Тактика допиту підозрюваних та обвинувачених

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ I. Поняття допиту підозрюваного й обвинуваченого

Розділ II. Особливості тактики допиту підозрюваного

Розділ III. Особливості тактики допиту обвинуваченого

Розділ IV. Психологічні особливості допиту підозрюваного й обвинуваченого

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Розслідування злочинів в цей час доводиться здійснювати в надзвичайно складних умовах кардинальної зміни ідеологічних, політичних та економічних пріоритетів, що не може не вплинути на роботу слідчих по кримінальних справах. допит є найпоширенішим і необхідним у всіх випадках попереднього розслідування. І в більшості випадків найефективнішим. Без допитів жодна кримінальна справа обійтися не може. Проблема полягає в тому, що процес розкриття злочинів носить конфліктний характер, слідчому доводиться працювати в умовах, що характеризуються тим або іншим ступенем невизначеності.

У кримінальному судочинстві необхідне уміння оцінювати обстановку і відповідно до неї обирати лінію поведінки, тобто вибрати найбільш раціональний і ефективний спосіб проведення слідчих дій. Важко знайти підхід до кожної людини, слідчий повинен володіти такими якостями, щоб розташувати допитуваного до розмови, в деяких випадках полегшити обвинуваченому шлях до визнання, адже будь-якому важко зізнатися у брехні. З цього випливає, що слідчий повинен володіти знаннями і навичками психолога..

У справі належного розслідування злочинів серед різних слідчих дій вельми важливе значення має допит. допит є найпоширенішим і необхідним у всіх випадках попереднього розслідування. І в більшості випадків найефективнішим. Сказаним визначається актуальність та практичне значення теми курсової роботи.

Мета роботи проаналізувати діяльність слідчого щодо застосування допиту. Для досягнення поставленої мети слід виконати наступні завдання:

- дати поняття та розкрити значення допиту, як слідчої дії;

- проаналізувати суть допиту, розкриття всіх його сторін необхідні для найбільш ефективного застосування даної слідчої дії на практиці;

- визначити процесуальний порядок застосування даної слідчої дії;

- визначити особливості характеристики проведення, а також дослідити взаємозв'язок учасників;

- з ясувати особу підозрюваного та обвинуваченого

- розглянути питання значення для правильного розуміння ролі і місця допиту в системі інших слідчих дій;

- дати характеристику психологічних аспектів провадження тактики допиту між уповноваженими учасниками його проведення.

Об'єктом моєї роботи є процесуальні правовідносини, які виникають при організації та проведенні допиту підозрюваного та обвинуваченого, предмет роботи - слідча дія, допит вище зазначених осіб.

Проводячи допит, слідчий відповідає нормам закону, не суперечить етичним нормам і правилам. Хоча існують нетрадиційні прийоми допиту, які в нашій країні категорично неприйнятні, що я вважаю не цілком обгрунтованим. Погляд на деякі з них варто було б переглянути, можливо нормативно закріпити. Яскравим прикладом тому може служити поліграф, застосування якого ще в 60 - 70 роках вважалося антигуманним і научним, а в даний час даний прилад широко використовується при підготовці до допиту.В процесі написання курсової роботи широко використовувались такі традиційні загальнонаукові методи: історико-правовий, формально-логічний, порівняльний, статистичний, узагальнення. Для вирішення окремих теоретичних і прикладних завдань застосовувались методи конкретно-соціологічних досліджень.

Структура курсової роботи визначена її метою та завданнями і складається зі вступу, чотирьох питань, висновку та списку використаної літератури.



Розділ I. Поняття допиту підозрюваного й обвинуваченого

Поняття «підозрюваний» має кілька значень:

- житейский

- оперативно-розшукову і процесуальне. [3; ст.54]

У житейській розумінні підозрюваний - це особа, щодо якої виникло припущення про його можливу причетність до злочину.

Підозрюваний в оперативно-розшуковій сенсі - особа, відносно якої є достовірні відомості, що служать підставою для прийняття оперативно-розшукових та інших заходів з метою запобігання підготовляти і розкриття вчиненого ним злочину.

Підозрюваним у кримінальному процесі є особа, затримана за підозрою у скоєнні злочину, або особа, до якої застосовано запобіжний захід до пред'явлення йому обвинувачення (ст. 46, 108 КПК). У положенні підозрюваного особа може перебувати протягом 72 годин, якщо воно затримано в порядку ст. 91 КПК, або до 10 діб, якщо до нього застосовано запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення. Після закінчення зазначеного терміну підозрюваний стає обвинуваченим, якщо підозри відносно нього підтвердилися, у противному випадку запобіжний захід скасовується і він звільняється.

Допит підозрюваного, як правило, здійснюється відразу ж після затримання або обрання запобіжного заходу і лише у виняткових випадках - не пізніше 24 годин з моменту затримання або застосування іншого запобіжного заходу. Це вимога закону має тактичне значення: чим раніше буде допитаний підозрюваний, тим більше гарантій отримати від нього правдиві свідчення. Страх перед викриттям, розгубленість і пригніченість від всього що трапилося, почуття невідомості найбільш сильні відразу після скоєння злочину і сприяють отриманню щирих показань, коли ще не продумана лінія поведінки. [4;ст.76] Фактор раптовості при допиті позбавляє його можливості придумати ту чи іншу версію, оцінити значення наявних у слідчого доказів. Тут надзвичайно важливе значення мають момент і обставини затримання. Затриманий на місці злочину повинен бути негайно опитаний, якщо обставини не дозволяють поки його допитати і свідчення оформити протоколом. Він повинен якось пояснити ситуацію. Не будучи психологічно готовим, не продумавши помилкову лінію своєї поведінки до кінця, підозрюваний може розповісти правду. Багато що залежить і від того, наскільки тактично правильно і впевнено в момент затримання діяли особи, його виробляли. Для повного з'ясування поняття допиту необхідно виділити в ньому такі категорії як предмет допиту, предмет аналізу і оцінки.

