Процесуальний розгляд цивільних справ

Размещено на http://www.allbest.ru/

10

Процесуальний розгляд цивільних справ

Зміст

Вступ 3

1. Поняття заочного рішення 4

2. Судове засідання процесуальний розгляд цивільних справ 6

3. Умови і порядок заочного розгляду справи 10

4. Перспективи розвитку цієї норми права 16

Висновки 28

Використана література 29

Вступ

Аналіз положень Цивільного процесуального кодексу України 2004 року свідчить про запровадження таких правових інститутів як заходи процесуального примусу, наказне провадження, заочний розгляд справи, розгляд судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної діяльності, розгляд судом справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність, розгляд заяви про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку, розгляд судом справ про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, розгляд судом справ про розкриття банками інформації, котра містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, судовий контроль за виконанням судових рішень. Із метою вдосконалення судового захисту громадян та організацій, а також для запобігання можливості зловживання суб'єктивними процесуальними правами і встановлення певної відповідальності за їх зловживання, у Кодексі закріплюється інститут заочного рішення. Він не порушує конституційного принципу змагальності процесу, оскільки забезпечується повною поінформованістю сторін про позицію кожного, судове засідання провадиться відповідно до загальних правил, у відповідача зберігається право на оскарження постановленого заочного рішення.

На погляд Д. Луспеника, законодавець, надаючи право суду на ухвалення заочного рішення, мав на увазі лише реальну неявку відповідача на судове засідання і ненадходження від нього заяви про розгляд справи за його відсутності, оскільки його особиста явка на судове засідання і участь у процесі не можуть бути замінені чимось іншим, - закон іншого тлумачення не надає. При ухваленні заочного рішення має братися до уваги не лише особиста неявка відповідача, але й відсутність на судовому засіданні його представника. У разі явки представника відповідача суд втрачає можливість ухвалювати заочне рішення [1; 6].

1. Поняття заочного рішення

Процесуальний порядок заочного розгляду справ визначений статтями 224-233 ЦПК України. Заочним визнається рішення, ухвалене за наявними у справі доказами у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином був повідомлений і від якого не надійшло інформації про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними судом, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (ч. 1 ст. 224 ЦПК України). Отже, для проведення заочного розгляду справи необхідні такі умови: повідомлення відповідача про час і місце судового засідання; неявка відповідача у судове засідання; неподання відповідачем повідомлення про поважність причин неявки; визнання судом причин неявки відповідача неповажними; відсутність заперечення позивача проти такого вирішення справи, тобто у порядку заочного провадження. За участі на стороні відповідача декількох осіб, заочний розгляд справи можливий у разі неявки у судове засідання всіх відповідачів.

У разі, якщо позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, але змінює предмет або підстави позову, розмір позовних вимог, заочне провадження не проводиться, а суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача, від дії якого буде залежати подальший розвиток процесу.

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу, за загальними правилами розглядає справу і ухвалює у ній заочне рішення. Таке рішення за формою і змістом має відповідати загальним правилам, передбаченим статтями 213, 215 ЦПК України, та в ньому має бути визначений строк і зазначений процесуальний порядок подання заяви про його перегляд. Копія заочного рішення не пізніше п'яти днів з дня його проголошення направляється відповідачам, які не з'явилися у судове засідання, рекомендованим листом із повідомленням. Протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення може бути подана письмова заява про його перегляд до суду, що його ухвалив.

Заява про перегляд заочного рішення має бути письмовою, а за змістом відповідати вимогам ст. 229 ЦПК України, тобто містити: найменування суду, який ухвалив заочне рішення; ім'я (найменування) відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження, номер засобів зв'язку; обставини, що свідчать про поважність причин неявки у судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це; посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача; клопотання про перегляд заочного рішення; перелік доданих до заяви матеріалів. Заява підписується особою, яка її подає. До неї додаються копії за кількістю осіб, які беруть участь у справі, а також копії доданих до справи матеріалів. Якщо заяву про перегляд заочного рішення подано представником, то до неї додається документ, що підтверджує його повноваження.

Заява звільнена від сплати судового збору. До заяви, яка неналежно оформлена, застосовуються наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК України щодо залишення її без руху та повернення відповідачеві, від якого вона надійшла.

Після прийняття заяви про перегляд заочного рішення суд невідкладно надсилає її копії і копії доданих до неї матеріалів всім іншим особам, які беруть участь у справі, та повідомляє всіх осіб, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду такої заяви. Зазначені дії покликані забезпечити своєчасне вивчення всіх матеріалів, які надійшли до суду, підготуватися до розгляду заяви і захисту своїх інтересів. Заява про перегляд заочного судового рішення має бути розглянута у судовому засіданні протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належно повідомлених у встановленому ЦПК України порядку, про час і місце розгляду заяви про перегляд заочного рішення, не є перешкодою для її розгляду. У призначений час і місце головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто з осіб, які беруть участь у справі, з'явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє про зміст заяви та з'ясовує думку осіб, які беруть участь у справі, щодо вимог про перегляд заочного рішення. За результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд має повноваження постановити ухвалу: про задоволення заяви, скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду у загальному порядку; залишення заяви без задоволення. У разі залишення заяви про перегляд заочного судового рішення без задоволення, воно може бути оскаржене у загальному порядку, встановленому ЦПК України. Для забезпечення реалізації цього права строк, протягом якого розглядалася заява про перегляд заочного рішення, не включається до строку, встановленого для апеляційного оскарження рішення.

