Участь захисника у судовому процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ

Реферат

на тему «Участь захисника у суді першої інстанції»

Підготувала:

студентка групи ПСС-51

Гончаренко Дар'я

Ірпінь 2012

Зміст

Вступ

1. Захисник у кримінальному процесі

2. Участь захисника в попередньому розгляді кримінальної справи суддею

3. Захист підсудного під час судового слідства

4. Захисна промова по закінченню судового слідства

Висновок

Література

Вступ

В даний час перед суспільством поставлена задача державотворення. Поряд з найважливішим його принципом - верховенством закону - не менш необхідним принципом є юридична захищеність особистості. Причому варто сказати, що акцент повинен бути зроблений не тільки і не стільки на проголошенні прав того чи іншого учасника кримінального процесу, але і, головним чином, на забезпеченні реальної правової захищеності особистості.

Відповідно до Конституції України «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Розділ 2 Конституції містить статті, що відображають права, свободи й обов'язки людини і громадянина.

Поняття прав людини відображає той факт, що за кожною особистістю визначається комплекс природних, невіддільних прав і воль, що обумовлюються самим фактом існування людини і повинні розглядатися як гарантія її гідності. захисник судовий промова слідство

Самовизначення народу, що є передумовою його волі, самого по собі недостатньо для того, щоб права і свободи людини стали реальністю. Найважливішою підставою можливості їх реалізації є формування громадянського суспільства і побудова правової держави, що забезпечує використання прав і свобод людини у встановлених законом, досить гнучких рамках, що обумовлені як природою самого права, так і суспільними відносинами.

Права і свободи людини, на які держава не може зазіхати, забезпечують кожній особистості можливість бути самостійним суб'єктом громадського життя. Держава не тільки не повинна втручатися у використання людиною цих прав і свобод, але і зобов'язана забезпечити їхню реалізацію і захист. Більш того, Конституція визнає право кожного захищати свої права і свободи, права і свободи інших людей від посягань, у т.ч. від посягань представників влади і посадових осіб.

Кожний має право на правову допомогу і є вільним у виборі захисника, Для забезпечення права на захист при вирішенні справ у судах і інших державних органах на Україні діє адвокатура (ст. 59 Конституції України). Це право гарантується державою, що направляє на його реалізацію правоохоронну систему України, діючи цим самим відповідно до міжнародно-правових вимог, наприклад, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Ніхто не має права чинити який-небудь тиск на особу у відношенні вибору нею захисника, форм і методів здійснення захисту своїх прав.

Конституцією передбачене право на захист і окремих категорій осіб. Так у ч. 2 ст. 63 передбачене право на захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Детальніше їхнє право на захист регламентується діючим кримінально-процесуальним законодавством (ст. 21 КПК).

Право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного на захист включає як право захищатися від підозр та обвинувачення у вчиненні злочину, так і право захищати свої особисті і майнові інтереси. Одним з гарантів права захисту виступає право цих осіб скористатися допомогою захисника, а в окремих випадках визнає участь захисника в справі обов'язковою.

Слід зазначити, що в регламентації правової захищеності останнім часом зроблено чимало. Був прийнято ряд законів, що удосконалили правовий статус суддів, посилені гарантії їхньої правової захищеності і недоторканності. Більш детально урегульований правовий статус підозрюваного й обвинуваченого, прийнятий ряд інших законів, що зміцнили правову захищеність особистості в кримінальному судочинстві, розширений зміст права обвинуваченого на захист.

Однак, незважаючи на ці заходи, проблему правової захищеності особистості в кримінальному судочинстві не можна вважати вичерпаною. Усе ще застосовуються методи, здавалося б, уже назавжди засуджені в усьому світі: порушення норм попереднього слідства, затягування термінів утримування обвинувачених під вартою, "спрощення судочинства", перешкоджання обвинуваченому здійснити право на захист шляхом обрання захисника. Тим часом давно відомо: не можна захистити справедливу справу незаконними засобами.

1. Захисник у кримінальному процесі

Відповідно до статті 44 КПК України захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі.

Як захисники у кримінальному процесі допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У випадках і в порядку, передбачених КПК України, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.

