Поняття юридичної та фактичної помилки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття юридичної та фактичної помилки

ЗМІСТ

Вступ 3

1. Вина: її поняття та форми 4

2. Поняття юридичної та фактичної помилки 8

2.1 Види юридичних і фактичних помилок і їх наслідки 15

Висновок 20

Використана література 21

Вступ

Кваліфікуючи злочин, ми визначаємо ту статтю КК, в якій закріплений склад вчиненого злочину Тим самим за допомогою кваліфікації дається точна юридична і соціальна характеристика вчиненого діяння.

Правильна кваліфікація злочинів -- необхідна умова забезпечення законності в боротьбі зі злочинністю В свою чергу неправильна кваліфікація веде до порушення прав і законних інтересів як держави, так і окремих громадян, перешкоджає нормальному здійсненню правосуддя, підриває авторитет органів розслідування і суду, в кінцевому підсумку -- авторитет держави Така кваліфікація може призвести до притягнення невинного до кримінальної відподальності або призначення винному покарання, що не ґрунтується на законі. Точно так помилкова кваліфікація може призвести до необґрунтованого звільнення винного від відповідальності або від повідного покарання. Тому вирок суду, що ґрунтується на неправильній кваліфікації, підлягає зміненю або скасуванню.

Кожен злочин, як і будь-яке інше діяння людини, завжди виявляється як певна єдність об'єктивного і суб'єктивного. Причому об'єктивні ознаки будь-якого злочину завжди виступають у єдності з його суб'єктивними ознаками. Сам же процес кваліфікації виражається в послідовному встановленні точної відповідності об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони вчиненого злочину об'єкту, об'єктивній стороні, суб'єкту і суб'єктивній стороні складу злочину, закріпленого законом.

1. Вина: її поняття та форми

Перш ніж перейти до розгляду основного питання курсової роботи визначимо що таке є вина, оскільки юридична і фактична помилки впливають на вину. Принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність можлива лише за наявності вини, сформульований у ст. 62 Конституції України. У ній зазначено: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».

Це конституційне положення конкретизується у статтях 24, 25 Загальної частини КК та в статтях Особливої частини КК. Воно свідчить про недопустимість у вітчизняному кримінальному праві

об'єктивного ставлення у вину, тобто покладення відповідальності за заподіяні суспільне небезпечні наслідки за відсутності вини особи, яка їх заподіяла.

Поняття вини визначається у законі. У ст. 23 КК сказано, що «виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності».

Основними категоріями, які характеризують вину, є її зміст, сутність, форма та ступінь [4.c.343].

Аналіз цих категорій дозволяє глибше пізнати інститут вини в кримінальному праві. Такий аналіз має велике практичне значення як для законодавчого визначення вини, так і для його застосування на практиці.

Зміст вини - це сукупність психічних елементів, у яких відображаються об'єктивні ознаки злочину, які виражають певне ставлення особи до цих ознак. Тобто, вона характеризує відображення у психіці (свідомості) особи фактичних ознак, які характеризують об'єкт і об'єктивну сторону. Зміст вини - це зміст умислу або необережності при вчиненні конкретного злочину.

Сутність вини полягає у негативному ставленні особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

Форма вини характеризує певний зв'язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об'єктивними ознаками злочину. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини -- умисел (ст. 24 КК) і необережність (ст. 25 КК).

Отже, кожна форма вини включає в себе ознаки, які характеризують свідомість і волю особи. Перші з цих ознак називаються інтелектуальними, а другі -- вольовими ознаками. Різне співвідношення інтелектуальних і вольових ознак психічної діяльності особи при вчиненні нею злочину дає можливість конструювати різні форми вини та її види [6.c.242].

Відповідно до закону (ч. 1 ст. 24 КК) умисел буває двох видів: прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Інтелектуальний момент прямого умислу включає: а) усвідомлення особою суспільне небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності); б) передбачення його суспільне небезпечних наслідків. Вольовий - в бажанні настання злочинних наслідків.

