Размещено на http://www.allbest.ru/

• Поняття та основні ознаки особистого селянського господарства
• План
• 1. Поняття та основні ознаки особистого селянського господарства
• 2. Тестові задання
• 3. Термінологічні завдання
• 4. Визначити спільні ознаки у правовому статусі сільськогосподарського виробничого та сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу
• 5. Задача
• Використана література

1. Поняття та основні ознаки особистого селянського господарства

У сучасних умовах реформування аграрного сектора економіки України існує й буде зростати потреба в загальних (у масштабах країни) нормах, якими забезпечуються формування середовища, сприятливого для створення та ефективного функціонування сільськогосподарських товаровиробників, системи сільського розселення, яка б відповідала новим виробничим відносинам, а також відновлення, розвиток та утримання на цій основі соціальної та інженерної інфраструктури села.

Особисте селянське господарство як первинна форма організації виробництва сільськогосподарської продукції особистою працею членів сільської сім'ї і як форма її реалізації, є в цьому процесі джерелом додаткових (а подекуди й єдиних) доходів, котрі забезпечують повне задоволення матеріальних, житлових, культурно-побутових потреб громадян.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство"1, особисте селянське господарство являє собою господарську діяльність, здійснювану без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально (або тими особами, які перебувають у сімейних або родинних стосунках і спільно проживають), з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, перероблювання й споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг із використанням майна особистого селянського господарства, зокрема й у сфері сільського зеленого туризму.

Як зазначає професор В. В. Янчук, сучасному особистому селянському господарству притаманні такі ознаки: по-перше, це -- форма виробництва, яка ґрунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер; по-друге, це -- сукупність майна, що має вартісне вираження, ціну й належить громадянам на праві спільної сумісної власності; по-третє, особисте селянське господарство доповнює суспільне виробництво, має щодо нього підсобний характер, є додатковим (а не основним) джерелом прибутків; по-четверте, воно має, в основному, споживчий характер; по-п'яте, його можна на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування та сировини рослинного й тваринного походження.

Аналіз змісту даного Законом визначення особистого селянського господарства дає підстави стверджувати, що законодавець відхилився від розуміння певної форми ведення сільськогосподарського виробництва як діяльності, спрямованої на задоволення виключно особистих потреб, і доходи від якої не є основними для членів певного господарства.

Цей висновок випливає зі змісту самої назви розглядуваного нами господарства. Нагадаємо, що відповідно до ст. 56 ЗК (в редакції від 13 березня 1992 р.) такі господарства мали назву "особисте підсобне господарство". До речі, Державний комітет України із земельних ресурсів висловив офіційну позицію щодо тотожності термінів "особисте підсобне господарство" та "особисте селянське господарство". Так, у листі Держкомзему від 5 квітня 2002 р. зазначається, що поняття "особисте підсобне господарство" та "особисте селянське господарство" за змістом тотожні. Земельна ділянка надається для ведення особистого селянського господарства, тобто для вирощування сільськогосподарської продукції та забезпечення кормами власної худоби й птиці. Таке господарювання здійснюється без створення юридичної особи і спрямоване передусім на забезпечення власних потреб членів особистого селянського господарства в сільськогосподарській продукції. Тому розмір земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства та особистого селянського господарства має становити 2 га. Згідно із ч. 2 ст. 121 Закону України від 3 липня 1992 р. "Про плату за землю", (в редакції Закону від 19 серпня 1996 р.) особисті селянські господарства, які мають у власності земельні ділянки не більше 2 га, звільняються від сплати земельного податку. Земельні ділянки придбані у власність громадянами, що провадять особисте селянське господарство понад норми безоплатної передачі, визначені ст. 121 ЗК, у тому числі і в порядку, зазначеному в ч. 2 цієї статті (у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), мають оподатковуватися на загальних підставах згідно із Законом України "Про плату за землю". Члени особистих селянських господарств можуть належати до категорії зайнятого населення в тому разі, якщо робота в господарстві є для його членів основною і розрахунковий місячний дохід на кожного із них дорівнює розміру мінімальної заробітної плати або перевищує його. Порядок визначення розрахункового місячного доходу на одного члена особистого селянського господарства встановлює Кабінет Міністрів України. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та облдержадміністрації один раз на 3 роки до 20 грудня встановлюють розрахунковий місячний дохід особистого селянського господарства в середньому по регіону й доводять до районних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, які в місячний строк встановлюють розрахунковий місячний дохід на одного члена особистого селянського господарства та не пізніше 1 лютого того року, що настає за звітним, доводять його до районних, міських та районних у містах центрів зайнятості, управлінь праці та соціального захисту населення районних держадміністрацій, структурних підрозділів з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських і районних у містах рад та органів державної статистики.

