Розвиток правової бази місцевого самоврядування
Розвиток місцевого самоврядування на сучасному етапі як напрям державної політики України. Правова база місцевого самоврядування, участь громадян у його розвитку. Вдосконалення місцевого самоврядування як організаційно-правової форми вияву демократії.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 17.10.2012 |
| Размер файла | 52,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
30
Розвиток правової бази місцевого самоврядування
Зміст
- Вступ
- 1. Розвиток правової бази місцевого самоврядування і участь громадян у вдосконаленні місцевого самоврядування
- 2. Вдосконалення місцевого самоврядування як організаційно-правової форми вияву безпосередньої демократії
- Висновки
- Використана література
Вступ
Україна одним із напрямів своєї зовнішньої політики визначила входження до Європейських структур з метою створення високорозвиненої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, культури та демократії.
Рівень забезпеченості прав і свобод людини, їх обсяг і характер свідчать про рівень демократизації громадянського суспільства.
Державно-правовою моделлю будь-якого суспільства, його основним законом є Конституція. Саме тому становлення правової державності, створення якісно нового державного механізму залежить від ступеня демократизації Конституції.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Прийняття Конституції України стало початком якісно нового етапу в розвитку суспільства і держави, правової системи України, необхідною базою її реформування.
Одним із завдань реформування правової системи держави є проведення адміністративної реформи.
Вирішення цього завдання можливе лише на основі послідовної реалізації як національних законів, так і вимог міжнародно-правових актів.
У 1997 році Указом Президента України була створена Державна комісія з проведення адміністративної реформи. У 1998 році Указом Президента України затверджено заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні, якими основні її положення покладено в основу здійснення реформування системи державного управління, зокрема, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, інституту державної служби, адміністративного законодавства, створення адміністративної юстиції тощо.
правова база місцеве самоврядування
У Посланні Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році" зазначається, що для прискорення та поглиблення адміністративної реформи, необхідне утвердження в Україні цілісної системи державного планування та прогнозування. Багато проблем можна розв'язувати значно легше, ефективніше і з меншими втратами, якщо буде створено надійну систему перспективного прогнозування, науково обґрунтованих передбачень. Це дасть змогу уникати помилок і непередбачуваних наслідків, сприятиме концентрації на пріоритетних напрямах матеріальних, людських та фінансових ресурсів.
Отже, у нашій країні започатковується нова "філософія" державного управління, у центрі якої - інтереси та права людини і громадянина.
Розвиток місцевого самоврядування на сучасному етапі суспільних відносин проголошено одним із найпріоритетніших напрямів державної політики України.
Але декларації та реалії сьогодення суттєво різняться, і може так статися, що державні органи, надмірно опікуючись цією проблемою, ненароком в "обіймах задушать" місцеве самоврядування як основоположний інститут громадянського суспільства, перетворивши його на складову системи органів виконавчої влади. Тому особливо актуальними є дослідження меж держави і місцевого самоврядування, розробка раціональних, гнучких і ефективних механізмів взаємодії та співробітництва. Взаємовідносини держави і органів місцевого самоврядування були й лишаються предметом дослідження не одного покоління видатних науковців - таких як В. Водовозов, Ю. Панейко, М. Орзіх, однак треба констатувати, що кількість нерозв'язаних питань у цій сфері не зменшується, а з часом навіть збільшується.
1. Розвиток правової бази місцевого самоврядування і участь громадян у вдосконаленні місцевого самоврядування
Місцеве самоврядування на сьогодні є важливим чинником демократизації суспільного життя, децентралізації управління та необхідною передумовою становлення громадянського суспільства, наближення влади до її джерела - народу. І, навпаки, місцеве самоврядування може ефективно функціонувати лише за умови наявності розвинутих елементів громадянського суспільства.
Самоврядування стає дійсним лише тоді, коли воно опирається на:
1) відповідну матеріально-фінансову базу, яка передусім формується за рахунок володіння визначеним майном, власним незалежним бюджетом і джерелами його виникнення;
2) можливість прийняття самоврядувальними органами нормативно-правових актів, які ураховували б регіональний, місцевий рівень, були зрозумілими рядовим громадянам, реальними щодо умов їхнього виконання;
3) можливість формувати відповідні служби самоврядувальних органів компетентними, висококваліфікованими спеціалістами [159].
Поняття "місцевого самоврядування" у практиці нашої держави з'явилося в правовій і політичній літературі порівняно не так давно, а У період, коли Україна перебувала у складі СРСР, навіть сам термін "місцеве самоврядування" не вживався.
Досі не вибухають гарячі дискусії щодо доцільності й природи місцевого самоврядування, продовжується формування його системи, але все відчутнішими й очевиднішими стають результати його функціонування в селах, селищах і містах, все більше поваги виявляють до органів і посадових осіб місцевого самоврядування органи державної влади, їх посадові особи.
Визнання територіальних громад первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень, надання якісно нового статусу місцевим радам та утворення одноособових інститутів місцевого самоврядування - сільських, селищних, міських голів - змінило не лише механізм здійснення публічної влади на місцях, а й політичну систему всього суспільства.
Становлення місцевого самоврядування супроводжується бурхливим розвитком законодавства в цій галузі, багатогранною локальною нормотворчістю і ратифікацією відповідних міжнародно-правових актів.
Після проголошення незалежності України і прийняття чинної Конституції розпочались радикальні процеси демократизації суспільства і держави, складовою частиною якої є визнання і гарантування місцевого самоврядування, яке нині стало реалією суспільного життя.
Правову базу місцевого самоврядування в Україні становлять:
1. Європейська Хартія місцевого самоврядування 1985 p.;
2. Конституція України;
3. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні";
4. Статути муніципальних утворень.
Суть місцевого самоврядування в демократичному суспільстві найчіткіше сформульована в Європейській Хартії місцевого самоврядування [162].
