Гармонізація законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

13

Гармонізація законодавства

Дослідження особливостей зближення правової системи України із правом ЄС слід розглядати як важливу складову зусиль у напрямку поступової інтеграції України до європейського політичного, економічного та правового простору. До вчених, що досліджували окремі аспекти вказаної проблеми, слід віднести М. Баймуратова, Ю. Грошевого, Л. Луць, Н. Малишеву, В. Опришка, Ю. Тихомирова, О. Ткаченка, Ю. Шемшученка та інших.

Для ефективності правового механізму взаємодії ЄС та України важливо сформувати систему правових засобів і заходів, які забезпечували б інтеграційні процеси на кожній зі стадій відповідними способами. Така система заходів має включати: 1) порівняльно-правове дослідження правових систем ЄС та України, виявлення їх особливостей; 2) визначення оптимальних форм гармонізації, уніфікації і відповідних засобів їх здійснення; 3) визначення видів та рівнів гармонізації й уніфікації та сфер і меж їх застосування; 4) виявлення умов здійснення цих процедур; 5) створення відповідних колізійних механізмів; 6) узгодження термінології; створення словників термінів і понять.

Початковим етапом гармонізації законодавства України з європейським правом є уніфікація термінології. Вважаємо, що процес гармонізації законодавства слід починати з юридичної термінології. Для цього потрібні відповідні організаційні структури. Спроба розв'язання цього питання була зроблена в середині 1990-х років шляхом створення Термінологічної комісії при Президентові України. Однак це питання не було вирішене до кінця. Комісія виявилася неукомплектованою підготовленими кадрами, без чіткої програми діяльності.

Укладення Україною Угоди про партнерство і співробітництво з Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, а також ухвалення інших документів, які визначають правові засади співпраці між Євросоюзом та Україною, створили належні передумови для гармонізації українського законодавства з правом Європейського Союзу. Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом (далі - УПС) приділяє особливу увагу гармонізації законодавства України із законодавством Співтовариства, розглядаючи гармонізацію як важливу умову зміцнення економічних зв'язків між сторонами (ст. 51.1). В УПС не дається визначення поняття гармонізації. Сама ж Угода оперує такими традиційними й для права Євросоюзу термінами, як «зближення» (ст. 51, 76), «адаптація» (ст. 53, 77), «наближення» (ст. 60), «встановлення еквівалентних норм» (ст. 67) тощо. Це може означати, що в Угоді йдеться про різні способи визначення одного й того самого процесу, головною метою якого є створення однакових правових умов для суб'єктів співробітництва між Україною та ЄС. Про це свідчать і положення ст. 51.2 УПС, з яких випливає, що цей процес має забезпечити «приблизну адекватність законів».

Той факт, що УПС оперує різними термінами, не міг не викликати дискусії серед українських науковців та практиків з метою з'ясування відмінностей між ними щодо змісту і доцільності їх використання. Н. Малишева вважає, що, «ні у міжнародно-правовій теорії, ні в сучасній правотворчій практиці до останнього часу не приділялося належної уваги теорії гармонізації законодавства, з'ясуванню базових понять та підходів, хоча прикладні аспекти гармонізації законодавства є одними з найбільш актуальних і широко досліджуваних у зарубіжній правовій теорії, особливо в сучасному праві ЄС».

В офіційних документах часто використовується термін «адаптація». Відповідно до положень Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу адаптація полягає у зближенні законодавства України із сучасною європейською системою права. Вона передбачає реформування правової системи України та поступове приведення її у відповідність з європейськими стандартами. Адаптація - це в основному процес «з одностороннім рухом». Йдеться про приведення національного законодавства у відповідність з вимогами законодавства Європейського Союзу. Інакше кажучи, кожен, хто вступає в цей Союз, має грати за його правилами. У національному законодавстві має місце підміна європейських правових термінів і понять, зокрема й терміна «адаптація». Тож слід зважати на те, що адаптація є складовою правової інтеграції. Адаптація трактується як пристосування тих чи інших явищ до навколишнього середовища, умов існування; зміна їх форми чи змісту під впливом зовнішніх або внутрішніх чинників. У юридичному словнику «адаптація» трактується як пристосування чинних внутрішньодержавних правових норм до нових міжнародних зобов'язань без внесення будь-яких змін до його законодавства.

