Припинення юридичної особи за законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Припинення юридичної особи за законодавством України

1. Поняття та ознаки юридичної особи

Юридичні особи є одним із видів суб'єктів цивільного права. Поява юридичних осіб була викликана розвитком економічних та соціальних відносин у суспільстві, що призвело до необхідності участі в цивільному обігу колективного утворення. На сьогодні не існує усталеної точки зору щодо виникнення та поняття юридичної особи. Головне питання, яке є дискусійним уже майже 150 років, полягає у тому, хто є носієм властивостей юридичної особистості. У зв'язку з цим можна виділити декілька теорій, що вже дістали певний розгляд у гл. 4 «Порівняльне цивільне право зарубіжних країн». У даній главі, спеціально присвяченій юридичній особі, вони розглядаються детальніше.

1. «Теорія фікції» полягає у тому, що волею може володіти лише людина, тому юридична особа існує тільки як абстрактне поняття, втілене законодавцем у суб'єкт права.

2. «Теорія персоніфікованої цілі», заперечуючи існування реального суб'єкта - юридичної особи, визначає, що остання має за мету управління майном, тобто сама юридична особа виступає як персоніфікована ціль.

3. «Органічна теорія» визнає реальне існування юридичної особи, причому прихильники цієї теорії ототожнюють юридичну особу з людською особистістю, розуміючи її як певну союзну особистість, соціальний організм, відмінний від суми осіб, які беруть участь у союзів.

4. «Реалістична теорія», визначивши реальність існування юридичної особи як суб'єкта права, відійшла від біологізації юридичної особи як суми індивідів

5. «Теорія колективу» полягає у тому, що державна юридична особа - це організований державою колектив робітників і службовців на чолі з його відповідальним керівником, на якого держава поклала виконання певних державних завдань і надала для здійснення цих завдань відповідну частину єдиного фонду державної власності.

6. «Теорія держави» заснована на положенні про те, що за кожним державним підприємством стоїть власник майна - сама держава, тому людський субстрат юридичної особи не можна зводити до трудового колективу даного підприємства.

7. «Теорія директора» виходить з того, що головна ціль наділення організації правами юридичної особи - це забезпечення можливості її участі у цивільному обігу, й оскільки директор уповноважений діяти від імені організації у сфері цивільного обігу, тому саме він і є носієм юридичної особистості державної юридичної особи.

Юридична особа є самостійним суб'єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоча це колективне утворення і визнається суб'єктом правовідносин, однак як юридична особа вона може бути носієм лише таких прав і обов'язків, які не пов'язані з природними властивостями людей.

Дія юридичної особи обумовлена товарно-грошовими відносинами, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій. Наділення підприємств і об'єднань майном, надання їм господарської самостійності є неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинення правових актів по реалізації продукції, розпорядження грошовими коштами, тобто виступу в обороті як самостійного суб'єкта цивільних прав і обов'язків.

ЦК не дає визначення поняття «юридична особа». Натомість, ст. 80 ЦК, яка має назву «Поняття юридичної особи», містить вказівку на деякі характерні ознаки цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

З цього визначення можна виділити такі істотні ознаки юридичної особи:

1) це організація, тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне утворення;

2) вона повинна бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку;

3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність, тобто здатна набувати і реалізовувати цивільні права та обов'язки від свого імені;

4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді.

Серед цих властивостей не вистачає деяких традиційних ознак юридичної особи - таких як: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями.

Для аналізу поняття «юридична особа» повинні бути враховані також зазначені властивості, оскільки вони дозволяють відрізнити юридичну особу від інших соціальних утворень, зокрема різноманітних об'єднань, філій і представництв, які не є суб'єктами цивільного права.

Зупинімося на наведених ознаках детальніше.

1) Наявність певним чином організаційно і структурно оформленого соціального утворення - організації.

Традиційно у цивілістичній літературі ця ознака юридичної особи іменувалася як вимога організаційної єдності.

Організаційна єдність полягає у визначенні цілей і завдань юридичної особи, у встановленні її внутрішньої структури, компетенції органів, порядку їх функціонування тощо.

Організаційна єдність закріпляється у статуті юридичної особи, її установчих документах або в акті органу влади про створення юридичної особи публічного права. Наприклад, наявність статуту є обов'язковою вимогою для акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю.

Крім того, стосовно окремих видів юридичних осіб закон передбачає обов'язкові правила щодо організації їх внутрішньої структури та порядку функціонування їх органів управління.