Під місцевим самоврядуванням розуміється право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти ними, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Для забезпечення цієї спроможності органи місцевого самоврядування мають право на володіння достатніми власними коштами, якими вони можуть вільно розпоряджатися при здійсненні своїх функцій [163].
Оскільки прийняття Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" було підсумком тривалих суперечок між прибічниками старого "консервативного" та нового "прогресивного" підходу до побудови системи влади в нашій державі, деякі норми Закону мають компромісний характер. На жаль, віддзеркалення політичного компромісу в законодавчих актах мають невтішні наслідки, особливо щодо практики застосування нових норм до конкретних випадків. Найбільше це стосується обмежень прав територіальних громад об'єднуватись в єдину територіальну громаду, неоднозначності в питаннях організації управління районами в містах. Неврегульовані питання щодо взаємодії районних і обласних рад, які представляють спільні інтереси територіальних громад з відповідними сільськими, селищними, міськими радами, особливо з питань порядку формування та затвердження місцевих бюджетів, фінансування та управління об'єктами спільної власності територіальних громад, визначення переліку цього майна та його правового статусу.
Одним із яскравих прикладів такого компромісу є закріплений Законом статус районних та обласних рад. За Конституцією, ці ради представляють спільні інтереси територіальних громад, а на практиці це мало б означати, що територіальні громади формують районні та обласні ради зі своїх представників та делегують їм певні повноваження. За Законом районні та обласні ради формуються так само, як і ради територіальних громад - на основі загального, прямого, рівного виборчого права. Отже, незважаючи на відсутність старої "вертикалі рад", районні та обласні ради знову опинилися і опиняються фактично у ролі "вищестоящих".
Таким чином, закладена можливість конфлікту між радами територіальних громад і відповідальними районними та обласними радами.
Ще більш заплутаною є ситуація з повноваженнями районних та обласних рад.
До Закону слід внести уточнення, доповнення та необхідні роз'яснення. Передусім, потребує вдосконалення захист права громадян на здійснення місцевого самоврядування, необхідно доповнити окремі положення процедури формування органів місцевого самоврядування, а також потрібне вдосконалення забезпечення фінансово-економічної самостійності місцевого самоврядування.
Наприклад, у Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" не знайшло свого втілення концептуальне положення про визначення статусу територіальної громади як первинного суб'єкта місцевого самоврядування. У сучасну вітчизну правову науку понятійний термін "територіальна громада" як синонім "територіального колективу", "місцевого співтовариства" увійшов з книги Я. Щепанського "Елементарні поняття соціології", де він чітко визначався як група людей, члени якої "пов'язані узами спільних відносин до території, на якій вони мешкають, і узами відносин, що випливають з факту проживання на спільній території".
Таким чином, громада тут належить до соціальних спільнот і виступає як стійка і стабільна форма соціального життя.
Поняття територіального колективу є порівняно новим для юридичної науки України, тому що не отримало єдності наукових думок та законодавчого визначення.
Термін "територіальний колектив" не фігурує ні в Основному Законі, який оперує поняттям "територіальна громада", ні в чинному на момент прийняття Конституції Законі України від 26 березня 1992 р. "Про місцеві ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування". Тільки у ст.188 проекту Конституції України, в редакції від 26 жовтня 1993 p., уперше зустрічається положення про те, що "місцеве самоврядування здійснюється територіальними колективами сіл, селищ, міст і районів безпосередньо і через вибрані ними органи".
Правова література виділяє кілька характеристик територіального колективу. Так, В.І. Фадеев трактує місцеве самоврядування як право громадян, місцевого співтовариства (населення даної території) на самостійне завідування місцевими справами.
Новий Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" - перший нормативно-правовий документ про місцеве самоврядування, перший крок у створенні надійної правової бази для місцевого самоврядування та є основою, підсумком для розробки та прийняття інших законодавчих актів про місцеве самоврядування. Саме на його основі були розроблені та прийняті закони України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про столицю України - місто-герой Київ" тощо.
Ціла низка нормативно-правових актів стосується матеріальної та фінансової основ місцевого самоврядування. Так, статус комунальної власності значною мірою визначається в Законі України "Про власність".
Фінансова основа місцевого самоврядування визначається законами України "Про бюджетну систему України", "Про систему бюджетування", а також Законом України "Про державний бюджет України" на кожен конкретний рік. Повноваження органів місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ресурсами зазначені в Земельному кодексі України, щодо приватизації об'єктів державної та комунальної власності - в законах України "Про приватизацію майна державних підприємств" та "Про приватизацію майна невеликих підприємств ("малу приватизацію"). Питання матеріально-економічної бази місцевого самоврядування досі ще регулюються окремими актами Президента та Кабінету Міністрів. Низка спеціальних функцій органів місцевого самоврядування визначена Кодексом України про адміністративні правопорушення [180].
На черзі перегляд застарілих положень законів: "Про власність", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів". Мають бути прийняті нові закони, зокрема, про комунальну власність, про місцеві податки та збори [181], про статус місцевих голів, про місцеві референдуми, про порядок проведення зборів (сходів) громадян за місцем проживання, про територіальну громаду та інші проекти, які підготовлені та внесені на розгляд до Верховної Ради України.
З огляду на таке становище наступний розвиток законодавчої бази місцевого самоврядування відповідно до Конституції України, на нашу думку, треба визначити як один із стратегічних напрямів розвитку муніципального руху в Україні. Потрібно змінити механізм формування фінансової бази місцевих бюджетів сіл, селищ, міст встановленням окремих загальнодержавних податків для забезпечення здійснення органами місцевого самоврядування у повному обсязі повноважень, визначених Конституцією, законами України.
Це можливо зробити, прийнявши поправки до Законів України "Про бюджетну систему України", "Про систему оподаткування", "Про місцеві фінанси", "Про місцеві, обласні, районні бюджети", Про державні мінімальні соціальні стандарти".