Що стосовно предмета, то туди входить з'ясування питань:

- Про обстановку діяння, умовах, механізм следообразования, умови сприйняття і фіксації в пам'яті того, що відбувалося під час досліджуваного у справі події (подій);

- Про психічному та фізичному стані допитуваного при скоєнні кримінального діяння, реалізації інших пов'язаних з його злочинним і незлочинним поведінкою подій;

- Про особливості його поведінки безпосередньо перед, під час і після досліджуваного діяння з ознаками злочину;

- Про наявність, характері зв'язку з місцем події, іншого пізнаваного у справі події (подій), предметом злочинного посягання, іншими матеріальними об'єктами, які брали участь у процесі следообразования;

- Про те, коли, кому, з якою метою і за яких обставин (за межами розслідування) їм було передано криміналістично значима інформація, яка на це була реакція;

- Про час, місце, мотив, цілі, об'єкті посягання, злочинних діях, спосіб і механізм злочину, його ставлення до вчиненого;

- Про обставини підготовки, приховування злочину, інших акціях з протидії, а також з надання сприяння розслідуванню; якщо такі мали місце;

- Про інших протиправних кримінально карних діяннях допитуваного, за які він не поніс покарання. [5;ст.98]

Свідчення, дані з приводу розглянутих обставин, є об'єктом наслідкового аналізу та оцінки. [5;ст. 112]

Поряд з цим у предмет аналізу і оцінки також входять і такі обставини:

- Рівень інформованості допитаного з приводу цікавлять слідство об'єктів, досліджених під час допиту, значущості для розслідування повідомлених підозрюваним, обвинуваченим відомостей для розкриття злочину, з приводу якого порушена кримінальна справа, виявлення та розкриття інших злочинів, скоєних як з участю підозрюваного (обвинуваченого), так і без його участі;

- Повнота і достовірність викладених відомостей; - те, наскільки органічно ця інформація вписується в систему зібраних фактичних даних, стикується з даними з інших джерел, не суперечить їм. [7;ст.88]

Допит підозрюваного іноді може бути схожим на бесіду, позбавлену офіційності. Мета цієї бесіди - познайомитися з основними психологічними рисами допитуваного, намітити тактику його допиту.

Обвинуваченим визнається особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення його в якості обвинуваченого у вчиненні злочину.

Ряд авторів залучення в якості обвинуваченого прирівнює до притягнення до кримінальної відповідальності, пред'явленні обвинувачення, інші розглядають як сукупність винесення постанови про притягнення як обвинуваченого і пред'явлення цього документа особі, яка притягається в якості обвинуваченого, а також допиту обвинуваченого; інші вважають складовою частиною пред'явлення звинувачення. [8;ст.253]

Пред'явивши обвинувачення, слідчий зобов'язаний негайно допитати обвинуваченого. За винятком випадків, що не допускають зволікань, допит обвинуваченого проводиться в денний час за місцем провадження попереднього розслідування або за місцем перебування допитуваного. Якщо з моменту пред'явлення обвинувачення у справі бере участь захисник, він має право бути присутнім при допиті і з дозволу слідчого задавати обвинуваченому запитання. Слідчий може відвести запитання захисника, але при цьому зобов'язаний занести відведене запитання до протоколу допиту.

Показання обвинуваченого є рядовим доказом у справі, вони не мають ніякого переважного значення перед іншими доказами; підлягають, як і всяке доказ, перевірці та оцінці. [6;ст.20]

У статті 77 КПК спеціально підкреслюється, що визнання обвинуваченим своєї провини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні його сукупністю наявних доказів. Допит обвинуваченого проводиться в порядку, встановленому ст. 189 КПК, але з вилученнями, передбаченими ч. 3 ст. 173 КПК. Відповідно до ч. 6 ст. 47 КПК при першому допиті обвинувачуваного прокурор, слідчий, дізнавач роз'яснюють йому права, передбачені цією статтею. Таким чином, обвинуваченому роз'яснюються його права двічі - у момент пред'явлення обвинувачення (ч. 5 ст. 172 КПК) і при першому допиті. При наступних допитах обвинуваченому повторно роз'яснюються його права, передбачені п. 3, 4, 7 і 8 ч. 4 названої статті, якщо допит проводиться без участі захисника (ч. 6 ст. 47 КПК). [9;ст.91]

Для допиту обвинуваченого велике значення має правильний вибір моменту його проведення, який визначається слідчим залежно від обставин справи. Тут розрізняються два аспекти: процесуальний і тактичний. У рамках термінів, передбачених кримінально-процесуальним законом, слідчий обирає найбільш вдалий з точки зору тактики момент пред'явлення обвинувачення та допиту обвинуваченого. Як правило, допит його виробляється тоді, коли слідчий зібрав матеріали, достатні для пред'явлення звинувачення, і такі, які б своєю доказової змусили обвинуваченого зізнатися у скоєному. [10;ст.57] Порядок проведення цієї слідчої дії в значній мірі прямо зумовлюється декількома факторами. Серед них основну роль грають:

по-перше, процесуальне становище, яким за законом наділений обвинувачений, а точніше - сукупність його процесуальних прав та обов'язків,

по-друге, доказове значення показань обвинуваченого і те місце, яке відводиться їм у системі доказів і доказування,

по-третє, загальні правила здійснення слідчих дій і допитів.

Знання таких факторів - неодмінна умова, тільки при обліку якого можливе повне і глибоке уявлення про поняття та порядок допиту обвинуваченого. [11;ст. 185]

Як процесуальне поняття допит є доказом і одночасно вербальним слідчою дією, в якому необхідна слідству інформація повідомляється допитуваним усно, слідчий зобов'язаний правильно записати і оформити дані свідчення. Спираючись на подібні правові аксіоми можна розмірковувати про розглянутих категоріях. Серед багатьох вчених і правопріменітелей цілком обгрунтовано існує думка про те, що фактично процесуальні особливості допиту підозрюваного і обвинуваченого істотної різниці не носять. [12;ст.90] Так, стаття 173 КПК вказує, що «виклик і допит підозрюваного провадяться з дотриманням правил, встановлених відповідними статтями Кодексу для допиту обвинуваченого». Перед допитом підозрюваному роз'яснюються його права: давати показання і пояснення на рідній мові, користуватися допомогою перекладача, власноруч записати свої показання, вимагати негайного допиту в разі затримання чи обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Підозрюваний вправі давати пояснення з приводу обставин, що стали підставою для його затримання або обрання до нього запобіжного заходу, а також про всіх інших відомих йому і підлягають встановленню у даній справі. Крім того, йому оголошується, у вчиненні якого злочину його підозрюють. На практиці це процесуальна вимога іноді порушується під тим приводом, що нібито повідомлення підозрюваному підстав затримання, оголошення йому, у вчиненні якого злочину він підозрюється, тактично обеззброює слідчого, ускладнює подальший допит.