Наприклад, ст. 97 ЦК встановлює, що управління товариством здійснюють органи останнього, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, зазначена норма містить загальні норми, які визначають обов'язковість організаційної єдності цього виду юридичних осіб, встановлюючи для них два рівні органів управління товариством. Перший - це вищий орган управління і другий - виконавчий.

Загальні збори учасників товариства є вищим органом управління ним незалежно від виду цього товариства.

Стаття 98 ЦК визначає компетенцію загальних зборів учасників товариства, вказуючи, що вони мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі й із тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу, а також визначає засади голосування в них учасників товариства.

Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду. Закон не містить винятків із цього правила. Це означає, що учасник товариства має право оскаржити будь-яке рішення, навіть те, яке не стосується безпосередньо його, але може порушувати майнові і немайнові права останнього як учасника товариства.

2) Майнова самостійність юридичної особи припускає наявність у юридичної особи майна, що виділене і враховується окремо від майна засновників цієї юридичної особи та від майна інших власників.

Для різних видів юридичних осіб їх майнова відокремленість має різні прояви. Так, майнова відокремленість державних підприємств проявляється через інститут права повного господарського відання. Згідно із Законом «Про власність» це право містить можливість володіння, користування і розпорядження державним майном на свій розсуд, дозволяє підприємству вчинення щодо закріпленого за ним майна будь-яких дій, які не суперечать закону і цілям діяльності підприємства.

Для державних установ як некомерційних організацій, що фінансуються з державного бюджету, правовий режим закріпленого за ними майна визначається вужчим правом оперативного управління.

Що стосується інших видів юридичних осіб, то їх майнова відокремленість виражається у праві власності.

Водночас майно юридичної особи може не обмежуватись тільки майновими об'єктами, а полягати ще й у наявності зобов'язальних майнових прав. Крім цього, деякі юридичні особи не мають майна на праві власності, господарського відання або оперативного управління. Все їх майно може складатися з грошових внесків на банківських рахунках, а займані ними приміщення - знаходитись у володінні на умовах договору оренди.

3) Важливою ознакою юридичної особи є наявність у неї цивільної правоздатності і дієздатності або здатності брати участь у цивільному обігу від свого імені.

Як суб'єкт майнових і особистих немайнових відносин юридична особа наділяється цивільною правоздатністю та дієздатністю. На відміну від громадян, у яких спочатку виникає правоздатність, а дієздатність в повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку, у юридичних осіб цивільні правоздатність і дієздатність виникають водночас, тому в ЦК України йдеться лише про цивільну правоздатність юридичної особи, якій за змістом тотожна цивільна дієздатність. А саме:

Юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації даного виду, - з моменту видання компетентним органом постанови про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.

Тобто правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, - з моменту реєстрації статуту. В цей самий момент виникає й цивільна дієздатність юридичної особи, тобто здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.

Інша справа, що при законодавчому визначенні юридичної особи головне значення надавалося організаційній єдності соціального утворення. Зокрема, як юридична особа розглядалася саме організація як така, безвідносно навіть до її майнової відокремленості. Тобто, законодавець вольовим шляхом визнає юридичною особою те соціальне утворення, щодо якого вважає це за необхідне.

Слід зазначити, що такий підхід має місце і нині, хоча й полягає у дещо інших проявах. Наприклад, у такого виду юридичних осіб, як товариства з повною відповідальністю, з усіх ознак юридичної особи яскраво виражені лише дві: участь у цивільному обігу від свого імені і участь у розгляді судових спорів як позивач і відповідач. Фактично законодавець, виходячи з міркувань доцільності, вольовим шляхом поширив на договірне об'єднання фізичних осіб положення про осіб юридичних.

Такий підхід свідчить, що наявність або відсутність сукупності ознак юридичної особи не завжди є вирішальним чинником при визначенні можливості кваліфікації соціального утворення як юридичної особи.

Тому для того, щоб встановити причини і наслідки порушення загальних вимог до соціального утворення, яке може вважатися юридичною особою, необхідно встановити сутність правової природи цієї категорії.

2. Припинення юридичної особи

2.1 Поняття та підстави припинення юридичної особи

Припинення юридичної особи - це припинення її існування як суб'єкта цивільного права. Припинення пов'язується із втратою правоздатності юридичної особи. Припинення даної особи є таким же закономірним та органічним процесом, як і створення.

