Відповідальність у цивільному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Загальна характеристика відповідальності у цивільному праві

1.1 Поняття та значення цивільно-правової відповідальності

Сторони у цивільному правовідношенні виступають як носії певних цивільних прав і обов'язків. Носій суб'єктивного обов'язку повинен сумлінно його виконувати. Це стосується всіх видів цивільних правовідносин. Порушення такого обов'язку (наприклад, невиконання певної дії, коли обов'язок полягав у вчиненні саме її, або вчинення якихось дій, коли обов'язок полягав в утриманні від них) тягне за собою до порушника певних засобів примусу (санкцій). Так, коли хтось незаконно заволодів майном, що належить іншій особі, до нього можуть бути застосовані відповідні засоби примусу; з допомогою суду майно у нього може бути відібране і передане власнику.

Найпоширенішим видом санкцій є цивільно-правова відповідальність, яка настає у результаті порушення як абсолютних, так і зобов'язальних прав. Отже, цивільно-правова відповідальність застосовується до порушників абсолютних і зобов'язальних відносин. Порушення абсолютного правовідношення означає невиконання абсолютного обов'язку, який покладається законом на громадян і організації і в силу якого вони повинні утримуватися від порушення абсолютного права. В цьому випадку невиконаний обов'язок замінюється іншим обов'язком: відшкодувати шкоду в натурі або повністю відшкодувати заподіяні збитки. Таким чином, невиконання абсолютного обов'язку тягне невигідні для порушника майнові наслідки - цивільно-правову відповідальність. Така відповідальність зветься позадоговірною.

В разі порушення договірного зобов'язального відношення цивільно-правова відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. На відміну від вірної відповідальності вона є договірною. Невиконання зобов'язання має місце у випадку, коли боржник або зовсім не виконав дію, яка є об'єктом зобов'язання, або виконав її неналежним чином (із запізненням, частково чи неякісно). У першому випадку маємо повне невиконання, у другому - часткове або неналежне виконання зобов'язання. Як відомо, виконання зобов'язань забезпечується примусовою силою органів держави. Отже, якщо боржник не виконує зобов'язання, кредитор може звернутися до суду чи арбітражного суду і у примусовому порядку одержати задоволення своїх вимог.

Кредитор має право (якщо ним є організація, то, як правило він зобов'язаний) вимагати від боржника передусім виконання зобов'язання у натурі. Як зазначалось вище, принцип реального виконання зобов'язання має особливо велике значення у сфері відносин між організаціями. Договір у цій галузі є засобом виконання планових завдань, а тому невиконання боржником свого зобов'язання у натурі може призвести до невиконання плану. Неабияку роль відіграє цей принцип і у відносинах між громадянами та між громадянами і організаціями, сприяючи задоволенню різноманітних запитів і потреб громадян. Крім виконання зобов'язання у натурі кредитор має право вимагати від боржника, що не виконав зобов'язання або виконав його неналежним чином, відшкодування завданих збитків (ст. 203 ЦК України), також сплати неустойки (штрафу, пені), передбачених законом або договором.

Отже, невиконання абсолютного обов'язку, а також невиконання або неналежне виконання договірного зобов'язання тягне невигідні для заподіювача шкоди і боржника майнові наслідки - цивільно-правову відповідальність. Таким чином, цивільно-правова відповідальність - це невигідні майнові наслідки, встановлювані законом або договором на випадок невиконання абсолютного обов'язку, а також невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання. Зокрема, це може бути покладення на боржника обов'язку сплатити кредитору збитки, неустойку.

Цивільно-правова відповідальність встановлюється: а) з виховною метою, оскільки спонукає боржника належним чином виконувати зобов'язання під загрозою понести невигідні матеріальні наслідки, а отже, й сприяє зміцненню договірної дисципліни, належному виконанню завдань господарськими організаціями, задоволенню різноманітних інтересів громадян; б) для відновлення майнового стану кредитора, зокрема шляхом відшкодування завданих йому збитків.

1.2 Умови цивільно-правової відповідальності

Цивільно-правова відповідальність може мати місце за наявності складу правопорушення. Саме склад цивільного правопорушення є тим юридичним фактом, який породжує правовідносини між правопорушником і потерпілим, створює певні претензії потерпілого та обов?язки порушника відшкодувати шкоду, заподіяну протиправними діями.

Окремі частини цивільно-правового порушення називають умовами цивільно-правової відповідальності. За різних умов настають різні форми цивільно-правової відповідальності. Як зазначалось, загальною формою такої відповідальності є відшкодування збитків. Сукупність умов, за яких може наставати відповідальність у вигляді відшкодування збитків, називають загальним складом цивільно-правової відповідальності. До таких умов належать: а) наявність шкоди; б) протиправність поведінки боржника; в) причинний зв?язок між протиправною поведінкою і шкодою; г) вина боржника.

Шкода в цивільному праві - це зменшення або знищення суб?єктивного цивільно-правового блага, що охороняється законодавством. Шкода може бути завдана особистим немайновим правам особи, а також її майну. В юридичній літературі, судовій практиці, законодавстві використовуються поняття «шкода» і «збитки». Це різні поняття. Шкода за своїм змістом ширше поняття, складовими частинами якого є майнова і немайнова шкода. Майнова шкода проявляється у вигляді збитків, а немайнову називають моральною шкодою.

