Відповідальність та санкції в сімейному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відповідальність та санкції в сімейному праві

Вступ

Позбавлення батьківських прав є крайнім засобом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належне виховання своїх дітей. Такий засіб може застосовуватись тільки за рішенням суду. Закон встановлює ряд підстав, з яких батьки можуть бути позбавлені батьківських прав.

З позбавленням батьківських прав, в принципі, припиняються сімейні правовідносини між батьками і дитиною. Особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надається сім'ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Позбавлення батьківських прав як наслідок винної поведінки батьків не може означати їх повного звільнення від батьківських обов'язків по утриманню дітей.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Аліменти на дітей стягуються на користь другого з батьків (опікуна, піклувальника, особи, в сім'ї якої проживає дитина), а також організації, де дитина перебуває на вихованні.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Позбавлення батьківських прав як санкція в сімейному праві».

У даній курсовій роботі висвітлюються основні підстави та наслідки позбавлення батьківських прав, а також порядок поновлення в батьківських правах. В роботі у стислій та доступній для сприймання формі розкрито зміст основних правових норм: санкції та відповідальності в сімейному праві, показано їх роль у регулюванні позбавлення батьківських прав в Україні.

Об'єкт дослідження - сімейне право України.

Предмет дослідження - позбавлення батьківських прав як санкція в сімейному праві.

Мета дослідження - дослідити загальні положення про позбавлення батьківських прав як санкції в сімейному праві.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути поняття санкції в сімейному праві;

2) охарактеризувати відповідальність в сімейному праві;

3) проаналізувати підстави позбавлення батьківських прав;

4) розглянути правові наслідки позбавлення батьківських прав.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, синтез, узагальнення, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Список використаних джерел включає 22 найменування. Робота викладена на 31 сторінці друкованого тексту.

1. Поняття санкції в сімейному праві

1.1 Поняття санкції

Для досягнення цілей правового регулювання норма права повинна виразити сам зміст правила поведінки, визначити умови, за яких зміст правової норми повинен здійснюватися, установити негативні наслідки порушення правової норми.

Структура правової норми - ідеальна логічна конструкція, яка виражає взаємозв'язок її складових елементів. Особливості, зміст і призначення більшої частини правових норм тісно пов'язані з їх структурою. Будь-яка така норма встановлює для учасників суспільних відносин взаємні права й обов'язки; передбачає фактичні обставини, за яких ці права й обов'язки вступають у дію; попереджає про наслідки порушення тієї чи іншої норми. Цьому змісту норми права відповідає притаманна тільки їй структура - внутрішня будова, що характеризується єдністю і взаємозв'язком трьох її складових елементів - гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза вказує на конкретні життєві обставини (умови), при наявності або відсутності яких і реалізується норма. Гіпотеза - передумова практичного функціонування сімейного права, його втілення в життя у формі правовідносин. У ній указуються юридичні факти, наявність яких служить основою виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Диспозиція містить саме правило поведінки, відповідно до якого повинні діяти учасники правових відносин. Вона є головним елементом, серцевиною юридичної норми. Залежно від форми вираження диспозиції поділяються на ті, що уповноважують, зобов'язують і забороняють.

У разі порушення диспозиції правової норми вступає в дію передбачена даною нормою санкція [19, 58].

Санкція юридичної норми - це її третій, заключний елемент, у якому передбачені певні небажані наслідки матеріального, фізичного, психічного і т. п. характеру, які настають для особи, що порушила диспозицію цієї норми.

Санкція - частина правової норми, яка забезпечує здійcнення її диспозиції. У санкції виражається несхвальне ставлення суспільства, держави, особистості до порушників правової норми (охоронна санкція). У санкції може виражатися схвальне ставлення у вигляді заохочення - премії, підвищення в посаді до осіб, що виконують диспозицію (корисні варіанти поведінки) на рівні, що перевищує загальні вимоги (заохочувальна санкція).

1.2 Види санкцій

право батьківський сімейний позбавлення

Санкції юридичних норм розрізняються насамперед по галузевій приналежності (кримінально-правові, адміністративно-правові, дисциплінарні, цивільно-правові).

