Правовий режим майна подружжя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові режими майна подружжя

Реєстрація шлюбу породжує виникнення різноманітних за своїм змістом прав та обов'язків подружжя. Оскільки відносини між подружжям мають, насамперед глибоко особистий характер, той правовому регулюванню особистих немайнових відносин в сімейному праві надається велике значення. Саме такі правовідносини є основою шлюбу та майбутньої сім'ї. Суспільні зв'язки, які складаються в сім'ї, є глибоко особистими, багато в чому інтимними і ґрунтуються на почуттях любові та взаємної прихильності. В Сімейному кодексі значно збільшено кількість норм, що регулюють особисті немайнові відносини подружжя. Проте значна їх кількість знаходиться поза сферою правового регулювання. Крім особистих немайнових чільне місце посідають майнові відносини подружжя - як складний комплекс взаємопов'язаних дій щодо володіння, користування й розпорядження майном. Право визначає основні параметри поведінки подружжя в майновій сфері: закріплює, яке майно знаходиться у власності подружжя або кожного з них, визначає обсяг прав та обов'язків подружжя щодо цього майна, відповідальність подружжя за спільними або особистими зобов'язаннями, надання взаємного утримання тощо.

За українським законодавством - це чоловік і дружина (термінами «дружина» та «чоловік» закон персоніфікує кожного з подружжя як суб'єкта правовідносин між собою), тобто це сім'я, а як відомо, саме вона є основною держави. Міжнародне співтовариство визнало право чоловіка та жінки на шлюб та створення сім'ї, а сім'ю - природним та основним осередком суспільства, і це закріплено у багатьох міжнародних нормативно-правових документах, таких як: Загальна декларація прав людини, Конвенція про захист прав і основних свобод людини та інших.

Отже, регулювання питань захисту подружжя, тобто, сім'ї, є важливим як для кожної людини, так і для держави в цілому, при цьому немає ніякого значення на якому рівні розвитку знаходиться та чи інша держава. І справді, проблема захисту чоловіка та дружини належить до однієї з актуальних проблем сьогодення, адже на сьогодні цей захист пов'язаний із серйозними труднощами та випробуваннями, що зумовлені, зокрема, стрімким розвитком та необхідними змінами чинного національного законодавства, яке своїми зусиллями усі намагаються пристосувати до європейських стандартів не враховуючи при цьому основи ментальності та специфічними особливостями, завдяки яким Україна має змогу існувати як самобутня самостійна держава.

Метою дослідження є :

а) дослідити стан реалізації та захисту подружжя в Україні (законодавча база, практичні та теоретичні питання з цієї проблематики),

б) визначити поняття правового статусу подружжя, та пов'язані з ним терміни, а також детально дослідити усі його складові;

в) розробити нові науково обґрунтовані пропозиції щодо вирішення проблеми правового статусу подружжя у нашій державі.

Наукова новизна роботи полягає у дослідженні та порівнянні змін у правовому статусі подружжя, що відбулися за останні роки, внесенні пропозицій та розробці шляхів для реального захисту прав чоловіка та дружини.

Методологічною основою проведення дослідження є врахувати зусилля попередників, вчених, які присвятили свої роботи захисту прав подружжя, так і реалізації цих проектів у життя, зокрема: З. Ромовської, І.Жилінкової, О. Дзери, О. Ульяненко, О. Федоровської, О. Балакірєвої, Є.Ворожейкіна, В. Рясенцева, М. Антокольської, A. Бєляєвої, В. Маслова, М.Кротова, Ю. Червоного, A. Нечаєвої та інших.

Отже, досліджуючи сукупність прав та обов'язків чоловіка та дружини, та гарантії їх реалізації, а отже правовий статус подружжя, необхідно не обминути розгляд існуючих недоліків в законодавстві, що не дають в повній мірі реалізувати права, а без реалізації прав ніколи не буде повного виконання обов'язків.

І при цьому сім'я, як основа держави, буде незахищеною та й кількість зловживань у її захисті постійно збільшуватиметься. Тому ми вважаємо, що недоліки у зазначеній сфері необхідно усувати якнайближчим часом і лише тоді ми зможемо дійсно стверджувати, що у нас соціальна правова держава, яка справді захищає сім'ю, фундаментом якої є подружжя.

РО3ДІЛ 1. Майнові правовідносини у сімейному праві : поняття, зміст та види.

1.1 Майнові правовідносини та їх види

Майнові правовідносини подружжя є похідними від особистих немайнових відносин таких суб'єктів. Буквально такі правовідносин поділяють у теорії сімейного права на дві основні групи : майнові правовідносини подружжя та аліментні правовідносини подружжя. Реалізація подружжям майнових правовідносин може відбуватися шляхом домовленості між ними. Так, відповідно до ст. 9 СК України, подружжя, батьки дитини, батьки та діти , інші члени сім'ї та родичі , відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю ( договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства. Термін “договір” асоціюється з письмовою формою, часто є результатом зміни якості сімейних відносин або правовим захистом на випадок її настання. Крім зазначеного, сімейні відносини подружжя регулюються також Конституцією України, сімейним кодексом та іншими законами. Відповідно до ст. 2 ч. 1 СК України, останній регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми тощо. Сімейні відносини як вид відносин приватних характеризуються тим, що жоден із учасників не наділений щодо другого функціями влади. Навіть батько, який карає дитину за непослух, функцій влади щодо неї не має. Між нареченими в період заручин сімейні відносини не виникають. Якщо ж наречені спільно проживають до шлюбу, сімейний характер їхніх відносин випливає із факту створення сім'ї, а не із факту подання заяви про реєстрацію шлюбу. На відміну від цивільних учасником (суб'єктом) сімейних відносин може бути лише людина, яка у сімейних відносинах має додаткових статус - дружини, чоловіка, матері, батька, дитини тощо. Інколи одна і та ж особа у сімейних відносинах може виступати у різних статусах, зокрема і подружжя, яке маючи дітей набуває статусу батьків щодо них. Особливо актуальним у нашому дослідженні є зміст правовідносин подружжя, який трактується наукою сімейного права, як сукупність прав та обов'язків подружжя, або ж правовий статус подружжя. Аналогічний статус подружжя має і в особистих немайнових відносинах, і у майнових. Такий статус подружжя визначається через систему нормативно-правових актів, які забезпечують регулювання відносин подружжя, договорів між ними тощо. Особливе місце серед правового режиму, визначено імперативно державою, посідає правовий режим майна подружжя.