Протиправною поведінкою боржника визнається така поведінка, яка порушує норму права, незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про протиправність своєї поведінки. З порушенням норми цивільного права завжди порушуються суб?єктивні права потерпілої особи. Як уже зазначалося, правомірними діями особа здійснює своє право, протиправними - порушує право інших осіб.

Роль критеріїв визначення протиправності можуть виконувати підстави виникнення зобов?язань. Так, протиправними є заподіяна шкода, порушення договору або умов адміністративного акта чи одностороннього правочину.

Протиправна поведінка виражається у вигляді протиправної активної або пасивної дії. Активна дія боржника буде протиправною, якщо вона або заборонена законодавчим актом, або суперечить певному правовому актові, договору або умовам одностороннього правочину. Наприклад, ст. 615 ЦК України не допускає односторонньої відмови від виконання зобов?язання без порушення зобов?язання другою стороною, ст. 12 Закону «Про захист прав споживачів» зобов?язує продавця після оплати передати споживачеві товар належної якості.

Пасивна дія буде протиправною лише за умови, коли на особу покладено обов?язок діяти за певних обставин. Так, ст. 10 Закону «Про міліцію» встановила основні обов?язки міліції, невиконання хоча б одного з цих обов?язків, що призведе до порушення прав особи, треба розцінювати як протиправну дію (бездіяльність). Протиправною пасивною дією буде поведінка громадянина, який знайшов загублену річ і не повідомив про це особу, яка її загубила (ст. 337 ЦК України).

Причинний зв?язок між протиправною поведінкою і шкодою. На причинний зв?язок як на одну з умов відповідальності звертається увага в багатьох статтях ЦК України. Так, в п. 2 ст. 528 ЦК зазначено, що у разі невиконання або неналежного виконання обов?язку боржника іншою особою, цей обов?язок боржник повинен виконати сам. Наприклад, зобов?язання гаранта перед кредитором припиняється в разі закінчення строку дії гарантії (ст. 568 ЦК України). Якщо буде встановлений причинний зв?язок між несплатою боргу гарантом з закінченням строку дії гарантії, сплату боргу буде покладено на боржника.

Причинний зв?язок у цивільно-правовій відповідальності можна визначити як об?єктивно існуючий зв?язок між виникненням обов?язку боржника щодо сплати боргу чи притягненням його до іншої форми цивільно-правової відповідальності з наявністю конкретно встановлених підстав такого притягнення.

У. тих випадках, коли наслідок є виявом випадкового, незакономірного збігу певних обставин, серед яких поведінка боржника не є істотною, причинний зв?язок, в розумінні законодавця, відсутній.

Вина - це певне психічне ставлення особи до своєї неправомірної поведінки та її наслідків. Вина боржника є суб?єктивною умовою відповідальності. Застосовування цього поняття в цивільному праві має свої особливості.

У кримінальному праві діє презумпція невинності, а у цивільному - презумпція винності боржника. Відсутність власної вини в цивільному праві доводиться особою, яка порушила зобов?язання. Боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе свою невинність.

Кримінальне право надає великого значення розрізненню форм вини - з умислу чи необережності. У цивільному праві форма вини, як правило, не впливає на розмір відповідальності. Істотного значення встановлення форми вини набуває лише у разі невиконання зобов?язання обома сторонами. Згідно зі ст. 616 ЦК України суд вправі зменшити розмір відповідальності боржника, якщо кредитор навмисне або з необережності сприяв збільшенню своїх збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов?язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Кримінальна відповідальність не може настати у разі відсутності вини особи, яка притягується до відповідальності. У цивільному праві мають місце випадки, коли відповідальність боржника настає за відсутністю з його боку вини (ст. 1176, 1187 ЦК України). Це можна пояснити специфікою деяких договорів та особливостями недоговірних відносин.

Цивільно-правова відповідальність не настає за відсутності складу правопорушення, крім випадків, коли боржник не звільняється від відповідальності за відсутності вини.

Загальними підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є випадок і непереборна сила.

Випадок - це те, чого заздалегідь не можна передбачити і відвернути настання. Він характеризується суб?єктивною невідворотністю. Тому, якщо буде доведено, що шкода заподіяна випадково, то тим самим буде спростовано наявність вини заподіювача шкоди.

Непереборна сила (форс-мажорні обставини) - характеризується об?єктивною невідворотністю. Інколи дії непереборної сили можна передбачити, але відвернути їх з допомогою відомих засобів неможливо.

До дії непереборної сили належать як природні явища (землетруси, повені, урагани та ін.), так і явища суспільного характеру (військові дії, забастовки, заколоти, революції тощо). При цьому необхідно мати на увазі, що ці явища повинні відповідати ознакам надзвичайності й непереборності. Відсутність хоча б однієї з цих ознак буде доказом відсутності явища непереборної сили.

