, законності і гласності. Обмеження діяльності може встановлюватись тільки Конституцією та законами України. Всі основні питання діяльності об'єднань громадян повинні вирішуватись на зборах всіх членів, або представників. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян. Належність чи неналежність до об'єднання громадян не може бути підставою для обмеження прав і свобод або надання державою пільг чи переваг. Забороняється відмова в прийнятті або виключенні з політичної партії особи в зв'язку з її статтю або національною належністю. На працівників апарату об'єднання громадян поширюється законодавство про працю, соціальне забезпечення і страхування.

Держава забезпечує додержання прав і законних інтересів об'єднань громадян, легалізованих у порядку передбаченому цим законом. Втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян, так само як і об'єднань громадян у діяльність державних органів, службових осіб та у діяльність інших об'єднань громадян не допускається.

Верховна Рада встановлює пільги щодо оподаткування доходів по окремим видам господарської або іншої комерційної діяльності об'єднань громадян, створених ними установ і організацій, заснованих підприємств, максимальні розміри загальних річних пожертвувань на користь політичних партій, затверджує перелік всеукраїнських громадських об'єднань, яким держава надає допомогу.

Об'єднання громадян створюються і діють за всеукраїнським місцевим та міжнародними статутами. До всеукраїнських належать об'єднання діяльність яких поширюється на більшість території України.

До місцевих об'єднань належать об'єднання діяльність яких поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і на ще хоча б одну державу.

Об'єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою в спілки, союзи, асоціації, утворювати блоки, коаліції, укладати між собою угоди про співпрацю і взаємодопомогу.

Політичні партії створюються за ініціативи громадян України які досягли вісімнадцяти років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються в місцях позбавлення волі. Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли вісімнадцяти років, а молодіжних і дитячих організацій з 15 річного віку. Рішення про заснування приймаються установчими зборами. Засновниками спілок об'єднань громадян є об'єднання громадян. Членами політичних партій можуть бути тільки громадяни України з 18-ти років. членами громадських організацій, крім молодіжних і дитячих, особи які досягли 14-ти років. Вік членів дитячих організацій з 6-ти до 18-ти років, а молодіжних з 18-ти до 28 років

Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється у суровому порядку, коли їх метою є:

зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави;

підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав;

пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму чи неофашизму;

розпалювання національної та релігійної ворожнечі;

створення незаконних воєнізованих формувань;

обмеження загально визначених прав людини.

Відповідальність посадових осіб та громадян за порушення законодавства прав партії

За порушення цього закону посадові особи і громадяни, причетні до:

створення, організації діяльності та участі в діяльності зареєстрованих партій;

обмеження в правах чи переслідування громадян у зв'язку з належністю чи неналежністю до політичних партій;

необґрунтованість відмови в реєстрації політичної партії;

надання політичній партії будь-яких переваг чи обмежень передбачуваних законом прав політичної партії та її членів;

порушення закону при використанні символіки політичної партії;

заподіяння моральної чи матеріальної шкоди політичній партії;

утворення воєнізованих формувань;

участі в діяльності забороненої політичної партії або інших передбачених чинним законодавством порушень, - притягування до дисциплінарної, адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності згідно з законами України

Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах.

Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній з політичних партій. Членами політичних партій не можуть бути:

судді;

працівники прокуратури;

працівники органів внутрішніх справ;

співробітники Служби безпеки України;

військовослужбовці.

На час перебування на зазначених посадах або на службі члени політичних партій зупиняють членство в цій партії.

Порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства визначається статутом партії.

Членство в політичній партії є фіксованим, обов'язковою умовою фіксації членства в політичній партії є наявність заявки громадянина України, поданої до статутного органу політичної партії, про бажання стати членом цієї партії. Форма фіксації членства в політичній партії визначається статутом політичної партії.

Не допускається створення і діяльність осередків структурних партій в органах виконавчої і судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на підприємствах державними, у навчальних закладах та інших установах і організаціях.

Громадські об'єднання мають свій статут.

Легалізація об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом її реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність об'єднань громадян які за рішенням суду розпущені є протизаконною. При реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.

