Криміналістична характеристика шахрайства

Размещено на http://allbest.ru/

Размещено на http://allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Юридичний факультет

Кафедра кримінального процесу та криміналістики

Курсова робота

на тему : Криміналістична характеристика шахрайства

Виконала: студентка 5 курсу Сворінь Софія Андріївна

Львів - 2012

Зміст

Вступ

1. Спосіб шахрайства як структурний елемент криміналістичної характеристики

2. Обстановка і місце вчинення шахрайства

3. Особа злочинця

4. Особа потерпілого

5. Предмет злочинного посягання

Висновки

Вступ

В усі часи та епохи держава, в особі її органів, завжди захищала власність як цивільно-правовими способами, так і різними законами кримінально-правового характеру. Законодавець завжди виходив з того, що відносини власності являють собою серцевину економіки, у тому числі і як важливу соціальну цінність. У всі роки існування кодифікованих законів правова доктрина дотримувалась концепції, що зміцнення і розвиток різних видів власності сприяє економічному процвітанню суспільства та окремих громадян. Але по мірою демократизації законодавства злочинні відносини проти власності набувають все більшої актуальності і поширеність.

Актуальність теми дослідження. Впродовж останніх років в Україні спостерігаються істотні зміни у збільшенні достатку певної частини населення. Окремі громадяни мають у своїй власності коштовні предмети, дорогі транспортні засоби та квартири, що не може не привертати увагу злочинців. Тому ефективна охорона права власності на зазначені цінності набуває принципового значення. Шахрайство відносно власності фізичної особи, в першу чергу, заподіює збиток їх власникам. Стаття 190 КК України передбачає кримінальну відповідальність за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство). Цією правовою нормою держава забезпечила можливість правоохоронним органам вчасно і мобільно охороняти і захищати права власності громадян на майно, яке їм належить. Протидіючи таким злочинним зазіханням, правоохоронні органи ведуть активну і систематичну боротьбу з цим видом злочинів. Ситуація погіршується нерідко і тим, що потерпілі не звертаються в правоохоронні органи, думаючи, що вони не зможуть надати їм дієву допомогу в розшуку майна і викритті винних. У такій ситуації виникає нагальна потреба в криміналістичній характеристиці шахрайства відносно власності фізичної особи та її використання на початковому етапі розслідування.

Процес розбудови демократичної, соціальної та правової держави в Україні зумовлює необхідність подальшого розвитку демократичних інституцій, а також правових механізмів забезпечення охорони прав та законних інтересів людини. Зріст негативних тенденцій у суспільстві, якісні зміни злочинності набуття нею професійного , організованого та найбільш витонченого характеру, ставлять перед наукою завдання спрямовані на розробку новітніх прийомів, методів та засобів протидії кримінальним явищам. Оптимізація процесу розкриття і розслідування шахрайства є важливою проблемою, яка постає на сьогодні перед криміналістичною наукою. Зусиллями таких учених-криміналістів, як Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, В.К. Весельський, А.Ф. Волобуєв, В.К. Гавло, В.Г. Гончаренко, В.А. Журавель, А.В. Іщенко, Н.І. Клименко, О.Н. Колесниченко, В.П. Колмаков, В.О. Коновалова, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, В.Г. Лукашевич, Є.Д. Лук'янчиков, Г.А. Матусовський, М.В. Салтевський, М.Я. Сегай, В.В. Тіщенко, В.Ю. Шепітько та ін., зроблено вагомий внесок у розроблення теоретичних засад розслідування окремих категорій злочинів, та формування нових криміналістичних методик. Проблематика розслідування шахрайства досліджувалась у роботах: Д.В. Березіна, А.Ф. Волобуєва, О.В. Волохової, В.І. Гаєнка, В.П. Лаврова, В.Д. Ларичева, Т.А. Пазинич, та ін. Водночас наукових розробок щодо створення цілісної наукової концепції розслідування шахрайства у сучасних умовах, яка б будувалася на новітніх положеннях теорії криміналістики та узагальненні кримінальних справ даної категорії злочинів, на сьогодні недостатньо. Окремі питання відносно створення наукових засад розслідування шахрайства розглядалися фрагментарно або залишилися взагалі нерозглянутими. Саме це і визначає актуальність обраної теми курсової.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є проаналізувати і розкрити криміналістичну характеристику шахрайства і виділити особливості притаманні цьому виду злочинів. Мета дослідження обумовлена необхідністю вирішення наступних завдань:

* розробити криміналістичну характеристику шахрайства та встановити зв'язки між її структурними елементами;

* виокремити способи шахрайства відносно його різних видів та здійснити їх класифікацію;

* проаналізувати обстановку, місце та час вчинення шахрайських посягань;

* конкретизувати предмет злочинного посягання при шахрайстві в сучасних умовах та запропонувати його класифікацію та розкрити криміналістичне значення;

* виявити, конкретизувати характеристику особи злочинця;

* визначити особу потерпілого та його характеристику;

* деталізувати механізм утворення слідів, їх зміст та визначити основні групи слідів вчинення шахрайства.

Об'єктом дослідження є діюча система організаційних і правових відносин, що складаються в процесі розкриття і розслідування шахрайства відносно власності особи.

Предметом дослідження є криміналістична характеристика шахрайства відносно власності особи та її використання на початковому етапі розслідування.

Методи дослідження. Методологічну основу курсової становлять положення теорії пізнання і загальної теорії криміналістики. У процесі дослідження були використані порівняльно-правовий (порівняльний аналіз окремих положень нормативно-правових актів), формально-логічний (класифікація способів та слідів шахрайства, класифікація шахраїв), функціональний (динаміка механізму вчинення шахрайства; аналіз ефективності окремих слідчих дій), системно-структурний (типізація слідчих ситуацій, тактичних операцій; розробка системи типових версій при розслідуванні даної категорії злочинів).