1.3 Функції цивільної-правової відповідальності

Основною метою (функцією) відповідальності у цивільному праві є відновлення порушеного суб'єктивного права. Досягнення цієї мети можливо лише при застосуванні таких мір відповідальності, які носять майновий (товарно-грошовий) характер. У разі порушення цивільного обов'язку до особи застосовуються засоби впливу, які спричиняють негативні наслідки в її майновій сфері. Відповідальність у цивільному праві полягає у відшкодуванні збитків, сплаті неустойки тощо. Навіть у випадках порушення особистих немайнових прав потерпілої особи, компенсація моральної (немайнової) шкоди здійснюється грошима. Покладання на особу цивільно-правової відповідальності означає виникнення у неї обов'язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення. Відповідальність проявляється у приєднанні до порушеного обов'язку додаткового обов'язку (у договірній відповідальності) або у встановленні нового обов'язку (у недоговірній відповідальності). До того ж ці обов'язки не забезпечуються зустрічним наданням блага. Таким чином, правопорушник позбавляється майнового блага, не отримуючи замість нього еквівалента. Саме тому обов'язок виконати зобов'язання в натурі, навіть у разі відшкодування збитків та сплати неустойки (реальне виконання зобов'язання), не розглядається як міра цивільно-правової відповідальності (ст. 622 ЦК). Такий обов'язок встановлений для боржника незалежно від порушення прав кредитора.

Характерним для цивільно-правової відповідальності є те, що вона становить собою відповідальність одного учасника цивільних правовідносин перед іншим, тобто правопорушника (боржника) перед потерпілою особою (кредитором). Такий характер відповідальності обумовлений рівноправним (юридично рівним) становищем суб'єктів цивільних правовідносин, а також взаємністю їх прав та обов'язків. Наприклад, в зобов'язальних правовідносинах невиконання обов'язку боржником тягне порушення права кредитора. У ЦК відсутні норми про конфіскаційну міру відповідальності із стягненням з порушника майна у доход держави, зокрема, як наслідок недійсності правочину, укладеного з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, як це передбачалося ЦК УРСР (ст. 49).

За загальним правилом, обсяг цивільно-правової відповідальності відповідає розміру завданої шкоди. Принцип еквівалентності розмірів відповідальності та шкоди обумовлюється компенсаційним характером цивільно-правової відповідальності (ст. 623 ЦК). Винятків з цього принципу небагато, зокрема, правило про сплату штрафної неустойки за порушення зобов'язання (ст. 624 ЦК).

Таким чином, цивільно-правову відповідальність можна розглядати як застосування до правопорушника у випадку здійснення ним протиправних дій або бездіяльності передбачених договором чи законом заходів державного примусу у вигляді додаткових цивільно-правових обов'язків майнового характеру (санкцій).

Особливістю цивільно-правової відповідальності є ініціативний характер її застосування. Підставою її реалізації є виключно волевиявлення учасників правовідносин, зокрема, добровільне здійснення правопорушником свого обов'язку або вимоги потерпілого щодо примусового застосування мір відповідальності.

Функції цивільно-правової відповідальності. Сутність та соціальне призначення цивільно-правової відповідальності, як і будь - якого правового явища, розкриваються за допомогою її функцій, які становлять собою основні напрями впливу на поведінку учасників цивільних відносин. Функції відповідальності в цивільному праві обумовлюються поняттям, ознаками, сутністю та призначенням цього інституту.

По-перше, оскільки цивільно - правова відповідальність є інститутом цивільного права, в ній реалізуються загальні функції цивільного права, а саме: регулятивна, охоронна, превентивна та компенсаційна.

По-друге, цивільно - правова відповідальність є галузевим різновидом юридичної відповідальності. Відповідно, в інституті цивільної відповідальності реалізуються також і загальні функції юридичної відповідальності. Однак особливості їх прояву в даному випадку обумовлюються метою застосування цивільно - правової відповідальності. Усталеною є точка зору, що мета цивільно - правової відповідальності полягає у відновленні порушених суб'єктивних цивільних прав, а у разі неможливості такого відновлення - у компенсації (грошовій або майновій) негативних наслідків правопорушення. Специфічність цивільної відповідальності полягає саме у реалізації компенсаторно - відновлювальної функції. Вона, з одного боку, відображає основну мету застосування мір цивільно - правової відповідальності, а з другого, - встановлює еквівалентність розміру заподіяної правопорушенням шкоди та розміру відповідальності. Ця функція цивільно - правової відповідальності набула ще більшого значення з прийняттям ЦК України, в якому відсутні норми про застосування майнових санкцій до порушника не на користь потерпілої особи, а наприклад, у дохід держави.

Цивільно-правовій відповідальності притаманна превентивна (попереджувальна) функція, оскільки закріплення у статтях 22 і 23 ЦК загальних форм відповідальності, які застосовуються до особи - порушника цивільного обов'язку, певним чином сприяє попередженню правопорушень.

У інституті цивільно - правової відповідальності реалізується штрафна (каральна) функція, яка проявляється щодо особи правопорушника. У зв'язку з тим, що «покарання» за вчинення цивільного правопорушення покладається на майнову сферу правопорушника, для цивільно - правової відповідальності, на відміну від кримінальної, ця функція не є основною.

Реалізація виховної або стимулюючої функції залежить від умов настання цивільно - правової відповідальності.

Таким чином, відновлення порушеного права або компенсація завданої шкоди є головним напрямом і функціональною особливістю цивільно - правової відповідальності. Усі інші функції є факультативними.

2. Види відповідальності у цивільному праві

2.1 Форми і види цивільно-правової відповідальності

Під формою цивільно-правової відповідальності розуміють форму вираження додаткових обтяжень, що покладаються на правопорушника.

Відповідальність може настати у таких формах: відшкодування збитків; сплати неустойки; втрати завдатку; конфіскації майна; примусового виконання обов?язку; втрати суб?єктивного цивільного права тощо.