Припинення юридичної особи регулюється значною кількістю нормативних актів, до яких, насамперед, належать Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, закони України від 15 травня 2003 р. №755-ГУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», від 19 вересня 1991 р. №1576-ХІІ «Про господарські товариства» 14, від 14 травня 1992 р. №2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та інші нормативні акти, в тому числі відомчі.

Відповідно до ГК України та ЦК України припинення юридичної особи здійснюється в результаті реорганізації, передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам або шляхом ліквідації.

Термін «реорганізація», що вживався у ЦК 1963 р., не застосовується у чинному ЦК України. Однак цей термін продовжує використовуватися в ГК.

Суттєва різниця між ліквідацією та реорганізацією полягає у тому, що в першому випадку має місце остаточне припинення будь-якої діяльності якогось суб'єкта господарювання, у другому - припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовій формі із заміною на нову. В обох випадках юридична особа, що припиняється, більше не існуватиме. У зв'язку з ліквідацією суб'єкта припиниться і його діяльність, у зв'язку ж із реорганізацією вона триватиме, але вже не в колишній, а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання.

2.2 Способи припинення юридичної особи: види та реалізація

2.1.1 Поняття та сутність правонаступництва юридичної особи

Юридична особа припиняється в результаті передачі всього свого майна, прав і обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам від дня внесення у єдиний державний реєстр запису про її припинення. Згідно зі Господарським кодексом України від 16 січня 2003 р. припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації.

Така ж позиція законодавця відображена у Законі «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 р. Зокрема, у зазначеному Законі йдеться, що юридична особа припиняється внаслідок передачі всього свого манна, прав і обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення.

З викладених вище норм випливає, що правонаступництво і реорганізація - тотожні поняття, однак з такою позицією погодитися не можна. Змістом реорганізації є певні дії, що вчиняються при її проведенні. Правонаступництво має своїм змістом перехід майна, прав і обов'язків від правопопередника до правонаступника в силу закону.

Повертаючись до визначення моменту правонаступництва, наявні дві позиції:

позиція суду, котрий дотримується думки, що момент правонаступництва визначається підписанням передавального або розподільчого акта чи балансу;

позиція законодавця, який пов'язує момент правонаступництва з внесенням у єдиний державний реєстр запису про припинення товариства, що реорганізується.

З метою розв'язання існуючого протиріччя необхідно розглянути кожну позицію окремо. Однак до цього варто вирішити питання щодо моменту, коли товариство вважається реорганізованим.

Як уже йшлося вище, юридична особа вважається реорганізованою з дня внесення у єдиний державний реєстр запису про її припинення. Закон про державну реєстрацію йде далі, пов'язуючи у момент завершення реорганізації у формі приєднання, злиття і поділу також з державною реєстрацією змін в установчі документи правонаступника або з одночасною державною реєстрацією знову створених юридичних осіб. За логікою даної законодавчої конструкції момент виключення реорганізованого підприємства і момент реєстрації новоутвореного повинні збігатися, що практично неможливо реалізувати на практиці.

У зв'язку з тим, що Закон про державну реєстрацію є спеціальним тільки для відносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, але не регулює відносини, пов'язані з реорганізацією зазначених суб'єктів господарювання, вважаємо слушним брати за основу все-таки норми Закону «Про господарські товариства, Цивільного і Господарського кодексів України, які визначають момент завершення реорганізації товариства внесенням запису про його припинення у єдиний державний реєстр.

У юридичній літературі вчені, які досліджували питання співвідношення моментів реорганізації і правонаступництва, здебільшого дотримуються тієї позиції, що про реорганізацію та правонаступництво може йтися як про поняття, нерозривно пов'язані у часі і за змістом). Так, А. Коровайко зазначає, оскільки момент реорганізації приурочений до моменту виникнення іншої юридичної особи, законодавець усунув правову колізію, що була раніше, не залишаючи часового проміжку для існування юридичної особи без майнової бази.