Залежно від ступеня визначеності санкції юридичних норм підрозділяються на абсолютно-визначені, відносно-визначені та альтернативні.

Абсолютно-визначена санкція - санкція, у якій точно зазначенні вид і міра юридичної відповідальності за порушення норми права. Санкції норм про майнову відповідальність у переважній більшості є абсолютно визначеними. Абсолютно визначеними можуть бути санкції інших норм, наприклад, адміністративний штраф у 20-кратному розмірі за безквитковий проїзд у тролейбусі.

Відносно-визначена санкція - санкція, у котрої межі юридичної відповідальності за порушення норми права зазначені і мінімальної до максимальної або лише до максимальної. Правозастосовним органам надається можливість вирішувати справу, зважаючи на конкретні обставини. Відносно-визначений характер має більшість санкцій кримінального права, які встановлюють нижчі та вищі межі покарання (наприклад, позбавлені волі від 1 до 5 років).

Альтернативна санкція - санкція, у якій названі або перелічені через з'єднально-роз'єднувальний сполучник «чи» («або») кілька видів юридичної відповідальності, із яких правозастосовник обирає лише один - найдоцільніший для випадку, що вирішується. Наприклад, пошкодження полезахисних та інших насаджень караються виправними роботами на строк до одного року або штрафом, або покладенням обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

За характером наслідків для правопорушника розрізняють санкції:

* штрафні (або каральні) - передбачають позбавлення волі, штраф, догану, стягнення матеріального збитку та ін. Основна задача каральних санкцій - загальна і приватна превенція (запобігання) правопорушення, виправлення і перевиховання правопорушників.

Штрафні санкції характерні для заборонних норм;

* відновлювальні (компенсаційні) - передбачають усунення завданої людині шкоди і відновлення її прав: відновлення на старому місці роботи незаконно звільненого; стягнення аліментів та ін. Їх основне завдання - відновлення порушеного права. Відновлювальні санкції характерні для дозвільних норм [19, 60].

За складом санкції можуть бути:

Проста санкція - санкція, що визначає одну міру державного стягнення до порушника правил, передбачених диспозицією.

Складна санкція - санкція, що визначає одночасно два (і більше) заходи державного стягнення з порушника правил, передбачених диспозицією.

2. Відповідальність та санкції в сімейному праві

2.1 Поняття і ознаки відповідальності в сімейному праві

Відповідальність - це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення.

В сімейному праві існує двохаспектне розуміння юридичної відповідальності:

- позитивний (проспективний, або заохочувальний) аспект - передбачає заохочення - за виконання корисних для суспільства та держави варіантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги (морально свідоме ставлення до виконання обов'язків);

- негативний (ретроспективний, або охоронний) аспект - передбачає покарання - за правопорушення (юридична характеристика наслідків невиконання обов'язків).

Ознаки юридичної відповідальності такі.

1. Спирається на державний примус у формі каральних і пра-вовідновлюючих (компенсаційних) способів.

Державний примус - це державно-владний вплив відповідних державних органів і службових осіб на поведінку людей. Кримінальне і адміністративне законодавства передбачають державний примус, який завжди реалізується через діяльність спеціальних державних органів, а цивільне законодавство - можливість добровільного виконання обов'язків (відшкодування заподіяної шкоди) [19, 123].

Юридичну відповідальність не можна зводити до державного примусу, як і державний примус - до юридичної відповідальності. Державний примус може здійснюватися у різні способи, не пов'язані з юридичною відповідальністю (наприклад, примусове лікування осіб, що вчинили небезпечні для суспільства дії в стані неосудності, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін.).

Разом з тим держава покликана вживати певних заходів примусу до суб'єктів (фізичних або юридичних осіб), які вчинили правопорушення. Ці примусові заходи мають правовий характер і є мірами легального державного примусу: вони здійснюються лише компетентними органами у визначених законом формах.

2. Виражається в обов'язку особи зазнавати певних втрат - позбавлення конкретних благ особистого (позбавлення волі, посади та ін), організаційного і майнового характеру (конфіскація майна, штраф) за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов'язком, що не існував до правопорушення.

3. Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу правопорушення. Ця вимога є обов'язковою при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності. Суб'єктом юридичної відповідальності може бути лише особа (фізична або юридична), винна в порушенні правових розпоряджень.

4. Здійснюється компетентним органом у суворій відповідності з законом, а саме - з санкціями норм права, якими встановлюються вид і міра втрат. Юридична відповідальність є реалізацією санкції правової норми в конкретному випадку стосовно конкретної особи.

5. Здійснюється в ході правозастосовної діяльності за дотримання певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом (цивільним процесуальним і кримінальної процесуальним законом про адміністративні правопорушення) [19, 124].

Порядок притягнення до юридичної відповідальності визначається нормами процесуального права: породжувані ними процесуальні правовідносини служать формою відносин юридичної відповідальності.

Соціальною сутністю юридичної відповідальності слугує здійснювана «руками держави» природна негативна реакція суспільства (принаймні тієї його частини, волю якої виражає держава) на порушення певних соціальних інтересів, на «пошкодження» певних соціальних чи особистих благ.

Інші види заходів державного примусу:

- попереджувальні, превентивні (наприклад, опис майна особи, яка визнана обвинуваченою у кримінальній справі; оголошення карантину в місцевості, де виникла або може спалахнути епідемія);

- правореалізаційні (наприклад, примусове, за судовим рішенням, стягнення з особи аліментів на утримання її дітей);

- припиняючі (наприклад, позбавлення батьківських прав);

- відновлювальні (ухвалення судового рішення про поновлення батьківських прав);

- компенсаційні зокрема, відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної правопорушенням) [19, 125].

2.2 Функції, види, підстави та стадії відповідальності в сімейному праві

Функції юридичної відповідальності:

1. Правоохоронна - захист правопорядку від можливих або вчинених (зокрема, триваючих) правопорушень. Вона поділяється на:

- правовідновлююча (компенсаційна) - спрямована на відновлення незаконно порушених прав, примусове виконання невиконаних обов'язків, властивих цивільній, насамперед, майновій, відповідальності (відновлення майнового права). Правовідновлюючі санкції мають абсолютно визначений характер: розмір заподіяної шкоди може бути точно встановлений незалежно від обставин правопорушення каральна (штрафна)

- каральна (штрафна) - спрямована на покарання державою правопорушника та запобігання новим правопорушенням; притаманна насамперед кримінальній та адміністративній відповідальності, а також цивільній (конфіскація, штраф, відмова в захисті суб'єктивного цивільного права). Каральні санкції мають відносно визначений характер, встановлюють вищу або нижчу межу покарання (стягнення): його призначення залежить від обставин правопорушення, ступеня вини, характеристики особи та інших обставин.

2. Виховна - спеціальна превенція (тобто виправлення правосвідомості правопорушника з тим, щоб він більше не чинив правопорушень). Ця функція поділяється на:

- загально превентивна - спрямована на виховання громадян у дусі поважання закону

- спеціально-превентивна - спрямована на виховання правопорушника

Відповідно до правовідновлюючої каральної (штрафної) функцій виділяють правовідновлюючу і каральну (штрафну) відповідальність.

1. Правовідновлююча (цивільно-правова і матеріальна) - примус, як правило, не виявляється; має місце добровільне виконання правопорушником відповідальності. Державний примус застосовується у разі виникнення конфлікту між учасниками правовідносин.

2. Штрафна (каральна) (кримінально-правова, адміністративно-правова) - примус проявляється: а) в обмеженні прав особи, яка притягається до відповідальності (позбавлення батьківських прав); б) у накладенні додаткових обов'язків обтяжуючого характеру (штраф, встановлення режиму індивідуального ліцензування тощо) [19, 128].

У праві соціально-демократичної орієнтації юридична відповідальність має наставати, згідно законодавства, тільки за:

- фізичне діяння (а не за думки, світогляд, соціальні особистісні властивості);

- юридично заборонене діяння;

- винне діяння (проте можливі окремі винятки);

- власні дії правопорушника.

