Конституційно-правові відносини та їх суб’єкти
Предмет конституційного права України, опосередкування блоків суспільних відносин. Сутність повновладдя народу України. Поняття норми конституційного права як носія інформації про необхідну поведінку. Специфічні ознаки конституційно-правових відносин.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 17.10.2012 |
| Размер файла | 50,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Конституційно-правові відносини та їх суб'єкти
Зміст
- Вступ
- 1. Поняття та предмет конституційного права України
- 2. Поняття норми конституційного права України
- 3. Конституційно-правові відносини та їх суб'єкти
- 4. Внесення змін до Конституції України
- Висновок
- Використана література
Вступ
Держава і громадянське суспільство розглядаються як суб'єкти права, тобто як рівні між собою суб'єкти, що пов'язані взаємними юридичними правами та обов'язками. Публічна влада є прерогативою держави і здійснюється на засадах державного суверенітету у формі публічного права. Громадянське суспільство виступає як матеріальна основа правової держави, що підпорядкована суспільству і діє в інтересах громадян. Народ - це джерело публічної влади держави. Він формує державну владу і контролює її діяльність, безпосередньо створює право. Призначення держави - формулювати в юридичних нормативних документах конкретний юридичний зміст правових відносин, враховуючи при цьому правові звичаї та інші норми, створені суспільством, і охороняти право від порушень з боку громадян та інших суб'єктів. Громадяни володіють природними правами і свободами, які невід'ємні і є виразом самообмеження держави. Основним принципом організації та функціонування державного апарату повинен бути принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Правове регулювання суспільних відносин має будуватися за різними типами: відносно громадян - дозволено все, що прямо не заборонено законом; а стосовно держави, її органів та їх посадових осіб - заборонено все, за винятком того, що прямо дозволяється законом.
Право повинно панувати у суспільстві й відображати інтереси як суспільства в цілому, так і кожного його члена. Правові норми утворюються на широкому соціальному ґрунті, вбирають у себе загальнолюдські цінності, юридично відображають їх і забезпечуються державою.
Всі ці аспекти регулюються конституцією України яка прийнята 1996 року і є значним кроком в розвитку нашого суспільства до принципів демократії.
1. Поняття та предмет конституційного права України
У системі національного права України провідною галуззю є конституційне право України. Цій галузі притаманні риси характерні для всієї системи права: нормативність формальна визначеність, спрямованість на досягнення певного правового результату, можливість захисту правових приписів засобами державного впливу тощо.
Їй властиві і специфічні якісні ознаки які відрізняють її від інших підрозділів національного права України. Найбільш повно ці ознаки виявляються в особливостях таких характеристик, як предмет і метод правового регулювання, соціальне призначення й роль конституційного права, принципи конституційного регулювання, завдання і функції конституційного права, наявність конституційної (конституційно-правової) відповідальності.
Це - кваліфікаційні ознаки галузі конституційного права, які в сукупності дають змогу виділити дану галузь права як таку, відокремити її від інших підрозділів системи права, визначити її "обличчя".
Тільки врахування всіх цих характеристик може дати узагальнену характеристику конституційного права як галузі права. Врахування лише одного із зазначених факторів не дає змоги відповісти на питання про те, що таке конституційне право як галузь національного права, які її структурні та функціональні особливості.
Для характеристики будь-якої галузі права найважливішим є визначення кола врегульованих нею суспільних відносин, тобто предмета правового регулювання. Розгляд предмета правового регулювання передбачає розв'язання таких питань, як: сутність і зміст суспільних відносин, охоплюваних даною галуззю; якісна відмінність і специфічні ознаки таких відносин; роль і значення цих відносин у життєдіяльності суспільства тощо.
Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України.
Такі відносини опосередковуються правовими нормами, які складають зміст найважливіших джерел конституційного права - Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, Акта проголошення незалежності України, конституційних законів тощо.
Конституційні норми закріплюють устрій України як незалежної держави, яка цілком самостійно вирішує всі справи як в середині країни, так і за її межами.
Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи (блоки) суспільних відносин.
1. Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу.
Суверенітет народу - це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним. Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні.
Реальний суверенітет - це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Суверенна воля народу України, вільно сформована і втілена у відповідних документах (передусім у Конституції України), і є єдиним джерелом державної влади. Держава, її органи й посадові особи у своїй діяльності керуються винятково волею та інтересами народу України і служать їх практичній реалізації. Будь-яке обмеження повноти народовладдя на рівні всієї держави чи окремих її територій не допускається. Ці ідеї знайшли втілення в найважливіших джерелах конституційного права - Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, Акті проголошення незалежності України, конституційних законах та в інших правових актах. Свого часу висловлювалась думка про те, що для повноти правового регулювання, зміцнення суверенітету в усіх формах його прояву необхідно прийняти Закон України "Про суверенітет народу України" (Про повновладдя народу), який відповідно до Закону "Про всеукраїнський та місцевий референдуми" з метою утвердження незалежності і самоврядування народу України, проголошених Декларацією про державний суверенітет України, встановлював би конституційні гарантії повновладдя народу, що складають основний зміст Конституції України.
