Види ухвал суду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Види ухвал суду

1. Види ухвал суду

Ухвалами вирішуються питання, пов'язані з рухом провадження у справі в суді першої інстанції, різні клопотання і заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду (ч. 1 ст. 232 ЦПК).

Ухвалами суду першої інстанції вирішуються питання, спрямовані на виникнення, розвиток або припинення цивільних процесуальних правовідносин, на створення належних умов для всебічного, повного і об'єктивного розгляду та вирішення справи, на реалізацію і захист процесуальних прав суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин.

Для виявлення специфіки ухвал в юридичній літературі наводиться їх класифікація за різними підставами.

Залежно від вимоги, спрямованої на розвиток провадження у справі, вони можуть бути класифіковані за такими видами:

а) ухвали, спрямовані на порушення цивільного процесу у справі (ст. 136 ЦПК), а також в питаннях виправлення описки і явної арифметичної помилки (ст. 213 ЦПК), постановлення додаткового рішення (ст. 214 ЦПК), скасування обмеження дієздатності або поновлення громадянина в дієздатності (ст. 260 ЦПК);

б) ухвали, які забезпечують розвиток процесу у справі -- ними вирішуються окремі процесуальні питання, які виникають під час підготовки справи до розгляду, вирішення судом справи і виконання судового рішення -- про притягнення або вступ у справу співучасників, третіх осіб, органів державного управління, про залучення додаткових доказів, призначення експертизи, відкладення розгляду у справі та ін. (статті 143, 149, 173 ЦПК);

в) ухвали, які перешкоджають виникненню цивільного процесу у справі (перетинальні) і дальшому його розвитку (заключні). Перешкоджаючі -- ухвали про відмову в прийнятті заяви (ст. 136 ЦПК), зупинення провадження у справі (статті 221--223 ЦПК), залишення заяви без руху (ст. 139 ЦПК); заключними ухвалами закінчується провадження у справі без винесення рішення -- припинення провадження у справі (ст. 227 ЦПК), залишення позову без розгляду (ст. 229 ЦПК);

г) ухвали по застосуванню санкцій за цивільні процесуальні правопорушення -- про притягнення до штрафної і майнової відповідальності (статті 44, 48, 53, 153, 284, 384, 386 ЦПК та ін.), до кримінальної і громадської відповідальності (статті 44, 58, 117, 167, 358, 384, ч. З ст. 235 ЦПК);

д) ухвали, які сигналізують про порушення законності й істотні недоліки в роботі підприємств, установ, організацій з метою вжиття заходів по їх усуненню -- окремі ухвали (ст. 235 ЦПК).

Залежно від суб'єктів, які постановили ухвали, їх можна класифікувати на одноособові і колегіальні. Част. 2 ст. 232 ЦПК передбачає, що ухвалу постановляє суд у повному складі, а у випадках, передбачених Кодексом, -- суддя одноособово. Все залежить від того, в якому складі розглядається справа. Відповідно до ст. 124 ЦПК суддя одноособово розглядає всі цивільні справи, підвідомчі суду. А справи по спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьківства, виселення, у разі скасування рішення, постановленого одноособово суддею, розглядаються у колегіальному складі. Колегіально розглядаються й інші справи, передбачені вказаною та іншими нормами ЦПК (статті 243, 248). Отже, при розгляді справи колегіально, ухвали приймаються також колегіально. Але питання, пов'язані з рухом справи в суді, діями судді по підготовці справи, виконанням судових рішень, вирішуються суддею одноособово, крім випадків, коли ці питання виникають у судовому засіданні під час розгляду справи у колегіальному складі суддів (ч. 3 ст. 16 ЦПК).

За процесуальною формою втілення ухвали класифікуються на самостійні і протокольні.

Суд постановляє самостійні ухвали в нарадчій кімнаті, які втілюються в письмову форму окремого процесуального документа, підписуються всім складом суду і приєднуються до справи (закриття провадження у справі -- ст. 227 ЦПК та ін.).

Протокольні ухвали з окремих нескладних питань суд постановляє, порадившись на місці. Вони заносяться до протоколу судового засідання (про порядок допиту свідків, експертів і дослідження інших доказів -- ст. 181 ЦПК).

За змістом ухвала, постановлена в нарадчій кімнаті, повинна містити: час і місце постановлення; найменування та склад суду, прізвище секретаря судового засідання; назву осіб, які беруть участь у справі і предмет спору; суть питання, що розв'язується; мотиви, з яких суд дійшов висновків і закон, яким керувався він, постановлюючи ухвалу; висновок суду; порядок і строк оскарження ухвали (ч. 1 ст. 234 ЦПК).

