Визначення кримінально-правових санкцій: актуальні питання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Визначення кримінально-правових санкцій: актуальні питання

Н. Орловська

У статті висвітлено авторський підхід до питання визначення кримінально-правових санкцій в контексті категорії “стимулювання” та, відповідно, їхнього (санкцій) опосередкування в кримінальному законі. Запропоновано розглядати кримінально- правове стимулювання як родове поняття для примусу та заохочення. Обґрунтовано визначення кримінально-правової санкції як невід'ємної частини кримінально-правової норми, яка містить сукупність заходів, що стимулюють належну поведінку та/або перешкоджають девіантній.

Ключові слова: кримінально-правова норма, кримінально-правова санкція, стимулювання, кримінальний закон.

Визначення кримінально-правової санкції є одним із центральних питань науки кримінального права, яке до сьогодні не знайшло свого однозначного розв'язання. Значна кількість авторських поглядів щодо такого визначення лише підкреслює той факт, що відсутність останнього є каменем спотикання під час розгляду майже всіх теоретичних та прикладних проблем у царині кримінального права.

Зокрема, серед авторів, що займалися безпосередньо проблематикою визначення кримінально-правової санкції чи приділивших їй значну увагу, варто згадати Ю.В. Бауліна, Є.В. Благова, С.І. Дементьєва, Т.А. Денисову, В.К. Дуюнова, М.І. Ковальова, І.Я. Козаченко, А.П. Козлова, М.М. Кропачова, Л.Л. Круглікова, Т.А. Леснієвськи-Костарьову, В.О. Навроцького, Т.В. Непомнящу, Г.П. Новосьолова, Н.А. Ниркову, П.П. Осипова, Г.О. Петрову, В.Г. Смирнова, В.Д. Філімонова, Ю.В. Філея, О.Г. Фролову, П.В. Хряпінського, А.А. Чистякова, Н.В. Щедріна та ін.

Відомі теоретико-правові дослідження С.С. Алексєєва, Н.А. Гущиної, Д.А. Ковалюнаса, О.Е. Лейста, А.В. Малька, В.В. Ниркова, В.Ю. Орєхова, А.О. Осауленко, Г.А. Прокопович, присвячені санкціям (у тому числі кримінально-правовим) або такі, що висвітлювали окремі аспекти їх пізнання в контексті інших проблем.

Водночас не можна не відзначити, що тривалість розробки й значний обсяг накопиченої інформації не корелюють із результативністю наукового аналізу в тому розумінні, що, мабуть, немає жодної складової визначення кримінально-правових санкцій, яку б можна було трактувати однозначно.

Ці обставини спонукають звернутися до деяких питань визначення кримінально-правових санкцій з урахуванням сучасних тенденцій розвитку кримінально-правової думки.

Відповідно до цього завданням нашої статті є намагання подати авторське бачення визначення кримінально-правових санкцій в контексті категорії “стимулювання” та, відповідно, їх (санкцій) опосередкування в кримінальному законі.

З етимологічного погляду термін “санкція” досить багатозначний. Беручи свій початок від латинського “sanctio” - “найсуворіша постанова”, сьогодні його застосовують надзвичайно широко. Зокрема, відволікаючись від неформального контексту санкцій (як субкультурных утворень), можна говорити про санкцію, принаймні, як про:

- елемент норми права, в якому визначені несприятливі наслідки недотримання вимог, установлених цією нормою;

- захід впливу, який застосовується до правопорушника і тягне несприятливі наслідки;

- акт дозволу, затвердження, вираження згоди посадовою особою із запропонованими рішеннями, діями;

- засіб впливу на державу, що порушила свої міжнародні зобов'язання.

З урахуванням загальновизнаних уявлень про кримінально-правову норму припустимим є пов'язувати проблематику кримінально-правової санкції з першим і другим контекстом розуміння санкції як такої. Однак ми думаємо, що трактування санкції як несприятливого наслідку (міри (розміру) впливу, що тягне несприятливі наслідки) не відповідає сучасним правовим реаліям і уявляється трохи звуженим.

