Правовий статус господарських об’єднань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни підприємницьке право

на тему "Правовий статус господарських об'єднань"



ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття господарських об'єднань

1.1 Загальна характеристика господарських об'єднань

1.2 Законодавче регулювання діяльності господарських об'єднань

Розділ 2. Основні види організаційно-правових форм

2.1 Асоціація

2.2 Концерн

2.3 Корпорація

2.4 Холдінг

2.5 Промислово - фінансова группа

Розділ 3. Органи управління об'єднання

Висновки

Список використаної літератури



ВСТУП

Зміна командно-адміністративної моделі економіки ринковою моделлю призвело до виникнення в Україні специфічних суспільних відносин - підприємницьких. Їх сферою є процес здійснення економічно незалежним від держави суб'єктом - товаровиробником - діяльності, спрямованої на одержання прибутку в умовах конкуренції та вільного ціноутворення. Стара ж господарська система являла собою регламентацію діяльності державних підприємства, що знаходились в рамках жорсткого, директивного планування і планових господарських договірних відносин.

Підприємницькі відносини складають серцевину ринкової економіки. А головною ланкою, первинним осередком цих відносин виступає підприємство.

Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який володіє правами юридичної особи, виготовляє і реалізує продукцію, виконує роботи, надає послуги чи займається іншим видом діяльності згідно до законодавства.[1]

Актуальність даної теми дослідження полягає в тому, що підприємство як господарюючий суб'єкт, на даному етапі становлення в Україні ринкових відносин, займає своє важливе місце на рядку з іншими суб'єктами підприємництва.

В даний час підприємства в Україні знаходяться в не найкращому фінансовому становищі. Це водночас є як наслідком, так і причиною існуючого на сьогодні економічного розвитку в Україні.

Проте, законодавством встановлений порядок здійснення підприємницької діяльності підприємствами. Так, основними законодавчими актами, що визначають правовий статус підприємства є Конституція України від 1996 року, Господарський Кодекс України, Закон України "Про Власність" від 7 лютого 1991року, та інші . Саме в цих нормативно правових актах визначено види і організаційні види підприємств, загальні правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, а також загальні положення щодо здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.

Поряд з цим законом існує і діє система різних нормативно-правових актів, що регулюють різного роду питання стосовно діяльності підприємств. Так, зокрема, такими законодавчими актами є: Закон України від 7 лютого 1991 р. №698-ХІІ " Про підприємництво ", Закону України від 19 вересня 1991 р. №1576-ХІІ " Про господарські товариства ", Закон України від 1 червня 2000 р. №1775-ІІІ " Про ліцензування певних видів господарської діяльності ", Закон України від 23 березня 1996 р. №98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності ", та інші нормативні та підзаконні акти чинного законодавства.

Також, слід зазначити, що окремі питання, які виникають з приводу діяльності підприємств визначаються Цивільним кодексом України (регулювання договірних відносин підприємств), Господарським процесуальним кодексом України (наприклад, щодо вирішення спорів), Кодексом Законів про працю (щодо врегулювання питань по трудових відносинах працівників підприємств).



Розділ 1. Поняття господарських об'єднань

1.1 Загальна характеристика господарських об'єднань

Домінуюче місце серед суб'єктів цивільного та господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах та послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються виходячи з економічного та правового становища підприємства.

Поняття "підприємство" є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права.[11, ст.350]

Законодавством встановлено, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської ("бізнесової") організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Суть визначення "господарюючий суб'єкт" полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін "господарюючий" означає, що підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій - релігійних, об'єднань громадян тощо).

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємницька діяльність визначається як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тобто, як вже йшлося вище, вона є специфічним видом господарської діяльності, яка здійснюється від імені підприємця, під його майнову відповідальність, на його власний ризик і має на меті отримання прибутку.