Правовий режим майна подружжя в цілому може бути охарактеризованим як порядок регулювання майнових відносин подружжя, що виникає внаслідок дії комплексу правових засобів (дозволів, заборон, позитивних зобов'язань, санкцій та ін.) та визначає обсяг і зміст їх майнових прав і обов'язків [8,34-42]. Тому для того, щоб відобразити реально існуючі майнові права, та кореспондуючі їм обов'язки, необхідно спочатку дослідити теоретичне поняття та історичний розвиток правового режиму майна подружжя. Це необхідно зокрема для того, щоб показати основу утворення зазначених прав, а отже виокремити майбутні особливості їх розвитку та вимоги для реалізації.

При характеристиці правового режиму майна подружжя вирішальне значення має питання про те, на яке майно поширює свою владу кожний з подружжя і які межі цієї влади. Іншими словами, йдеться про те, в яких межах і відносно якого майна кожний із подружжя здійснює дії по володінню, користуванню, управлінню і розпорядженню. Залежно від цього в порівняльно-правовому аспекті можуть бути виділені три основні види правових режимів майна подружжя:

а) режим нарізності майна («separate property»);

б) режим спільності майна («community property»);

в) режим відкладеної спільності («deferred community») [96,77].

Ці правові режими мають найчіткіше виражену, сталу структуру, що дозволяє визначити їх основні, юридично значущі характеристики і прослідити головні напрями їх трансформації.

Режим нарізності майна подружжя. Основна ідея режиму нарізності полягає у тому, що незалежно від часу і способів придбання подружжям майна, воно не об'єднується в єдине ціле, а юридично закріплюється за кожним з них. При такому положенні власник не придбаває прав на майно іншого, навіть якщо воно було одержане в період сумісного життя. Питання про управління роздільним майном подружжя (який виконує особливу роль) може мати різні варіанти рішення [63,128]. Первинним в історичному плані, і, поза сумнівом, домінуючим є той, при якому управління роздільним майном покладається на чоловіка як голову сім'ї. У віданні якого знаходиться управління як своїм власним майном, так і майном дружини. Питання конкретного об'єму правомочності чоловіка відносно майна дружини (і, в першу чергу, здійснення угод по його відчуженню) має багатоваріантність і в різних країнах в різні історичні періоди визначався по-різному. Процес управління роздільним майном подружжя може здійснюватись і принципово іншим способом, при якому право управління закріплюється не за однією особою, а за кожним з подружжя. При цьому кожен управляє своїм майном самостійно, лише у визначеній степені координуючи свої дії з іншим членом подружжя (у випадку, коли зачіпаються найістотніші інтереси подружжя, як, наприклад, при рішенні про сімейний будинок, який хоча і належить до роздільного майна одного з подружжя, але перебуває в загальному користуванні всіх членів сім'ї) [79,57].

Коріння режиму нарізності йде в глибоку давнину правової історії людства. Його основні риси легко простежуються вже в римському праві. Принцип нарізності майна протягом сторіч лежав в основі відносин подружжя. Вступаючи в шлюб, жінка зберігала права на своє майно, включаючи і право по його управлінню [59,29]. Чоловік придбавав право управління лише щодо “майна, що становило придане дружини” [104,144].

Пізніше законний режим нарізності майна подружжя був встановлений у Великобританії у 1882 році. Особливістю цього режиму було визнання широких прав чоловіка по управлінню майном дружини, які одночасна трактувалися і як обов'язки по забезпеченню майнових інтересів дружини і сім'ї в цілому. Замужня жінка була позбавлена необхідної правоздатності не могла здійснювати правомочності власника самостійно [76,356-357].

Необхідно відзначити, що офіційне введення у Великобританії режиму майнової нарізності (навіть з урахуванням концентрації, на нашу думку, було доцільним по відношенню до володіння майном дружини в руках чоловіка) мало на меті забезпечення інтересів дружини шляхом закріплення за нею майна, що належить особисто їй. Відповідно до існуючих норм загального права, після вступу жінки до браку її майно автоматично переходило у власність чоловіка, який придбавав виняткові права по його володінню, користуванню і розпорядженню [92,555-556]. У зв'язку з цим широке поширення набув англійський афоризм: “чоловік і дружина вважаються єдиним цілим і це одне ціле -- чоловік“ [94]. В деяких випадках норми загального права відповідали нормам права справедливості, яке визнавало за заміжньою жінкою деякі права на майно [94]. Проте це не змінило «екстремального індивідуалізму» норм загального права [96,77]. Таким чином, в Англії, крім норм загального і канонічного права, діяли загальноправові норми, які вносили істотні корективи в порядок регулювання майнових відносин подружжя. Питання правового становища жінок в селянських, ремісничих і купецьких сім'ях, порядок управління майном, висновки операцій і ведення торгівлі регулювалися виключно нормами звичного права в 1882 році режиму нарізності майна подружжя було першим кроком на шляху визнання природніх прав заміжньої жінки.

Режим частковості, склався в Російській імперії (хоча багатьох інших країнах континентальної Європи діяв режим спільності майна подружжя. В цілому, механізм регулювання майнових відносин подружжя в Росії пройшов декілька етапів. У період з XVIII століття на території Русі спостерігалися коливання відносно правового положення жінки «від свободи в розпорядженні майном «спочатку до повної залежності від чоловіка з другої половини XVI до XVII ст.ст. і, нарешті, до самостійності і нарізності майнової власності, яка охоронялася законом» [38,23-27]. Результатом цього процесу стало закріплення режиму нарізності подружнього майна в Зводі законів Російської імперії, де, зокрема, було сказано, що подружжю дозволяється продавати, закладати і інакше розпоряджатися власним своїм маєтком, прямо від свого імені, незалежно один від одного і не вимагаючи на те ні дозволів, ні певних листів [30,114]. Закон вперше, як писав Н. Рейнке, містив категоричні приписи [29,301].