Сутність повновладдя народу України виявляється у визначальних засадах (основах) народовладдя, а саме в:
а) організаційно-політичних основах суспільного життя; концентрованим виразом народовладдя тут є політичний плюралізм - багатопартійність, різноманітність форм волевиявлення тощо;
б) економічних передумовах розмаїття суспільних відносин. Економічний плюралізм є основою розвитку матеріального статку суспільства і передбачає свободу підприємництва, різноманітність форм власності;
в) соціальних засадах: їх характер і зміст визначаються економічними умовами існування суспільства і знаходять предметне втілення в його стратифікації, під якою, звичайно, розуміють поділ суспільства на класи, соціальні групи відповідно до місця, яке вони займають. Людська організація суспільства - це справа самих людей, причому ґрунтується вона на установлених принципах, визначальним з яких є пріоритет загальнолюдських цінностей;
г) ідеологічних засадах - сукупності таких уявлень, світоглядних думок, ідей, які визначаються умовами життєдіяльності суспільства і які становлять духовні цінності народу. Ідеї народовладдя, їх примат над різноманітними суспільними поглядами втілюються у законодавстві і передусім у Конституції (Основному Законі) України. Це, природно, виключає панування ідеології однієї якої-небудь партії, соціальної групи, як було в період командно-адміністративної системи. Ця система, як відомо, виключала, як правило, можливість ідеологічного, політичного та економічного плюралізму й передбачала нівелювання розмаїття ідеологічних уявлень;
д) морально-етичних основах: суспільна влада має духовне, вольове, інтелектуальне наповнення. Вона не може бути аморальною, інакше перетвориться на свою протилежність і стане антинародною, антигуманною;
е) соціально-психологічних основах народовладдя: вони зумовлені характером психіки й свідомості людини. Влада - матеріальна категорія. Вона матеріалізується у вчинках і поведінці людей, формуючи певні (відповідні) психологічні стереотипи поведінки окремих осіб, їх об'єднань. Соціальні цінності "проходять" крізь свідомість кожного із нас, формують наше ставлення до навколишньої дійсності.
2. Відносини, які опосередковують будівництво (будову) держави як організації влади народу і для народу.
Влада - необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які передбачають можливість нав'язування волі суб'єкта влади, застосування в разі потреби примусу. Однак соціальна влада не завжди ґрунтується на авторитарній команді, примусових методах здійснення. У сучасних умовах дедалі більшого значення набуває соціальна злагода, консенсус, а примус відступає на задній план.
Найбільш універсальною організацією влади в суспільстві є держава. Ось чому формування держави, її функціонування, розвиток, відносини, що опосередковують ці процеси, є об'єктом конституційного регулювання.
Це відносини, які пов'язані з:
а) формою державного правління;
б) формою державного устрою, тобто як організована держава, які зв'язки між центром та іншими управлінськими, зокрема самоврядними, структурами;
в) політичним режимом, під яким, звичайно, розуміють спосіб здійснення державної влади, з огляду на те, як вирішуються питання, чи це демократична, правова держава, чи навпаки;
г) відносини, що виникають у зв'язку з впровадженням та використанням символів держави - її зовнішніх атрибутів: прапору, герба, гімну, столиці;
д) відносини територіальної організації.
3. Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави.
Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є механізм противаг, взаємного контролю органів влади, їх врівноваженості.
Такі засади забезпечують стабільність і належну цілеспрямованість функціонування держави, її соціальний характер.
4. Відносини, що визначають характер зв'язків між державою і конкретною особою. Це:
а) відносини громадянства, під якими, звичайно, розуміють постійний правовий зв'язок між особою і державою, що надає їм відповідні права й покладає певні обов'язки;
б) відносини щодо фундаментальних прав людини і громадянина в Україні: економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних;
в) відносини щодо гарантій реалізації прав і свобод;
г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.
Таким чином, конституційне право України є одним із найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності. Жодна інша галузь права не закріплює суспільні відносини, що складають основи повновладдя народу України. Це - виняткова прерогатива конституційного права.
Дані обставини визначають провідну роль конституційного права в системі національного права України. Виконуючи роль ядра системи національного права, інтегруючи його галузі в одне ціле, конституційне право проникає в кожну з таких галузей. Таке проникнення забезпечується, насамперед, за допомогою Конституції України - основного джерела конституційного права, яке, в свою чергу, є відправним для кожної із галузей національного права України.
Специфіка предмета конституційного права визначається здебільшого характером конституційного регулювання і роллю в цьому процесі Основного Закону України. Конституційне право за своїм характером, предметом та методом правового регулювання, а також за своїм головним джерелом є конституційним (встановлюючим, закріплюючим основи), що й дає підстави ототожнювати поняття "конституційне право" і "державне право".
Найбільш ґрунтовно проблему предмета конституційного права із зазначених позицій висвітлює український вчений В.М. Шаповал, який відзначає, що предметом конституційного права є "державно-політичні відносини влади, тобто політичні відносини, що виникають в сфері державної влади і проявляються в процесі її організації і здійснення. Важливою особливістю цих відносин є те, що учасниками переважної більшості з них виступає прямо або опосередковано держава".
Без сумніву, автор правий, коли елементами предмета конституційного права називає політичні відносини в сфері 1) організації та 2) здійснення державної влади. Потрібно відзначити і намагання вченого звузити предмет, відокремивши від нього не властиві даній галузі права об'єкти регулювання. Варто погодитись з В.М. Шаповалом, що предмет конституційного права складають і соціально-політичні відносини, які складають економічні умови державного владування.
Однак, якщо підтримувати позиції автора, то за межами предмета конституційно-правового регулювання опиняється частина такого інституту, як самоврядування. На перший погляд така позиція видається цілком вірною. Але, оскільки Конституція є частиною конституційного права України, то останнє, очевидно, поглинає самоврядування в тій частині, яка розкриває загальне поняття устрою держави (маються наувазі норми Основного Закону, які закріплюють систему і організацію самоврядування). Коли ж торкнутись його функціонального призначення, то стає зрозумілим, що цей інститут є сферою адміністративного права тому, що "самоврядування є спертою на приписи закону з децентралізованою адміністрацією".
