Правові моделі приватизації земельних ділянок

Размещено на http://www.allbest.ru/

15

Правові моделі приватизації земельних ділянок

1. Правові моделі приватизації земельних ділянок та їх загальна характеристика

Приватизація земель -- це процес, який передбачає:

а) переважно безоплатну передачу в приватну чи колективну власність земель сільськогосподарського призначення відповідно громадянам України та їх об'єднанням, які користувалися землею («тобто тим, хто її обробляє»), зайнятим у колективному чи індивідуальному господарстві та здійснюють відповідну діяльність на землі, за цінні папери -- земельні бони;

б) придбання за плату земель несільськогосподарського призначення за окремими договорами у розмірах та за вартістю, що встановлюються місцевими радами;

в) передачу в успадковуване володіння земельних ділянок для побутових потреб за відповідну плату.

Правові засади приватизації земель як засобу реформування земельних правовідносин були закріплені:

1) постановою Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р «Про земельну реформу».;

2) постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 р. «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі»;

3) Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 р.;

4) Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок»;

5) Указом Президента України від 10 листопада 1994 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва»;

6) Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»;

7) Указом Президента України від 3 грудня 1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» та ін.

Аналіз чинного законодавства, зокрема норм Земельного кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992р., інших актів законодавства та практики його застосування дозволяє виділити такі основні ознаки приватизації земель:

1. Сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій різних суб'єктів, спрямованих на виникнення права приватної власності громадян та права колективної власності їх об'єднань шляхом перерозподілу земель державного земельного фонду.

2. Безоплатна передача земельних ділянок у приватну або колективну власність.

3. Така передача частини цих земель передбачає зміну та припинення права державної власності на них і виникнення права приватної власності громадян України або права колективної власності їх об'єднань на відповідні земельні ділянки.

4. Передача земельних ділянок проводиться виключно за рішенням відповідної ради або уповноваженими нею на це органами державної виконавчої влади.

5. Одноразове відчуження частини земель державного земельного фонду на користь визначених законодавством осіб для кожного виду цільового використання земель.

6. Обов'язковий запис (відмітка) відповідного органу в разі безоплатної передачі земельної ділянки в документі особи, що посвідчує її громадянство, для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, присадибних земель, садівництва, індивідуального дачного і гаражного будівництва.

7. Обов'язкове юридичне посвідчення права власності на землю в державному акті на право власності (приватної чи колективної).

8. Реєстрація державного акта на право власності на землю у реєстраційних документах відповідних місцевих рад.

З урахуванням викладених обставин, які мають важливе юридичне значення, та узагальнення наведених ознак можна констатувати, що приватизація земель -- це юридично визначений порядок (процес, процедура), в якому реалізуються матеріальна і спеціальна правосуб'єктність громадян України та їх об'єднань, спрямована на зміну або припинення права державної власності на частину визначених законодавством земельних ділянок, виникнення та посвідчення права приватної власності громадян та колективної власності їх об'єднань на вказані земельні ділянки [6.c.42].

Оскільки приватизація земель здійснюється в певному порядку, тобто процесі, то вона може розглядатися як спеціальний різновид земельно-процесуальних правовідносин, у яких за допомогою системи активних дій їх суб'єктів здійснюється перерозподіл земель державного земельного фонду та виникнення і юридичне посвідчення права приватної власності громадян та права колективної власності їх об'єднань на встановлені законодавством земельні ділянки, які відчужуються у держави.

Маю зазначити, що наявність вказаних ознак є обов'язковою для цього поняття. Тому їх підміна або відсутність є свідченням інших, не приватизаційних правовідносин, а відтак має і власну юридичну природу, відмінну від вищевикладених положень.

Це стосується, зокрема, так званої «платної приватизації» або ж окремо визначеної процедури набуття права власності шляхом придбання у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення понад норму середньої земельної частки для ведення селянського (фермерського) господарства, викупу земель для громадських та державних потреб тощо та набуття права приватної власності на земельні ділянки із земель несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об'єкти незавершеного будівництва, автозаправні станції, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню, зайняття підприємницькою діяльністю та інших потреб.

Саме поняття «платна приватизація», з точки зору його юридичної природи, не є синонімічним власне приватизації, оскільки визначальною ознакою останньої є принцип безоплатності.