Згідно зі ст. 70 ГК України підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші її види) на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Результатом такого об'єднання є створення нових утворень - об'єднань підприємств, ознаки, правовий статус і види яких буде розглянуто нижче. Відповідно до ст. 118 ГК України об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Характеристика основних об'єднань господарських підприємств. 1. Об'єднанням підприємств є господарська організація. Іншими словами, за загальним правилом, об'єднання підприємств являє собою юридичну особу (див. ч. 4 ст. 118 ГК України) з притаманними їй характерними ознаками. 2. Об'єднання утворюється у складі двох чи більше підприємств. Зважаючи на це, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності не можуть входити до складу об'єднання підприємств. "Входження до складу" об'єднання підприємств є складною правовою категорією. З одного боку, суть об'єднання підприємств зводиться до об'єднання частини їх капіталів і виникнення на цій матеріальній базі нової юридичної особи - власне "об'єднання підприємств". Стаття 121 ГК України спеціально підкреслює, що підприємства - учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи. З іншого боку, об'єднання підприємств створюється його засновниками для здійснення впливу, в тій чи іншій мірі, на їх діяльність, що обумовлює, в свою чергу, тісний взаємозв'язок та більшу чи меншу залежність самих підприємств-учасників від об'єднання. Згідно з ч. 2 ст. 118 ГК України об'єднання підприємств утворюються підприємствами-учасниками на добровільних засадах, або за рішенням органів, які відповідно до ГК та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств, або засновником, який може мати відношення/здійснювати вплив щодо входження підприємств - потенційних учасників до складу об'єднання. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав. 3. Об'єднання підприємств утворюється з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності його учасників. Координація є узагальнюючою категорією, під якою розуміється вплив структури об'єднання підприємств з метою забезпечення погодженості дій його учасників. Конкретні засоби здійснення такого впливу варіюються залежно від виду об'єднання підприємств 4. Об'єднання підприємств утворюється для вирішення спільних економічних та соціальних завдань його учасників. Об'єднання підприємств несе в собі значний потенціал високоефективного господарювання у будь-яких соціально-економічних умовах. Проте у період панування планової економіки таке об'єднання, як правило, призводило до створення додаткової керівної структури між підприємством та міністерством (главком), що, з одного боку, підтримувало збиткові підприємства, а, з іншого - маскувало реальне становище на підприємствах, що входили до об'єднання. Мотивом до об'єднання виступає і необхідність фінансової підтримки на стадії модернізації виробництва, перепрофілювання, перепідготовки кадрів, інвестування заходів, в тому числі рекламних, щодо виходу на зовнішній ринок без збільшення кількості працівників адміністрації підприємства. Іноді підприємству є економічно вигіднішим увійти до об'єднання з науковим центром, ніж залучати на договірній основі до виконання науково-дослідних і пошукових робіт сторонню організацію. Особливо, якщо це стосується довгострокових, проте перспективних і прибуткових у майбутньому проектів. Проведення силами власного об'єднання робіт із розробки та виробництва нових видів продукції або опрацювання винаходів з принципово нових технологій у разі успішної реалізації проекту дає не тільки прибутки. Важливим є і те, що в умовах неплатежів і складної процедури отримання банківського кредиту підприємство, що увійшло до об'єднання, як правило, отримує додаткові шанси на більш вигідних умовах залучити інвестиції у свій розвиток. Нарешті, робота в межах великого об'єднання сприяє створенню позитивного іміджу підприємства у ділових колах, дозволяє використовувати його фірмове ім'я на ринках України та за кордоном, що є також важливою обставиною в умовах зростаючої конкуренції. Таким чином, об'єднання підприємств в умовах перехідного до ринку періоду з його ускладненнями і значними комерційними ризиками є позитивним процесом. Очевидним є і те, що з часом цей процес стане більш глибоким та набуватиме нового змісту - об'єднання підприємств утворюватимуться переважно на основі приватної власності з метою більш ефективного функціонування капіталу та використання всіх видів ресурсів, а також для вирішення глобальних, транснаціональних програм.

Згідно зі ст. 119 ГК України залежно від порядку заснування можуть утворюватися об'єднання підприємств таких видів: господарські об'єднання або державні чи комунальні господарські об'єднання.

В свою чергу господарські об'єднання діляться на асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Особливим видом об'єднання підприємств є промислово-фінансова група. Її статус, порядок створення і функціонування визначається ст. 125 ГК України, Законом України від 21 листопада 1995 р. № 437/95-ВР "Про промислово-фінансові групи в Україні", а також Положенням про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 781.

1.2 Законодавче регулювання діяльності господарських об'єднань

правовий підприємство асоціація холдінг

Господарське об'єднання є складною господарською організацією, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа. У господарському законодавстві немає окремого спеціального нормативного акта, який би містив норми про господарські об'єднання. Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 року, нині цей закон втратив чинність з 1 січня 2004 року, крім статті 4 (згідно із Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року N 436-IV). Закон визначав загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлював гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.