Безпосередньо сам допит підозрюваного починається з встановлення його особи. Слідчій практиці відомі численні випадки, коли затримані називають вигадані прізвища.

При заповненні анкетної частини протоколу слід розпитати, де допитуваний жив останнім часом, де працював, чому виїжджав з даного міста, докладним чином простежити кожен його крок. Потім терміново запросити органи міліції цих міст, не здійснені чи їм там злочину, затримувався він органами міліції, розшукується чи і т.п. Часто через недосвідченість або, вважаючи, що перевірити його свідчення неможливо, підозрюваний охоче розповідає, де жив і працював, оскільки не бачить можливості отримати інформацію про обставини справи, особливо про докази, наявних проти нього. Зазначених підозрюваним осіб ретельно допитують, докладно з'ясовують, де прямий зв'язок між даними біографії і досконалими злочинами. [14;ст.200]

Первинний допит обвинуваченого починається з роз'яснення йому сутності пред'явленого обвинувачення та прав обвинуваченого на попередньому слідстві. [13;ст.79] Після цього у нього з'ясовується, чи визнає він себе винним у інкримінованому діянні і що може заявити по суті звинуваченнями (ч. 2 ст. 173 КПК) . У випадках визнання обвинуваченим своєї провини він допитується по всіх відомих йому обставин справи, незалежно від повноти, обсягу раніше даних з цього приводу свідчень, але в іншому процесуальному статусі. Після вільної розповіді обвинуваченому можуть бути задані питання. Важливо відзначити наступний момент: при розгляді процесуальних особливостей допиту обвинуваченого слідчий з'ясовує, якою мовою допитувана особа бажає давати свідчення також у разі, коли у слідчого виникають сумніви, чи володіє допитувана особа мовою, якою ведеться провадження у кримінальній справі (ч. 2 ст . 173 КПК).

У обвинувачуваного, визнає свою провину, з'ясовуються такі питання по суті справи:

- В силу якихось обставин, на якому грунті, заради досягнення яких цілей він скоїв злочин, чи розкаюється в скоєному, що б він хотів і може зробити для пом'якшення своєї долі;

- Де, коли, якою, в результаті чого у нього виник умисел на вчинення злочину (в разі вчинення необережного злочину з'ясовуються мета, мотив, обставини поведінки або діяльності, у зв'язку з якими скоєно злочин), що їм особисто або іншими особами було зроблено в порядок підготовки до вчинення злочину;

- Коли, в який час, у який спосіб, звідки прибув на місце майбутнього злочину;

- Які відносини раніше пов'язували його з цим місцем, предметом посягання;

- Які обставини і наслідки злочину, як довго перебував на місці події, яким способом, за допомогою яких можливостей і предметів скоїв злочин, які конкретно дії і в якій послідовності зробив, чи досягнута була злочинна мета і т.д.;

- Що конкретно їм було зроблено на місці події після вчинення злочину;

- Яким чином і куди відбув з місця події, що робив надалі аж до моменту притягнення його до відповідальності за скоєне. [15;ст.125]

Обвинуваченому, пропонується дати показання по суті обвинувачення і зайнятої ним позиції з приведенням тих доводів і аргументів , на яких вона базується, викласти свої версії, думки, дати оцінку відомих йому доказів обвинувачення. У разі часткового визнання обвинуваченим своєї провини необхідно з'ясувати, в чому конкретно він визнає себе винним, проти якої частини звинувачення заперечує і чому, а потім надати йому можливість дати докладні показання по суті обвинувачення в повному обсязі і по всьому комплексу питань, пов'язаних з фабулою обвинувачення , кваліфікацією скоєного і зайнятою позицією. У подальшому, в разі необхідності, обвинувачений незалежно від того, визнає або заперечує свою провину, може бути допитаний додатково (часом багато разів) з питань, що виникають у слідчого по ходу розслідування, зокрема, за результатами перевірки версій обвинуваченого, його доводів, клопотань, заяв.

Показання обвинуваченого у формі вільної розповіді і відповідей на поставлені запитання, його думки, оцінки, доводи, клопотання, заяви заносяться до протоколу допиту, який підписується обвинуваченим і слідчим (ст.190УПК). За ініціативою слідчого або за клопотанням допитуваного особи в процесі допиту можуть бути проведені фотографування, аудіо-та (або) відеозапис, кінозйомка, матеріали яких зберігаються при кримінальній справі і після закінчення попереднього слідства опечатуються. [16;ст.48] Не можна не брати до уваги той факт, що всі гарантії, що захищають обвинуваченого від неналежних прийомів ведення його допиту, ретельно і послідовно оберігаються в повсякденній діяльності правоохоронних органів, в першу чергу судів. Їх недотримання розцінюється як істотне порушення права обвинуваченого на захист з усіма витікаючими з цього наслідками. Таким чином, можна підвести риску, розглянувши всі необхідні елементи допиту, його процесуальний порядок, для того, щоб в наступних розділах вільно оперувати такими і звертатися до них при проведенні аналізу щодо тактичних і психологічних особливостей допиту.

Розділ II. Особливості тактики допиту підозрюваного

допит підозрюваний обвинувачений

Кримінально-процесуальний закон регламентує порядок проведення слідчих дій, за допомогою яких розслідується злочин, і містить загальні правила, що визначають процедуру розслідування. Законодавче закріплення правил проведення попереднього слідства практично не обмежує можливості слідчого у виборі тактичних прийомів і забезпечує оптимальний режим для здійснення ним слідства у справі. [15;ст.123]

Необхідність застосування тактики при розслідуванні обумовлюється тим, що процес розкриття злочинів носить конфліктний характер, слідчий працює в умовах, що характеризуються тим або іншим ступенем невизначеності, в атмосфері протидії з боку осіб, зацікавлених в результатах його діяльності.