1. Спосіб шахрайства як структурний елемент криміналістичної характеристики

Криміналістична характеристика злочинів є ключовим, відправним моментом для викладу методичних рекомендацій. Проблемі криміналістичної характеристики злочинів, її дослідженню присвячені роботи багатьох криміналістів, що мають теоретичне та практичне значення. Підходи до криміналістичної характеристики злочинів є дискусійними, вчені-криміналісти не однозначно підходять до визначення її поняття та змісту. Дані про злочин, що сприяють його розслідуванню, являють собою його типову модель. На мою думку, у структурі криміналістичної характеристики шахрайства доцільно виокремити такі елементи: способи шахрайства; обстановку та місце вчинення злочину; особу злочинця (шахрая) та його жертви; предмет злочинного посягання. У системі структурних елементів криміналістичної характеристики важливе місце посідають способи злочину. Спосіб злочину, що відбивається у слідах-наслідках, є важливим джерелом відомостей про злочинну поведінку. Яблоков Н.П. Криминалистика. Учебник для вузов. - М.: Бек, 1996. - 384 с. Детальний аналіз способу злочину в кримінально-правовому розумінні здійснив М. І. Панов, який пропонує під способом злочину розуміти певний порядок, метод, послідовність рухів і прийомів, застосовуваних особою в процесі вчинення суспільно небезпечного посягання на охоронювані законом суспільні відносини, поєднаним з вибірковим використанням засобів вчинення злочину Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. - Х.: Вища школа, 1982. - 161 с.. В. М. Кудрявцев визначає спосіб вчинення злочину як певний порядок, метод, послідовність рухів і прийомів, застосовуваних особою для вчинення злочину. Таке розуміння способу вчинення злочину відповідає й етимологічному значенню терміна «спосіб», під яким розуміється «спосіб дії, прийом, метод здійснення чого-небудь» Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. - М.: МГУ, 1960. - 420 с., «той або інший порядок дій, метод у виконанні якої-небудь роботи, у досягненні якої-небудь мети». У криміналістиці існують різні підходи до визначення поняття способу злочину. Під способом злочину прийнято розуміти спосіб дії злочинця, що виражається в певній, взаємозалежній системі операцій і прийомів підготовки, вчинення й приховування злочинів, систему взаємозалежних, цілеспрямованих навмисних дій щодо підготовки, вчинення, приховування злочинів, здійснюваних відповідно до обстановки та властивостей особи, а також обумовлені ними дії цілого ряду інших осіб, які необхідні для настання злочинного результату. На мою думку, найбільш переконлива в криміналістичному значенні концепція способу вчинення злочину, запропонована О.Д. Курановою і пізніше розвинена Г.Г. Зуйковим. Під способом вчинення злочину Г.Г. Зуйков розуміє систему дій по підготовці, вчиненню й приховуванню злочину, детерміновану умовами зовнішнього середовища й психофізичних якостей особи, пов'язаними з вибірковим використанням відповідних засобів, умов місця й часу . Зуйков Г.Г. Криминалистическое учение о способе совершения преступления.:Автореф. дис…д-ра. юрид. наук: 12.00.09/ МГУ. - М., 1970. - 34с. .

У криміналістичному розумінні у способі вчинення шахрайства на перший план виходять ті його інформаційні сторони, які стають результатом прояву зовні закономірностей відбиття основних властивостей обраного для досягнення злочинних цілей. У цьому зв'язку більшу цінність становлять сліди, що вказують на те, яким чином злочинець вчинив такі дії: потрапив на місце злочину, привернув увагу потерпілого, ким відрекомендувався, як здійснив обман або ввійшов у довіру. Саме такі ознаки, що проявляються зовні, дозволяють створити основу для найбільш швидкого розпізнавання в первинних інформаційних даних у справі застосування того або іншого характерного способу вчинення шахрайства. Це відповідно допомагає точніше визначити напрямки й методи виявлення інших відсутніх даних про передбачуваний спосіб вчинення шахрайства. Говорячи про способи шахрайства, слід зазначити, що вони характеризуються таким набором засобів і методів, які дозволяють вчинити обман настільки переконливо, що породжують щиру довіру потерпілого, через яку й відбувається передача майна Давыдов А.А. Организация и тактика борьбы с мошенничеством. Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09/МГУ.- М., 1980. - 19 с. . Аналіз характеру дій шахраїв дозволяє говорити про наявність типових для більшості шахрайських операцій етапів вчинення злочину, що охоплюють: підготовку до проведення шахрайської операції, у тому числі розробку схеми операції, здійснення необхідних організаційних і технічних заходів; безпосереднє вчинення обманних дій; заволодіння майном; ухилення від відповідальності. До числа організаційних заходів сучасних видів шахрайства можна віднести реєстрацію підприємства, відкриття рахунків у банках, оформлення оренди приміщення чи складу для зберігання товарів, надання реклами фірмою й пропонованих нею умов, наймання персоналу на роботу, встановлення необхідних ділових зв'язків і контактів на корупційній основі, пошук потенційно схильних до обману жертв, інші заходи залежно від урахування всієї сукупності обставин вчинення злочину обраним способом Ларичев В.Д. Мошенничество. - 2-е изд. Испр. - М.: АО Центр ЮрИнфоР, 2002. - 61 с.. Технічні підготовчі заходи пов'язані з виготовленням необхідних документів (бланків, печаток чи штампів, ліцензій, транспортних, платіжних чи інших документів), придбанням (орендою) необхідного офісного, складського устаткування, зразків товарів чи продукції, установленням необхідних адресних, анкетних та інших даних осіб і підприємств для фальсифікації й підробки документів, інші заходи для технічного забезпечення дій на всіх етапах вчинення злочину. Завдання підготовчого етапу полягає у створенні необхідних умов для успішного здійснення всіх заходів подальших етапів шахрайства. Єдиною організаційною основою всіх заходів підготовчого етапу вчинення шахрайства є їхнє загальне фінансування. Другим етапом є безпосереднє вчинення обманних дій. Шахрайські дії вирізняються досить великою розмаїтістю заволодіння чужим майном за способом вчинення, сферою господарської діяльності, тривалістю здійснення, комбінації й складності застосовуваних прийомів. Тому з метою розробки та конкретизації методів виявлення, розкриття і розслідування шахрайських посягань все різноманіття способів їхнього вчинення можна звести у певні групи.