Стаття 119 Господарського кодексу України, яка визначає види господарських об'єднань, основи і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об'єднання як суб'єкта права, правове становище підприємств - членів об'єднання; Закон України "Про власність", який визначає господарське об'єднання як суб'єкт права колективної власності (ст. 20), підстави виникнення цього права (ст. 21), об'єкти права власності господарського об'єднання (ст. 27); декрети і постанови Кабінету Міністрів України, якими створено господарські об'єднання в окремих галузях народного господарства (зв'язку, вугільної промисловості, транспорту і дорожнього господарства, енергетики, нафтової, газової, нафтопереробної промисловості та нафтозабезпечення, будівельного комплексу тощо), а також договори, статути та положення про окремі об'єднання (тобто локальні нормативні акти, укладені або затверджені засновниками і власниками майна об'єднань). Оскільки створення господарських об'єднань не може суперечити антимонопольному законодавству, законодавство про господарські об'єднання узгоджується з відповідними статтями Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" та закону "Про захист економічної конкуренції".

Спостерігаючи за темпами розвитку підприємницької діяльності в Україні можна зробити висновок, що розвиток законодавства значно відстає від вимог сучасного економічного життя країни. Саме тому при державній реєстрації господарських об'єднань дуже часто виникають спірні запитання між підприємцями й чиновниками. Також чимало непорозумінь виникає вже після державної реєстрації об'єднань підприємств між самими їхнього членами.

Така ситуація перш за все викликана тим, що закон недостатньо регламентує порядок створення й функціонування господарських об'єднань , а тривале панування у нашій країні адміністративно-командної системи регулювання економічних відносин призвело до відсутності практичного досвіду в створенні й діяльності недержавних суб'єктів підприємницької діяльності.

Щодо створення й функціонування господарських товариств, то на відміну від господарських об'єднань, тут ситуація значно краща. Ми маємо Закон "Про господарські товариства", який детально регламентує порядок створення й діяльності цих товариств. Коли стосується господарських об'єднань, то законодавець лише в загальних рисах визначає поняття господарського об'єднання та його основні ознаки.

В Україні функціонує багато господарських об'єднань. Крім того, розпочався процес створення холдингових компаній та промислово-фінансових груп, які функціонують відповідно до ст. 3 Закону України "Про підприємства в Україні" і промислово-фінансової групи згідно із Законом України "Про промислово-фінансові групи в Україні". Збільшення кількості господарських об'єднань в різних галузях економіки обумовлене законодавчим закріпленням права на їхнього створення. Так, обумовлена можливість об'єднання підприємств в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об'єднання, Закон України "Про власність" визначає правовий режим майна, переданого учасниками об'єднанню, а сам господарські об'єднання віднесені до числа суб'єктів колективної власності.

Однак аналіз нормативно-правової бази України показує, що створене на протязі останніх років законодавство, яке регламентує підприємницьку діяльність, спрямоване на врегулювання питань функціонування окремого підприємства як основної ланки економіки. Разом з тим, недостатньо уваги приділяється регламентації діяльності об'єднань підприємств.



Розділ 2. Основні види організаційно-правових форм

2.1 Асоціація

До числа основних видів об'єднань підприємств входять: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, холдинги, конгломерати, фінансово-промислові групи, франчайзинг. Відповідно до чинного законодавства господарські об'єднання поділяються на договірні і статутні. До договірних об'єднань законодавець відносить асоціації та корпорації, а до статутних -- консорціуми і концерни.

Першим видом договірного об'єднання є асоціація. Вона створюється учасниками з метою координації їх діяльності, тобто узгодження дій стосовно визначення цін, освоєння ринків збуту, захисту інтересів своїх членів тощо. Координація не вимагає централізації управління підприємствами -- членами асоціації. Саме тому правління асоціації не має права втручатись у виробничу та комерційну діяльність своїх членів. Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.[2,ст.120]

Такі об'єднання підприємств створюються, перш за все, за галузевою, територіальною або іншими ознаками з метою забезпечення спільних інтересів учасників на регіональному, національному або міжнародному ринку. Асоціація представляє інтереси своїх членів у відносинах з державними та недержавними організаціями. Вона розробляє економічні та юридичні прогнози, узагальнює та розповсюджує передовий досвід підприємств, виборює право своїх членів, надає їм інформацію, скликає конференції, веде видавничу діяльність в інтересах асоціації тощо. Але головними в діяльності асоціації є функції виробничого характеру. До числа останніх відносяться функції координації виробничої діяльності між членами асоціації, поглиблення між ними кооперації, науково-технічного співробітництва, здійснення спільних підприємницьких проектів тощо. Асоціація являє собою "м'яку" форму централізації зусиль її учасників, для неї характерні:

? менша централізація управлінських зв'язків;

? можливість одночасно бути членом кількох асоціацій;

? на відміну від інших видів об'єднань, які мають здебільшого сервісний характер, асоціація централізує лише одну чи декілька із кількох виробничо-господарських та управлінських функцій.