Тактика - це найбільш раціональна і ефективна організація проведення слідчих дій.

А тактичний прийом можна представити як найбільш раціональний і ефективний спосіб дії слідчого, найбільш доцільну та науково обгрунтовану лінію його поведінки в конкретній ситуації. З точки зору системно-структурного підходу слідча тактика - система тактичних прийомів, а тактичні прийоми - структурні утворення, що мають, з одного боку, загальні риси, що об'єднують їх в систему, а з іншого - володіють певною самостійністю.

Деякі криміналісти (Л. Б. Філонов, В. І. Давидов, Г. Г. Доспулов та ін) розуміють під тактичним прийомом спосіб впливу на допитуваного. [17;ст.268] Це визначення є недостатньо точним, тому що в ньому підкреслюється мета прийому, але не розкривається його зміст). Є прийоми, які зовні є нейтральними по відношенню до допитуваного і лише опосередковано можуть надавати впливає вплив на нього. Іноді прийом полягає у свідомому утриманні від тієї або іншої дії. Тому у визначення доцільно ввести ще одну ознаку - лінію поведінки слідчого.

Таким чином, під тактичним прийомом допиту розуміється заснована на законі певну лінію поведінки слідчого, структурно оформилися, оптимальні в даній слідчої ситуації його дії, спрямовані на отримання від допитуваного показань, об'єктивно відображають дійсність. [1;ст.45]

Тактичний прийом може стосуватися всього слідчої дії в цілому , його окремих видів або конкретного етапу його виробництва. Тактичні прийоми, що дозволяють отримати найбільш повні і достовірні свідчення, що забезпечують найбільш раціональне проведення допиту, складають його тактику.

Тактика допиту - це сукупність, прийомів практичного його здійснення. Її мета - отримати від допитуваного достовірні свідчення. [2;ст.90]

Особа, яка вчинила злочин, в якому б процесуальному статусі (підозрюваного або обвинуваченого) воно ні виступало, завжди є носієм значно більшою за обсягом та змістом інформації у порівнянні з тим інформаційним потенціалом, яким володіють потерпілі, а тим більше свідки. Однак у силу свого положення і перспективи кримінальної відповідальності за скоєне злочинець зазвичай менше за інших зацікавлений у встановленні істини у справі, а значить, частіше і рішучіше схильний до перекручення обставин справи, приховування та спотворення достовірної інформації. Цьому також сприяє те, що кримінальній відповідальності за відмову від дачі і за дачу завідомо неправдивих показань підозрюваний і обвинувачений не несуть. Дані обставини і зумовлюють специфіку тактичного впливу слідчого щодо підозрюваного та обвинуваченого при виробництві їх допитів. Цілям досягнення максимальної ефективності слідчої дії підпорядкована і структура його тактики.

Труднощі класифікації тактичних прийомів полягає в тому, що існує багато підстав, за якими їх можна розділити (цілі, зміст, результати, сутність і т.д.). У літературі можна зустріти і інші класифікації тактичних прийомів.

Підстави цих класифікацій різні: характер ситуацій, в яких застосовуються прийоми, види психічного впливу на протистоїть слідчому особа, мети використання і т.п.

Васильєв О. М. класифікував тактичні прийоми по їх природі на три групи: - засновані на науковій організації праці;

- засновані на даних логіки;

- засновані на даних психології. [5;ст.89]

Здається, що підстава такої класифікації є недостатньо суворим, оскільки у всіх випадках тактичний прийом має декілька джерел, і не в останню чергу слідчу практику. Найбільш дискусійним у літературі є питання про допустимість низки тактичних прийомів допиту, і в цій області існує ряд класифікацій тактичних прийомів, які, на думку їх авторів, повинні сприяти вирішенню питання про їх допустимості. Так, Л.М. Карнєєва підрозділяли тактичні прийоми допиту на дві групи в залежності від того, чи застосовуються вони в конфліктній або безконфліктної ситуації. Підставою для поділу перших на дві підгрупи служить причина конфлікту: відмова від дачі показань або надання неправдивих свідчень. В останньому випадку вона розрізняла прийоми емоційного впливу і прийоми, засновані на використанні доказів, а ці, в свою чергу, на три підгрупи в залежності від того, чи достатньо доказів для викриття допитуваного, або в системі доказів є прогалини, або доказів недостатньо для викриття . [6;ст.76] Залежно від законодавчої регламентації можна виділити тактичні прийоми, передбачені та не передбачені КПК. З числа тих, які передбачені УПК, можна виділити кілька груп тактичних прийомів.

Першу групу становлять прийоми, розпорядчі певний образ дій слідчого в процесі виробництва слідчої дії.

Другу групу становлять ті прийоми, застосування яких залежить від розсуду слідчого.

У залежності від обставин допиту можна виділити тактичні прийоми застосовуються при створенні умов проведення допиту (вибір часу і місця проведення, способу виклику на допит і т. д.); тактичні прийоми, які застосовуються на різних стадіях допиту; тактичні прийоми, вживані в залежності від ситуації допиту. За обсягом дії можна виділити тактичні прийоми загального характеру, пов'язані з будь-якого допиту, і тактичні комбінації. [8;ст. 115]

Здається, що тепер, найбільш детально розглянувши поняття тактики і тактичних прийомів, їх класифікацію з точок зору різних учених, доцільно буде перейти до вивчення безпосередньо особливостей тактики при допиті підозрюваного. Який тут теоретичний і практичний аспекти? Перш ніж відповісти на це питання, необхідно прояснити всі ті вимоги, які пред'являються до тактичних прийомів допиту. По-перше, повна відповідність кримінально-процесуального закону, по-друге, відповідність принципам моралі, вимогам професійної етики, по-третє, наукова обгрунтованість, по-четверте, ефективність і економічність; по-п'яте, логічність, і, нарешті, в шосте , свобода вибору тактичного прийому і практична обгрунтованість його застосування.