Найпоширенішою формою відповідальності є відшкодування збитків. Під збитками розуміються ті негативні наслідки, що настали в майновій сфері потерпілого внаслідок здійснення проти нього цивільного правопорушення. Ці негативні наслідки складаються з двох частин: реальних збитків та упущеної вигоди.

Реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв?язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Іншими словами - це сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок неправомірних дій боржника.

Упущена вигода - це та сума, на яку не збільшилось майно кредитора через правопорушення. Прикладом може бути випадок, коли наймач пошкодив найнятий автомобіль, внаслідок чого наймодавець не тільки був змушений затратити кошти на ремонт автомобіля, а й не отримав прибутку, який мав би отримати від перевезення пасажирів, якби не було правопорушення. Упущена вигода включає в себе доходи, які потерпілий міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено. При цьому необхідно врахувати правило, за яким той, хто одержав доходи внаслідок правопорушення, повинен відшкодувати упущену вигоду потерпілому в розмірі, не менше за одержані ним доходи. При визначенні розміру упущеної вигоди повинні враховуватись точні дані, що безспірно підтверджують реальну можливість одержання доходів потерпілим за умови не-порушення його права.

Цивільне законодавство закріплює принцип повного відшкодування збитків, а це означає, що відшкодуванню підлягають як дійсні збитки, так і упущена вигода. Але в деяких установлених законом випадках допускається відхилення від цього принципу. Так, ст. 616 ЦК України передбачає можливість обмеження розміру відповідальності по зобов?язаннях, а ст. 17 Закону «Про захист прав споживачів» передбачає відшкодування шкоди заподіяної життю, здоров?ю або майну споживача товарами (роботами, послугами), що містять конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, в повному обсязі, якщо законодавством не передбачено більш високої міри відповідальності.

У період інфляції має практичне значення визначення суми збитків. За загальними правилами така сума визначається за цінами, що діяли на момент винесення судового рішення про стягнення збитків.

Неустойкою вважається передбачена договором, законом або іншими правовими актами грошова чи інша встановлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобов?язаний сплатити або передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання ним основного зобов?язання.

Термін «неустойка» походить від слова «стояти». Застосування цих термінів у праві пов?язане з виконанням обіцяного. Той хто виконував взятий на себе обов?язок вважався таким, що «устояв», у разі ж невиконання, до нього відносились як до такого, що «не устояв». Як бачимо, слово «неустойка» спочатку означало лише саму несправність боржника у виконанні певної домовленості, а вже потім почало застосовуватися в законодавстві для визначення правових наслідків, що наступали у разі невиконання чи неналежного виконання зобов?язання. Таким чином, поняття «неустойка» означає факт неспроможності боржника і визначає правові наслідки такої неспроможності.

За підставами виникнення неустойка поділяється на законну (ту, що встановлюється законодавством) і договірну (набуває юридичної сили тільки на підставі договору, укладеного сторонами).

За порядком підрахунку розміру додаткового стягнення неустойка поділяється на штраф і пеню.

За співвідношенням неустойки і збитків - залікова, штрафна, альтернативна, виключна.

Відповідно до ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов?язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Таким чином, штрафна неустойка набуває загального значення. Усі інші види неустойки у співвідношенні до збитків можуть бути встановлені договором.

Завдатком визнається грошова сума або нерухоме майно, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні на підтвердження зобов?язання і забезпечення його виконання.

Специфіка завдатку як форми відповідальності полягає в тому, що якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається в іншої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити іншій стороні подвійну суму завдатку. Таким чином можна стверджувати, що завдаток виконує дві функції: забезпечення виконання договору і функцію відповідальності.

Під конфіскацією розуміють безоплатне, за рішенням суду, вилучення у правопорушника майна з передачею його у власність держави.

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що найпоширенішою формою відповідальності у цивільному праві є відшкодування збитків. Обов?язок боржника відшкодувати збитки має загальний характер і є чинним в усіх випадках, якщо законом або договором не передбачено іншого. Інші форми цивільно-правової відповідальності застосовуються тільки тоді, коли це передбачено законом або правочином. Форму цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків називають загальною формою цивільно-правової відповідальності, всі інші - спеціальними формами.

В основу поділу цивільно-правової відповідальності на види покладені різні критерії. Залежно від підстав виникнення розрізняють договірну та недоговірну відповідальність.

Договірна відповідальність виступає у вигляді санкції за порушення договору. Якщо боржник вчасно не передає речі, не виконує роботи або виконує їх неналежним чином, то він повинен відшкодувати кредиторові збитки, заподіяні таким невиконанням, а у випадках, передбачених законом або договором, - сплатити і неустойку. При цьому здебільшого вважається, що попереднє зобов?язання боржника залишилось, і кредитор має право вимагати його виконання.

Недоговірна відповідальність настає у разі заподіяння особою шкоди будь-якій іншій особі. Недоговірна відповідальність має місце тоді, коли відповідна санкція застосовується до правопорушника, який не перебуває у договірних відносинах з потерпілим.

Юридичне значення розмежування договірної і недоговірної відповідальності полягає в тому, що форми та розмір недоговірної відповідальності встановлюються тільки законом, а форми й розмір договірної відповідальності визначаються як законом, так і договором. При укладенні договору сторони можуть передбачити відповідальність за такі правопорушення, за які чинне законодавство не передбачає будь-якої відповідальності. Сторони можуть також знизити або підвищити розмір відповідальності порівняно із встановленим законом.