Способи вчинення шахрайства можна класифікувати за цілями вчинення, тобто на що спрямовано намір: на заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Волохова О.В. Современные способы совершения мошенничества: особенности выявления и расследования / Под ред. Е.П. Ищенко. - М.: Юрлитинформ, 2005. - 128 с. У криміналістичній літературі робилися спроби виокремлення різних способів шахрайства та їхніх класифікацій. Зокрема, запропоновано класифікувати способи шахрайства за такими підставами: Залежно від сфери економічної діяльності: у сфері побутового обслуговування; у сфері страхування; у сфері соціального захисту; у сфері туризму; у сфері вивозу робочої сили закордон. Залежно від характеру «відносин», які виникають між підприємствами або господарськими товариствами: фіктивне представництво; фіктивне посередництво; одержання кредитів під фіктивні проекти. Залежно від тривалості злочину: одноразові; тривалі. Залежно від характеру локалізації шахрайства: спрямовані на вузьке коло жертв; такі, що охоплюють велике коло населення. Шепітько В.Ю. Особливості криміналістичної характеристики шахрайства // Вісник Академії правових наук України. - 1998. - №2. - С.141-144 Можна також клаcифікувати способи шахрайства залежно від відносин особи шахрая з підприємством, на майно якого посягають злочинці: з участю осіб, що перебувають у трудових відносинах з підприємством; сторонньою особою (не працівником підприємства). Можна виокремити способи шахрайства за предметом посягання, спрямовані на заволодіння: чужим майном ; грошовими коштами; правом на майно і т.д. Дані класифікації не є вичерпними.

Розглянемо найпоширеніші способи шахрайства. Найчастіше шахраями використовується такий спосіб, як укладення нездійсненного договору. При цьому головне завдання - укладення угоди на умовах шахрая, що передбачає одержання ним у своє розпорядження матеріальних коштів й відстрочене виконання власних зобов'язань. Отримані в такий спосіб у кредит товари або кошти привласнюються, а зустрічні зобов'язання шахраєм не виконуються. Способи, використовувані для обману потерпілого при укладанні свідомо нездійсненного договору, умовно можна розділити на дві основні групи, у межах яких шахраями використовуються численні комбінації введення в оману потерпілого: способи, що забезпечують створення переконаності у потерпілого щодо комерційного статусу шахрая та легальності його господарської діяльності; способи, що забезпечують одержання згоди потерпілого на укладання договору на пропонованих шахраєм умовах . Ларичев В.Д., Спирин Г.М. Коммерческое мошенничество в России. Способы совершения. Методы защиты. - М.:Экзамен,2001. - 256 с.

У господарській практиці етапу проведення безпосередніх переговорів з партнером обов'язково передує стадія встановлення контактів між партнерами. На цій стадії основне завдання шахрая - це створення у жертви впевненості у тому, що вона має справу з реальним партнером, який займається підприємницькою діяльністю. Для досягнення цієї мети шахраями використовується введення в оману жертви злочину за допомогою підроблених або фальсифікованих документів з реквізитами тих чи інших підприємств. Вчинення обманів з використанням підроблених документів шахраї вміло використовують суб'єктивні чинники, такі як незацікавленість співробітників підприємств у ретельній перевірці партнера, незнання можливих способів обману, безтурботність, недбалість. Реєстрація фіктивного підприємства дозволяє шахраям легалізуватися у сфері підприємництва. Тому даний спосіб набуває останнім часом все більшого поширення через те, що: створюється додаткова переконаність у жертви в благонадійності партнера; виникає підвищений рівень безпеки шахраїв; застосовується безготівкова форма розрахунків. Використання для вчинення обманних дій документів реально діючого господарюючого суб'єкта на перший погляд не відповідає інтересам шахрая, якого начебто легко встановити. Однак практика свідчить про значну поширеність вчинення шахрайства з використанням реально діючих підприємств. У цій ситуації шахрай має можливість увійти в довіру потенційної жертви шляхом сумлінного виконання протягом деякого часу взятих зобов'язань до одержання у своє розпорядження досить цінного майна. При цьому будь-які перевірочні процедури з боку потерпілого не дадуть позитивного результату саме через абсолютну зовнішню легальність дій шахрая. Певною специфікою використання реально діючого підприємства є можливість для шахраїв замаскувати свої злочинні дії під неможливість виконання взятих на себе цивільно-правових зобов'язань. Це може бути комерційний ризик, який не виправдався або невиконання зобов'язань іншими партнерами, інші “поважні” причини.

Шахраями пропонуються різні привабливі умови поставки необхідних товарів (продукції) або залучення грошових коштів. З огляду на те, що шахраї, як правило, виступають в угодах однією зі сторін, способи введення в оману можна умовно розділити на дві групи: ті, що гарантують виконання зобов'язань по поставці товарів, виконанню робіт або послуг - за угодами, де шахрай є одержувачем платежів; по-друге, ті, що гарантують виконання зобов'язань по платежах за поставлені товари, виконані роботи або надані послуги - за угодами, де шахрай є одержувачем товарів, робіт, послуг. На сьогодні шахраям доводиться вдаватися до додаткових способів введення в оману партнерів по угодах. З цією метою орендуються й декоруються офіси для переговорів, наймається персонал, виставляються зразки продукції, орендуються складські приміщення та вчиняються інші дії. Шахрайство здійснюється заради вилучення чужого майна. Це основна його мета і вирішальний етап всієї операції. Способи досягнення мети варіюються залежно від обставин, характеру майна, розміру грошових сум, наявного часу, тощо. За вивченими матеріалами кримінальних справ, розслідуваних за фактами заволодіння товарами шляхом шахрайства, реалізація викрадених товарів здійснювалася переважно за готівку. Шахраї намагаються приховувати злочинну діяльність. Коли відомі їхні справжні анкетні дані, вони можуть переховуватися, вдаватися до втечі за кордон. Особливий інтерес становлять способи шахрайства, які використовуються у сфері страхування. Тут можна виокремити способи шахрайства, вчинювані при страхуванні транспортних засобів, способи шахрайства при страхуванні квартир та ін. Гришина Т. Мошеннические десять процентов //Коммерсант.- 2002. - №188.- С. 18. При страхуванні транспортних засобів використовують такі способи шахрайства: одержання страхового відшкодування вище страхової суми, незаконне одержання страхового відшкодування шляхом фальсифікації страхового випадку, збільшення розміру страхового відшкодування незаконним шляхом, одержання виплат за підробленими документами без страхового випадку. При страхуванні квартир використовують такі способи: інсценування крадіжки або здійснення підпалу, подвійне страхування та оформлення страхових полісів «заднім числом» після настання страхового випадку.