Як вже було зазначено мною раніше, порядок допиту підозрюваного не відрізняється від порядку допиту обвинуваченого, однак допит підозрюваного характеризується особливими психологічними моментами. Адже у підозрюваного яскраво виражена оборонна домінанта, установка на приховування об'єктивної інформації, до слідчого він ставиться з упередженням і настороженістю, для подальшої орієнтування підозрюваний прагне отримати інформацію про ступінь обізнаності слідчого, він знаходиться у стані збудження і розгубленості. Підозрюваний, затриманий по «гарячих слідах», психологічно не готовий до допиту. [9;ст237]

Перевірка алібі підозрюваного проводиться наступним чином. Підозрюваного докладно допитують щодо обставин, пов'язаних з його алібі. Якщо, незважаючи на значний проміжок часу, що відокремлює допит від злочину, він послідовно і докладно описує те, що робив на всьому протязі дня, коли скоєно злочин, це повинно насторожити слідчого. Людина не в змозі запам'ятати докладно всі факти свого життя. Запам'ятовуються лише найбільш яскраві, незвичайні. І так як злочин, скоєний підозрюваним, відноситься до розряду незвичайної діяльності, воно запам'ятовується виключно добре. Беручи до уваги бажання підозрюваного утримати в пам'яті обставини злочину і підготувати алібі, стає зрозуміло, чому так яскраво описуються ним події того дня. З метою викриття підозрюваного можна використовувати і наступний тактичний прийом. Перш за все, самим докладним чином фіксуються його свідчення про день, коли стався злочин. Ця частина протоколу дається на підпис підозрюваному. Потім пропонується детально описати, як він провів один із днів, що передують або наступних за днем злочину. Показання підозрюваного з цього питання будуть менш докладними і певними. Після цього слідчий запитує, чим пояснити, що такий-то день він запам'ятав найдетальнішим чином, а як провів дні, що пройшли недавно, не пам'ятає. Використання цього прийому дозволяє встановити хибність алібі. Потім слід негайно допитати осіб, названих підозрюваним, свідчення яких можуть підтвердити або спростувати його алібі. [17;ст..75] Безпосередньо перед допитом слідчий повинен усвідомити, про які факти поки що недоцільно допитувати підозрюваного, щодо яких подробиць слід залишити його тимчасово в невіданні. Це в більшості випадків сприяє викриття допитуваного у брехні. Така тактика допиту сприяє тому, що підозрюваний, який учинив кілька злочинів, може розповісти про тих, які ще не відомі слідчому. Щоб сформувати у підозрюваного думку про те, що слідчому відомі обставини злочину, потрібно натякнути про який-небудь абсолютно достовірному факті , що має відношення до злочину і допитуваному, що створить враження, ніби слідчому відомі й інші обставини злочину. Важливо при першій зустрічі з підозрюваним попередити дачу помилкових показань, потім від них йому важче буде відмовитися. Допит підозрюваного передбачає з'ясування не тільки обставин, які послужили підставою для затримання або взяття під варту, але і всіх інших даних, що входять до предмету доказування. Слідчий повинен спробувати оцінити показання підозрюваного, визначити, наскільки вони відповідають дійсності. Як правило, непричетні до злочину особа не тільки дає розгорнуті свідчення за обставинами, що послужило причиною його затримання і підозр, а й вказує шляхи їх перевірки. Підозрюваний ж, причетний до злочину, намагаючись піти від відповідальності, що нерідко спростовує підозри за допомогою наївних аргументів або зовсім відмовляється давати свідчення. Дієвим засобом викриття та отримання правдивих свідчень є очна ставка підозрюваного з потерпілим, особливо в тих випадках, коли вони були знайомі до злочину. [15;ст.67] Встановлюється, де знаходився підозрюваний і чим займався в той момент, коли було скоєно злочин; яку відстань відділяла його від місця злочину, хто може ще підтвердити свідчення даного свідка; чому свідкові так добре запам'ятався цей день і т.д. Цей прийом продиктований тією обставиною, що брехня до кінця продумати не можна. [16;ст..92] Людині важко, майже неможливо згадати через деякий час, де він був і що робив, якщо цей день чимось особливим не запам'ятався, якщо він не намагався спеціально утримати в пам'яті всі події даного дня. Підозрюваний, який вчинив злочин, намагається запам'ятати деталі цього дня на випадок затримання. Якщо він заздалегідь домовився з вказаною особою, які слід давати показання, то детальний допит завжди виявить розбіжності, що свідчать про їх помилковості. Допит таких осіб ведеться за принципом від загального до приватного, питання ставляться в такій послідовності, щоб допитуваний не міг здогадатися про бажаний для нього відповіді. Поряд з допитом свідків, названих підозрюваним, встановлюються і допитуються інші свідки, чия об'єктивність не викликає сумніву.

Слідчий вживає заходів, спрямовані на те, щоб свідки не могли домовитися між собою і з підозрюваним.

Для допиту підозрюваного, перевірки його показань набуває особливого значення встановлення його злочинної поінформованості. Для цього можуть використовуватися такі прийоми, як створення в допитуваного перебільшеного уявлення про поінформованість слідчого; приховування слідчим своєї поінформованості за фактом злочину; постановка питань, відповідаючи на які допитуваний видає свою причетність. Якщо підозрюваний зізнався у скоєному злочині і дав правдиві свідчення, його слід допитати найдетальнішим чином для того, щоб ці свідчення можна було перевірити і підтвердити за допомогою інших доказів. При отриманні показань, у яких підозрюваний зізнається у скоєному, не можна виключати самообмови, не так уже й рідко зустрічається на практиці. Причинами самообмови можуть бути також неправильне поведінка слідчого, застосування незаконних прийомів допиту, необ'єктивне ведення слідства в цілому. [11;ст..86]

Підводячи підсумок вищесказаного, хотілося б відзначити наступний важливий для слідчої практики факт: виявлення фізіологічних сигналів психологічного стану підозрюваного може розглядатися як покажчики тактики допиту, але позбавлених якої б то не було доказової сили. Адже, за словами радянського вченого-процесуалістами Бахіна В.П., «їх не можна покласти в основу процесуальних рішень, так як вони не є доказами, але, даючи матеріал для припущень, вони можуть бути основою розв'язання тактичного характеру, визначення лінії поведінки слідчого, вибору тих чи інших тактичних прийомів, побудови плану конкретного слідчої дії »[12;ст..57]. Саме вони допомагають слідчому з'ясувати психічний стан підозрюваного, визначити шляхи встановлення з ним контакту, намітити тактику допиту.