Усвідомлення суспільне небезпечного характеру свого діяння включає: а) усвідомлення фактичного характеру вчиненого діяння і б) усвідомлення його шкідливості для охоронюваних законом про кримінальну відповідальність суспільних відносин (конкретних інтересів суспільства). Очевидно, що, не усвідомлюючи фактичну сторону свого діяння, особа не може усвідомлювати і його суспільне небезпечний характер. Так, при вчиненні крадіжки особа усвідомлює, що таємно викрадає чуже майно (фактична сторона діяння), а також усвідомлює, що цим вона порушує право власності потерпілого (соціальний зміст діяння) [3.c.234].

Закон обмежує інтелектуальний момент усвідомленням лише суспільної небезпечності діяння і не вимагає усвідомлення винним його протиправності. Кримінальне право ґрунтується на конституційному принципі, згідно з яким незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності (ст. 68 Конституції України). Слід зазначити, що усвідомлення протиправності діяння у багатьох випадках може обумовлюватись очевидною небезпечністю діяння. Це, насамперед, стосується умисних злочинів, які є досить поширеними і є кримінальне караними у більшості країн світу (убивств, викрадення, зґвалтування, нанесення тілесних ушкоджень тощо).

Передбачення настання суспільне небезпечних наслідків означає передбачення винним тих шкідливих змін, які настануть у суспільних відносинах при вчиненні ним суспільне небезпечного діяння.

Передбачення при прямому умислі включає усвідомлення як можливості, так і неминучості настання відповідних злочинних наслідків.

Передбачення можливості настання вказаних наслідків означає, що ці наслідки в силу якихось причин можуть і не настати. Так, стріляючи з великої відстані, винний передбачає лише можливість настання смерті потерпілого, бо може промахнутися.

Передбачення неминучості їх настання означає, що усвідомленням винного виключаються будь-які обставини, у зв'язку з якими бажані наслідки можуть не настати (скажімо, винний вчиняє прицільний постріл із близької відстані у голову своєї жертви і передбачає неминучість смерті потерпілого).

Ознаки умислу, вказані у ст. 24 КК, характерні для злочинів із матеріальним складом, необхідними ознаками об'єктивної сторони яких є настання певних суспільне небезпечних наслідків і наявність причинового зв'язку між діяннями особи й наслідками, що настали. Отже, при вчиненні цих злочинів винний передбачає не лише суспільне небезпечні наслідки, але й у загальних рисах -розвиток причинового зв'язку між діянням і злочинним наслідком. Слід зазначити, що особі ставиться у вину настання не будь-яких шкідливих наслідків, а лише тих, які є ознаками об'єктивної сторони відповідного складу злочину (наприклад, при вбивстві - смерть потерпілого)[7.c.342].

У злочинах із формальним складом, який не передбачає як необхідну ознаку певних суспільно небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення винною особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) та бажання його вчинити.

Ознака вольового моменту прямого умислу характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків. Це бажання передбачає цілеспрямовану діяльність винного. Найчастіше особа прагне у такому разі досягти будь-якої мети, задовольнити ту чи іншу потребу.

2. Поняття юридичної та фактичної помилки

Винність діяння означає, що воно вчинене умисно або з необережності. Застосування ознаки “винність” у законодавчому визначенні поняття злочину має за мету підкреслити той факт, що у

КК діє принцип суб'єктивного ставлення у вину, і що діяння, вчинене за відсутності вини, тобто за відсутності психічного ставлення особи до дії чи бездіяльності, не може визнаватися злочином. Так, не є злочином: а) рефлекторні, Імпульсні, інстинктивні або інші рухи тіла, які не є результатом вольової поведінки особи; б) рухи тіла або відсутність таких рухів, що є результатом тільки чужої волі чи впливу непереборної сили; в) діяння, можливість настання суспіль-но небезпечних наслідків якого особа не передбачала і не могла передбачати (казус).

