Гіпноз як насильницький спосіб вчинення злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГІПНОЗ ЯК НАСИЛЬНИЦЬКИЙ СПОСІБ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ

Н. Довгань-Бочкова

У статті досліджено кримінально-правове значення гіпнозу, можливість зачислення гіпнозу до одного із проявів насильства.

Ключові слова: гіпноз, навіювання, насильство.

Гіпнозом як явищем наука цікавиться віддавна. Так само віддавна обговорюються не лише позитивні властивості цього явища, але і шкода, яка може ним заподіюватися.

Як слушно зазначає Л.П. Гримак, кількість способів інформаційного втручання у сферу свідомості і, особливо, у сферу підсвідомого зростає щодня: до величезних можливостей славнозвісної техніки "25-го кадру" додалися вишукані прийоми нейролінгвістичного програмування, розробки алгоритмів компактного "згортання" інформаційних масивів з метою введення їх в психіку людини і механізмів їх розгортання. Поряд з цими та іншими вкрай агресивними методами безпосереднього інформаційного впливу опановується використання нових нетрадиційних носіїв інформації (нових частот і сфер), що значно розширює сферу інформаційного впливу і робить її надзвичайно насиченою і щільною [1, с. 174].

Явищу гіпнозу свого часу присвятили свої праці такі вчені, як В.М. Бехтерев, І.П. Павлов, Жан Мартен Шарко, Джеймс Брейд, Милтон Еріксон, Фредрік Бйорнстром, Гіполіт Бернгайм, Зигмунд Фройд, Франц Антон Месмер та багато ін.

Із сучасників проблеми гіпнозу більшою чи меншою мірою досліджували Л.П. Гримак, Л.В. Сердюк, Р.Д. Шарапов, М.С. Шойфет, Брюс Голдберг, Жан Годен, В.Б. Шапарь, В.К. Маршавський, Є. Глива, Є.Н. Левченко.

Метою статті є дослідження проблеми зачислення гіпнозу до одного із проявів насильства як способу вчинення злочину.

У сучасній науковій літературі, присвяченій проблемам насильства, серед інших його проявів називають гіпноз [2], хоча визначення цього поняття науковці пропонують вкрай рідко.

Перед тим як розглядати проблему гіпнозу з позицій кримінального права, а саме, як можливого способу вчинення злочину, варто би було ознайомитися із думкою спеціалістів в галузі гіпносугестії.

Саме поняття "гіпноз" з'явилося ще в ХІХ ст. Відтоді й ведеться дискусія про природу і властивості цього явища. Гіпноз розглядали і як штучно викликаний істеричний невроз, патологічний стан, який може бути лише у хворих істерією (Ж.М. Шарко); і як нормальний фізіологічний стан, що викликається психологічним впливом, навіюванням у здорових людей (Г. Бернгайм); і як проміжний стан між активністю і сном, частковий сон, часткове гальмування (І.П. Павлов); і як біологічний стан гальмівного характеру, що супроводжується пригніченням власних рефлексів, стан, що нагадує видозмінений сон (В.М. Бехтерєв) тощо [3, с. 85-88].

Єдиного визначення поняття гіпнозу немає і в сучасній науковій літературі. Зокрема, у визначенні Брюса Голдберга, гіпноз - це просто спосіб розслаблення і тимчасового призупинення діяльності свідомої частини розуму, яке одночасно активізує підсвідомість, що дає змогу навіюванням доходити безпосередньо до підсвідомості суб'єкта і суб'єктові діяти відповідно до навіювань більш легко та ефективно [4, с. 13].