Отже, запропоноване В.М. Шаповалом визначення предмета не охоплює всі складові конституційного права України тому, що самоврядування не входить до поняття державної влади, а органи самоврядування не є органами державної влади. Хоча у передбачених законом випадках вони можуть здійснювати державно-владну діяльність (наприклад, зараз обласна Рада обирає суддів).
Органи самоврядування здійснюють і власні повноваження в інтересах громади самоврядної території як частини громадянського суспільства.
При всій позитивності підходу В.М. Шаповала треба наголосити, що його підхід не дозволяє охопити весь предмет конституційного права України і тому, що поза ним залишається правовий статус особи (за виключенням хіба що політичних прав). Без сумніву, політичні права громадян за змістом є предметом конституційного права. Але є ще права, які в загальному визначають правовий статус особи і закріплені в нормах Конституції (глава шоста Конституції України 1978 р.). Є ще й природні права, які людина має не тому, що їх вона отримує, живучи в державі, а тому, що вони даються їй від природи, як вільній людині. Ці права також повинні бути закріплені в Конституції, а відтак, будуть предметам конституційно-правового регулювання. Детально ж врегульованими конституційним правом мають бути тільки політичні права громадян.
2. Поняття норми конституційного права України
Якщо в природничих науках поняття "норма" визначає певний стан того чи іншого матеріального об'єкта як факту об'єктивної дійсності, то в конституційному праві ним визначають деяке правило, авторитетне Установлення, що приписує певний спосіб поведінки людей.
Норма конституційного права виступає носієм інформації про необхідну поведінку. Необхідність поведінки означає її соціальну нормальність, корисність. Таким чином, норма є одним із засобів соціальної орієнтації особи. Більше того, конституційно-правова норма здатна цілеспрямовано впливати на поведінку суб'єктів конституційних правовідносин, тому що вона за змістом є певною, установкою, правилом. Конституційно-правова норма є початковим структурним елементом даної галузі права України.
Як правило, вона передбачає відповідні права і обов'язки суб'єктів. Хоча в конституційному праві є норми, які не містять конкретних прав і обов'язків.
Норми обумовлюють специфічний суб'єктний склад конституційного права. Суб'єктом виступає український народ, держава в особі її органів і посадових осіб, політичні партії, громадські організації, громадяни (в т. ч. особи без громадянства та іноземці) і т.д.
Для з'ясування поняття норми конституційного права України потрібно визначитись і з питання предмета їх регулювання. Важливо мати на увазі наступний момент. Із загальнотеоретичної точки зору тільки поведінка людини, наділеної волею, свободою і свідомістю, регулюється нормами права (конституційного включно). Тому даремним видається намагання науковців розв'язати проблему предмета регулювання правових норм шляхом суб'єктивації суспільних відносин.
Як зазначалось в попередньому параграфі роботи конституційно-правові норми - це не результат чиєїсь одноосібної волі, Адже там, де воля кермує волю, з логічною необхідністю випливає лише поняття сили. Конституційне право ж в основі своїй має консенсус соціальних інтересів. Держава, відповідно до своєї природи і мети, бере під свій захист прийняті норми. В окремих випадках вона може застосовувати примус для їх реалізації. Тому конституційно-правова норма має державно-владний характер, що є однією з підстав її обов'язковості.
Конституційне право України має власні засоби, які гарантують захист і реалізацію його норм. Недотримання норм конституційного права тягне конституційно-правову відповідальність, яка має морально-політичний, організаційний характер.
Норми даної галузі права характеризує і відповідна їх структура (вони бувають одно - або двоелементними).
Конституційно-правова норма є обов'язково абстрактною, а не конкретною.
Це обумовлено її дією тільки на майбутнє. Норма означає, що "щось повинне бути чи здійснюватись, і, особливо, що людина має діяти певним чином". Поняття "повинне" включає також поняття "може" і "має право", адже норма може не тільки приписувати категорично, але й дозволяти (уповноважувати).
Ряд норм конституційного права мають установчий характер, володіють вищою юридичною силою в порівнянні з іншими галузевими нормами національного права, приймаються в особливому порядку.
У конституційних нормах, наприклад, сформульовані вимоги до поведінки людини, але не сама ця поведінка, і тим більше - не вимоги до суспільних відносин. Конституція залишається "мертвою буквою", якщо зміст цих вимог не входить у поведінку людини. Конституційне право з даної точки зору невіддільне від людської діяльності. Тільки коли воно здійснюється через цю діяльність і в ній набуває реальність життєвого порядку, тільки тоді норми конституційного права отримують можливість виконувати свої функції в соціальному порядку.
Так, конституційне право має справу з політикою і відносинами "влади, з народним суверенітетом і т.п., тобто з явищами відмінними від суб'єктивної людської поведінки. Але ці явища є змістом конституційно-правових норм тільки в зв'язку з поведінкою людини - як її умова або наслідок. Навіть, якщо йдеться про формування парламенту, його відносини з Кабінетом Міністрів, в кінцевому результаті все зведеться до відносин між людьми, до їх поведінки. Для зазначення специфіки предмета регулювання в конституційному праві України використовуються особливі поняття, конституційно-правові інститути, які дозволяють виділяти норми конституційного права серед інших публічно-правових норм.
Конституційне регулювання громадянського суспільства на рівні закріплення принципів його існування є, на наш погляд, необхідним для України і повинне знайти місце в новій конституції. Це сприятиме відродженню громадянського суспільства, яке було знищене тоталітарними домаганнями радянської держави.
З'ясовуючи поняття норми конституційного права, потрібно відзначити, що політичний характер цих норм не може бути підставою для характеристики норм конституційного права, як політичних норм. Сам факт об'єктивації цих норм в конституційно-правових нормативних актах є свідченням їх правового змісту. Приймаючи їх, нормотворчий орган прагнув досягти певні юридичні наслідки. Вони спричинюють покладення на суб'єктів конституційного права відповідних юридичних обов'язків і надання їм прав. В окремих випадках вони захищаються примусом держави.
