Размещено на http://www.allbest.ru/

Спадкове право

1. Загальні положення про спадкування

спадкування заповіт закон утриманець

Спадкове право -- це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі смертю фізичної особи та переходом її прав і обов'язків до інших осіб у порядку правонаступництва.

Загальні положення про спадкування встановлює гл.84 ЦК.

Спадкування -- це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) -- ст.1216 ЦК.

Спадкування є загальним (універсальним) правонаступництвом, оскільки права та обов'язки померлого переходять до спадкоємців одночасно як єдине ціле. Спадкоємець не може прийняти лише частину прав, а від інших відмовитися. Це -- безпосереднє правонас-тупництво, оскільки спадкоємці одержують права та обов'язки безпосередньо після померлого на підставі акта прийняття спадщини.

Спадкування регулює книга шоста ЦК. Порядок здійснення прав спадкоємців регулюється також Законом "Про нотаріат". У судовій практиці застосовується постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. №4 "Про практику розгляду судами України справ про спадкування".

Види спадкування. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст.1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст.608 ЦК (ст.1219 ЦК).

Відкриття спадщини регулює ст. 1220 ЦК. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Таким чином, відкриття спадщини -- це виникнення спадкових правовідносин при настанні певних юридичних фактів: а) смерті особи; б) оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Встановлення часу відкриття спадщини має важливе значення. На день відкриття спадщини визначається кількість спадкоємців і склад спадщини. З часу відкриття спадщини починають обчислюватися строки на прийняття або відмову від неї. До спадкування застосовується законодавство, що діяло в момент відкриття спадщини.

Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадку-вати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Місце відкриття спадщини -- останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна -- місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Таким чином, місце відкриття спадщини може не збігатися з місцем смерті, коли громадянин помер у санаторії, у службовому відрядженні. Спадкове право місцю смерті значення не надає.

Відносини спадкування регулюються законодавством місця відкриття спадщини. Правильне визначення місця відкриття спадщини має значення для встановлення органів, які мають вживати заходів щодо її охорони, яким слід подавати заяву про прийняття спадщини або відмову від неї, претензії кредиторів. Нотаріуси за місцем відкриття спадщини приймають заяви спадкоємців про прийняття спадщини або про відмову від неї, видають останнім свідоцтво про право на спадщину.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (ст.1222 ЦК).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК. Право на спадкування виникає й у день відкриття спадщини.

У ст. 1224 ЦК передбачено усунення від права на спадкування. Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їх життя. Ці положення не застосовуються до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом. Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи у інших осіб або сприяли збільшенню їх частки у спадщині. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони позбавлені батьківських прав та їх права не були поновлені на час відкриття спадщини. Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке набуте ними за час цього шлюбу.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Ці положення поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Поряд із загальними положеннями про спадкування, у ст.ст.1225-1231 ЦК передбачені спеціальні правила спадкування окремих видів майна, прав та обов'язків:

1) спадкування права на земельну ділянку -- право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців жилого будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування вказаною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців жилого будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом;

2) спадкування частки у праві спільної сумісної власності -- частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт даного права має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі;

3) право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, -- суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності -- входять до складу спадщини;

4) спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі) -- вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

Заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця;

5) спадкування права на одержання страхових виплат (страхового відшкодування) -- страхові виплати (страхове відшкодування) спадкутоться на загальних підставах. Якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини.

6) спадкування права на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки. До спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях. До спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя. До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, присуджене судом спадкодавцеві за його життя;

7) спадкування обов'язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем, -- до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), завдану спадкодавцем. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, присуджений судом зі спадкодавця за його життя. До нього також переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), що була присуджена судом кредиторові зі спадкодавця за життя останнього.

Майнова та моральна шкода, завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, одержаного ним у спадщину.

У ЦК передбачений обов'язок спадкоємців відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, зроблені одним з них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені не більш як за три роки до його смерті (ст.1232 ЦК).

2. Спадкування за заповітом

Спадкування за заповітом є одним з видів спадкування і регулюється гл.85 ЦК. Воно ставиться на перше місце, оскільки найбільше відображає волевиявлення спадкодавця.