Хоча заохочувальні санкції як вид санкцій не одержали загального визнання, у теоретико-правовій літературі вже сформовано науковий підхід, що аргументує іманентність заохочувальних санкцій поряд із санкціями каральними (репресивними), тому що право як засіб соціального контролю не повинне асоціюватися винятково із примусом, не може зводитися лише до застосування негативних санкцій [1, с. 74].

Інакше кажучи, подолання стереотипів і уявлень про право винятково як про знаряддя сили (організованого вираження насильства), перехід до розуміння права як засобу і результату соціального компромісу має на увазі визнання заохочувальних санкцій. Вони є продуктом (функцією) соціальної системи, що орієнтована на підтримку свого внутрішнього балансу [2, с. 85, 89]. Отже, теоретико-правовий погляд на санкцію загалом дає змогу ототожнити частину норми, що містить вказівку на заходи заохочення, із санкцією.

Це має безпосереднє відношення й до кримінально-правової сфери, в якій досить плідно досліджують проблематику заохочувальних санкцій (хоча авторські погляди на заохочувальні кримінально-правові санкції досить різноманітні).

Отже, можна погодитися з поглядом, що санкція передбачає щось більше, ніж покарання. Вона охоплює також і заохочення. За образним висловом відомого дослідника проблем заохочення в праві - А.В. Малька, позитивна сторона санкцій (заохочення, стимулювання) менш відома, тому що література переймається кримінальною стороною. Але стимулювання є найважливішою складовою частиною правової системи [3, с. 76].

Однак зазначимо, що ототожнення поняття “стимулювання” з поняттям “заохочення” трохи звужує сферу застосування першої категорії. У цьому зв'язку нам імпонує підхід, відповідно до якого стимул розуміється як будь-які засоби, що спонукають до заданої поведінки. Інакше кажучи, у кримінально-правовому змісті це - родове поняття для зокрема покарання та заохочення [4, с. 46].

При цьому на нашу думку, варто уточнити, принаймні, два моменти.

По-перше, категорія “заохочення” застосовується як для характеристики способу кримінально-правового регулювання (у нашому контексті деякі автори ототожнюють заохочення й стимулювання [5, с. 15]), так і для характеристики специфічних кримінально-правових заходів, що підлягають включенню у зміст кримінально-правових санкцій.

По-друге, погляд на категорії “покарання” і “заохочення” як на пару, елементи якої унеможливлюють один одного, є трохи схематичним, тому що категорію “покарання” варто протиставляти категорії (умовно говорячи) “непокарання”. Лише в такому випадку дотримуються законів формальної логіки стосовно охоплення всіх можливих елементів системи. Тут слід зазначити, що до висновку про те, що заохочення й покарання не є парними категоріями, дійшов, зокрема, А.П. Фільченко. Однак аргументація А.П. Фільченка полягає у тому, що заохочення є категорією, похідною від покарання. Унаслідок цього, на думку цього автора, покарання варто протиставляти прощенню. Своєю чергою, заохочення може бути формою кримінально-правового прощення за умови активних позитивних дій злочинця [6, с. 76, 77].

Як видається, підхід А.П. Фільченка трохи умоглядний і має логічну непослідовність. З одного боку, автор виводить заохочення з покарання (звідси “похідність заохочення”). З іншого, він вважає, що заохочення - це “активне прощення”. Однак одна теза явно виключає іншу. Крім цього, незрозуміло, як у контексті погляду А.П. Фільченка ставитися до примусових кримінально-правових заходів, які не входять до категорії “покарання” (наприклад, до звільнення від кримінальної відповідальності та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку ч.1 ст.97 КК України).

На наш погляд, доцільний варіант, що має на увазі використання категорії, суттєво протилежної до заохочення. Як така категорія може використовуватися примус. Отже, граничні елементи системи стимулювання в контексті кримінально- правових санкцій можуть бути виражені через пару “примус - заохочення”.

З огляду на це припустимо презюмувати, що як обов'язковий елемент норми кримінального права (беручи до уваги галузеву специфіку) кримінально-правова санкція може розглядатися як захід забезпечення виконання вимог інших елементів норми.