Таким чином, ці норми є правовими. Можна зазначити їх політичну спрямованість, оскільки саме політичні відносини владування є предметом регулювання норм конституційного права. Вони приймаються з приводу політики, але не є її формальним виразом. Інакше конституційне право збереже існуючий раніше статус другорядного, неповноцінного, політико-декларативного права. Звичайно, політичні відносини регулюються і політичними нормами, але вини залишаються поза конституційним правом.
Для зазначення специфіки предмета конституційного права України треба вказувати на політико-правовий характер конституційно-правових норм, але з врахуванням сказаного вище.
Аналіз конституційного законодавства свідчить, що дані норми приймаються установчою, законодавчою, а в окремих випадках судовою і виконавчою владою.
Отже, норма конституційного права - це прийняте установчою, законодавчою, а іноді судовою і виконавчою владою правило що опосередковано через поведінку людини регулює політичні відносини, які виникають у процесі організації та здійснення публічної влади, а також відносини цієї влади з громадянами.
Система норм конституційного права України будується в залежності від рівня розвитку та цінностей в суспільстві (тобто носить дещо суб'єктивний характер).
Додамо і те, що в умовах сучасної України, головним системоутворюючим фактором національного конституційного права виступає процес формування демократичної правової держави.
Названі фактори, визначаючи систематику конституційно-правових норм, здійснюють зовнішній вплив на систему. Очевидно, що тільки зовнішні системоутворюючі фактори не забезпечать єдність і стабільність системи. Тому потрібно вказати на зв'язки системоутворення і системозбереження з точки зору внутрішньої системно-функціональної організації конституційного права. Такими системоутворюючими зв'язками є: генетичні, субординації, координації (взаємодії), управління.
Останні три види зв'язків відносяться до внутрішніх функціональних зв'язків, що випливають з функціональної диференціації, норм системи конституційного права.
Генетична єдність норм обумовлена єдністю їх походження, змісту.
Коло суб'єктів формотворення широке. Тому до системи конституційного права ставиться вимога, щоб це була самоврегульована система. Для цього в ній повинні бути закладені певні начала (системоутворюючі зв'язки), що скерували б внутрішню єдність і цілісність системи. Таким системоутворюючим зв'язком виступає зв'язок субординації в самій системі. Це забезпечується зв'язком конституційно-правових норм з принципами права. Без єдиних правових принципів неможливо уявити єдину систему конституційного права.
Зв'язок субординації елементів системи проявляється і в їх ієрархії, яка є ознакою системи права і передбачає підпорядкування (не протиріччя, узгодженість) норм нижчих інститутів системи вищим. Єдність і узгодженість системи конституційного права проявляється також у зв'язках координації. Система конституційного прала передбачає не тільки поділ на інститути, але і функціональний розподіл праці між ними, який випливає з того, що різні конституційно-правові норми здійснюють різні функції в механізмі правового регулювання.
Розподіл праці між нормами, їх функціональна спеціалізація знаходять вираз в існуванні норм, що регулюють не конституційні відносини в цілому, а їх окремі сторони, у виділенні охоронних, регулятивних, процесуальних, дефінітивних та інших норм.
Завдяки зв'язкам управління структура системи впливає на характер функціонування і розвиток норм та інститутів (це забезпечується метою конституційного права, як галузі права).
Отже, цілісність і функціонування системи конституційного, права досягається внутрішньо системними зв'язками і зовнішніми факторами.
Система конституційного права України знаходиться у постійному русі як з точки зору свого змісту, так і об'єму. Однак, її значення залишається незмінним. Розміщення конституційно-правових норм в системному порядку дає можливість найбільш повно дослідити їх особливості, дозволяє з'ясувати роль конституційно-правових інститутів, а відтак, визначити ведуче місце цих норм в системі норм інших галузей права,
Розвиток поглядів на систему конституційного права йшов, шляхом переходу від простого перерахування глав Конституції як частин системи до узагальнення однорідних норм в окремі частини системи, від уяви про систему галузі як просте групування норм по ряду загальних ознак (наприклад, за предметом регулювання) до більш глибокого з'ясування суті системи галузі як основи наукових методів системного аналізу, при якому частини галузі трактувались як, елементи цілісної системи.
Теоретичні основи побудови системи передбачають дослідження її структурних елементів. Тому важливе значення має виявлення таких сукупностей норм, які володіють об'єктивними ознаками елемента (інституту) системи галузі. Адже між нормами можна встановити досить різноманітні зв'язки. Вони можуть проводитись на різних рівнях, на підставі різних класифікаційних ознак.
Однак, не будь-які комплекси конституційно-правових норм, що об'єднані чи рівнятися по тих чи інших можливих ознаках, створюють таку сукупність норм, яка виступає як інститут системи конституційного права.
Інститут системи повинен мати такі ознаки:
1) Цілеспрямованість правового регулювання, а тому єдність норм, що його складають;
2) Інституту властиві принципи, що мають специфіку по відношенню до інших інститутів системи;
3) кожному інституту властиві, певні особливості в способі і механізмі правового регулювання;
4) інституту властивий свій суб'єктний склад.
Вихідним моментом, що визначає юридичні властивості інституту конституційного права, є предмет правового регулювання.
Таким чином, конституційно-правовий інститут - це сукупність близьких за юридичним змістом норм, що регулюють поведінку суб'єктів конституційно-правових відносин в межах предмета конституційного права.
Виділення конституційно-правових інститутів не можна зводити тільки до логічного, вичерпного поділу норм. Це один і не найголовніший аспект: формально-логічний. Найважливіша мета диференціації полягає в тому, щоб розкрити природу конституційно-правових норм як регулятора, і на цій основі виявити їх специфічні риси, особливості дії.