У міжнародно-правовій літературі деякі автори серед форм узгодження міжнародного та національного права називають трансформацію, а одним з її різновидів - адаптацію. А дехто відмовляється від терміна «адаптація». Так, С. Черніченко зазначає, що «адаптація (пристосування) наявних норм внутрішньодержавного права до будь-яких положень міжнародного права не повинна розглядатися як самостійний вид трансформації, бо при цьому не відбувається змін у внутрішньодержавному законодавстві, внутрішнє право вже узгоджено з міжнародним і вже забезпечує здійснення останнього». Таке змішування, підміна термінів спостерігається й під час створення офіційних документів, які відображають інтеграційні процеси, зокрема в Україні.

Однією з найважливіших сфер роботи відповідно до концепції даної Стратегії є адаптація українського законодавства до європейського. Так, відповідно до Закону України від 18 березня 2004 р. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до ЄС. Така зміна є складовою правової реформи в Україні. Стратегія щодо ЄС передбачає адаптацію законодавства України до законодавства ЄС шляхом реформування та поступового приведення її правової системи у відповідність з європейськими стандартами. Важливим чинником реформування цієї системи є участь України у конвенціях Ради Європи, які встановлюють однакові для цієї організації та ЄС стандарти.

У науковий обіг почав запроваджуватися також термін «апроксимація» - заміна одних нормативно-правових актів іншими, близькими до вихідного. Цей термін запозичений з природничих наук і часто точніше може характеризувати процес «наближення» у контексті гармонізації. Поняття «гармонізація» однаковою мірою належить як до національного, так і міжнародного права. В останньому випадку може йтися швидше про гармонізацію правових систем держав. Структуровані на окремі галузі й інститути, норми права є складними системами, елементи яких рідко проявляють повну гармонію. С. Станік вживає термін «апроксимація», вважаючи, що «настав час ґрунтовно підійти до запровадження апроксимації (наближення) права, законодавчих актів України до правової системи Європейського Союзу.

Ю. Капіца дійшов висновку, що для визначення передбаченої в УПС уніфікації законодавства України та ЄС слід використовувати термін «наближення». Він зазначає, що в праві ЄС уживаються терміни «наближення» та «гармонізація». У випадку «наближення» йдеться про досягнення того чи іншого рівня відповідності. Зі свого боку, «гармонізація» може означати як досягнення певної ідентичності норм права держав - членів Євросоюзу через прийняття регламентів ЄС, так і визначення цілей, єдиних для держав-членів, через прийняття директив ЄС.

Вважаємо, що йдеться, по суті, про один і той самий процес приведення національного законодавства у відповідність із приписами права європейських інтеграційних організацій. На нашу думку, термін «гармонізація» найбільш адекватно характеризує мету цього процесу: узгодити національні норми таким чином, щоб вони створювали однакові правові умови для діяльності суб'єктів господарювання в межах спільного ринку. Н. Малишева, вважає, що гармонізація, заявлена як цільова настанова правотворчого процесу, повинна «вмикати» певні механізми отримання найвищого ступеня узгодженості та сумісності систем, які гармонізуються.

Здійснюючи гармонізацію, Україна повинна враховувати те, що цей процес має, як правило, односторонній характер, оскільки при цьому не йдеться про взаємні кроки з обох сторін щодо узгодження своїх правових норм, а тільки про зміни в українському законодавстві з метою його гармонізації з нормами права Євросоюзу. Україна фактично не може впливати на процес нормотворення в системі Євросоюзу. Багато невизначеностей існує й стосовно встановлення точного змісту актів Євросоюзу, з якими потрібно гармонізувати українське законодавство.

Ми поділяємо думку Ю.С. Шемшученка про те, що «гармонізація систем національного і європейського права не може здійснюватись механічно. По-перше, продовжує діяти принцип державного суверенітету кожної країни. По-друге, ці країни мають багато особливостей, які вони оберігають і не хотіли б втратити в ході інтеграційних процесів. По-третє, ще не вироблено універсальних організаційних механізмів гармонізації відповідних правових систем. По-четверте, мають місце суттєві недоліки в теоретичному вирішенні відповідних проблем, що стримує і їх практичне вирішення».