Юридична відповідальність застосовується на засадах:

- законності (щодо її підстав, процедури і змісту);

- обґрунтованості (щодо висновків про факт та про суб'єкта правопорушення, а також про інші юридично значущі факти, пов'язані з цими обставинами);

- доцільності (щодо здійснення цілей юридичної відповідальності);

- невідворотності (жодне правопорушення не повинно залишатися без відповідного реагування компетентних органів);

- справедливості або індивідуалізації (щодо відповідності обраного в межах закону заходу відповідальності негативній соціальній характеристиці конкретного правопорушника).

Підстави юридичної відповідальності - це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою та повинною. Відсутність сукупності таких обставин виключає її.

Підставами настання юридичної відповідальності є такі обставини [19, 130]:

1) факт здійснення соціально небезпечної поведінки (правопорушення) - фактична підстава;

2) наявність норми права, яка забороняє таку поведінку і встановлює відповідні санкції (за її допомогою відбувається визначення складу правопорушення) - нормативна підстава.

3) відсутність підстав для звільнення від відповідальності. Можливість звільнення від відповідальності зафіксована нормами права (наприклад, передача неповнолітнього під нагляд батьків. У законах можуть міститися вказівки про обставини, які виключають відповідальність (стан крайньої необхідності, необхідної оборони або перебування в стані неосудності);

4) наявність правозастосовного акта - рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність, визначаються її вид і засіб (наказ адміністрації, вирок суду та ін.) процесуальна підстава.

Як юридичні факти можуть виступати правові презумпції:

- презумпції неспростовні - припущення, що не підлягають сумніву і доведенню (закріплені в законі) про наявність або відсутності певних фактів. Це положення, які є принципами;

- презумпції спростовні - припущення, що не підлягають сумніву (закріплені в законі) про наявність або відсутність певних фактів, доки щодо них не буде доведено інше. Це положення, які допустимо заперечувати.

Юридичній відповідальності властива чітка нормативна регламентація здійснення, яка встановлюється нормами процесуального права. Відсутність в окремих випадках процесуальної регламентації, механізму покладення відповідальності ускладнює розгляд обставин справи, складу правопорушення, забезпечення п усіх учасників процесу.

В механізмі покладення юридичної відповідальності можна виділити певні стадії. Вони подібні стадіям правозастосовної діяльності, однак мають свою специфіку.

Стадії юридичної відповідальності:

- виникнення відповідальності (з моменту вчинення правопорушення як юридичного факту, що спричинює відповідне правопорушення);

- встановлення компетентними державними органами суб'єкта (та інших елементів) правопорушення;

- визначення виду і «дози» (міри) відповідальності (в акті застосування санкції відповідної правової норми);

- реалізація конкретних заходів юридичної відповідальності, визначених відповідним правозастосовним актом.

3. Позбавлення батьківських прав в сімейному праві України

3.1 Поняття батьківських правовідносин

Особливістю батьківських правовідносин є те, що вони виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів. Щодо виникнення, то це акт народження дитини і реєстрація дитини органами РАЦСу; зміни - це обмеження батьківських прав з підстав, що визначені законом (хвороба батьків, їх тривала відсутність та інші випадки); припинення - досягнення дитиною 18 років і/або позбавлення батьківських прав.

Ознаками таких правовідносин є те, що вони [18, 245]:

1) носять безстроковий характер. Однак це не означає, що батьки не можуть бути поновлені в правах щодо своїх дітей. Законодавством допускається поновлення у батьківських правах, якщо цього вимагають інтереси дітей та якщо діти не усиновлені;

2) при здійсненні батьківських прав, в основі їх здійснення ставиться забезпечення інтересів дитини і необхідна турбота щодо дитини;

3) батьківські права здійснюються батьком, матір'ю на рівних засадах;

4) права та обов'язки э взаємними і невідчужуваними;

5) інтереси батьків не можуть суперечити інтересам дитини. Завдання батьків - правильно зрозуміти потреби дитини. У випадку суперечки батьки не можуть представляти інтереси дитини;

6) носять абсолютний характер;

7) при здійсненні батьківських прав батьки не повинні обирати такі способи, які викликають зневагу до дитини, жорстоке поводження або інше, що принижує людську гідність, аморальне ставлення, образи, експлуатація тощо.