Якщо судом буде встановлено при розгляді заяви про перегляд заочного рішення, що відповідач не з'явився у судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного розгляду справи, суд скасовує заочне рішення. Процесуальними гарантіями захисту інтересів позивача є надане йому право оскаржити заочне рішення у загальному порядку, а також право сторін оскаржити повторне заочне рішення у встановленому ЦПК України порядку. Правила ст. 223 ЦПК України про набрання рішенням законної сили і його правові наслідки повністю поширюють свою дію і на заочне рішення (ст. 233 ЦПК України).

2. Судове засідання процесуальний розгляд цивільних справ

Стадія судового розгляду у процесуальній літературі визначається ще як «судове засідання». Але у судовому засіданні розглядаються справи судами апеляційної, касаційної інстанцій, у стадіях перегляду рішень, ухвал за винятковими і ново-виявленими обставинами. У ЦПК України глава 4 розділу III, якою врегульовано процесуальний порядок вирішення справ у суді першої інстанції, має назву «Судовий розгляд», а ст. 158 ЦПК України він визначений як «розгляд справ у судовому засіданні». Отже, зважаючи на нормативне визначення, розгляд справи є змістом цієї стадії, а судове засідання -- процесуальною формою розгляду справи.

Суд розглядає справи протягом не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справа про поновлення на роботі і про стягнення аліментів -- протягом одного місяця. Цей строк за заявою сторони може бути продовжений судом у виняткових випадках не більше як на один місяць.

Обсяг і межі розгляду цивільних справ судами України встановлені на основі нормативного визначення принципів диспозитивності, змагальності і публічності. Сторони визначають обсяг і межі розгляду справ, який провадиться на встановлених засадах змагальності. Але у численних, передбачених законом випадках, це роблять прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, інші об'єднання, які порушують справу на захист прав інших осіб -- громадян і юридичних осіб (ст. 45 ЦПК України). Докази у справі подаються сторонами, іншими особами, які беруть участь у ній, але за необхідності суд за їх клопотанням сприяє витребуванню доказів (вимагає їх від інших осіб -- статті 60, 137 ЦПК України). На суд покладено обов'язок створити необхідні умови всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи (статті 10, 160 ЦПК України). Отже, на засадах диспозитивності і змагальності сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, доповнених вимогами принципу публічності у діяльності суб'єктів захисту прав інших осіб і суду, розглядається цивільна справа у межах, необхідних для з'ясування істотних для справи обставин, встановлення їх об'єктивної істини, дійсних взаємовідносин сторін, їхніх прав і обов'язків. Про це переконливо свідчить визначений ЦПК України процесуальний порядок розгляду цивільних справ у судовому засіданні.

Судове засідання провадиться у спеціально обладнаному залі засідань (ч. З ст. 158 ЦПК України). Головуючий у судовому засіданні, а якщо справа розглядається одноособово -- суддя, повинен спрямовувати судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного і об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи з судового розгляду все, що не має істотного значення для справи (ст. 160 ЦПК України), а також забезпечує належний виховний рівень судового процесу, спокійну робочу атмосферу і належний порядок у судовому засіданні.

Всі присутні у залі судового засідання, а також сторони, інші особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, перекладачі мають додержуватися встановленого порядку у судовому засіданні і беззаперечно підкорятися відповідним розпорядженням головуючого: при вході до залу суддів присутні повинні встати, рішення суду заслуховують стоячи, учасники процесу звертаються до суду словами «Ваша честь» та дають свої показання, пояснення, висновки і консультації стоячи. Цим виховується повага до суду, який здійснює правосуддя ім'ям України. До осіб, які порушують порядок під час розгляду справи, головуючий застосовує засоби процесуального примусу, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 91 ЦПК України.

Розгляд справи провадиться шляхом послідовного вчинення судом і учасниками процесу комплексу процесуальних дій, що складають певні частини (підстадії), кожна з яких має своє завдання і відповідний зміст.

Такі частини кількісно і понятійно в юридичній літературі називають по-різному, але аналіз норм ЦПК України (глава 4 розділ III) дає можливість для висновку, що судове засідання по розгляду цивільної справи складається з чотирьох частин: підготовча; дослідження обставин справи і перевірка доказів (розгляд справи по суті); судові дебати; ухвалення і оголошення рішення.

Оновлення цивільного процесуального законодавства обумовило появу нових процесуально-правових проблем, прогалин правового регулювання цивільного судочинства держави.

Як відомо, цей інститут запроваджено саме з метою вдосконалення судового захисту громадян та організацій, а також для запобігання можливості зловживання суб'єктивними процесуальними правами і встановлення певної відповідальності за їх зловживання. Тобто заочний розгляд справи не порушує конституційного принципу змагальності процесу, оскільки забезпечується повною поінформованістю сторін про позицію кожного, судове засідання провадиться відповідно до загальних правил, у відповідача зберігається право на оскарження постановленого заочного рішення. Крім цього, при ухваленні заочного рішення має братися до уваги не лише особиста неявка відповідача, але й відсутність на судовому засіданні його представника (у разі явки представника відповідача, суд втрачає можливість ухвалювати заочне рішення). Однак все лишається в силі лише за однієї умови - коли суд здійснює повне фіксування судового засідання технічними засобами. Саме таку умову й містив новий ЦПК на час набуття чинності. Так, глава 5 ЦПК України містить ст. 197 “Фіксування судового засідання технічними засобами”, яка зазначає таке: “Суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Носій інформації, на який здійснюється технічний запис судового засідання (касета, дискета), є додатком до журналу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів справи”.