Тому «платна приватизація» базується на інших засадах, одним із важливих елементів якої є договір відчуження земельної ділянки, купівлі-продажу тощо як самостійної організаційно-правової форми придбання частки земель, які належать державі на праві державної земельної власності, фізичними та юридичними особами у правових формах, визначених законодавством України.

Крім того, приватизація -- це юридично визнаний процес одноразової безоплатної передачі (саме передачі, а не відчуження) частки земель держави у приватну власність громадян або колективну власність їх об'єднань [6.c.48].

Звичайно, ідеальним є варіант передачі вказаних земель виключно у приватну власність фізичних осіб або їх об'єднань, що було б юридичне вірно і грамотно з точки зору юридичної техніки і чистоти юридичних понять. Однак законодавством визнається колективна власність об'єднань громадян як відповідних юридичних осіб. Тому, з точки зору наявного законодавчого підґрунтя, немає підстав видавати бажане за дійсне.

Тим більше, що у первинних законодавчих та підзаконних актах не було достатньої чіткості і завершеності правового забезпечення приватизації земель. Скажімо, Земельний кодекс (ЗК) України в редакції від 13 березня 1992 р. передбачив лише власне можливість кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства на вихід із нього та право одержати свою частину землі в натурі (на місцевості) і порядок визначення її розміру (ч. 9 ст. 5). Однак він не передбачив чіткої процедури переходу права на земельну ділянку в натурі членам кооперативних сільськогосподарських структур у разі їх добровільного виходу та особливостей юридичного оформлення права приватної власності на таку земельну частку.

І тільки в процесі реформування земельних правовідносин, шляхом проб і помилок, нормативно-правовим шляхом було закріплено відповідно норму та процедуру персоніфікації спочатку права на земельну частку (пай) у процесі паювання земель і сертифікації прав на ці земельні ділянки, а згодом і подальшу процедуру розпаювання земель вказаних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних товариств, ресертифікації відповідних прав на відповідні частки земель (земельні ділянки) та виникнення права приватної власності громадян на ці ділянки.

Аналіз чинного законодавства дозволяє виділити такі моделі правових процедур можливої приватизації земель:

1. Передача земельних ділянок у приватну власність громадян із земель запасу.

2. Передача у власність земельних ділянок, що знаходились у користуванні суб'єктів приватизації.

3. Передача земель у власність громадянам для заняття селянським (фермерським) господарством.

4. Передача земельних ділянок у колективну власність садівницьких товариств та приватну власність членів цих товариств.

5. Передача земель у колективну власність сільськогосподарським товаровиробникам.

6. Передача земельних ділянок у приватну власність членам сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних товариств та інших сільськогосподарських товаровиробників у разі їх виходу з них та сертифікаційно-ресертифікаційного оформлення прав на землю (сертифікаційно-ресертифікаційна передача земель у приватну власність громадян).

Передача земельних ділянок у власність громадян із земель запасу (повна процедура) включає такі дії суб'єктів земельних приватизаційних правовідносин (ч.ч. З, 4 ст. 17 ЗК України):

Подання заяви про безоплатну передачу земельної ділянки у приватну власність до сільської, селищної або міської ради за місцем розташування земельної ділянки [7c.114].

У заяві зазначається її бажаний розмір, місце розташування земельної ділянки, мета використання та склад сім'ї.

Розгляд заяви та обґрунтовуючих матеріалів відповідною радою у місячний термін і прийняття можливих рішень:

а) про передачу земельної ділянки у власність громадянину за наявності згоди;

б) про відмову у передачі земельної ділянки громадянину у приватну власність.

У разі згоди на передачу земельної ділянки у приватну власність відповідна місцева рада замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення.

Стадія розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Погодження проекту відведення земельної ділянки з:

а) сільською (селищною) радою;

б) районними (міськими) спеціалізованими органами виконавчої влади:

-- землевпорядними організаціями;

-- природоохоронними органами;

-- санітарними органами;

-- органами архітектури.

Подання погодженого проекту відведення земельної ділянки громадянину у приватну власність до районної (міської) ради для прийняття рішення.

У разі відмови відповідною радою громадянину у передачі йому у приватну власність земельної ділянки із земель запасу, його заява і обґрунтовуючі матеріали подаються відповідно до районної, міської ради, в адміністративному підпорядкуванні якої є район.