Процеси, викликані економічним співробітництвом, партнерством, вступом України до Ради Європи, визначають необхідні умови і напрями розвитку стандартів права, новий етап взаємозумовленості міжнародного і національного права, коли до національного права включаються загальновизнані принципи і норми міжнародного права.

Прикладом усвідомлення державною владою необхідності дотримання загальновизнаних норм і принципів міжнародного права щодо забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина є постанова Кабінету Міністрів України «Про концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (ЄЄ)», в якій адаптація визначається як процес зближення та поступового приведення законодавства України у відповідність до законодавства ЄЄ.

На основі трактування європейської правової інтеграції як процесу об'єднування та взаємного пристосування національних правових систем можна виділити такі основні його стадії: 1) наближення національних правових систем до європейських міжнародно-правових систем шляхом попередньої адаптації внутрішньодержавного законодавства; 2) входження їх до європейських міжнародно-правових систем у межах єдиного європейського правового простору та їх остаточна правова адаптація.

На думку Л. Луць, ефективність правової інтеграції багато в чому залежить від заходів і способів, які використовуються державами на різних стадіях правової інтеграції. До них вона відносить, зокрема, створення демократичних засад розвитку суспільства, формування правової держави, реформування інституційної та нормативної частин правової системи суспільства, формування правової свідомості населення відповідно до основних засад європейського права. Вона говорить про гармонізацію та уніфікацію права та законодавства і певною мірою - рецепцію права. Під останньою, як правило, розуміють одностороннє запозичення однією державою в іншої певних юридичних норм, правових термінів, іноді нормативно-правих актів. Л. Луць зазначає, що інколи рецепцію помилково трактують як гармонізацію, хоч між ними існує суттєва різниця. З іншого боку в міжнародно-правовій літературі немає чіткого визначення змісту поняття «гармонізація». Тому звичним стало його ототожнення з поняттям «уніфікація».

При визначенні зазначених понять Л. Луць пропонує звернутися до їх лексичного значення. Так, термін «гармонія» трактується як «поєднання, злагодженість, взаємну відповідність якостей, предметів, явищ, частин цілого». Звідси випливає, що гармонізацією є сукупність дій щодо досягнення гармонії, балансу та рівноваги, усунення суперечностей.

В юридичній літературі під гармонізацією розуміють «узгодження загальних підходів, концепцій розвитку національних законодавств», «створення загальних правових принципів і окремих рішень», «один із основних напрямків і форм проведення узгодженого правового розвитку держави».

На думку Л. Луць, гармонізацію права і законодавства слід вважати самостійним способом правової інтеграції, який дає змогу сформувати правові стандарти в певній сфері правового регулювання, а тому він повинен передувати уніфікації права або ж застосовуватись там і тоді, де і коли відсутня потреба в уніфікації.

Гармонізація права (законодавства) - це процес узгодженого розвитку національних законодавств, усунення існуючих між ними суперечностей та формування мінімальних правових стандартів шляхом утвердження спільних правових принципів або прийняття окремих правових рішень з метою зближення правових систем. Вона може бути як односторонньою, так і багатосторонньою. За останньої всі учасники на узгодженій основі вживають заходів для зближення права та законодавства, а за односторонньої - право і законодавство однієї держави адаптується до права та законодавства іншої (інших) держави. Для європейських регіональних організацій гармонізація права та законодавства має важливе значення, оскільки це один із способів правової інтеграції.

Іншим способом правової інтеграції є уніфікація права та законодавства. Уніфікація ж законодавства має трактуватися як процес зближення законодавства шляхом встановлення чи запровадження в національні правові системи однакових норм права. Уніфікація права (законодавства) - це процес впровадження в національні правові системи єдиних юридичних норм з метою зближення цих правових систем або створення на їх основі спільної міжнародної правової системи. Загальним засобом проведення уніфікації права (законодавства) є міжнародно-правові конвенції, в яких формуються нормативні приписи, що підлягають впровадженню в національні правові системи в незмінному вигляді.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС І сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах - членах ЄС.

Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами і охоплює приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров'я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво. Важливим чинником реформування правової системи України слід вважати участь України у конвенціях Ради Європи, які встановлюють спільні для цієї організації та ЄС стандарти.

Етапами правової адаптації є імплементація Угоди про партнерство та співробітництво, укладання галузевих угод, приведення чинного законодавства України у відповідність із стандартами ЄС, створення механізму приведення проектів актів законодавства України у відповідність із нормами ЄС.

Євроінтеграція має стати першочерговим пріоритетом для всіх гілок і рівнів влади в Україні, Під цим кутом зору послідовне здійснення адміністративної реформи має містити чітку реалізацію цієї пріоритетності і забезпечити відповідні зміни в структурі міністерств і відомств та механізмах міжвідомчої координації. Досвід інших центрально- і східноєвропейських країн свідчить, що доцільним є запровадження посади Спеціального уповноваженого Уряду з питань європейської інтеграції у ранзі міністра, наділеного необхідними повноваженнями з координації зусиль усіх органів виконавчої влади щодо співпраці з ЄС.

Для більш плідної координації діяльності Уряду та Верховної Ради варто було б створити в парламенті спеціальний Комітет з питань європейської інтеграції. Така новація логічно відбивала б стратегічність напряму європейської інтеграції, сприяла б більшій симетричності міжпарламентських контактів і ефективнішому парламентському контролю за процесом європейської інтеграції, надто ж у напряму гармонізації законодавства України із законодавством ЄС. Комітет у закордонних справах також мав би відстежувати питання європейської інтеграції, але це не було б його основною функцією. Такий розподіл компетенції існує практично в усіх парламентах країн-кандидатів на вступ до ЄС. У цілому Верховна Рада, як інститут, що прямо представляє громадян України, могла б відігравати помітнішу роль у заохоченні кращого розуміння і підтримки суспільством процесу європейської інтеграції.

Реалізація європейського вибору вимагає не тільки політичної волі, а й відповідним чином підготовлених кадрів державних службовців, причому не тільки в центральних відомствах, ай на регіональному і місцевому рівнях, Загальна програма перепідготовки і навчання має забезпечити необхідні знання і навички щодо розуміння цілей інтеграції і Європейського Союзу, його основних інституцій і процесу ухвалення рішень, вміння вести переговори, використовувати європейські інформаційні ресурси, покращення володіння однією з основних європейських мов. Спеціальні програми перепідготовки службовців за секторами мають супроводжувати і дещо випереджати процес гармонізації законодавства та імплементації УПС. На державному рівні необхідно визначити політику перепідготовки і навчання, Її конкретні цілі, провести аналіз потреб і наявних ресурсів, оцінити зміст і вплив навчальних курсів, врахувати механізми мотивації державних службовців щодо участі у навчальних програмах і програмах перепідготовки. На порядку денному має бути вдосконалення і посилення інституцій, що пропонують курси з питань європейської інтеграції, а також прискорення запровадження відповідної спеціалізації у рамках навчальних програм університетів та інститутів, як це передбачається Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу. Має бути створена і підтримуватися база даних з питань європейської інтеграції.

Особливу увагу слід приділити проблемі імплементації. Найближчим часом має бути проведена інвентаризація виконання Стратегії інтеграції і відповідних постанов Уряду, імплементації УПС. Підготовка і видання Білої книги з питань європейської інтеграції України може стати надзвичайно важливим кроком у цьому напрямі. Цілком неадекватною сучасним потребам є якість експертно-наукових розробок про європейську інтеграцію України. На порядку денному стоїть розробка і дискусія щодо можливих сценаріїв "входження в Європу" у світлі Копенгагенських критеріїв. Для того, щоб успішно імпортувати успіхи інших країн і уникнути запозичення їх помилок, треба приділити особливу увагу дослідженню досвіду європейської інтеграції країн-кандидатів на вступ до ЄС, що перебувають на різній стадії готовності. При цьому важливо пам'ятати, що такий аналіз завжди має підтримувати і стимулювати відповідні дії, а не бути просто ще однією аналітичною вправою.