2. Обстановка і місце вчинення шахрайства

криміналістичний шахрайський посягання вчинення

Важливим елементом криміналістичної характеристики злочинів є обстановка вчинення злочину. У криміналістиці до обстановки вчинення злочину відноситься система різного роду взаємодіючих між собою об'єктів, явищ і процесів, що характеризують виробничі чинники та інші умови об'єктивної реальності, що склалися в момент події злочину та у сукупності впливають на спосіб його вчинення (механізм), що виявляється у різного роду слідах, які дозволяють судити про особливості цієї систем. В етимологічному розумінні обстановка визначається як сукупність умов, за яких що-небудь відбувається; умови життя кого-небудь; положення речей, зокрема ділова обстановка, навколишнє оточення, сприятлива обставина, міжнародна обстановка; положення, обставини, умови існування чого-небудь. У криміналістичній літературі обстановку вчинення злочину розглядають як частину матеріального середовища, що охоплює, крім ділянки території, сукупність різних предметів, поведінку учасників події, психологічні відносини між ними; єдиний чинник, що визначає спосіб вчинення злочину .

Однак однозначного підходу до визначення обстановки вчинення злочину в літературі немає. О. Ш. Якупов зазначає, що обстановка - це ті конкретні й специфічні об'єктивні умови, в яких відбувається суспільно небезпечне посягання. Якупов А.Ш. Объективная сторона преступления // Уголовное право УССР. - К., 1984. - С.96. Г. О. Крігер уважає, що вона - одна з умов, що використовується винним для досягнення своєї мети, або є таким збігом подій і обставин, які свідчать як про більшу, так і меншу суспільну небезпеку злочину і злочинця. Кригер Г.А. Объективная сторона преступления // Советское уголовное право. - М., 1988. - С.121. В. М. Кудрявцев характеризує обстановку як місце, час та інші конкретні умови вчинення злочину, загально-історичну та соціально-політичну обстановку, конкретні умови життя і діяльності. Ф.Г. Бурчак і Є.Ф. Фесенко пояснюють її як сукупність передбачених законом обставин, які є зовнішнім оточенням злочинного діяння та характеризується присутністю людей або певних подій . Бурчак Ф.Г., Фесенко Е.Ф. Объективная сторона преступления // Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть общая. - К., 1985. - С.134. В.Є. Корноухов розглядає злочинну діяльність як систему, що відбивається і поєднує суб'єкт, процес (спосіб, засоби), а як таку, що відбиває - обстановку вчинення злочину, яка включає систему об'єктів, природні умови, об'єкт посягання, сферу діяльності або побуту, а також ті або інші комплекси. Процес взаємодії двох систем відбувається при певних природно-кліматичних, соціальних умовах, які визначають, по-перше, варіативність виникнення слідів злочину, по-друге, закономірності зміни слідів злочину в часі .

В.Д. Берназ до структури обстановки вчинення злочину відносить певні елементи: а) матеріальне середовище, тобто час, місце, об'єкт, макро- і мікропогодні умови; б)організаційно-управлінське середовище, тобто виробничо-функціональні об'єкти, правоохоронні елементи; в) соціально-психологічне середовище: мікроклімат у колективі за місцем роботи, ціннісну орієнтацію, психологічну обстановку за місцем проживання. Берназ В.Д. К вопросу о понятии обстановки совершения краж социалистического имущества на морском транспорте//Криминалистика и судебная экспертиза. - К., 1985.- Вып.3. - С.45- 47. Зазначені елементи обстановки вчинення злочину мають різні властивості відбиття. В.К. Гавло вважає, що обстановка злочину - це система взаємозв'язку «особа суб'єкта злочину - обстановка злочину». Остання може бути сприятливою або несприятливою для суб'єкта злочину. . Гавло В.К. Теоретические проблемы и практика применения методики расследования отдельных видов преступлений. - Томск, 1985. -333 с. Об'єктивна обстановка, що складається з різного роду взаємодіючих між собою об'єктів, явищ і процесів у певних обставинах місця й часу, є причиною, що впливає на злочинну поведінку шахрая. В одних випадках сукупність цих чинників сприяє або навіть істотно полегшує застосування тих або інших способів і прийомів шахрайства. Іноді шахраям доводиться спеціально видозмінювати або створювати більш зручні для себе умови для вчинення злочинів. Наявність типової обстановки може вказувати на застосування типових способів злочинів, що, у свою чергу, дає можливість прогнозувати дії шахрая як на етапі вчинення, так і приховування злочинного посягання і оптимально планувати на цій основі першочергові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи. Поняття «обстановка» співвідноситься з поняттям події, місця та часу злочину, які пов'язані певним чином з виникненням слідів на об'єктах і предметах. При сприйнятті обстановки не слід забувати, що окремі її фрагменти, як і вона в цілому, можуть бути інсценовані. Тому, оцінюючи обстановку, потрібно співвідносити дії шахрая та залишені різного роду сліди з типовими ситуаціями. М.І. Єнікєєв указує, що, слідоутворення злочину йде від способу поведінки злочинця до фіксації її ознак у матеріальному середовищі. Відбиття ж злочину в криміналістичному пізнанні - від слідів у матеріальному середовищі до поведінкової системи злочинця. Еникеев М.И. Общая, социальная и юридическая психология. - СПб.: Питер, 2003. -752 с. Слідчий вирішує складні пізнавальні завдання з моделювання певних дій злочинця й усього злочину в цілому за окремими ознаками способу його поведінки у зовнішньому середовищі.

До окремих ознак способу поведінки злочинця у зовнішньому середовищі він відносить: ціннісні орієнтації, динаміку цілеутворення (попередня обдуманість або спонтанність, імпульсивність), ознаки ситуативної обумовленості поведінки, вибіркової спрямованості його свідомості на певні групи об'єктів; індивідуальний стиль діяльності, послідовність дій і проміжних операцій, їхня системність і асистемність; що із зовнішніх обставин ретельно враховується, чим зневажає злочинець, ознаки поправочних дій та їхні особливості; рівень загального життєвого й кримінального досвіду, володіння професійними прийомами та навичками; здатність до вольового напруження, стабільності ціледосягнення, емоційної стабільності - нестійкості, пластичності або ригідності (прихильності до намічених планів, нездатності змінювати їх у нових обставинах), адекватності відбиття об'єктивної обстановки; ставлення злочинця до основного досягнутого результату, побічних результатів, особливості використання результатів у подальшому цілеутворенні . Названі ознаки поведінки злочинця, що відбиваються у зовнішньому середовищі, при їхньому правильному аналізі та оцінці є підставами для висування версій. Обстановка вчинення шахрайства тісно пов'язана зі способом злочину. При вчиненні шахрайства може мати місце створення злочинцем обстановки, що сприяє досягненню мети заволодіти цінностями шляхом обману або зловживання довірою. У криміналістичній літературі зазначається, що шахрай може демонструвати своє удаване знайомство із впливовими людьми, демонструвати поінформованість у певних питаннях, пропонувати дружбу, розповідати про себе.