Отже, на перший погляд інших принципових змін щодо порядку фіксації цивільного процесу не відбулось: замість протоколу судового засідання за ЦПК України від 18 березня 2004 р. секретар судового засідання має вести журнал. Водночас, дедалі частіше у процесі судового засідання застосовуються технічні засоби фіксації аудіоінформації та моментальне переведення її у систему символьного позначення, внаслідок чого висловлена людиною думка записується і набуває документального вигляду синхронно. Принципова відмінність такого підходу від звичайного аудіозапису, котрий ще ведеться у деяких судових органах, полягає у тому, що одразу фактично після судового засідання суд, учасники процесу вже мають можливість отримати готовий процесуальний документ.

Важко переоцінити значення такого фіксування для забезпечення захисту чи відновлення порушених прав та інтересів. Тим більше, що широке запровадження таких новацій, на нашу думку, сприятиме, по-перше, забезпеченню дисципліни під час судового засідання, по-друге, забезпечуватиме повне, неупереджене, законне, обґрунтоване рішення у справі, по-третє, запобігатиме затягуванню процесу, по-четверте, забезпечить швидкий захист і поновлення прав, свобод, інтересів фізичних, юридичних осіб. Однак все це - наразі в теорії, позаяк обов'язковість такого фіксування є питанням не вирішеним. І пов'язана така непевність із прийняттям 8 вересня 2005 р. Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів” за № 2875-IV.

3. Умови і порядок заочного розгляду справи

заочний справа свідок процесуальний

Заочний розгляд і вирішення справи можливі за наявності умов, визначених в законі. Стаття 224 нового ЦПК України відносить до них неявку у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини його неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Таким чином, ініціатива заочного розгляду справи може належати як позивачеві, так і суду. Про заочний розгляд справи суд постановлює ухвалу.

Головні вимоги, які закон передбачає при заочному розгляді справи:

* відповідач повинен бути належним чином повідомлений про час і місце судового засідання;

* відповідач не з'явився до суду без поважних причин або від нього не надійшло повідомлення про причини неявки;

* позивач згоден на заочний розгляд і вирішення справи;

* позивачем не змінені предмет, підстави позову та розмір позовних вимог.

Неявкою відповідача визнається фактична відсутність сторони в залі судового засідання при розгляді і вирішенні справи. Мовчазна присутність сторони в судовому засіданні неявкою не вважається, а розцінюється як ухилення від участі в наданні та дослідженні доказів.

До неявки відповідача п.5 ст. 169 нового ЦПК України прирівнює залишення стороною залу судового засідання.

Варто також враховувати, що заочний розгляд справи і ухвалення заочн«ого рішення можливі за відсутності як сторони, так і її представника. У випадку явки представника заочне провадження не допускається.

Належним повідомленням відповідача визнається повідомлення, проведене способами й у порядку, зазначеному в главі 7 розділу нового ЦПК України.

Визнання причини неявки відповідача неповажними. Обов'язок повідомити суд про причини неявки і надати докази поважності цих причин покладається на сторони. У випадку визнання причин неявки відповідача поважними суд відкладає розгляд справи. При неявці відповідача, який був належним чином повідомлений, з неповажних причин стає можливим як загальний, так і заочний розгляд справи. Остаточне рішення поважності чи неповажності причин відсутності заздалегідь повідомленого відповідача приймає суд.

У випадку визнання причин неповажними суд за згоди позивача має прав о розглядати справу заочно. Коли ж такої згоди немає, справа розглядається за загальними правилами із ухваленням звичайного рішення.

Згода позивача. Дана умова передбачена ч. 1 ст. 224 ЦПК.

Суддя в кожному випадку неявки в судове засідання без поважних причин: відповідача, який був належним чином повідомлений, повинен роз'яснити позивачу його право на заочний розгляд страви і які правові наслідки тягне за собою ухвалення заочного рішення.

Згода позивача на заочний розгляд справи повинна бути виражена чітко і ясно. Новий ЦПК не встановлює способів вираження і фіксації даної згоди. На практиці усна згода позивача, зроблена в підготовчій частині судового розгляду, фіксується в протоколі судового засідання. В разі відсутності згоди позивача на заочний розгляд справи суд зобов'язаний відкласти розгляд справи і роз'яснити позивачу його право на

1 розгляд справи у загальному порядку відповідно до ст. ЦПК України. При цьому суд повинен вказати особливості того або іншого провадження, які наслідки спричиняє ухвалення звичайного і заочного рішення.

Позивач, який не згоден на заочний розгляд справи, має право подавати клопотання про розгляд справи в звичайному порядку, а суд таке клопотання повинен задовольнити.

Частина 2 ст. 224 ЦПК передбачає можливість заочного розгляду справи і ухвалення заочного рішення у разі участі у справі кількох відповідачів і неявці в судове засідання всіх відповідачів. Тому при явці хоча б одного з відповідачів розгляд справи повинен проходити в загальному порядку.

Розгляд справи в порядку заочного провадження обмежує межі здійснення наданих позивачеві процесуальних прав. У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача. Таким чином в разі будь-якої зміни позовних вимог (збільшення або зменшення позовних вимог), зміни предмета позову суд позбавлений права проводити заочний розгляд справи в даному судовому засіданні. Отже, суд повинен відкласти розгляд справи.

Заочний розгляд справи завершується ухваленням заочного рішення.

Заочне рішення є актом правосуддя, а тому воно повинно відповідати вимогам до судових рішень, тобто бути законним, обґрунтованим, повним, визначеним і .безумовним.

Структура і зміст заочного рішення визначаються загальними правилами, передбаченими ст.ст. 213, 215 нового ЦПК України. Воно, як і звичайне судове рішення, складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Разом з тим особливості заочного розгляду справи знаходять відображення в змісті заочного рішення.