На практиці може виникнути конкуренція між договірною і недоговірною відповідальністю. Наприклад, який вид відповідальності слід застосувати до наймача, що знищив або пошкодив майно наймодавця, - договірний чи недоговірний? Певно, за наявності передумови для договірного позову відповідальність має бути договірною. Саме таке вирішення цього питання гарантує для кожної зі сторін більш повну охорону її прав і не послаблює встановленої законом відповідальності.

Залежно від характеру розподілу відповідальності кількох осіб розрізняють больову, солідарну і субсидіарну відповідальність.

Дольова відповідальність має місце тоді, коли кожний із боржників несе відповідальність тільки в тій частині, яка припадає на нього відповідно до законодавства або договору. Дольова відповідальність має значення загального права і застосовується тоді, коли законодавством або договором не встановлено солідарної або субсидіарної відповідальності. Частки, що припадають на кожного з відповідальних осіб, визнаються рівними, якщо законодавством або договором не встановлено інший їх розмір.

Солідарна відповідальність характеризується тим, що кредитор може вимагати відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. За чинним цивільним законодавством солідарна відповідальність настає лише у випадках, передбачених законом чи договором. Прикладом солідарної відповідальності, передбаченої законом, є відповідальність кількох осіб за спільне заподіяння шкоди.

Субсидіарна відповідальність (додаткова відповідальність) застосовується тоді, коли у зобов?язанні беруть участь два боржники, один з яких є основним, а другий - додатковим. Суть субсидіарної відповідальності полягає в тому, що перед тим, як звернутися з вимогою до додаткового боржника, кредитор повинен притягнути до відповідальності основного боржника.

І лише у разі неспроможності останнім відшкодувати збитки або його відмови від задоволення позову кредитор може притягти до відповідальності додаткового боржника. Так, батьки або піклувальники можуть бути субсидіарними відповідачами за шкоду, заподіяну неповнолітнім віком від 14 до 18 років. Загальне правило передбачає, що неповнолітній сам повинен відшкодувати заподіяну шкоду. І лише коли у нього немає майна або заробітку, достатнього для цього, до відповідальності притягуються батьки, усиновителі чи піклувальники, за наявності їх вини.

Залежно від розміру відповідальність може бути повною і обмеженою. Загальне правило передбачає настання відповідальності в повному розмірі. Воно поширюється як на договірну, так і на недоговірну відповідальність. Але у випадках, передбачених законом, розмір відповідальності може бути обмеженим. Це правило застосовується не тільки до такої форми відповідальності, як стягнення збитків, а й до інших. Обмеження відповідальності може бути викликане специфікою того чи іншого договору, положеннями міжнародних договорів та під впливом інших обставин (майнового стану суб?єктів відповідальності та ін.).

За окремі види правопорушень встановлено особливості відповідальності. Так, деякими особливостями характеризується цивільно-правова відповідальність за невиконання грошових зобов?язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України). Це правило надзвичайно важливе в умовах інфляції, коли користування чужими грішми стає привабливим для недобросовісних учасників цивільного обороту і завдає відчутної шкоди інтересам кредитора. Недобросовісний учасник цивільного обороту, використовуючи чужі гроші, отримує прибуток, а його кредитор зазнає збитків незалежно від того, що через деякий час йому буде повернута первинна грошова сума. Це є однією з причин широкого поширення взаємних неплатежів.

Має специфіку відповідальність боржника за прострочення виконання зобов?язання. Вона полягає в тому, що боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за можливу майнову шкоду, що випадково настала після прострочки. Іншими словами, він несе ризик відповідальності за випадкове пошкодження або знищення майна, яким він користувався. Наприклад, якщо наймач невчасно повернув найняте майно і це майно в період прострочки було випадково пошкоджене або знищене, то незалежно від вини боржника він повинен буде відшкодувати збитки кредитору.

Має свої особливості також відповідальність за нанесення кривди (відшкодування моральної шкоди). Інститут відшкодування моральної шкоди передбачений ст. 16, 1167, 1168 ЦК України та окремими статтями спеціальних законів («Про міліцію», «Про Службу безпеки», «Про захист прав споживачів» та ін.). Відшкодування моральної шкоди зазвичай застосовується до таких протизаконних дій, які не складають порушення майнових прав. Хоча це не означає, що порушення особистого права не може поєднуватися з майновою шкодою. Наприклад, приниження ділової репутації підприємця може потягнути ускладнення зі збутом виробленої ним продукції.

Але, як правило, вважається, що особиста кривда не порушує майнових прав особи, а зачіпає лише її особисті права. Саме на цьому базувався законодавець, коли надавав можливість потерпілому самому звертатися до суду з позовом. Ніхто краще за нього не оцінить порушення, не вирішить питання щодо прощення порушника. За порушення особистих прав може настати і кримінальне покарання, але воно має іншу мету - захистити публічні відносини, що склалися в суспільстві, для якого не байдуже ставлення громадян до своєї честі, гідності, репутації; суспільство зацікавлене в тому, щоб громадяни дорожили своїми особистими правами. Проте і в цьому разі перевага в захисті особистих прав надається самій особі, приватні цінності у сфері особистих прав законодавець ставить вище публічних.

ЦК України не встановлено мінімального розміру цивільно-правового покарання за особисту кривду. Суду надається право в кожному конкретному випадку самостійно визначати суму стягнення на користь потерпілого.