Європейська інтеграція має стати не тільки пріоритетом для всіх владних структур, а й свідомим вибором суспільства в цілому, 3 огляду на це очевидною є потреба в широкомасштабній інформаційно - просвітницькій програмі, завдяки якій суспільство значно поліпшило б знання про природу і сутність європейської інтеграції, специфіку функціонування ЄС тощо. Це положення міститься в Стратегії інтеграції, але поки що не виконується. Ініціатива тут має належати Уряду, який повинен підтримувати постійний діалог із суспільством стосовно реалізації своєї європейської політики. Варто започаткувати постійно діючий форум для представників неурядових організацій. на якому вони мали б можливість консультуватися і дискутувати з урядовими структурами і політиками. Це, до речі, допоможе Україні краще представляти себе як сильного партнера і повноправного учасника процесу європейської інтеграції. Якщо ми хочемо, щоб нас саме такими сприймали І відповідно поводились, треба бути готовими на рівних дискутувати з приводу всіх поточних проблем євроінтеграції, а не тільки тих, що стосуються відносин України з ЄС.

Україні також варто подбати про подолання необізнаності Європи про Україну, з цією метою Уряду варто розробити спеціальну програму "просування" України в ЄС та всіляко сприяти налагодженню й розвиткові широких зв'язків з країнами-членами ЄС.

Також варто не тільки запитувати, що Європейський Союз може дати Україні, а й шукати переконливі аргументи того, що Україна може дати Європейському Союзу. Чим упевненіше ми відповідатимемо на ці запитання, тим переконливіше будемо виглядати і діяти.

В висновку до цього розділу можна зазначити, що європейська інтеграція - це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС.

Висновки

міжнародний право законодавство

Таким чином, гармонізація і уніфікація є основними способами правової інтеграції, однак вони відрізняються як за юридичною формою вирішення поставлених перед ними завдань, так і за своїми результатами. Під час гармонізації відбувається зближення права та законодавства, усунення суперечностей, колізій, а під час уніфікації відбувається впровадження єдиних норм до різних національних правових систем.

Таким чином, адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є послідовним процесом наближення її правової системи, включаючи законодавство, правотворчість, юридичну техніку, практику правозастосування до правової системи ЄС відповідно до критеріїв, що висуваються до держав, які мають намір до нього приєднатися. Тому для успішної реалізації стратегічної мети входження України до Європейського Союзу потрібно усунути різноманітні коливання у зовнішньополітичній діяльності її керівництва. Проголошений нашою державою стратегічний курс на інтеграцію до ЄС передбачає всебічне входження до європейського політичного, економічного і правового простору. Європейський вибір України полягає у всебічному входженні до європейської спільноти. Тому, ставлячи за мету наближення національної правової системи до правової системи ЄС, насамперед необхідно спрямувати розвиток правової реформи таким чином, щоб в її основу було покладене законодавство, яке формувалося протягом тривалого часу і відображає досвід багатьох країн.

Використана література

1. Луць Л. Формування правового механізму взаємодії України з Радою Європи та Євросоюзом // Віче. - Вип. 7-8. - 2006. - С. 54-55.

2. Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы / Под общ. ред. Е.Б. Кубко, В.В. Цвет-кова. - К.: Юринком Интер, 2003. - С. 36-37.

3. Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдосконалення: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - С. 213.

4. Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членам // Офіційний вісник України. - 2006. - № 24. - Ст. 203.

5. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: Матеріали наук.-практ. конф. -К., 1998. - С. 88.

6. Шемшученко Ю. Теоретичні проблеми гармонізації законодавства України з європейським правом // Вісник Академії правових наук. - 2004. - Вип. 3(38). - С. 108-109.

7. Баймуратов М., Максименко С Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу: політико-правовий аналіз // Право України. - № 10. -Є. 101.

8. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: Матеріали наук.-практ. конф. - К., 1998. - Є. 88.

9. Муравйов В. Цит. праця. - Є. 18.

10. Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы / Под общ. ред. Е.Б. Кубко, В.В. Цветкова. - С. 35.

Размещено на Allbest.ru