Водночас забезпечення надійних фінансових основ місцевої влади неможливе без реалізації її прав у сфері користування, володіння і розпорядження комунальною власністю. Закон України "Про власність" не дає, на наш погляд, цієї можливості місцевому самоврядуванню. Тому якнайшвидше потрібно прийняти Закон України "Про комунальну власність в Україні", в якому узгодити п.1 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", де до об'єктів права комунальної власності чомусь не віднесені місцеві енергетичні системи, транспорт, систему зв'язку та інформації, зі ст.35 Закону "Про власність".
Протягом останніх років йшло постійно прирощення влади як центральної, так і "середніх", "проміжних" ланок "виконавчої вертикалі". Чисельність всіляких "упорядників" на різних рівнях значно виросла, а ефективність їхньої роботи, практична віддача суттєво знизилась.
Ураховуючи зарубіжний досвід функціонування органів місцевого самоврядування, не треба вдаватися до абсолютизації переваг, створення вертикалі як по лінії представницьких, так і по лінії виконавчих органів. Це відкриває можливості для невиправданого втручання центральних органів державної влади в сферу діяльності місцевого самоврядування, а суверенна правова державність України формується в умовах демократизації суспільного життя, превалювання і досліджування тенденцій до регіоналізації країни і децентралізації врядування. Тому зазначені дії викликають перманентне протистояння між центральною владою і органами місцевого самоврядування. Вважаємо, що подальшого погіршення стану влади в Україні можливо не допустити тільки шляхом залучення широких мас населення до керування державою, тобто шляхом розвитку і вдосконалення системи місцевого самоврядування.
Місцеве самоврядування може одержати відповідні параметри для розвитку лише тоді, коли буде вдосконалено Закон "Про місцеве самоврядування в Україні", коли Верховна Рада прийме новий закон про вибори в місцеві ради, міських, селищних, сільських голів, коли будуть внесені зміни в закон про вибори в Верховну Раду Автономної Республіки Крим, який, звичайно, застарів і його необхідно вдосконалити".
Взагалі ж рівень і темпи розвитку нормативно-правової, законодавчої бази місцевого самоврядування в Україні, на наш погляд, не відповідають суспільним інтересам, потребують вдосконалення і розвитку.
Відомо, що місцеве самоврядування відбудеться і зможе продуктивно виконувати свої функції лише за умови широкої громадської підтримки, а однією із загальновизнаних основних функцій місцевого самоврядування з точки зору теорії місцевого самоврядування є забезпечення ефективної участі населення у вирішенні місцевих справ. У реалізації цієї функції полягає соціальна роль місцевого самоврядування, актуальність якої на сучасному етапі суспільного розвитку України не потребує ніякої аргументації.
Місцеве самоврядування має великий потенціал як важливий засіб і подолання соціальної апатії, посилення громадянської активності населення, зміцнення творчого підходу громадян України до побудови правової держави.
Нова Конституція України створила всі необхідні передумови для становлення і подальшого розвитку місцевого самоврядування. Так, ст.1. Конституції проголошує У країну демократичною державою, тобто такою, що визнає за громадянами широкий комплекс прав щодо участі в управлінні державними справами. Місцеве самоврядування в свою чергу гарантує мешканцям села, селища, міста право самостійно вирішувати певне коло місцевих справ (ч.1 ст.140, ст.143 Конституції України) і з цієї точки зору при правильному практичному втіленні має необмежений демократичний потенціал, вважається загальновизнаною на рівні європейських стандартів формою здійснення "локальної демократії".
У практичному плані основним завданням місцевого самоврядування на сучасному етапі має бути забезпечення наближення влади до населення, створення гнучкого механізму місцевого управління з набагато меншою бюрократією, ніж це властиво централізованій системі управління.
Саме тому особливої актуальності набуває закріплення у Конституції і розвиток у чинному законодавстві України різноманітних форм реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні.
Зміцнення організаційних засад місцевого самоврядування має супроводжуватися об'єднанням муніципального руху, реорганізацією Ради регіонів при Президентові в Національну раду з узгодження діяльності загальнодержавних органів та місцевого самоврядування.
Дуже важливо постійно і творчо використовувати на цих та інших прикладах кращий світовий досвід. Великої уваги заслуговує в цьому напрямі активність членів Асоціації міст України та міських голів, які беруть участь у роботі Конгресу місцевих та регіональних влад Європи.
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що місцеве самоврядування базується передусім і головним чином на активності населення.
Саме тому важливе значення для ефективного функціонування системи місцевого самоврядування в Україні має проблема подальшого вдосконалення форм реалізації громадянами права на участь в управлінні місцевими справами, включаючи наукове обгрунтування інституту муніципальних прав і свобод громадян як таких, що забезпечують реальну можливість кожного члена територіальної громади брати участь у місцевому самоврядуванні.
Безпосереднє волевиявлення членів територіальної громади, пов'язане з їхнім вступом до сфери суспільно-політичного життя, можна класифікувати за кількома критеріями [195].
По-перше, це самореалізація членами територіальної громади власних запитів, зокрема самостійне прийняття ними публічно-владних рішень: а) нормативних; б) індивідуальних; в) організаційних (на місцевих виборах і місцевих референдумах).
По-друге, це здійснення, реалізація членами територіальної громади своїх запитів (на загальних зборах громадян за місцем їхнього проживання, за допомогою місцевих ініціатив).
По-третє, це участь територіальної громади у здійсненні органами місцевого самоврядування владно-управлінських функцій:
а) участь в обговоренні проектів місцевих планів і програм, проектів нормативних актів, прийняття рішень про їх реалізацію;
б) участь у здійсненні вже прийнятих планів, програм, актів;
в) оцінка результатів діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування, загального поліпшення справ у рамках своєї громади, в окремих галузях місцевого життя (місцеві референдуми, загальні збори за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання).