Шахрайський обман також може виражатися в конклюдентних діях, які вводять потерпілого в оману щодо необхідності передачі майна. Такими визнаються: використання форменого одягу особою, що не має права його носити, і заволодіння на цій підставі майном; уживання продуктів під видом готовності сплатити їхню вартість; зміна зовнішнього вигляду, форми або властивостей різних предметів, видаючи їх за інші предмети з метою заволодіння майном. Настільна книга слідчого: (Наук.-практ. видання для слідчих і дізнавачів) / Панов М.І., Шепітько В.Ю., Коновалова В.О. та ін.- К: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. - С.430.

Місце вчинення злочину, будучи одним з елементів криміналістичної характеристики, містить значний обсяг інформації, що стосується способу вчинення злочину, характеристики слідів (слідової картини), характеристики особи злочинця. У кримінально-правовій літературі місце вчинення злочину є факультативною ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Однак факультативність не свідчить про його другорядну роль у розслідуванні злочину. А. Наумов і К. Акоєв указують на те, що неуважне ставлення до встановлення цієї ознаки складу злочину спричиняє помилки в застосуванні відповідних кримінально-правових норм, а отже, може серйозно порушувати права громадян у кримінальному судочинстві. Наумов А, Акоев К. Место совершения преступления и его уголовно-правовое значение // Советская юстиция. - 1988. - №7. - С.15.

У літературі немає єдиної думки стосовно визначення місця вчинення злочину. В.Є. Мельникова визначає місце вчинення злочину так: по-перше, це простір, що може бути ким-небудь або чим-небудь зайнятий, на якому що-небудь відбувається, перебуває або де може розміститися; по-друге, ділянка або місцевість на певній території[291] [23]. Деякі вчені також відносять до місця вчинення злочину об'єкти, на яких відбуваються суспільно небезпечні діяння [244][24]. Стосовно такого злочину, як шахрайство, місце його вчинення має особливе значення, оскільки є джерелом певних слідів, що відображають механізм злочинної дії, взаємини злочинця та жертви. Водночас, при розслідуванні шахрайства місце вчинення злочину та місце події не завжди становлять єдиний комплекс. Місце злочину одне - це місце вчинення шахрайства, а місць події, пов'язаних із цією подією, може бути декілька: місце виготовлення підроблених документів, місце транспортування вилучених матеріальних цінностей тощо. У всіх випадках дані огляду місця події, а по злочинах, при вчиненні яких у криміналістичному розумінні місця події немає, а існує лише місце того, що сталося, місце злочину зберігає цілу систему взаємозалежних ознак, що відображають подію, що відбулася [139][26].

Місце вчинення злочину обирається з урахуванням можливості реалізації обраного способу злочину, предмета посягання, особи жертви. Деякі спроби шахрайства можуть реалізовуватися в декількох місцях, не пов'язаних між собою. Мова може йти й про територіальне поширення якого-небудь виду шахрайства. Шахраї можуть створювати «спеціальні фірми», в яких здійснюється збирання грошей від громадян (оформлення віз або паспортів для виїзду за кордон, різні туристичні афери, підтримка клубів, побудова класичних фінансових пірамід, благодійні заходи тощо) [219][27] . Результати узагальнення й аналізу кримінальних справ про шахрайство, показують, що місцем вчинення шахрайства в більшості випадків є місця купівлі-продажу предмету посягання, рідше вулиця, вокзали, посередницькі фірми та агентства нерухомості, ще рідше місце проживання потерпілого чи місце проживання злочинця.

Проведене узагальнення дозволяє виділити типові місця вчинення шахрайства. Вибір шахраєм місця вчинення злочину багато в чому залежить від предмета посягання. Так, специфікою цього елемента криміналістичної характеристики шахрайства у сфері обігу житла є те, що злочин, як правило, має кілька місць вчинення, а за часом воно «розмито». Такими місцями є місця складання та одержання документів, пов'язаних з обігом житла, які можна розглядати як з топографічної чи географічної точки зору, так і з погляду призначення приміщень.

У зв'язку із цим місцями вчинення злочину є місця розташування органів нотаріату, органів державної реєстрації прав на нерухоме майно тощо. Місцями вчинення шахрайства справедливо вважати як робочі місця тих чи інших осіб, так й інші місця, де могли відбуватися певні дії. Дослідження проблеми часу в загальній характеристиці злочинів має багатоаспектний характер, тому що його встановлення може визначати саму можливість вчинення злочину; за який відрізок часу особа могла вчинити злочин;спростувати заяву про алібі та ін. [139][30]

Кримінально-правове значення час має для з'ясування періоду вчинення злочину (приміром, шахрайство відбувалося тривалий проміжок часу). Встановлення такого часу важливо для кваліфікації вчиненого та визначення міри покарання шахрая. Час з позиції криміналістичної методики дозволяє з'ясувати черговість розвитку досліджуваних явищ і процесів.

Виявлення взаємозв'язку та взаємозумовленості пов'язано зі знанням того, яка подія була раніше (або пізніше) іншої, або що вони відбувалися одночасно. Значення часу як елементу криміналістичної характеристики визначається його вибірковістю відносно окремих категорій злочинів. У більшості випадків шахрайство відбувається в денний час.

Однак у випадку, коли шахраї використовують підроблені грошові знаки, грошові або товарні «ляльки», банківські документи, вони обирають більш пізніший час доби. Часом вчинення шахрайства у сфері обігу житла є дата й час, протягом якого працюють органи, що відають документообігом у сфері обігу житла. Тобто це в основному будні дні, з 12 до 18 години.

3. Особа злочинця та його психологічний портрет

Одним з елементів криміналістичної характеристики шахрайства є особа злочинця. В окремих криміналістичних методиках звернених до сфери економіки особа злочинця майже не досліджувалася, хоча питання, пов'язані з її вивченням, у криміналістиці активно розроблялися досить давно .

