Арбітражний керуючий

Размещено на http://www.allbest.ru/

Арбітражний керуючий

План

Арбітражний керуючий, правове регулювання діяльності арбітражного керуючого 3

Вимоги до арбітражного керуючого 6

Відповідальність арбітражного керуючого 12

Використана література 19

Арбітражний керуючий, правове регулювання діяльності арбітражного

керуючого

Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі - Закон) - арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - це:

фізична особа;

яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку;

та діє на підставі ухвали господарського суду.

Арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) може бути призначено:

фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності;

яка має вищу юридичну;

або економічну освіту;

володіє спеціальними знаннями;

та не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів.

Одна і та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог Закону.

Відповідно до вимог Закону щодо боржника застосовуються судові процедури банкрутства:

розпорядження майном боржника;

мирова угода;

санація (відновлення платоспроможності) боржника;

ліквідація банкрута.

Арбітражні керуючі діють на підставі ліцензії арбітражного керуючого, виданої уповноваженим органом у порядку, встановленому законом. Анулювання ліцензії арбітражного керуючого під час здійснення арбітражним керуючим своїх повноважень є підставою для усунення його від виконання обов'язків арбітражного керуючого під час провадження у справі про банкрутство.

Арбітражними керуючими не можуть бути призначені:

особи, які згідно з Законом вважаються заінтересованими;

особи, які здійснювали раніше управління боржником - юридичною особою, за винятком випадків, коли з дня усунення цієї особи від управління зазначеним боржником минуло не менше трьох років, якщо інше не встановлено Законом;

особи, яким заборонено здійснювати цей вид підприємницької діяльності або займати керівні посади;

особи, які мають судимість за вчинення корисливих злочинів.

До призначення арбітражним керуючим особа має подати до господарського суду заяву, в якій зазначається, що вона не належить до жодної категорії вищезазначених осіб.

Арбітражний керуючий має право:

скликати збори і комітет кредиторів та брати в них участь з правом дорадчого голосу;

звертатися до господарського суду у випадках, передбачених Законом;

отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених Законом;

залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їх діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено Законом чи угодою з кредиторами;

запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою;

отримувати з державного реєстру застав інформацію про майно боржника, яке є предметом застави;

подавати до господарського суду заяву про дострокове припинення своїх обов'язків;

виконувати інші дії відповідно до закону.

Арбітражний керуючий зобов'язаний:

здійснювати заходи щодо захисту майна боржника;

аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на ринках;

в порядку, установленому законодавством, надавати державному органу з питань банкрутства інформацію, необхідну для ведення Єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

виконувати інші повноваження, передбачені Законом.

При реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.

На випадок заподіяння шкоди боржнику чи кредиторам діяльність арбітражного керуючого підлягає обов'язковому страхуванню. Порядок обов'язкового страхування діяльності арбітражних керуючих визначається законом.

Невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого згідно з Законом, що завдало значної шкоди боржнику чи кредиторам, може бути підставою для анулювання його ліцензії.

Про невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого, господарський суд може винести ухвалу, яка направляється державному органу з питань банкрутства.

Невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого згідно з Законом, за відсутності згаданих наслідків може бути підставою для усунення арбітражного керуючого від виконання ним своїх обов'язків, про що господарський суд виносить ухвалу.

Вимоги до арбітражного керуючого

Арбітражне управління - це новий для України вид професійної діяльності, що вимагає спеціальних знань та навичок.

Його формування цього розпочалося з прийняттям у 1992 р. Закону України “Про банкрутство”. Подальший розвиток та регламентування вона отримала у новій редакції вищеназваного закону.

Управління недієздатним у фінансовому відношенні підприємством є досить складним та багатоплановим. Особа, на яку покладається така відповідальність повинна мати високий рівень підготовки та енциклопедичні знання.

На сьогодні з арбітражним управлінням пов'язано багато проблем.

Перша пов'язана з кваліфікацією арбітражного керуючого. Адже він повинен мати такий рівень кваліфікації, при якому він міг би швидко та ефективно вирішувати проблеми відновлення платоспроможності підприємства, установи, організації.