Заповіт -- це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Діє принцип свободи заповіту. Він означає, що заповідач має право заповідати належне йому майно будь-якій особі.

Форма заповіту -- заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч.4 ст.207 ЦК. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст. 1251-1252 ЦК (ст. 1247 ЦК).

У ст. 1248 ЦК передбачене посвідчення заповіту нотаріусом. Останній посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний вголос заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, його посвідчення повинно відбуватися при свідках.

Деякі особливості встановлені у ст.1249 ЦК для посвідчення нотаріусом секретних заповітів. Секретним є заповіт, який посвідчу-ється нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його у заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.

Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця, якщо місце проживання останніх йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації.

У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту.

У передбачених ст.ст.1251-1252 ЦК випадках замість посвідчення нотаріусом можливе посвідчення заповіту посадовою, службовою особою органу місцевого самоврядування або іншою посадовою, службовою особою. Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений його капітаном. Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений її начальником. Заповіт військовослужбовця, а у пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт працівника, члена їх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

Заповіт особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, може бути посвідчений начальником місця позбавлення волі. Заповіт особи, яка тримається під вартою, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.

Вказані вище заповіти осіб посвідчуються при свідках.

До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення ст.1247 ЦК. Заповіти, посвідчені вказаними вище посадовими, службовими особами, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.

Порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. №419.

Стаття 1253 ЦК допускає посвідчення заповіту при свідках -- на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених п.З ч.2 ст.1248 і ст. 1252 ЦК, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.

Свідками не можуть бути: а) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; б) спадкоємці за заповітом; в) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; г) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. До тексту заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК).

Заповідач має низку прав, що входять до права на заповіт:

1) право заповідача на призначення спадкоємців -- заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У такому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах (ст.1245 ЦК);

2) право заповідача на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом -- заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права та обов'язки, що можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (ст. 1236 ЦК);

3) право заповідача на заповідальний відказ -- заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

На спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, квартира або інше рухоме чи нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим чи нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.

Право користування жилим будинком, квартирою або іншим рухомим чи нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Право користування жилим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у останніх членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.

Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, що перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно. Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини (ст. 1239 ЦК).

Виходячи зі змісту ЦК, зміст заповідального відказу може бути різним: заповідач може зобов'язати спадкоємця придбати і передати відказоодержувачу будь-яке майно, виплатити йому певну суму грошових коштів, надати іншій особі право довічного користування будинком або його частиною.

Одержання майна за заповідальним відказом є особливим видом спадкового правонаступництва. Відказоодержувач стає спадкоємцем в окремому праві спадкодавця або набуває право вимоги до спадкоємця -- виконавця відказу. Від звичайного спадкування за заповітом заповідальний відказ відрізняється тим, що його предметом може бути і майно, яке не належить до складу спадщини, а також право користування останнім. Головна ж відмінність -- у тому, що предмет заповідального відказу вважається вільним від обтяження боргами спадкодавця. Відказоодержувач не несе відповідальності за ними.

Якщо особа, на яку покладений заповідальний відказ, відмовляється від спадщини на користь іншої особи, то здійснює такий відказ спадкоємець, до якого перейшла частка спадщини спадкоємця, який відмовився. У разі спорів між спадкоємцем за заповітом та відказоодержувачем необхідно мати на увазі, що потреба спадкоємця у користуванні спадковим майном (наприклад особиста потреба у житлі), а також перехід права власності від спадкоємця до іншої особи, незалежно від підстав такого переходу не впливають на права відказоодержувача, оскільки обсяг таких прав установлюється спадкодавцем при складанні заповіту і не може бути змінений спадкоємцем.

Права та обов'язки відказоодержувача припиняються з його смертю і не можуть бути передані ним у спадщину, якщо інше не передбачено спадкодавцем, який залишив заповідальний відказ. Право вимоги відказоодержувача виникає з дня відкриття спадщини. Це право може бути здійснене в примусовому порядку в межах строку позовної давності.

Найпоширенішим випадком речового заповідального відказу є покладання на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, обов'язку надання іншій особі права довічного користування будинком або його певною частиною;

4) право заповідача на покладення на спадкоємця інших обов'язків -- заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети (ст.1240 ЦК).