У найменуванні рішення повинне бути слово "заочне".

В описовій частині необхідно вказати, що справа розглядалася за відсутності відповідача за правилами гл. 8 розділу „Позовне провадження" нового ЦПК України із дотриманням зазначених вище умов.

У разі, коли відповідач не подав письмові пояснення на позовну заяву, в описовій частині наводяться тільки доводи

позивача. Однак у цьому випадку доцільно відооразиті рішенні пасивність відповідача 3 цієї самої причини в мотивувальній частині висновки суду будуть ґрунтуватися тільки на доказах, наданих позивачем та іншими особами, які беруть участь у справі.

У резолютивній частині заочного рішення поряд із загальним порядком оскарження, передбаченим для обох сторін, суд має зазначити строк і порядок подання заяви про перегляд такого рішення. Це право надане тільки відповідачеві чи його представникові шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до ст. 227 нового ЦПК України відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, копія заочного рішення направляється рекомендованим листом із повідомленням не пізніше п'яти днів з дня його проголошення. У такі ж строки і такий же спосіб заочне рішення повинно бути направлене відповідачеві, який заявив прохання про розгляд справи в його відсутність. Відлік даного строку здійснюється за загальними правилами визначення процесуальних строків.

Дане положення є важливою гарантією своєчасної реалізації сторонами права на апеляційне або касаційне оскарження, а відповідачем, крім того, - і права на подачу заяви про перегляд заочного рішення.

20.4. Способи і порядок перегляду заочного рішення. Повноваження суду. Згідно зі ст. 228 нового ЦПК відповідач протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення може подати до суду, який його виніс, заяву про перегляд заочного рішення.

Закон встановлює вимоги до форми і змісту такої заяви (ст. 229 нового ЦПК). Заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі. В ній повинно бути зазначено:

* найменування суду, який ухвалив заочне рішення. Зазначена вимога необхідна для того, щоб з'ясувати, чи правомочний даний суд переглядати справу;

* ім'я (найменування) відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження, номер засобів зв'язку. Визначення сторони необхідно для вирішення питання про те, чи володіє вона правом на подачу такої заяви. Відповідно до закону таким правом володіє тільки відповідач;

* обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це;

* посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача. Це обумовлюється тим, що згідно зі ст. 232 нового ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи;

* клопотання про перегляд заочного рішення. Воно повинно містити вимогу про скасування заочного рішення і поновлення розгляду справи по суті.

* перелік доданих до заяви матеріалів.

Заява про перегляд заочного рішення підписується особою, яка її подає, чи уповноваженим нею представником. У цьому випадку до заяви про перегляд заочного рішення, поданої представником відповідача, додається довіреність або інший документ, який підтверджує його повноваження.

До заяви про перегляд заочного рішення додаються її копії за кількістю осіб, які беруть участь у справі, та копії всіх доданих до неї матеріалів. Дана вимога обумовлена головним чином дотриманням принципу рівноправності сторін, відповідно до якого сторони мають рівні права для відстоювання своїх інтересів.

За подання заяви про перегляд заочного рішення судовий збір не сплачується. Цим самим закон фактично ставить відповідача в привілейоване у порівнянні з позивачем положення: він має право не тільки на два оскарження судового рішення, а й пільгу в оплаті судового збору.

Заява, що відповідає вимогам закону, приймається суддею до розгляду.

Після прийняття належно оформленої заяви про перегляд заочного рішення суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі. Одночасно суд повідомляє особам, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду заяви.

Ця вимога обов'язкова, тому що особи, які беруть участь у справі, повинні мати можливість здійснення своїх процесуальних прав і, зокрема, подати свої заперечення проти доводів заявника.

Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута в судовому засіданні протягом п'ятнадцяти днів з дня ЇЇ надходження. Даний строк є процесуальним, отже, обчислюється не з моменту надходження заяви, а з наступного дня.

Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Однак якщо в справі немає відомостей про повідомлення або причини неявки будуть визнані судом поважними, розгляд заяви повинен бути відкладений.

Головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто з осіб, які беруть участь у справі, з'явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви і з'ясовує думку сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо вимог про перегляд заочного рішення.

В той же час закон чітко не регламентує права й обов'язки осіб, які беруть участь у справі і з'явилися за викликом суду. Безперечно, що вони мають право давати пояснення і заявляти клопотання з приводу поданих відповідачем доказів.

Стаття 231 нового ЦПК встановлює вичерпні повноваження суду при розгляді заяви про перегляд заочного рішення.

Розглянувши заяву про перегляд заочного рішення, суд

може своєю ухвалою:

1) залишити заяву без задоволення;

2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.

4. Перспективи розвитку цієї норми права

Відповідно до даних державної статистики у 2003 р. у провадженні органів досудового слідства перебували справи з розслідування 625 101 злочину. Із них 170 462 злочини не розслідувані, оскільки не встановлені особи, які їх вчинили. У 7 211 справах провадження зупинені у зв'язку з втечею осіб, котрі вчинили злочини, і їх розшуком.

Щорічно, у значній кількості кримінальних справ провадження зупиняється в судах у зв'язку з втечею підсудних та їх розшуком. Зокрема, у 2002 р. судами зупинено провадження у зв'язку з втечею підсудних у 10 274 справах. У 2003 р. кількість справ, за якими підсудні втекли і суди зупинили провадження, збільшилась і досягла 10 637.