Особа, що вчинила злочин, є сполучною ланкою елементів криміналістичної характеристики. Це пов'язане з тим, що об'єкт злочинного посягання, спосіб вчинення злочину, виконання певних дій, залишені сліди та інше завжди обумовлені особистісними якостями злочинця. Дії, виконувані злочинцем, - це взаємозалежна система внутрішніх (психічних) і зовнішніх (динамічних) рухів [196][2] . Щодо криміналістичної характеристики особи - суб'єкта вчинення шахрайства, зазначається багатоплановий, різноманітний характер даного елемента характеристики, при розслідуванні та розробці якого необхідно враховувати різні чинники (психологічні, професійні, криміналістичні, правові тощо). Відомості про особу злочинця як елемент криміналістичної характеристики становлять всі ті дані, які можуть визначати ефективні шляхи розшуку та викриття злочинця, пов'язані із цим, завдання розслідування [101][3]. П.С. Дагель дає таке визначення особи злочинця: це сукупність соціально-політичних, психічних і фізичних ознак особи, яка вчинила злочин, що має кримінально-правове значення [80][4].

С. І. Анненков, характеризуючи особу шахрая, указує, що в останні роки проблема особи злочинця привертає до себе велику увагу з боку вчених. Сутність людини як особистості насамперед полягає в тому, що вона є носієм свідомості. Отже, вплив навколишньої дійсності на особистість опосредковується її внутрішнім світом. Особистість є вираженням суспільних відносин. До поняття особистість входить психологічний склад людини, весь її спосіб життя, індивідуальні риси [8][5]. Особа злочинця - це особистість людини, яка навмисно або з необережності вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом[192][6].

Як зазначає М.Т. Ведерніков, у розробці криміналістичної характеристики особи злочинця занадто важко виділити інформацію, що має чисто криміналістичне значення, оскільки особистість - єдине цілісне явище, всі сторони якого взаємозалежні й взаємообумовлені, хоча в науковому відношенні правомірно порушувати питання про криміналістично значущі властивості особи злочинця, криміналістичний аспект у вивченні особи обвинуваченого [50][7]. У цьому плані велике значення для криміналістичної характеристики злочинів мають соціально-демографічні та соціально-психологічні властивості особи злочинця. Сюди включаються відомості біографічного характеру (стать, вік, національність, освіта, тощо); відомості, які характеризують прояви особи в основних сферах діяльності (участь у трудовій, громадській діяльності ); соціально-психологічні властивості особи (темперамент, характер, інтелект, емоції). Важливою властивістю особи злочинця, що має особливе значення для визначення криміналістичної характеристики злочину, є з'ясування ставлення даної особи до закону, її правова або нігілістична поведінка (вчинення адміністративних правопорушень (чи злочинів), наявність судимостей тощо).

Вивчення особи злочинця підтверджує можливість виявлення певних закономірностей у поведінці обвинувачених, що також може бути використане у криміналістичній методиці. Для вивчення особи, що вчинила шахрайство, мають значення кримінологічні дані. Схема кримінологічної структури виглядає так: соціально-демографічні, кримінально-правові ознаки, соціальні прояви в різних сферах, моральні якості, психологічні особливості[192, 106][8]. До соціально-демографічних ознак належать вік, освіта, соціальний стан і рід занять, сімейний стан, належність до міського або сільського населення (матеріальне становище, житлові умови), та деякі інші дані. За матеріалами узагальнення кримінальних справ встановлено, що такі види шахрайства, як шахрайство у сфері обігу житла, у сфері страхових послуг, інвестиційне шахрайство в більшості випадків вчинялися чоловіками (76%). Як правило, шахраї є соціально благополучними особами, позитивно характеризуються за місцем проживання. Вік чоловіків-шахраїв: від 26 до 35 років - понад 36%, від 35 до 50 - 61%. Шахрайство на ринку цінних паперів, у міжнародних комерційних зв'язках, приватизації, кредитно-банківських відносинах вчиняється особами у віці від 26 до 35 років.

Моральні властивості та психологічні особливості проявляються в моральних рисах і якостях людини: поглядах, переконаннях, життєвих прагненнях, ціннісних орієнтаціях. Всю розмаїтість цих якостей особи можна зрештою звести до двох моментів: 1) ставлення до різних соціальних цінностей і сторін діяльності або до власності; 2) рівень, характер і соціальна значущість її потреб. Оскільки особистість формується в процесі діяльності, то особа злочинця - це особистість людини, що вчинила не окреме правопорушення, а систему злочинних дій, тобто злочинну діяльність. Вивчення рис особи шахрая свідчить про досить високий професіоналізм, вузьку спеціалізацію, широкий кругозір та наявність правових знань.

Крім того, О.В. Волохова указує на те, що при пізнанні особи шахрая слід звернути увагу на роль навичок і звичок, що властиві кожній людині. При розслідуванні шахрайства вивчення цих якостей має велике значення для розшуку, виявлення злочинця, тому що нерідко саме навички і звички шахрая впливають на обирані ним спосіб і механізм вчинення злочину [60][14]. Погляди вчених на місце навичок і звичок у системі криміналістичної характеристики злочинів різні. Більшість учених не виокремлюють вищевказані властивості особи як структурні елементи криміналістичної характеристики. Типологія особи диференціюється на відмінностях характеру антигромадської її спрямованості та ціннісних орієнтаціях, до яких належить негативне ставлення до важливих благ людської особистості. У цьому значенні злочинців слід віднести до тієї людської категорії, яку О.Ф. Лазурський назвав викривленим типом. Беручи до уваги домінуючі риси характеру («психічний зміст особистості»), він розділяє цей тип на чотири підтипи: безпристрасні, слабовільні, імпульсивні, емоційні й розташовує їх на трьох рівнях психічної активності - вищому, середньому й нижчому [179][19]. Виходячи із загальних положень криміналістичної характеристики, результатів кримінологічних досліджень, необхідно виділити ті властивості особи шахрая, вивчення яких дозволяє розробити рекомендації для обрання правильного напрямку розслідування, забезпечення найбільш ефективної тактичної лінії у провадженні слідчих дій; встановити, які риси цієї особи повинні враховуватися при виявленні даного виду злочинів і їхньому розкритті.