Останній випадок називається заповідальним покладанням. На відміну від заповідального відказу він означає виконання будь-якої дії не в інтересах конкретної особи, а щодо невизначеного кола осіб. Заповідач вправі зобов'язати своїх спадкоємців до вчинення певної дії, спрямованої на здійснення суспільно корисної мети (наприклад, заповідаючи цінну бібліотеку дочці, зобов'язати зробити її публічною).

На відміну від заповідального відказу, предметом якого є майнове надання певній особі, предметом заповідального покладання можуть бути також дії немайнового характеру. В заповідальному покладанні не встановлюється конкретно визначений вигодоодержувач;

5) право заповідача на підпризначення спадкоємця -- заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме останню або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті. Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа, передбачена у ст.1222 ЦК (ст. 1244 ЦК);

6) право заповідача на встановлення сервітуту в заповіті -- спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб (ст.1246 ЦК);

7) право заповідача на скасування та зміну заповіту -- заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт або внести до нього зміни.

Заповіт є односторонньою угодою, правові наслідки якого настають лише після смерті заповідача. Оскільки при житті спадкодавця складений ним заповіт не покладає на нього будь-яких правових обов'язків стосовно спадкоємців і не створює будь-яких прав для останніх, заповідач вправі в будь-який час його скасувати або змінити.

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який складено пізніше, скасовує попередній повністю або у тій частині, у якій він йому суперечить.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не поновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не поновлюється, крім випадків, встановлених ст.ст.225, 231 ЦК.

Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому ЦК для посвідчення заповіту (ст. 1254 ЦК).

Спеціальні правила передбачені для двох видів заповіту:

1) заповіт з умовою -- заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, одержання освіти тощо). Умова, зазначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.

Умова, зазначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства. Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало (ст.1242 ЦК);

2) заповіт подружжя -- подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складання спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя (ст.1243 ЦК).

Новелами ЦК є правила стосовно таємниці заповіту, його тлумачення та недійсності, передбачені у ст.ст. 1255-1257 ЦК.

Таємниця заповіту -- нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між ними тлумачення здійснюється судом відповідно до ст.213 ЦК.

Недійсність заповіту -- заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

. Законом передбачене право на обов'язкову частку в спадщині. В інтересах неповнолітніх і непрацездатних спадкоємців закон обмежує свободу заповіту, передбачаючи коло так називаних обов'язкових спадкоємців. Згідно зі ст. 1241 ЦК неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, що перейшли до неї як до спадкоємця.

Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку в спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.

Закон не пов'язує виникнення права на обов'язкову частку в спадщині у названих осіб із спільним проживанням із спадкодавцем і веденням із ним спільного господарства. Право на обов'язкову частку в спадщині не може залежати від згоди інших спадкоємців на її одержання, тому що закон не передбачає необхідності їх згоди.

Обов'язкова частка у спадщині визначається з урахуванням усіх спадкоємців за законом тієї черги, які за відсутності заповіту закликалися б до спадкування. Заповіти, які порушують право на обов'язкову частку в спадщині, визнаються недійсними не повністю, а лише в частині належних спадкоємцям обов'язкових часток.

Таким чином, ЦК містить багато суттєвих новел щодо заповіту. За останнім не тільки можуть передаватися майнові права та обов'язки, у ньому можуть міститися також особисті розпорядження заповідача. Передбачена можливість складання подружжям спільного заповіту, право на складання заповіту з умовою. Істотно новими є положення ЦК щодо форми заповіту. Передбачена можливість складання секретного заповіту. Обов'язковою згідно з ЦК є присутність свідків при посвідченні заповітів окремих осіб.

3. Спадкування за законом

Спадкування за законом регулюється гл.86 ЦК. Закон визначає черговість спадкування за законом -- спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 ЦК (ст.1258 ЦК).

Тобто суть черговості спадкування полягає у тому, що законні спадкоємці закликаються до спадкування не одночасно, а послідовно: спочатку успадковують особи, які належать до першої черги. Якщо хоча б одна з них приймає спадщину, то спадкоємці наступних черг автоматично усуваються від спадкування. Спадкоємці інших черг мають право на спадкування у чотирьох випадках:

а) у разі відсутності спадкоємців попередньої черги;

б) у разі усунення їх від права на спадкування;

в) у разі неприйняття ними спадщини;

г) у разі відмови від її прийняття.