Батьківські правовідносини можна поділити:

1. Особисті немайнові правовідносини батьків і дітей;

2. Майнові правовідносини батьків і дітей:

2.1. з приводу майна, яке набуто спільно батьками і дітьми як спільна власність;

2.2. аліментні відносини (до досягнення повноліття, утримання повнолітніх непрацездатних дітей, утримання дітей, які навчаються).''

1. Основним немайновим правом батьків є право на особисте виховання своїх дітей. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, якi суперечать закону, моральним засадам суспільства. (3)

Відповідно до ст. 153 СКУ передбачені права батькiв та дитини на спiлкування. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спiлкування, зокрема якщо хтось iз них перебуває у надзвичайнiй ситуацiї (лiкарнi, мiсцях затримання та позбавлення волi тощо). Батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолiтнiх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування та громадських органiзацiй за захистом прав та iнтересiв дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законнi представники без спецiальних на те повноважень. Також до особистих прав і обов'язків батьків відносяться право і обов'язок батьків визначати ім'я, по батькові, прізвище дитини; право і обов'язок батьків представляти інтереси дітей, призначати місце проживання дитини, право на відібрання своїх дітей від осіб, які незаконно їх утримують та ін.

2. Основним майновим правом є право на майно. Згідно до ст. 77 КпШС України за життя батьків діти не мають права на їх майно, так само як батьки не мають права і майно дітей. Таким чином, батьки мають право належне їм майно продавати, дарувати, передавати до найму, не запитуючи згоди на це дітей. Батьки можуть також позбавити спадщини за своїм заповітом (за винятком випадків, передбачених статтею 535 ЦК України, - обов'язкова частки у спадщині).

Разом з тим батьки не набувають прав на майно дітей. Роздільність майна батьків та дітей обумовлює їх особисту відповідальність по своїх боргах: батьки не відповідають по зобов'язаннях своїх дітей, незалежно від віку останніх, за винятком заподіяної шкоди неповнолітнім, коли його батьки зобов'язані відшкодувати заподіяну шкоду.

У неповнолітніх дітей може виникнути право власності на майно в результаті купівлі речей за власні кошти, отримання спадщини, дарування, а також створення його власною працею.

Батьки є законними представниками інтересів своїх неповнолітніх дітей, і одною з функцій такого представництва є управління їх майном. У зв'язку з цим батьки самостійно вирішують всі питання, пов'язані з володінням та розпорядженням майном неповнолітніх дітей, тобто фактично виконують права та обов'язки власників майна, діючи в інтересах дітей.

Однак вони не можуть передавати належне неповнолітнім дітям майно у дарунок іншим особам, навіть родичам дитини, заповідати майно дітей, відмовляючись від нього від імені дітей. Управління майном дітей здійснюється батьками без спеціального на те повноваження, але їх дії щодо володіння, користування та розпорядження майном дітей контролюються г органами опіки та піклування Ці ж органи розглядають спори між батьками щодо питань управління майном дітей.

Батьки управляють майном дітей до досягнення ними повноліття. Після цього діти особисто здійснюють всі права та обов'язки по відношенню до свого майна. Розпорядження батьками майном повнолітніх дітей можливе тільки за згодою останніх та за наявності доручення.

Крім роздільної власності батьків та дітей, у них може виникнути спільна часткова власність, наприклад, у зв'язку з отриманням спадщини за законом чи заповітом. Спільна власність батьків та дітей може існувати незалежно від віку дітей. Відносини з приводу цієї власності регулюються цивільним законодавством України. За новим законодавством України між батьками і дітьми та іншими членами сім'ї може виникати як спільна часткова, так і спільна сумісна власність (ст. 17 Закону України «Про власність).

Щодо аліментних відносин, то обов'язок по утриманню дітей покладається на обох батьків. Коли діти проживають з матір'ю, позов про стягнення аліментів пред'являється до батька. На дітей, які виковуються батьком, аліменти стягуються з їх матері. Якщо дитина проживає у інших осіб (діда, бабусі, дядька, тітки та ін.), ці особи можуть стягувати аліменти з обох батьків.