Друга проблема полягає в тому, що арбітражний керуючий повинен мати реальний намір максимально результативно та повністю вирішити покладені на нього завдання згідно із вимогами закону, а не прагнути використати свої повноваження для інших цілей, які здебільшого є далекими від антикризового управління.

Згідно п. 1 ст. 3-1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ призначити арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) можна фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями та не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів.

Крім того, для участі в будь-якій стадії процедури банкрутства такій особі необхідно мати ліцензію на право здійснення діяльності арбітражного керуючого. Таку ліцензію видає Державний орган з питань банкрутства.

Сьогодні абсолютна більшість справ про банкрутство закінчується ліквідацією банкрута.

Таку ситуацію можна пояснити, зокрема недостатністю кваліфікованих арбітражних керуючих, які здатні проводити діяльність з оздоровлення підприємства, а не його ліквідацію. Безперечно на це впливає й рівень методичної підготовки арбітражних керуючих, а також рівень організації навчання у центрах підготовки. На жаль, під час навчання арбітражних керуючих акцент ставиться на кількість слухачів, а не якість їх знань. Зазначимо, що термін навчання є досить коротким, що не дозволяє підготувати висококваліфікованиого арбітражного ого навіть за наявності у слухача вищої економічної або юридичної освіти. Крім того, при здійсненні своїх повноважень арбітражному керуючому потрібні не лише знання юриспруденції або економіки, а й бухгалтерського обліку, оподаткування, спеціальні галузеві знання тощо. А тому досить багато питань арбітражні керуючі мають вивчати самостійно.

У той же час, практика показує - допомогти вирішити таку проблему можуть різноманітні з'їзди, конференції, семінари на яких би практикуючі арбітражні керуючі підвищували б свою кваліфікацію, обговорювали практичні проблеми та обмінювалися досвідом їх вирішення, зустрічалися із фахівцями різних галузей.

Згідно з законодавством України про банкрутство арбітражний керуючий на різних стадіях процедури банкрутства виконує різні за складністю функції Не дивлячись на це, орган ліцензування видає всім претендентам ліцензії одного встановленого зразка. Зазначимо також, що, для отримання ліцензії не потрібно мати досвіду участі в процедурі банкрутства. Чомусь законодавець вважає життєво важливим досвід роботи юристом чи помічником нотаріуса, а не досвід арбітражного керуючого при здійсненні ним своїх функцій. Мабуть приймаючи Закон та інші нормативні акти, що регулюють діяльність арбітражних керуючих, забули, що першочерговою його функцією є відновлення платоспроможності підприємств.

Іншою, не менш значущою, проблемою, є проблема заінтересованості арбітражного керуючого у досягненні певної цілі: або відновити платоспроможність боржника, або отримати певну вигоду від проведення дій досить далеких від антикризового управління. Нагадаємо, що чинне законодавство України надає керуючому санацією цілу низку засобів для належного виконання своїх функцій та відновлення платоспроможності боржника (перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, ліквідація дебіторської заборгованості тощо).

Арбітражний керуючий - це та особа, яка може переосмислити стандартні рецепти та прийняти найбільш доцільне рішення.

Треба зазначити, що сьогодні коло таких рішень завдяки новітнім технологіям значно розширилося. Зрушенням в області арбітражного управління можуть сприяти поліпшення умов обстановці для ведення бізнесу та нарощування внутрішнього потенціалу підприємств боржників. З огляду на це особливого значення набуває якість менеджменту, оскільки неналежний менеджмент перешкоджає реалізації положень законодавства про банкрутство. За таких умов криза в арбітражному управлінні може затягтися.

Очевидним є те, що абітражний керуючий досягає успіху в тому випадку, коли поряд з ним працює група фахівців, знання й досвід яких доповнюють один одного. Але незважаючи на це, Закон про банкрутство називає арбітражним керуючим фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка діє на різних стадіях процедури банкрутства самостійно. Тобто законодавство України про банкрутство не передбачає діяльність кількох арбітражних керуючих або арбітражних керуючих - юридичних осіб тощо. Тим не менше п. 4 ст. 3-1 Закону про банкрутство дозволяє арбітражному керуючому залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їхньої діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено цим законом чи угодою з кредиторами. В зв'зку з цим актуальним є питання підготовки команд чи окремих спеціалістів для спільної праці з арбітражним керуючим.