Члени особистого селянського господарства діють на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не належить до підприємницької діяльності.

Особисті селянські господарства підлягають обліку, який здійснюється сільськими, селищними, міськими радами за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про особисте селянське господарство", члени особистого селянського господарства мають право: самостійно господарювати на землі; укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству; реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам; самостійно забезпечувати власне виробництво матеріально-технічними засобами; відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в установленому законодавством порядку; бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами; отримувати трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії; надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства; використовувати для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподарською продукцією та результатами її переробки; отримувати дорадчі послуги; брати участь у конкурсах сільськогосподарських виробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загальнодержавних і регіональних програм; об'єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів тощо; провадити зовнішньоекономічну діяльність.

Вчені зазначають, що право членів особистого селянського господарства на зовнішньоекономічну діяльність, закріплене в ст. 7 Закону України "Про особисте селянське господарство", суперечить нормам Закону України від 16 квітня 1991 р. Про зовнішньоекономічну діяльність". Згідно зі ст. ст. З, 5 цього Закону, фізичні особи можуть бути суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності тільки за умов набуття ними цивільної дієздатності, відповідно до законів України, а також до умов реєстрації (якщо вони мають постійне місце проживання на території України) як суб'єктів підприємницької діяльності. Оскільки ведення особистого селянського господарства відбувається без створення юридичної особи, то громадяни, які ведуть таке господарство, не можуть виступати суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Отже, якщо член особистого селянського господарства зареєструється як суб'єкт підприємництва, він не зможе на законних підставах займатися зовнішньоекономічною діяльністю як член такого господарства.

Основними обов'язками членів особистого селянського господарства є: дотримання вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля; забезпечення використання земельної ділянки за цільовим призначенням; підвищення родючості ґрунтів та зберігання інших корисних властивостей землі; не порушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; своєчасна сплата земельного податку або орендної плати; дотримання чинних нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог законодавства; надання сільським, селищним, міським радам відповідних даних щодо його обліку. Закон не містить вичерпного переліку прав і обов'язків членів особистого селянського господарства.

Члени особистих селянських господарств підлягають загально-обов'язковому державному соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення та сплата збору до Пенсійного фонду України, а також надання соціальної допомоги членам особистого селянського господарства здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством.

Ведення особистого селянського господарства припиняється в разі:

- рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності;

- якщо не лишилось жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення;

- припинення прав на земельну ділянку згідно із ЗК.

У разі припинення ведення особистого селянського господарства сільська, селищна, міська рада за місцем розташування земельної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з обліку особистих селянських господарств.

Спори щодо ведення особистого селянського господарства можуть вирішуватись судом або органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади в межах їхніх повноважень.