Крім того, ознака обов'язкової винності діяння означає, що в процесі кваліфікації злочинів і призначення покарання мають чітко визначатися межі вини кожного із співучасників одного злочину .(особливо у випадках ексцесу виконавця, добровільної відмови одного із співучасників від доведення злочину до кінця, невдалої співучасті), межі вини особи, яка звинувачується у вчиненні злочину з двома наслідками, або у вчиненні злочину, суспільно небезпечні наслідки якого виникли в результаті вини не тільки обвинуваченого, а й інших осіб, у т.ч. потерпілого (так званої обопільної вини, яка найчастіше у практиці трапляється при транспортних подіях), або коли має місце фактична помилка тощо.

Відповідно до ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної, у т.ч. кримінальної відповідальності. Але аналогічної вимоги щодо незнання особою інших, крім законів, нормативно-правових актів, у Конституції України не існує. Тим часом, факт заборони певних дій не завжди прямо визначається в законі і є завідомо зрозумілим для кожного. Часто це питання є спірним і може бути вирішене лише на підставі висновку експерта або в інший спосіб. Тому незнання особою підзаконних нормативно-правових актів, до яких відсилає диспозиція етапі КК, звільняє її від кримінальної відповідальності за відсутністю вини, за винятком тих випадків, коли знання цих актів конкретною особою передбачається як необхідний юридичний факт. Останнє стосується, зокрема, окремих спеціальних суб'єктів злочинів.

Помилка у кримінальному праві -- це неправильне уявлення особи про дійсний юридичний чи фактичний характер вчиненого нею діяння і його наслідки.

Характер помилки може значно вплинути на правильне встановлення дійсного змісту суб'єктивної сторони складу злочину, а також на вирішення питання про правову оцінку вчиненого.

Залежно від змісту неправильного уявлення особи розрізняють два види помилок: юридичну і фактичну.

Юридична помилка -- це неправильне уявлення особи про юридичну природу вчиненого діяння, його правову оцінку та наслідки.

Виділяють такі види юридичної помилки: а) помилка в злочинності діяння; б) помилка у кваліфікації вчиненого; в) помилка у виді та мірі покарання.

При помилковому уявленні особи про те, що вчинене нею є злочином, тоді як насправді закон його таким не визначає, має місце так званий уявний злочин. У цьому випадку кримінальна відповідальність за вчинене виключається, оскільки воно не є злочином. Помилка в злочинності діяння може полягати й в іншому, а саме: у неправильному уявленні особи про незлочинність діяння, тоді як за законом воно є злочинним. За таких обставин кримінальна відповідальність не виключається. Відповідно до ч. 2 ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Суб'єкт, вчиняючи злочин, вважає, що ці його дії не злочинні. Оскільки кримінальний закон виходить із презумпції знання всіма громадянами держави кримінального закону, то така помилка не впливає на вину. Лише у виключних випадках, коли буде встановлено, що ця особа не могла, не мала можливості ознайомитись з кримінальним законом і тому не могла усвідомлювати злочинний характер своїх дій, така помилка може виключати вину.

Неправильне уявлення суб'єкта про юридичну оцінку (кваліфікацію) скоєного ним діяння або про вид і міру покарання, яке може бути призначене за вчинений злочин, не мають принципового значення для відповідальності особи

Фактична помилка - це неправильне уявлення особи про обставини, які утворюють об'єктивні ознаки конкретного складу злочину.

