Місце судової влади серед інших гілок влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місце судової влади серед інших гілок влади

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження апарату держави

1.1 Поняття та структура апарату держави

1.2 Принципи діяльності апарату держави

Розділ 2. Теоретико-правові аспекти органів судової влади

1.1 Поняття органів судової влади

1.2 Завдання та засади здійснення правосуддя

Розділ 3. Місце судової влади серед інших гілок влади

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Органи правосуддя належать до системи правоохоронних органів, тому за своєю суттю і призначенням вони зобов'язані охороняти всю систему права і законодавства від грубих порушень, відновлювати втрачені права і свободи, бути на сторожі захисту суб'єктивних прав і свобод громадян, юридичних осіб, державних органів, держави і суспільства. Судові органи іноді називають органами юстиції або органами правосуддя. Суть органів суду зводиться до того, щоб творити правильний і справедливий суд, відповідно до принципів і законів права. Таке загальне призначення органів юстиції та, зокрема, органів правосуддя в системі вищих і місцевих державних органів влади та управління, органів місцевого самоврядування.

Органи правосуддя у більшості країн світу, де існують система писаного права і поділ державної влади (повноважень), не мають права творити закони та інші нормативні акти, здійснювати виконавчо-розпорядчу діяльність у сфері управління різними виконавчими органами державної влади, управління різними галузями народного господарства тощо. Усі ці повноваження відповідно до конституції виконують вищі органи законодавчої та виконавчої влади і глава держави - президент. Вони не виносять рішень і не клопочуться безпосередньо реалізацією питань внутрішньої та зовнішньої політики держави і державних органів влади. Вони, відповідно до своєї суті й соціального призначення, повинні реалізувати державно-правову політику у сфері правосуддя, у вирішенні всіх спірних питань, які виникають між різними державними органами, юридичними та фізичними особами - громадянами або іноземцями, особливо у сфері суб'єктивних прав і свобод, повноважень тощо. Водночас кожний із судових органів влади (правосуддя) має свої конкретні повноваження, свій юридичний статус і посідає своє особливе місце в системі судових органів.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсової роботи: «Місце судової влади серед інших гілок влади».

Об'єкт дослідження - теорія держави і права.

Предмет дослідження - суди як елемент апарату держави.

Мета дослідження - розглянути поняття судової влади, завдання та засади здійснення правосуддя, дослідити систему судів загальної юрисдикції в Україні.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути теоретичні аспекти апарату держави;

2) вивчити правові основи органів судової влади;

3) дослідити завдання та засади здійснення правосуддя;

4) охарактеризувати органи правосуддя в Україні;

5) дослідити основні засади судочинства в Україні.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження апарату держави

1.1 Поняття та структура апарату держави

Державний апарат являє собою систему органів, за допомогою яких здійснюється державна влада, виконуються функції держави, досягаються різноманітні цілі та завдання держави. Він є важливим складовим елементом будь-якої держави, що забезпечує управління державними і громадськими справами. Разом із вдосконаленням суспільства ускладнюється процес управління та удосконалюється діяльність державного апарату. Від простого примітивного панування держави він розвивається до різних форм -- до законодавчої, адміністративної, судової, поліцейської, фіскальної, фінансової, культурної діяльності.

В основу побудови та функціонування державного апарату будь-якої країни покладаються об'єктивні та суб'єктивні фактори. Саме вони визначають особливості внутрішньої структури, характер, завдання, форми та методи діяльності апарату. При цьому необхідно зазначити, що апарат держави є не простим об'єднанням різноманітних структур, а упорядкованою, єдиною, чітко організованою системою.

До факторів, що забезпечують функціонування державного апарату як системи, слід віднести: єдність економічної основи функціонування держави; єдність політичної основи функціонування суспільства; наявність єдиних принципів побудови і функціонування органів; спільність мети і завдань, що здійснюють органи держави; єдність підходів до розуміння соціальної основи суспільства; забезпечення діяльності апарату єдиними організаційними, фінансовими та правовими засобами; відображення у діяльності апарату єдиної волі всього суспільства, держави чи певної соціальної групи [14, 152].