По-четверте, це контроль з боку членів територіальної громади за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування і депутатів (місцеві вибори, громадські слухання).
Отже, є доцільним і виправданим розробка і затвердження на урядовому рівні державної програми місцевого самоврядування в Україні, яка повинна передбачити основні напрями державної підтримки місцевого самоврядування: формування правової фінансово-економічної основи; подачі організаційно-методичної підтримки; формування системи державного і муніципального контролю над діяльністю органів місцевого самоврядування; забезпечення інформаційною підтримкою та інформаційним забезпеченням діяльності місцевого самоврядування; створення системи підготовки, перепідготовки муніципальних службовців тощо.
2. Вдосконалення місцевого самоврядування як організаційно-правової форми вияву безпосередньої демократії
Місцеве самоврядування в Україні має давню історію. Управління в українських містах та регіонах традицій не базувалося на використанні різних історичних форм місцевого самоврядування (вічового права, магдебурзького права, козацького самоврядування, земства тощо), що відповідало загальним тенденціям розвитку європейської цивілізації.
На жаль, поступальний розвиток місцевого самоврядування було перервано з втратою державної самостійної України в 1920 р. та встановленням централізованої системи територіальної організації влади, яка передбачала пряме державне управління на всіх субнаціональних територіальних рівнях, формально через єдину систему органів державної влади - Ради народних депутатів, а фактично - через централізовану, підпорядковану по вертикалі систему партійних органів.
Розвал монопартійної командно-адміністративної системи управління, відновлення та розбудова на демократичних засадах української державності об'єктивно призвели до пошуку такої організації влади, яка відповідала б як національним традиціям, так і сучасним світовим та європейським демократичним вимогам, була б спрямована на забезпечення прав і свобод людини, задоволення її потреб, підвищення ефективності надання громадських послуг.
Світовий та європейський досвід переконливо свідчить, що в демократичному суспільстві територіальна організація влади може будуватися лише на основі обов'язкового використання місцевого самоврядування специфічної форми публічної влади територіальних громад, у рамках якої забезпечується реалізація їх права здійснювати управління в межах відповідних територіальних одиниць, самостійно вирішувати всі питання місцевого значення.
Найважливішою ознакою демократичної правової держави, будівництво якої проголошено в Україні, є верховенство закону, яке виражається у високому рівні законності, організованості та дисципліни в усіх сферах державної та громадської життєдіяльності.
Історія досліджень проблеми місцевого самоврядування налічує майже двісті років. Поняття "місцеве самоврядування" уперше ввів німецький юрист Х.Р. Гнейс (XIX ст.) щодо британських муніципальних органів, де основною ознакою місцевого самоврядування визначалося: самостійність общини та крупних спільнот в управлінні місцевими справами у межах закону, але без втручання центральної адміністрації та її чиновників на місцях. Звідси робився висновок, що місцеве самоврядування є місцевим управлінням, яке здійснюється самостійно населенням певної територіальної одиниці.
Однак правове регулювання місцевого самоврядування в Україні знаходиться ще не на належному рівні, залишає багато проблем, які є джерелом конфліктів між місцевим самоврядуванням і місцевими органами державної виконавчої влади, між органами самоуправління різних рівнів та які потрібно вирішити насамперед на державному рівні.
Одна із гострих проблем - відчутність комплексного профільного законодавства про місцеве самоврядування. Базовий закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", галузеві законодавчі акти, які визначають окремі повноваження органів місцевого самоврядування, виборче законодавство належним чином не врегулювали низку важливих питань організації життя територіальних громад, формування і діяльності органів місцевого самоврядування, зокрема це стосується статусу комунальної власності, бюджетних відносин, організації і діяльності органів самоорганізації населення, різних форм безпосередньої участі громадян у здійсненні завдань та функцій місцевого самоврядування, взаємовідносин органів та посадових осіб місцевого самоврядування, взаємовідносин органів та посадових осіб місцевого самоврядування з відповідними органами державної влади та їх посадовими особами, організаційних форм взаємодії різних територіальних громад, їх співробітництва з реалізації спільних проектів, статусу муніципальних службовців, їх соціального та правового захисту.
Оскільки місцеве самоврядування є насамперед вираженням самоорганізації, самостійної діяльності громадян (мешканців нової території), то його формування як цілісної системи в рамках усього товариства має відбуватися передусім на її нижчих рівнях, у первинних осередках [202].
Слід зазначити, що розвиток місцевого самоврядування стримується відсутністю реального суб'єкта місцевого самоврядування - самодостатньої територіальної громади, яка б володіла необхідними матеріальними і фінансовими ресурсами, мала б належні внутрішні джерела формування дохідної частини місцевого бюджету і недостатнє правове забезпечення значного масиву питань організації і функціонування місцевого самоврядування та існування в суспільній свідомості, в свідомості значної частини політичних, державних, муніципальних діячів старих стереотипів сприйняття місцевого самоврядування; відсутність нових механізмів взаємовідносин органів місцевого самоврядування з територіальною громадою та її підрозділами, громадськими організаціями приватного сектора і недостатній рівень саморегуляції територіальної громади.
Неврегульованість цих питань суттєво ускладнює перебіг адміністративної та муніципальної реформ, значну частину яких доцільно регулювати на місцевому рівні в рамках нормативно-правових актів, що видаються в системі місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Інша проблема - це відсутність досвіду роботи місцевих органів самоврядування в нових соціально-правових умовах. Ось чому одним із головних завдань є організаційно-методична підтримка місцевого самоврядування: підготовка рекомендацій з формування організаційних структур місцевого самоврядування, з розмежування повноважень та ресурсів між різними рівнями місцевого самоврядування, місцевим самоврядуванням і місцевими органами виконавчої влади, з ведення органами місцевого самоврядування господарської діяльності; розробка модельних правових актів для органів місцевого самоврядування тощо.