Загальним правилом для всіх видів фактичної помилки є те, що відповідальність у цих випадках повинна наставати з урахуванням насамперед того, що конкретно винний усвідомлював чи повинен був усвідомлювати в момент вчинення ним діяння, чи було покладено на нього обов'язок і чи міг він передбачити настання суспільне небезпечних наслідків. До уваги беруться також юридичні властивості окремих ознак певного складу злочину і фактичні обставини справи. Наприклад, помилка щодо об'єкта злочину полягає в не правильному уявленні особи, яка вчиняє злочин, про зміст об'єкта посягання. У цих випадках особа заподіює шкоду іншим суспільним відносинам, а не тим, що хотіла. Така помилка не впливатиме на кваліфікацію, і винний відповідатиме за закінчений злочин, якщо йдеться про юридичне рівноцінні та однорідні об'єкти (наприклад, життя різних громадян, різні форми власності). Коли помилка стосується неоднорідних об'єктів злочину, відповідальність настає з урахуванням спрямованості умислу -- вчинене кваліфікується як замах на злочин (наприклад, винний мав намір позбавити життя працівника міліції, а вбив іншу особу [6.c.453].

Залежно від того, у змісті яких саме об'єктивних ознак помиляється особа, розрізняють такі види фактичної помилки: а) помилка в об'єкті; б) помилка в характері діяння (дії або бездіяльності); в) помилка в розвитку причинового зв'язку; г) помилка відносно суспільне небезпечних наслідків.

Помилка в об'єкті, тобто в характері тих суспільних відносин, на які здійснюється посягання, має місце у випадках, коли винний спрямовує свої дії проти одного об'єкта, помилково сприймаючи його за інший. Наприклад, особа таємно викрадає зі складу бойових припасів ящик, вважаючи, що у ньому знаходяться набої до вогнепальної зброї, а насправді викрадає ящик із форменим взуттям. У першому випадку об'єктом є громадська безпека, а у другому -власність. Об'єкти ці - юридичне нерівноцінні. У зв'язку з цим вчинене слід кваліфікувати за направленістю умислу як замах на викрадення бойових припасів, тобто за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 262 КК.

Від помилки в об'єкті злочину необхідно відрізняти помилку в предметі злочину й помилку в особі потерпілого.

При помилці в предметі злочину шкода спричиняється саме тому об'єкту, який припускається, але безпосередньому впливу піддається не намічений винним, а інший предмет.

Помилка в особі потерпілого полягає в тому, що винний вирішив, наприклад, вбити певну особу, помилково приймає за неї іншу особу, на яку і здійснює посягання.

Оскільки при помилці в предметі злочину, так само, як і при помилці в особі потерпшого, шкода спричиняється саме наміченому об'єкту (у першому випадку власності, а в другому - життю особи), то така помилка не впливає на форму вини і на кваліфікацію вчиненого. Звичайно, за тієї умови, що властивість предмета або ознаки потерпілого не є обов'язковими для злочину, який задумав вчинити винний.

Помилка в характері вчиненого діяння полягає в неправильному уявленні особи щодо наявності або відсутності у її діях (бездіяльності) фактичних ознак, що утворюють об'єктивну сторону якогось конкретного складу злочину. Помилка, за якої особа вважала, що в її діях є ознаки злочину, а насправді вони відсутні, не усуває умислу винного у зв'язку з тим, що свідомістю особи охоплювались обставини, які утворюють об'єктивну сторону складу даного злочину. У цьому випадку вчинене кваліфікується не як закінчений злочин, а як замах на нього, оскільки злочинний намір об'єктивно не було реалізовано. Наприклад, особа вважає, що вона збуває підроблені гроші, тоді як насправді вони справжні. Такі дії треба кваліфікувати за відповідною частиною ст. 15 і ч. 1 ст. 199КК.

Важливим при віднесенні конкретних діянь до малозначних є встановлення змісту умислу. Малозначним може бути визнане тільки таке діяння, шкідливість якого не тільки об'єктивно, а й за змістом умислу винного є незначною (мізерною). Тому не може бути визнане малозначним діянням, наприклад, збирання з метою передачі іноземній державі відомостей, що становлять державну таємницю, якщо внаслідок фактичної помилки винного ці відомості виявились не таємними або були передані не іноземній державі, а представникам спецслужб України, які видавали себе за представників іноземної держави.