У силу статті 92 КпШС України аліменти можуть виплачуватися у добровільному порядку особисто особою, яка зобов'язана сплачувати аліменти, або через власника чи уповноважений ним орган за місцем її роботи, одержання нею пенсії, стипендії, а також можливе призначення аліментів в судовому порядку.

3.2 Підстави позбавлення батьківських прав

Позбавлення батьківських прав є крайнім засобом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належне виховання своїх дітей. Це один із заходів сімейно-правової відповідальності, яка настає при винній поведінці батьків (одного з них) і здійснюється за наявності відповідних підстав у порядку, передбаченому законом. Воно не тільки спрямоване на захист прав та інтересів дитини, а породжує несприятливі для батьків (одного з них) позбавлених батьківських прав, наслідки. Позбавлення батьківських прав можливе лише щодо дітей, які не досягли 18 років або набули достроково дієздатності у зв'язку з укладенням шлюбу. Однак при цьому мати, батько позбавляються батьківських прав і на майбутнє, тобто й після досягнення дітьми, щодо яких вони позбавлені цих прав, повноліття.

Частина 1 ст. 164 СКУ встановлює вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав. Згідно з нею мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування.

В основному від дітей відмовляються одинокі матері, але бувають випадки, коли від дитини відмовляються і сімейні пари, мотивуючи свою відмову наявністю дітей і скрутним матеріальним становищем. У кожному конкретному випадку суд, вивчаючи матеріали справи, визначає, чи є поважною причина відмови від дитини. І якщо суд визнав, що особа без поважних причин відмовляється забрати дитину з пологового будинку, а тим більше - не виявляє щодо неї батьківського піклування протягом півроку, така особа може бути позбавлена батьківських прав за рішенням суду.

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини. Таке ухилення повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки. Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, тривалого відрядження, створення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина.

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушу - ють її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання та підготовку до самостійного життя. Під зловживанням батьківськими правами треба розуміти використання їх на шкоду інтересам дитини, наприклад, схиляння її до жебракування, створення перешкод у навчанні, у передбаченому рішенням суду спілкуванні з дитиною. Жорстоке поводження з дитиною може діставати вияв у фізичному або психічному насильстві, застосуванні неприпустимих методів виховання, приниженні її людської гідності тощо. Хронічний алкоголізм батьків (одного із них) та захворювання на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Ці захворювання можуть бути підставою позбавлення матері, батька дитини батьківських прав незалежно від того чи визнано хвору особу дієздатною.

Ст. 164 СКУ встановлює, що мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4, 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття. Батьки (один із них) можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або щодо когось із них. Якщо суд, розглядаючи справу про позбавлення батьківських прав, виявить у діях батьків (одного з них) ознаки злочину, він має порушити кримінальну справу.

Справи щодо позбавлення матері, батька батьківських прав розглядаються судом у порядку позивного провадження. Відповідно до ст. 165 СКУ з позовом про це до суду мають право звернутися один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14 років.

У п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду «Про застосування деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» зазначено, що з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звертатися лише ті державні та громадські організації, на які чинним законодавством покладено обов'язок, пов'язаний з охороною прав та інтересів неповнолітніх (зокрема орган опіки та піклування, дитячі будинки, інші дитячі заклади, служби у справах неповнолітніх), а також прокурор. Інші особи та родичі дитини права на пред'явлення позову не мають. Вони можуть звернутися до відповідних державних та громадських організацій, а також до прокурора з проханням про його пред'явлення. Для розгляду справи судом необхідний письмовий висновок органу опіки та піклування, а також участь у судовому засіданні його представника та прокурора.

3.3 Правові наслідки позбавлення батьківських прав

Особи позбавлені батьківських прав, втрачають усі права, засновані на факті їх споріднення з дитиною, щодо якої вони позбавлені цих прав. Вирішення питань про позбавлення батьківських прав, як вже зазначалося, можливе лише щодо дитини, яка не досягла 18 років, а також, щодо дитини, яка не набула достроково дієздатності у зв'язку з укладенням шлюбу. Воно має безстроковий характер і тому поширюється й на майбутнє.