Ухвала, яка постановляється судом без видалення до нарадчої кімнати, за змістом повинна містити: суть питання, яке розв'язується; мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким керувався він, постановлюючи ухвалу; висновок суду (ч. 2 ст. 234 ЦПК).

Всі ухвали оголошуються одразу після їх постановления. Питання про те, чи набирають вони законної сили, умови і порядок набрання, правові наслідки законної сили, ЦПК окремо не врегульовані.

Аналіз норм ЦПК свідчить, що всі ухвали набирають законної сили, але одні з них, які підлягають оскарженню, у порядку, передбаченому для рішень (статті 234, 324 ЦПК), інші -- з часу проголошення (ст. 139 ЦПК). Не всі ухвали набувають властивостей незмінності (статті 154, 155 ЦПК та ін.).

Заключні ухвали з набранням законної сили набувають властивостей законної сили судового рішення.

Види судових рішень. Ухвалами суду першої інстанції вирішуються питання, спрямовані на виникнення, розвиток або припинення цивільних процесуальних правовідносин, на створення належних умов для всебічного, повного і об'єктивного розгляду та вирішення справи, на реалізацію і захист процесуальних прав суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин.

Судові рішення викладаються у двох формах:

1) ухвали;

2) рішення.

Питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду (ст. 208 ЦПК)

Порядок ухвалення рішень та постановлення ухвал, їх форма.

1. Суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

2. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду--суддями, які розглядали справу.

3. У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладено на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, але вступну і резолютивну частини

суд повинен проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Проголошені вступна і резолютивна частини рішення мають бути підписані всім складом суду і приєднані до справи.

4. Ухвали суду, які оформлюються окремим процесуальним документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

5. Ухвали суду, постановлені окремим процесуальним документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до журналу судового засідання.

6. Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановлення.

7. Виправлення в рішеннях і ухвалах повинні бути застережені перед підписом судді (ст. 209 ЦПК).

Зміст ухвали суду. Ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається з:

1) вступної частини із зазначенням: часу і місця її постановлення;

прізвища та ініціалів судді (суддів -- при колегіальному розгляді); прізвища та ініціалів секретаря судового засідання; імен (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмета позовних вимог;

2) описової частини із зазначенням суті питання, що вирішується ухвалою;

3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;

4) резолютивної частини із зазначенням: висновку суду; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Ухвала, яка постановляється судом не виходячи до нарадчої кімнати, повинна містити відомості, визначені пунктами 3, 4 частини першої ст. 210 ЦПК.

Якщо ухвала має силу виконавчого документа і підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень, така ухвала оформлюється з урахуванням вимог, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».

Окремі ухвали суду. Суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повинно бути повідомлено суд, який постановив окрему ухвалу.

Окрему ухвалу може бути оскаржено особами, інтересів яких вона стосується, у загальному порядку, встановленому ЦПК.

2. Габелко заповідав належні йому кошти у вигляді грошового вкладу в сумі 40 тис. грн., де він раніше працював учителем. Після смерті Габелко його сини звернулися з позовом до цієї школи про визнання заповіту недійсним. При подачі позовної заяви вони сплатили мито в сумі 30 грн., вважаючи що їх вимога носить немайновий характер. Суддя залишив заяву без руху до внесення позивачами державного мита в сумі 370 грн.

Хто правильно вирахував розмір державного мита?

Державне мито справляється: 1) з позовних заяв; 2) із зустрічних позовних заяв; 3) із заяв третіх осіб, які заявляють самостійні позовні вимоги на предмет спору між сторонами; 4) із скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних або посадових осіб у сфері управлінської діяльності; 5) із скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій; 6) із касаційних скарг на рішення судів; 7) із скарг на рішення, що набрали законної сили; 8) із заяв і скарг у справах окремого провадження; 9) за повторну видачу копії судового рішення, ухвали, постанови.

До позовних заяв, з яких справляється державне мито, відносяться, зокрема, заяви, в котрих виражені позовні вимоги про присудження відповідної суми грошей, про право власності на будівлі чи інше майно, про визнання права одного із подружжя на частку у спільному сумісно нажитому майні за час шлюбу, про поділ майна в натурі, про виділ частки майна із спільної часткової власності, про визнання договорів відчуження майна (купівлі-продажу, дарування, заповіту) та інших недійсними, інші заяви, що подаються особами для захисту порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, які виникають з цивільних, шлюбно-сімейних, житлових, земельних, трудових, природоохоронних та інших матеріально-правових відносин.