Повноваження захисника на участь у справі стверджується:

1) адвоката - ордером відповідного адвокатського об'єднання;

2) адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання - угодою, інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи або дорученням юридичної особи - угодою або дорученням юридичної особи;

3) близьких родичів, опікунів або піклувальників - заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх допуск до участі в справі як захисників.

Захисник допускається до участі в справі в будь-якій стадії процесу. Близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захисників допускаються до участі в справі з моменту пред'явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства. У випадках, коли відповідно до вимог статті 45 КПК України участь захисника є обов'язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захисників можуть брати участь у справі лише одночасно з захисником - адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Про допуск захисника до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.

Як захисники свідка, запрошені ним для надання правової допомоги під час допиту чи проведення інших слідчих дій за участю свідка, допускаються особи, які відповідають вимогам частин другої і третьої ст. 44КПК України. Допуск захисника свідка до участі у справі здійснюється у порядку, передбаченому частиною п'ятою ст.44 КПК України.

2. Участь захисника в попередньому розгляді кримінальної справи суддею

Відповідно до ст. 240 КПК України захисник повідомляється про попередній розгляд справи, але явка його необов'язкова. Однак адвокат повинен мати за правило обов'язкову участь у попередньому розгляді справи. Адже на цій стадії розв'язується низка кардинальных питань, пов'язаних із подальшою перспективою справи. Участь на цій стадії дає захисникові змогу оцінити рівень підготовки судді, окремі обставини та деталі, що дають підставу зробити висновки щодо позиції обвинувачення.

Крім того, якщо підзахисний перебуває під вартою, у захисника є можливість подати додаткові аргументи та пояснення щодо можливості зміни, скасування або обрання іншого запобіжного заходу.

Під час попереднього розгляду справи можуть бути вирішені і скарги на дії особи, яка проводила дізнання, а також на дії слідчого і прокурора (статті 110, 234, 236 КПК).

До участі у попередньому слуханні справи захисник повинен ретельно підготуватись, подати відповідні скарги та клопотання та підтримати їх своїми поясненнями у судовому засіданні.

Призначивши справу до розгляду, суддя вирішує питання, зазначені у ст.253 КПК України.

Захисник повинен пам'ятати, що статтею 299 КПК передбачено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники процесу, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.

Вирішуючи питання про обсяг доказів, суд може допитати підсудного. Отже, захисник повинен узгодити з ним свою позицію щодо дослідження того чи іншого доказу. Одним з головних тут є питання, чи визнає себе підзахисний винуватим у інкримінованому йому злочині.

Якщо захисник наполягає на дослідженні певних доказів, суд не вправі відмовити у дослідженні, якщо ці докази є належними і допустимими (ст.253 КПК України).

На стадії попереднього слухання справи за наявності підстав вважати, що в стадії судового розгляду досліджуватимуться лише деякі докази або вони не будуть досліджуватись взагалі, суддя має право викликати в суд лише тих осіб або витребувати лише ті докази, про допит чи дослідження яких надійшли клопотання від учасників судового розгляду.

Тут чимало залежить від захисника. Адже відсутність захисника в ситуації, коли потрібно чітко бачити правову перспективу справи, визначитися, які докази варто досліджувати, а які ні, може мати для підсудного тяжкі наслідки. Тому бажано, щоб у кожній кримінальній справі в попередньому розгляді суддею брав участь захисник.

Однак, за будь-якої умови потрібне найсерйозніше ставлення захисника до вивчення матеріалів справи з тим, щоб він був готовий до визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню (ст. 299 КПК) і міг аргументовано висловити свою думку з цього приводу.

3. Захист підсудного під час судового слідства

У судовому засіданні захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті його законних інтересів, має право на побачення з підсудним, бере участь у дослідженні доказів. У разі необхідності побачення з підзахисним наодинці захисник може заявити клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні.

Позиція підзахисного, який визнає свою вину, не виключає для захисника права доводити невинуватість підсудного, якщо наявні у справі докази, суперечливість останніх і наявність сумнівів щодо їх достовірності дають для цього підстави. За наявності колізій між позицією захисника і підсудного останній в будь-який момент може відмовитись від захисника.

На початковій стадії слухання справи принциповим моментом є вирішення питання про обсяг доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження. Якщо для цього потрібен допит підсудного, то воно вирішується після його допиту. Особливу увагу цьому питанню приділяє й захисник. Бажано, щоб у нього було заздалегідь підготовлено письмове клопотання про те, які саме докази і в якому обсязі потрібно досліджувати.