Політичні партії і міжнародні організації підлягають реєстрації в Міністерстві Юстиції України. Легалізація громадської організації здійснюється Міністерством Юстиції України і місцевими органами державної виконавчої влади. У разі, якщо діяльність місцевої громадської організації поширюється на територію інших адміністративних одиниць, її легалізація здійснюється відповідними вищестоящими органами. Місцевими органами державної виконавчої влади реєструються в обов'язковому порядку місцеві осередки зареєстрованих всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян якщо така реєстрація передбачена статутними документами цих об'єднань. Про легалізацію повідомляється в засобах масової інформації. В законі визначено порядок реєстрації, відмови в реєстрації, повідомлення про заснування, визначається порядок використання символіки. Припинити діяльність об'єднань громадян можна шляхом ліквідації і реорганізації. Реорганізація здійснюється відповідно статуту. Реєстрація новоствореного об'єднання здійснюється в порядку встановленому цим законом. Ліквідація об'єднання здійснюється на підставі статуту або рішення суду. Для здійснення завдань визначених у статутних документах зареєстровані об'єднання громадян користуються правом:

виступати учасниками цивільних правовідносин;

представляти і захищати права і інтереси своїх членів в державних і громадських органах;

брати участь в політичній діяльності

ідейно, матеріально та організаційно підтримувати інші об'єднання громадян;

створювати установи та організації;

одержувати від органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування необхідну інформацію;

виносити пропозиції;

застосовувати засоби масової інформації.

Громадські організації можуть засновувати підприємства необхідні для виконання статутних цілей.

Політичні партії також мають право:

вільно проводити свою діяльність відповідно до Конституції і законів України;

брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади і місцевого самоврядування в порідку встановленому законодавством;

використовувати державні засоби масової інформації і застосовувати власні засоби масової інформації;

підтримувати міжнародні зв'язки з партіями, громадськими організаціями, міжнародними і міжурядовими організаціями, вступати в спілки одна з одною;

ідейно, організаційно, матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян та надавати їм допомогу.

Не дозволяється фінансування політичних партій:

органами державної влади і органами місцевого самоврядування;

державними та комунальними установами і організаціями, а також установами і організаціями, у майні яких є частка, що є державною чи комунальною власністю, або належить нерезидентам;

іноземними державами та їх громадянами, підприємствами та установами;

благодійним та релігійним об'єднанням і організаціям;

анонімними особами або під псевдонімом;

політичним партіям, що не входять до блоку виробничих партій.

Закон визначає власність об'єднань громадян і здійснення права власності.

З метою здійснення своїх цілей об'єднання громадян можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ із статутом юридичної особи, заснування підприємства.

Політичні партії, створені ними установи і організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, та займатись господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком суспільно-політичної літератури, виробів з власною символікою, проведення фестивалів та інших суспільно-політичних акцій.

Об'єднання громадян повинні вести оперативний облік, бухгалтерський облік, статистичну звітність, зареєструватись в органах державної податкової адміністрації, вносити до бюджету платежі.

Закон визначає державний нагляд та контроль за діяльністю об'єднань громадян.

Ограни, що проводять легалізацію здійснюють контроль за додержанням ними положень статуту. Представники цих органів можуть бути присутніми на заходах що проводяться об'єднаннями, вимагати документи, нагляд здійснюють органи прокуратури, місцеві органи юстиції, фінансові органи, податкова інспекція. Ці органи здійснюють контроль, встановлюють відповідальність за порушення законодавства і встановлюють види стягнень.

За поданням легалізуючого органу або прокуратури, рішенням суду об'єднання громадян примусово-розпускається в слідуючих випадках:

вчинення дій передбачених статтею 4 цього закону;

систематичного або грубого порушення вимог статі 22 цього закону;

продовження протиправної діяльності після накладання стягнень, представлених цим законом;

зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не визнається як така.

Громадські організації, їх спілки відповідно до своїх статутів можуть засновувати або вступати в міжнародні громадські (неурядові) організації, утворювати міжнародні спілки об'єднань, підтримувати зв'язки, обмін, контакти, укладати угоди, а також брати участь в здійсненні заходів що не суперечать міжнародним зобов'язанням України. політичні партії мають право засновувати спілки, статутами яких передбачено лише створення консультативних або дорадчих органів. Міжнародні громадські організації на території України діють відповідно до цього Закону.

В Україні діє закон “Про благодійництво та благодійні організації” від 16.09.1997 року. Цей закон визначає загальні засади благодійництва, забезпечує правове регулювання відносин в суспільстві, спрямований на розвиток благодійницької культури, діяльності, утвердження гуманізму і милосердя, гарантує державну підтримку її учасникам, створює умови для діяльності благодійних організацій відповідно до законодавства України. Цей закон дає визначення основних питань і термінів організаційно-правове забезпечення діяльності, а також особливості матеріально-фінансового забезпечення благодійної організації.