Проведений аналіз дозволяє сформулювати загальні вимоги до арбітражного керуючого:

з позиції боржника (банкрута) - зацікавленість та активна участь у подальшій “долі” підприємства, певний віковий ценз, досвід роботи;

з позиції ділових партнерів боржника та органів влади - відповідальність, здатність іти на компроміси, комунікативність;

з позиції виконання обов'язків арбітражного керуючого - здатність доприйняття оригінальних та ефективнх управлінських рішень, уміння відстоювати свою позицію, прагнення передусім відновити платоспроможність боржника, а не ліквідувати його.

Як уже зазначалося, арбітражне управління в нащій державі знаходиться в процесі становлення, тому й етичні принципи, які можна розглядати як сукупність прийнятих цій діяльності норм поведінки й моралі, також лише починають формуватися. Особливої актуальності сьогодні набувають питання створення відповідних умов для діяльності арбітражних керуючих, включаючи і питання їх правової та їхньої економічної захищеності. Саме тому необхідно розглянути проблеми оплати праці й винагороди арбітражного керуючого.

Загальні умови оплати праці арбітражного керуючого визначені в п. 10-14 ст. 3-1 Закону про банкрутство. Послуги арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за кожен місяць здійснення ним своїх повноважень оплачуються в сумі, встановленій комітетом кредиторів і затвердженій господарським судом. Зазначимо, що розмір винагороди арбітражного керуючого не може бути меншим ніж дві мінімальні заробітні плати та більшим ніж середньомісячна заробітна плата керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи перед порушенням провадження у справі про банкрутство.

Другим видом платежів, що пов'язані з виконанням арбітражним керуючим своїх обов'язків, є відшкодування фактично понесених ним витрат. І оплата послуг, і відшкодування витрат арбітражного керуючого здійснюються за рахунок одержаних від продажу майна боржника коштів або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника.

Проте, досить часто комітет кредиторів не визначає, а господарський суд відповідно не затверджує розмір оплати праці арбітражного керуючого. Це, як правило, призводить до залежності арбітражного керуючого від кредиторів, які є членами комітету кредиторів, і впливає на загальну спрямованість процедур банкрутства (тобто змінюється курс з відновлення платоспроможності боржника до якомога повнішого задоволення інтересів кредиторів, які оплачують працю арбітражного керуючого). Така ж ситуація складається у випадку коли оплату праці арбітражного керуючого здійснює сам боржник або власники боржника (!).

З огляду на викладене основними причинами порушення арбітражними керуючими етичних принципів є:

реальна залежність арбітражного керуючого від будь-якої сторони в процедурі банкрутства;

неправильне розуміння самим арбітражним керуючим етики й моралі своєї професійної діяльності.

Необхідно зазначити, що формування професійних етичних норм є неможливим без створення сприятливих умов для самоорганізації та самовизначення арбітражних керуючих, без поступового формування дійсно незалежних професійних спільнотфахівців цієї галузі. Крім того, необхідним є більш детальне регламентування діяльності арбітражних керуючих поза рамками закону, скажімо, в Кодексі професійної етики арбітражних керуючих, на зразок кодексів професійної етики, що існують у адвокатів, аудиторів та ін.

До фундаментальних принципів діяльності арбітражного керуючого можна віднести порядність та об'єктивність. Так, суд призначає арбітражного керуючого, серед іншого і для здійснення ряду квазісудових функції (таких, як визначення правомірності вимог кредиторів). У таких випадках відносини арбітражного керуючого з судом мають бути відкритими та правдивими. Арбітражний керуючий не повинен мати будь-яких інтересів, які можуть зашкодити його об'єктивності (наприклад, у випадку коли фірма арбітражного керуючого була аудитором боржника, оскільки в нього може виникнути потреба у зверненні до суду з позовом до аудиторів).

Тісний зв'язок з різними сторонами процедур банкрутства не вичерпується лише визначенням “заінтересованих осіб” наведеним у ст. 1 Закону про банкрутство, яке є досить вузьким. Адже під зацікавленістю слід розуміти будь-які особисті чи ділові відносини, які можуть певним чином впливати на об'єктивність арбітражного керуючого.