Категорія «державний апарат» має самостійне значення і визначається як окреме юридичне поняття. При цьому повинно враховуватися і те, що, будучи структурним елементом механізму держави у широкому значенні даного поняття, апарат держави характеризують ті ж ознаки, що і механізм. Однак, ототожнюючи категорії «механізм» і «апарат» в рамках вузького розуміння механізму держави та зважаючи на самостійне значення категорії «апарат держави», можемо визначити наступні особливі його ознаки [14, 153]:

-- це система створених державою структур, що мають форму органу держави;

-- наявність виключно владних повноважень, які визначають функціональне призначення органу;

-- наявність чиновників, що реалізують повноваження від імені держави на професійній основі;

-- наявність нормативно закріпленої структури та законодавчо визначених повноважень (компетенції);

-- зв'язаність з державою, оскільки всі рішення відображають її волю та приймаються від її імені;

-- фінансування з бюджету;

-- забезпечення реалізації державних функцій і завдань з управління суспільством;

-- система органів, розподілених за принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

-- система органів, наділених матеріально-технічними та організаційними засобами, що забезпечують реалізацію повноважень.

Таким чином, наведені ознаки категорії «апарат держави» надають можливість відокремити її від таких категорій, як:

Політична система суспільства	Механізм держави	Орган держави
Комплекс різноманітних державних і недержавних структур, що реалізують політичну владу та забезпечують політичні інтереси	Сукупність різноманітних державних структур, що забезпечують економічні, соціальні, політичні та правоохоронні функції	Колектив службовців, чиновників, який є структурним елементом апарату держави

Особливості розуміння характерних ознак та визначення основних з них зумовлюють відсутність єдиного розуміння апарату держави в сучасній юридичній літературі. Так, на думку проф. О. В. Петришина, державний апарат -- це «сукупність державних органів, їх ланок та підрозділів, уповноважених здійснювати державну владу та управління, які спираються на можливість застосування примусу»; професор О. Ф. Скакун характеризує апарат держави у вузькому значенні як апарат виконавчої влади та широкому -- як сукупність владних структур, збройних сил, міліції, дипломатичних представництв тощо; проф. М. Н. Марченко визначає його як систему органів, що здійснюють державну владу; а проф. В. Авер'янов характеризує державний апарат як сукупність органів, за допомогою яких практично здійснюється державна влада. Деякі підручники взагалі не вміщують поняття державного апарату, замінюючи його механізмом держави [14, 153].

Апарат держави -- це конституційно передбачена система державно-владних структур, наділених визначеними повноваженнями представницького, управлінського та судового характеру.

Апарат держави є структурованою категорією. Структура апарату являє собою його внутрішню будову, порядок взаємодії та співвідношення складових елементів апарату. Основними серед них є: система органів державної влади; система органів державного управління; система судових органів. Кожна з цих систем -- носій відповідної державної влади.

В юридичній літературі до органів державного апарату відносять також систему органів прокуратури, главу держави, збройні сили, міліцію, дипломатичні представництва за кордоном, правоохоронні органи, установчу владу та контрольну владу. Ці елементи суттєво розширюють поняття апарату держави і не забезпечують можливості відокремлення категорій «апарат» та «механізм держави».

Основним призначенням органів законодавчої влади є законодавча діяльність. У демократичних державах вони займають центральне місце у апараті держави. Представницькі органи поділяють на вищі та місцеві. До вищих належать парламенти, однією з функцій яких є прийняття законів. Однак у деяких випадках парламент передає частину повноважень іншим структурам. Виникаюча при цьому система актів іменується делегованим законодавством.

Обсяг повноважень парламенту залежить від належності держави до певного виду за формою правління. У парламентських країнах вищий законодавчий орган перебуває під значним впливом уряду. Іноді уряд наділяється законодавчою ініціативою і значно впливає на всі напрями діяльності парламенту.

У президентських республіках парламент у формально-юридичному значенні є більш незалежним. Законодавча ініціатива належить депутатам, парламент не може бути розпущений президентом, хоча виконавча влада має багато шляхів впливу на парламент. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -- Верховна Рада України (ст. 75 Конституції). Вона працює сесійно та реалізує повноваження стосовно внесення змін і доповнень до Конституції України, призначення всеукраїнського референдуму, прийняття законів, затвердження Державного бюджету України, надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра України, Генерального прокурора України; призначення Голови Рахункової палати; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо (ст. 85 Конституції). На конституційному рівні встановлено коло питань, які визначаються виключно законами України та встановлюються виключно законами України (ст. 92) [14, 154].

Місцеві органи влади забезпечують здійснення влади на місцях. Необхідно зазначити, що у федеративних державах законодавчі органи можуть мати трьохрівневу структуру -- загально-федеральні, суб'єктів федерації та місцеві.

Виконавчо-розпорядчу діяльність здійснюють органи виконавчої влади. Систему органів виконавчої влади, наприклад, в Україні створюють Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства і державні комітети та місцеві державні адміністрації. Для здійснення повноважень з конкретизації законодавчих положень та прийняття підзаконних актів ці органи наділяються оперативною самостійністю. Призначення і роль органів управління визначаються конституційними та звичайними законами. Відповідно до Конституції України Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади (ст. 113). Він забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів до забезпечення прав і свобод людини та громадянина, розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку України, здійснює заходи до забезпечення обороноздатності і національної безпеки, організує та координує роботу міністерств й інших органів виконавчої влади (ст. 116).