Звичайно, серйозною проблемою залишається кадрова робота в місцевому самоврядуванні. Тут не визначена державна кадрова політика, не розроблені державні стандарти, програми, навчально-методичні вказівки, не вистачає досвідчених кваліфікованих викладачів, а відсутність серйозних матеріальних та інших стимулів веде до того, що на сьогодні "реальний потенціал кадрів місцевого самоврядування складають пенсіонери".
Однією з проблем є і те, що процес становлення та функціонування системи місцевого самоврядування в нашій державі - це, передусім, традиційний процес боротьби з усевладністю чиновництва, бездушністю бюрократизму, відсутністю належної уваги до людей, їх інтересів, повсякденних потреб і проблем. Протягом останніх років йшло постійне прирощення влади як центральної, так і "середніх", "проміжних" ланок "виконавчої вертикалі".
Загроза втрати привілейованого становища активізувала опір чиновництва реалізації закону, який вводить систему місцевого самоврядування. Процес торпедування виборів місцевих самоврядувальних структур здійснюється із різних приводів і в різних формах, а затягування виборів виправдовується тим, що вибори в органи місцевого самоврядування політичних опонентів керівництву державних органів влади України розхитують або порушують "упорядковану вертикаль". Особи, які знаходяться при владі, стверджують, що на сьогодні тільки вони мають все необхідне для керівництва розвитком країни та регіонів, а деякі керівники намагаються довести, що якщо провести вибори органів місцевого самоврядування і дати їм право самостійно розпоряджатися бюджетом, власністю, господарством, то настане анархія та хаос. Звідси випливає висновок, що прихильники такого підходу прагнуть будь-якою ціною монополізувати владу в своїх руках та зберегти всі привласнені повноваження.
Є, звичайно, і більш серйозна об'єктивна причина повільного становлення і функціонування місцевого самоврядування в Україні. У нашій державі (і в дореволюційній Росії, і в СРСР) завжди було і залишається централізоване управління, що об'єднує правотворчість, виконавчу владу, яка на місцях здійснювалась державними структурами, які підпорядковувались центру.
Місцеве самоврядування (зокрема дореформене і пореформене земство, міське самоврядування) ніколи не виходило в своїй діяльності поза межі вузького кола питань місцевого господарського значення.
Варто зазначити, що в умовах становлення і розвитку місцевого самоврядування, в умовах соціальної апатії, особливого значення набуває різнобічна державна підтримка становлення системи місцевого самоврядування, розроблення та затвердження на урядовому рівні державної програми місцевого самоврядування в Україні, яка б передбачила основні напрями цієї підтримки в сфері формування правової і фінансово-економічної основи; формування системи державного контролю над діяльністю місцевих органів; забезпечення інформаційною підтримкою й інформаційним забезпеченням діяльності місцевого самоврядування тощо.
З прийняттям нової Конституції України було зроблено значний крок на шляху розбудови демократії, але законодавство щодо форм безпосередньої демократії або не відповідає Основному Закону, або постійно змінюється, що, звичайно, значною мірою зумовлено відсутністю міцного наукового підґрунтя народовладдя, адже "демократія набуває дієвості лише тоді, коли з теорії" перетворюється на практику. І навпаки, її соціальна енергетика та конструктивізм "випаровуються", коли вона сприймається як щось зовнішнє і недоречне у вирішенні повсякденних проблем [209].
У контексті проблем, що розглядаються, необхідно зупинитися на актуальних проблемах становлення та розвитку виборчого законодавства в Україні; адже виборче право - один із найдавніших інститутів публічного права, форм безпосередньої демократії. Вибори як спосіб формування структур парламентського типу були закріплені вже в перших конституціях Європи, зокрема в акті під назвою "Правовий Уклад і Конституція відносно прав і вільностей війська Запорізького", відомому в світі як Конституція 1710р. гетьмана Пилипа Орлика.
Поряд з принципами діяльності органів державної влади фіксувалися також і положення щодо порядку та термінів скликання вищого представницького органу тих часів - Генеральної Ради [210].
Таким чином, вибори є сучасною, цивілізованою правовою формою завоювання й оновлення влади, приведення її структур та діяльності у відповідність із потребами життя, демократичним способом формування та змінювання (періодичного чи позачергового) особового складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підтвердження їхніх повноважень на новий термін. Здійснення виборів у юридичному контексті треба розглядати як процес, найважливіша стадія якого - голосування.
Аналіз процесу становлення виборчого законодавства України показав, що за десять років незалежності в нашій державі проведено вісім виборчих компаній щодо виборів Президента України, народних депутатів України, та виборів до органів місцевого самоврядування.
Варто зазначити деякі проблеми, що виникають у процесі реалізації виборчого законодавства: це по-перше, негативна практика, що склалася в нашій країні, коли кожна нова виборча кампанія проводиться за новим виборчим законом, і який приймається за місяць-два до початку виборчої кампанії, а інколи - уже під час її проведення. По-друге, чинне виборче законодавство часто пов'язане з декларативними нормами, які носять формальний характер, тому що в них відсутній механізм реалізації.
По-третє, негативним як для законодавства взагалі, так і для чинного виборчого законодавства, зокрема, є його внутрішня суперечливість та неузгодженість з іншими нормативно-правовими актами, а також закріплення десятків різноманітних обмежень і заборон, за порушення яких у більшості випадів чинним законодавством не встановлено жодної юридичної відповідальності.
По-четверте, у виборчому процесі ще досі законодавче не врегульована низка виборчих процедур, а саме:
а) порядок використання засобів масової інформації під час проведення передвиборної агітації;
б) порядок здійснення контролю за надходженням коштів на рахунки виборчих фондів суб'єктів виборчого процесу та порядок акредитації офіційних спостерігачів.