Підсумовуючи сказане, слід зауважити, що цивільно-правова відповідальність має за мету не тільки поновити майновий стан потерпілого, а й покарати правопорушника. Цивільно-правове покарання відрізняється від покарання, що застосовується на підставі норм публічного права. Порівняємо його з кримінальним правом, що є найтиповішим для публічного права: по-перше, майнові стягнення у цивільному праві відбуваються на користь потерпілого, а конфіскація у кримінальному праві провадиться на користь держави; по-друге, цивільно-правова відповідальність може переходити на спадкоємців, тоді як кримінальне покарання має виключно особистий характер; по-третє, порушниками цивільних прав, як і кримінальних, можуть бути декілька осіб, але вони притягуються до цивільно-правової відповідальності як одна особа (солідарна відповідальність); по-четверте, до цивільно-правової відповідальності можуть притягуватись треті особи, які не брали участі у правопорушенні (субсидіарна відповідальність), тоді як у кримінальному праві такого не допускається; по-п?яте, учасники договірних цивільно-правових відносин можуть встановлювати розмір відповідальності на випадок порушення умов договору, тоді як кримінально-правова відповідальність встановлюється законом.

Таким чином, сфера застосування цивільно-правової відповідальності набагато ширша, ніж будь-якої іншої юридичної відповідальності, а її форми й види дають можливість потерпілому якнайповніше захистити свої порушені права.

3. Підстави відповідальності у цивільному праві

3.1 Умови виникнення відповідальності у цивільному праві

Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника наслідком вчиненого ним правопорушення. Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною - склад цивільного правопорушення. Вона настає за наявності таких умов:

- протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи;

- шкідливого результату такої поведінки (шкоди);

- причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою;

- вини особи, яка заподіяла шкоду.

Перші три умови - протиправність, шкода та причинний зв'язок - є об'єктивними, а четверта - вина - є суб'єктивною підставою цивільно-правової відповідальності.

Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта, або виявилася у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання.

Протиправність поведінки боржника або кредитора полягає в порушенні договірного зобов'язання. Відповідно до ст. 630 проекту ЦК України порушенням зобов'язання є невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення боржника або кредитора. Судити про прострочення боржника або кредитора можна тоді, коли порівняти встановлені законом чи договором послідовність і строки виконання сторонами своїх обов'язків і фактичну наявність (або відсутність) такого виконання у визначений час.

Простроченням боржника є невиконання ним зобов'язання в обумовлений строк (термін). Боржник не визнається таким, що прострочив, поки зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч. З ст. 214 ЦК). Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання (ч. 1 ст. 215 ЦК).

Шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (наприклад, моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди називають ще збитками. В ЦК України про відшкодування збитків як спосіб захисту цивільних прав йдеться у ч. 1 ст. 6, але питання про структуру збитків, умови та порядок стягнення їх вирішуються в нормах зобов'язального права. Зокрема, в ч. 2 ст. 203 ЦК під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неодержані кредитором доходи, які б він одержав, якби боржник виконав зобов'язання. Проте проблема відшкодування збитків виникає не лише при невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язань, а й при порушенні інших прав та обов'язків (особистих немайнових, інтелектуальної власності тощо). Ось чому доцільно правила про відшкодування збитків та компенсацію моральної шкоди вмістити серед основних положень Книги 1 (загальна частина) проекту ЦК України.

Відповідно до ст. 21 проекту ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками вважаються:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо законом або договором не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, що порушила право, одержала завдяки цьому доходи, то розмір збитків, які відшкодовуються потерпілій особі у зв'язку з неодержанням доходів, не може бути менший від доходів, що їх одержав порушник права.

Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір. Відповідно до пунктів 2-4 ст. 631 проекту ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язань, доводить кредитор. Якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або договором, під час визначення збитків беруться до уваги ринкові ціни, що існували на день добровільного задоволення вимоги кредитора, у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не буде задоволена добровільно, - у день вчинення позову. Суд може задовольнити вимогу щодо відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Під час визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються вжиті кредитором заходи для їх одержання і здійснені з цією метою приготування.

Звичайно, визначення розміру збитків, завданих порушенням цивільних прав, особливо неодержаних доходів, на практиці не завжди легко можна здійснити. Навіть у тих сферах договірних відносин, де майнова відповідальність не обмежена, пред'явлення вимог до винних контрагентів про повне відшкодування збитків за порушення зобов'язань - рідкісне явище у господарській та арбітражній практиці. Це зумовлено, зокрема, і відсутністю апробованих методик щодо підрахунку збитків, якими могли б керуватися працівники юридичних служб підприємств, інших суб'єктів господарювання в обґрунтуванні вимог про відшкодування збитків. Для того, щоб договірно-правова і претензійно-позовна робота була дієвим інструментом у взаємовідносинах підприємства з його контрагентами, необхідно налагодити у всіх підрозділах чіткий облік виконання зобов'язань як його контрагентами, так і самим підприємством.

Порушення особистих і майнових прав може спричинити виникнення у потерпілої особи моральної (немайнової) шкоди. Право, на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням договірних зобов'язань, виникає лише у випадках, передбачених законом або договором, зокрема при заподіянні моральної шкоди товаром неналежної якості, придбаним у роздрібній торговельній мережі (ст. 24 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Однією з необхідних умов цивільно-правової відповідальності є наявність безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпілої сторони. Мається на увазі, що протиправна дія або бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, - наслідком протиправної поведінки заподіювача.