Жан Годен у своїй праці, присвяченій, зокрема, тлумаченню термінів і понять, пов'язаних із гіпнозом, не дає однозначного визначення гіпнозу, зазначаючи, що правильніше говорити про багато різних гіпнозів, а не про один. Потрібно, говорить Ж. Годен, що насправді наявні різні гіпнози, кожен із яких може мати цікаві терапевтичні параметри. У них є свої концепції, своя практика і, без сумніву, свої відмінні один від одного результати [5, с. 82-83]. У цій праці акцент робиться на так званий "новий гіпноз" та його відмінність від гіпнозу традиційного, яка, на думку автора полягає в тому, що в першому мається на увазі тип функціонування, до якого "запрошують" в рамках спілкування двох осіб, а в другому - стан, в який "занурюють" під впливом "оператора".

Дослідник В.Б. Шапарь визначає гіпноз (грец. hypnos - сон) - як: 1. Техніку впливу на індивіда шляхом концентрації його уваги з метою звузити поле свідомості і підкорити його впливу, контролю зовнішнього агента - гіпнотизера, навіювання якого загіпнотизований виконуватиме. 2. Процес і тимчасовий подібний до сну стан психіки, що характеризується різким звуженням обсягу свідомості і самосвідомості і різким фокусуванням на змісті навіювання, що пов'язане з зміною функції індивідуального контролю і самосвідомості. Виникає унаслідок спеціального впливу гіпнотизера чи цілеспрямованого самонавіювання [6, с. 28].

Варто зазначити, що у працях, що стосуються гіпнозу, автори левову частку своєї уваги приділяють лікувальним та іншим позитивним властивостям гіпнозу, менше уваги звертаючи на можливість використання гіпнозу під час вчинення злочину. Хоча, якщо уважно проаналізувати праці щодо терапевтичних властивостей гіпнозу, доходимо висновку, що гіпноз можна використовувати не лише у "мирних цілях".

Зокрема, спеціалісти звертають увагу на те, що при лікуванні гіпнозом потрібно особливо обережно і відповідально вибирати зміст навіювання, оскільки заклавши у підсвідомість людини неправильні чи просто незрозумілі для неї сугестії, можуть спричинити різні захворювання [7, с. 28; 1, с. 172 ]. Крім того, із запевнення Є. Гливи про те, що гіпноз, застосований кваліфікованою та моральною людиною, не спричиняє жодної небезпеки [8, с. 299], зробимо висновок, що небезпечним гіпноз стає тоді, коли застосовується некваліфікованою людиною чи для досягнення цілей, що суперечать правилам моралі.

Більше уваги власне насильницькому гіпнозу приділив Р.Д. Шарапов, визначивши насильницький гіпноз як умисне неправомірне доведення людини до безпорадного стану поза її волею шляхом інформаційного впливу на її психіку [9, c. 49]. Схоже визначення наявне у В.Г. Заріпова [10, c. 16].

Для того, щоб зрозуміти, що таке насильницький гіпноз, а точніше - чи може бути гіпноз одним із проявів насильства, потрібно порівняти суттєві ознаки насильства як кримінально-правового явища і гіпнозу.

Поняття насильства, а відповідно, і його ознаки, в науці кримінального права визначають по-різному:

- як умисний, фізичний або психічний вплив однієї особи на іншу проти її волі, що спричиняє цій особі фізичну, моральну шкоду, або містить у собі загрозу заподіяння такої шкоди для досягнення злочинної мети посягаючого [11, c. 328];

- як протиправний, умисний, фізичний і (чи) психічний вплив, що порушує конституційне право на недоторканність особи, і спрямований на іншу людину (людей) проти чи поза її (їх) свідомістю і волею, що заподіює їй (їм) шкоду чи створює реальну загрозу такого заподіяння [12, c. 12];

- як фізичний вплив на організм потерпілого, який полягає в нанесенні удару, позбавленням чи обмеженням особистої свободи, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості чи навіть смерті [13, c. 73];

- як зовнішній з боку інших осіб умисний і незаконний вплив на людину (групу людей), що здійснюється поза чи проти її волі і здатний заподіяти й органічну, фізіологічну чи психічну травму, обмежити свободу її волевиявлення і дій [14, c. 22].

Не дискутуючи щодо насильства, виділимо найважливіші ознаки насильства.