Нове процесуальне законодавство внесло істотні зміни в порядок дослідження обставин справи. Суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. Це важливе положення, що забезпечує процесуальну економію, має значні «підводні рифи», адже, погоджуючись на це, підсудний втрачає можливість оспорювати ці фактичні обставини та розмір цивільного позову в апеляційному порядку. Відповідно до ст. 301 КПК України, якщо суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом підсудного, то після допиту суд виконує вимоги щодо питань завершення судового слідства і переходить до судових дебатів.

Отже, захисник повинен попередньо узгодити всі питання, що стосуються судового слідства, з підсудним, бо неточність або необачність на цьому етапі може призвести до небажаних наслідків для його клієнта.

Сумлінна робота захисника може й не дати тих плодів, на які він і його клієнт розраховують. Та й сама по собі «добротна» робота адвоката у справі - це теж вагомий результат: для справи, долі підзахисного, законності, суспільства. Буває й так, що через брак досвіду, сторонні впливи, політичні міркування суд виявиться не на висоті. Тому адвокат, здійснюючи юридичний захист, зобов'язаний забезпечити підґрунтя для подальшого можливого оскарження справи, якщо вважатиме вирок незаконним і несправедливим.

У книзі авторитетного російського адвоката дореволюційних часів П. Сергенча «Искусство речи на суде», що й до сьогодні не втратила своєї актуальності, зауважується, що «судова промова є додатком до судового слідства, а не навпаки». Тому все, що можливо зробити у процесі, має бути зроблено до судових дебатів. Отже, іще П. Сергенч нагадував, що успіх оратора у судовому процесі залежить не стільки від його промови, скільки від уміння «вести» судове слідство, тобто з'ясовувати перед судом обставини справи, що підтверджують і доводять справедливість того чи іншого рішення.

До початку судового слідства кожний свідок є фігурою сумнівною. Він може підтвердити те, що сказав слідчому, посилити свої показання або відмовитись від них, може бути впійманий на брехні або змушений підтвердити факти, які намагався приховати. Захисник повинен уміти скористатися ситуацією, яку може йому надати свідок обвинувачення.

І обвинувачення, і захист повинні володіти як мистецтвом красномовства, так і вмінням вести судове слідство. І треба пам'ятати, що друге важливіше за перше. Захисник вивчає докази, але перевірити їх достовірність може тільки шляхом зіставлення з іншими. Водночас він групує докази, відзначаючи слабкість одних, переконливість інших, сумнівність третіх, поділяє їх на обвинувальні та виправдувальні, одержані законно і неправомірним шляхом, безспірні і неочевидні і т. ін.

Слід приділяти належну увагу методиці допиту. Хоча в законі не значиться вказівок відносно постановки і формулювання запитань підсудному, потерпілому і свідкам експерту, однак практика виробила ряд обов'язкових правил в цій частині.

Перш за все при постановці запитань необхідно проявити максимум стриманості і коректності, бути стриманим і тактичним відносно тієї особи якій задаються запитання, не залежно від того, які відповіді дають на запитання. Недопустимо проявляти не задоволення, одержаними відповідями, які б вони не були, або проявляти нервозність. Не слід дорікати відповідаючому або погрожувати відповідальністю.

Недопустимо проявляти образливі випади відносно відповідаючої особи. Максимум коректності слід проявляти при допиті потерпілого, а ще більше при допиті неповнолітнього. Разом з тим, вимоги проявляти максимум коректності при допиті, не виключають необхідності вести допити настирливо, свідомо добивати певних відомостей, які захисник вважає важливими по даній справі.

Запитання слід задавати в такій формі, щоб суть їх була явною для тієї особи, кому треба давати відповідь. Недопустимо їде до постановления запитання самому висловлювати свої міркування. Слід запитання формулювати так, щоб у відповідаючого не появлялось думки, що необхідно відповідати так або інакше, як зроблено натяк в запитанні. Запитання повинно бути сформульовано так, щоб відповідаючий дав відповідь на них тільки на підставі відомих йому фактів і висловивши суто свої міркування, осмисливши сам все, що йому стало відомим.