Створюються асоціації суто на добровільних засадах. Засновниками можуть бути підприємства всіх форм власності, які укладають між собою багатосторонній установчий договір, де визначають усі необхідні умови діяльності об'єднання. Юридичною основою створення асоціації є волевиявлення сторін договору. [8, ст. 356]

2.2 Концерн

Частина 5 ст. 120 Господарського Кодексу України визначає концерн як статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств. Першою характерною ознакою концернів є те, що їх засновниками є власники або уповноважені ними органи, а не самі підприємства. Наприклад, концерни загальнодержавної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються рішенням Кабінету Міністрів України. Склад членів і статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві міністерства.

Територіальні статутні об'єднання комунальної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами народних депутатів. За таким же принципом створюються концерни, які об'єднують підприємства, засновані на залученні приватного капіталу. Підставою для об'єднання підприємств саме на основі статуту, а не установчого договору є повна фінансова залежність підприємств-членів концерну від одного або групи підприємств.[12, ст.110]

На сучасному етапі розвитку економічних відносин концерни здійснюють значний вплив і на розвиток економіки високорозвинених країн Північної Америки і Західної Європи. Під словом "концерн" тут розуміють об'єднання групи підприємств (дочірніх фірм) навколо одного підприємства (материнської компанії), яка володіє контрольним пакетом акцій цих підприємств .

Важливою ознакою концернів є те, що вони діють на підставі статутів, затверджених власниками або уповноваженими ними органами, і не мають установчих договорів. Отже, предмет і цілі їх діяльності визначають власники або уповноважені ними органи, а не самі члени об'єднань. Відмінність концерну від інших видів господарських об'єднань (особливо від асоціації) -- у високому ступені централізації і глибині зв'язку між учасниками. Властива концерну централізація значної частини виробничо-господарських функцій і здійснення всіма його учасниками єдиної політики в рамках концерну призводить до наділення його широким колом власних повноважень здійснення виробничої діяльності, у тому числі щодо утворення централізованих фінансових фондів, створення нових суб'єктів господарської діяльності в інтересах учасників концерну з тісними господарськими зв'язками і відносинами його учасників всередині концерну. Спільним для всіх концернів, як господарських об'єднань є те, що вони являються суб'єктами господарської діяльності та діють відповідно до законодавства та свого статуту. Концерн є юридичною особою з дня його державної реєстрації, утворюється на невизначений строк з метою набуття організаційно-господарських прав і виконання зобов'язань його учасників щодо координації та централізації їх господарської, виробничої, наукової, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та інших видів діяльності для виконання спільних економічних та соціальних завдань. Основні ознаки:

Концерн має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в національній та іноземній валюті, а також вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку, бланк із своїм найменуванням, знак для товарів і послуг та інші реквізити.

Концерн здійснює контроль за ефективністю використання та збереженням закріпленого за учасниками державного майна в межах повноважень, визначених уповноваженим органом управління.

Концерн самостійно планує свою господарську, виробничу, наукову, інвестиційну, фінансову, зовнішньоекономічну та іншу діяльність.

Концерн відповідно до законодавства несе відповідальність за результати своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном та інші.

2.3 Корпорація

За визначенням, наданим у Господарському кодексі України, корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації. [2;ч.3ст.20] Отже, у корпорації можлива централізація функцій -- їхній перелік визначається в договорі. Корпорація виконує лише ті функції і здійснює ті повноваження, що добровільно передані їй учасниками. Таким чином, учасники можуть передбачати вилучення окремих функцій із свого ведення або зменшення їхніх обсягів із передачею відповідних виключених повноважень корпорації в цілому. Підприємство - учасник корпорації має право: - добровільно вийти з корпорації в порядку і на умовах, визначених установчим договором або статутом корпорації;

Отримувати від корпорації, в установленому порядку, інформацію пов'язану з інтересами підприємства;

Бути членом інших корпорацій, якщо це не протирічить закону, статуту або установчому договору корпорації;

Отримувати частину прибутку від діяльності, згідно статуту корпорації.