Особистому селянському господарству належать земельні ділянки не більше 2 га, передані фізичним особам у власність або оренду чи придбані на підставі цивільно-правових угод. Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшено у разі виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами такого господарства. Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів господарства. Правовий режим земель особистого селянського господарства не можна ототожнювати з правовим режимом земель для сінокосіння й випасання худоби, для садівництва та городництва. Землі для сінокосіння й випасання худоби знаходяться тільки в державній або комунальній власності і використовуються виключно як сіножаті та пасовища. їх можуть орендувати громадяни або користуватися ними як громадськими сіножатями та пасовищами. Земельні ділянки для городництва також є об'єктами виключно державної або комунальної власності й надаються в користування громадян на умовах оренди. Господарська діяльність на цих землях обмежується можливістю зведення лише тимчасових споруд для зберігання інвентарю та захисту від непогоди. Цільове призначення земельних ділянок для садівництва полягає в закладанні багаторічних плодових насаджень, вирощуванні сільськогосподарських культур, а також зведенні відповідних будинків, господарських споруд тощо. Порівнюючи зміст правового режиму земель для сінокосіння й випасання худоби, для садівництва та городництва зі змістом правового режиму земель особистого селянського господарства можна зробити висновки:

1) правовий режим земель особистих селянських господарств є більш універсальним. Такі земельні ділянки можуть використовуватися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, в тому числі для сінокосіння й випасання худоби, садівництва та городництва;

2) члени особистих селянських господарств мають більший обсяг повноважень щодо здійснення господарської діяльності на землях таких господарств, ніж власники (користувачі) земель для сінокосіння й випасання худоби, а також для садівництва та городництва.

Громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Іноземні громадяни та особи без громадянства також можуть мати такі ділянки, призначені для цієї мети, але, на відміну від громадян України, тільки на умовах оренди.

Особисте селянське господарство може набувати права власності на земельні ділянки на підставі: цивільно-правових угод; безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності; приватизації земельних ділянок, які раніше були надані його членам у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належних членам господарства земельних часток (паїв).

Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) виділяються в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову та спільну сумісну власність (подружжя). Відповідно до ст. 12 Закону України від 5 червня 2003 р. "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право спільної часткової власності чи спільної сумісної власності на земельні ділянки, виділені в натурі (на місцевості) єдиним масивом, посвідчується одним державним актом на право власності на земельну ділянку. Власнику однієї чи кількох земельних часток (паю) в межах земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, видається один такий державний акт. Оформлення державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв) здійснює землевпорядна організація, яка виконала землевпорядні роботи щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості). У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства розміром менше 2 га (на підставі положень ЗК.1992 p.), мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених ст. 121 ЗК для ведення особистого селянського господарства.

Особисте селянське господарство має право: продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на ній; бути власником посівів і насаджень сільськогосподарських та інших культур, виробленої сільськогосподарської продукції; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; відшкодовувати збитки у випадках, передбачених законом; споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі й споруди.

Обов'язками особистого селянського господарства щодо належних йому земель є: забезпечення використання їх за цільовим призначенням; додержання вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасна сплата земельного податку; непорушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищення родючості ґрунтів та збереження інших корисних властивостей землі; своєчасне надання відповідним органам виконавчої влади та місцевого самоврядування даних про стан і використання земель та інших природних ресурсів; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; збереження геодезичних знаків, протиерозійних споруд, мереж зрошувальних і осушувальних систем.

2. Тестові задання

Створення якого майнового фонду в сільськогосподарських кооперативах передбачено Законом України "про сільськогосподарську кооперацію": а) насіннєвого, б) неподільного; в) страхового; г) фуражного; д) законом це питання не врегульовано, оскільки воно належить до компетенції загальних зборів членів кооперативу?

Який центральний орган виконавчої влади здійснює державне регулювання аграрного сектора економіки? а) міністерство сільського господарства і продовольства України; б) Міністерство екології та природних ресурсів України; в) Міністерство економіки України; г) Міністерство агропромислового комплексу України; д) немає правильної відповіді.

Які форми земельного податку передбачені законодавством: а) грошова; б) натуральна; в) відробіткова; г) грошова і натуральна; д) грошова, натуральна, відробіткова та їх поєднання?

3. Термінологічні завдання

Колективне сільськогосподарське підприємництво "КСП" є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.