Органи управління складають систему підпорядкованих структур. Залежно від територіальної дії розрізняють центральні органи управління діяльність яких поширюється на територію держави, та місцеві органи, діяльність котрих обмежується межами однієї чи декількох адміністративно-територіальних одиниць.

Особливе місце у структурі державного апарату належить системі судових органів. Основним їх призначенням є здійснення правосуддя. Назва та структура судових органів у різних країнах неоднакова, проте схожими є завдання та принципи організації цих органів. Діяльність елементів судової системи більшості країн засновується на принципах незалежності суддів, самостійності у вирішенні передбачених законодавче питань, гласності судочинства. Відповідно до Конституції судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Вищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів -- відповідні вищі суди. Згідно із законами діють апеляційні і місцеві суди (ст. 125 Конституції) [14, 155].

Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного судочинства (ст. 1) Закону «Про судоустрій України».

1.2 Принципи діяльності апарату держави

Єдність системи органів держави, що складають апарат, забезпечується за допомогою системи принципів. Саме вони забезпечують основу організації та діяльності державного апарату. Принципи апарату держави -- це основні ідеї та положення, що закріплюються нормативно і покладаються в ocнову його функціонування.

Ці принципи мають динамічний характер і виникають чи змінюються відповідно до потреб суспільного розвитку та етапу функціонування держави. Як правило, вони закріплюються конституційно і мають програмно-декларативний характер. Це, звичайно, не позбавляє необхідності втілення вказаних положень у діяльність системи державних структур, однак забезпечує можливість встановлення принципів, до яких держава має намір наблизитись у майбутньому [14, 156].

Розглянемо основні принципи діяльності апарату держави.

Важливого значення для ефективної реалізації завдань держави має принцип оптимальності організації та функціонування держапарату. Саме він забезпечує вивірене ставлення до структури апарату держави, формулювання його завдань і функцій. Змістом зазначеного принципу є:

-- виваженість функціональної характеристики структур держапарату;

-- відповідність системи органів можливості вирішення поставлених завдань;

-- достатня чисельність чиновників, яка забезпечує ефективне функціонування державного апарату;

-- доцільний зв'язок та взаємодія елементів апарату держави, що забезпечує його несуперечливість і цілісність;

-- існування лише тих структур, які об'єктивно обумовлені рівнем розвитку суспільства та його потребами.

Важливе практичне значення має принцип ефективної діяльності держапарату, який визначає ступінь реальності його функціонування. Він надає можливість:

-- забезпечити прийняття апаратом тих рішень, які відповідають інтересам суспільства;

-- досягти чіткості та повноти формулювання покладених на державні структури повноважень;

-- визначити можливості реального впливу державних органів на суспільство з метою надання йому рис системності;

-- визначити ступінь практичної реалізації функцій та завдань відповідних органів держави;

-- обґрунтувати шляхи підвищення ефективності діяльності апарату держави як системної комплексної категорії [14, 157].

За умов побудови соціальної демократичної держави значно зростає роль такого принципу діяльності апарату держави, як гуманізм. Його змістом є:

-- конституційне закріплення прав та свобод людини як основної соціальної цінності суспільства та держави;

-- визнання у діяльності державних структур верховенства інтересів, прав і свобод людини;

-- закріплення засобів відповідальності посадових осіб та владних структур держави за порушення конституційно передбачених прав і свобод особи;

-- забезпечення компромісу інтересів різноманітних соціальних груп у процесі реалізації владних повноважень.

Конституційне проголошення держави правовою зумовлює необхідність функціонування владних структур на основі принципу законності та конституційності. Його зміст складають наступні положення:

-- можливість функціонування лише тих владних органів, які передбачені конституцією держави;

-- наявність нормативне закріплених повноважень державних структур;

-- функціонування органів у межах, визначених законодавством;

-- можливість приймати рішення лише в межах наданих органам повноважень;

-- дотримання процесуальних вимог, що регламентують діяльність

владних структур.