У літературі висловлювалася декілька інших точок зору з приводу цього питання ,так, наприклад, Вормс А., вважав за можливе встановлення точної вимоги закріплення в російському праві режиму нарізності майна подружжя і пов'язував її з днем вступу у силу Боярського вироку від 21 лютого 1679 р. (тобто йдеться про XVII в., а не XVIII в.), яким було заборонено чоловікам продавати і закладати вотчину дружини або примушувати дружину продавати свою вотчину на вимогу чоловіка. Пізніше ця заборона була закріплена і іншими нормативними актами (зокрема, Указом «Про не відчуження продажем і заставою чоловікам від свого імені вотчини дружини» від 19 липня 1679 р. і Сенатським указом від 14 червня 1753 р.). Отже, майно дружини не тільки не стає власністю чоловіка, але незалежно від способу і часу його придбання (чи після заміжжя або до нього), чоловік не набував навіть права користування майном дружини.

Режим нарізності принципово відрізнявся від аналогічного режиму, встановленого в країнах загального права. Їх основною особливістю було те, що жінка мала право самостійно управляти майном, що належить їй, включаючи придане [66,109-117]. При цьому жінки широко користувалися своїми правами, що нерідко викликало негативну реакцію з боку їх чоловіків. Враховуючи численні випадки, коли дружини «продавали i закладали маєтки, дані ним в придане», основним пунктом наказів комісії московського дворянства по систематизації законодавства Російської імперії (стосовно майнових відносин подружжя) було: «ухвалити, щоб подібних продажів і застав дружини без згоди чоловіків не робили», а якщо вони будуть зроблені, то «повинні вважатись недійсними» [55,307]. Не дивлячись на це, права жінок по управлінню майном були збережені. У зарубіжній літературі наголошувалося, що, хоча дані правила відносилися лише до спроможних кругів населення Росії [102,66], їх прогресивний характер не викликає сумніву, оскільки в країнах Західної Європи і Америки дружина не мала таких прав аж до кінця XIX ст., відмінність полягає в тому, що жінка в Росії володіла правом власника, включаючи правомочність по управлінню і розпорядженню майном, що належить їй [95,210].

Стан, який склався в Росії щодо порядку регулювання майнових відносин подружжя (у першу чергу в частині надання жінці широких прав по управлінню її майном) в літературі не вважався однозначно встановленим. Так, Г.Ф. Шершеневич вважав, що таке ухилення російського законодавства складає загадку [88,429], а І.Г. Оршанський принцип нарізності майна подружжя вважав «сфінксом російського права» [51,155]. Про причини цього юридичного феномена висловлювалися різні думки. Ряд вчених вважав, що режим нарізності пов'язаний з рецепцією римського права, у якому даний режим виріс на основі вільного шлюбу (sine manu mariti) [84,31].

Правовий режим нарізності був також встановлений в Росії відразу після революції Кодексом законів про акти цивільного стану, шлюбне, сімейне і опікунське право РРФСР, що був прийнятий 22 жовтня 1918 року. Аналогічні положення містилися в Кодексі законів про акти цивільного стану, про сім'ю і опіку УРСР, який був прийнятий в липні 1919 р., але не набув чинності у зв'язку з військовими діями в Україні [11,2]. На перший погляд може здаватись, що введений після революції в Росії правовий режим нарізності майна подружжя закріпив порядок регулювання майнових відносин в сім'ї, що склався раніше. Проте це не так. Законотворчі зусилля того часу в першу чергу були направлені якраз на відміну старих законів і створення нового порядку регулювання сімейних відносин.

У літературі справедливо наголошувалося, що введення в Росії режиму нарізності подружнього майна було викликане небажанням зберегти діючий до революції порядок регулювання майнових відносин подружжя, а прагненням реалізувати положення теорії Маркса про те, що володіння власністю наділяє власника магічною владою [34,12]. У зв'язку з цим вважалося, що встановлення режиму нарізності майна назавжди звільнить жінку від економічної залежності від чоловіка і позбавить чоловіка влади в сім'ї. Режим нарізності офіційно проіснував в РРФСР (пізніше - СРСР) з 1918 р. по 1926 р. і потім був відмінений [26,8-11].

У країнах загального права режим нарізності подружнього майна діє і сьогодні, хоча він і зазнав істотних змін, які значно пом'якшили жорсткість норм загального права і, в першу чергу, відносно забезпечення майнових прав одного з подружжя, який не э власником. Разом з тим, цей режим продовжує залишатися одним з основних видів існуючих сьогодні правових режимів майна подружжя. Перш за все, режим нарізності діє у Великобританії. Крім того, він поширений у ряді канадських провінцій і у тих штатах США, які сприйняли традиції англійського загального права.

Щодо режиму спільності, то, як і випливає з його назви, він припускає об'єднання майна подружжя в єдину майнову масу і встановлення ряду спеціальних правил по його володінню, користуванню і розпорядженню. У сучасному розумінні суті режиму спільності, подружжя розглядається як особи, що мають загальну зацікавленість в підтримці майнового благополуччя сім'ї, а їх відносини характеризуються як відносини економічного партнерства [24,89]. Внесок кожного з подружжя, незалежно від його конкретного виразу, розглядається як істотний і необхідний елемент формування і підтримки майнової спільності. Принцип економічного партнерства подружжя відображає фундаментальну концепцію режиму майнової спільності [98,1002].

Варто зазначити, що на території України діє режим спільності майна подружжя. У зв'язку з цим, аналіз саме цього режиму становить собою найбільший науково-практичний інтерес.