К. с. п. є юридичною особою, має розрахунковий та інші рахунки в установах банку і печатку із своїм найменуванням. К. с. п. можуть на добровільних засадах об'єднуватися в спілки (об'єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів.

Аграрно-правові договори - вольові дії громадян і юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміна або припинення цивільних прав і обов'язків (ст. 41 ГК України).

Самоврядування сільськогосподарських підприємств

Колективне самоврядування - система суспільних владно-управлінських відносин, що існують у кожному колективному сільськогосподарському підприємстві як самостійному колективному утворенні (формі) сільськогосподарського виробництва. Це відносини зі здійсненням владно-управлінських функцій найвищого та підлеглих йому органів управління діяльністю колективного сільськогосподарського підприємства, визначенням повноважень цих органів, їхньої взаємодії, розмежування й відповідальності за ефективність управління, провадження контрольно-ревізійної діяльності. Відносини самоврядування своєю організаційною основою мають членство в КСГП усіх членів-підприємств; економічну основу становить власність колективного сільськогосподарського підприємства, а соціально-трудову - колективна праця його членів, особиста участь останніх у веденні громадського сільськогосподарського виробництва, вирішенні проблем соціального становища та його подальшого розвитку.

4. Визначити спільні ознаки у правовому статусі сільськогосподарського виробничого та сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу

Сільськогосподарський виробничий кооператив - юридична особа, утворена шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва.

Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" передбачено, що сільськогосподарський кооператив -- це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.

Залежно від завдань і предмета діяльності сільськогосподарські кооперативи поділяються на виробничі та обслуговувальні.

До основних ознак виробничого сільськогосподарського кооперативу належать такі:

1) засновниками і членами виробничого сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки фізичні особи;

2) обов'язковою є трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу;

3) змістом його діяльності є спільне виробництво продукції сільського, а також рибного та лісового господарств;

4) це одна із організаційних форм підприємництва, метою якого є отримання прибутку.

Обслуговувальним сільськогосподарським кооперативам властиві такі ознаки:

1) їх членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;

2) основним змістом їх діяльності є обслуговування потреб сільськогосподарського виробництва, переважно членів кооперативу;

3) обов'язковою є участь членів у господарській діяльності кооперативу;

4) вони не ставлять за мету отримання прибутку.

Залежно від виду діяльності кооперативи поділяються на: переробні (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м'ясних, молочних, рибних продуктів тощо), заготівельно-збутові (заготівля, зберігання, передпродажна обробка, продаж продукції тощо), постачальницькі (закупівля та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів тощо), сервісні (виконання транспортних, меліоративних, ремонтних, будівельних робіт, ветеринарне обслуговування тварин і племінна робота, надання побутових, медичних, науково-консультаційних послуг та ін.).

Порядок створення сільськогосподарського кооперативу та припинення його діяльності. Згідно зі ст. 5 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України та юридичні особи, зареєстровані в Україні. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Державну реєстрацію кооперативу здійснюють у порядку, передбаченому для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Кооператив вважається створеним і набуває прав юридичної особи із дня його державної реєстрації. Кооператив має самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням.

Статут кооперативу є основним правовим документом, що регулює його діяльність. У статуті зазначають: найменування кооперативу та його місцезнаходження; предмет і мета діяльності; порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; порядок визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов'язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі й оплати праці членів виробничого кооперативу та форми господарської участі членів обслуговувального кооперативу; розподіл доходів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу.

Статут кооперативу приймається засновниками на установчих зборах, зміни та доповнення до нього вносяться загальними зборами його членів. Повідомлення про зміни та доповнення до статуту надсилаються до органу, що зареєстрував кооператив, у тижневий термін із часу їх внесення.

Припинення діяльності сільськогосподарського кооперативу здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" і статутом кооперативів. Кооператив може реорганізовуватися в підприємства інших форм господарювання за рішенням загальних зборів (засновників). З моменту реорганізації кооператив припиняє свою діяльність. У разі реорганізації кооперативу всі його права та обов'язки переходять до правонаступників.