Політичний характер державної влади, що реалізується шляхом діяльності владних органів, зумовлює важливість такого принципу діяльності апарату держави, як політична лояльність. Саме він обумовлює позапартійність посадових та службових осіб, неполітичність діяльності державних органів та її заснованість на загальнолюдських і демократичних цінностях. Принцип професіоналізму визначає необхідність реалізації владних повноважень на професійній основі, наявність комплексу спеціальних знань суб'єктів владних відносин та можливість їх оптимального застосування для досягнення поставленої мети. Добір та розстановка високопрофесійних службовців передбачає застосування у процесі відбору відповідних засобів і критеріїв. Серед них -- анкетування, співбесіда, тестування, екзаменування. Від того, яким чином і відповідно до яких критеріїв здійснюється добір претендентів на посаду, залежить ефективність та коефіцієнт корисної дії апарату держави в цілому [13, 89].

Важливим у процесі функціонування державного апарату є принцип єдності та поділу влади, який зумовлює належність влади державі (народу), її суверенний характер та публічний політичний зміст, з одного боку, та її розподіл між органами, що реалізують владні функції -- з іншого. Реальність вказаного принципу забезпечується наявністю системи стримань і противаг, що спричиняє певну конкуренцію владних структур з метою підтримання рівноваги сил. Вона забезпечується через повноваження органів держави.

Так, серед засобів стримань і противаг передбачених Конституцією України, можемо назвати:

-- право парламенту на вираз імпічменту Президенту;

-- можливість парламенту виразити недовіру Кабінету Міністрів як вищому органу виконавчої влади;

-- участь парламенту в формуванні Конституційного Суду;

-- право Президента на вето стосовно прийнятого парламентом законопроекту;

-- парламентський контроль Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

-- контроль за законністю прийнятих органами держави актів Конституційним Судом держави тощо.

Принцип верховенства, влади має конституційне закріплення. Його основний зміст складають наступні положення:

-- вищу юридичну силу в процесі діяльності апарату держави мають конституція та конституційні законі;

-- індивідуальні нормативні рішення та прийняті державою акти можуть бути оскаржені у судовому порядку;

-- права людини, порушені у процесі діяльності органів держави, повинні бути поновлені та відшкодовані.

В юридичній літературі називаються й такі принципи організації та діяльності апарату держави: ієрархічність; поєднання виборності і призначуваності; демократизм; змінюваність; поєднання колегіальності та єдиноначальності; науковість; гласність; прозорість; підконтрольність; відповідальність; стабільність кадрів; рівне право на державну службу; народовладдя; позапартійність [13, 90].

Наявність та взаємодія значених вище принципів зумовлює і забезпечує функціонування апарату держави як взаємопов'язаної системи органів, що забезпечують ефективне виконання владних повноважень.

Розділ 2. Теоретико-правові аспекти органів судової влади

2.1 Поняття органів судової влади (правосуддя)

судовий влада закон правосуддя

Судова влада -- незалежна гілка державної влади, яка має захищати права і свободи громадян, інтереси держави і суспільства, забезпечувати додержання законності та справедливості шляхом застосування законів до конкретних життєвих ситуацій. Самостійна судова влада, яка діє незалежно від законодавчої і виконавчої влади, -- одна з ознак правової держави. Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих конституцією прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Судова влада виступає в ролі арбітра, що вирішує спір незалежно від того, між ким цей спір виникає: між громадянами, громадянами і підприємствами, громадянами і державними чи громадськими організаціями, між громадянами і державою в цілому тощо [8, 111].

У кожній державі існує система державних органів, які здійснюють правосуддя. Сам інститут правосуддя виник надзвичайно давно, як свідчить історія, ще в родовому або клановому суспільстві. Судові функції тоді здійснювали загальні збори всіх дорослих членів роду, рада старійшин або глава роду - патріарх. Із виникненням держави і державних органів влади правосуддя здійснювалось окремими державними органами і посадовими особами. Наприклад, у Стародавній Греції за часів Солона судові функції здійснювала Геліея - суд присяжних, яка мала право вето на законодавчі пропозиції народних зборів. Вона здійснювала судові функції з політичних, релігійних та багатьох інших питань, розглядала скарги на рішення інших судових інстанцій. Значною мірою мав судові функції також ареопаг, який складався з архонтів - владних і колишніх. Ареопаг розглядав справи про навмисне вбивство, завдання тілесних ушкоджень з метою позбавлення життя, про підпали, отруєння, які закінчилися смертю. В абсолютних або теократичних монархіях стародавнього світу правосуддя здійснювали часто самі монархи чи призначені ними судді з найбільш досвідчених і грамотних чиновників, священнослужителів або інших людей, які знали закони і право. Отже, правосуддя має надзвичайно довгу історію. Воно виникло з потреби розглядати різні спори між громадянами цивільного і господарського характеру та вирішувати кримінальні справи за скоєння тих чи інших кримінальних злочинів або завдання шкоди особі, державі, суспільству. Правосуддя було спрямоване на зміцнення правопорядку, існуючого державного режиму, на забезпечення справедливості в суспільстві, на конкретизацію правового регулювання суспільних правовідносин, на покарання винних у скоєнні злочинів і на профілактику різних правопорушень, злочинів тощо [8, 111].