Велика кількість кримінальних справ, за якими обвинувачені або підсудні втекли, постійно закривається у зв'язку зі спливом строків давності. Тобто обвинувачені й підсудні в Україні все частіше використовують прогалину в законі і можливість уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Потерпілі ж від злочинів особи роками, а то і все життя страждають від того, що злочинець, який заподіяв їм біду, не притягнутий до відповідальності, а шкода ним не відшкодована. Тобто, гарантоване їм Конституцією України [1] право на правосуддя, на захист їх життя, здоров'я, майна, честі та гідності залишається декларацією, обіцянкою. Таке становище шкодить Україні, її авторитету в світі.

У багатьох державах світу, про які буде сказано нижче, у таких ситуаціях вдаються до процедури розгляду кримінальних справ у відсутності підсудного, але за участю захисника.

Радянський підхід, а у питанні можливостей розгляду кримінальної справи при відсутності підсудного він зберігається і нині, полягав не тільки в тому, щоб підсудний мав бути обов'язково в судовому засіданні з метою захисту своїх інтересів, а насамперед для того, щоб принизити його, примусити страждати, забезпечити особисту і загальну превентивність, витягнути з нього певну інформацію для його ж засудження.

У закритій державі, яким був Радянський Союз, рідко яка людина могла втекти і уникнути правосуддя. Розшук, оголошений у Киргизії чи Україні, Молдові або Литві, здійснювався одночасно по всій великій країні. За межами СРСР злочинець переховуватись, як правило, не міг. Сьогодні Україна живе у іншому вимірі й тому потрібні адекватні підходи до вирішення питання про відповідальність злочинців та захист потерпілих.

Сьогодні, за наявності права підсудного на мовчання, він може мовчати як у залі судового засідання, так і за його межами. За наявності презумпції невинуватості, якщо він не бажає захищатися іншими способами, підсудний має право на захист і шляхом ігнорування судового процесу.

Повідомлення про час і місце судового засідання може відбуватися не тільки шляхом вручення підсудному повістки. У час високих інформаційних технологій є можливість довести цю інформацію до відома підсудного й іншим способом (наприклад, розміщенням повідомлення у спеціальній газеті чи комп'ютерній мережі тощо). Тобто законодавець повинен відповісти особі, яка притягується до кримінальної відповідальності і не бажає брати участь у судовому засіданні, адекватно з урахуванням реалій життя. Інакше він не зможе відповісти потерпілому: чому гарантоване йому Конституцією України право на правосуддя не реалізується.

Конституцією України закладено основи реформування всіх сторін суспільного життя, а проголошення України правовою державою (ст. 1) та визнання дії принципу верховенства права (ч. 1 ст. 8) зумовило необхідність по-іншому подивитися на загальноприйняті, усталені правовідносини, у тому числі на судочинство у цілому і як його складову -- на питання заочного провадження у кримінальному процесі.

В умовах глобалізації та інтегрування кримінально-процесуального законодавства України у європейське і світове співтовариство посилюється увага до розумного спрощення процесуальних процедур з урахуванням реалій сьогодення.

Заочний розгляд у кримінальному процесі -- це розгляд судом справи за відсутності підсудного, у цивільному процесі -- відповідача.

Такий розгляд кримінальних справ, хоча й викликає чималий теоретичний і практичний інтерес, належить до майже недосліджених наукових проблем і, зокрема, через це рідко застосовується на практиці.

У юридичній літературі процедуру ухвалення заочного вироку називають заочним провадженням (тобто, дана стадія кримінального процесу має певні особливості), яке є спрощеним порівняно з провадженням, що здійснюється у звичайному порядку [2].

Інститут заочного рішення (вироку), як слушно зазначають В.Решетняк і І.Черних, має глибокі історичні корені. Історично склалося так, що законодавець, вбачаючи необхідність особистої явки у суд, розцінював неявку «как ослушание своей воли», як посягання на громадський порядок, тобто як наслідок винного діяння, що тягнув застосування процесуальних санкцій кримінального характеру[3].

Згідно зі ст. 11 Загальної декларації прав людини кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена у законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, за якого їй забезпечуються всі можливості для захисту[12].

Відповідно до підп. «г» п. З ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому обвинувачення бути судженим у його присутності й захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника[11].

Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р. (далі -- Конвенція) з поправками, внесеними відповідно до Протоколу №11, ратифікована Україною 11 вересня 1997 p., у п. З «с» ст. 6 («Право на справедливий судовий розгляд») передбачає, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, має право захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника на свій власний вибір, або -- якщо він не має достатніх коштів для оплати такої допомоги -- одержувати її безплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя[12].

На думку Комісії з прав людини Європейського суду, заочний судовий розгляд у принципі допустимий і не суперечить ідеї належного здійснення правосуддя. Вважається, що заочний вирок може бути визнаний законним, якщо були вжиті заходи до своєчасного інформування (повідомлення) обвинуваченого про місце і час судового розгляду.

Чинний КПК України передбачає можливість у деяких випадках обмеження засад безпосередності. Так, відповідно до статей 290 і 292 КПК суд у виняткових випадках може звільнити потерпілого і свідка, щодо яких здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися у судове засідання та обмежитися письмовим підтвердженням ними своїх показань, даних раніше, тобто на досудовому слідстві.

Наведене дає підстави для висновку, що у тих випадках, коли підсудний переховується від суду, а за обставинами справи відсутні передумови для видачі правопорушника, а також коли з різних підстав відмовлено у його видачі, суд має право з дотриманням інших передбачених законом умов розглянути справу без підсудного і постановити заочний вирок.

У чинному КПК України регулюванню процесуальних питань, пов'язаних із заочною формою розгляду кримінальних справ, присвячено тільки одну статтю -- 262, якою визначені лише умови заочного розгляду справи, і практично немає норм, які регламентували б процедуру застосування заочного провадження.