В.Ю. Шепітько зазначає, що особа шахрая характеризується специфічним комплексом ознак. Більшість злочинців мають сильний дар уяви, вони використовують вплив і вміння переконувати людей. До їхніх особистих якостей належать хитрість, облудність, уміння привернути до себе навколишніх, знання способів підробки документів [313][22].

У криміналістичній літературі вказується, що в переважній більшості випадків шахраї певною мірою відрізняються від таких злочинців, як, наприклад, злодії, грабіжники, хулігани. Як правило, шахрайство вчиняють особи зрілого віку, що мають хитрий, виверткий розум, вміють зацікавити навколишніх, справити на них сприятливе враження. Вони мають досить добру спостережливість і швидку реакцію на обстановку.

У літературних джерелах умовно шахраїв розрізняють на вісім груп: 1) «нові» шахраї, які використовують механізми ринкових відносин, можливості кредитно-банківських операцій, страхової, інвестиційної й довірчої діяльності; 2) шахраї-гастролери, що постійно роз'їжджають по країні, вчиняють злочини й негайно, зникають з місця вчинення злочину; 3) шахраї - гравці які використовують азартні ігри (карткові шулери, «катали», «червоні валети» та ін.); 4) шахраї, які не мають постійного місця роботи або проживання, неодноразово були засуджені за шахрайство та інші злочини проти власності; 5) шахраї, які вчинили злочин уперше з легковажності, під впливом інших осіб або різних обставин; 6) шахраї - одиночки; 7) шахраї, що вчиняють злочин групою, у тому числі з розподілом ролей; 8) шахраї, які звичайно в минулому не були засуджені і вчиняють, шахрайства, що продовжуються, протягом значного часу (незаконне одержання пенсій) [115, 194, 254, 313][23] . Можливо виділити ще декілька груп шахраїв, а саме: шахраї, що вчиняють злочин з використанням електронно-обчислювальної техніки та інтернет шахраїв. Цікаву класифікацію шахраїв наводить Ю.М. Антонян. Він поділяє всіх шахраїв за соціальним станом на три категорії:

1) керівники державних і комерційних структур;

2) юридичні та економічні працівники цих структур;

3) особи, що ніде не працюють або займають посади, пов'язані з виконанням фізичної роботи[9][24].

Шахрайство, як правило, у більшості випадків це “індивідуальна” злочинна діяльність. Шахрайства, що вчиняються злочинними групами, є більш небезпечними злочинами, тому що вони відрізняються організованістю й, як правило, не обмежуються одним епізодом, а діють протягом тривалого часу. Вчинення злочинів групою шахраїв вносить певну специфіку в механізм та інші складові кримінальної діяльності, а головне - спричиняє, як правило, більш тяжкі наслідки [38][26].

4. Особа потерпілого

З метою об'єктивного дослідження механізму конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву злочину, саме для цього у кримінологічній науці, з'явилася галузь, що дістала назву віктимологія (від лат. victima- жертва і грец. logos - знання). У широкому значенні віктимологія вивчає як жертви злочинів, так і жертви певних соціальних та природних явищ (війн, стихійних лих тощо). Віктимологія ж у вузькому значенні - це кримінальна віктимологія, тобто галузь знань про жертву злочину та її роль у генезисі злочинної поведінки, а тому є частиною науки кримінології. Кримінологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів / О. М. Джужа, Я. Ю. Кондратьев, О. Г. Кулик, П. П. Михайленко та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. - К: Юрінком Інтер, 2002. - 416 с У кримінологічних дослідженнях минулого головна увага приділялася поведінці злочинця, а потерпілий від злочину, переважно, фігурував як учасник кримінального процесу. Водночас, взаємозв'язок злочинця та потерпілого має важливе кримінологічне значення. Із метою об'єктивного дослідження механізму конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву злочину. Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного посягання й умовою, що полегшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпілого. Слова «жертва», «потерпілий», «постраждалий» розглядаються в українській мові як синоніми. Однак слово «жертва» - поняття ширше, має безліч різних відтінків, у тому числі й релігійного характеру. Центров Е.Е. Криминалистическое учение о потерпевшем.- М.: Изд-во Московского ун-та, 1988.- 160 с. З погляду кримінально-правового закону особа стає повноправним суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності потерпілим лише після винесення відповідної постанови або ухвали.

Криміналістичне вивчення особи жертви не може не виходити з особливого правового статусу потерпілого від злочину, його положення як суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності, наділеного широкими правами, що дозволяють йому брати активну участь у розкритті злочину й викритті злочинця. Специфічність же криміналістичного вивчення полягає в тому, що його об'єктом не обов'язково є особа, визнана відповідною постановою або ухвалою потерпілим. У зв'язку із цим заслуговує на увагу думка Л. В. Франка, який вважав, що віктимологічні дослідження не можуть обмежуватися дослідженням лише тих осіб, які визнані потерпілими компетентними органами. Франк Л.В. Виктимология и виктимность: Учеб. пособ. - Душанбе,1972.- С.32. В юридичній літературі не склалося єдиної думки про обсяг понять «жертва злочину» і «потерпілий». З погляду криміналістичної віктимології під жертвою злочину, постраждалим від злочину, потерпілим розуміється будь-яка фізична особа, якій злочином заподіяна моральна, фізична або майнова шкода незалежно від того, винесена чи не винесена відповідна постанова про визнання такої особи потерпілим.

Криміналістичне вчення про жертву являє собою систему криміналістичних теоретичних і практичних знань про особу, що постраждала від злочину. Жертва злочину, будучи об'єктом спеціального криміналістичного дослідження, вивчається і як джерело криміналістичної інформації. У цій якості вона постає перед нами: по-перше, як об'єкт, що характеризується певними фізичними і біологічними ознаками, по-друге, як суб'єкт, що має набір особистісних якостей і властивостей (психологічного, соціально-психологічного характеру), що сприймає й передає інформацію, яка може мати доказове значення. Однак жертва шахрайства становить інтерес не лише як джерело особистої доказової інформації, тобто не лише як суб'єкт, який повідомляє про те, що відбулося, але і як фізичний об'єкт, що вносить певні зміни в навколишнє оточення або може нести на собі (тілі, одязі) чи на наявних при ньому предметах і засобах різні сліди, виявлення й дослідження яких дозволяє одержати важливу в доказовому відношенні інформацію. Виявлення своєрідності психології жертви (характеру, інтелекту, інтересів, емоційних якостей та інших психічних особливостей), її положення в системі зв'язків і взаємин з іншими особами дозволяє простежити вчинення злочинного посягання в розвитку.