У різні історичні епохи і в різних видах і типах держави були різними роль і призначення судових органів і правосуддя. У класових суспільствах судові органи стояли на захисті прав та інтересів пануючих класів або соціальних груп чи станів, які перебували при державній владі або посідали панівне становище в суспільстві. В умовах антидемократичних режимів судові органи прямо виражали і захищали потреби та інтереси цих політичних і державних режимів, і в умовах таких режимів правосуддя перетворювалося на розправу над своїми політичними противниками (опонентами), над інакомислячими. У цих випадках правосуддя переставало виконувати своє призначення - творити правильний, праведний і справедливий суд, перетворюючись на свою протилежність і чинячи несправедливий, неправедний і неправильний суд. Внаслідок такої антиправової діяльності судових органів в суспільстві збільшувалося беззаконня, ширилися корупція, зловживання своїми повноваженнями органів державної влади і службових осіб, розквітали бюрократія, формалізм, безвідповідальність службових осіб та безкарність окремих злочинців тощо. За таких режимів правосуддя і всі судові органи повністю залежні від найвищих органів державної влади і службових осіб. За антидемократичних режимів судові органи і судді вимушені керуватися у своїй діяльності не лише чинними законами і принципами справедливості та гуманності, правди та істини, але більшою мірою принципами особистої вірності найвищим посадовим особам держави, антидемократичними, антиправовими законами, які за змістом і суттю відображають потреби та інтереси пануючого державного режиму і конкретних пануючих кланів чи окремих класів. Такі характер і суть правосуддя - майже в усіх авторитарних, тоталітарних, диктаторських, деспотичних та інших видах антидемократичних режимів.

У демократичних державах і суспільствах соціально-політичне призначення і роль судових органів, ясна річ, протилежні. Судові органи і судді у своїй діяльності керуються демократичними і справедливими законами, потребами об'єктивності, істинності, справедливості, гуманізму, мудрості й доцільності. Вони не керуються вузькоегоїстичними класовими, клановими чи особистими інтересами і потребами. Для них діє основний закон демократичного суспільства (принцип правосуддя): «Судді незалежні і в своїй судовій діяльності керуються лише законами». Із цього принципу випливає інший практичний принцип: «Який закон - такий і суд». Тому система права і законодавства відіграє надзвичайно важливу роль у здійсненні правосуддя, особливо у тих державах, де існує система писаного права, на відміну від системи прецедентного права, за якої суддя, постановляючи рішення, повинен керуватися попереднім правовим прецедентом (рішенням суду) і правом справедливості [8, 112].

В умовах демократичних державних режимів судові органи існують і повинні існувати як окремі державні органи, незалежні від неофіційного впливу законодавчих, виконавчих вищих і місцевих державних органів і посадових осіб, від «телефону», «мегафону» (вимог мітингуючих або «охлократії» - влади натовпу) та інших зовнішніх впливів на винесення правильного, обґрунтованого, законного і справедливого рішення на підставі якісних правових законів. Реалізація принципу незалежності суддів і судових органів у їхній практичній діяльності дає змогу забезпечити повний суверенітет, престиж і соціально-практичне значення органів судової влади тощо.

У кожній сучасній державі існує своя система державних судових органів, або органів правосуддя. Ця система складається здебільшого з Верховного суду, Конституційного суду, обласних, районних і міських судів, спеціалізованих судів тощо. У деяких державах Верховний суд виконує повноваження найвищої судової інстанції та одночасно є судом конституційної юрисдикції, тобто виступає в ролі Конституційного суду (наприклад, у США). В окремих видах і типах держави Конституційного суду не існує, і Верховний суд республіки не має повноважень суду конституційної юрисдикції (наприклад, у колишньому СРСР і деяких інших країнах). У цих випадках державна влада існує без Конституційного суду; це, зазвичай, ті держави, в яких не запроваджено принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову.

2.2 Завдання та засади здійснення правосуддя

Правосуддя в будь-якій державі здійснюється виключно судами. Суди є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої і виконавчої влади. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Завданням правосуддя є [6, 434]:

1) всебічне зміцнення законності та правопорядку;

2) захист соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян;

3) охорона закріплених у конституції політичної та економічної систем від будь-яких посягань;

4) захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань;

5) виховання громадян у дусі точного і неухильного виконання конституції і законів, дотримання дисципліни праці, чесного ставлення до державного і громадського обов'язку, поваги до честі і гідності інших громадян;

6) запобігання злочинам та іншим правопорушенням;

7) виправлення та перевиховання осіб, які порушили закон.