Необхідно вказати, що думка, висловлена російськими правознавцями, не знайшла відбиття в українському законодавстві. У відповідності зі ЦК України 2003 р. нотаріально засвідчені копії передавального акта чи розподільчого балансу, що містять положення про правонаступництво за всіма зобов'язаннями юридичної особи, котра припиняється, щодо всіх її кредиторів і боржників, включаючи зобов'язання, які заперечуються сторонами, передаються у орган, ідо здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, яка припиняється, а також у орган, то здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи - правонаступника. При ньому порушення даного положення згідно цього кодексу є підставою для відмови у внесенні у єдиний державний реєстр запису про припинення юридичної особи і державної реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Викладені вище норми право дають підстави зробити наступні висновки:

- передавальний акт і розподільчий баланс - це документи, що містять положення про правонаступництво;

- обидва акти про правонаступництво при всіх формах реорганізації, за винятком приєднання, з'являються до виникнення правонаступника;

- між моментом передачі майна, прав і обов'язків правонаступникові та моментом виключення юридичної особі!, що реорганізується, з державного реєстру існує невизначений часовий проміжок.

У зв'язку з тим, що реорганізація товариства є тривалим процесом, який не зводиться лише до моменту внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення діяльності юридичної особи, а правонаступництво своїм змістом має перехід майна, прав і обов'язків від правопопередника до правонаступника в силу закону, не може йтися про збіг даних понять у часі та за змістом.

Підводячи підсумки, слід підкреслити, що реорганізація і правонаступництво - це не тотожні поняття і вони несуть різне смислове навантаження. Змістом реорганізації є певні дії або сукупність юридичних дій, що вчиняються при її проведенні. Правонаступництво має своїм змістом перехід майна, прав і обов'язків від правопопередника до правонаступника і, у свою чергу, є однією з дій, здійснюваних при реорганізації. У зв'язку із зазначеним вважаємо за необхідне розмежувати момент складання та затвердження акта про правонаступництво та виникнення правонаступництва при здійсненні реорганізації юридичної особи.

Стосовно видів реорганізації з метою створення юридичної особи новий Цивільний кодекс України дав їм відповідне визначення. Натомість щодо реорганізації як способу припинення юридичної особи були проблеми, оскільки до змісту цього поняття належав виділ юридичної особи зі складу іншої юридичної особи, що було неправильно, бо в результаті виділу припинення існуючої юридичної особи не відбувається. Цей недолік було усунено у ЦК, проте разом із водою вихлюпнули й дитину, таким чином, застосування терміна «реорганізація» у правових актах стало проблематичним завдяки його невизначеності у ЦК. Зрозуміло, краще зовсім не давати визначення поняттю, ніж робити це неправильно, що було допущено у ЦК 1963 р. На нашу думку, з огляду на складність поняття «реорганізація юридичної особи», його слід точно визначити у ЦК.

Визначення «реорганізація юридичної особи»

Ускладнення з визначенням поняття «реорганізація юридичної особи» починаються вже при спробі визначити родове для нього поняття. В рамках цивілістики зробити це досить складно. Реорганізація в деяких випадках може бути способом припинення юридичної особи, а в інших - способом створення юридичної особи, відтак, виділення юридичної особи зі складу існуючої юридичної особи спричинює виникнення юридичної особи, а не її припинення. Почасти припинення юридичної особи в процесі реорганізації збігається з виникненням юридичної особи. При злитті, розділенні та перетворенні має місце як припинення, так і виникнення юридичних осіб.

У Господарському кодексі України 2003 р. термін «реорганізація» зустрічається у ст. 56, присвяченій порядку створення суб'єктів господарювання, і у ст. 59, присвяченій порядку їх припинення, причому у кожній з цих статей термін «реорганізація суб'єкта господарювання» вживається з різним змістом, що само по собі не дуже вдало. Крім того, невдало цей термін використано і у ст. 56, бо в результаті приєднання нова юридична особа не утворюється, а має місце лише припинення однієї або кількох юридичних осіб при збереженні юридичної особи, до якої переходять права та обов'язки юридичних осіб, які припинили власну діяльність.

У Законі «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» поняття «реорганізація» застосовується лише в зв'язку з припиненням юридичних осіб. У Держпідприємництві досить вдало вирішили проблему, пов'язану з поняттям «реорганізація», оскільки у згаданому наказі від 9 червня 2004 р. не вказали як вид реорганізації у процесі створення юридичної особи приєднання, хоча цей термін використовується у ст. 56 Господарського кодексу України.

Якщо з реорганізацією юридичних осіб все більш-менш зрозуміло, то з поняттям «реорганізація суб'єкта господарювання» - ні. Є суб'єкти господарювання, які не можна віднести ані до юридичних осіб, ані до фізичних осіб. Правовий статус такого суб'єкта регулюється Законом України «Про промислово-фінансові групи в України». Пункт 11 ст. 1 цього Закону визначає термін «реорганізація промислово-фінансової групи» як зміну головного підприємства промислово-фінансової групи, перезатвердження переліку кінцевої продукції, перезатвердження складу її учасників, що потребує внесення змін до генеральної угоди.