Кодекс професійної етики також має визначати поведінку арбітражного керуючого після його призначення. Крім фундаментальних принципів, кодекс має передбачати конкретні дії, які арбітражний керуючий не повинен вчиняти, зокрема це:

укладення будь-яких правочинів зі сторонами процедур банкрутства, з якими арбітражний керуючий знаходиться у стосунках, що можуть вплинути на його об'єктивність;

маніпулювання вимогами кредиторів для здійснення впливу на результат голосування;

пряме чи опосередковане придбання майна боржника або його кредиторських вимог тощо.

Отже, як бачимо, визначення законодавцем нового напрямку професійної діяльності - арбітражного управління, спричинило виникнення багатьох проблем, частину з яких ми розглянули.

Відповідальність арбітражного керуючого

Світовий досвід підтверджує, що більш ефективним є законодавство про банкрутство, яке засноване на інституті арбітражного управління. Така система потребує детального регулювання правового статусу арбітражного керуючого як однієї з основних дійових осіб у процедурах банкрутства. Відтак правового врегулювання потребує питання визначення меж його відповідальності.

Аналіз чинного законодавства України дозволяє дійти висновку про те, що відповідальність арбітражного керуючого включає:

господарсько-правову відповідальність;

цивільно-правову відповідальність;

адміністративну відповідальність;

кримінальну відповідальність.

Згідно з пунктами 8, 9 ст. 3-1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ в редакції від 30 травня 1999 р. (далі - Закон), невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого, що завдало значної шкоди боржнику чи кредиторам, може бути підставою для анулювання його ліцензії. А якщо таке невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого, не завдало значної шкоди боржнику або кредиторам, арбітражного керуючого може бути лише усунено від виконання ним своїх обов'язків.

Враховуючи те, що арбітражний керуючий є фізичною особою -суб'єктом підприємницької діяльності, який діє на підставі ліцензії, виданої уповноваженим органом, та на підставі ст. 3-1 Закону, можна визначити, що господарсько-правова відповідальність арбітражного керуючого полягає в:

усуненні арбітражного керуючого у випадку невиконання або неналежного виконання ним своїх обов'язків у процедурі банкрутства за відсутності значної шкоди, завданої боржнику чи кредиторам;

анулюванні ліцензії арбітражного керуючого в разі невиконання або неналежного виконання ним своїх обов'язків, що завдало значної шкоди боржнику чи кредиторам;

відшкодуванні збитків, завданих кредиторам діяльністю арбітражного керуючого.

Усунення арбітражного керуючого від виконання ним своїх обов'язків у процедурі банкрутства згідно з п. 9 ст. 3-1 Закону віднесено до компетенції господарського суду, який виносить про це відповідну ухвалу.

Питання анулювання ліцензії арбітражного керуючого, відповідно до наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України “Про затвердження Порядку контролю за додержанням ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)” від 13 лютого 2002 р. № 22/35 та зареєстровано в Мінюсті 27 лютого 2002 р. № 191/6479, віднесено до компетенції Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України.

Обов'язок відшкодування збитків, завданих кредиторам або боржнику діями арбітражного керуючого, визначено в п. 7 ст. 128 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. №436-ІV (далі - ГК). При цьому під збитками, завданими кредиторам або боржнику, згідно з п. 2 ст. 224 ГК, слід розуміти:

витрати, які боржник чи кредитори понесли для поновлення порушених прав;

втрата або пошкодження майна кредиторів чи боржника;

не одержані доходи, які кредитори або боржник одержали б у разі належного виконання арбітражним керуючим своїх обов'язків.

Цивільно-правова відповідальність арбітражного керуючого полягає у відшкодуванні останнім шкоди у випадку невиконання або неналежного виконання ним своїх обов'язків у процедурах банкрутства. Під невиконанням або неналежним виконанням арбітражним керуючим своїх обов'язків розуміють дії чи бездіяльність останнього, що порушує чинне законодавство України, із завданням значної шкоди чи без неї.