В Україні в останні роки склалася своя судова система, яка зазнала певних змін у процесі реформування судової системи. Вона має такі судові органи: Конституційний Суд України - суд конституційної юрисдикції; суди загальної юрисдикції - Верховний Суд України, Верховний суд АРК; обласні суди - суди другої інстанції або апеляційні суди (до яких належить і Київський міський суд); районні та міські суди - суди першої інстанції або первинна ланка судових органів, які розглядають найбільшу кількість справ; в окремих випадках існують міжрайонні (окружні) та міжобласні судові органи. До судів загальної юрисдикції відносять також (хоча вони мають спеціалізований характер) Вищий господарський (арбітражний) суд України та обласні господарські суди (зокрема Київський міський господарський суд), які розглядають різноманітні спори тільки між юридичними особами; до спеціалізованих судів відносять військові суди; крім того, до судової системи входять: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морська арбітражна комісія і третейські суди, які не належать до системи державних органів, але можуть функціонувати відповідно до чинного цивільно-процесуального кодексу. Отже, судова система України складається з чотирьох основних видів судових органів держави: 1) Конституційний Суд; 2) суди загальної юрисдикції; 3) спеціалізовані суди, до яких відносять господарські суди, військові суди; 4) міжнародні арбітражні суди [6, 435].

Судова система України встановлюється Конституцією України (розд. VIII, XII), Законами України: "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р., "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 p., "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р., "Про Вищу Раду юстиції" від 15 січня 1998 р., "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 р., "Про судоустрій" від 7 лютого 2002 р.

Діяльність судів з розгляду і вирішення на судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних справ стосовно спорів про права та інтереси громадян, громадських об'єднань, підприємств, установ, організацій, а також кримінальних справ регламентовано процесуальними нормами, що містяться, насамперед, у Цивільному процесуальному кодексі, Кримінально-процесуальному кодексі та Господарському процесуальному кодексі.

Засади здійснення правосуддя такі.

1. Здійснення правосуддя виключно судами. Правосуддя здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Участь народних засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їхнім громадянським обов'язком.

2. Право на судовий захист. Усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їхніх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, на участь у розгляді своєї справи.

3. Рівність перед законом і судом. Правосуддя здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин [6, 436].

4. Правова допомога при вирішенні справ у судах. Кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні його справи в суді. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах діє адвокатура. У випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші особи. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно.

5. Гласність судового процесу. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду своєї судової справи. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. Учасники судового розгляду та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові нотатки. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання допускаються з дозволу суду. Розгляд справи у закритому судовому засіданні допускається за рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом.

6. Обов'язковість судових рішень. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється і після набрання ним законної сили є обов'язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами та юридичними особами на всій території держави.

7. Право на оскарження судового рішення. Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення [6, 437].

8. Колегіальний та одноособовий розгляд справ. Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, -- також судом присяжних. Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіально у складі не менше трьох професійних суддів.

9. Самостійність судів і незалежність суддів. Суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Органи та посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобов'язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї. Гарантії незалежності суддів забезпечуються забороною втручання в здійснення правосуддя, встановленням відповідальності на неповагу до суду та суддів, визначеними законом заходами забезпечення особистої безпеки суддів, їхніх сімей та майна тощо.

10. Недоторканність суддів. Недоторканність суддів і народних засідателів та присяжних на час виконання у суді їхніх обов'язків.

11. Суддівське самоврядування. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування [6, 437].

Отже, правосуддя в будь-якій державі здійснюється виключно судами. Суди є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої і виконавчої влади. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих конституцією прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Розділ 3. Місце судової влади серед інших гілок влади

Діяльність апарату держави засновується на принципі розподілу влади. Вказаний принцип визначає необхідність чіткого та повного визначення функцій органів держави, а також наявності системи стримувань та противаг, що забезпечують неможливість втручання однієї влади у діяльність іншої.

Визначеність повноважень органу держави передбачає необхідність з'ясування особливостей статусу державної структури на теоретичному рівні.

З точки зору теорії держави, законодавчі органи будь-якої з держав характеризуються загальними ознаками, які конкретизуються національним законодавством та відображають особливості певної держави.

1. Представницький характер органів законодавчої влади означає виборність останніх. На їх основі народ передає владу своїм представникам і уповноважує представницькі органи здійснювати державну владу.

2. Первинний характер законодавчих органів зумовлюється їх важливістю у апараті держави як представника народу.