У Законi України «Про господарські товариства» залишилося застаріле за змістом поняття «реорганізація юридичної особи» як спосіб її припинення. Для визначення змісту поняття «реорганізація суб'єкта господарювання» корисно звернутися до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Цей Закон визначає реструктуризацію підприємства як здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема, шляхом його поділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, яка не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що буде сприяти фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Реструктуризація є окремим видом реорганізації.

Попри те, що це визначення має спеціальний характер, можна дійти висновку, що реструктуризація є окремим випадком реорганізації підприємства; при реорганізації юридичної особи шляхом реструктуризації може мати місце збереження системи юридичних осіб, таким чином, їх права та обов'язки не припиняються і не виникають у зв'язку з реорганізацією, а лише переходять від одних юридичних осіб до інших, змінюються іншим чином, або виникають чи припиняються, але тільки в порядку правонаступництва, причому завжди мається на меті досягнення економічного ефекту. Реструктуризація може стосуватися в загальному випадку цілої системи підприємств, і економічний ефект може визначатися лише в цій системі, а не в окремих її ланках, причому сама ця система підприємств може бути юридичною особою, а може і не бути нею.

Це не суперечить поняттю «реорганізація юридичних осіб», яке склалося в цивілістиці і припускає зміни саме системного характеру, як-от: виникнення або припинення юридичних осіб при обов'язковій наявності правонаступництва. Такі види реорганізації можуть сполучатися в одній схемі комплексної реорганізації, наприклад, якщо органи Антимонопольного комітету України прийняли рішення про примусове розділення підприємства, це ще не означає, що підприємства, які виникнуть внаслідок виконання такого рішення, будуть менш ефективними економічно у сукупності, ніж підприємство, яке припинило власну діяльність внаслідок розділення. Більше того, Закон України «Про банки і банківську діяльність» передбачає примусову реорганізацію банку саме як засіб поліпшення платоспроможності банку або засіб протидії загрозі істотного погіршення його платоспроможності.

Якщо з огляду на ст. 2 цього Закону можна дійти висновку, що термін «реорганізація банку» визначається в цивілістичному сенсі як злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких має місце передача його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам, то звернення до Закону доводить, що реорганізацію банку законодавець вбачає у комплексній реорганізації, тобто при реорганізації банків обов'язково треба досягти економічного ефекту, а також обов'язково провести саме системні зміни, тобто провести припинення або створення банку.

2.2.2 Поняття, сутність та порядок ліквідації юридичної особи

На сьогодні чинне законодавство поки що не визначає загального поняття ліквідації юридичних осіб. Так, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає визначення цього поняття, але лише стосовно процедури банкрутства. Ліквідація при банкрутстві - це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Юридична наука узагальнює поняття ліквідації, як регламентовану законом процедуру, результатом якої є припинення діяльності юридичної особи.

Процедура ліквідації регулюється багатьма нормативно-правовими актами, зокрема Цивільним та Господарським кодексами України, Законами України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». «Про господарські товариства», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» тощо.

Ліквідація - це одна із форм припинення юридичної особи. Ліквідація юридичних осіб здійснюється без переходу прав і обов'язків підприємства, що ліквідується, до інших осіб, тобто без правонаступництва. При ліквідації підприємства його права й обов'язки припиняються.

Юридична особа ліквідується: за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами; за рішенням суду.

Отже, юридична особа може бути ліквідованою як у добровільному, так і примусовому порядку.

Рішення про добровільну ліквідацію може бути прийнято у будь-який час і з будь-яких мотивів, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Настання обставин, які в установчих документах передбачені як підстави для ліквідації, саме по собі не призводить до ліквідації, а є лише приводом для розгляду питання про ліквідацію загальними зборами учасників або іншим уповноваженим органом юридичної особи.

Примусова ліквідація здійснюється за рішенням суду з підстав, передбачених законом. Підставами примусової ліквідації є:

визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути;

оголошення юридичної особи банкрутом;

провадження юридичною особою діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Відповідно до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» у судовому порядку діяльність релігійної організації припиняється лише у випадках:

вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону;

поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи;

систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів;

спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій.

Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації у порядку позовного провадження, передбаченого ЦПК, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора.

Відповідно до Закону «Про політичні партії в Україні» політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією, цим та іншими законами України.