Кооператив ліквідується за рішенням загальних зборів членів кооперативу або за рішенням суду.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив - кооператив, створений для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим особам з метою провадження їх сільськогосподарської діяльності.

В обслуговуючих кооперативах об'єднується тільки частина власності товаровиробників, необхідна для нормальної роботи кожного такого кооперативу, шляхом передання йому грошового або натурального (у вартісній оцінці) внеску на основі вироблених принципів, зафіксованих в установчій угоді про створення кооперативу.

5. Задача

правовий сільськогосподарський дисциплінарний відповідальність

За порушення трудової дисципліни, неналежне виконання своїх трудових обов'язків голова Рогатинського райагропромкомбінату своїм наказом притягнув до дисциплінарної відповідальності головного агронома колективного сільськогосподарського підприємства ім.. Т.Г. Шевченка Петрова та агронома спілки селян-пайовиків "зоря" Осипчука.

Чи законне це рішення?

Голова райагропромкомбінату має право притягувати до дисциплінарної відповідальності за умови якщо таке передбачено договором.

Загальні підстави для звільнення з ініціативи роботодавця передбачені у статті 40 КЗпП, і за цими підставами може бути звільнений будь-який працівник, що працює за трудовим договором. Серед зазначених підстав є як такі, що не пов'язані з дисциплінарною відповідальністю працівника (п. 1, 2, 5, 6 ст. 40 КЗпП), так і ті, що є заходами дисциплінарного стягнення (п. 3, 4, 7, 8 ст. 40 КЗпП). Саме розгляду останніх і присвячено цей матеріал.

Законодавством передбачено певний порядок застосування дисциплінарних стягнень та строк, протягом якого вони можуть бути здійснені, тому звільнення працівника на підставі правових норм, що є заходами дисциплінарного стягнення, допускається лише з додержанням правил, встановлених для їх застосування, а саме:

дисциплінарне стягнення може бути накладене не пізніше одного місяця з дня виявлення проступку (не враховується час звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці) і не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (ст. 148 КЗпП);

для застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від працівника письмові пояснення (частина перша ст. 149 КЗпП);

згідно з частиною першою статті 61 Конституції України, заборонено за одне й те саме правопорушення двічі притягувати до юридичної відповідальності одного й того самого виду, відповідно і за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (частина друга ст. 149 КЗпП). Тобто якщо за якийсь проступок роботодавець поквапився оголосити працівникові догану (вона також, як і звільнення, є заходом дисциплінарного стягнення), то звільнити працівника за вчинення цього самого проступку роботодавець уже не матиме права;

при обранні виду стягнення роботодавець зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку (зокрема, форму вини працівника), заподіяну порушенням шкоду, обставини, за яких скоєно проступок, та попередню роботу працівника (частина третя ст. 149 КЗпП);

стягнення оголошується в наказі чи розпорядженні та повідомляється працівникові під розписку в триденний строк (частина четверта ст. 149 КЗпП і п. 31 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку, затверджених постановою Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань від 20 липня 1984 р. № 213; далі -- Типові правила). Відповідні записи вносяться у трудову книжку .

При звільненні за підставами, пов'язаними з дисциплінарною відповідальністю працівника, недотримання наведених правил є порушенням порядку застосування дисциплінарних стягнень, внаслідок чого розпорядження про звільнення може бути визнано таким, що не має чинності, а працівника поновлено на роботі.

Використана література

1. Конституція України.

2. Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" - від 17 липня

3. 1997р., зі змінами і доповненнями.

4. Закон України "Про господарське товариство" - від 19 вересня 1991р. зі змінами і доповненнями

5. Закон України "Про колективне господарське товариство" - від 14 лютого 1992р. зі змінами і доповненнями

6. Аграрне право України. - підручник. - за редакцією академіка АПН, проф. В.З.Янчука, К., - 2005 р.

Размещено на Allbest.ru