На нашу думку, такими ознаками є:

- вплив на людину;

- наслідок такого впливу - заподіяння шкоди здоров'ю, життю, обмеження або позбавлення волі чи волевиявлення людини, а також можливість заподіяння такої шкоди.

Як було зазначено, процес уведення людини в стан гіпнозу полягає, власне, у певному впливі на неї. Способи такого впливу різноманітні - від інформаційного до фізичного. Наведемо деякі з них:

- Прийом Льєбо - словесно навіюється сонливість, а згодом і сон.

- Прийом Бернгейма-Бехтерєва - вплив на слуховий і зоровий аналізатори.

Словесне навіювання і фіксація зору.

- Прийом Ріше - вплив на шкірний аналізатори через погладжування.

- Прийом Шарко - вплив раптовими короткими і сильними чи тривалими слабкими подразниками [7, c. 35].

Цей вплив виконують для того, щоб максимально зменшити активність свідомості і всі подальші навіювання посилати безпосередньо у підсвідомість людини.

Як зазначає Р.Д. Шарапов, гіпноз спричиняє особливий психофізичний стан людини - гіпнотичний сон, що характеризується зміненою свідомістю чи взагалі відсутністю такої, що з кримінально-правового погляду є безпорадним станом потерпілого [9, c. 47]. Гіпноз, зазначає Л.П. Гримак, є своєрідною "переорганізацією свідомості", коли функціонувальний її центр "переміщується" у свідомість іншої людини і керується зусиллями останньої [1, c. 58].

Стосовно впливу гіпнозу на людину та її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, перебуваючи під впливом гіпнозу, науковці висловлюють цілком протилежні думки. Зокрема, Є.Н. Левченко переконаний, що загіпнотизованого неможливо спонукати до протиправних чи аморальних дій [15, c. 360]. Дослідник М.С. Шойфет теж дотримується цієї думки, зазначаючи, що навіювання втрачає силу, якщо воно не підтримане самим об'єктом навіювання. Механізм захисту змінює рівень сприйняття навіювання сомнамбулою залежно від змісту навіювання - корисне, шкідливе [3, c. 371].

Деякі автори суперечливо висловлюють свою думку стосовно впливу гіпнозу.

Зокрема, В.Б. Шапарь спочатку зазначає, що перебуваючи в гіпнотичному сні, людина не може сприймати слова лікаря критично, не може оцінювати їх зміст. Кожне слово діє як беззаперечний наказ чи приймається на віру [6, c. 32]. Також автор згадує про експерименти, коли під впливом наказів гіпнотизера ніжна мати кидалася з ножем на свою дитину, люблячий чоловік бив власну дружину [6, c. 40]. А згодом в цій же праці цей же автор заявляє, що загіпнотизовану людину неможливо примусити вчинити дії, що суперечать її моральним принципам [6, c. 37]. Незважаючи на суперечливість своїх тверджень, в результаті автор приходить до висновку, що під впливом гіпнозу мозок людини опиняється в руках гіпнотизера.

Автор М.С. Шойфет висловлює компромісний погляд. Допускаючи можливість вчинення злочину під впливом гіпнозу, він зазначає, що, по-перше, сомнамбула може не усвідомлювати важливість дій, які її змушують вчинити, а по- друге, особа може бути високоморальною, але не зможе опиратися, чи діє несвідомо. В тих випадках, коли гіпнотизований менше схильний до навіювання і глибоко моральний, то будуть праві ті автори, які стверджують, що у загіпнотизованого є потенціальна можливість усвідомлювати те, що відбувається, тобто свобода вибору. Коли ж гіпнотизований дуже схильний до навіювання, то будуть праві ті, хто вважає його автоматом [3, c. 374].

Отже, поведінка загіпнотизованого може кардинально відрізнятися залежно від особистих якостей особи.

У літературі є ще одне пояснення різного впливу гіпнозу на окремих людей. А саме, що "слухняність" загіпнотизованого залежить від глибини гіпнозу [6, c. 33].