Заборона діяльності політичної партії має наслідком припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичної партії, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.

Згідно до Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» діяльність профспілок, їх об'єднань, яка порушує положення Конституції та законів України, може бути заборонена лише за рішенням місцевого суду, а профспілок зі статусом всеукраїнських і республіканських та об'єднань профспілок з відповідним статусом - лише за рішенням Верховного Суду України.

Вимога про примусову ліквідацію юридичної особи може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.

Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.

Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відповідно до цього Закону якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Невиконання цих вимог є підставою для відмови у внесенні запису про ліквідацію юридичної особи в Єдиний державний реєстр. Власник майна боржника, керівник боржника, голова ліквідаційної комісії, які допустили порушення, несуть солідарну відповідальність за незадоволеними вимогами за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів боржника.

Ліквідація повинна забезпечувати захист інтересів як кредиторів, так і учасників юридичної особи.

Крім того, правила ліквідації окремих видів юридичних осіб встановлюються законодавством, що регулює їх діяльність. Порядок припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням ЇЇ господарським судом банкрутом врегульовано Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Розглянемо порядок ліквідації юридичної особи. Слід зазначити, що ліквідації передує досить тривала і складна обов'язкова процедура.

Загальний порядок ліквідації юридичної особи встановлюють Цивільний та Господарський кодекси України.

У разі прийняття учасниками, судом або іншим органом відповідно до своєї компетенції рішення про ліквідацію юридичної особи вони зобов'язані негайно письмово повідомити про своє рішення орган, що здійснює державну реєстрацію. Перелік документів, які подаються органу державної реєстрації, містить розділ IV «Державна реєстрація припинення юридичної особи» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Отримавши таке повідомлення, орган державної реєстрації вносить до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запис про рішення щодо припинення юридичної особи. Така вимога направлена на захист прав кредиторів, які вже на початковій стадії зможуть знати про наміри юридичної особи, яка припиняє свою діяльність, оскільки дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є відкритими для загального ознайомлення.

Отже, після прийняття відповідними органами рішення про ліквідацію, що є правовою підставою ліквідації, для позбавлення статусу юридичної особи необхідно здійснити наступні заходи, які є етапами ліквідаційного процесу:

1. Утворення органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, ліквідаційної комісії. Причому за рішенням органу у ролі ліквідаційної комісії може виступати орган управління юридичної особи.

Слід зазначити, що новим для законодавства є обов'язок погоджувати з органом державної реєстрації призначення комісії з ліквідації юридичної особи. Проте нормативними документами склад ліквідаційної комісії у разі добровільної ліквідації юридичної особи не регламентовано.

З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять усі повноваження щодо управління справами юридичної особи, крім тих, які залишаються згідно із законодавством України за учасниками, наприклад, затвердження ліквідаційного балансу. Слід зауважити, що ліквідаційна комісія не має статусу юридичної особи, а підприємство, що ліквідується, в період її роботи статусу юридичної особи не втрачає. Отже, дієздатність юридичної особи здійснюється через ліквідаційну комісію. Дії комісії розглядаються як дії самої юридичної особи. Комісія здійснює дії, у тому числі виступає в суді від імені юридичної особи і набуває безпосередньо для неї права і обов'язки.

2. Встановлення порядку і строків ліквідації юридичної особи. їх встановлює орган, що прийняв рішення про ліквідацію. Встановлюється також строк для задоволення претензій кредиторів. Але він за законом не може бути меншим двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію. Слід також зазначити, що порядок ліквідації має бути передбачено установчими документами юридичної особи.

3. Виконання ліквідаційною комісією своїх обов'язків: повідомлення про ліквідацію юридичної особи в пресі про порядок і строки ліквідації; вжиття необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості, виявлення кредиторів та претензій останніх. У разі якщо кредитори відомі, ліквідаційна комісія повідомляє їх про ліквідацію письмово.

Робота ліквідаційної комісії розпочинається з опублікування оголошення про ліквідацію юридичної особи, в якому зазначаються порядок і строки заявлений кредиторами претензій. Слід зазначити, що з набранням чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» оголошення про ліквідацію юридичної особи має бути розміщено у спеціальному друкованому засобі масової інформації спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації.