Ст. 166 СКУ визначає правові наслідки позбавлення прав. Так частина перша цієї статті встановлює, що особа позбавлена батьківських прав:

1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;

2) перестає бути законним представником дитини;

3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;

4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних з батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);

6) втрачає інші права, засновані на спорідненні з дитиною.

Треба зазначити, що батьки, позбавлені батьківських прав, позбавляються не тільки особистих немайнових, а й майнових прав. У майбутньому вони не матимуть права вимагати від дитини, щодо якої позбавлені батьківських прав, аліменти (ст. 202 СКУ), права на спадкування після цієї дитини (ст. 1224 ЦКУ), на управління майном неповнолітньої дитини (ст. 177 СКУ).

Водночас дитина зберігає свої майнові права, засновані на факті їх споріднення з особою, позбавленою батьківських прав. Зокрема, вона має право на одержання від цієї особи аліментів і на спадкування після неї. Тому треба погодитися з думкою, що позбавлення батьківських прав не породжує повного припинення правовідносин між батьками, позбавленими цих прав, і дитиною. Батько, матір втрачають права, але не звільняються від низки майнових обов'язків.

Частина 2 ст. 166 СКУ встановлює, що у разі потреби суд може виселити того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житлового приміщення, в якому він проживає з дитиною, або постановити рішення про примусовий поділ житла або його примусовий обмін. Правовідносини між батьками й дитиною не припиняються, але набувають одностороннього характеру.

При позбавленні батьківських прав особу позбавляють конкретного суб'єктивного права й обмежують її сімейну правоздатність. Позбавлення батьківських прав стосується лише тих дітей, щодо яких поведінка батьків (одного з них) була визнана неправомірною. Щодо інших дітей, зокрема й тих, які будуть народжені в майбутньому, батьки своїх прав не втрачають.

3.4 Порядок поновлення в батьківських правах

Хоча позбавлення батьківських прав має безстроковий характер, але у разі, коли у способі життя недбалих батьків відбуваються суттєві зміни на краще, суд за їх заявою може поновити їх в правах.

Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом, або якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

Правило, що міститься в законі про поновлення батьківських прав, є дійовим стимулом для зміни поведінки осіб, позбавлених батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, наявність обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. Такі справи розглядаються лише за заявою особи, позбавленої батьківських прав, а відповідачем може бути інший з батьків (опікун, піклувальник чи особа, в сім'ї якої проживає дитина) або орган опіки та піклування.

При розгляді позову про поновлення батьківських прав слід суворо дотримуватися принципу охорони інтересів дітей. Вирішуючи питання про поновлення в батьківських правах, необхідно з'ясувати думку другого з батьків (якщо він не позбавлений батьківських прав), інших осіб, з ким проживає дитина, щодо можливості поновлення позивача у правах. Така думка є вельми суттєвою, але не вирішальною при розгляді спору.

У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову.

Батьки, поновлені у своїх правах, знову набувають батьківських прав і обов'язків у повному обсязі.

3.5 Відібрання дітей від батьків без позбавлення їх батьківських прав

Захист інтересів дітей може здійснюватися і шляхом відібрання їх без позбавлення батьківських прав.

Згідно зі ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з нею, є хронічними алкоголіками або наркоманами чи вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального стану. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

У виняткових випадках - при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав. З таким позовом до суду має право звернутися прокурор. При винесенні рішення про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав суд не встановлює конкретних строків цього обмеження прав батьків. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

Виконання таких рішень як добровільно, так і примусово, проводиться державними виконавцями відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження». Під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець провадить виконавчі дії з обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, та із залученням представників органів опіки та піклування. За потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу. У разі, коли особа перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на таку особу в розмірі від 2 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - щодо фізичних осіб і від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - щодо посадових осіб. При повторному невиконанні рішення особою без поважних причин державний виконавець накладає на неї штраф у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність такої особи відповідно до закону.