Як зміст кримінально-правової санкції припустимо розглядати заходи стимулювання належної (правомірної) поведінки й/або протидії девіантним проявам.

Остання обставина, як видається, має потребу у певному поясненні.

Якщо керуватися тим, що під терміном “стимул” розуміють засоби, що спонукають до заданої поведінки, то варто визнати, що таке спонукання припускає усвідомлення, розуміння суб'єктом, якого спонукають, як характеру та змісту самих засобів, так і характеру заданої поведінки. У цьому сенсі справді, спонукання до заданої (правомірної) поведінки природно охоплює протидію протиправній поведінці.

Однак у тих випадках, коли індивід за будь-яких причин не має здатності до такого розуміння (чи вона є частковою), може йтися лише про протидію девіантній поведінці (у цьому випадку маємо на увазі поведінку, що фактично суперечить кримінально-правовій забороні), у тому числі й шляхом усунення фізичних можливостей особи поводитися несприйнятним для суспільства чином.

Можемо вважати ці міркування примусовими заходами медичного характеру, які застосовуються до неосудних осіб. Крім цього, примусові заходи медичного характеру можуть застосовуватися також до осіб, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли психічним захворюванням до постанови вироку або під час відбування покарання. На нашу думку, у цьому випадку може йтися про те, що внаслідок особливих обставин стандартний формат кримінально-правового стимулювання належної поведінки (санкція, що містить конкретну сукупність видів і розмірів покарання за вчинення злочину) вимушено заміняють примусовими заходами медичного характеру, які спрямовані, між іншим, на недопущення девіантних проявів з боку цих індивідів.

Також наше уявлення про протидію девіантній поведінці може бути поширене на примусові заходи виховного характеру, які застосовуються до осіб, що не досягли віку кримінальної відповідальності за вчинення протиправного діяння.

У жодному з цих випадків спонукання до правомірної поведінки, тобто стимулювання, немає, тому що немає (принаймні, така відсутність презюмується) адекватності уявлень про належну та неналежну поведінку з боку діючої особи. Водночас потреба перешкодити новим девіантним проявам такого індивіда.

Отже, найзагальнішому виді під санкцією норми кримінального права доцільно розуміти обов'язковий структурний елемент кримінально-правової норми (форма), що забезпечує виконання вимог інших елементів норми шляхом закріплення переліку заходів, що стимулюють належну поведінку та/або перешкоджають девіантній (зміст). При цьому галузева специфіка норми кримінального права зумовлює той факт, що вказівка на такі заходи у низці випадків супроводжується визначенням не лише їхніх видів, але й розмірів (меж).

Однак аналіз санкції поза контекстом кримінального закону неможливий. Все зазначене спонукає до необхідності аналізу відбиття санкцій норм кримінального права в статтях (частинах статей) кримінального закону.

У літературі це питання висвітлені як два головних підходи.

З погляду першої позиції санкція кримінально-правової норми - це сукупність покарання, передбаченого другим абзацом статті (частини статті) Особливої частини КК, і нормативних положень Загальної частини КК, що стосуються тих видів покарань, які закріплені у другому абзаці [7, с. 24; 8, с. 51-52].

З другої позиції санкція кримінально-правової норми не тільки кількісно, але й якісно відрізняється від санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, тому що містить у собі ті положення Особливої частини, які передбачають спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, а також заходи кримінально-правового впливу, які застосовуються до суб'єкта злочину винятково на підставі положень Загальної частини [9, с. 239-240].

Як уявляється, кримінально-правова норма може бути опосередкована тільки в кримінальному законі, принаймні, у тому контексті, що санкція норми має практичний сенс лише у випадку її законодавчого закріплення.

Звернемо увагу на тезу про те, що наділення норми офіційною силою (інакше кажучи, санкцією), як істотна ознака норм законодавства, відрізняє останні від інших норм [4, с.42].

Тому з формального боку зору санкція норми кримінального права й санкція статті (частини статті) кримінального закону (як первинного елемента тексту законодавчого акта) збігаються, адже опосередкування в законі конкретного елемента норми кримінального права не може суперечити логіці виділення цього елемента в самій нормі.