Історичні дослідження, проведені в зарубіжній літературі, показали, що режим спільності майна подружжя (як і режим нарізності) має в правовій культурі глибокі традиції. Елементи цього режиму зустрічаються в Кодексі царя Хаммурапі, в праві античного Єгипту і Греції, правових нормах німецьких народів. Цей режим існував в різних країнах і в різні періоди часу, тому неможливо встановити єдине джерело його виникнення, тобто конкретну країну, расу або національність, в якій він виник [97,47]. Режим спільності майна подружжя історично мав широке розповсюдження, в першу чергу в європейських країнах. У зв'язку з цим склалися самостійні підвиди цього режиму, включаючи різні варіанти правових засобів, що істотно впливають на його зміст і визначають особливості порядку регулювання майнових відносин подружжя. У зв'язку з цим в сімейному праві запропоновано розрізняти три види режимів спільності майна подружжя, а саме:

а) режим універсальної спільності;

б) режим спільності рухомого і придбаного;

в) режим спільності придбань [93,57].

Режим універсальної спільності майна подружжя передбачає як спільне практично все майно подружжя, придбане ними як до, так і в період шлюбу. При цьому кожний з подружжя набував право на половину цього майна. Цей режим набув, мабуть, якнайменшого поширення. Свого часу він діяв в Нідерландах, Португалії і Данії [103,836].

Класичний правовий режим спільності рухомого і придбаного майна подружжя був встановлений Французьким Цивільним кодексом 1804 р. У своєму первинному вигляді він передбачав такий порядок регулювання майнових відносин подружжя, при якому все рухоме майно подружжя (незалежно від часу його придбання), рухоме і нерухоме майно, одержане в період шлюбу, а також плоди, доходи, відсотки і рентні платежі, одержані від цього майна, об'єднуються в єдине ціле, управління яким здійснює чоловік. Тому цей режим визначається як режим спільності рухомого і придбаного («the community of movables and acquisitions») [24,90]. Відповідно до такого підходу формувалися і відповідні суб'єктивні права і обов'язки учасників майнових відносин.

Інший характер мав режим спільності придбань, який передбачав спільність лише відносно майна, придбаного подружжям в період шлюбу, у зв'язку з чим і одержав назву режиму спільності придбань («the community of acquisitions») [100,10]. Інші види майна (дошлюбне майно, майно, одержане кожним з подружжя в дар і т.д.) признавалися власністю кожного з подружжя.

Режим спільності придбань мав гнучкіші правила, що, мабуть, і зумовило його велику життєздатність. У літературі наголошувалося, що режим спільності придбань в більшій мірі відображав реальність, оскільки його основна ідея полягала в тому, що подружжя розглядалося як особи, об'єднані єдиною метою забезпечення майнових інтересів сім'ї, кожний з яких своєю працею вносив внесок для її досягнення. При цьому, на нашу, це було пов'язане саме з тим, що подружжя наділялося рівними правами відносно майна, нажитого в період шлюбу.

Є підстави вважати, що режим спільності придбань діяв і на території Російської імперії, зокрема на землях України в селянському середовищі. фактично відносини подружжя з приводу майна, що належить їм, носили характер майнової спільності, оскільки «проти правової нарізності був весь лад селянської сім'ї» [3,118]. Права подружжя по володінню, користуванню і розпорядженню майном визначалися нормами звичного права. Існуючі у той час в Україні писані закони по суті були фіксацією status quo. Поступово норми звичаєвого права стали втрачати своє значення і були замінені нормами офіційного законодавства. Але їх вплив в селянському середовищі був настільки сильним, що уряд був вимушений зважати на це і після судової реформи 1864 року [3,118].

Режим спільності придбань був законодавчо встановлений в СРСР в двадцяті роки [42,143]. Прийнятий ВУЦК 31 травня 1926 р. Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти цивільного стану УССР, а також Кодекс законів про шлюб, сім'ю і опіку РРФСР, прийнятий 19 листопада 1926 г., відмовилися від діючого раніше режиму нарізності майна подружжя, як такого, що порушує майнові права жінок, і встановили правила про спільність майна, нажитого подружжям в період шлюбу [48,123-134]. Введення режиму спільності придбань в той період, на нашу думку, було єдино вірним рішенням, оскільки дозволяло забезпечити інтереси жінки і дітей у разі розлучення. За роки свого існування режим спільності придбань практично не зазнав яких-небудь змін. Він продовжує діяти і сьогодні в країнах колишнього СРСР, які зберігають встановлений раніше загальний порядок регулювання майнових відносин подружжя. Наприклад, російські учені відзначають, що режим майна подружжя, установлений Сімейним кодексом РФ 1996 р., є режимом спільності набувань [4,157].

Режим спільності придбань має сьогодні широке розповсюдження і за кордоном. Він діє у ряді європейських країн, у тому числі і у Франції після реформи сімейного законодавства 1965 р., канадській провінції Квебек з 1991р., а також дев'яти штатах США, які сприйняли режим спільності майна подружжя унаслідок впливу іспанської і французької правових систем. У зарубіжних країнах режим спільності придбань зазнав ряд змін. Його основна трансформація йшла по шляху розширення економічної незалежності подружжя і прав дружини щодо управління загальним майном. При цьому основний принцип спільності майна, нажитого подружжям в період шлюбу, і нарізності відносно дошлюбного і деяких інших видів майна, зберігся в первинному вигляді.

В цілому можна сказати, що режим універсальної спільності, як і режим спільності рухомого і придбаного майна, втратили сьогодні своє значення. Ці режими вирізнялися, з одного боку, відсутністю необхідної економічної свободи кожного з подружжя, а з іншою, узурпацією влади чоловіка щодо управління і контролю над загальним майном. Найгнучкішим виявився режим спільності придбань, який позбавлений цих недоліків. З одного боку, цей режим виходить із спільності майнових інтересів подружжя, а з іншою -- надає їм достатній простір для прояву економічної самостійності. Цей правовий режим найбільшою мірою відображає ідею економічного партнерства подружжя в шлюбі, що є сьогодні таким актуальним у зв'язку з кардинальною зміною економічних позицій жінок в суспільстві. Режим спільності придбань базується на ідеї рівної значущості внеску кожного з подружжя. Причому, ця рівність розповсюджується і на випадки, коли дружина зайнята вихованням дітей і веденням домашнього господарства, у зв'язку з чим не придбаває майно своєю працею.