У межах кожної черги законні спадкоємці закликаються одночасно і поділяють спадщину між собою порівну.

Згідно із ст. 1259 ЦК можлива зміна черговості одержання права на спадкування. Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку в спадщині.

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

На відміну ЦК 1963 p., який встановлював дві черги спадкоємців, ЦК 2003 p. передбачає п'ять черг спадкування за законом, що спрямоване на найповніше охоплення числа осіб, до яких спадщина може перейти за відсутності заповіту. Держава не належить до спадкоємців за законом.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя останнього та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 ЦК).

Діти мають право на спадкування незалежно від їх віку і працездатності. Підставою виникнення спадкових прав є кровна спорідненість із спадкодавцем, засвідчена у встановленому законом порядку. Пасинки і падчерки не є спадкоємцями вітчима і мачухи, так само як і останні не визнаються спадкоємцями пасинків і падчерок, якщо не мав місця факт усиновлення або утримання. Право спадкування усиновителів і усиновлених випливає із загального правила про прирівнювання їх до родичів за походженням.

Дружина (чоловік) -- це особа, яка перебувала з померлим у зареєстрованому шлюбі. Фактичні шлюбні відносини, як і шлюб, визнаний недійсним, спадкових прав не породжує. Роздільне проживання подружжя за відсутності розлучення не позбавляє того з них, хто пережив іншого, права спадкування.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст.1262 ЦК).

Однакові спадкові права закон надає як повнорідним, так і не-повнорідним братам і сестрам. Двоюрідні брати і сестри спадкоємцями за законом не визнаються.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст.1263 ЦК).

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (ст.1264 ЦК).

У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів дальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів для існування (ст.1265 ЦК).

Непрацездатними вважаються: жінки старші 55 років, чоловіки старші 60 років, інваліди І, II і III груп, а також особи, які не до-сягли 16 років, а учні -- 18 років.

Утриманцями вважаються непрацездатні особи, які знаходилися на повному утриманні спадкодавця або одержували від нього таку допомогу, що була для них основним і постійним джерелом засобів для існування. При цьому не потрібно спільне проживання зі спадкодавцем.

У ст.1260 ЦК передбачені правила спадкування усиновленими та усиновлювачами. У разі спадкування за законом усиновлений і його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі -- з другого, прирівнюються до родичів за походженням.

Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків.

Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом і сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням уси-

новлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням -- має право на спадкування як спадкоємець другої черги.

У разі смерті усиновленого його баба, дід, брат, сестра за походженням, з якими був збережений правовий зв'язок, спадкують на загальних підставах.

Окремим випадком спадкування за законом є спадкування за правом представлення (ст.1266 ЦК). Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їх матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Тобто внуки при житті своїх батьків та правнуки при житті своїх баби і діда до спадкування за законом не закликаються. Вони є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, який був би спадкоємцем. Внуки і правнуки поділяють порівну між собою ту частку, що належала б за законом їх померлому батькові (матері) чи бабі (діду), якби вони були живі до моменту відкриття спадщини. Представляючи свого батька (матір) чи бабу (діда), вони успадковують за самостійним правом. Тому вони не відповідають своїми спадковими частками за боргами батьків чи баби (діда), яких представляють.

Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка належала б законом їх дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їх матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їх матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Якщо спадкування за правом представлення здійснюється декількома особами, частка їх померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

Розмір частки у спадщині спадкоємців за законом -- частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них (ст.1267 ЦК).

Використана література

1. Конституція України

2. Підгорілова О.Н. Бобров Д.В. Цивільне право К., 1995 Вентурі

3. Цивільне право" ч.2. Підручник за редакцією О.А.Підопригори і Д.В.Бобрової. - Київ, 1996 рік: "Вентурі".

4. Підручник "Правознавство" . - Київ: Юрінком Інтер, 1999 р.

5. Бірюков І.А. Цивільне право України. К., 1996. - 361 с.

Размещено на Allbest.ru