Отже, вибір санкції кримінально-правової норми й санкції статті (частини статті) Особливої частини КК як понять для зіставлення виглядає трохи некоректним. Адже немає ніяких підстав думати, що санкція як структурний елемент кримінально-правової норми не може бути закріплена в статті Загальної частини як санкція останньої.

Природно, текстуальне оформлення санкцій статей Загальної частини КК із погляду юридичної техніки відрізняється від текстуального оформлення санкцій статей (частин статті) Особливої частини КК. Зокрема, у Загальній частині немає других абзаців статей (частин статті), де б містилася вказівка на певні заходи, що слугують змістом кримінально-правової санкції. Однак дозволимо собі звернути увагу на те, що кримінально-правова норма виділяється в ході тлумачення кримінального закону. Отже, у контексті, що нас цікавить, можна припустити, що санкція кримінально-правової норми також може бути виділена через тлумачення положень кримінального закону, у тому числі положень Загальної частини КК.

Отже, оскільки, апріорі, санкція кримінально-правової норми не може бути зведена до інших її структурних елементів, остільки вона може бути опосередкована тільки в санкціях норм (статей/частин статті) кримінального закону. При цьому йдеться як про санкції статей (частин статті) Особливої частини КК, так і про санкції статей Загальної частини КК.

Якщо керуватися викладеним, можна дійти таких висновків:

1. Граничні елементи системи стимулювання в контексті визначення кримінально-правових санкцій не можуть бути позначені через категорії “покарання - заохочення”. Їхнє співвідношення доцільно позначати через пару “примус - заохочення”.

2. Кримінально-правова санкція є єобов'язковим структурним елементом кримінально-правової норми, що забезпечує виконання вимог інших елементів норми через закріплення переліку заходів, що стимулюють належну поведінку та/або перешкоджають девіантній. При цьому галузева специфіка норми кримінального права зумовлює той факт, що вказівка на такі заходи в низці випадків супроводжується визначенням не лише їхніх видів, але й розмірів (меж).

3. Санкція кримінально-правової норми не може бути зведена до інших її структурних елементів. Вона може бути опосередкована тільки в санкціях норм (статей/частин статті) Загальної й Особливої частин кримінального закону. Поза кримінальним законом кримінально-правова санкція не існує.

4. У законодавчому вираженні санкція є відповідним положенням статті (частини статті) кримінального закону, що містить конкретну сукупність заходів стимулювання належної поведінки та/або перешкоджання девіантним проявам.

Література

кримінальна правова санкція норма

1. Гущина Н.А. Поощрительные нормы российского права: теория и законодательная практика. - СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2003. - 234 с.

2. Трофимов В.В. Поощрительные санкции и правообразование // Государство и право. - 2009. - № 3. - С.85-90.

3. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве. - изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2005. - 250 с.

4. Уголовное право России: Общая часть: Учебник / Под ред. Н.М. Кропачева, Б.В. Волженкина, В.В. Орехова. - СПб: Издательский Дом С.-Петербургского гос. ун- та, Издательство юридического факультета С.-Петерб. гос. ун-та, 2006. - 1064 с.

5. Див., наприклад: Султыгов Н.Н. Место и роль правовых запретов в системе правовых ограничений // История государства и права. - 2004. - № 4. - С.13-16.

6. Фильченко А.П. К вопросу о соотношении прощения и поощрения в нормах уголовного права // Человек: преступление и наказание. - 2009. - № 2. - С.75-77.

7. Поляков С.А. Санкции в уголовном законодательстве: историко-правовой аспект. - Новосибирск: Изд-во НГТУ, 2008. - 129 с.

8. Філей Ю.В. Кримінально-правові санкції та їх застосування за злочини проти власності: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Запорізький юридичний ін-т Дніпропетровського держ. ун-ту внутрішніх справ. - Запоріжжя, 2005. - 232 с.

9. Див., наприклад: Дуюнов В.К. Проблемы уголовного наказания в теории законодательстве и судебной практике. - Курск: РОСИ, 2000. - 504 с.

Размещено на Allbest.ru