Корпорація, відповідно до законодавства України, може також мати і інші права, передбачені статутом або установчим договором корпорації. Корпорації посідають особливе місце серед великих підприємств і об'єднань. При цьому їх найбільш важливою і відмітною рисою виступає капіталотворча функція, завдяки якій створюються передумови збільшення обсягу і ступеня використання обмежених ресурсів. Корпорація -- поширена в країнах з розвиненою ринковою економікою форма організації підприємницької діяльності, що передбачає часткову власність, юридичний статус і зосередження функцій управління в руках верхнього ешелону професійних керуючих, які працюють за наймом.

2.4 Холдингові об'єднання

Холдинг - це добровільне об'єднання підприємств з метою управління іншими компаніями за допомогою володіння контрольними пакетами їх акцій. Розрізняють два види холдингу - чистий холдинг, який утворюється спеціально для виконання зазначеної вище функції, а також змішаний холдинг, який поряд з управлінням за допомогою контрольних пакетів акцій здійснює також підприємницьку діяльність в промисловості, кредитно-банківській, торгівельній, транспортній та інших сферах. Функції холдингу фактично здійснює будь-яка велика компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній.[2, ч.5 ст.126]

Згідно з ч.5 ст.126 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), визнається холдинговою компанією. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до вимог цієї статті Кодексу та інших законів. Якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підприємством було укладено (здійснено) невигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки. Якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться у стані неплатоспроможності і буде визнано банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче підприємство (чч.6,7 ст.126 ГКУ). В Україні діяльність холдингів у цілому не урегульована законодавством. Регламентована тільки діяльність холдингів, створюваних у процесі корпоратизації і приватизації, що діють на підставі Указу Президента України "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації і приватизації" від 11.05.94 р. № 222/94 і затвердженого цим Указом Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації і приватизації. У положенні холдингова компанія визначена як господарюючий суб'єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших, одного або більше господарюючихсуб'єктів. Для того, щоб вважатися холдинговою компанією в Україні суб'єкт господарювання має володіти не просто пакетами акцій інших, дочірніх компаній, а контрольними пакетами акцій. Це обов'язкова умова визнання суб'єкта господарювання холдинговою компанією. Контрольним пакетом акцій вважається кількість акцій (пай, частка у статутному фонді), що надає право холдинговій компанії здійснювати фактичний контроль над господарюючим суб'єктом. Рішення щодо підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір становить менш як 51 відсоток, приймає Антимонопольний комітет України з урахуванням конкретних особливостей установчих документів і структури статутних фондів господарюючих суб'єктів у порядку, що встановлює цей Комітет. Те, що суб'єкт господарювання визнається дочірнім підприємством, зовсім не означає позбавлення його самостійності дій. Воно зберігає свою юридичнусамостійність. Не допускається створення холдингової компанії, якщо вона та її дочірні підприємства або два і більше дочірніх підприємств реалізують взаємозамінні товари (роботи, послуги) та їхня сукупна частка на відповідному загальнодержавному або регіональному ринку перевищує 35 відсотків. Поглинання одного господарюючого суб'єкта іншим не допускається: - якщо господарюючий суб'єкт, що поглинається, та холдингова компанія або її дочірні підприємства реалізують третім особам взаємозамінні товари (роботи, послуги) та їхня сукупна частка на відповідному ринку перевищує 35 відсотків; - якщо холдингова компанія або будь-яке з її дочірніх підприємств є споживачем товарів (робіт, послуг), які виробляє господарюючий суб'єкт, що поглинається, і частка цього суб'єкта на відповідному ринку перевищує 35 відсотків. 2.5. Промислово-фінансова група

Промислово-фінансова група (ПФГ) - об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи і організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції. Правове становище ПФГ визначається ГК України (ст. 125), Законом України від 21.11.1995 р. "Про промислово-фінансові групи в Україні"; Положенням про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 р. № 781.