У системах взаємозв'язків жертви злочину особливе місце посідає її зв'язок з особою злочинця. Знання особливостей такого зв'язку при урахуванні інших елементів дозволяє одержати необхідну інформацію для розкриття злочину. У багатьох випадках при вчиненні шахрайства, особливо при його підготовці, злочинець, оцінюючи реальну ситуацію, в якій йому доведеться діяти або в якій він уже діє, не може не враховувати вік, стать, фізичну силу, інтелектуальні можливості, та інші особисті властивості потерпілого. Способи вчинення злочину, у тому числі місце, час, знаряддя та інші пристосування й засоби обираються злочинцем з урахуванням можливої фізичної й інтелектуальної протидії з боку потерпілого. Дії злочинця та відповідні активні або пасивні дії потерпілого, оскільки вони відбуваються в певному матеріальному середовищі, відбиваються у вигляді слідів, що свідчать як про саму подію злочину, так і про зв'язки й взаємовідносини злочинця і потерпілого . Зв'язок «злочинець-потерпілий» виникає як наслідок розвитку злочинної події та дій особи, що вчинила злочин, її взаємодії з жертвою посягання. Акт злочинного посягання перетворює існуючий до цього зв'язок даних осіб у зв'язок кримінальний. У випадках коли злочинець і потерпілий до посягання не зустрічалися, не були знайомі, в основі розвитку зв'язку лежить лише факт вчинення злочину. Зв'язок жертви й злочинця не є однотипним. Тут можна виділити різні рівні, різноманітні типи зв'язку злочинця і його жертв. Однією з важливих підстав при розмежуванні типів зв'язків є характер соціальних контактів, що існували до вчинення злочину між злочинцем і жертвою.

Відповідно до цього критерію залежно від ступеня близькості, інтенсивності й тривалості відносин зі злочинцем потерпілі підрозділяються на три групи: 1) особи, що перебувають зі злочинцем у різних відносинах споріднення, свояцтва, а також у фактичних шлюбних відносинах; 2) знайомі з злочинцем (за місцем проживання, по роботі і т.п.); 3) потерпілі, не знайомі зі злочинцем, що зустрілися з ним безпосередньо перед вчиненням злочину або незадовго до нього. При побудові типології криміналістично значущих зв'язків злочинця і його жертви крім характеру їхнього соціального взаємозв'язку виділяють і інші підстави для поділу. Так, Є. Є. Центров виділяє таку підставу, як час виникнення зв'язку між злочинцем і жертвою. За часом виникнення зв'язок ділиться на: а) той, що утворюється до вчинення злочину; б) той, що виникає в процесі злочинного посягання. Поділ зв'язку «злочинець-потерпілий» за часом його виникнення дещо умовний. Не можна не враховувати, що саме злочинне посягання відбувається на завершальному етапі розвитку відносин цих двох осіб. Використання часового критерію й дозволяє простежити динамічність розвитку зв'язку «злочинець-потерпілий», визначити часовий проміжок, протягом якого відбувається його формування. Опосередкований зв'язок з'являється не в результаті взаємодії двох осіб, а лише через однобічний вплив особи, що вчиняє злочинне посягання. При опосередкованому зв'язку відсутнє безпосереднє зіткнення, взаємовплив двох осіб (потерпілого й злочинця), їх фізичного, психічного й інтелектуального потенціалу. Причому нерідко жертва посягання залишається якийсь час у невіданні щодо особливостей злочинця й вчинених ним дій. Початком утворення зв'язку тут також є факт вчинення злочину. Однак завершальний розвиток його нерідко відбувається, коли потерпілий довідається про злочинне посягання або усвідомлює злочинну сутність того, що відбулося. Тоді зв'язок з однобічного переростає у двосторонній. Звідси й своєрідність у процесі розслідування пошуку джерел криміналістичної інформації, за допомогою яких зв'язок злочинця й жертви може бути виявлений, установлений й доведений. Так, потерпілий не завжди може повідомити дані про особу злочинця, не знає істотних обставин того, що відбулося. Важливе значення має виявлення джерел відомостей про потерпілого, якими міг скористатися злочинець при підготовці та вчиненні злочину.

За обставинами утворення зв'язок поділяється на: 1) такий, що розвинувся в результаті певних взаємин, що існували між злочинцем і його жертвою до вчинення злочину; 2) зв'язок, що виник у результаті гостроконфліктної ситуації безпосередньо до або в момент вчинення злочину; 3) зв'язок, що виникає при відсутності, яких-небудь конфліктних взаємин між жертвою й злочинцем до вчинення злочину . Криминалистика социалистических стран / Под ред. В.Я. Колдина.-М., 1986.- С311-315. Взаємини між майбутнім злочинцем і майбутнім потерпілим за своїм характером можуть бути різними: від хороших або таких, що мають байдужний, нейтральний характер, до неприязних, відверто ворожих. Конфліктність подібних взаємин може мати й досить часто має прихований непомітний для навколишніх характер. Проте повне й точне встановлення справжнього характеру такого зв'язку, включення в число висунутих версій припущення про вчинення злочину ким-небудь із найближчого або віддаленого оточення потерпілого є необхідною передумовою успішного розкриття злочину. Велику допомогу в цьому може надати вивчення способу вчинення злочину. Наявність певного типу зв'язку між жертвою й злочинцем дозволяє останньому застосовувати способи вчинення злочину, недоступні для інших. Пошук жертви може супроводжуватися й спеціальними розвідувальними діями з одержання відомостей про осіб, матеріально забезпечених, часу їхнього приходу й уходу з дому аж до організації спостереження за ними. Причому шахрай може орієнтуватися й на деякі особистісні якості майбутньої жертви. Наприклад, шлюбний аферист обирає собі жертву серед жінок забезпечених, певного віку, як правило, таких, що мріють вийти заміж і відчувають при цьому деякі труднощі, вуличні шахраї - серед осіб, неуважних, а також тих, чия увага чим-небудь відвернена або їх легко можна відволікти. У подібних випадках розвиток зв'язку «злочинець-жертва» відбувається до моменту злочинного посягання в однобічному порядку. Жертва швидше за все не діями, а всього лише фактом свого існування підштовхує майбутнього злочинця до вчинення злочину.