На підставі ст. 1166 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. № 435-IV (далі - ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Арбітражний керуючий, згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК, звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

Положення Закону чітко не визначають, яким чином мають бути оформлені відносини між сторонами у справі про банкрутство та арбітражним керуючим. Невірним, на мій погляд, є укладення між сторонами у справі про банкрутство та арбітражним керуючим договорів щодо надання послуг арбітражного керуючого. Виходячи зі змісту норм Закону, кредиторам і боржнику не надано право остаточного вибору арбітражного керуючого. Вони лише мають право подавати пропозиції господарському суду, який остаточно затверджує таку кандидатуру. Отже, у відносинах між арбітражним керуючим і сторонами у процедурах банкрутства відсутній один з основних елементів договору - волевиявлення сторін.

На арбітражного керуючого може бути покладена адміністративна відповідальність за адміністративні правопорушення в галузі фінансів та підприємницької діяльності. Такий вид юридичної відповідальності застосовується у випадку протиправних дій чи бездіяльності арбітражного керуючого, за які Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х (далі - КУпАП) встановлює адміністративну відповідальність. Заходи адміністративної відповідальності можуть застосовуватись у вигляді попередження або штрафу. Так, згідно зі ст. 164-2 КУпАП, приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків, відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням установленого порядку, внесення неправдивих даних до фінансової звітності, неподання фінансової звітності, несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризацій грошових коштів і матеріальних цінностей, порушення правил ведення касових операцій тягнуть за собою накладення штрафу від 8 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - НМДГ).

Обов'язок організації бухгалтерського обліку арбітражним керуючим визначено в п. 17 ст. 13, п. 6 ст. 17, п. 2 ст. 25 Закону. Згідно зі ст. 166-6 КупАП:

неподання або несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою чи подання недостовірної фінансової звітності, ліквідаційного балансу, пов'язаних з ліквідацією юридичної особи, головою ліквідаційної комісії, ліквідатором, іншими відповідальними особами, залученими до ліквідації юридичної особи;

ведення з порушенням встановленого порядку бухгалтерського обліку господарських операцій, пов'язаних з ліквідацією юридичної особи, включаючи оцінку майна й зобов'язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, що здійснюється відповідальними за це особами;

ухилення голови ліквідаційної комісії, ліквідатора, інших відповідальних осіб, залучених до ліквідації юридичної особи, від організації ведення бухгалтерського обліку господарських операцій, пов'язаних з ліквідацією юридичної особи, включаючи оцінку майна й зобов'язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, тягне за собою накладення штрафу від 30 до 120 НМДГ.

Потрібно звернути увагу на те, що адміністративну відповідальність за цією статтею несе арбітражний керуючий, призначений у порядку п. 1 ст. 24 Закону ліквідатором. Згідно зі статтями 234-1, 234-2 КУпАП, справи, пов'язані з порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 166-6 КУпАП), розглядають органи контрольно-ревізійної служби, органи державної податкової служби. Крім того, органи контрольно-ревізійної служби уповноважені розглядати справи, пов'язані з порушенням законодавства з фінансових питань (ст. 164-2 КУпАП).

Що до кримінальної відповідальності за порушення норм процедури банкрутства, то вона визначається у ст. 215 ГК та Кримінальному кодексі України 5 травня 2001 р. № 2341-ІІІ (далі - КК). Відповідні норми КК розподіляються на дві групи:

норми КК, за якими до відповідальності можуть бути притягнені засновники або власник суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності за дії, вчиненні або до подання заяви про визнання банкрутом до господарського суду або до призначення господарським судом конкретного арбітражного керуючого (статті 218-221);

норми КК, за якими до відповідальності можуть бути притягнені крім зазначених вище суб'єктів також арбітражні керуючі за дії, що були вчиненні після початку процедур банкрутства або надання конкретному арбітражному керуючому відповідних повноважень у справі (статті 221, 222).