Помилка, за якої особа вважала, що в її діях відсутні ознаки, що утворюють об'єктивну сторону складу даного злочину, коли насправді вони є в наявності, виключає її вину і, відповідно, відповідальність за вчинене діяння. Наприклад, особа платить за куплені товари підробленими грошима, не знаючи про те, що вони фальшиві. Така помилка усуває умисел винного, оскільки його свідомістю не охоплювались вказані фактичні обставини. Оскільки відповідальність за подібні дії може наставати лише за умисного їх вчинення (у нашому прикладі - за ст. 199 КК), то кримінальна відповідальність за такої помилки виключається. Подібна помилка не виключає кримінальної відповідальності, коли за вчинені діяння передбачена відповідальність у випадку вчинення їх через необережність. Скажімо, водій автомобіля, вважаючи, що збитий ним чоловік мертвий, скидає його у прірву. Насправді ж смерть настала внаслідок падіння на каміння з великої висоти. Оскільки водій міг і повинен був пересвідчитись у тому, що потерпілий живий, але не зробив цього, він буде відповідати за вбивство через необережність [4.c.243].

Помилка в розвитку причинового зв'язку означає неправильне уявлення особи про дійсний розвиток причинового зв'язку між вчиненим нею діянням і злочинним результатом, який настав. Як відомо, для того, щоб визнати особу такою, що діє умисно, достатньо, щоб її свідомістю охоплювались лише загальні закономірності причинового зв'язку. Отже, немає помилки в розвиткові причинового зв'язку, коли, наприклад, особа передбачає, що смерть від проведеного нею пострілу настане від влучення кулі у голову, а не від пошкодження серця, від чого насправді настала смерть потерпілого. Таке неправильне уявлення у цьому випадку не впливає на форму вини й відповідальність особи, оскільки саме внаслідок її дії (пострілу) настав той злочинний результат (смерть), який охоплювався умислом суб'єкта.

Характерна для замаху незавершеність об'єктивної сторони злочину є вимушеною. Особа не доводить злочин до кінця не за власною ініціативою, а з причин, які не залежать від її волі. Під такими причинами потрібно розуміти різноманітні обставини як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, які зашкодили закінчити злочин всупереч докладеним зусиллям особи (наприклад, активний опір потерпілого, недосконалість знарядь злочину, недостатність фізичних сил чи досвіду, невміння користуватись зброєю або її несправність, затримання злочинця тощо). Причини, внаслідок яких особа вимушена відмовитись від доведення злочину до кінця, можуть виникнути під впливом її власних дій (наприклад, вживання значних дрз алкоголю або наркотиків, втрата зброї, випадкове заподіяння самому собі тілесного ушкодження).

Однією з причин недоведення злочину до кінця є фактична помилка -- ситуації, коли особа помиляється стосовно об'єктивних властивостей вчиненого нею суспільне небезпечного діяння. У зв'язку з цим розрізняють такі види замаху, як замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами. У разі вчинення замаху на непридатний (нереальний, відсутній) об'єкт можливість заподіяння реальної шкоди соціальним цінностям виключається через відсутність об'єкта (такий вид замаху утворює, наприклад, постріл у манекен, помилково прийнятий за людину). Замах з непридатними засобами має місце тоді, коли суб'єкт для досягнення злочинного результату обирає засоби, які за своїми об'єктивними властивостями не здатні викликати бажані для винного суспільне небезпечні наслідки (наприклад, спроба вчинити вбивство з непридатної зброї). Замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами тягнуть за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах. Водночас з урахуванням конкретних обставин для правової оцінки вчиненого може бути застосована норма про малозна-чність діяння через відсутність суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11).