Перелік інформації, яка повинна міститися у повідомленні про припинення юридичної особи, зазначено у Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Так, повідомлення про прийняття засновниками або уповноваженим ними органом рішення щодо припинення юридичної особи повинно містити відомості про: найменування юридичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи; місцезнаходження юридичної особи; підстави для прийняття рішення щодо припинення юридичної особи; місце та дату внесення запису про прийняття рішення засновниками або уповноваженим ними органом про припинення юридичної особи; дату призначення та інформацію про комісію з припинення; порядок і строк заявлення кредиторами вимог до юридичної особи, що припиняється.

Строк, протягом якого має бути розміщено оголошення про ліквідацію юридичної особи в офіційному засобі масової інформації, встановлено тільки для господарських товариств. Так, Закон України «Про господарські товариства» встановлено, що інформація про ліквідацію товариства має бути опублікована ліквідаційною комісією у триденний строк з моменту її призначення.

4. Здійснення ліквідаційною комісією згідно із встановленим законодавством порядком інвентаризації і оцінки майна юридичної особи реалізації майна, розрахунків з кредиторами і членами трудового колективу, складання ліквідаційного балансу і подання його органу, який призначив ліквідаційну комісію, або власнику.

При ліквідації підприємства обов'язковим є проведення інвентаризації. Це передбачено підпунктом «ж» Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків та Порядком подання фінансової звітності. Однак цими документами не визначено конкретну дату проведення такої інвентаризації. Логічно припустити, що це дата прийняття рішення про ліквідацію. Провадити інвентаризацію потрібно перед складанням проміжного ліквідаційного балансу.

Під інвентаризацією слід розуміти певну послідовність практичних дій із документального підтвердження наявності, стану та оцінки майна й зобов'язань підприємства.

Проведення інвентаризації при ліквідації підприємства здійснюється в загальному порядку, передбаченому вказаною Інструкцією з інвентаризації. При цьому провадиться інвентаризація основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, тобто всіх активів і зобов'язань. Результати інвентаризації відображаються в бухгалтерському та податковому обліку в звичайному порядку. Особливу увагу варто звернути на: відображення в обліку надлишків та нестач; списання заборгованостей зі строком позовної давності, що минув.

Також положення Господарського кодексу України та Закону України «Про господарські товариства» передбачають здійснення ліквідаційною комісією оцінки майна юридичної особи, що ліквідується.

Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Майнові претензії кредиторів юридичної особи, що ліквідується, задовольняються з її майна. При цьому законодавець припускає, що відповідного майна для задоволення претензій всіх кредиторів може не вистачити. Тому для виплати грошових сум кредиторів встановлена спеціальна черговість, яка визначена Цивільним кодексом України. Так, у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом. У другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результатів його інтелектуальної, творчої діяльності. У третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів, у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор не звертався до суду з позовом, а також вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, що затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, а майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

Необхідно звернути увагу на те, що Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» вимагає нотаріального посвідчення підписів членів ліквідаційної комісії на ліквідаційному балансі юридичної особи

5. Внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про державну реєстрацію припинення юридичної особи, що є останнім етапом ліквідаційного процесу.

Після здійснення всіх заходів ліквідаційного процесу юридична особа позбавляється статусу юридичної особи.

2.2.3 Поняття та сутність банкрутства як підстави ліквідації юридичних осіб

Одним з найважливіших питань, що мають пріоритетне значення при дослідженні інституту банкрутства, є визначення власне поняття «банкрутство». В сучасному розумінні банкрутство означає фінансовий крах боржника, який стає неспроможним виконати майнові зобов'язання перед своїми кредиторами. В світовій практиці під банкрутством розуміється визнана судом абсолютна неплатоспроможність боржника. Абсолютна неплатоспроможність означає неможливість для боржника задовольнити вимоги кредиторів в даний момент і можливість подібного задоволення в майбутньому.

Згідно зі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Також цим Законом визначено ознаки банкрутства, однією з яких є закінчення 3-місячного терміну з дня, встановленого для погашення боржником безспірних вимог кредиторів.

Відповідно до цього закону під неплатоспроможністю розуміється неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів не інакше як через відновлення платоспроможності. У господарському обороті досить часто виникають ситуації, в яких окремі учасники виявляються не в змозі виконати свої зобов'язання, і особливо зобов'язання грошового характеру. Неплатоспроможність може бути викликана відсутністю коштів, якими міг би розпорядитися боржник на момент настання терміну платежу, але які можуть з'явитися, в разі виконання зобов'язань перед боржником іншими особами. Крім того, в разі невиконання боржником зобов'язань кредитор може застосувати норми цивільного права, що регулюють питання відповідальності за невиконання зобов'язань. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка, визначена на день подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадянина, зобов'язання із виплати авторської винагороди та деякі інші зобов'язання боржника.