Не слід, скажемо, формулювати запитання так: "От, свідок, вам мабуть повинно бути зрозумілим значення тієї фрази, яку ви, нібито чули із уст підсудного. Так? - Він в дійсності говорив, що К. дав йому 100 грн. чи ви зробити такий висновок із інших слів підсудного. Така постановка запитання не сприятиме об'єктивності, вона може збити свідка з вірного шляху. Тому необхідно сформулювати запитання чітко і ясно: "Уточніть, будь ласка, що саме сказав при вас (або вам) підсудний тоді то".

Тому ясність і чіткість постановки запитань повинно бути обов'язковим правилом при допиті. На ясне і чітке запитання, як правило, слідує ясна відповідь.

При допиті слід враховувати індивідуальність, особливості тієї особи, що буде давати відповіді - її освіту, загальний розвиток і в зв'язку з цим формулювати запитання так, щоб вони були зрозумілими тому, хто відповідатиме.

Обов'язково дотримуватись послідовності в постановці запитань, логічності і взаємозв'язаності. Недопустимо переходити від однієї теми до другої, не вияснивши все повністю по першій. Переходити до другої теми запитань (більш конкретно до запитань по обставинах іншого епізоду) можливо після того, коли будуть вичерпані всі запитання по першій темі, причому запитання повинні бути взаємозв'язані і послідовні. Слід дотримуватись такого порядку, щоб в першу чешу були поставлені загальні запитання а потім конкретні і так переходити до з'ясування деталей і подробиць, а не навпаки. Виясняти обставини в їх хронологічній послідовності, зразу відносно однієї особи, однієї події чи певного епізоду а пізніше відносно інших.

Правда, слід мати на увазі, що ці рекомендації не категоричні для всіх справ і випадків. Можливі такі ситуації, і це в практиці буває, що доцільно впершу чергу вияснити окремі, інколи, навіть незначні деталі, а потім переходити до дослідовного вияснення обставин в логічній і хронологічній послідовності. Практичний досвід і уважне вивчення матеріалів справи допоможуть захиснику виробити лінію постановки запитань.

До числа обов'язкових правил належать і вироблені практикою заборони певних прийомів.

Так, запитання не повинно формулюватись так, щоб в ньому був натяк на бажану відповідь. Це так звані навідні запитання. Правда, слід (розмежовувати) відрізняти навідні запитання від запитань, нагадуючих, які учасник процесу вправі поставити, підсудньому, свідкові, потерпілому, щоб допомогти цій особі добросовісно відновити картину події, всі обставини справи, згадати окремі деталі які забуто або признано незначними відповідаючим.

Наприклад, свідок пам'ятає, що обставини, про яких ведеться розмова, були восени, але не пам'ятає коли саме. Закономірним буде запитати його, чи не пам'ятає він коли саме було це чи після якихось свят, за скільки днів до або через скільки після. Можливо, що в цей період у свідка була якась значна подія, то запитання й відносно цих подій теж зможуть конкретизувати дані ним покази.

Такі запитання допустимі і при допитах свідків, потерпілих, підсудних, коли вони добросовісно випустили з уваги окремі деталі.

Доцільно використовувати спосіб постановки так званих конкретних запитань.

Наприклад, свідок надто точно відтворює зміст давно підписаного ним документу, називає ряд цифр, які значаться в цьому документі. Своїми показами дивує здібність запам'ятовування до деталей, не дивлячись що пройшов значний час. Однак шляхом постановки запитання відносно інших документів, підписаних ним в цей же період часу, виясняється, що свідок не пам'ятає нічого про них. Цим же самим категорично суд переконується, що покази названого свідка не є добросовісними, що вони дані під певним впливом з наміром полегшити обстановку для кого-небудь.

Слід звернути увагу і на поведінку учасників процес. Інколи спостерігається, коли той чи інший учасник процесу поставив запитання, і не діждавшись відповіді, задає нове запитання, а то переходить до іншого епізоду, чи іншої теми. Така методика свідчить про те, що запитання постановлено не для вияснення суті, а просто для форми, що б показати себе перед публікою.