Прийняття рішення про передачу громадянину у власність земельної ділянки із земель запасу.

Перенесення розмірів, передбачених проектом відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), і встановлення землевпорядними організаціями її меж.

Підготовка, посвідчення та видача громадянину України державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.

Передача земель у власність громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства (особливі умови):

Особи, які мають право на приватизацію земель для ведення селянського (фермерського) господарства:

1. Будь-який громадянин України.

2. Особа, що має право- і дієздатність у повному обсязі.

3. Власне волевиявлення особи.

4. Наявність документа, який підтверджує здатність займатися селянським (фермерським) господарством.

5. Особа, яка пройшла відповідний конкурсний відбір. Першочергове право надається особам, які:

а) проживають в сільській місцевості;

б) мають кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Особливості приватизації земель громадянами для ведення селянського (фермерського) господарства:

а) передача земельних ділянок у приватну власність для вказаних цілей проводиться із земель запасу, а також земельних ділянок, вилучених у встановленому порядку;

б) за бажанням громадян України земельні ділянки передаються з урахуванням присадибного наділу землі;

в) земельні ділянки передаються безоплатно один раз у межах середньої земельної частки;

г) факт передачі вказаних земель безоплатно посвідчується відміткою у паспорті або документі, який його замінює;

д) земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому лісовими угіддями та водними джерелами;

е) розташування земельних ділянок по можливості уздовж та поблизу існуючих доріг, електричних, радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем, інших видів інженерної інфраструктури;

є) як виняток, можуть передаватися земельні ділянки лісового і водного фонду, що входять до складу угідь цих господарств -- ділянки лісів до 5 га та ділянки водойм і болот до 3 га.

Процедура приватизації земель громадянами для ведення селянського (фермерського) господарства:

1. Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство подають заяву про передачу їм відповідної земельної ділянки до районної, міської ради, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, за місцем її розташування.

2. Заява підписується головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначаються:

а) бажаний розмір земельної ділянки;

б) її місце розташування;

в) кількісний склад цього господарства;

г) документально підтверджуються досвід роботи у сільському господарстві, наявність кваліфікації, спеціальної підготовки;

д) обгрунтування розмірів земельних ділянок та перспективи д розвитку діяльності селянського (фермерського) господарства. | 3. Попередньо заява підлягає погодженню з сільською, селищною радою.

4. Розгляд вказаних матеріалів у місячний термін районною, міською конкурсною комісією та відповідно районною, міською радою, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, та проходження конкурсного відбору.

5. У разі проходження конкурсного відбору та згоди відповідна рада замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств державній землевпорядній організації проект відведення земельної ділянки, який розробляється в першочерговому порядку.

6. Розроблення проекту відведення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства.

Особливості передачі земельних ділянок v приватну власність членам сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних товариств, які виявили бажання вести селянське (Фермерське) господарство:

а) волевиявлення (бажання членів цих господарств) вести селянське (фермерське) господарство;

б) право безперешкодного виходу з цих підприємств, кооперативів, акціонерних товариств;

в) підставою виникнення права приватної власності на частку земель цих господарств є рішення районної, міської ради, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, про безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки;

г) розмір земельної ділянки встановлюється у межах середньої земельної частки, що вилучається із земель цих підприємств, кооперативів, акціонерних товариств;

д) земельні ділянки із земель вказаних господарств мають передаватися безоплатно;

е) кадастрова оцінка земельної ділянки, що вилучається, повинна бути, як правило, на рівні середньої по господарству;

є) передача земельної ділянки у приватну власність членам сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних товариств з кадастровою оцінкою нижчою за середню по господарству передбачає встановлення таких пільг:

-- звільнення від плати за землю протягом трьох років з часу передачі земельної ділянки;

-- можливість часткового звільнення від плати за землю на певний термін, відстрочення плати або зниження ставки земельного податку за рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад за клопотанням відповідних районних і міських рад;

ж) судовий захист вказаного права в разі відмови у виділенні члену сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства належної йому частки земель (паю);

з) рішення суду про задоволення позову є юридичною підставою для виділення паю в натурі та видачі правовстановлюючих документів на земельну ділянку [6.c.50].

Передача земельних ділянок у власність садівницьких товариств та приватну власність членів цих товариств.