Ретроспективний погляд на організацію майнових відносин подружжя доводить, що правовий режим спільності є елементом правових систем різних держав. Не дивлячись на історичні зміни, глобальні соціально-економічні перетворення останніх двох сторіч, цей режим зберіг свою загальну структуру і своєрідність. У ньому знаходять свій вираз фундаментальні юридичні ідеї про рівноправність і економічне партнерство подружжя, про важливість об'єднання їх зусиль для створення економічної основи сім'ї.

Третім самостійним видом правових режимів майна подружжя є режим відкладеної спільності («deferred community»). Він полягає у тому, що в період існування такого режиму кожний з подружжя признається власником майна, що належить йому, яким він володіє, користується і розпоряджається самостійно. Проте у разі припинення шлюбу або самого режиму, все майно подружжя (або тільки його приріст) об'єднується і ділиться між сторонами порівну. Такий правовий режим (з деякими його варіаціями) встановлений у ФРН і низці скандинавських країн (Данії, Фінляндії, Ісландії, Норвегії і Швеції). Режим відкладеної спільності є новим видом режимів, оскільки він склався лише в XX в. як модифікація режимів спільності і роздільності.

Кожний з правових режимів майна подружжя, що склалися і діють сьогодні, є складною системою, що включає комплекс взаємозв'язаних правових засобів, використовуваних в тому або іншому суспільстві для організації майнових відносин подружжя. Вони відображають економічну і правову структуру тієї або іншої держави, демографічні, культурологічні і релігійні тенденції розвитку, матеріальну культуру і традиції суспільства. У суто юридичному значенні правові режими майна подружжя означають такий взаємозв'язок елементів, який створює правовий режим як єдину освіту, що забезпечує безперебійне регулювання майнових відносин в сім'ї, їх загальну організацію і впорядкованість. Кожний з цих правових режимів має свій власний зміст і характеризується рядом особливостей щодо порядку виникнення майнових прав подружжя; їх об'єму; способів реалізації; характеру судового захисту і т.д.

Щодо розглядуваного вище режиму спільності придбань, то, встановлений законодавством України, він виникає через пряме розпорядження закону з моменту виникнення самих подружніх відносин, тобто з моменту реєстрації шлюбу (якщо, звичайно, сторони не уклали шлюбний контракт). У свою чергу, припинення законного режиму спільності придбань може бути пов'язане з такими обставинами, як:

а) припинення шлюбу шляхом розлучення;

б) смерть одного з подружжя;

в) роздільне проживання подружжя при фактичному припиненні подружніх відносин;

г) встановлення договірного режиму майна подружжя.

Останнє можливе лише у випадку, якщо не тільки особам, що вступають в шлюб, але і тим, які вже перебувають в шлюбі, буде надано право встановлювати договірний режим свого майна. Укладення шлюбного договору в цьому випадку буде підставою для припинення дії законного режиму спільності придбань.

Необхідно розрізняти режим спільності придбань майна, як базовий, основоположний принцип регулювання подружніх відносин, і режими окремих речей, що належать подружжю на праві загальної власності (тобто режим спільності придбань майна подружжя і режим загального майна подружжя). При зовнішній схожості ці поняття не є тотожними.

Мабуть, найбільш рельєфно їх відмінності виявляються у разі розірвання шлюбу. Якщо розірвання шлюбу означає автоматичне припинення законного режиму спільності придбань, то воно не тягне змін відносно загального майна, нажитого подружжям в період шлюбу. Це означає, що після вступу у силу рішення суду про розірвання шлюбу майно, що знов придбавається колишнім подружжям, є роздільним (оскільки режим спільності придбань припинився), проте речі, які були нажиті в період шлюбу і після його розірвання продовжують складати загальну сумісну власність (тепер уже колишнього подружжя), яка зберігатиметься до моменту розділу майна.

Загальне і роздільне майно подружжя включає різні об'єкти, з приводу яких складаються своєрідні відносини як між самим подружжям, так і з участю подружжя і третіх осіб. При цьому у порядку регулювання відносин з приводу кожного з них існують принципові відмінності. Оскільки в першому випадку власниками майна є обидва (чоловік та дружина), а в другому -- кожний з них окремо, можна говорити про наявність двох самостійних підвидів законного режиму майна подружжя:

а) режим загального майна;

б) режим роздільного майна подружжя;

а) правовий режим загального майна подружжя.

Ідея спільності подружнього майна є основоположною і визначає всю структуру законного режиму майна. Виходячи з цієї ідеї, формуються правові засоби, що беруть участь в процесі регулювання; визначається об'єм і зміст майнових прав подружжя, засобу їх захисту, міри відповідальності і т.д.

Невід'ємним елементом характеристики законного режиму є презумпція спільності майна, нажитого подружжям в період шлюбу, з якої виходять як законодавство, так і юридична практика [21,38]. Дана презумпція означає, що речі, гроші, цінні папери, придбані в період шлюбу, вважаються загальним майном, якщо інше не буде доведене зацікавленою стороною.

Вище розглядалась основна класифікація законних режимів майна подружжя, що проводилась в залежності від приналежності майна одному чи обом членам подружжя. Не дивлячись на важливу роль цієї класифікації, вона не є єдиною. У юридичній практиці велике значення має дослідження особливостей регулювання майнових відносин подружжя, що складаються з приводу конкретних об'єктів права власності [33,226-227]. Виходячи з загального цивілістичного підходу, тут можна виділити:

а) правовий режим належних подружжю речей;

б) правовий режим грошей;

в) правовий режим цінних паперів [13,42].