Отже, можна дійти висновку про наявність прогалин і недосконалість процесуальних норм, котрі регламентують порядок розгляду кримінальних справ шляхом заочного провадження, що спричиняє суперечливе тлумачення їх судами при вирішенні конкретних справ та постановленні заочних вироків. Це створює низку колізійних проблем, які потребують законодавчого вирішення і розвитку з урахуванням не тільки вітчизняного, а й міжнародного досвіду.

Чинний закон не містить особливих процедур заочного розгляду справи, і в заочному провадженні суд користується тими ж правилами, що встановлені для змагального процесу. Чинний закон містить достатню кількість процесуальних засобів, якими особи, котрі беруть участь у справі, і суд, розпоряджаючись ними на власний розсуд, можуть дослідити справу в заочному провадженні з усією ретельністю, незважаючи на відсутність в суді самого підсудного.

Особливого значення набуває проблема інформування і виклику підсудного в суд при заочному провадженні, адже заочно вирок може бути постановлений лише за умови, що суду відомо про належне сповіщення підсудного про день і місце судового розгляду. Для дотримання цієї умови законодавцем повинен бути встановлений порядок виклику та інформування сторін обвинувачення і захисту. На жаль, у законі немає чіткості і не виписані вимоги щодо форми і змісту повістки про виклик учасників судового розгляду в кримінальній справі (статті 134, 166, 171 та інші чинного КПК), хоча попереднє законодавство, а також УКС 1864 р. можуть бути прикладом у питаннях чіткої регламентації деталей сповіщення.

Згідно з проектом обов'язковою процесуальною дією, здійснення якої необхідно для початку провадження у заочному порядку, є з'ясування згоди на це інших учасників процесу. Якщо у справі декілька обвинувачених, то потрібне з'ясування думки кожного з них стосовно заочного розгляду (без участі відсутнього співучасника), і достатньо негативної відповіді хоча б одного, щоб виникла складна для суду ситуація, бо КПК не містить жодних правил на цей випадок. Тут надто просто запропонувати правило, яке дозволило б забезпечити інтереси усіх підсудних, оскільки законодавець вважає виявлення позитивної волі підсудного обов'язковою умовою здійснення заочного розгляду. Тому, на мій погляд, суд не повинен бути пов'язаний згодою усіх співучасників на заочний розгляд справи. Але можливий інший варіант, коли розгляд справи за обвинуваченням декількох осіб має відбуватися у загальному порядку, а щодо підсудного, який не з'явився, справу виділити в окреме провадження. На обґрунтування кожного з варіантів можна навести переконливі аргументи, а тому для уникнення суперечливих і помилкових рішень необхідно, щоб ця проблема була вирішена у законодавчому порядку.

Певні особливості при заочному провадженні виникають не лише стосовно підсудного, а й інших представників сторін, насамперед прокурора, захисника і потерпілого.

У чинному процесуальному законодавстві прямо не зазначено про обов'язковість участі захисника при заочному розгляді справи, а ст. 45 КПК, у якій подано перелік випадків обов'язкової його участі, не містить згадки про це. На мою думку, виходячи з принципу рівності сторін (обвинувачення і захисту) у процесі, участь захисника у заочних справах має бути обов'язковою.

Відповідно до вимог Європейської конвенції, зокрема після розгляду Європейським судом справи «Путримоль проти Франції» від 23 листопада 1993 p., адвокат може представляти відсутнього на засіданні клієнта незалежно від того, яке покарання йому загрожує[9].

Трапляються випадки, коли підсудний, який переховується від суду, здійснює втечу під час перерви головного розгляду після того, як був допитаний у суді з приводу даних про особу і по суті справи та перевірені його показання, дані на досудовому слідстві. Чи можна вважати припустимим у такому випадку продовження розгляду справи з постановленням вироку або його потрібно зупинити?

Як бути, коли підсудний, що переховується від суду, з'являється у завершальний момент судового розгляду справи і усуває таким чином заочність ухваленого вироку? Чи повинен суд починати розгляд справи спочатку? Вважаю, оскільки заочне провадження здійснювалося з дотриманням вимог чинного законодавства, розгляд справи у цьому випадку продовжується, а не починається спочатку. Це також слід було б передбачити у законі.

Питання про межі судового розгляду у випадку розгляду справи за відсутності підсудного має принципове значення. Ці межі визначені ст. 275 КПК, відповідно до якої судовий розгляд провадиться тільки щодо підсудних і лише у межах пред'явленого їм обвинувачення, яке прокурор своєю постановою має право змінити з дотриманням умов, зазначених у ст. 277 КПК. За її змістом прокурор має право змінити обвинувачення як у бік, сприятливий для обвинуваченого (порушити питання про кваліфікацію його дій за статтею КК, яка передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, або зменшити обсяг обвинувачення), так і у бік погіршення становища обвинуваченого (перекваліфікувати обвинувачення за статтею КК (або частиною статті), яка встановлює відповідальність за більш тяжкий злочин, чи збільшити обсяг обвинувачення)[10]. Становище підсудного при зміні обвинувачення у цьому разі не стає процесуально ущемленим, оскільки справа розглядається за участю сторони захисту -- адвоката; крім того, підсудному ніщо не перешкоджає особисто з'явитися у суд і дати показання та надати докази.

Законодавство різних країн передбачає певні особливості у порядку оскарження даного виду судових рішень. Допускається два способи такого оскарження підсудним: перший -- у звичайному порядку до судової інстанції вищого рівня, другий -- звернення до суду, який постановив заочний вирок, з клопотанням (скаргою) про його перегляд цим же судом на підставі нового розгляду справи. Такий порядок, наприклад, був передбачений УКС, а також закріплений у КПК Франції 1808 р. За чинним КПК України і у проекті нового заочний вирок може бути оскаржений у загальному апеляційному чи касаційному порядку сторонами як захисту, так і обвинувачення.