В розвитку процесу загального гіпнозу виділяють три послідовні стани (стадії, фази) нервової системи.

Каталептична фаза - людина нерухома, очі відкриті, погляд спрямований в одну точку, кінцівки зберігають положення, яке їм надається.

Летаргічна фаза - при цьому в людини спостерігається втрата чутливості, розслаблення м'язів, глибокий сон.

Сомнамбулічна фаза - людина в'яла, інертна, але здатна на м'язеву діяльність.

Мислення самостійно проявлятися не може, людина перетворюється в сомнамбулу

- автомат, що виконує будь-які, навіть найнеймовірніші вказівки гіпнотизера, не пам'ятаючи про це в разі пробудження. У будь-якому випадку людина стає роботом, маріонеткою в руках гіпнотизера, оскільки починає діяти згідно із завданням, навіяним гіпнотизером [6, c. 39-40].

Щоправда, думку про існування таких стадій (фаз) поділяють не всі. Зокрема, М.С. Шойфет зазначає, що зазначені фази, крім Шарко і його небагаточисленних послідовників, більше ніхто не простежував [3, c. 103].

З усього сказаного зробимо висновок, що гіпноз неоднаково впливає на людей.

Одні під впливом гіпнозу будуть повністю виконувати волю гіпнотизера, другі - виконуватимуть лише ті вказівки, що не суперечать їхнім переконанням, а треті - взагалі можуть не піддаватися жодним навіюванням.

Отже, ми з'ясували, що гіпноз є певним впливом на людину, а точніше - її свідомість і підсвідомість. Тепер потрібно дослідити, чи може такий вплив спричинити наслідки, характерні для насильства.

По суті, введення людини у стан гіпнозу не є самоціллю. Основна мета гіпнозу - це навіювання, які спрямовуються безпосередньо на підсвідомість людини. Навіювання поряд із повідомленням є одним із видів інформаційного впливу. І, як зазначають психологи, навіювання - не просто вагоме повідомлення, пов'язане із логікою певної ситуації, а стимуляція з домінантними властивостями, що надає її дії невідворотності, директивності. З цієї причини навіяні установки і дії реалізуються ніби поза сферою впливу власної волі суб'єкта і його свідомого вибору і часто не відповідають вимогам наявних обставин, а нерідко і суперечать їм [1, c. 169].

Коли гіпноз використовують з лікувальною метою, зрозуміло, що навіювання спрямовані на боротьбу із певною хворобою, людині даються установки про те, що симптоми хвороби зникають і вона почуває себе здоровою. Проте, очевидно, що навіюванням можна не лише вилікувати людину, але і переконати її в тому, що вона хвора, що може спричинити справжні симптоми хвороби. Крім реальної шкоди здоров'ю, за допомогою гіпнозу і навіювань, можна обмежити чи змінити волевиявлення людини, тобто "переконати" особу вчинити дії чи утриматись від вчинення дій. Причому людину можна "переконати" не лише вчинити певні дії, але і навіяти їй, що це її власний вибір або ж просто дати установку забути про все, що відбувалося після того, як вона прокинеться.

Якщо згадати визначення поняття насильства, що наводилися вище, то ми зазначимо, що деякі автори називають таку ознаку насильства, як вчинення його проти чи поза волею потерпілого. Зокрема, Р.Д. Шарапов, досліджуючи проблеми кримінальної гіпносугестії, зазначає, що можливість розглядати гіпноз як насильницький спосіб злочину залежить від відповіді на запитання: чи можна ввести людину в стан гіпнозу проти її волі? [9, c. 48]

Ряд спеціалістів вважають, що така можливість виключена. Так, у своїй праці "Гіпноз третього тисячоліття" Брюс Голдберг зазначає: "Більшість випадків гіпнозу є самогіпнозом. Гіпнотизер не заставляє суб'єкта входити в стан гіпнозу. Людина сама вирішує, коли вона згідна увійти в гіпнотичний стан. "Дар" гіпнозу завжди належить суб'єкту, а не гіпнотизеру. Гіпнотизер може встановити арену і створити потрібне оточення, але він не здатен примусити когось увійти в стан гіпнозу" [4, c. 14].