Об'єм та зміст правових режимів окремих видів майна перебувають у прямій залежності від їх конкретних фізичних та юридичних властивостей. Тут доцільно згадати існуючу в літературі класифікацію правових режимів на загальні та спеціальні в залежності від тих юридичних дій, які у відповідності з законодавством повинні бути здійснені у відповідності з різного виду речами. У зв'язку з цим правові режими майна подружжя можуть бути розділені також на загальні та спеціальні види. Спеціальні види правових режимів виникають з приводу особливо цінного майна, що належить подружжю на праве власності -- земельних ділянок, жилих будинків, квартир і т.д. Тому такого роду режими, окрім нормативних дозволів, суб'єктивних прав подружжя та інших елементів дозвільного характеру, включають и ряд обов'язків, що пов'язані з необхідністю спеціальної реєстрації такого майна, особливого оформлення угод, що здійснюються у відповідності з реальним дотриманням правил експлуатації і т.д. [35,24]. Інші види майна подружжя не вимагають здійснення якихось спеціальних дій, що пов'язані з їх набуттям, володінням, користуванням чи розпорядженням (меблі, одяг, аудіо -, відеоапаратура і т.д.). У зв'язку з цим порядок регулювання відносин, що складаються з приводу такого майна, носить загальний, а не спеціальний характер. Правові режими окремих видів об'єктів права власності подружжя включають складні комплекси правових засобів, що покликані регулювати майнові відносини подружжя в стані як позитивного, так і негативного їх розвитку. Звичайно, найбільша кількість юридичних засобів задіяно в процесі регулювання конфліктних ситуацій, що складаються між подружжям в майновій сфері і, в первую чергу, відносин, що пов'язані з розподілом загального майна подружжя. Конкретні об'єкти, що належать подружжю на праві власності, мають різні якості (цільове призначенні, строк використання, вартістю, фізичними характеристиками і т.п.), що впливає на порядок їх набуття та відчуження, характер дій по володінню та використанню таких речей [43,22].

Подружжю на праві власності може належати і інше нерухоме майно, режим якого має особливості. Мабуть, найбільш складним в цьому плані є правовий режим квартири житловому будинку. В цілому, квартира є відносно новим об'єктом права власності подружжя. На відміну від традиційного житлового будинку, структурно квартира є багатоквартирного будинку, який, в свою чергу, розглядається як стороннє, роздільне на окремі житлові приміщення (як правило, квартири), що призначені для проживання громадян [47,69]. Здебільшого квартири перебувають в спільній сумісній власності подружжя, які, як правило, стають уже колишнім подружжям з визначенням порядку користування нею [7,100], але це, на нашу думку, не є виправданим. Ми вважаємо, що найбільш оптимальним є варіант, коли визначено частки кожного з подружжя (колишнього подружжя) у праві власності на квартиру, хоча такий спосіб зупинення загальної спільної власності у СКУ не передбачено [68].

Тут знову виникає питання про необхідність включення в законодавство (окрім розділення майна) такого способу припинення права загальної спільної власності подружжя, як встановлення часток подружжя, так і визнання власності осіб на окремі кімнати. При цьому підсобні приміщення, на думку Агафонової Н.Н., повинні належати власникам квартир на праві роздільної власності і залишенні в їх загальному користуванні [2,18-19].

Подружжю на праві власності можуть належати різні види цінних паперів. Цінні папери є специфічним об'єктом права подружньої власності ,що обумовлює особливості існування правомочностей подружжя по їх володінню, користуванню та розпорядженню, а також особливості розподілу цінних паперів між чоловіком та дружиною у випадку розділу їх майна. У літературі відмічається дуалістична природа цінних паперів, так, з однієї сторони, вони виступають як предмети матеріального світу, а з іншої - мають свій внутрішній зміст - наявність закріплених в них майнових прав. Правовий режим цінних паперів, що належать подружжю на праві власності, залежить від виду акцій, облігацій, сертифікатів тощо, а також часу і порядку набуття (до шлюбу чи в період шлюбу; за рахунок загальних чи окремих коштів подружжя і т.д.) [40,51]. Цінні папери можуть бути об'єктом як спільної, так і роздільної власності подружжя. Тут діє загальне правило. До роздільного майна подружжя відносяться цінні папери, що отримані кожним з них до шлюбу, а також в період шлюбу по договору ренти чи в наслідок спадкування, а також у випадку набуття цінних паперів на фондовій біржі за рахунок власних коштів. К роздільного майна повинні бути віднесені всі види цінних паперів, що були отримані кожним із подружжя в процесі приватизації державного майна [50,3-4]. У відповідності з п.5 ст.2 Закону України «Про приватизаційні папери» [28] кожний громадянин України має право на отримання приватизаційних паперів однакової номінальної вартості для приватизації частини майна державних підприємств, державного, житлового та земельного фонду. Приватизаційні папери підтверджують невід'ємне право кожного громадянина України на отримання частини державного майна.

Володіння, користування та розпорядження належними їм цінними паперами подружжя здійснює за правилами. Але безпосередньо реалізовувати закріплене в цінних паперах право (на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання номінальної вартості цінних паперів, відсотків, дивідендів, прибутку і т.д.) може лише той з подружжя, що є її безпосереднім володільцем. Інший - має право на отримання відповідної частки в вартості цінних паперів у випадку розділу спільного майна подружжя.

Як уже зазначалось, самі по собі цінні папери є неподільними. Якщо в склад подружнього майна включається один цінний папір, то у випадку розділу вона підлягає передачі тому з подружжя, який є безпосереднім володільцем. При цьому інший з подружжя отримує інше майно із загального майна чи відповідну грошову компенсацію. Якщо ж цінних паперів декілька то можливі два рішення:

1) передача всіх цінних паперів одному з подружжя (наприклад, у випадку, коли цінні папери є іменними;

2) розподіл цінних паперів між подружжям (якщо цінні папери відносяться до цінних папері на пред'явника).