3. Верховенство -- це забезпечення повновладдя народу та наявність сумісних і політико-юридичних обмежень законодавчої влади, викликаних залежністю від волі виборців.

4. Це делегована колегіальна влада, якій народ передає частину повноважень, рішення у межах якої приймаються після обговорення відповідного питання шляхом голосування.

Характерними рисами також є [4, 127]:

-- наявність спеціальних функцій, основними серед яких є фінансова, що реалізується у праві щорічного затвердження державного бюджету країни та контролю за його виконанням; розпорядчі, пов'язані з формуванням вищих виконавчих та судових органів; контрольні повноваження, які стосуються роботи уряду, посадових осіб виконавчої влади та можливості давати політичну оцінку діяльності політичних лідерів і структур;

-- поєднання єдиноначальності та колегіальності означає можливість керівництва парламентом одноособово головою, який представляє парламент у взаємовідносинах з іншими органами, керує обговореннями, координує роботу внутрішньо-парламентських органів. Попередній розгляд питань здійснюється у комісіях, які можуть мати постійний або тимчасовий характер;

-- наявність законодавчих повноважень, що здійснюються у процесі прийняття законів як актів вищої юридичної сили, внесення змін та доповнень до останніх і тлумачення їх положень;

-- професійний характер визначається діяльністю парламентарів на постійній основі, що зумовлює значні вимоги до неї, звітуванням парламентарів перед виборцями та наявністю відповідальності за неналежне виконання покладених обов'язків;

-- наявність спеціального статусу, який характеризується виключними повноваженнями, що закріплені конституційно та надають можливість вирішувати найважливіші для суспільства питання;

-- наявність процедурного порядку роботи, що зумовлюється сесійною діяльністю парламенту відповідно до Регламенту, який закріплює особливості та стадії законодавчого процесу [4, 128].

Таким чином, законодавча влада -- це відокремлена гілка влади, що має представницький характер та виключні повноваження на прийняття законів.

Незалежною структурною частиною апарату держави є судові органи. Судова влада -- одна з гілок державної влади, основною метою якої є здійснення правосуддя. Найважливіше її завданням -- розгляд та вирішення правових спорів, забезпечення балансу свободи у суспільстві та обов'язку виконання законів. Обов'язковою умовою функціонування судової влади є забезпечення незалежності її діяльності та самостійності у вирішенні питань внутрішньої організації адміністрування у судах. Будучи самостійним елементом апарату держави, судові органи характеризуються головними особливостями, які полягають у наступному:

-- основною функцією діяльності судової влади є здійснення правосуддя;

-- виключність повноважень суду, що полягає у неможливості інших суб'єктів здійснювати правосуддя та делегування судових повноважень;

-- незалежність органів судової влади від інших державних структур та їх підпорядкованість виключно закону;

-- діяльність судових органів здійснюється у особливій формі розгляду і вирішення цивільних, адміністративних, господарських та кримінальних справ у судових засіданнях;

-- діяльність судових органів здійснюється відповідно до вимог суворого дотримання визначеної процесуальним законодавством процедури розгляду справ та винесення рішень;

-- основними принципами діяльності судової влади є рівність прав громадян на судовий захист; гласність, змагальність, обов'язковість рішень;

-- результатом розгляду справ судовими органами є винесення індивідуального акта, що має форму рішення, вироку, постанови чи ухвали та вміщає індивідуально-владне обов'язкове веління;

-- можливість оскарження прийнятих рішень зацікавленими особами;

-- можливість здійснювати функцію захисту прав і свобод людини та громадянина шляхом їх гарантування та поновлення;

-- акти, що є результатом розгляду справ, приймаються судовими органами від імені держави;

-- повноваження у сфері правосуддя реалізуються одноособова суддею чи судовою комісією у межах судової процедури;

-- у країнах загального права (Канада, Англія, США) суд здійснює не лише правосуддя, а й має правотворчі повноваження [5, 234].

-- наявність спеціального статусу суддів, що забезпечує їх незалежність та можливість прийняття рішень лише на основі закону;

-- призначенням судової влади є стримання інших гілок влади у межах конституційної законності та права шляхом здійснення конституційного нагляду і судового контролю;

-- судові органи мають системний характер, тобто складаються з органів, що діють у сфері конституційної, загальної, господарської та адміністративної юстиції.

Правосудця в Україні, згідно з Конституцією України (ст. 124), здійснюється виключно судами, не допускається делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Правосуддя є видом державної діяльності, пов'язаним з вирішенням соціальних конфліктів, в основі яких лежить спір про право, шляхом розгляду на судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ з додержанням встановленої законом процесуальної форми.