Заперечує можливість введення будь-кого в стан гіпнозу проти його волі і М.С. Шойфет [3, c. 241].

Є й інша думка: загіпнотизувати людину можна поза її волею. Таке твердження ґрунтується на класифікації гіпнозу, яку навів у своїй праці В.Б. Шапарь Відповідно до цієї класифікації є такі види гіпнозу:

- Класичний (директивний) гіпноз - вплив на людину, за якого використовують пряме навіювання. Зазвичай при такому гіпнозі відбувається "офіційне попередження" про те, що зараз буде застосовано гіпноз.

- Еріксонівський гіпноз - вплив на людину з переважанням непрямих, недирективних підходів.

- Прихований гіпноз - непомітний вплив, що передбачає маскування навіювань. гіпноз підсвідомість кримінальний гіпносугестія

Включає в себе елементи еріксонівського гіпнозу, НЛП (нейролінгвістичне програмування), циганський гіпноз, шаманські техніки, техніки спецслужб.

- Фармакологічний гіпноз - гіпнотичний вплив з використанням тих чи інших фармакологічних препаратів, що полегшує досягнення потрібного ефекту і підвищує схильність до навіювання.

- Апаратний гіпноз - гіпноз із використанням спеціальної апаратури.

- Блискавичний гіпноз - гіпнотичний сон наступає практично миттєво.

- Навіювання (сугестія) - подача інформації, що сприймається без критичного оцінювання і впливає на перебіг нервово-психічних процесів [6, c. 42]. Керуючись цією класифікацією, крім класичного гіпнозу, коли особа знає, що стосовно неї буде застосовано гіпноз і, відповідно, може піддатися йому за своєю волею або ж опиратися такому, є низка випадків, коли особа не усвідомлює самого факту застосування гіпнозу, гіпнотизування проходить поза свідомістю, а відповідно, і волею особи. Найяскравішим прикладом є прихований гіпноз, назва якого свідчить сама за себе. Такого ж висновку, про можливість введення особи в стан гіпнозу проти чи поза її волею, доходить і Р.Д. Шарапов [9, c. 49], і Є. Глива [8, c. 257].

У принципі, не заперечуючи того, що гіпноз можливий проти чи поза волею загіпнотизованого, навряд чи можна погодитися з тим, що вирішення цього питання впливає на те, чи можна зачислити гіпноз до одного із проявів насильства. Адже, як уже було зазначено, уведення особи в стан гіпнозу не є самоціллю. Коли ми досліджуємо гіпноз як спосіб вчинення злочину, ми маємо на увазі: 1) введення людини в стан гіпнозу; 2) навіювання у стані гіпнозу; 3) виведення людини з стану гіпнозу. І, очевидно, що власне навіювання, які застосовуються до особи у цьому стані і є ключовим моментом всіїє цієї процедури. Тобто, якщо особу за її згодою, під приводом, наприклад, лікування ввели у стан гіпнозу, і в цьому стані їй була заподіяна певна шкода здоров'ю чи волевиявленню, то, видається, що це ніяк не унеможливлює насильницький характер такого гіпнозу. Адже, якщо людину за її згодою поклали на операційний стіл для видалення апендициту, а насправді з метою помсти вирізали нирку, не виникає сумнівів, що вчинене є насильством.

Підсумком усього сказаного є висновок про те, що впливаючи на людину за допомогою гіпнозу і заподіюючи цим шкоду її здоров'ю, життю, волі чи волевиявленню, винний діє насильницьким способом і, залежно від наслідку, його дії мають кваліфікуватися як відповідний насильницький злочин.

Література

1. Гримак Л.П. Тайны гипноза: Современный взгляд. - изд. 2-е, испр. и доп. / Л.П. Гримак. - М.: Книжный дом "ЛИБРОКОМ", 2010. - 344 с.