Якщо цінні папери при розподіл передають одному з подружжя, то інший - має право отримати інше майно за рахунок належної йому частки чи грошову компенсацію. І знову виникає проблема, пов'язана із неможливістю виплати компенсації чи передачі одному з подружжя іншого майна у зв'язку з його відсутністю. І.В. Спасібо-Фатєєва вважає, що в даному випадку можлива примусова реалізація акцій в порядку, встановленому законодавством та статутом товариства [74,233]. Така позиція, на нашу думку, є переконливою, так як в повній мірі відображає інтереси іншого з подружжя.

Правовий режим майна подружжя може встановлюватись не лише нормами діючого законодавства, але й самим подружжям, яке вправі самостійно визначати порядок регулювання майнових відносин та встановлювати для себе відповідні норми поведінки в майновій сфері. У цьому випадку вирішальне значення набуває воля, спрямована на встановлення, зміну чи припинення їх взаємних майнових прав та обов'язків. Дана обставина дає підстави стверджувати, що поряд з законним існує також договірний режим майна подружжя.

Не дивлячись на те, що договірний режим базується першу чергу на договорі подружжя, він обов'язково включає і нормативний елемент, без якого не можливо було б його існування. Так, СКУ містить загальне правило, про те, що подружжя може укладати між собою будь-які дозволені законом майнові угоди, в тому числі і шлюбний договір (ст.92) [68]. Особливістю договірного режиму майна подружжя є те, що правові норми, що містяться в ньому, по своїй суті мають загальнодозвільний характер і виступають в якості посилання, на основі якої вже самим подружжям формується зміст цього режиму, визначаються їх майнові права та обов'язки (про шлюбний договір детальніше у наступному розділі).

У структурі договірного режиму майна подружжя договір є основним елементом. У зв'язку з тим, що правовий режим майна виникає в результаті дії комплексу правових засобів, договір включається в структуру цього режиму і як юридичний факт, що тягне за собою виникнення суб'єктивних майнових прав та обов'язків подружжя [53,33]. Момент виникнення договірного режиму, як правило, співпадає з моментом вступу в силу самого договору, хоча і не завжди. Початок дії договірного режим може бути пов'язаний і з іншими обставинами (укладенням шлюбу, настанням певної дати чи події). У свою чергу, зупинення дії договору тягне за собою зупинення дії договірного режиму майна подружжя [22,122-130].

Договірний режим подружнього майна містить в якості основного елемента не будь-які договори, що укладаються подружжям, а лише ті, якими встановлюється правовий режим їх майна. У багатьох інших випадках укладення договору тягне відповідні правові наслідки, до досягненню якого прагнуло подружжя, але договірного режиму їх майна при цьому не виникає. Такого роду договори є багаточисленними та можуть укладатись подружжям як між собою (наприклад, договір позички), так і з третіми особами (купівля спільного майна подружжя) [46,37]. У одних випадках це звичайні громадсько-правові угоди, в яких правової статус подружжя не має ніякого значення, в інших - договори розраховані лише на спеціальний суб'єктний склад, тобто на осіб, що перебувають між собою у шлюбі [9,320]. Так чи інакше, в результаті укладення таких договорів не виникає особливостей, відмінних від законного режиму майна подружжя, у зв'язку з чим, вони є елементом законного режиму майна подружжя [18,18]. Основна мета договірного режиму полягає у встановленні таких правил поведінки в майновій сфері, які б носили відмінний характер від тих, які встановлені в законі [87,48].

Таким чином, договірний режим -- це режим, що має силу лише відносно конкретного подружжя.

Як і будь-які інші угоди, договори подружжя в силу певних причин можуть бути визнані недійсними. Підставою для цього може бути як порушення загальних цивільно-правових вимог (примус, загроза, обман і т.д.), так і специфічні порушення, що властиві лише договорам даного виду (обмеження сімейних прав подружжя, неповнолітніх дітей, третіх осіб і т.д.).

У літературі найбільша увага приділяється питанню про можливість обмеження в договорі майнових прав одного з подружжя в результаті встановлення подружжям нерівного розподілу часток в праві власності на майно. Не дивлячись на зовнішню важливість такої проблеми, необхідно визнати, що вона являє собою скоріше теоретичний, аніж практичний інтерес. Цивільний кодекс України це питання вирішує через надання подружжю права укладати угоди по розпорядженню майном між собою та між третіми особами (ст.27 Цивільного кодексу України) [81].

Отож, усі види правового режиму майна подружжя пройшли досить довгу історію. При цьому виокремились найстійкіші та найнеобхідніші. Безумовно, що найважливішим із них, поряд із законним режимом є договірний режим майна, який дозволяє як чоловікові, так і дружині встановлювати взаємні зобов'язання, що пізніше буде основою для існування стійкої сім'ї, яка самостійно вирішуватиме особисті майнові проблеми.

РОЗДІЛ 2. Законний (легальний) режим майна подружжя

Отож, розглянувши правову природу правових режимів майна подружжя варто, в окремому аспекті, розглянути майнові права та обов'язки чоловіка та дружини.

Відповідно до ст. 57 СКУ особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. А також:

- речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть

тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

- премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті за слуги;

- кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди;

- страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням [68].

Реєстрація шлюбу не припиняє права власності на майно, яке належало дружині та чоловікові до цього моменту. Це означає, що шлюб не перетворює особисту власність дружини та особисту власність чоловіка у спільну сумісну власність подружжя. Майно, яке належить кожній фізичній особі, незалежно від перебування в шлюбі, є її приватною власністю [44,6].

Приватною власністю є й майно, яке належить подружжю, але зазвичай термін «приватна» не вживається у й без того довгому словосполученні «право спільної сумісної власності подружжя». Хоча чіткість правничої термінології, як вважає проф. Ромовська З.В., вимагала би вживати: «право приватної спільної сумісної власності подружжя» [62,532].