Другою ознакою банкрутства є досягнення сукупної заборгованості боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в 300 мінімальних заробітних плат на день подачі заяви до господарського суду про порушення провадження справи про банкрутство. Якщо безспірні вимоги кредитора складають суму, що не досягає зазначеного рівня, справа про банкрутство не може бути порушена, але це не перешкоджає кредиторам об'єднати вимоги з метою ініціювання порушення провадження справи про банкрутство боржника відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Кредитор, безспірні вимоги якого складають менше 300 мінімальних заробітних плат, може проводити роботу із виявлення інших кредиторів з метою подачі спільної заяви до господарського суду.

· Провадження у справах про банкрутство

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначає, що провадження у справах про банкрутство здійснюється господарськими судами за місцем знаходження боржника.

Підставою для порушення справи про банкрутство є заява кредитора або боржника. Кредитор може порушити справу про банкрутство у разі незадоволення безспірної грошової вимоги вартістю не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати протягом трьох місяців після настання встановленого строку для її сплати. Заява про порушення справи про банкрутство подається у письмовій формі, підписується керівником кредитора, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності.

Закон дозволяє боржнику звернутись до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у випадку його неплатоспроможності і коли наявного у нього майна достатньо для покриття судових витрат.

Господарський суд, до якого надійшла заява про порушення справи про банкрутство, не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство боржника, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника та призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду та про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. При недодержанні заявником вимог законодавства заява може бути повернута без розгляду або у її прийнятті може бути відмовлено.

Із заяв про порушення провадження у справі про банкрутство справляється державне мито. Розмір мита, яке справляється із таких заяв, становить 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і сплачується заявником до державного бюджету на відповідний рахунок, визначений Міністерством фінансів України та Державним казначейством України відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито». Згідно з роз'ясненням Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» сплату державного мита за заявника може виконати інша юридична особа, але з посиланням на конкретну справу у платіжних документах і дотриманням інших обов'язкових вимог щодо оформлення.

Під час проведення підготовчого засідання, яке має відбутись не пізніше тридцяти днів з дня подання заяви, суд визначає розмір вимог кредитора, що ініціювали процедуру банкрутства, розглядає обґрунтованість заперечень боржника, призначає розпорядника майна боржника, якщо він не був призначений раніше, зобов'язує кредитора-ініціатора подати в 10-денний строк оголошення про порушення справи про банкрутство до офіційних друкованих органів для складення реєстру вимог всіх інших кредиторів боржника та для виявлення можливих санаторів, вживає заходів щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, а також вводить мораторій на задоволення вимог кредиторів. Поряд з вказаними заходами господарський суд має винести рішення про проведення аудиту боржника за рахунок останнього, але за відсутності коштів, необхідних для проведення аудиту, він може бути проведений за рахунок кредиторів.

За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у підготовчому засіданні виноситься ухвала.

На виконання ухвали господарського суду особа, що порушила справу про банкрутство, подає оголошення про порушення справи про банкрутство до офіційних друкованих органів для складення реєстру вимог всіх інших кредиторів боржника та для виявлення можливих санаторів. Кредитори у місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство подають до господарського суду письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику. Боржник разом з розпорядником майна в результаті розгляду цих вимог визнає їх або заперечує, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд. Визнані боржником грошові вимоги включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Заяви кредиторів про грошові вимоги, щодо яких є заперечення боржника, розглядаються господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд може винести ухвалу про включення грошових вимог кредиторів до реєстру вимог кредиторів. Боржник має право при проведенні процедури розпорядження майном одночасно задовольнити вимоги кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів. Виконання зобов'язань боржником у процедурі розпорядження майном можливе лише за умови задоволення одночасно пропорційно вимог усіх кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів за згодою кредиторів та за погодженням з розпорядником майна.

Юридичні особи, які виявлять бажання взяти участь у процедурі санації боржника, подають розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника.

Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство. У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів. Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів, черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки. Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах кредиторів. Копію ухвали господарський суд направляє сторонам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство, а також державному органу з питань банкрутства.

Протягом 10 днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення. Учасниками зборів кредиторів з правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів. У зборах можуть брати участь представник працівників боржника та арбітражний керуючий з правом дорадчого голосу.