Розділ III Особливості тактики допиту обвинуваченого

Тактика допиту обвинуваченого - одна з найбільш складних. Вона повинна відповідати вимогам кримінально-процесуального закону, будуватися в залежності від складу злочину, особистості обвинуваченого, наявних у справі доказів, від того, визнає обвинувачений себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні чи ні.

Безумовно, що тактика допиту обвинуваченого має свою специфіку, обумовлену наступними чинниками:

а) для такого суб'єкта зібрані докази, що дозволяють стверджувати, що злочин скоїв саме він;

б) зіставляючи формулювання обвинувачення і реальну подію злочину, він може зорієнтуватися, якими доказами своєму розпорядженні слідство;

в) допиту даного суб'єкта як обвинуваченого нерідко передує допит як підозрюваного, тому слідчий має деякою інформацією про його особу. [17;ст..135]

Допит обвинуваченого може відбуватися в умовах безконфліктної або конфліктної ситуації.

Безконфліктна ситуація складається тоді, коли обвинувачений визнає себе винним і дає свідчення за пред'явленим звинуваченням.

В іншому випадку виникає конфліктна ситуація, гострота якої залежить від того, заперечує він свою провину повністю або частково. Якщо обвинувачений, визнавши себе винним, дає свідчення по суті пред'явленого обвинувачення, слідчий повинен застосовувати тактичні прийоми, спрямовані на отримання максимально повних і докладних відомостей. Потрібно враховувати, що визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінально-караного діяння невеликої або середньої тяжкості може бути самообмови з метою уникнути кримінальної відповідальності за тяжкий чи особливо тяжкий злочин.

Отже, ці свідчення необхідно ретельно проаналізувати і зіставити з раніше отриманими даними. Слід перевірити, чи немає в них схематичності і стереотипності, які характерні для випадків, коли обвинувачений, не зробивши інкриміноване злочин, але маючи про нього уявлення, створює відповідну легенду і дотримується її протягом усього попереднього слідства. [10;ст..93] Ознаками самообмови також є:

- велика кількість протиріч між окремими частинами показань, між відомостями, які обвинувачений повідомляв у різний час, наявність в показаннях неправдоподібних деталей;

- збіг показань обвинуваченого з чутками, які циркулювали в даному населеному пункті у зв'язку з виявленим злочином, і т.п.

При наявності ознак самообмови слідчому необхідно:

- детально вивчити матеріали кримінальної справи, що містять дані про особу обвинуваченого, особливо про його вольових якостях (темперамент, навіюваність, упертість, боягузтво і т.п.) і можливих розладах психіки; перевірити, чи не було на нього надано фізичний або психічний вплив для схиляння до самообмови (допитати осіб, які брали участь у попередніх слідчих діях, коли обвинувачений визнав себе винним);

- вжити заходів до встановлення можливих співучасників злочину та осіб, які могли надати на обвинуваченого вплив;

- зробити його повторний допит, застосувавши тактичні прийоми, спрямовані на перевірку достовірності одержуваних свідчень (змінити послідовність з'ясування обставин, про які обвинувачений вже був допитаний, що змусить його відступити від стереотипів);

- акцентувати увагу на з'ясуванні фактів, які в показаннях не порушувалися (хоча за логікою речей він повинен був знати про них) або викладалися схематично, суперечливо і т.п.

Тактика допиту обвинуваченого в умовах конфліктної ситуації схожа з тактикою допиту підозрюваного в аналогічних випадках. Відмінність полягає в застосуванні тактичних прийомів, заснованих на пред'явленні зібраних у справі доказів, і психологічний вплив на обвинуваченого.

Результат допиту, проведеного в умовах конфліктної ситуації, залежить, як правило, від наявності у слідчого достатньої інформації з того чи іншого факту, явища, яке належить дослідити, від сили конфлікту, який виник між слідчим і обвинуваченим; від умов, в яких буде проходити спілкування з конфліктуючих особою, і обстановки, що створює відповідну атмосферу; від правильності використання доказової інформації, уміння слідчого застосовувати тактичні прийоми допиту; від його особистих якостей, професійної підготовки і конкретної підготовленості до допиту. [13;ст..145] Чим гостріший конфлікт між слідчим і допитуваним, тим складніше допит, тим важливіше з'ясувати і усунути причини, що зумовили конфлікт. Це дозволяє пом'якшити або повністю усунути конфліктну напруженість. Якщо обвинувачений вперто не бажає давати правдиві показання, більш правильно відносно нього обрати тактику поступового пред'явлення окремих доказів. [11;ст..112] Кожен такий допит хоча і не досягає мети відразу, але все ж таки робить на обвинуваченого певний вплив. Коли ж позиція обвинуваченого похитнеться, то всі наявні відомі йому докази і нові докази можуть бути пред'явлені йому в сукупності. Обвинувачений, що дає неправдиві свідчення, після допиту виявляє розгубленість і весь час повертається до думки, що його отпірательство не має сенсу, що він викритий і вже немає сил продовжувати замикатися. Спочатку він захищається в надії на те, що його провину не зможуть довести, але ця впевненість з кожним новим допитом зникає. Будь-яка відмовка тут же спростовується, будь-яка брехня тут же виявляється, всюди виступають суперечності, з усіх боків його оточують докази. Обвинувачений не бачить виходу і робить ще кілька спроб за допомогою нової брехні уникнути покарання, але зазнає поразки. Поступово в ньому міцніє переконання, що подальше отпірательство безцільно, і він зізнається. Слід по можливості полегшити обвинуваченому шлях до визнання, адже будь-якій людині важко зізнатися у брехні. Якщо обвинувачений, щоб виграти час, просить перенести допит, «дати йому подумати», обіцяє завтра розповісти правду, допит переривати недоцільно.