У статті 24 КпШС одночасно з терміном «власність кожного з подружжя» вживалися терміни «роздільне майно подружжя», «роздільне майно кожного з подружжя» [36]. Термін «роздільне» майно -- калька з російської мови, в українській мові такого слова немає. У зв'язку з цим у главі 7 Сімейного кодексу вживається словосполучення «особиста приватна власність дружини та чоловіка». Введення терміну «особиста» не означає запровадження нової форми власності, а тому не суперечить Конституції України, оскільки особиста власність однієї фізичної особи чи спільна власність кількох фізичних осіб є власністю приватною. Термін «особиста» є антонімом терміна «спільна».

Особистою власністю дружини і особистою власністю чоловіка є насамперед речі, набуті нею, ним до шлюбу, причому з будь-яких правових підстав. Важливо лише у разі спору довести, що річ придбана до шлюбу.

Наступну групу об'єктів права особистої власності дружини, чоловіка складають речі, набуті нею, ним після реєстрації шлюбу:

а) за статтею 24 КпШС до «роздільної» власності одного з подружжя належало майно, одержане «в дар». Оскільки терміна «дар» у Цивільному кодексі не було, зміст його не сприймався однозначно [36]. Тому в Сімейному кодексі замість нього введено загальноцивілістичний термін «дарування».

Особистою власністю дружини, чоловіка є речі, одержані нею, ним за договором дарування. Іноді буває досить складно довести, кому були подаровані речі, вручені на весіллі. Якщо не доведено іншого, слід вважати, що вони подаровані подружжю і, отже, є їхньою спільною сумісною власністю;

б) дружина, чоловік можуть бути спадкоємцями за заповітом або за законом. До них в порядку спадкового правонаступництва може перейти право власності на речі, які входили до складу спадщини;

в) особистою власністю дружини, чоловіка є речі, придбані нею, ним за кошти, які належали їй, йому особисто. Йдеться, зокрема, про речі, куплені за кошти, які були внесені як вклад у банківську (кредитну) установу до шлюбу або під час шлюбу;

г) у частині другій статті 24 КпШС містилася норма, за якою власністю кожного з подружжя були речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Окрім того, що не було чіткості у трактуванні термінів «коштовність» та «предмет розкоші», таке правове регулювання, особливо в сучасних умовах, не могло не викликати заперечень. Тому у частині другій статті 57 СКУ подано інше законодавче вирішення проблеми: кожна річ, призначена виключно для задоволення потреб когось із подружжя, незалежно від її цінності, є особистою власністю дружини чи чоловіка.

ґ) відповідно до частини другої статті 61 СКУ заробітна плата, пенсія, стипендія, не внесені до сімейного бюджету, є особистою власністю дружини, чоловіка;

д) особистою власністю дружини або чоловіка є речі, придбані на заробітну плату, пенсію, стипендію, які не були внесені до сімейного бюджету, за винятком речей, призначених для спільного користування і переданих у спільне користування.

Кодекс про шлюб та сім'ю 1969 р. не містив норми, яка визначала би, кому належать плоди, доходи від особистого майна дружини та чоловіка. Тому при потребі використовувалося відповідне положення Цивільного кодексу. Стаття 58 СКУ відтворює загальноцивілістичне правило, за яким плоди, доходи від речі належать тому, кому належить річ. Оскільки доходами є також дивіденди, які одержує той з подружжя, кому належать акції, то й вони мають вважатися його особистою власністю. Легальний (законний) статус плодів та доходів може бути змінений за домовленістю між дружиною та чоловіком, зокрема у шлюбному договорі.

У сім'ї, де часто під одним дахом зібране не лише спільне майно, а й те, що належить особисто дружині, чоловікові, іншим членам сім'ї, персональне користування цим майном тільки власником може здійснюватись здебільшого лише щодо речей індивідуального вжитку. Все інше майно, як правило, доступне для користування іншим членам сім'ї. Норма ч.1 ст. 59 СКУ з-поміж усіх членів сім'ї як фактичних користувачів речі все ж виділяє її власника. Підкреслюючи право власника визначати режим володіння та користування своїм майном, закон зобов'язує його враховувати при цьому інтереси сім'ї і особливо дітей.

Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України є два види спільної власності: спільна часткова і спільна сумісна [81]. При спільній частковій власності кожен співвласник із самого початку має чітко визначену частку у праві власності -- так звану ідеальну частку, а тому має право на володіння, користування та розпорядження тим, що реально відповідає цій частці.

Дружина та чоловік можуть бути суб'єктами і права спільної часткової, і права спільної сумісної власності одночасно.

Право спільної сумісної власності як загальноцивілістична категорія істотно відрізняється від права спільної часткової власності. Право спільної сумісної власності не поділене на частки, тому усі співвласники мають однакове, рівне право володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном.

Така частка може бути виділена за домовленістю між співвласниками або у разі спору -- судом.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Відповідно до статті 60 СКУ воно вважається таким, що належить подружжю.

Закріплення у частині другій статті 60 СКУ презумпції права спільної сумісної власності подружжя є серйозним правовим застереженням для відповідних службових осіб, які іноді накладають арешт у зв'язку з порушенням кримінальної справи щодо дружини чи чоловіка на все майно подружжя.

Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Ч.1 ст. 61 СКУ не містить переліку речей, які можуть бути об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Можна було б, звичайно, такий перелік дати. Однак він не був би вичерпним не лише на момент прийняття Сімейного кодексу, а й на майбутнє, бо перечислити усі види майна неможливо, оскільки з часом неодмінно з'явиться якийсь новий, на сьогодні ще не існуючий об'єкт. Тому встановлення у статті 61 СКУ загального правила про те, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту, є найбільш прийнятним.

Стаття 62 СКУ передбачає перетворення за певних умов правового режиму майна, яке належало одному з подружжя, із об'єкта права особистої власності у об'єкт права спільної сумісної власності. Підставою для цього є спільні грошові і (або) трудові затрати дружини та чоловіка або затрати другого з подружжя.