Відповідно до ст. 3 Закону «Про судоустрій України» судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. Систему судів загальної юрисдикції, що будується за принципами територіальності і спеціалізації, складають: місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України (ст. 18). Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські, міськрайонні суди та військові суди гарнізонів (ст. 21). Апеляційними загальними судами є апеляційні суди областей; апеляційні суди міст Києва та Севастополя; апеляційний суд Автономної Республіки Крим; військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди (ст. 25). Вищим судовим органом спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України (ст. 38) [5, 236].

Судова влада, таким чином, є специфічною незалежною гілкою державної влади, яка реалізує повноваження із здійснення правосуддя шляхом гласного, змагального, як правило, колегіального розгляду та вирішення у судових засіданнях спорів про право.

Зазначені вище ознаки органів законодавчої, виконавчої та судової влади надають можливість сформулювати організаційно-правові начала принципу розподілу влади, які складають його зміст:

-- належність суверенної влади народу, що зумовлює його конституційне визначення як єдиного джерела влади;

-- відносність незалежності трьох гілок влади, оскільки у процесі здійснення владних повноважень вони взаємодіють;

-- наявність системи отримань і противаг перешкоджає концентрації влади у межах одного органу держави, не допускає захоплення будь-ким влади чи присвоєння владних повноважень з метою встановлення диктатури;

-- належність кожній з гілок влади характерних лише їй повноважень, їх конституційне закріплення та забезпечення можливостей впливу на інші державні структури.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної теорії держави і права - суди, як елемент апарату держави. У цілому, аналіз низки літератури по даній темі дає підстави для таких висновків:

Державний апарат являє собою систему органів, за допомогою яких здійснюється державна влада, виконуються функції держави, досягаються різноманітні цілі та завдання держави. Він є важливим складовим елементом будь-якої держави, що забезпечує управління державними і громадськими справами.

Судові органи держави завжди виражають і реалізують ту чи іншу політику держави, яка відображається в системі права і законодавства, здійснюють відповідні завдання і функції держави та державної влади в цілому, яка спрямована на зміцнення безпеки громадян, законності й правопорядку, захисту державного і конституційного ладу, конкретизації правового регулювання різноманітних суспільних правовідносин, державної охорони різних матеріальних і культурних або духовних цінностей суспільства.

Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих конституцією прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Судова влада виступає в ролі арбітра, що вирішує спір незалежно від того, між ким цей спір виникає: між громадянами, громадянами і підприємствами, громадянами і державними чи громадськими організаціями, між громадянами і державою в цілому тощо.

Сам інститут правосуддя виник надзвичайно давно, як свідчить історія, ще в родовому або клановому суспільстві. Судові функції тоді здійснювали загальні збори всіх дорослих членів роду, рада старійшин або глава роду - патріарх. Із виникненням держави і державних органів влади правосуддя здійснювалось окремими державними органами і посадовими особами.

У кожній сучасній державі існує своя система державних судових органів, або органів правосуддя. Ця система складається здебільшого з Верховного суду, Конституційного суду, обласних, районних і міських судів, спеціалізованих судів тощо.

Правосудця в Україні, згідно з Конституцією України (ст. 124), здійснюється виключно судами, не допускається делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судова влада є специфічною незалежною гілкою державної влади, яка реалізує повноваження із здійснення правосуддя шляхом гласного, змагального, як правило, колегіального розгляду та вирішення у судових засіданнях спорів про право.

Судова система України складається з чотирьох основних видів судових органів держави: 1) Конституційний Суд; 2) суди загальної юрисдикції; 3) спеціалізовані суди, до яких відносять господарські суди, військові суди; 4) міжнародні арбітражні суди.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Голос України. - 1996. - 13 липня.

2. Загальна теорія держави і права. - К., 2000. - С. 214.

3. Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. - Харків: Консум, 2002. - С. 381.

4. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 317 с.

5. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права. - К.: Кондор, 2006. - 477 с.

6. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2005. - 592 с.

7. Общая теория государства и права. Академический курс: В 2 т. - М.: Зерцало, 2000. - Т. 2. - С. 507.

8. Правознавство: Підручник. - К., 2002. - С. 111 - 112.

9. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. - Тернопіль: Картбланш, 2002. - С. 138.

10. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - Харків: Консум, 2001. С. 449.

11. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. - 2-е вид. - Харків: Консум, 2005. - 656 с.

12. Теорія держави і права: Підручник / С.Л. Лисенков та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 448 с.

13. Теорія держави і права: Навч. посібник / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков, В.П. Пастухов, О.Д. Тихомиров; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. - 0К.: Юрінком Інтер, 2003. - 368 с.

14. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

Размещено на Allbest.ru