Перенести допит наступного дня - значить дати «охолонути» обвинуваченому, він зважить, всі «за» і «проти» і підготуватися до допиту з урахуванням наявних у справі доказів. Він може не дати правдивих показань, а пристосувати їх до викривають доказам і піднести у вигідному для себе світлі. Викрити обвинуваченого, який не визнає себе винним, можна тільки за допомогою доказів.

Слідчій практиці відомі два основних способи пред'явлення доказів такого обвинуваченому:

- по-перше, пред'явлення спочатку доказів менш значних, потім все більш і більш вагомих;

- по-друге, пред'явлення найбільш сильного докази на самому початку допиту. [12;ст..45] Пред'явлення доказів у порядку наростання викриває сили виправдовує себе лише при наявності сукупності взаємопов'язаних доказів. Пред'явлення спочатку самого вагомого докази доцільно щодо осіб, які не мають стійкої установки на брехню, позиція яких похитнулася неспростовністю доказів. Якщо один прийом виявляється недостатньо успішним, можна застосувати інший, ввести в дію нові докази, але не слід поспішати закінчити допит. Якщо докази сильні, потрібно пред'являти їх порізно, докладно розвиваючи кожну окремо; якщо вони слабкі, слід їх зібрати воєдино. Пред'явлення всієї сукупності доказів дає позитивні результати при розслідуванні порівняно простих справ і в тому випадку, якщо зібрані докази безперечно встановлюють приховувані допитуваним обставини злочину.

Коли розслідується злочин, скоєних групою, то тут мають місце особливості, зумовлені характером ієрархії групи. З одним із співучасників обвинувачений може бути пов'язаний спорідненістю, з іншим його відносини цементує страх, підпорядкованість, залежність і т.п. У такому випадку важливо зробити пролом в їх попередньо погоджених на випадок затримання показаннях. Злочинна група сильна до вчинення злочину, до затримання одного із співучасників. Потім ця сила обертається слабкістю. Кожен з них відчуває страх перед реальною необхідністю нести покарання, тяжке свідомість того, що він залишився на самоті. Обвинувачені неминуче починають вигороджувати себе за рахунок співучасників. Якщо співучасники злочину ізольовані один від одного, то відносини між ними поступово змінюються, тому слідчому необхідно визначити, у кого з обвинувачених з'явилася неприязнь до співучасникам і з якої причини. Доцільно вибрати того, хто вважає себе ображеним чи обділеним з боку співучасників, розкрити в ході допиту його справжнє місце в ситуації, ієрархії злочинної групи. Проте в даному випадку необхідно дуже обережно вибирати методи психологічного впливу, щоб не штовхнути його на обмова співучасників. Не можна не врахувати випадки, коли викрити особа, яке увійшло в гострий конфлікт зі слідчим, можна за допомогою очної ставки. [14;ст. 160]

Відповідно до ст. 172 КПК України , очна ставка це одночасний допит двох раніше допитаних осіб, вироблений для усунення істотних протиріч у їхніх показаннях. Її суть полягає в тому, що слідчий ставить по черзі двом суб'єктам питання про одних і тих же обставин розслідуваного злочину, аналізує і зіставляє їх відповіді з метою встановлення істини. Добре підготовлена й організована очна ставка може бути не лише способом усунення істотних протиріч в отриманих показаннях, а й засобом викриття помилкового алібі, інсценування злочину, самообмови і обмови одного допитуваного іншим. У ході очної ставки можуть бути також отримані нові фактичні дані, пов'язані з розслідуваної злочинному події.

Розділ IV Психологічні особливості допиту підозрюваного й обвинуваченого

Підозрюваний і обвинувачений аж ніяк не обов'язково можуть бути злочинцями. Тому, вирішуючи основне питання у справі, чи вчинено злочин даною особою, потрібно ясно розуміти його психологію. Прагнучи ухилитися від відповідальності і приховати свою участь у злочині, винний намагається приховати від оточуючих і пов'язані з цим переживання. Він оберігає свої спогади від зовнішнього прояву і тим самим постійно оживляє їх, а пригнічуючи переживання, ще більше їх загострює. Зрештою тенденція приховати свої почуття і думки вносить найсильнішу дезорганізацію в його психічні процеси. Якщо процесуальне становище підозрюваного та обвинуваченого має істотні відмінності, то в психологічному аспекті ці відмінності видаються значно менш важливими. [17;ст..167]

Допит у психологічному плані являє собою складний процес спілкування, що складається з послідовності взаємопов'язаних етапів (стадій), підпорядкованих єдиній меті, серед яких можна виділити основні:

- підготовчий етап;

- етап встановлення психологічного контакту;

- етап безпосередньо допиту;

- етап завершення допиту;

- етап психологічного аналізу та оцінки результатів допиту.

Кожен з цих етапів має власну структуру і самостійне психологічне значення.

Отже, розглянемо етапи проведення допиту обвинуваченого і підозрюваного з психологічної точки зору.

Перший етап - підготовчий. Він існує безпосередньо перед зустріччю слідчого і допитуваного.

Його головними завданнями виступають: отримання максимального обсягу інформації про допитуваним, формування мети допиту; встановлення наявності та якості наявних доказів; а основною метою - психологічна і тактична підготовленість слідчого до проведення допиту. Наявність максимально повної інформації про допитуваним вкрай важливо для встановлення психологічного контакту з ним, що нерідко є основним чинником, що визначає результати допиту.

До такої інформації можна віднести: особливості особистості, звички, інтереси, захоплення, вади, життєві цілі, цінності, переконання, професійні вміння та навички і т.д. Ці відомості можна почерпнути з протоколів допитів і пояснень інших осіб, інших матеріалів кримінальної справи, даних оперативних служб, службових характеристик, публікацій у пресі і т.д. Встановлення наявності та якості наявних доказів актуально головним чином при допиті підозрюваних і обвинувачуваних і є важливим чинником при виборі тактики допиту. [8;ст..170] Психологічна підготовленість слідчого до допиту має найважливіше значення для його успішного проведення, так як будь-який допит, а особливо в ситуації конфлікту , вимагає величезної психічної напруги, психологічної гнучкості, готовності швидко міняти тактику і знаходити вихід зі складних ситуацій.