Статут об'єднання громадян повинен містити:

назву об'єднання громадян (відміну від існуючих) його статут та юридичну адресу;

мету та завдання об'єднання громадян;

умови та порядок прийому в члени об'єднання громадян, вибуття з нього;

права і обов'язки членів об'єднання;

порядок утворення і діяльності статутних органів об'єднання місцевих осередків та їх повноваження;

джерела надходження і порядок використання коштів іншого майна об'єднання, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань;

порядок внесення змін і доповнень до статуту;

порядок припинення діяльності об'єднання і вирішення майнових питань, нав'язаних з його ліквідацією.

У статуті можуть бути передбачені інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності об'єднань громадян.

Політичні партії також повинні мати статут. Він повинен мати такі відомості:

назву політичної партії;

перелік статутних органів політичної партії, порядок їх утворення, їхні повноваження і термін цих повноважень;

порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній;

права та обов'язки членів політичної партії, підстави припинення чи зупинення членства в політичній партії;

порядок створення, загальну структуру та повноваження обласних, міських, районних організацій політичної партії та її первинних організацій;

порядок внесення змін та доповнень до статуту і програми політичної партії;

порядок скликання та проведення партійних з'їздів, конференцій, зборів та інших представницьких органів політичної партії;

джерела матеріальних, в тому числі фінансових надходжень та порядок здійснення витрат політичної партії;

порядок ліквідації (саморозпуску), реорганізації політичної партії, використання її коштів та іншого майна що залишилось після розпуску партії.

Законодавство про благодійництво та благодійні організації складається з Конституції України, цього закону, інших нормативно-правових актів.

Основні напрямки благодійництва:

сприяння програмам спрямованих на покращення соціально-економічного становища;

поліпшення матеріального становища набувачів допомоги;

надання допомоги громадянам які постраждали від катастроф;

сприяння розвитку, науки, культури, освіти;

подання допомоги талановитій молоді;

сприяння охороні пам'яток культури і освіти;

сприяння охороні природи;

сприяння охороні здоров'я;

сприяння охороні материнства.

Благодійні організації створюються в таких організаційно-правових формах;

членська благодійна організація;

благодійний фонд;

благодійна установа;

інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо).

Закон визначає порядок реєстрації благодійної організації, порядок відмови, реорганізація і ліквідації благодійної організації. Закон визначає порядок складання статуту благодійної організації, права організації, програма, обов'язки, форма здійснення благодійницької діяльності і визначає орган управління благодійної організації. Також закон визначає майно благодійницької організації, джерела його формування діяльність, фінансову діяльність і органи які займаються контролем за діяльністю благодійницької організації. В законі передбачена підтримка держави благодійницької діяльності, як здійснюється звітність в організації, відповідальність за порушення законодавства про благодійницьку організацію і порядок здійснення міжнародної благодійницької діяльності.

3. Свобода віросповідання та релігійні організації

Конституція України є гарантом прав громадянина, оскільки вона гарантує кожній людині широке коло політичних, соціальних та економічних прав і свобод. “Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний розвиток особистості.” Отже, до юридичних гарантій прав та свобод людини і громадянина відносяться насамперед норми-принципи Конституції та інших законів, які містять гарантії або є гарантіями. Серед них важливу роль відіграють і процесуальні норми.

До юридичних гарантій можна віднести юридичні обов'язки та юридичну відповідальність. Під юридичною відповідальністю розуміється встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати позбавлення певних благ, цінностей, які йому належать (позбавлення волі або обмеження у правах, позбавлення прав на майно шляхом його конфіскації, стягнення штрафів та ін.). Тобто це форма впливу на порушників, реакція держави на порушення правових норм, прав та свобод людини.

Поява нових, раніше невідомих Україні конституційних прав і свобод і відповідних обов'язків - закономірність і наслідок проголошення незалежності України.

Спеціального аналізу заслуговує організаційна діяльність державних органів, громадських організацій у забезпеченні, реалізації та охороні прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина. В юридичній літературі дане питання розглядається, однак в цілому воно досліджено недостатньо. Частково це пояснюється тим, що правова система України перебуває в стані глибокої кризи.

Україна має серйозні наміри включитись у процес забезпечення прав людини за міжнародними стандартами і я вважаю, що це є проявом високої правової культури держави.

Список використаної літератури