Із зазначеного вище випливає, що заочний розгляд міг би здійснюватися стосовно значної кількості осіб і сприяти скороченню процесуальних строків розгляду справ у судах. Серед засуджених у 2003 р. за усі злочини (200 150 осіб) кількість тих, які засуджені за злочини невеликої і середньої тяжкості, становила 48,6% (96 828 осіб).

Навряд чи є виправданим обмеження заочного розгляду кримінальної справи, тобто її розгляду за відсутності лише осіб, які після вчинення злочину на території України переховуються за її межами й ухиляються від явки до органів розслідування і суду.

Підсумовуючи висловлене щодо застосування заочної моделі кримінального правосуддя, слід зазначити, що, незважаючи на велику потребу практики і світовий досвід, така форма провадження максимально обмежена.

Ця модель правосуддя має право на існування. Вона повинна забезпечуватися, як мінімум, наступними процесуальними гарантіями: наявність у певних випадках письмової згоди підсудного на такий розгляд; участь захисника і законного представника; належне повідомлення підсудного про місце і час судового засідання; нездійснення правосуддя стосовно осіб, які мають фізичні і психічні вади, не володіють мовою судочинства, а також щодо неповнолітніх; постановлення вироку з дотриманням положень гл. 28 КПК; право на оскарження заочного вироку.

На сьогодні у багатьох країнах судочинство вже достатньо інтенсивно використовує нові технології, зокрема відеоконференцзв'язок. Відомий прецедент у практиці італійського суду, коли свідок давав показання за допомогою відеоконференції з метою власної безпеки. У процесі слідства у справі Моніки Левінські Біллу Клінтону доводилося давати показання у суді саме через конференцзв'язок, який був спеціально для такого випадку встановлений ФБР між Білим Домом і приміщенням суду.

У Арабських Еміратах з 1 травня 2002 р. між прокуратурою і центральною в'язницею Дубаї працює лінія відеоконференцій. Завдяки такому відеомосту всі ув'язнені мають можливість подавати прохання, заяви і претензії, не залишаючи територію в'язниці.

У Сінгапурі судді за допомогою систем відеоконференцій можуть уникнути спілкування з адвокатами віч-на-віч, адвокати -- використати час, який вони раніше витрачали на поїздки й перельоти, для роботи зі справами, а клієнти, у свою чергу, значно заощадити на погодинній оплаті адвокатських послуг. Цей проект є частиною загальносінгапурської тенденції переходу до системи віртуальних судових засідань, у яких сторони можуть брати участь, перебуваючи у різних частинах світу.

Верховний Суд Російської Федерації здійснює створення системи відеоконференцзв'язку для дистанційної участі засуджених у касаційних судових засідання. В основу проекту покладено досвід експлуатації пілотної лінії відеоконференцзв'язку між Челябінським обласним судом і слідчим ізолятором № 1 цього ж міста, яка працює з кінця 1999 р. Потім до побудови системи такого зв'язку залучився Верховний Суд у Москві, де перше слухання справи у режимі віддаленої присутності засуджених відбулося у квітні 2000 p. A 16 травня того ж року відбулося перше у Росії касаційне судове засідання з використанням відеоконференцзв'язку між Верховним Судом і слідчим ізолятором в Челябінську, тобто на відстані 1600 км. Нині цей досвід починають використовувати й інші регіональні суди Росії [13].

При розгляді справ про злочини невеликої тяжкості за умови достатньої технічної оснащеності судів і слідчих ізоляторів вона має чимало позитивного: значна економія часу суддів і витрат на транспортування підсудних; не залучаються до конвоювання і забезпечення охорони судів працівники органів внутрішніх справ; підсудний не відчуває себе скуто і замкнено, як це буває у залах судового засідання, де присутні його родичі і знайомі; повністю вирішується питання з фіксуванням судового процесу; крім того, ця форма правосуддя зможе істотно скоротити період між вчиненням злочину і призначенням покарання винному[14].

У чому полягає гостра необхідність використання відеозв'язку в судовій системі? У зв'язку із запровадженням апеляційного і касаційного оскарження судових рішень та змінами, внесеними у КПК Законом України від 21 червня 2001 p., засуджені вправі наполягати на участі у судовому засіданні при розгляді апеляційної і касаційної скарги, а якщо у апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого, виклик його до суду апеляційної інстанції є обов'язковим (ч. 4 ст. 354; ч. 2 ст. 358; ч. 1 ст. 391 КПК).

Таким чином, при розгляді апеляційних і касаційних скарг та подань виникає потреба забезпечення доставки і конвоювання засуджених, яким обрано запобіжний захід -- тримання під вартою і котрі заявили про своє бажання брати участь у судовому засіданні. Кількість осіб, які проходять у кримінальних справах, що розглядаються апеляційними судами областей у апеляційному порядку, перевищує 26 тис. на рік. Значну частину з них доводиться доставляти у приміщення судів і забезпечувати їх конвоювання. Крім того, виникають й інші непередбачені обставини, що перешкоджають своєчасній доставці або тягнуть відкладення засідання (іноді неодноразово), і, як наслідок, затягуються строки розгляду справи. Дані процеси у ще жорсткішому варіанті проявляються у Верховному Суді України, який залишається єдиним судовим органом у державі з перегляду справ у касаційному порядку і куди доставляються засуджені з усієї країни. Лише у 2003 р. до слідчих ізоляторів надіслано 1172 листи-вимоги про доставку засуджених для їх участі в судових засіданнях при розгляді касаційних скарг у Верховному Суді.