Таким чином, підсумовуючи, можна зробити висновок: минуло більше п'яти років з часу прийняття Конституції України, а держава все ще перебуває в пошуках оптимальних підходів до врегулювання виборчого законодавства, зокрема, у Конституції відсутній окремий розділ, присвячений виборчому процесу, а також немає розділу, в якому окремо визначалися б засади правового статусу обранців до Верховної Ради України та до органів місцевого самоврядування.
Аналіз проведених досліджень переконливо свідчить про необхідність суттєвого вдосконалення чинного законодавства, про місцеве самоврядування загалом, виборчого і референдного законодавства зокрема. Так, не врегульовані також питання щодо спостереження за місцевими виборами, тому Центральною виборчою комісією прийнято дві постанови з цього питання, а саме: постанова від 9 лютого 1998 року № 52 "Про офіційних спостерігачів від інших держав і міжнародних організацій та їх статус при підготовці та проведенні виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" та постанова від 6 серпня 1998 року № 326 "Про зразок посвідчення офіційних спостерігачів від інших держав та міжнародних організацій на повторних виборах, виборах депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів замість тих, які вибули".
До внутрішніх чинників слід віднести активні дії самих органів та діячів місцевого самоврядування, спрямовані на зміцнення цього інституту в Україні. Такими діями були, зокрема, акти створення різних об'єднань органів місцевого самоврядування з метою підтримки реформування місцевого управління і спільного захисту інтересів місцевого самоврядування, а також право органів місцевого самоврядування на об'єднання в асоціації з метою ефективного здійснення своїх прав і обов'язків.
4. Вдосконалення правового статусу виконавчої влади
Тривалий час державна служба сприймалася інститутом, що "владарює” над громадянами, а громадяни стосовно нього є підлеглими та прохачами.
Тому одним із магістральних завдань адміністративної реформи є втілення в життя принципово нової парадигми взаємовідносин між державою та людиною, згідно з якою влада - це, насамперед, реалізація обов'язків перед громадянином, а не тільки реалізації правомочностей, що зобов'язують громадянина.
На жаль, для нас якісне оновлення і ефективна реалізація норм адміністративного законодавства на практиці ще багато в чому залишається сферою бажаного. Хоч саме у процесі застосування норм цього законодавства реально може бути підтверджена демократичність держави і усієї правової системи.
Окрім того, подальша інтеграція України у світове співтовариство не може не потребувати нового погляду на суспільну цінність і призначення адміністративного права в демократичній, соціальній, правовій державі.
Саме тому, враховуючи фундаментальне значення цієї галузі права, необхідне проведення її радикальної реформи.
Проект Концепції реформи адміністративного права України передбачає основні напрями реформування адміністративного законодавства. Зокрема, передбачається суттєве оновлення змісту адміністративно-правового статусу громадян, реформування законодавства про державну службу, законодавства щодо засад функціонування системи виконавчої влади, організації діяльності та правового статусу окремих її органів.
Вирішальну роль у забезпечення законності, захисту порушених прав і свобод людини і громадянина у сфері адміністративно-правових відносин має відігравати адміністративна юстиція як форма судового контролю за виконавчою владою, удосконалення позасудового захисту прав і свобод громадян тощо. Реалії сучасного позасудового захисту громадян стримує громадян від звернення до загального суду за захистом своїх прав, що пояснюється традиційним сприйняттям ними юстиції як карної системи, а судів, як органів по притягненню громадян до відповідальності.
Обов'язок правової держави гарантувати суб'єктивні права громадянина у відносинах з адміністративними органами також підкреслює необхідність створення адміністративної юстиції в Україні, яка б з одного боку захищала суб'єктивні права громадян, а з другого боку забезпечувала б через свою судову практику законність діяльності органів державної влади і таким чином сприяла б укріпленню правопорядку в державі. Таким чином, сутнісним змістом функціонування адміністративної юстиції є не протистояння органам державної влади, кропітка робота з правової допомоги у їх діяльності, що сприятиме піднесенню її ефективності.
Головне, щоб в основу реформування адміністративного права було покладено принципово нове, насправді демократичне осмислення сутності та призначення адміністративного права.
А це неможливе без цілеспрямованого запровадження в усі сфери адміністративно-правового регулювання принципу верховенства права, який за своєю суттю передбачає пріоритетність прав і свобод людини і громадянина перед усіма іншими цінностями демократичної, правової держави.
Потребує розгляду та прийняття Верховною Радою України Адміністративно-процедурний кодекс України з метою регламентації взаємовідносин громадян з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Цей законопроект допрацьовується Мінюстом з урахуванням пропозицій Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України та висновків німецьких експертів за результатами обговорення проекту на засідання круглого столу "Реформування адміністративного права - стан та перспективи розвитку".
Кодексом буде запроваджено принципово новий концептуальний підхід у відносинах "людина-влада”, оскільки він базуватиметься на таких основних принципах адміністративних процесів, як гласність, прозорість, доступність для громадян інформації про процедури забезпечення їх прав і свобод, демократизм, який передбачає, що органи виконавчої влади мають активніше залучати громадян до процесу вироблення рішень, інформувати населення про такі рішення та процедури їх прийняття.
З метою врегулювання відносин з надання управлінських послуг - діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка здійснюється за ініціативою фізичних та юридичних осіб і спрямована на створення умов для реалізації прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб та для виконання їх обов`язків - потребує прийняття Закон України "Про управлінські послуги”, розроблення якого покладена на Міністерство юстиції. Оскільки інститут управлінських послуг є новим в адміністративному праві, Мін'юстом організовується проведення наукових досліджень, зокрема, з питань, що стосуються з`ясування його змісту, повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у визначеній сфері.
Конституція України зумовила потребу подальшого вдосконалення не тільки адміністративного законодавства, а й державних інституцій.
