1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, співробітники на пошті мали право відмовитися переказувати кошти в іноземній валюті, адже плата за комунальні послуги в іноземній валюті - не передбачена законом.

Задача 2

Вимоги банку є обґрунтованим, згідно з пунктом 2. 1 Розділу ІІ Постановою Національного Банку України "Про затвердження Правил про порядок відкриття розрахункових, поточних та бюджетних рахунків в установах банків" № 117 від 31. 12. 93

Для оформлення відкриття рахунків підприємства подають установам банків такі документи:

копію свідоцтва (рішення) про реєстрацію у виконавчому комітеті міської, районної в місті Ради народних депутатів, або в міській, районній, районній в містах Києві і Севастополі державній адміністрації за місцем знаходження підприємства, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво (рішення) про реєстрацію

установа банку, в якій відкривається розрахунковий, поточний, бюджетний чи інший рахунок, ставить відмітку про відкриття такого рахунку на тому примірнику (оригіналі) Статуту, на якому стоять відмітки податкової інспекції та статистичного управління про реєстрацію підприємства в цих органах, після чого цей примірник Статуту повертається власнику рахунку.

При створенні філій та інших відособлених підрозділів подаються ті ж документи, що й при створенні відповідних юридичних осіб, а також клопотання цих юридичних осіб про відкриття рахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦКУ філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філія не є юридичною особою, вона наділяється майном юридичної особи, що їх створила, і діє на підставі затвердженого нею положення. У філії є свій керівник, який діє на підставі виданої йому довіреності. Відомості про філії юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Задача 3.

Директор товариства з обмеженою відповідальністю, вчинив не правомірно, адже згідно з п. 1, ч. 1, ст. 32 фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Таким чином, директор не мав права віддавати частину заробітку Олексія його батьку без згоди Олексія.

Задача 4

Литвиненко, як власник автомобіля є суб'єктом даних правовідносин, выдповыдно до Стаття ч. 1, ст. 325 Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Об'єктом даного правовідношення є автомобіль.

Відповідно до Статтей 319-321 ЦК власник має наступні права:

Стаття 319.

1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Стаття 320.

1. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

2. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Стаття 321.

1. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

3. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Обов'язком власника є тягар утримання майна відповідно до Статті 322

1. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Задача 5

Згідно ст. 975 Цивільного кодексу України, готель відповідає за схоронність речей, внесених до нього проживаючою особою. Річ вважається внесеною до готелю, якщо вона передана працівникам готелю або знаходиться у відведеному для постояльця приміщенні.

Суд повинен винести рішення на користь позивача, тобто задовольнити позов Миронова і зобов'язати керівництва готелю "Владлена" компенсувати вартість викрадених речей, посилаючись на ст. 975 Цивільного кодексу України і не беручи до уваги положення готелю. Адже Цивільний кодекс України має вищу юридичну силу, по відношенню до положення готелю.

Згідно ст. 975 Цивільного кодексу України, готель відповідає за схоронність речей, внесених до нього проживаючою особою. Річ вважається внесеною до готелю, якщо вона передана працівникам готелю або знаходиться у відведеному для постояльця приміщенні.

Юридична сила нормативно-правового акту це - внутрішня властивість нормативно-правового акта, обумовлена юридичним статусом і місцем органу, що його прийняв, у системі державних органів. Залежить також від компетенції органу, якою він наділяється державою за законом.

Всі нормативні акти в залежності від їх юридичної сили поділяються на закони (законодавчі акти), і підзаконні нормативні акти. Закони, як нормативні акти вищих органів державної влади, наділені вищою юридичною силою по відношенню до підзаконних нормативних актів.

Юридична сила нормативних актів це така специфічна властивість нормативно - правових актів, яка характеризує їх співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави. Закони виступають основою для підзаконного правового регулювання. Підзаконні нормативно-правові акти мають меншу юридичну силу ніж закони. У випадку виявлення суперечностей між нормами підзаконних нормативно-правових актів і законів, вони завжди вирішуються на користь останніх. В даному випадку підзаконні акти займають другорядне місце після законів.

Доберіть правильні відповіді

1) Виконання цивільного обов'язку - є юридичним фактом, бо виконання зобов'язання являє собою здійснення боржником на користь кредитора чи іншого уповноваженій особи певної дії, що становить об'єкт зобов'язання. Належне виконання зобов'язання є юридичним фактом, припиняється зобов'язання.

2) Метод правового регулювання - це засіб впливу на учасників тих чи інших відносин з метою забезпечення їх належної поведінки. Метод цивільно-правового регулювання - це сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризуються насамперед юридичною рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на їх розсуд за винятками, встановленими цивільним законодавством.

Метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин охоплює як уповноважуючи диспозитивні так і імперативні засоби впливу на учасників цивільних відносин, маючи, однак, при цьому підґрунтям засади юридичної рівності сторін, справедливості, добросовісності і розумності. Але переважає диспозитивний елемент правового регулювання.

Характерними рисами диспозитивного уповноважуючого (правонаділяючого) елементу цивільно-правового методу правового регулювання, які знайшли відображення у засадах або принципах цивільного права (у ст. 3 ЦК вони іменуються " засадами цивільного законодавства") є:

- юридична рівність сторін;

- ініціатива сторін при встановлені правовідносин;

- можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанту поведінки, що не суперечить засадам цивільного законодавства і моралі суспільства.

Характерними рисами імперативного елементу цивільно-правового методу правового регулювання є:

- виникнення правовідносин незалежно від бажання учасників цивільних відносин внаслідок безпосереднього припису закону;

- можливість вибору учасниками цивільних правовідносин варіанту поведінки лише у межах, точно визначених актами цивільного законодавства.