Захисник, задавши запитання повинен уважно вислухати відповідь, дати можливість, щоб питання і відповіді були зазначені в протоколі судового засідання і своїм тактом (відношенням до постановлених запитань і відповідей на них) доказати значимість і важливість запитання. Не слід виявити своїх почуттів у той чи інший бік. Ні мімікою, ні жестом, ні реплікою не повинно бути показано задоволення, не задоволення або здивування від одержаної на запитання відповіді. Бувають випадки, що під час постановки запитання або при відповіді на запитання увага інших учасників процесу або суддів відвернута іншою обставиною. Замітивши це захисник має зупинитись, почекати до того часу, коли увага всіх буде привернута на допит і тільки тоді, не висловлюючи незадоволення цим, продовжувати допит.

Недопустимо захисникові проявляти різкого або прискіпливого відношен-ня до підзахисного під час допиту.

Захисник не може добиватись від підзахисного якихнебудь відповідей, які підкріплюють заздалегідь вироблену лінію захисту. Із розмови, яку захисник мав з підзахисним в процесі підготовки до справи, він в основному знає, які відповіді може дати підзахисній на те чи інше запитання. Однак, коли відповідь для захисника не сподівана і впливає на його позицію, то захисник невправі в судовому засіданні настоювати на інші відповіді, висловлювати здивованість з цього приводу, міняти інтонацію, виражати гнів, нагадувати підзахисному розмову в слідуючому ізоляторі, дорікати йому і т.п. Стриманість і коректність повинна проявлятись захисником і в таких ситуації.

Виняткову тактовність і стриманість захисник зобов'язаний проявляти, допитуючи інших підсудних в груповому процесі. Якщо між, підсудними ворожнеча, на захисника - це не повинно впливатиі, він не повинен показувати зі своєї сторони недоброго відношення до інших підсудних.

Послідовно і впевнено, виключно по діловому захисник повинен виясняти обставини, які оправдують його підзахисного або пом'якшують його вину, ні в якому разі робити з себе обвинувача для інших підсудних, навіть і в тих випадках, якщо хто-небудь із них, як вважає захисник навмисно обновляє його підзахисного або намагається штучно перекласти на нього частку своєї вини.

Спеціальної уваги заслуговують запитання при допиті експертів в судовому засіданні. Як правило в судовому засіданні приймає участь той експерт який давав висновок на попередньому слідстві. Тому сторона обвинувачення часто обмежується запитанням : «Чи підтверджує експерт свій висновок, зроблений на попередньому слідстві». Як правило на таке запитання дають позитивну відповідь, тобто, що підтверджує.

Якщо така відповідь суперечить міркуванням захисник, виходячи із фактичних обставин справи при ретельній їх оцінці, а разом з тим суперечить позиції занятій захисником, то останній повинен постановкою запитань експертові добитись зміни висновку його, або добитись хоча б інших відповідей, сприятливих підзахисному і відповідаючих об'єктивній дійсності.

Для того, щоб уважно вияснити обставини які характеризуються висновком експертів, захисник повинен глибоко вникнути в суть висновку, формулировку запитань слідчим.

Доцільно задати запитання експертові на підставі яких даних він дійшов такого висновку. Якщо захист має докази, що протирічать цим даним (наприклад застаріла інструкція і т.п.), то відповіді на його запитання зможуть спростувати невірний висновок експерта.

Експертам слід задавати запитання для з'ясування тих обставин, які виправдовують підзахисного, звільняють його від відповідальності або пом'якшують її. Запитання експертам слід всесторонньо обдмувати в спокійній, діловій обстановці, вони повинні бути чітко і грамотно сформульовані і бути послідовними.

Суд зобов'язаний безпосередньо дослідити докази у справі, зокрема й висновок експерта. Проте виклик експерта в суд не є обов'язковим. Це питання вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи. Навіть якщо експертиза проводилася на стадії досудового слідства, суд забезпечує участь експерта тільки в необхідних випадках. Якщо ж він визнає можливим розглянути справу за відсутності експерта, то його висновок оголошується у суді й досліджується у судовому засіданні.

Очевидно, що потреби у виклику експерта в суд може й не бути, якщо висновок на стадії досудового слідства не викликає сумніву у захисту і не оспорюється підсудним.

Проте якщо експерт не вирішив усіх поставлених перед ним питань або ухилився від одержання пояснень підсудного (такі випадки бувають), або його висновок недостатньо прозорий і зрозумілий та викликає сумніви, захист повинен порушувати питання про виклик експерта до суду.