Поряд з предметом, як головним фактором інституціоналізації норм конституційного права Лучин В.О. вважає за необхідне враховувати особливості конституційного статусу суб'єктів врегульованих нормами відносин, характер функцій, що виконують конституційно-правові норми, особливості їх юридичного змісту, прийоми і способи впливу на поведінку суб'єктів цих відносин. Хоча це не системоутворюючі фактори, але врахування цих особливостей дозволить повніше дослідити якісні ознаки інститутів конституційного права.
Інституціоналізація норм конституційного права не вимагає регулювання групи відносин обов'язкового в повному об'ємі, вичерпно. Це може бути певна ділянка конституційних відносин даного виду, окремі їх різновиди, їх найбільш суттєві елементи.
Хоча конституційно-правовий інститут може детально врегулювати поведінку суб'єктів конституційно-правових відносин.
За об'ємом врегульованих відносин, кількості норм, їх значенню конституційно-правові інститути суттєво відрізняються один від одного, Інституціоналізація норм конституційного права не розуміється тільки як зведення цих норм в групи, які відповідають самому високому рівню їх об'єднання в системі конституційного права. В літературі вони дістали назву основного або генерального.
Проблемним є питання першого елементу в системі норм конституційного права України. Але не викликає сумніву припущення, що в даному випадку доречним буде звернення до природньо-правової концепції права, яка виходила з призначення права служити вільній від природи людині.
В літературі наведено ряд систематизацій конституційно-правових норм. Так, український науковець, представник радянської школи конституціоналізму Соколов В.М. розмішував конституційно-правові інститути таким чином:
1) суспільний устрій;
2) державний устрій;
3) організація і функції вищих і місцевих органів державної влади;
4) принципи організації і діяльності органів державного управління, суду і прокуратури;
5) основні права та обов'язки особи;
6) виборча система.
Подібно зазначили систему конституційного права і інші представники цієї школи права.
Думається, що конституційне право України повинне забезпечити належний правовий статус особи, тому не можна вмістити його в таку систему інститутів, оскільки втратиться його соціальне призначення.
3. Конституційно-правові відносини та їх суб'єкти
Вивчення і наукове осмислення конституційно-правових відносин є одним із найважливіших питань у теорії конституційного права.
Це дає змогу чітко відмежувати конституційне право від інших галузей національної правової системи, розкрити його функціональне призначення.
Конституційні відносини - це результат дії норм конституційного права. Основою їх виникнення є безпосередня практична діяльність суб'єктів конституційного права.
Для конституційно-правових відносин характерні наступні специфічні ознаки.
1. Усі вони суттєві, оскільки виникають у сфері народовладдя. Інші суспільні відносини тією чи іншою мірою їм підпорядковані.
2. Вони є різновидом політико-правових відносин, тому що формуються у сфері політики у широкому значенні цього слова, тобто боротьби за владу різних політичних сил, верств населення тощо. Ось чому для них характерні імперативність, провідна роль у багатогранній системі правових відносин.
3. Конституційно-правовим відносинам властиве особливе коло суб'єктів, головною ознакою яких є здійснення державно-владних повноважень шляхом нав'язування своєї волі іншим.
4. Для них характерний особливий спосіб реалізації прав та обов'язків учасників цих відносин. В одних випадках їх реалізують безпосередньо, в інших - за допомогою норм інших галузей права, які конкретизують, деталізують ці права і обов'язки.
5. Усі вони виникають і реалізуються у сфері владної діяльності держави, яка є основною формою вияву народовладдя в Україні.
Конституційно-правові відносини класифікують за їх суб'єктами і об'єктами.
Залежно від суб'єктів конституційно-правові відносини поділяють на такі види:
1. Відносини, де однією стороною є народ-суверенний як єдине ціле, як першоджерело влади, а іншою - державні органи.
2. Відносини, де однією стороною є громадянин України як носій конституційних прав та обов'язків, а іншою - державні органи, що зобов'язані створити необхідні умови для реалізації громадянами своїх прав та свобод.
3. Відносини, де сторонами є державні органи, громадяни та громадські організації:
а) між органами державної влади;
б) між органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
в) між органами державної влади та судовими органами і прокуратурою;
г) між органами державної влади та громадянами;
д) між органами державної влади та громадськими організаціями.
4. Відносини, де однією стороною є депутат, а іншою - державний орган (депутатський запит) або трудовий колектив (відкликання депутата рішенням загальних зборів).
Суб'єкт - головна фігура у конституційно-правових відносинах, коло яких утверджують норми Конституції.
Наука розрізняє суб'єкти права і суб'єкти правовідносин.
Суб'єкти конституційного права - це встановлені нормами Конституції носії юридичних прав і відповідних обов'язків.
Суб'єкти конституційно-правових відносин - це носії конституційно-правової правоздатності, спроможні реалізувати її безпосередньо у даних відносинах.
Об'єкти конституційно-правових відносин слід розуміти як певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб'єктів цих відносин.
Суб'єкти конституційно-правових відносин, тобто їх учасники, є найрізноманітнішими. Вони мають чимало спільного з суб'єктами інших правовідносин, тобто мають певний правовий статус, наділені відповідною правоздатністю, виробили механізм реалізації своїх повноважень.
Конституційно-правовим відносинам властивий цілий ряд специфічних ознак, які відрізняють їх від відносин інших галузей права. Цілком очевидно, що ці особливості обумовлені характером предмета конституційно-правового регулювання, якими є суверенітет народу України у всіх його зв'язках і опосередкуваннях.
Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин є такі особливості:
1. Це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом країни. Решта суспільних відносин є підпорядкованими конституційним відносинам.
2. Це різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка зв'язана з державною владою, з боротьбою різних політичних партій, соціальних груп за завоювання і здійснення влади. Звідси їх особливий, імперативний характер, провідна роль у системі правових відносин. Вони визначають зміст інших відносин, функціональне призначення яких - забезпечити суверенітет народу України.
3. їм властиве особливе коло суб'єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав'язування своєї волі. Це, однак, не виключає можливості існування суб'єктів, які діють на паритетних, рівноправних засадах.
4. Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов'язків учасників відносин. В одних випадках такі права і обов'язки реалізуються безпосередньо в даному відношенні, в інших - через норми інших галузей права, які конкретизують ці права й обов'язки. Такі норми характерні як для Конституції України, так і для інших джерел конституційного права.
5. Особливістю конституційно-правових відносин є й те, що вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої. Така діяльність є основною формою вияву повновладдя народу України, що органічно поєднує в собі інститути безпосередньої демократії і діяльності представницьких органів влади.
Види конституційно-правових відносин. Класифікація конституційно-правових відносин має і теоретичне, і практичне значення.
Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових відносин за їх суб'єктами. І це не випадково, оскільки суб'єкт - головна фігура в правовідносинах. Коло суб'єктів конституційного права визначається і закріплюється нормами цієї галузі. Розрізняють суб'єкти права і суб'єкти правовідносин.
конституційний правовий норма україна
Суб'єкт конституційного права - це встановлений конституційними нормами адресат (носій), який може мати юридичні права і нести відповідні обов'язки. Він має конституційно-правову правоздатність або дієздатність.
Суб'єкт конституційно-правових відносин - це володар конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в даних відносинах.
Суб'єкти, тобто учасники конституційно-правових відносин, досить різноманітні, що обумовлено багатством змісту таких відносин. Вони мають багато спільного з суб'єктами інших відносин: володіють певним статусом, наділені відповідною праводієздатністю, механізмом реалізації своїх повноважень тощо.
Разом з тим їм притаманний цілий ряд специфічних ознак, які виділяють їх із системи інших суб'єктів, визначають їх місце та роль у сфері суспільних відносин.
Це обумовлено, насамперед, змістом та значенням таких відносин, тим більше, що виникають і діють вони в процесі здійснення повновладдя народу України. Це - відносини влади, а відтак їх суб'єкти займають особливе місце з огляду на те, що саме вони здійснюють таку владу, наділені винятковими повноваженнями, їх дії і вчинки в переважній більшості носять владно-імперативний характер. Однак суб'єкти цих відносин наділені неоднаковими правами й обов'язками, тобто різною за змістом державно-правовою правоздатністю. Так, ніхто із учасників суспільних відносин не наділений такою правоздатністю, яку має народ України - суверенний носій влади, господар своєї долі. Причому своє повновладдя він може реалізувати як через систему створюваних ним органів, так і безпосередньо, наприклад, шляхом референдуму, рішення якого обов'язкові до виконання всіма органами, службовими особами та громадянами.
Безпосередньо воля народу знаходить свій предметний вияв через вибори представницьких органів державної влади, визначення статусу і спрямування їх діяльності. Це - виключна прерогатива народу як суб'єкта конституційно-правових відносин, про що, до речі, йдеться в найважливішому джерелі конституційного права - Конституції України.
Іншою рисою суб'єктів конституційно-правових відносин є особливий механізм реалізації їх повноважень.
Така реалізація здійснюється або безпосередньо через норми джерел конституційного права (Президент України обирається народом), або через норми інших галузей права (право на забезпечення недоторканності житла, в разі потреби, здійснюється в повному обсязі нормами кримінального права).
Специфіка деяких суб'єктів цих відносин полягає у тому, що вони виступають лише в якості учасників конституційно-правових відносин і не можуть бути суб'єктами інших правових відносин (наприклад, територіальні утворення). Переважна більшість суб'єктів виступає учасниками як конституційно-правових, так і інших відносин, причому серцевиною статусу цих суб'єктів є конституційно-правовий статус.
Особливий, субординаційний характер мають зв'язки між суб'єктами конституційного права та суб'єктами інших правових відносин. Визначальною рисою таких зв'язків є їх нерівноправний, "командний" характер, тобто один із двох таких суб'єктів наділений владними, підпорядковуючими повноваженнями відносно іншого суб'єкта. Правда, є й винятки з цього правила, коли відносини між суб'єктами конституційно-правових відносин рівноправні, паритетні. Це, наприклад, відносини між територіальними утвореннями, які виступають суб'єктами конституційно-правових відносин, між державними органами тощо.
Суб'єкти конституційно-правових відносин у відповідності з наданими їм юридичними правами і обов'язками здійснюють певні дії, завдяки яким виникають відповідні конституційно-правові відносини, тобто об'єкти таких правовідносин.
Під об'єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб'єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб'єктивні конституційні права та обов'язки.
Згадані блага можуть бути матеріальними і нематеріальними.
Матеріальними видами об'єктів конституційно-правових відносин є:
політичні блага - конституційний лад, суверенітет, влада, влада народу, державна влада, громадянство, депутатський мандат, посада, територіальна цілісність тощо;
дії уповноваженого суб'єкта (парламенту, Президента України, народного депутата тощо);
дії зобов'язаних суб'єктів (підпорядкованих органів державної влади, суб'єктів правовідносин щодо яких прийняте відповідне рішення Конституційного Суду України);
речі та інші майнові і духовні блага (власність, засоби виробництва, предмети споживання, гроші, цінні папери, податки, збори, інтелектуальна власність, наукові і літературні твори, образотворче мистецтво тощо);
поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин;
результати поведінки суб'єктів таких відносин;
природні об'єкти.