Другий етап - встановлення психологічного контакту.

Встановлення психологічного контакту - це створення зв'язку: особистісної, інформаційної, поведінкової, психофізіологічної між учасниками спілкування.

Реалізується вона безліччю способів, докладно описаних у відповідній літературі, думаю, що є сенс зупинитися лише на кількох.

Це стосується в першу чергу сучасних психотехнологій комунікації (Еріксоніанського гіпноз, NLP тощо), елементи яких в тій чи іншій мірі обов'язково повинні бути взяті на озброєння при допиті.

Підстроювання або створення підсвідомого довіри допитуваного до допитуваного. Сенс цього прийому в тому, що допитувач як би настроюється на «хвилю» допитуваного і спілкується з ним на доступному і зрозумілій обом мовою тіла, біоритмів, темпі розумового процесу, долаючи неминучі в ситуації допиту комунікативні бар'єри. Це досягається наступними прийомами, такими як, підстроювання до пози, до дихання, до рухів.

Третій або основний етап характеризується внутрішнім поділом на 2 групи учасників :

- 1) свідки та потерпілі,

- 2) обвинувачені і підозрювані.

Такий поділ обумовлено розходженням процесуального становища, цілями і завданнями допиту, що застосовуються в ході допиту прийомами і методами, в тому числі і психологічними, процесуальним становищем осіб. Різниця допитів як в умовах безконфліктної ситуації (свідків і потерпілих) і в умовах конфліктної ситуації (підозрюваних і обвинувачуваних) видається необгрунтованим, оскільки обидві форми можуть бути притаманні допитам всіх розглянутих категорій осіб. Не варто докладно зупинятися на даному етапі, так він в основі своїй має перш за все правове та тактичне значення, яке було розглянуто в попередніх розділах даної роботи.

Четвертий етап - завершальний. У кримінальному процесі завершення допиту означає проставлення підпису допитуваного під протоколом допиту. У психологічному плані завершення допиту має дещо інше значення.

Як будь-яке спілкування, допит має початок, основну частину і закінчення, причому початок і закінчення, як правило, найбільш запам'ятовуваність людиною. Це необхідно враховувати, тим більше якщо з допитуваним ще доведеться зустрічатися не раз. Якщо початок допиту, а саме стадія встановлення психологічного контакту, залишається в пам'яті допитуваного як певний емоційний фон або сформоване ставлення до слідчого як до особистості, що істотно спрощує встановлення та підтримання психологічного контакту при подальших зустрічах, то завершення допиту виступає як фінал тільки даного епізоду спілкування і закладає міцний фундамент для продуктивних наступних зустрічей.

Допити обвинуваченого і підозрюваного, як правило, бувають множинними. Тому, завершуючи поточний допит, необхідно підготувати сприятливий грунт для наступного. Виходячи з досягнутих результатів, можна дати особі тему для роздумів у вигляді декількох додаткових питань (наприклад, демонструють деяку обізнаність слідчого), які навіть якщо залишаться без відповіді, то стануть надійним «якорем». Завершення допиту в доброзичливій, емпатічной формі, навіть якщо він проходив у ситуації конфлікту, дозволить в наступний раз не тільки швидко встановити психологічний контакт, а й істотно його поглибити. [5;ст..76]

Не слід забувати той факт, що всі вищевказані дії підпорядковані лише одній меті - встановленню істини у даній справі, а саме викриттю підозрюваного або обвинуваченого у брехні. Що стосується мотивів дачі неправдивих показань підозрюваним і обвинуваченим, то вони досить різноманітні.

У слідчій практиці найчастіше зустрічаються такі: бажання уникнути відповідальності за скоєне чи применшити свою провину, або понести покарання не за зроблене, а за менш тяжкий злочин - дійсне або уявне; прагнення вигородити або пом'якшити провину співучасників у силу дружніх, сімейних чи родинних зв'язків, з корисливих міркувань; прагнення звести наклеп співучасників з помсти або з метою забезпечення власної безпеки в майбутньому, а також звести наклеп себе в силу хворобливого стану психіки або з вихваляння і т. д.; прагнення обмовити себе, щоб приховати непристойна, в тому числі і злочинна, поведінка близької людини.

Особа, що свідчить явно помилково, надає протидія слідству, вступає зі слідчим у протиборство, в результаті чого створюється конфліктна ситуація. [5;ст..100] Слідча тактика своєму розпорядженні цілий арсенал прийомів викриття підозрюваного та обвинуваченого в дачі ними неправдивих показань, а також надання на них правомірного психологічного впливу з метою отримати правдиві свідчення.

Основні прийоми:

1. Переконання. Цей прийом полягає у зверненні слідчого до здорового глузду допитуваного, спонукання його до розкаяння і щиросердого визнанню шляхом роз'яснення як шкідливих наслідків заперечування і брехні, так і сприятливих наслідків визнання своєї провини і активного сприяння розслідуванню злочину, а також злочинів минулих років, що залишилися нерозкритими.

2. Використання позитивних властивостей особистості допитуваного. Звернення слідчого до позитивних якостей співрозмовника в багатьох випадках приносить користь. Кожній людині властиво прагнення до самоповаги, і тому, апелюючи до чесності, порядності допитуваного, до його заслугах в минулому, авторитету в колективі, серед Товаришів, його особистим і соціальним статусом, його можна переконати бути відвертим, правдивим.

3. Припинення брехні. Даний прийом застосовується тоді, коли немає необхідності давати можливість підозрюваному або обвинуваченому "розгортати" брехня, коли у слідчого є достовірна інформація з приводу обставин, що з'ясовуються під час допиту. "У цьому випадку брехливі свідчення допитуваного негайно відхиляються, брехня припиняється в" зародку "шляхом пред'явлення наявних доказів або інших засобів впливу. Втративши надію на можливість дезінформувати слідчого, викриття фактів, допитуваний часто переходить від брехні до правди".