Звичайно, суд може викликати експерта «про всяк випадок». Захисник же такого дозволити собі не може. Адже, якщо експерт підтвердить свій висновок, який вказує на вину підсудного, та ще й доповнить його, то це тільки підсилить позицію обвинувачення. У вироку це звучатиме приблизно так: «Вина підсудного підтверджується також висновком експерта, даним на слідстві і в суді».

Непросто в суді зробити і те, що дуже рідко вдається взагалі; змусити експерта визнати допущену ним помилку.

При викликові в суд експерта захисник повинен використати всі свої права, які надає йому КПК. Зокрема, перевірити компетентність експерта, його практичний досвід, стаж експертної роботи. Необхідно підготувати запитання, які подаватимуться суду для включення їх в ухвалу. Суд розглядає поставлені сторонами запитання, усуває ті з них, які не стосуються справи або компетенції експерта, а також формулює нові, після чого експерт розпочинає складати висновок.

На практиці ж суди нерідко відступають від цих вимог не виносять ухвал, не оголошують і не обговорюють поставлених учасниками запитань. Буває й так, що суди дозволяють прокурору самому передавати експертові перелік необхідних запитань.

У своїй ухвалі суд повинен вказати також те, з яких підстав відхилені ті чи ті запитання окремих учасників. Іноді виносяться питання без попереднього їх одержання від захисник і підсудних, чим ущимляються права и інтереси останніх.

Звичайно, захисник ставить на розв'язання експертів тільки ті запитання, які можуть мати певне захисне значення. Щоб розібратись у висновку експерта, зрозуміти хід проведення досліджень, значну роботу має провести й сам захисник. Адже некритичне сприйняття роботи експерта несе серйозну небезпеку для підзахисного.

Експерт повинен дати висновок, а не «відповіді на запитання». Серйозним порушенням процесуального закону є випадки, коли експерт взагалі не складає жодного документу, а тільки дає усні відповіді на запитання.

Якщо захисник не згоден з висновками експерта і якщо для цього є достатні підстави, він подає відповідне мотивоване клопотання, в якому вказує на помилковість, необґрунтованість або неправильність і неповноту експертного дослідження.

Експертиза в суді- це не продовження роботи, проведеної під час досудового слідства, а самостійна процесуальна діяльність. Допит експерта у суді один із способів перевірки й оцінки якості експертного висновку. Такий допит проводять у випадках, коли висновки експерта потребують доповнення або роз'яснення, викликають обґрунтовані сумніви. Ґрунтовна робота з висновком експерта дає можливість для відповідної оцінки та аналізу цього доказу в захисній промові.

4. Захисна промова по закінченню судового слідства

Захисна промова в судовому розгляді кримінальної справи є одним з важливих засобів здійснення захисником своїх функцій. В ній захисник підводить підсумок судовому слідству, викладає висновки, до яких він прийшов в процесі дослідження доказів.

Захисна промова, її підготовка і зміст визначаються обставинами справи і залежать від них. Вона повинна бути правдивою, глибоко продуманою, грунтуватися на правильній оцінці встановлених в суді фактів і обставин, логічною і послідовною, виховувати у слухачів повагу до законів.

Вислухавши захисну промову, судді отримують можливість всебічно дослідити справу, знайти істину і прийняти правильне рішення.

Важливе значення має підготовка судової промови. В даному випадку необхідне засвоєння захисником матеріалів попереднього слідства, глибоке знання законодавства і судової практики. Але це лише попередній етап підготовки. Тому необхідно критично і творчо їх усвідомлювати, перевірити відповідність зроблених висновків обставинам справи. Залежно від правильності чи неправильності цих висновків їх можна підтримувати або повністю чи частково заперечувати, вносити до них корективи. При підготовці захисної промови оратор повинен зайняти певну позицію щодо вивченого матеріалу. При цьому він повинен бути внутрішньо переконаний в її правильності, справедливості і логічності. Цей етап роботи є також лише підготовчим.

Справжня ж підготовка до промови починається лише тоді, коли слідство підходить до кінця, - необхідно, щоб матеріали і докази, що складатимуть основу промови, витримали перевірку. А до цього оратор лише накопичував матеріали, запам'ятовував чи записував окремі факти, які він вважав установленими, окремі думки, порівняння, образи, деякі вирази, цитати.