3) Суб'єктивний обов'язок це:

- міра належної поведінки зобов'язаної особи перед уповноваженою особою.

- можливість суб'єкта цивільного права, використовувати права, які забезпечуються та гарантуються державою (право на чужі дії)

4) Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, згідно з ч. 2 ст. 11 є:

- договори та інші правочини;

- завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

- створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

- усиновлення;

- укладення шлюбу;

- прийняття спадщини;

- дії фізичних осіб, що передбачені цивільним законодавством;

- інші юридичні факти.

5) Хто є учасником цивільних прав та обов'язків?

Учасниками цивільних відносин (а, отже, І цивільних правовідносин) можуть бути фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, Іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Таким чином, у ЦК розрізняються два види суб'єктів цивільних відносин: особи приватного права і особи публічного права. У зв'язку з цим варто звернути увагу на те, що на відміну від фізичних та юридичних осіб держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави тощо у ЦК не іменуються особами, хоча й визнаються учасниками цивільних відносин. Це пов'язано з тим, що вони є суб'єктами не приватного (цивільного), а публічного права. Участь у цивільних відносинах не є для них головним призначенням, вона зумовлена лише певною ситуацією.

Отже, суб'єктами приватного (цивільного) права - учасниками Цивільних правовідносин можуть бути: 1) фізичні особи - громадяни України, а також іноземці і особи без громадянства, які користуються однаковими з громадянами України майновими та особистими немайновими правами за винятками, встановленими у законі; 2) юридичні особи - вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизняні з іноземними інвестиціями тошо; 3) суб'єкти публічного права - іржава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та Інші.

6) Метод цивільного права це сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризується, передусім, юридичною рівністю сторін, а також надання останнім можливості врегулювання цих відносин на засадах їхнього вільного розсуду за винятками, встановленими цивільним законодавством.

7) Система цивільного права це систематизована сукупність його елементів (цивільно-правових норм, інститутів, підгалузей або розділів), розташованих у послідовності та ієрархії, що визначаються внутрішнього логікою відповідної галузі. Норма цивільного права - це правило поведінки приватних осіб у сфері цивільного обігу, встановлене їх угодою, корпоративним рішенням, актом законодавства або таке, що випливає з приписів природного права.

Інститут цивільного права може бути визначений як сукупність норм, що регулюють певні групи суспільних відносин у сфері цивільного обігу (наприклад, інститут купівлі-продажу, інститут опіки та піклування тощо).

Підгалузь (розділ) цивільного права - це сукупність інститутів і окремих норм, що охоплюють своїм регулюванням цілісну групу відносин у сфері цивільного обігу (наприклад, право власності, зобов'язальне право, спадкове право тощо).

Перевага цієї позиції полягає в тому, що вона дозволяє уникнути непорозумінь, які можуть виникнути внаслідок вживання однакових термінів (наприклад, "інститут зобов'язань" та "інститут договору", "інститут спадкування" та "інститут заповідального відказу" тощо).

Відповідно, це впливає на визначення структури цивільного права.

Традиційним для приватного (цивільного) права Європи було існування двох основних систем його побудови (структури) - інституційної та пандектної. Інституційна система побудови (структура цивільного права) (включає такі інститути: особи, речі, способи придбання речей.

її перевагами є простота й логічність. Але, з іншого боку, надмірна спрощеність структури не дає можливості точно встанови взаємозв'язок і взаємодію норм, у неї не вписуються багато нора*] та Інститутів сучасного цивільного права.

Пандектна система складається з таких частин: загальні поле ження, речове право, зобов'язальне право, сімейне право, спадке ве право.

Її перевагами є виокремлення загальної частини, що дозволяє уникнути повторювань при характеристиці окремих інститутів, чіткий поділ на розділи (підгалузі) тощо. Водночас, на відміну від інс-титуційної системи, цивільно-правове становище особи тут ніби відступає на другий план, що не відповідає сучасним тенденціям розвитку цивільного права.

Однак слід мати на увазі, що тепер ні тієї, ні іншої системи в чистому вигляді не існує.

Хоч деякі цивільні кодекси й побудовані за інституційною (Цивільний кодекс Франції) або пандектною (Німецький цивільний кодекс) системами, але структура цивільного права як галузі нині складніша.

Зокрема вона охоплює:

Загальні положення.

Правове становище особи.

Речові права (права на речі).

Права інтелектуальної власності.

Договори (договірні зобов'язання).

Недоговірні зобов'язання.

Спадкове право.

Сімейне право.

В Україні останнє поки що традиційно тлумачиться багатьма юристами як самостійна галузь, але по суті належить до предмета і сфери дії цивільного права.

Щодо структури цивільного права слід зазначити, що викликає заперечення поділ цієї галузі на загальну і спеціальну частини.

Такий поділ недоцільний, оскільки у цивільному праві універсальної "загальної частини" не існує. Натомість "загальна частина" складається начебто з двох рівнів: є положення, загальні для всього цивільного права, і є загальна частина зобов'язального права. Понад те, можливий і третій рівень - загальна частина договірного права, загальна частина недоговірних зобов'язань, загальні питання спадкового права тощо. Тому виокремити "загальну частину" як таку практично неможливо.

У зв'язку з цим виправданим видається вести мову не про загальну і спеціальну частини, а про окремі розділи цивільного права. При цьому перший розділ цивільного права охоплює його загальні положення. Наступні розділи, як правило, адекватні відповідним підгалузям цивільного права І до того ж у кожному з них є своя загальна і спеціальна частини.

Список використаних джерел