Одним із шляхів досягнення цієї мети є створення ефективної системи державного управління, яка відповідала б стандартам демократичної правової держави з соціально-орієнтованою ринковою економікою.
Проведення адміністративної реформи спрямовується на утвердження механізмів ефективної співпраці та збалансування взаємних прав і відповідальності усіх гілок влади, завершення структурної перебудови системи управління економікою, переходу до переважно функціонального принципу її організації, посилення громадського контролю за діяльністю Верховної Ради України та Уряду, інших органів влади.
Проведення адміністративної реформи передбачає й вирішення проблем правозастосовчої діяльності органів виконавчої влади.
Тому невипадково, що одним із першочергових напрямів адміністративної реформи є істотне реформування державної служби. Воно необхідне для забезпечення більш активного визначення статусу посадових осіб органів виконавчої влади, усунення колізій між їх повноваженнями та відповідальністю, створення професійного, некорумпованого апарату виконавчої влади, спроможного оперативно реагувати на зміни у суспільному житті.
Реформування державної служби має базуватись на ключових конституційних вимогах, зокрема щодо забезпечення громадянам рівного права доступу до державної служби (ст.38), а також спрямування діяльності усіх службовців державного апарату на виконання головного обов'язку держави - утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
У зв'язку з цим Указом Президента України від 14 квітня 2000 року затверджено Стратегію реформування системи державної служби в Україні, яка передбачає положення щодо удосконалення класифікації посад державних службовців, посилення відповідальності за неналежне виконання службових повноважень та неналежну роботу щодо запобігання проявам корупції, професійного навчання державних службовців, а також щодо оптимізації управління державною службою.
З метою удосконалення організації, визначення повноважень та порядку діяльності місцевих державних адміністрацій розроблено проект нової редакції Закону України "Про місцеві державні адміністрації”.
Міністерством юстиції розробляється проект Програми законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування. Проводиться робота з підготовки проектів законів України "Про вдосконалення механізму контролю з боку територіальних громад за діяльністю органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб”, "Про асоціації та інші добровільні об'єднання органів місцевого самоврядування”, "Про проведення експериментів розвитку місцевого самоврядування”.
Реформування системи місцевого самоврядування не може відбуватися поза межами вирішення питань, пов'язаних з його територіальною основою, законодавчого врегулювання питань адміністративного устрою України. Тому одним із найголовніших питань для здійснення адміністративної реформи, її складової - муніципальної реформи, проведення ефективної регіональної політики є законодавче забезпечення питань адміністративно-територіального устрою шляхом підготовки і прийняття Закону України "Про адміністративно-територіальний устрій України”. Міністерством юстиції подано до Кабінету Міністрів України проект Концепції удосконалення системи адміністративно-територіального устрою України.
В розвиток положень зазначеної Концепції Мін'юстом розробляється проект Закону України "Про адміністративно-територіальний устрій України”, робота над яким має бути завершена в першій половині 2003 року.
Враховуючи особливий статус міста Севастополя, який згідно з Конституцією України має бути визначений законом, Міністерством юстиції розроблено та подано в установленому порядку відповідний проект закону.
Також Мін'юстом проводиться робота з доопрацювання проекту Закону України "Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим”, який схвалений на засіданні Кабінету Міністрів України та поданий до Адміністрації Президента України у вересні 2000 р. Законопроект доопрацьовується разом з Секретаріатом Кабінету Міністрів України з урахуванням пропозицій Адміністрації Президента України для подання на розгляд Верховної Ради України ІV скликання.
Принципово важливим напрямом адміністративної реформи є суттєве підвищення рівня виконання рішень в органах виконавчої влади і органах місцевого самоврядування. Аналіз причин низької ефективності управлінських рішень дозволяє виявити низку проблем, серед яких: недоліки у структурі органів, неякісна підготовка управлінських рішень, фахова некомпетентність керівників та виконавців.
Це веде до затримок в прийнятті, або ж неприйняття необхідних рішень, а також за невизначеності в термінах економічного та іншого реформування, невиправданих змін курсу виконання прийнятих програм, відсутності тривалих прогнозів. Подекуди спостерігається неузгодженість в роботі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, приймаються непослідовні або ж необґрунтовані рішення.
Підвищення ефективності управлінських рішень і дієвості органів державного управління можливе через підвищення рівня контролю за здійсненням ефективної кадрової політики в цих органах, станом виконавської дисципліни, посиленням відповідальності посадових осіб за результати роботи.
Виходячи з наведеного, безпосередньо на підставі відповідних положень Концепції адміністративної реформи в Україні, за дорученням Державної комісії з проведення адміністративної реформи та Уряду України, розпочато розроблення такого принципово нового для нашого законодавства акту, як Закону України "Про державний контроль у сфері діяльності органів виконавчої влади та посадових осіб”.
Без перебільшення, центральний напрям адміністративної реформи пов'язаний з необхідністю впорядкування системи центральних органів виконавчої влади, підвищенням ефективності їх функціонування, посиленням провідної ролі міністерств як головних суб'єктів вироблення і реалізації державної політики у відповідних галузях та сферах діяльності. В умовах відсутності відповідного законодавчого регулювання та з метою поетапного здійснення адміністративної реформи в Україні Президент України видав Укази від 15 грудня 1999 року "Про систему центральних органів виконавчої влади”, "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" та "Про склад Кабінету Міністрів України”.
Практика діяльності сформованої системи центральних органів виконавчої влади та необхідність законодавчого врегулювання організації й діяльності центральних органів виконавчої влади зумовлюють необхідність прийняття Закону України "Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади", який розробляється Міністерством юстиції. Його розроблення пов'язане з прийняттям Закону України "Про Кабінет Міністрів України".