Найкраще підготуватися до промови дозволяють практика, досвід, загальноосвітній рівень юриста. Для початкуючих юристів підготовка до промови є обов'язковою. В таких випадках можна підготувати повний її текст або конспект, але так чи інакше, судовий оратор повинен знати, що він хоче сказати. Адвокат повинен пам'ятати, що ні він сам, ні хто інший не зможуть після того, як промова проголошена, виправити помилки, прогалини.

Слід також зазначити, що робота над справою повинна протікати не лише за столом і не лише в робочий час. Про справу потрібно думати багато і постійно. Тільки тоді з'являться необхідні думки, оратор побачить головне у справі. Адже ті промови, які здаються виголошеними легко, просто, без будь-яких труднощів, насправді являються результатом великої напруженої праці над справою. Тому при кожній нагоді необхідно подумки повертатися до справи, роздумувати над нею.

Проте в будь-якій судовій промові, належним чином і серйозно підготовленій, мають бути план, поступовий логічний розвиток думки, чіткі висновки. Але тільки досконале знання породжує виразність думки і точність висловлювання. Обов'язковою умовою виразності промови є правильна вимова слів. Адже публіка в залі судового засідання досить жваво реагує на будь-які неточності мови. Тому адвокату необхідно постійно працювати над собою в цьому напрямі.

Важливе значення має композиція судової промови, яка являє собою логіку розвитку позиції судового оратора з урахуванням особливостей аудиторії і обстановки, а також мети переконати суддів у правильності своїх висновків. При цьому ораторське мистецтво як раз і проявляється в умінні композиційно правильно побудувати промову відповідно до її мети. Адже композиція дозволяє викласти матеріал промови логічно, струнко, послідовно, зрозуміло, переконливо, доступно, виразно. Образ захисної промови визначається загальною композиційною системою, її побудовою.

Побудова промови і її оформлення в першу чергу залежать від змісту виступу.

Так, загальновизнаним є поділ судової промови на частини. Тому обдумувати їх розміри і пропорційність слід, керуючись одним - промова має бути переконливою. Всі її частини повинні бути взаємопов'язані, і кожна має починатись лише тоді, коли попередня частина або теми вичерпані.

Головну частину промови займає аналіз доказів. Тому захиснику необхідно ретельно продумати всі аргументи, в тому числі і з протилежного боку.

Важливе значення для захисту має також репліка адвоката. Тому репліку не слід зводити до обговорення другорядних, дрібних і приватних запитань. У ній повинні бути чітко виділені і сформульовані суть розходжень, суперечностей між учасниками судових дебатів; висновки, які спростовують заперечення суперника, і факти, які підтверджують ці висновки; кінцеві висновки, які випливають із усієї системи аргументації захисника. Необхідно також пам'ятати, що у репліці захисник не повинен торкатися інших питань, не порушених у репліці прокурора; захисник може зупинитися не на всіх пунктах заперечень державного обвинувача, а лише на основних найважливіших моментах; в окремих випадках, коли репліка прокурора дає привід для додаткової аргументації, це повинно бути зроблено коротко, щоб репліка не перетворилася у другу захисну промову.

Щодо альтернативи у захисній промові, то вона є неприпустимою.

Отже, переконливість судової промови визначається правильністю позиції, вмінням оперувати фактами, здібністю знайти психологічний контакт із залом, схвильованістю оратора, яка завжди відчувається присутніми.

Після проголошення вироку захисник, так як і підсудний мають право ознайомитись з протоколом судового засідання та подати на нього зауваження чи доповнення, якщо у них такі будуть.

Висновок

Діяльність захисника в кримінальному процесі, розширення його прав і підвищення вимогливості до виконання покладених на нього обов'язків в усіх обставинах і стадіях кримінальної справи сприяє підвищенню якості слідства, судового розгляду, зміцненню законності.

Захисник - це особа, яка уповноважена у передбаченому законом порядку здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених і виправданих і надавати їм необхідну юридичну допомогу.

Участь захисника в кримінальному процесі дозволяє цим особам реалізовувати своє право на захист.