2. Коростилев О. Угроза в уголовном праве: понятие, виды, значение. // Уголовное право. - 2006. - № 3. - с. 37-40 ; Мягков М.О. Насильство як спосіб перешкоджання здійснення виборчого права / О. Коростилев // Вісн. Луган. держ. ун-ту внутрішніх справ. Наук.-теорет. журн. Вип. 4. - Луганськ : Редакційно-видавничий відділ ЛАВС МВС ім. 10-річчя незалежності України, 2005. - С.82-88. с.88; Сердюк Л.В. Насилие: криминологическое и уголовно-правовое исследование / Л.В. Сердюк // под ред. заслуженного деятеля науки РФ, д-ра юрид. наук, проф. С.П. Щербы - М. : ООО Издательство "Юллитинформ", 2002. - 384 с. Зарипов В.Г. Физическое и психическое принуждение в уголовном праве: понятие, виды, ответственность : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук - М., 2007. - 20 с.

3. Шойфет М. С. Гипноз: преступники и жертвы / М.С. Шойфет. - М. : Эксмо, 2010. - 512 с.

4. Брюс Голдберг. Гіпноз третього тисячоліття / Б. Голдберг. - Пер. с англ.М.Ш. Хасанов - СПб. : "Будущее Земли", 2004. - 208 с.

5. Годэн Ж. Новый гипноз: глоссарий, принципы и метод. Введение в эриксоновскую гипнотерапию / Ж. Годэн. - Перев. с франц. С.К. Чернетского. - М. : Изд-во Института Пcиxoтeрапии, 2003. - 298 с.

6. Шапарь В.Б. Профессиональный гипноз / В.Б. Шапарь. - Харьков : Книжный клуб семейного досуга ; Белгород: ООО "Книжный клуб семейного досуга", 2008. - 320 с.

7. Варшавський К.М. Гипносуггестивная терапія (лечение внушением в гипнозе) / К.М. Варшавський. - Ленинград : Медицина, Ленинградское отделение, 1973. - 192 с.

8. Глива Є. Вступ до психотерапії: Навч. посібн. / Є. Глива - Острог-Київ: Вид-во "Острозька академія", вид-во "Кондор", 2004. - 530 с.

9. Шарапов Р.Д. Криминальная гипносуггестия: криминологические и уголовно-правовые аспекты / Р.Л. Шарапов // Государство и право. - 2004. - №11. - с. 44-51.

10. Зарипов В.Г. Физическое и психическое принуждение в уголовном праве: понятие, виды, ответственность : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук - М., 2007. - 20 с.

11. Грищук В.К. Способи вчинення злочину: насильство, напад, обман / В.К. Грищук // Наук. вісн. Чернів. нац. ун-ту ім. Юрія Федьковича. Серія: Правознавство. - Чернівці: Видавництво "Рута", 1996. - Вип. 4-5. - c. 328-335.

12. Иванцова Н.В. Общественно опасное насилие и уголовный закон / Н.В. Иванцова // Российский ежегодник уголовного права. №2. 2007 р. / под ред. д-ра юрид. наук, проф. Б.В. Волженкина. - СПб. : ООО "Университетский издательский консорциум "Юридическая книга", 2008. - 932 c.

13. Навроцький В.О. Тлумачний словник (Особливої частини кримінального законодавства України) / З.А. Тростюк. - Львів : Юридичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка. - 1997. - 127 с.

14. Сердюк Л.В. Насилие: криминологическое и уголовно-правовое исследование / Л.В. Сердюк - под ред. заслуженного деятеля науки РФ, д-ра. юрид. наук, проф. С.П. Щербы - М. : ООО Издательство "Юллитинформ", 2002. - 384 с.

15. Левченко Э.Н. Основы суггестопедии. Учеб. пособ. / Э.Н. Левченко. - Славянск : Печатный двор, 2003. - 368 с.

Размещено на Allbest.ru