Видами об'єктів нематеріальних конституційно-правових відносин є:
особисті нематеріальні блага людини і громадянина (життя, здоров'я, честь, гідність);
певні соціальні властивості і риси об'єднань, спільностей;
духовні цінності.
У більшості випадків підставою для виникнення, зміни і припинення конституційно-правових відносин є дії або акти як результат таких дій.
Так, згідно зі ст.88 Конституції України, Голова Верховної Ради України обирається єдиним законодавчим органом - парламентом України. Об'єктом правовідносин тут є дія, завдяки якій реалізується ця норма Конституції.
Акт Президента України про прийняття іноземця в громадянство України є підставою для виникнення конституційно-правових відносин між Україною і новим громадянином держави (п.26 ст.106 Конституції України).
Серед матеріальних видів об'єктів конституційно-правових відносин провідна роль належить загальнонародним та загальнодержавним об'єктам. Це:
конституційний лад в Україні, право визначати і змінювати який належить виключно народові (ч. З ст.5 Конституції України);
влада, влада народу, державна влада (ст. ст.5, 6 Конституції України);
суверенітет і територіальна цілісність України (ст. ст.1, 2, 17 Конституції України);
економічна та інформаційна безпека України (ч.1 ст.17 Конституції України).
До дій уповноваженого суб'єкта відносяться:
повноваження Верховної Ради (ст. ст.85, 92 Конституції України). Згідно з ч.2 ст.82 Конституції України Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу;
повноваження Президента України (ст.106 Конституції України). На підставі ст.104 Конституції України повноваження Президента починаються з моменту складення присяги і закінчуються у строк, визначений Законом, або достроково, чи в порядку імпічменту (ст. ст.108, 109 Конституції України);
Об'єктами конституційно-правових відносин є й дії зобов'язаних суб'єктів. Зокрема, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів (ч.4 ст.115 Конституції України);
Ст.78 Конституції України зобов'язує народних депутатів України не мати іншого представницького мандату чи бути на державній службі.
Рішення Конституційного Суду України про відповідність Конституції України перелічених у ч.2 ст.150 Конституції України нормативно-правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим є обов'язковим для виконання на території України.
Речі (майнові і культурні блага) є об'єктами тих конституційно-правових відносин, що пов'язані із закріпленням і захистом землі, її надр, атмосферного повітря, водних та інших природних ресурсів, які знаходяться в межах території України, а також із закріпленням і захистом всіх форм власності (ст. ст.13, 14, 41 Конституції України).
Об'єктами цього виду правовідносин є також: приватна власність, інтелектуальна власність, підприємницька діяльність, яка не заборонена законом, художня, наукова і технічна творчість; авторські права; моральні і матеріальні інтереси, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ст. ст.41, 42, 54 Конституції України).
Поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин є об'єктом таких відносин. Це фіксується визначенням в ній (поведінці) можливого складу правопорушення.
Так, Президент України може бути усунутий з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ч.1 ст.111 Конституції України).
Об'єктами конституційно-правових відносин цієї групи (матеріальних видів об'єктів) є також результати поведінки суб'єктів таких відносин. Наприклад, обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.
Якщо ж недовіру цим посадовим особам висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, то Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації (ч. ч.9, 10 ст.118 Конституції України).
Забезпечення екологічної безпеки, підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу (ст.16 Конституції України) - все це відноситься до такого виду матеріальних об'єктів конституційно-правових відносин, як стан природних об'єктів.
Серед другої групи видів об'єктів (нематеріальні об'єкти) конституційно-правових відносин слід перш за все виділити особисті нематеріальні блага людей.
Конкретними об'єктами правовідносин цієї групи є:
життя людини, захист його є обов'язком держави (ч.2 ст.27 Конституції України);
охорона здоров'я людини (ч.1 ст.49 Конституції України).
Окремий вид нематеріальних благ людини, як конкретний об'єкт конституційно-правових відносин, пов'язаний з захистом від посягань на честь і гідність людини та посадової особи, зокрема глави держави - Президента України (ч.1 ст.28, ч.2 ст.105 Конституції України).
Прикладом такого об'єкта конституційно-правових відносин, як соціальні властивості об'єднань і спільностей громадян, є право громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів (ст.36 Конституції України).
Духовні цінності як об'єкт конституційно-правових відносин знаходить конкретизацію у зобов'язанні держави сприяти історичній свідомості, традиціям і культурі української нації, розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх. корінних народів і національних меншин України (ст.11 Конституції України).
Сюди ж слід віднести право людини і громадянина України на свободу світогляду і віросповідання (ч.1 ст.35 Конституції України).
Нарешті, об'єктом конституційно-правових відносин цієї групи є культурна спадщина України (ч.4 ст.54 Конституції України).
4. Внесення змін до Конституції України
Загальновідомо, що конституція має поєднувати у собі дві, можливо протилежні, якості - стабільність і динамізм її розвитку та удосконалення. Стабільність конституції - це її добротність, якісність, надійність, сталість.
Однак суспільство, суспільні відносини перебувають у постійному русі, розвитку, тому конституція не може не реагувати на ці об'єктивні явища. Ось чому до будь-якої конституції рано чи пізно необхідно вносити певні зміни, уточнення, доповнення.
Зміни так званих гнучких способів внесення змін до Конституції здійснюються звичайним шляхом, тобто прийняттям звичайного закону, як це практикують у Великобританії, Індії, Ізраїлі та інших державах.
Щодо жорстких конституцій, то внесення змін і доповнень до них вимагає кваліфікованої більшості голосів у парламенті і дотримання спеціальної процедури, яка розтягується у часовому вимірі.