2.1 Види юридичних і фактичних помилок і їх наслідки

Помилка відносно суспільне небезпечних наслідків найчастіше полягає у помилковому уявленні особи про розмір спричиненої злочином шкоди. У таких випадках, як правило, можливі два варіанти кримінально-правової оцінки зазначеної помилки. По-перше, суб'єкт помилково вважає, що заподіяна ним шкода буде меншою, ніж та, яку він насправді спричиняє. Наприклад, особа, завдаючи потерпілому удар кулаком в обличчя, вважає, що таким чином заподіє йому легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК). Однак в силу того, що потерпілий спіткнувся і впав, від удару головою об асфальт настала його смерть. У цьому випадку помилка виключає відповідальність за умисне заподіяння допущеної шкоди (смерті), оскільки суб'єкт, завдаючи удар в обличчя, не передбачав такого розвитку подій. Він підлягає відповідальності за вбивство через необережність (ч. 1 ст. 119 КК), оскільки, завдаючи потерпілому удар в обличчя, він не передбачав, що внаслідок цього потерпілий упаде і від удару головою об асфальт настане його смерть, хоча повинен був і міг передбачити можливість настання такого наслідку.

Другий варіант цього виду фактичної помилки полягає в помилковому уявленні винного щодо кількісного розміру заподіяних ним збитків. Наприклад, особа, відкривши сейф, мала намір вчинити крадіжку чужого майна у великому розмірі, але у сейфі виявилась невелика сума грошей. Така помилка свідчить про те, що винний зробив усе для настання бажаного злочинного результату, але він не настав з обставин, які не залежать від його волі. У зв'язку з цим особа буде відповідати не за фактично закінчену крадіжку невеликої суми грошей, а за замах на крадіжку у великих розмірах (ч. 2 ст. 15 і ч. 4 ст. 185 КК).

Іноді при викраденні винний не має сумніву, що викрадає майно певної належності, але за невідомими йому обставинами помиляється і чинить злочин проти іншого виду власності. Вирішальним при цьому є не фактична належність майна, а умисел винної особи. Кваліфікація такого злочину за фактичною належністю майна буде помилковою. Помиляючись, винна особа може замість викрадення вчинити і інше посягання, наприклад, на інтереси рибного чи мисливського господарства чи навпаки. Незаконне виловлювання риби, яку розводять в спеціальних водоймах риб-заводи, рибгоспи та колгоспи, чи інші володарі, кваліфікується як викрадення майна, якщо винна особа про це знала. Якщо ж вона сумлінно помилялась, то злочин кваліфікується за правилами помилки в об'єкті, тобто як замах за незаконне зайняття рибним промислом за ст. 15 КК і 249 КК.

У деяких випадках обстановка вчинення злочину і особливості майна не дають підстав для висновку про його належність. За таких обставин винний рівною мірою допускає, що воно належить державі чи громадянинові. При такому прямому невизначеному (альтернативному) умислі злочин кваліфікується як посягання на той родовий об'єкт, якому практично була заподіяна шкода, оскільки винний рівною мірою бажав настання будь-якої шкоди, тобто заподіяння шкоди кожному із двох можливих родових об'єктів охоплювалось його умислом [6.c.234].

Таким же чином впливає на визнання вини та кваліфікацію злочину і помилка в інших родових об'єктах, наприклад, при посяганні на честь, гідність, життя представників влади, робітників правоохоронних органів, якщо потерпілий таким не є, а лише видає себе за вказаних осіб, або якщо винний не знає завідомо про те, що посягає на таких осіб.

Узагальнюючи викладене і слідчо-судову практику кваліфікації злочинів при помилці в родовому об'єкті посягання, можна скласти загальні правила цієї кваліфікації: юридична фактична помилка вина

1. Якщо допускалася помилка в родовому об'єкті посягання, злочин кваліфікується як замах на заподіяння шкоди тому об'єктові, який охоплювався умислом винної особи.

2. Якщо обстановка вчинення злочину не давала можливості винній особі визначити родову належність об'єкта посягання, то злочин належить кваліфікувати як посягання на той об'єкт злочину, якому фактично була заподіяна шкода чи утворювалась загроза заподіяння шкоди.