Безпосередньо професійної діяльності арбітражного керуючого, згідно з нормами КК, стосуються такі злочини та покарання за них:

незаконні дії в разі банкрутства (ст. 221 КК), тобто умисне приховування майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, що відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином - засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності в разі банкрутства й завдали великої матеріальної шкоди, що карається штрафом від 100 до 500 НМДГ або арештом на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК), тобто надання громадянином-підприємцем або засновником чи власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності, що карається штрафом від 500 до 1000 НМДГ або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

У наведених нормах КК арбітражний керуючий підпадає під поняття “службова особа” Згідно з приміткою 1 ст. 364 КК, “службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням”. При призначенні останього розпорядником майна, керуючим санацією або ліквідатором на арбітражного керуючого серед іншого покладаються організаційно-розпорядчі язки щодо боржника. Слід зазначити, що відповідно до ст. 62 Конституціїобов України, арбітражний керуючий, як і будь-яка особа, не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Враховуючи викладене вище, можна дійти висновку, що арбітражний керуючий, згідно з чинним законодавством України, несе господарсько-правову, цивільно-правову, адміністративно-правову та кримінальну відповідальність. Проте якщо врахувати той факт, що при призначенні господарським судом арбітражного керуючого у справу про банкрутство він має по можливості відновити платоспроможність напівзруйнованого боржника, що має не тільки кредиторську заборгованість, але й, як правило, певний штат працівників, які давно не отримували зарплатню, то стає очевидним той факт, що міра відповідальності, покладеної на арбітражного керуючого, є достатньою. А тому, на мою думку, для оптимізації роботи інституту банкрутства потрібно не посилення міри відповідальності арбітражних керуючих, а розробка і впровадження механізму їх притягнення до відповідальності за вже існуючими нормами права та внесення змін і доповнень до процесуальних нормативних актів.

Використана література

арбітражний керуючий відповідальність

1.  Гершанок Л.В. Банкротство организаций и социальная несостоятельность работодателя: права и обязанности сторон трудового договора: Автореф. дис. канд. юрид. наук. -- Пермь, 2002.

2.  Дубинич А.А. Правовое регулирование несостоятельности (банкротства) юридического лица: Автореф. дис. канд. юрид. наук. -- Екатеринбург, 1999. -- С. 12.

3. Арбитражное управление. Теория и практика наблюдения / Под. ред. В.В.Голубева. -- М., 2000.  - С. 41-46.

4.  Ч у ч а С.Ю. Арбитражный управляющий и руководитель должника как субъекты трудовых отношений // Рос. юстиция. -- 2000. -- № 12. -- С. 20--23.

5.  ЗинченкоС., КазачинскийС., ЗинченкоО. Спорные вопросы правового статуса органов управления общества с ограниченной ответственностью // Хоз. и право. -- 1999. - № 7. - С. 43.

6.  Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. -- М., 1948. -- С. 207.

7.  Гегел ь Г. Философия права. -- М., 1990. -- С. 67.

8. Арбитражное управление предприятием / Под ред. Г.К.Таля, Г.Б.Юна. -- М., 2000. -- С. 14.

9.  Голубев В.В. Арбитражные управляющие: квалификационные требования, этика, ответственность // Приложение к Вестнику ВАС РФ. -- 2001. -- № 3. -- С. 77.

10.  Шанин В.О. О государственном регулировании процедур несостоятельности в Великобритании // Вестник ФСФО России. -- 2000. -- № 2. -- С. 31

11.  ЗинченкоС., КазачинскийС., ЗинченкоО. Поиск новой модели законодательства о банкротстве // Хоз. и право. -- 2001. -- № 3. -- С. 32.

12.  Кошкин В.И., Белых Л.П., Беляев С.Г. Модульная программа для менеджеров: Антикризисное управление. -- М., 1999. -- С. 186.

13. Xоуман М. Повышение стандартов деятельности арбитражных управляющих // Приложение к Вестнику ВАС РФ. - 2001. -- № 3. --С. 86.

14.  П о л я к о в Б.М. Процедура банкротства в Украине: теория и практика. -- Донецк, 2001.  - С. 115-117.

15. Чуч а С.Ю. Становление и перспективы развития социального партнерства в Российской Федерации. -- М., 2001. -- С. 42.

16.  Поляко в М.Е. Проблемы применения законодательства о банкротстве: отстранение арбитражного управляющего // Законодательство. -- 2000. -- № 6. -- С. 12--14.

1. Размещено на www.allbest.ru