Для покладення відповідальності за цивільне правопорушення, крім зазначених вище трьох об'єктивних умов - протиправності, збитків і причинного зв'язку, за загальним правилом, необхідна ще одна умова - вина заподіювача. Вина в цивільному праві розглядається як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків.

У цивільному праві діє припущення (презумпція) вини особи, яка вчинила правопорушення. Відповідно до ст. 209 ЦК України особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. Коли невиконання або неналежне виконання зобов'язання зумовлено умислом або необережністю кредитора, боржник звільняється від відповідальності, якщо інше не встановлено законом (ст. 210 ЦК). Іноді невиконання зобов'язання є наслідком винної поведінки обох сторін (змішана вина). Тоді суд відповідно до ступеня вини кожної із сторін зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника може бути зменшена також у тому разі, коли кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів до зменшення їх (ст. 211 ЦК).

У цивільному праві необережність поділяється на легку ї грубу, хоч критеріїв їх розмежування немає ні в законодавстві, як і не окреслено чітких їх контурів у судовій практиці та літературі. Все залежить від характеру вимог, які не додержані особою у тій чи іншій ситуації.

Якщо для покладення на правопорушника цивільної відповідальності у сфері відшкодування збитків необхідний повний склад цивільного правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок, вина), то для стягнення неустойки або втрати завдатку кредиторові досить довести, що поведінка боржника є протиправною, а вина є або припускається, коли він не довів відсутності своєї вини в порушенні зобов'язання. Тут має місце неповний склад правопорушення.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що вона може настати і без вини, якщо це передбачено законом або договором. Так, за ч. 1 ст. 213 ЦК України боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково (тобто за відсутності його вини) настала після прострочення.

У проекті ЦК України (ст. 639) відповідальність без вини (крім дії непереборної сили) пропонується встановити для осіб за порушення зобов'язань у зв'язку із здійсненням ними підприємницької діяльності. У цій діяльності підприємцям доводиться нерідко приймати рішення в умовах невизначеності та ризику. Щоб зменшити несприятливий вплив на підприємництво факторів порушення зобов'язань контрагентами, можуть бути використані різні заходи: проведення моніторингу (спостереження та оцінка процесів підприємництва); співробітництво з консультативними фірмами в галузі аудиту, менеджменту, інформації, права; вибір надійних партнерів; співробітництво з конкурентами на ринку товарів тощо. Певну роль у цій сфері може відіграти і страхування підприємницьких ризиків (наприклад, страхування від неповернення кредитів банкові).

Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення, що складається з чотирьох елементів (протиправність, шкода, причинний зв'язок, вина), або у випадках, зазначених у законі чи договорі, - неповний, усічений склад - протиправність і вина (при стягненні неустойки, втраті завдатку тощо). За відсутності хоч би одного з цих елементів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не настає.

Проте у випадках, прямо передбачених законом, навіть за наявності усіх ознак вчиненого правопорушення особа не несе відповідальності. Так, відповідно до ст. 177 Кодексу торговельного мореплавства України перевізник не відповідає за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або керуванні судном (навігаційні помилки).

3.2 Умови звільнення від відповідальності у цивільному праві

Закріплення у цивільному законодавстві принципу «відповідальності за вину» свідчить, що цивільно-правова відповідальність не є абсолютною, тобто вона поширюється до певних меж. Ці межі становлять обставини, наявність яких призводить до звільнення особи від обов'язку нести несприятливі майнові наслідки.

Під підставами звільнення від цивільно - правової відповідальності розуміються обставини, з якими закон або договір пов'язують звільнення особи від застосування до неї санкцій за правопорушення.

Стаття 617 ЦК вперше закріплює загальні підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Так, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Правовий випадок (казус) та непереборна сила, як обставини, що звільняють від відповідальності за порушення зобов'язання, були передбачені ще у римському приватному праві.

Усталеним є твердження, що випадок - це антипод вини. Відсутність вини свідчить про випадковість порушення суб'єктивного ци - вільного права. Під правовим випадком (казусом) розуміється така подія або її результат (наслідки), яких могла б не бути, але які не були відвернуті відповідальною особою тільки тому, що їх неможливо було передбачити і запобігти через раптовість їх настання. Отже, випадковою може бути подія, яка є причиною завдання шкоди, або сама шкода, як наслідок певної події. Випадковою визнається шкода, заподіяння якої особа не змогла відвернути, незважаючи на те, що вона вжила всіх залежних від неї заходів, спрямованих на її запобігання. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що вона вчинила усі необхідні дії для належного його виконання.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Значення випадку полягає у тому, що незважаючи на наявність протиправної поведінки особи, шкоди та причинного зв'язку між ними, він стає підставою для звільнення від цивільно - правової відповідальності. За загальним правилом, випадок (відсутність вини) звільняє суб'єкта від цивільно - правової відповідальності, якщо інше не встановлено договором або законом.

Непереборна сила - це надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що позбавляє можливості за даних обставин запобігти негативним наслідкам її прояву.

Непереборна сила є об'єктивним явищем, тобто подією, яка не залежить від волі, свідомості та бажання людини. При цьому ця подія, як правило, має стосовно діяльності суб'єкта зовнішній характер втручання.