Діяльність захисника по захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного являє собою складну систему взаємозалежних елементів, кожний з яких у свою чергу являє собою структуру, що складається з окремих груп правових норм, регулюючих діяльність захисника в різних стадіях кримінальної справи.

Захист прав підозрюваного, обвинуваченого і підсудного здійснюється всіма не забороненими законом засобами, виходячи з процесуальних можливостей захисника, що випливають з його правового становища у кримінальному процесі. Зокрема, кримінально-процесуальний кодекс передбачає право підзахисного на конфіденційне побачення з захисником до першого допиту, чітко регламентує підстави визнання особи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного.

Кримінально-процесуальним правом встановлено певні гарантії прав зазначених осіб, тобто це - засоби, що забезпечують правильне здійснення по кожній справі завдань правосуддя, які за своєю метою і сутністю є демократичними.

Презумпція невинуватості забезпечує права осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності і об'єктивне розслідування обставин справи.

Захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого і підсудного відповідає як інтересам особистості, так і інтересам суспільства в цілому. Тільки за умови гарантованості цих прав і законних інтересів можливе виконання задач кримінального судочинства.

Найважливішу роль у захисті прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного відіграє захисник. Одним з найбільш діючих засобів, який дозволяє захиснику здійснювати захист прав своїх підзахисних, зокрема, на стадії досудового слідства, є його клопотання. З їх допомогою захисник доводить до відома слідчого, прокурора свою думку про доведеність обвинувачення, обґрунтованість кваліфікації, доцільність прийняття конкретних процесуальних рішень, сприяє збору, перевірці й оцінці доказів. Клопотання захисника - це письмове чи усне його звернення до осіб, уповноважених здійснювати кримінально-процесуальну діяльність з доказування й прийняття рішень у справі про здійснення цими особами дій.

В результаті заявления захисником клопотань можна попередити випадки необгрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, неправильного застосування кримінального закону, виправити недоліки досудового слідства чи ліквідувати допущені в процесі його виконання або провадження порушення кримінально-процесуального законодавства.

Отже, можна сказати, що найбільш ефективним забезпеченням підозрюваному чи обвинуваченому права на захист на досудовому слідстві є участь захисника, оскільки через юридичну необізнаність, а також психологічний стан пригніченості, викликаний фактом затримання та пред'явлення обвинувачення, він неспроможний сам повністю реалізувати свої процесуальні права, особливо тоді, коли перебуває під вартою, тобто в ізоляції.

Надання юридичної допомоги, психологічної підтримки, в умовах спілкування на засадах довірительності, саме такі положення визначають цінність і важливість ролі захисника на досудовому слідстві.

У стадії судового розгляду кримінальної справи, де найбільш повно, порівняно з іншими стадіями, реалізуються всі демократичні принципи кримінального судочинства в умовах гласності, усності, безпосередності дослідження доказів роль захисника в сприянні підсудному здійснення його прав на захист законних інтересів є надзвичайно важливою

Захисник допускається до участі в справі на будь-якій стадії процесу. Така норма більш ефективно забезпечує захист прав підозрюваного, обвинуваченого та підсудного.

З моменту допуску до захисту захисник має цілий ряд переконливих прав, які дають йому можливість здійснювати обов'язки з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Виходячи зі змісту ст. 48 КПК, процесуальне становище захисника є таким : захисник у кримінальному процесі - це своєрідний представник свого підзахисного який діє поряд з ним, представляє його права і законні інтереси, виконує з цією метою передбачену законом функцію захисту. Водночас захисник незалежний від свого підзахисного у визначенні засобів, методики і тактики захисту.

Резюмуючи викладене, можна сказати, що значення і престиж захисту в кримінальному процесі перебувають у прямій залежності від ставлення до фундаментальних принципів демократії і законності.

У будь-якому правовому суспільстві захиснику належить особлива роль. Він має діяти не тільки в інтересах підзахисного, а й у інтересах права в цілому.

Література

1. Конституція України.

2. Кримінально процесуальний кодекс України.

3. Закон України «Про адвокатуру».

4. П. Сергенча «Искусство речи на суде».

5. Я. С. Киселев «Речевая культура судебніх прений».

6. Михеєнко М. М. Кримінальний процес України.

7. А. Д. Бойков «Пути повышения эффективности деятельности защитника»

Размещено на Allbest.ru