Процедура передачі вказаних земель у колективну власність садівницьких товариств та приватну власність їх членів передбачає:

1. Прийняття рішення загальними зборами садівницьких товариств про безоплатну передачу земель загального користування у колективну власність товариств та земельних ділянок, що знаходяться в індивідуальному використанні їх членів, у приватну власність.

2. Подання до відповідної місцевої ради за місцем розташування земельних ділянок клопотання від імені садівницького товариства, заяв від членів цих товариств про безоплатну передачу у власність належних їм на праві користування земельних ділянок та обґрунтовуючих матеріалів:

а) рішення відповідних загальних зборів;

б) матеріали, що обґрунтовують розміри відповідних земельних ділянок (проект організації території садівницького товариства, плани земельних ділянок цих товариств, інша земелевпорядна та земельно-кадастрова документація тощо);

в) списки громадян, які є членами садівницьких товариств.

3. Розгляд відповідною сільською, селищною, міською радою вказаних матеріалів у місячний термін та прийняття відповідного рішення.

4. При позитивному розв'язанні питання в рішенні про передачу земель у власність садівницьких товариств та їх членів зазначається, що земельні ділянки загального користування (шляхи, проїзди, охоронні зони, земельні ділянки, зайняті колективним садом та іншими об'єктами загального користування) передаються в колективну власність товариства і не підлягають поділу, а громадянам -- кожному члену цих товариств -- передаються відповідні земельні ділянки для індивідуального садівництва у розмірах, визначених проектом організації території товариства, але не більше ніж 0,12 га.

5. Підготовка, оформлення і видача садівницьким товариствам та їх членам відповідно державного акта на право колективної власності на землю та державного акта на право приватної власності громадянам -- членам цього товариства.

6. Реєстрація вказаних державних актів у відповідних Книгах їх реєстрації.

Передача земель у колективну власність сільськогосподарським товаровиробникам (ст.ст. 5, 17, 57 ЗК України).

Умови передачі:

1. У колективну власність передаються землі таким суб'єктам:

а) колективним сільськогосподарським підприємствам;

б) сільськогосподарським кооперативам;

в) сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

У колективну власність можуть передаватися землі цих сільськогосподарських товаровиробників.

Передача вказаних земельних ділянок здійснюється безоплатно.

Площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходиться у віданні відповідної ради, і площею земель, які залишаються у державній власності (землі резервного фонду, лісового, водного фонду, землі запасу) та які перебувають у власності громадян.

Аналіз чинного законодавства у сфері приватизації земель свідчить про наявність у ньому прогалин, неузгодженостей та протиріч. Це, зокрема, відсутність на законодавчому рівні визначення приватизації земель та її принципів, нечіткість визначення прав та обов'язків суб'єктів приватизаційних відносин, відсутність строків розгляду документів і прийняття рішень органами приватизації та іншими уповноваженими органами, відсутність єдиної форми документів і належних юридичних гарантій захисту прав суб'єктів земельних приватизаційних правовідносин.

Визначено такі основні характеризуючі ознаки приватизації земель:

- приватизацією є сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій різних суб'єктів, спрямованих на виникнення права колективної та приватної власності на землю шляхом перерозподілу переважно земель державного земельного фонду, а згодом і земель комунальної власності. Слід зазначити, що відповідно до нового Земельного кодексу України замість поняття колективної власності підприємств вживається поняття власності юридичних осіб, тобто такі державні акти в нинішніх умовах надаються особам, а право колективної власності замінено на право власності юридичних осіб;

- приватизація передбачає переважно безоплатну передачу земельних ділянок у приватну чи колективну власність;

- зазначена передача частини земель передбачає зміну (можливо часткове припинення) права державної або комунальної власності на них і виникнення права приватної власності суб'єктів, які мають права на відповідні земельні ділянки;

- безоплатна передача проводиться виключно за рішенням відповідної ради або райдержадміністрації, в залежності від місця знаходження земельної ділянки;

- така передача земельних ділянок проводиться одноразово до кожному виду цільового використання на користь визначених законодавством осіб;

- обов'язкове юридичне посвідчення права власності на земельну ділянку у Державному акті на право власності;

- обов'язковість реєстрації Державного акта на право власності на земельну ділянку у реєстраційних документах відповідних органів, передбачених законодавством.