Характерні риси:

? господарська організація корпоративного типу;

? добровільність створення, але на підставі рішення Уряду України;

? вимоги до учасників -- наявність статусу юридичної особи;

? належність ПФГ до господарських організацій, які здійснюють управління діяльністю (координацію діяльності) їх учасників і є вторинними структурами;

? відсутність (як основної) мети отримання прибутку;

? різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації певної або різних галузей народного господарства);

? тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність погодження питання створення ПФГ з Антимонопольним комітетом та здійснення цим органом контролю за діяльністю ПФГ;

? відсутність статусу юридичної особи;

? мета створення -- реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництво кінцевої продукції;

? заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг;

? обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в ПФГ;

? наявність певних умов для створення ПФГ:

а) мети створення;

б) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про сумісну діяльність;

в) подання уповноваженої особи ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ передбаченого законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом тощо);

? тимчасовість діяльності ПФГ (створення на певний строк);

? обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ, що регулює відносини між ними (всередині ПФГ);

? відсутність спеціально створених органів управління, функції яких, у тому числі і здійснення представництва ПФГ у відносинах з третіми особами, покладається на головне підприємство, до якого закон встановлює певні вимоги (виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплата податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств в сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ;

? особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки;

? вихід головного підприємства або іншого учасника ПФГ, що здійснюється прийняттям постанови Кабінету Міністрів і обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;

? діють на підставі Закону України "Про промислово-фінансові групи в Україні", постанови Кабінету Міністрів України про створення відповідної ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ.[4]



Розділ 3. Органи управління об'єднання

Пошук ефективних форм організації управління об'єднанням підприємств націлений на створення цілісної, ефективної і гнучкої системи управління, що дозволяє найповніше реалізувати переваги об'єднання. Важливим моментом при цьому є виявлення кола питань, які повинні вирішуватися на рівні об'єднання. Залежно від організаційно-технічних і виробничо-господарських факторів можливі різні варіанти структур управління з різним ступенем центраізації і виконання управлінських функцій (або відсутністю централізації управління діяльністю учасників об'єднання), різним числом ступенів та ланцюгів управління. Визначну роль в їх виборі грають цілі і стратегія об'єднання.[9, ст.387]

В результаті створюється організаційна структура об'єднання, яка може бути представлена у вигляді ієрархічної піраміди управління, основу якої сладають органи управління об'єднання. Забезпечення ефективності управлінського процесу в значній мірі визначається раціональністю їх структури.

Створючи об'єднання, підприємства самостійно визначають структуру його управління і згодом реалізують свої права по управлінню об'єднанням через уповноважені ними органи. Органи управління здійснюють свою діяльність на основі і у відповідності з установчими документами.

Так, органами управління об'єднань можуть бути загальні збори членів, рада, дирекція, конференція, правління, виконавча або генеральна дирекція. Прийом в об'єднання нових членів і вирішення питань про зупинення членства, затвердження кошторису об'єднання, створення філіалів, представництв і фірм, наприклад в асоціації, можна віднести до компетенції дирекції.

При існуючому на практиці різноманітті найменувань органів об'єднання і їх компетенції легко виявити загальні для всіх видів доровільних об'єднань підприємств принципи:

- колегіальність управління в об'єднанні;

- створення представницьких органів і незалежних контрольних органів;

- розподілення нормотворчої, виконавчої і контрольної компетенції між різними органами об'єднання.

Таким чином, в зв'язку з необхідністю узгодження інтересів учасників об'єднання структура органів об'єднання виявляється в значній мірі запозиченою із практики організації органів суб'єктів колективного піприємництва, а в об'єднаннях, організованих у формі господарських товариств, органи управління формуються з урахуванням вимог Закону України "Про господарські товариства".

До таких органів можна віднести:

- вищий (представницький) орган - загальні збори, конференція, збори представників, рада членів і т.і. (в подальшому - загальні збори);

- спеціальний виборний орган, діючий в проміжках між загальними зборами - правління, рада, рада директорів (в подальшому правління);

- виконавчий орган - дирекція, виконавча дирекція, генеральна дирекція, правління (в подальшому дирекція);

- контрольний орган - ревізійна комісія.

В результаті такого ділення структура управління об'єднання стає багатоступінчастою, загальна політика визначається на вищому рівні (загальними зборами, правлінням), виконавчі функції здійснюює дирекція через відділи і служби цільового призначення, структура яких переорієнтована в залежності від поточного моменту. Координація діяльності може реалізовуватись через президентів і віце-президентів.

Інші права, що не входять до виключної компетенції, уповноважені органи можуть делегувати іншому органу, що передбачений статутом об'єднання і представляє інтереси учасників об'єднання.