Суд має право застосувати негайне виконання рішення у спорах щодо дітей, якщо залишення дитини у відповідача згубно позначається на здоров'ї та психіці дитини.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасного сімейного права - позбавлення батьківських прав. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Позбавлення батьківських прав є крайнім засобом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належне виховання своїх дітей. Це один із заходів сімейно-правової відповідальності, яка настає при винній поведінці батьків (одного з них) і здійснюється за наявності відповідних підстав у порядку, передбаченому законом. Воно не тільки спрямоване на захист прав та інтересів дитини, а породжує несприятливі для батьків (одного з них) позбавлених батьківських прав, наслідки.

Позбавлення батьківських прав можливе лише щодо дітей, які не досягли 18 років або набули достроково дієздатності у зв'язку з укладенням шлюбу. Однак при цьому мати, батько позбавляються батьківських прав і на майбутнє, тобто й після досягнення дітьми, щодо яких вони позбавлені цих прав, повноліття.

Основними підставами позбавлення батьківських прав є:

1) коли батьки не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини. Таке ухилення повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки. Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, тривалого відрядження, створення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушу - ють її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Батьки, позбавлені батьківських прав, позбавляються не тільки особистих немайнових, а й майнових прав. У майбутньому вони не матимуть права вимагати від дитини, щодо якої позбавлені батьківських прав, аліменти (ст. 202 СКУ), права на спадкування після цієї дитини (ст. 1224 ЦКУ), на управління майном неповнолітньої дитини (ст. 177 СКУ).

Водночас дитина зберігає свої майнові права, засновані на факті їх споріднення з особою, позбавленою батьківських прав. Зокрема, вона має право на одержання від цієї особи аліментів і на спадкування після неї.

Хоча позбавлення батьківських прав має безстроковий характер, але у разі, коли у способі життя недбалих батьків відбуваються суттєві зміни на краще, суд за їх заявою може поновити їх в правах.

Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом, або якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії ВР України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - С. 142.

2. Сімейний кодекс України. Прийнято 10 січня 2002 року №2947 - ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - №8.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №40. - С. 40 - 44.

4. Європейська соціальна хартія. Страсбург, 3 травня 1996 року. Офіційний переклад. - Частина ІІ. - Стаття 17.

5. Конвенція про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах. Міжнародна угода від 22 січня 1993 року. Ратифіковано Законом від 10 листопада 1994 року №240/94 - ВР.

6. Конвенція про права дитини. Документи ООН, схвалено на 44-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, резолюція 44/25 від 20 листопада 1989 року. Ратифіковано Постановою ВРУ від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ.

7. Європейська конвенція про здійснення прав дітей. Страсбург, 25 січня 1996 року. Офіційний переклад.

8. Декларація про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їхнє усиновлення на національному і міжнародному рівнях. Прийнята резолюцією 41/85 Генеральної Асамблеї від 3 грудня 1986 року.

9. Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьм» від 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №18. - С. 308.

10. Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. №2402-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №30. - С. 152.

11. Порядок передачі дітей, які є громадянами України на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів. Затверджено постановою Кабміну України від 20 липня 1996 року №775.

12. Александров Ю.В. Кримінальне право України: практикум. - К., 2000, - 104 с.

13. Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінальне право України: Особлива частина. - К., 2000. - 208 с.

14. Нечаєва А.М., Сімейне право. Курс лекцій. - М.: Юрист, 1998. - 336 с.

15. Сімейне право України / С.П. Індиченко, В.С. Гопанчук. - К.: Вентурі, 1997. - 271 с.

18. Сімейне право України / За ред. Ю.С. Червоного. - К.: Істина, 2004. - 400 с.

19. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - Харків, 2001. - 656 с.

20. Тарусина Н.Н. Сімейне право. Навчальний посібник - М.: Проспект, 2001.

21. Чорнооченко С.І. Цивільний процес України. - К., 2004. - 308 с.

22. Ярошенко І.С. Цивільне процесуальне право. - К.: КНЕУ, 2003. - 159 с.

Размещено на Allbest.ru