Державне мито справляється в такому розмірі ставок:

а) із позовних заяв -- 1 відсоток ціни позову;

б) із скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних осіб або посадових осіб у сфері управлінської діяльності -- 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

в) із позовних заяв про розірвання шлюбу -- 0,15 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; із позовних заяв про розірвання повторного шлюбу -- 0,25 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; у разі поділу майна при розірванні шлюбу -- 1 відсоток від ціни позову;

г) із позовних заяв про розірвання шлюбу з особами, визнаними у встановленому законом порядку безвісно відсутніми або недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, або з особами, засудженими до позбавлення волі на строк не менше трьох років -- 0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

д) із позовних заяв про зміну або розірвання договору найму жилих приміщень, про продовження строку прийняття спадщини, про скасування арешту на майно та з інших позовних заяв немай-нового характеру (або таких, що не підлягають оцінці) -- 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

є) із заяв, скарг у справах окремого провадження -- 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

Ціну позову складає грошова сума в карбованцях, яка відображає заявлену матеріально-правову вимогу позивача до відповідача і визначається за правилами, встановленими ст. 65 ЦПК:

1) у позовах про стягнення грошей -- стягуваною сумою;

2) у позовах про витребування майна -- вартістю відшукуваного майна;

3) у позовах про стягнення аліментів -- сукупністю всіх виплат, але не більше як за один рік;

4) у позовах про строкові платежі і видачі -- сукупністю всіх платежів або видач, але не більше як за три роки;

5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі -- сукупністю платежів або видач за три роки;

6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач -- сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше як за один рік;

7) у позовах про припинення платежів або видач -- сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше як за один рік;

8) у позовах про дострокове розірвання договору майнового найму -- сукупністю платежів за користування майном протягом року, що залишається до кінця дії договору, але не більше як за три роки;

9) у позовах про право власності на будинки, що належать громадянам на праві приватної власності, -- дійсною вартістю будинку, а для будинків, що належать державним, кооперативним та іншим громадським організаціям, -- не нижче їх балансової вартості;

10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, -- загальною сумою всіх вимог.

Ціна позову вказується в позовній заяві. Якщо зазначена ціна позову явно не відповідає дійсній вартості стягуваного, то ціну позову і розмір мита має визначати суддя, постановивши про це відповідну ухвалу. У випадку, коли в заяві не вказана ціна позову і встановити в момент подання її неможливо, суддя, приймаючи позовну заяву, попередньо визначає розмір належного до сплати мита, виходячи з приблизної ціни позову. Тоді остаточна ціна позову і розмір мита визначаються в рішенні у справі з стягненням недоплаченого або поверненням переплаченого мита. Якщо при постановленні судом рішення загальна сума позову збільшується, мито обчислюється виходячи зі збільшеної суми позову. Аналогічно обчислюється мито, коли суд у відповідності з ч. 7 ст. 203 ЦПК вийде за межі заявлених позивачем вимог.

При поданні позову разом кількома позивачами до одного або кількох відповідачів державне мито обчислюється виходячи з загальної суми позову і сплачується позивачем пропорційно частки поданих кожним вимог.

З загальної суми позову мито справляється також при поданні позову одним позивачем до кількох відповідачів та при об'єднанні суддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог (ст. 144 ЦПК).

З позовних заяв про право власності на майно, про визнання недійсним договорів відчуження майна, про визнання права на частку в майні, при виділенні частки із загального майна і про витребування спадкоємцями належної їм частки майна державне мито сплачується виходячи з вартості відшукуваного майна або його частки. У тих випадках, коли позовна заява має одночасно майновий і немайновий характер, мито сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового і немайнового характеру.

Отже, державне мито буде становити 1% від 40000 грн., тобто 400 грн. Значить суддя правильно вирахував розмір державного мита.

Література

ухвала рішення суд

Стефан М.Й. Цивільний процес. - К., 2001. - 695 с.

2. Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Вид 2-ге, перероб. та доп.: Навчальний посібник. -- Київ: Центр навчальної літератури, 2005. -- 472 с.

3. Ярошенко І.С. Цивільне процесуальне право. - К.: КНЕУ, 2003. - 159 с.

Размещено на www.allbest.ru