Так, в Італії для зміни конституції потрібно провести два послідовних обговорення у парламенті з інтервалом не менше трьох місяців і схвалення при другому голосуванні абсолютною більшістю голосів у кожній із палат.
Проте якщо більшість не склала двох третин у кожній із палат, то одна п'ята членів будь-якої палати (верхньої чи нижньої), 500 тисяч виборців або п'ять обласних рад мають право вимагати проведення референдуму щодо зміни конституції, який повинен її схвалити більшістю голосів, визнаних дійсними.
У деяких конституціях є приписи про те, що перегляд окремих положень чи конституції в цілому неможливий взагалі або можливий лише на конкретний період, наприклад, на період війни, надзвичайного стану тощо (Бельгія).
Конституція України належить до жорстких конституцій, тому внесення змін до неї вимагає подолання певних складнощів.
Відповідно до ст.154 - 159 Конституції України законопроект про внесення змін до неї може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу парламенту.
Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділів І "Загальні засади", III "Вибори. Референдум" і XIII "Внесення змін до Конституції України", повинен бути попередньо схвалений більшістю депутатів (226) від конституційного складу Верховної Ради України.
Висновок
Отже, провідна роль конституційного права зумовлюється об'єктивними факторами, які визначаються характером предмета його регулювання. Насамперед конституційне право регулює серцевину політичних відносин, які виникають безпосередньо в процесі здійснення народовладдя в Україні, що виступає у двох основних формах - безпосередньої та представницької демократії.
Закріплюючи повновладдя народу України, конституційне право тим самим відповідає щонайменше на два питання: кому належить влада в суспільстві і яким чином вона здійснюється, тобто який механізм її реалізації. На ці питання вичерпну відповідь дає найважливіший закон українського суспільства - Конституція України.
Об'єктами конституційно-правових відносин - певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб'єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб'єктивні конституційні права та обов'язки.
Суб'єкт конституційного права - це встановлений конституційними нормами адресат (носій), який може мати юридичні права і нести відповідні обов'язки. Він має конституційно-правову правоздатність або дієздатність.
Використана література
1. Конституційне право України / Під ред. В.В. Копейчиков. - Київ: Юрінком, 1998
2. Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В.Ф. Погорілка. - Київ: Наук. думка, 1999
3. Правознавство / за ред.В. В. Копейчиков. - Київ: Юрінком, 1998
4. Опришко В. Конституція України - основа розвитку законодавства // Право України. - 1997. - № 8. - С.14-17.
5. Стефанюк в. Реалізація судами норм Конституції // Право України. - 1997. - № 8. - С.7-10.
6. Годованець В.Ф. Конституційне право України. Конспект лекцій. К., - МАУП. - 2000
7. Коментар до Конституції України. За редакцією В.Б. Аверєнова. К. 1999 р. Наукова Думка.
8. Степанюк О. Норми конституційного права. Чернівці. - наукове видання. - 1994. - 92 с.
9. Основи конституційного права. За ред. . Копейчікова. К., Юрінком. - 1997 р.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Сутність, структурні та функціональні особливості методу конституційного регулювання. Методологія конституційно-правових досліджень. Джерела конституційного права України, конституційно-правові норми. Інститут конституційного оформлення народовладдя.
курсовая работа [41,8 K], добавлен 09.08.2014Визначення змісту термінів та співвідношення понять "конституційне право" і "державне право". Предмет та метод конституційного права як галузі права. Види джерел конституційного права, їх юридична сила. Суб’єкти та об’єкти конституційно-правових відносин.
контрольная работа [26,1 K], добавлен 05.10.2009Вивчення конституційного права - провідної галузі права України, що являє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, забезпечують основи конституційного ладу України. Поняття суверенітету, конституційно-правових норм.
реферат [27,2 K], добавлен 15.11.2010Вивчення сутності конституційного права, як галузі права в системі національного права, як науки і як навчальної дисципліни. Конституційно-правові інститути, норми та відносини і їх загальна характеристика. Система правових актів і міжнародних договорів.
курсовая работа [33,5 K], добавлен 03.02.2011Правове регулювання конституційного права України. Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України та гарантії їх дотримання. Основи конституційно–правового статусу людини і громадянина. Зв’язок між конституційним і фінансовим правом.
контрольная работа [24,8 K], добавлен 08.12.2013Джерело права як форма існування правових норм. Сутність та зміст системи сучасних джерел конституційного права України, виявлення чинників, які впливають на її розвиток. Характерні юридичні ознаки (кваліфікації) джерел конституційного права, їх види.
реферат [43,5 K], добавлен 11.02.2013Ознаки джерел права, їх види в різних правових системах. Особливості та види джерел Конституційного права України, їх динаміка. Конституція УНР 1918 р. - перший документ конституційного права України. Конституційні закони як джерела конституційного права.
курсовая работа [71,1 K], добавлен 14.06.2011Історичні передумови становлення Конституційного права як самостійної галузі права. Розвиток науки Конституційного права в Україні: предмет, методи, характеристика. Основні чинники розвитку конституційно-правових норм на сучасному етапі державотворення.
курсовая работа [48,6 K], добавлен 27.04.2016Основоположні принципи суверенної демократичної правової держави. Форми вираження (об'єктивації) конституційно-правових норм. Погляди правознавців на сутність і зміст джерел конституційного права. Конституція, закони та підзаконні конституційні акти.
реферат [28,5 K], добавлен 27.01.2014Історія формування, сутність, функції та повноваження Конституційного Суду України, зміст його діяльності. Вирішення гострих правових конфліктів, забезпечення стабільності конституційного ладу, становлення законності в сфері державно-правових відносин.
курсовая работа [24,0 K], добавлен 23.05.2014