Виключна компетенція загальних зборів господарського товариства - це:

- внесення змін і доповнень в установчі документи об'єднання або їх затвердження у випадку повного обновлення;

- прийняття нових учасників і виключення з об'єднання;

- розгляд фінансових питань, обумовлених в установчих документах;

- створення, обрання і відклик складу виконавчих і контрольних органів;

- прийняття рішень про припинення діяльності об'єднання;

- організаційні питання, зазначені в статуті.

Крім того, в компетенцію загальних зборів може входити прийняття рішень з інших принципово важливих питань з управління діяльністю об'єднання і його учасників:

- затвердження стратегії та програми діяльності об'єднання:

- затвердження балансу і бюджету об'єднання;

- визначення розміру членських внесків;

- створення і змінення розмірів спеціальних та інших фондів об'єднання, а також розмірів внесків, скидок та надбавок по внесках дя окремих учасників об'єднання;

- створення банку об'єднання, аудиторських, фінансових, страхових компаній і їх підпорядкування безпосередньо загальним зборам або правлінню;

- створення нових підприємств, в тому числі дочірніх, їх реорганізація і ліквідація, затвердження статутів та положень;

- затвердження правил, процедур і других внутрішніх документів по визначенню організаційної структури об'єднання;

- визначення умов оплати праці посадових осіб об'єднання.

На розгляд вищого органу об'єднання з ініціативи виконавчих органів можуть вноситися інші питання, що входять в компетенцію останніх.

Для ефективності управління об'єднанням велике значення має раціональне вирішення процедурних аспектів діяльності його органів. В установчих документах, як правило, визначається періодичність скликання загальних зборів, порядок скликання чергових та позачергових загальних зборів, кворум, порядок прийняття рішення по результатам голосування і др.

На чолі вищого органу об'єднання стоїть голова загальних зборів (президент), головною функцією якого є визначення стратегії об'єднання, яка потім затверджується зборами учасників.

Виконавчим і розпорядним органом об'єднання є дирекція (виконавча дирекція, генеральна дирекція). Вона здійснює щоденну на професійній основі діяльність з керівництва поточною роботою об'єднання, реалізації програм, затверджених загальними зборами, виконанню рішень правління.

Персональний склад дирекції затверджує вищий орган -- загальні збори, правління або президент об'єднання залежно від того, як це питання вирішено в статуті. В своїй діяльності дирекція підзвітна і підконтрольна загальним зборам і правлінню.

В компетенцію дирекції, як правило, включаються:

- публікація для загального зведенняданих про склад органів об'єднання;

- затвердження штатів апарату об'єднання, його філіалів, представництв, дочірніх підприємств і др.;

- встановлення порядку діловодства і контролю в апараті об'єднання, його філіалах і представництвах;

- визначення порядку і розмірів оплати праці фахівців позаштатного складу.

Дирекцією може бути розглянуте будь-яке питання, що стосується діяльності об'єднання (якщо згідно установчим документам рішення цього питання не входить в компетенцію іншого органу). Рішення дирекції впроваджується в життя наказами і розпорядженнями директора і його заступників згідно розподіленню обов'язків між ними.[10, ст. 226]

Частину повноважень директор делегує своїм заступникам. Останні в рамках своєї компетенції виконують обов'язки з керівництва діяльністю об'єднання на доручених ділянках робіт.

Оперативна діяльність об'єднання, включаючи організаційну, валютно-фінансову, договірно-правову, маркетингову, адміністративну, забезпечується апаратом об'єднання, що складається з кваліфікованих фахівців, а при наявності передумов для спеціалізації управління - спеціальних відділів (центральних служб).

Керівники основних структурних підрозділів штатного апарату об'єднання входять до складу дирекції.



Висновки

В умовах науково-технічного прогресу зберігається необхідність існування великих організаційних структур бізнесу - об'єднань, концернів, господарських асоціацій, консорціумів. Об'єктивними причинами їх формування та функціонування є :

а) необхідність поєднання усіх стадій технічного процесу, що дає змогу комплексно використовувати сировину і матеріали;

б) кооперування взаємопов'язаних спеціалізованих виробництв, що дає можливість комплексно виготовляти кінцевий продукт;

в) забезпечення повноти циклу "наука - технічні розробки - інвестиції - виробництво - збут - споживання";

г) масовість випуску продукції, стабільний асортимент, що значно скорочує витрати на одиницю продукції, здешевлює її, робить доступною для населення. Недоліки.