Принциповою ознакою приватизації земель є її безоплатність. Однак законодавець всупереч правовій природі приватизації земель передбачає справляння плати у тому чи іншому вигляді на різних стадіях приватизації. Це, зокрема, стосується стадії проекту відведення земельної ділянки у розмірі, передбаченому відповідним договором, стадії проведення державної експертизи землевпорядної документації, встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки, стадії виготовлення та оформлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку.

Приватизаційні правовідносини є різновидом земельно- процесуальних правовідносин, юридично визначений процесом, при якому держава, в особі уповноваженого законом органу, одноразово, переважно безоплатно, передає частку земель державної або комунальної форми власності у приватну власність громадян, їх об'єднанню або юридичним особам у передбаченому законом порядку. Приватизаційні правовідносини - це невід'ємна складова земельних правовідносин, регулювання яких відбувається в межах інституту земельного права.

2. До якого часу є дійсним сертифікат на право на земельні частку(пай)? Відповідь обґрунтуйте

приватизація земля власність законодавство

Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право на землю (п. 17 Перехідних Положень; ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України).

Тестові запитання

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватися у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею

- до 5 га;

- до 10 га;

Понад 5 га;

Відносини пов'язані з орендою земні, регулюються:

- цивільним законодавством України;

- договором;

- Земельним кодексом України, цивільним кодексом України, законом «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

- підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, громадські організації інвалідів України, їх підприємства, установи та організації;

- органи державної влади та місцевого самоврядування.

- фізичні та юридичні особи;

Практичне завдання

В 2006 році до сільської ради звернулася Олена Охріменко із проханням оформити право власності на земельну ділянку для городництва. У своїй заяві вона зазначила, що користується земельною ділянкою площею 0,05 га, яка прилягає до її будинку, з 1986 року. Зазначене підтверджується показаннями сусідів. Оскільки вона не має правовстановлюючих документів, які підтверджують її права на цю земельну ділянку, Олена Охріменко бажає отримати цю земельну ділянку за набувальною давністю. Визначити коло правовідносин. З якого моменту можна застосовувати норми земельного законодавства про набувальну давність. Чи може Олена Охріменко набути право власності на земельну ділянку для городництва за набувальною давністю. Підготувати мотивовану юридичну консультацію для Олени Охрімеко.

Частиною 1 статті 119 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Таким чином, положеннями Земельного кодексу України, що регулюють набувальну давність встановлено ряд необхідних критеріїв, які є невід'ємними ознаками давності користування земельною ділянкою і наявність яких необхідна для набуття права на земельну ділянку за цією підставою. Отож, розглянемо їх детальніше.

Добросовісне користування земельною ділянкою - як правило полягає у тому, що користувач (володілець) земельної ділянки не знав або не усвідомлював чи не повинен був знати про незаконність (неправомірність) такого використання землі.

Відкрите використання земельної ділянки - полягає у тому, що використання земельної ділянки здійснювалось відкрито, без приховування цього факту від третіх осіб чи органів державної влади або місцевого самоврядування.

Безперервне використання - користування земельною ділянкою, до моменту звернення громадянина із клопотанням до розпорядника земель про передачу земельної ділянки на підставі набувальної давності, здійснювалось протягом усього часу її використання без перерв.

Відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на земельну ділянку - за змістом статті 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону. Отже, документами, що свідчать про наявність у громадянина прав на земельну ділянку слід вважати відповідний державний акт на право власності на земельну ділянку чи договір оренди землі.

Наявність у громадянина рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади щодо набуття права на земельну ділянку, практично позбавляє потреби повторного звернення особи до розпорядника земель (за винятком випадків, коли таке рішення потребує внесення змін або не може бути зреалізовано відповідно до положень чинного законодавства через свою невідповідність йому тощо). Окрім того, за змістом норми, саме рішення органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади є результатом розгляду клопотання про передачу громадянину у власність або надання у користування земельної ділянки, а отже, реалізація положень статті 119 Земельного кодексу України завершується прийняттям рішення про набуття прав на земельну ділянку через давність користування, у зв'язку із чим, присутність відповідно акта органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади щодо набуття прав на землю може виключати необхідність застосування набувальної давності.

З огляду на викладене вище, вбачається, що інститут набувальної давності у земельному законодавстві поширюється лише на випадки фактичного володіння земельною ділянкою.