Тому одним з напрямів вирішення проблеми з розглядом апеляційних та касаційних скарг у апеляційних судах і Верховному Суді має стати використання телекомунікаційних технологій за допомогою відеозв'язку, що дозволить здійснити процедуру розгляду кримінальних справ у апеляційному та касаційному порядку за безпосередньою участю засудженого без доставки його за сотні і тисячі кілометрів до Києва. Використання відеозв'язку жодним чином не суперечить законодавству України. І якщо ця сучасна інформаційна технологія, яка повинна стати одним з важливих інструментів судової реформи, судовою системою держави не буде запроваджена, то навряд чи можна буде вести мову про завершення останньої.

Верховним Судом України у співпраці з Агенцією міжнародного розвитку США підготовлені пропозиції з відповідними розрахунками із створення системи відеоконференцій СІЗО-МВС України-Верховний Суд (на 2001-2005 pp.). Створення системи мало на меті забезпечення можливості брати участь у судових засіданнях Верховного Суду засуджених з будь-яких регіонів України без фізичного переміщення їх до судових приміщень. Передбачалося підключення до системи 32-х обласних СІЗО; при загальній вартості проекту 4099 тис. гривень. Однак з різних суб'єктивних і об'єктивних причин і насамперед через невизначеність системи загальних судів України та їх компетенції проект не впроваджено, хоча усі основні організаційні та фінансові питання були узгоджені. Основною причиною такої ситуації, як слушно зазначають науковці, є не стільки технічний і фінансовий аспекти проблеми, скільки відсутність державної політики щодо впровадження інформатизації у судочинство, у тому числі у кримінальне[15].

Запровадженню у національну судову систему відеоконференцзв'язку при перегляді судових рішень у касаційному порядку має передувати відповідно нормативно-правове врегулювання цього питання у КПК, процесуальних і процедурних аспектів використання даної технології. Загалом за основу можна взяти позитивний досвід касаційного розгляду кримінальних справ за скаргами і протестами у режимі відеоконференцзв'язку, набутий судами Російської Федерації з моменту запровадження такої процедури з кінця 1999 р.

Сьогодні вже не викликає сумніву потреба прискорення розроблення і масштабного впровадження у практику національних судів інформаційних та комп'ютерних технологій, відеоконференцзв'язку, що дасть можливість забезпечити участь засуджених у судовому засіданні. Впровадження новітніх технологій і методів диктується також необхідністю розширення інформування суспільства про діяльність судів як однієї з умов справедливого судового розгляду.

Висновки

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу, за загальними правилами розглядає справу і ухвалює у ній заочне рішення. Таке рішення за формою і змістом має відповідати загальним правилам, передбаченим статтями 213, 215 ЦПК України.

Якщо судом буде встановлено при розгляді заяви про перегляд заочного рішення, що відповідач не з'явився у судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного розгляду справи, суд скасовує заочне рішення.

Одним з напрямів вирішення проблеми з розглядом апеляційних та касаційних скарг у апеляційних судах і Верховному Суді має стати використання телекомунікаційних технологій за допомогою відеозв'язку, що дозволить здійснити процедуру розгляду кримінальних справ у апеляційному та касаційному порядку за безпосередньою участю засудженого без доставки його за сотні і тисячі кілометрів до Києва.

Використана література

1. Конституція України. -- К.; Право, 1966. -- 128 с.

2. Див., напр.: Решетняк В.И., Ч є р н ьі х И,И. Заочное производство и судебньїй приказ в гражданском процессе; Пособ. -- М., 1997. -- С. 3--10; Филиппов П.М. Проблеми теории судебной зашитьі: Автореф. дисс. докт. юрид. наук. - М., 1991. - С. 4.

3. Решетняк В.И., Ч є р н ьі х И.И. Вказ. праця. -- С. 5-6.

4. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. -- К., 1999. -- С. 13; див. також: В о л ж є н-к и н а В.М. Норми международного права в российском уголовном процессе. -- СПб., 2001. -- С. 11-12.

5. Відомості Верховної Ради УРСР. -- 1961. -- № 2. -- Ст. 15.

6. Правничий довідник для професійних суддів / За заг. ред. С.В. Ківалова. -- Одеса, 2003. -- С. 371.

7. Збірка договорів Ради Європи. Офіц. переклад. -- К., 2000. -- С. 31.

8. Российская юстиция. -- 1997. -- № 8. -- С. 2-5.

9. Про труднощі, які виникають при виконанні договорів про взаємну правову допомогу, див, напр.: Волженкина В.М. Нормьі международного права в российском уголовном процессе. -- СПб., 2001. -- С. 129--265.

10. Відомості Верховної Ради України. -- 2002. -- № 46. -- Ст. 343.

11. Ніколя Бонналь. Вимоги щодо справедливого розгляду справ і ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод. Стадія цивільного або кримінального процесу / 36. док. французько-українського технічного співробітництва. -- С. 221.

12. Див., напр.: Правничий довідник для професійних суддів / За заг. ред. С.В. Ківалова. -- Одеса, 2003. -- С. 367.

13. РустамовХ. Заочное правосудне: реальность и перспективи // Росе, юстиция. -- 1987. -- № 8. -- С. 41--42.

14. http://www.stel.ru/indexie4.htm, Видеоконференций становитея больше.

15. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №40-41. - Ст. 492.

16. Луспеник Д. Заочне рішення: його цілі, процедура, проблеми та шляхи їх вирішення // Право України. - 2004. - № 5. - С. 95.

Размещено на Allbest.ru