1.Великі розміри підприємства призводять до зниження його мобільності, до нездатності орієнтуватись у швидких змінах ринкової ситуації.

2.Дуже важко перепрофілювати таке виробництво на випуск нової продукції.

3.Великі підприємства мають громіздку, часто неефективну структуру управління.

4.Управлінське рішення, проходячи усіма поверхами управління, може втратити актуальність.

Для того, щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції, підприємства прагнуть об'єднуватись в промислові, промислово-фінансові та інші групи. В умовах ринкової економіки підприємства можуть створювати різні за галузевим, територіальним та іншими принципами і цілями добровільні об'єднання. Такі об'єднання підприємств визначаються у теорії господарського права як господарські об'єднання, які слід відрізняти від господарських товариств, що є підприємствами, а не об'єднаннями. Наведене визначення з юридичної точки зору означає, що господарське об'єднання - це один із видів організаційної структури бізнесу. Підприємства, які ввійшли до об'єднання, є його членами або учасниками. Об'єднання має свої економічні, організаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємства.

По-перше, підприємства консолідуються у групи-об'єднання на основі певних матеріальних (економічних) інтересів (спільність інтересів). Закон "Про підприємства в Україні" визначає їх відкритим переліком. Це об'єднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності членів об'єднання, централізація управлінських, координаційних функцій тощо.

Матеріальні інтереси як основа об'єднання визначаються засновниками у договорі або статуті як мета, завдання та функції об'єднання. Єдність матеріальних інтересів членів як основа об'єднання - це його економічна ознака.

По-друге, об'єднання як суб'єкт господарського права має майно юридично відособлене від майна членів об'єднання. Майном об'єднання є:

а) основні фонди і оборотні кошти, передані членами об'єднання на його баланс згідно з договором чи статутом;

б) майно набуте об'єднанням у результаті господарської діяльності;

в) майно створених об'єднанням підприємств.

Майно даного суб'єкта є колективною власністю, право на частку в якій належить членам об'єднання. Але розмежовується відповідальність об'єднання і його членів як суб'єктів права: об'єднання не відповідає за зобов'язаннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і один одного. Договором (статутом) можуть бути передбачені винятки з цього правила. Після припинення діяльності об'єднання майно, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між його колишніми членами. Порядок розподілу (як правило, відповідно до часткової участі) визначається договором або статутом. Цю ознаку об'єднання можна вважати економіко-юридичною ознакою.

Третьою ознакою об'єднання є особлива (складна) правосуб'єктність. Членами об'єднання можуть бути лише підприємства - юридичні особи, кожне з яких при входженні до об'єднання зберігає права юридичної особи і діє на підставі Закону "Про підприємства в Україні", тобто підприємства як члени об'єднання залишаються самостійними суб'єктами господарського права. З іншого боку, об'єднання підприємств також є самостійним суб'єктом права. Властивості об'єднання: об'єднання створюється і реєструється як суб'єкт права; діє на основі договору і статуту; володіє майном, яке юридично відособлене від майна членів об'єднання; має самостійний (власний) і зведений (спільний для членів) баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, і є юридичною особою. Реєстрація об'єднання як суб'єкта права здійснюється у тому ж порядку, який встановлено для підприємства.

Отже, господарське об'єднання - це складна господарська організація, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа.



Список використаної літератури

1. Конституція України,від 28 червня 1996р.

2. Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року N 436-IV

3. Закон України "Про власність", від 7 лютого 1991р.

4. Законом України № 437/95-ВР "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21 листопада1995 р.

5. Закон України №98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності " від 23 березня 1996р.

6. Указу Президента України "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації і приватизації" від 11.05.94 р. № 222/94

7. Закон України "Про захист економічної конкуренції" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001р.

8. Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006 р.

9. Правові основи підприємницької діяльності / За ред. B.I. Шакуна, П.В. Мельника, В.М. Поповича-К., 1997р.

10. Вінник О. М. - Господарське право: Курс лекцій - К.: Атака, 2004 р.

11. Гайворонський В.М, Жушман В.П. - Господарське право України: Підручник. - Харків: Право, 2005р.

12. Кравчук В. Вклади статутного капіталу господарського товариства // Право України, 2007 р.

13. http://zakon.rada.gov.ua

Размещено на Allbest.ru