Термін володіння земельною ділянкою - строк володіння земельною ділянкою, згідно якого за положеннями статті 119 Земельного кодексу України виникає набувальна давність, повинен становити не менше 15 років. Використання земельної ділянки менш встановленого терміну може бути підставою для спростування виникнення давності користування земельною ділянкою у громадянина.

Суб'єкти набувальної давності - за вимогами Земельного кодексу України можуть бути лише фізичні особи, що є громадянами України.

Однак, громадянину, який заявляє про давність володіння земельною ділянкою, слід обґрунтувати (довести) відповідному повноважному органу добросовісність, відкритість і безперервність використання ділянки протягом 15 років. В іншому випадку, присутність права набувальної давності у особи необхідно вивчати посадовим особам уповноваженого органу під час підготовки та розгляду питання, що усуне будь-які сумніви у правомірності прийнятого рішення. При цьому, у разі відмови у задоволені клопотання про набуття прав на земельну ділянку, зважаючи на наявність належних доводів про давність володіння земельною ділянкою, очевидною стає безпідставність відмови у передачі земельної ділянки та полегшується можливість скасування оскаржуваного рішення. Доказами давності володіння землею, у такому випадку, можуть бути як певні матеріальні доводи (копії документів, відомості земельно-кадастрової документації), так і покази свідків, тощо.

Одночасно із цим, суд при розгляді спору зобов`язаний зажадати відповідних доказів про присутність ознак набувальної давності. Таким чином збір додатків та долучення їх до відповідного клопотання, полегшить в подальшому відповідну підготовку до судового розгляду. Хоча, безпосередньо доведення давності користування при зверненні із клопотанням не вимагається нормою закону, а отже не є обов`язком, а лише правом громадянина та реалізується ним на власний розсуд.

Разом з цим, у частині 2 статті 119 Земельного кодексу України міститься визначення про те, що передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Отже, саме по собі здійснення добросовісного, відкритого та безперервного користування земельною ділянкою протягом строку набувальної давності не є єдиною та безпосередньою підставою для виникнення в особи права власності або права користування земельною ділянкою. Практично, давність користування землею є лише умовою для застосування інших передбачених способів набуття прав громадян на земельні ділянки через надання громадянину права на звернення із клопотанням до органу державної влади або органу місцевого самоврядування стосовно передачі у власність або надання у користування земельної ділянки.

Отже має право набути земельну ділянку

Термінологічне завдання

Дайте визначення права землекористування

Право землекористування--різновид права природокористування. Воно характеризується тими ж ознаками, які притаманні праву природокористування в цілому.

Право землекористування становить забезпечену і гарантовану державою правову можливість конкретної особи володіти, користуватись і в певних випадках розпоряджатися наданою земельною ділянкою в межах, встановлених законодавством.

Суб 'єктами права землекористування є юридичні і фізичні особи, які у визначеному законом порядку набули право користування земельною ділянкою для відповідних цілей і мають у зв'язку з цим певні права та обов'язки.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії ВРУ 28.06.96 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - ст.141.

2. Закон України "Про оренду землі" від 06.10.1998 р. із змінами і доповненнями від 02.10.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №46-47. - ст.280.

3. Закон України "Про плату за землю" від 19.09.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №45. - ст. 238.

4. Земельний Кодекс України від 15.10.2001. - // Урядовий Кур'єр. - 2001, 15 листопада.

5. Цивільний Кодекс України від 01.01.2003 р. // Голос України. - 2003.- 12 березня, ст.5-28.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України " Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. // Екологічне законодавство України. Збірник нормативних актів по судовій практиці. - Х: "Одіссей". - 2002 р.

7. Андрейцев В.І. Єкологічне право. - К. - 1996 р.
10. Андрейцев В.І. Екологічне право. Особлива частина. К:Видавництво "Істина". - 2001 р. ст. 413.

8. Баб"як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України. - К: "Атіка". - 2000 р.

9. Екологічне і земельне право України. - К: Юрінком Інтер. - 2005 р.
Погрібний О.О., Каракаш І.І. Земельне право України. - К. - "Істина". - 2003. - ст.445.

10. Семчук В.І., Килинич П.Ф. Земельне право: Підручник. - ст.424.

11. Титова Н.І. Новий Земельний кодекс України: позитивні та негативні аспекти. // Право України. - 2002. - №4. - ст.74.

Размещено на Allbest.ru