Надзвичайним визнається явище, яке перевищує все ординарне, типове і звичайне. Надзвичайність явищ може проявлятися в різних аспектах. Як правило, такі явища мають велику потужність та руйнівну силу, а їх виникнення є екстраординарною, несподіваною подією. У деяких випадках надзвичайність полягає в рідкості виникнення тієї чи іншої події, сильному первісному імпульсі або масштабності.

Невідворотність дії непереборної сили або шкоди, що заподіюється нею, тісно пов'язана з її надзвичайним характером. Як правило, саме надзвичайний характер події не дає можливості особі запобігти та відвернути настання негативних наслідків. Непереборною силою є подія, яка є об'єктивно невідворотною. Запобігти її прояву не здатна не тільки конкретна особа з урахуванням її фізичних, економічних, технічних та інших можливостей, а й за даних умов будь - яка інша особа, враховуючи існуючий стан науки та техніки. Однак невідворотність не означає абсолютну неможливість відвернути негативні наслідки ніякими людськими силами. Такий підхід значно звузив би сферу застосування цієї правової категорії.

Передбачуваність настання певної події, як суб'єктивний елемент, не має юридичного значення для звільнення боржника від відповідальності. Наслідки дії непереборної сили неможливо відвернути будь - якими засобами, наявними у даної особи в конкретних умовах, навіть у ситуації, коли про її виникнення відомо заздалегідь. Наприклад, наявність відомостей у капітана корабля, що перебуває у морі, про шторм, все одно тягне неможливість запобігти загибелі або пошкодженню вантажу внаслідок дії цього шторму.

До обставин непереборної сили відносять, як правило, стихійні природні явища (землетрус, повінь, шторм тощо). Вважається, що й суспільні явища (воєнні дії, страйки, введення мораторію та інше) можуть також визнаватися непереборною силою.

Категорія «непереборна сила» має відносний характер. Це означає, що одне і те ж явище в одному випадку, за певних умов визнається непереборною силою, а в іншому - ні. Саме з цієї причини не можливо навести навіть приблизний перелік явищ, які на практиці розглядаються як непереборна сила. У кожній окремій ситуації при вирішенні питання про те, чи є певна подія непереборною силою, необхідно з'ясовувати усі конкретні обставини (місце, час тощо) та керуватися такими критеріями, як надзвичайність та невідворотність за даних умов. До того ж, розвиток науки і техніки та обумовлене цим підвищення можливостей опору стихійним явищам, змінюють уявлення про непереборну силу. Те, що донедавна було надзвичайним і невідворотнім, може стати звичайним та переборним.

Вплив непереборної сили на діяльність особи може здійснюватися по - різному. Непереборна сила може завадити особі вчинити певні дії, що призвело до порушення зобов'язання. Або ж, навпаки, непереборна сила Може спонукати до таких дій, наслідком яких стало заподіяння шкоди. Головним у всіх цих ситуаціях є наявність причинного зв'язку між непереборною силою та негативними наслідками.

Хоча непереборна сила й характеризується об'єктивною невідворотністю, але особа не повинна миритися з неминучістю настання шкода внаслідок її дії. Вона не позбавляється обов'язку здійснювати опір негативному впливу непереборної сили усіма можливими засобами.

Категорія «непереборна сила» є межею «підвищеної» цивільно - правової відповідальності у випадках відповідальності особи незалежно від її вини. Зокрема, саме дія непереборної сили звільняє від відповідальності «професійного зберігача» за втрату, нестачу або пошкодження переданого на зберігання майна (ч. 2 ст. 950 ЦК) та володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну цим джерелом (ст. 1187 ЦК).

Випадок та непереборна сила не є однаковими за змістом категоріями, проте вони є загальними обставинами звільнення як від договірної, так й недоговірної відповідальності.

Ще однією обставиною, яка звільняє від цивільної відповідальності, є форс - мажор.

Форс - мажором визнається обставина (дія чи подія), що спричиняє неможливість виконання договірних зобов'язань у обумовлений сторонами строк. Отже, на відміну від випадку та непереборної сили, форс - мажор є спеціальною підставою звільнення від відповідальності лише за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань.

Категорія «форс - мажор» традиційно в законодавстві визнавалася підставою звільнення від відповідальності у зовнішньоекономічній діяльності. У Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) 5 зазначено, що форс - мажор є обставиною, яка звільняє сторони договору від відповідальності у випадках невиконання ними взятих на себе зобов'язань або прострочення виконання договору.

Залежно від часу існування форс - мажорні обставини поділяються на тривалі і короткострокові. До перших відносяться, як правило, заборона експорту певної сировини (продукції), війна, валютні обмеження тощо. Короткостроковими, здебільшого, є стихійні лиха. У будь - якому випадку ці обставини розглядаються як юридичні факти, які спричиняють неможливість виконання договірних зобов'язань. При цьому неможливість виконання цивільних обов'язків може бути фізичною, економічною, юридичною або іншою. Короткострокові форс - мажорні обставини зумовлюють тимчасову неможливість виконання зобов'язань. У цих випадках вони виступають як підстави відстрочки виконання. При дії форс - мажорних обставин тривалий час, що перевищує зазначений у договорі строк, або коли виконання договору втрачає економічну доцільність, домовленістю сторін такі обставини визнаються перешкодою, яка призводить до звільнення сторін від виконання договору.