На реалізацію основних положень Концепції адміністративної реформи в Україні та з метою вдосконалення системи державного управління, забезпечення ефективної діяльності Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів виконавчої влади, а також їх апаратів 29 травня 2001 року Президент України видав Указ, яким запроваджено посади Державного секретаря Кабінету Міністрів України та державних секретарів міністерств, введено посаду Уповноваженого Президента України з питань адміністративної реформи. 14 липня цього ж року затверджено Примірне положення про державного секретаря міністерства, в якому визначені основні завдання та повноваження державних секретарів.
Таким чином, ефективне запровадження наведених та інших заходів адміністративної реформи потребує суттєвого посилення законодавчої бази її проведення.
Подальше становлення демократичної правової держави з соціально орієнтованою економікою вимагає гармонізації відносин між державою і населенням, усіма інститутами громадянського суспільства, відновлення престижу органів, які здійснюють державне управління. Нагальним є проведення реформування регіонального рівня. Але цьому на заваді стає ментальність радянських часів, небажання, а іноді і побоювання запровадити механізми делегування функцій і повноважень на нижчі рівні управлінської ієрархії.
Висновки
Для успішного здійснення реформи системи державного управління неодмінно має бути змінений механізм правозастосовчої діяльності органів виконавчої влади, з тим, щоб їх діяльність і діяльність посадових осіб була, зрештою, підпорядкована завданням неухильного забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Такий підхід потребує принципових змін у поглядах на сутність та організацію правозастосовчої діяльності органів виконавчої влади, зокрема спрямування її на створення належних умов для повноцінної реалізації громадянами належних їм прав і свобод, надання цими органами різноманітних управлінських послуг населенню.
Для досягнення цієї мети треба повніше використовувати величезний творчий політико-правовий потенціал Конституції України, оскільки в ній закріплені усі необхідні для правового забезпечення нової правозастосовчої діяльності органів виконавчої влади принципи: верховенства права, законності, рівності усіх перед законом, пріоритету закону в правовому регулюванні діяльності органів виконавчої влади, їх посадових осіб. Тільки за умови їх запровадження досягатиметься незворотність, послідовність та реальні перспективи проведення адміністративної реформи в Україні.
Використана література
1. Брокгауз В.А., Эфрон И.А. Энциклопедический словарь. - СПб., 1900. - Т. XXVIII-A. - С.240
2. Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядування. - Мюнхен, 1963. - С.84.
3. Орзих М.Ф. Втілення конституційних засад в галузях законодавства щодо функціонування публічної влади в Україні // Юридический вестник. - 1997. - № 4. - С.59-63.
4. Європейська Хартія про місцеве самоврядування від 15.10.85 р. // Віче. - 1993. - № 6. - С.35.
5. Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст.141
6. Принципи Європейської хартії місцевого самоврядування: Навч. посіб. / М. Пітник, В. Кравченко, Е С. Моньйо, Б. Фонтан, В. Ченіковта ін. - К., 2000. - 136 с.
7. Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 50. - Ст.472.
8. Племінний бугай як чинник місцевого самоврядування / Партнери: Муніципальний бюлетень. - 2004. - № 1. - С.16.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Особливості конституційної конструкції та моделі місцевого самоврядування в Україні. Проблеми реалізації права територіальної громади на місцеве самоврядування на законодавчому рівні. Неконституційні чинники впливу на розвиток місцевого самоврядування.
курсовая работа [41,1 K], добавлен 25.09.2014Історія розвитку місцевого самоврядування в Україні, етапи реформування місцевої влади. Правова основа діяльності місцевих Рад народних депутатів. Поняття державних органів місцевого самоврядування. Конкуренція між посадовими особами в регіонах.
реферат [45,2 K], добавлен 11.12.2009Поняття місцевого самоврядування, основні засади організації та здійснення, історія становлення і розвитку в Україні. Характеристика ознак місцевого самоврядування та структура органів. Необхідність утвердження місцевого самоврядування у містах.
контрольная работа [48,9 K], добавлен 16.12.2012Поняття та основнi концепції органів місцевого самоврядування. Принципи місцевого самоврядування в Україні, а також система, функції. Прохождення служби в органах місцевого самоврядування. Посади в органах місцевого самоврядування. Статті Закону України.
курсовая работа [42,2 K], добавлен 08.11.2008Поняття та конституційні принципи місцевого самоврядування, їх закріплення в чинному законодавстві. Місцеве самоврядування в Україні як частина організації управлінської діяльності в державі. Система й організаційно-правові форми місцевого самоврядування.
реферат [53,7 K], добавлен 29.10.2010Дослідження вчення про місцеве самоврядування в європейських країнах. Становлення демократії у Франції. Історичні факти та події, які вплинули на подальший розвиток місцевого самоврядування у країні. Встановлення самостійності територіальних громад.
статья [31,1 K], добавлен 31.08.2017Теоретичні основи місцевого самоврядування. Історія функціонування територіальних громад на теренах України. Поняття та система місцевого самоврядування. Повноваження, функції і гарантії. Представницькі органи і реформування місцевого самоврядування.
дипломная работа [124,5 K], добавлен 30.03.2009Місцеве самоврядування - право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ в інтересах місцевого населення. Служба в органах місцевого самоврядування в Україні.
реферат [36,3 K], добавлен 02.05.2008Основні теорії міського самоврядування. Теорія вільної громади. Муніципальні системи зарубіжних країн. Історичний досвід розвитку інститутів самоврядування в Україні. Основні проблеми та перспективи розвитку місцевого самоврядування на сучасному етапі.
курсовая работа [38,9 K], добавлен 08.11.2012Історія розвитку місцевого самоврядування в Європі, закладення теоретичних основ вчення про нього та прийняття міжнародних документів. Становлення місцевого самоврядування в Україні з урахуванням досвіду демократичних держав, його конституційні засади.
статья [34,5 K], добавлен 20.08.2013