Помилка у видовому об'єкті посягання можлива лише в тих випадках, коли видові об'єкти мають подібне суспільно-громадське значення і відрізняються законодавством. Наприклад, відносини державної і колективної власності є різними видовими об'єктами кримінально-правової охорони, але законодавством вони не відрізняються, і тому помилка в спрямованості посягання на них кримінально-правового значення не має. При спеціальному виділенні видового об'єкта і наявності помилки в спрямованості посягання на видовий об'єкт вона вирішується за правилами помилки в родовому об'єкті [3.c.435].

На рівні безпосереднього об'єкта помилка в об'єкті можлива (наприклад, замість посягання на життя Петренка було вчинено посягання на життя Савчука), але вона юридичного значення не має, оскільки всі безпосередні об'єкти охороняються законом рівною мірою, і їх охорона немає ніяких особливостей.

Наприклад, К. в п'яному стані розпочав бійку з С., під час якої С. вдарив К. цеглиною. К. побіг у двір до брата, схопив там долото і, бажаючи вбити С., почав його шукати. При пошуках К. помилився і вдарив долотом по голові М., від чого М. помер. Обласний суд засудив К. за навмисне вбивство. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України кваліфікувала дії К. як замах на вбивство С. і необережне вбивство М. Пленум Верховного Суду визнав таку перекваліфікацію неправильною і зазначив, що К., маючи намір вбити С., помилився і вбив М. Така помилка не відхиляє навмисної вини вбивства, оскільки винний розумів, що він вбиває людину, що його дії спричиняють смерть людині.

Помилка в предметі злочину трапляється при викраданнях, самоуправстві, незаконній підприємницькій діяльності, незаконному полюванні і деяких інших злочинах. Взагалі помилка в предметі злочину юридичного значення немає. Для підстав кримінальної відповідальності і кваліфікації не має значення, що винна особа помилково викрала радіолу замість телевізора, купила завідомо крадене мінеральне добриво замість цементу, придбала героїн замість анаші тощо.

Така помилка в предметі злочину юридичного значення не має, бо з приводу кожного такого предмета існують однакові суспільні відносини, які є об'єктом посягання. Тому вчинення заборонених кримінальним законом дій відносно різних предметів одного роду не змінює юридичної сутності злочину в тих випадках, коли винна особа помилилась і придбала, збула чи викрала інший предмет цього роду. Наприклад, різні речі, що належать до майна, валютних цінностей, зброї, наркотиків тощо. Отже, помилка в предметах злочину одного роду юридичного значення немає, бо злочинний вплив на однорідні предмети немає суспільних особливостей, він чинить певні зміни в сфері одних і тих самих суспільних відносин і тому охоплюється одними і тими ж самими кримінально-правовими нормами.

Юридичне значення має помилка в предметах різнорідних, які за їх особливими властивостями і ознаками віднесені законом до різних груп: а) майно, б) валютні цінності, в) ліс, г) зброя, д) наркотики, е) документи, є) порнографічні предмети тощо. Вчинення помилково заборонених кримінальним законом дій відносно предмета, що належить до іншого роду, ніж гадав винний, утворює лише замах на злочин, бо злочинний вплив на цей предмет не може заподіяти шкоду в сфері тих суспільних відносин, які існують з приводу уявного предмета. Якщо, наприклад, винний гадає, що викрадає у громадянина мисливську рушницю, а в дійсності викрав вогнепальну зброю іншого роду, то скоєне утворює замах на викрадання чужого майна (ст. 15 КК і 185 КК), оскільки крадіжка мисливської рушниці у громадянина є посягання на відносини власності, а не на громадську безпеку, на яку спрямовано посягання на заволодіння іншою вогнепальною зброєю (ст. 262 КК).

Таким чином, злочинний вплив на предмет іншого роду, ніж помилково гадав винний, кваліфікується як замах на гаданий предмет. Помилка винного відносно предметів одного роду на вину і кваліфікацію злочину не впливає [4.c.142].

Помилка в потерпілому має таке саме юридичне значення як і помилка в предметі злочину. При наявності особливих ознак потерпілого (державні діячі, представники влади, вагітні, неповнолітні, новонароджені і т. ін.) та помилки винного в потерпілому злочин кваліфікується з урахуванням умислу суб'єкта. Якщо винний, помиляючись, цих особливостей потерпілого не враховував, то злочин не може кваліфікуватися за тими нормами кримінального закону, якими вони передбачені. В таких випадках застосовуються загальні норми, які цих особливостей потерпілого не враховують. Наприклад, посягання на життя державного діяча або працівника міліції, якщо винний завідомо не знає, що потерпілий є саме такою особою, кваліфікується як злочин проти особи. Не може наставати відповідальність за ст. 155 КК чи 304 КК, якщо особа сумлінно помилилася відносно віку потерпілої чи втягнутого до злочинної діяльності.

Виділення деякими авторами помилки в розвитку причинного зв'язку чи відхилення дії безпідставне, бо при уважному дослідженні з'ясовується, що вони є лише різною назвою помилки в об'єкті чи предметі злочину.

Висновок

Кримінальне право базується на принципі винної відповідальності особи за вчинене нею діяння. Вина передбачає правильне адекватне відображення у свідомості суб'єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину. Однак у житті зустрічаються випадки, коли особа, вчиняючи конкретне діяння, помиляється в його фактичних ознаках (у характері об'єкта чи предмета діяння, наслідків, причинного зв'язку) або неправильно оцінює його правову природу, юридичні властивості. В цих випадках у свідомості особи формується помилкове уявлення про об'єктивну дійсність. Це може бути викликано різними об'єктивними і суб'єктивними обставинами, при яких вчиняється діяння, і по-різному впливати на вирішення питання про вину особи і й кримінальну відповідальність У цих випадках і виникає питання про помилку та й значення для кримінальної відповідальності.

КК не містить спеціальних норм про помилку. Поняття помилки, й види і значення визначаються наукою кримінального права і практикою на основі аналізу таких понять, як суб'єктивна сторона, вина, умисел, необережність, «випадок» («казус»)

Під помилкою в кримінальному праві розуміється неправильне уявлення особи про юридичні властивості або фактичні ознаки вчинюваного нею діяння.

Використана література

Волков Б. С. Мотивы преступлений.- Изд-во Казано кого университета, 1982.- 152 с.

Волков Б. С. Мотив и квалификация преступлений.-Казань, Изд-во Каз. ГУ, 1968- 166 с.

Догель П. С. Проблемы вины в советском уголовном праве-Изд-во ДВГУ, 1968.- 187 с.

Догель П. С., Котов Д. П. Субъективная сторона преступления и ее установление.- Воронеж, 1974.-- 243 с.

Догель П. С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы.-М., 1977.- 143 с.

Зелинский А. Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении.-Харьков, 1986.- 168 с.

Злобим Г. А., Никифоров Б. С. Умысел и его формы.-М, 1972.- 262 с.

Коржанский Н. Я. Очерки теории уголовного права.- Волгоград, 1992.- 92 с.

Коржанский Н. И. Квалификация преступлений при ошибке в объекте и предмете посягательства // Сов. юстиция, 1974.-№ 5.-С. 22-23.

Коржанский Н. И. Спорные вопросы учения о вине.-Труды ВСШ МВД СССР 1974, вып. 9.- С. 64.- 80.

Коржанський М. И. Нариси уголовного права.- Київ, 1999, с. 85-104.

Коржанський М. И. Уголовне право України. Частина загальна. Курс лекцій.- Київ, 1996.- 336 с.

Коржанський М. Й. Словник кримінальне-правових термінів-Київ, 2000-200с.

Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України.- К.: Атіка, Академія, Ельга-Н.-2001.-656с.

Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник.- Київ, 1997-512 с.

1. Размещено на www.allbest.ru