Фінансово-правова відповідальність. Правовий статус Національного банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

Контрольна робота

З дисципліни: Фінансове право

студентки 3 курсу

факультету заочного та вечірнього навчання

спеціалізація цивільно - правова

Матвієнко Ірини Сергіївни

Одеса 2010

Содержание

1. Фінансово-правова відповідальність як вид юридичної відповідальності

2. Охарактеризуйте правовий статус Національного банку як суб'єкта валютного регулювання

3. Задача

4. Перелік використаної літератури

1. Фінансово-правова відповідальність як вид юридичної відповідальності

На теперішній час як практикуючи юристи, так і науковці дедалі все частіше піднімають питання щодо необхідності законодавчого введення так званої «фінансової відповідальності». Науковці і практики мають протилежні погляди з цього питання: від визнання фінансово-правової відповідальності окремим видом юридичної відповідальності до повного заперечення наявності цього виду юридичної відповідальності.

Фінансово-правова відповідальність як вид юридичної відповідальності поки ще знаходиться в стадії формування. Це пов'язано з процесом уніфікації фінансового законодавства - розробкою єдиної системи мір фінансово-правової відповідальності та фінансово-процесуального провадження.

Порушення встановлених правил поведінки у фінансових відносинах призводить до притягнення до відповідальності. Надаючи суб'єктам фінансових правовідносин певні права і свободи, держава зі свого боку вимагає від цих суб'єктів належної реалізації встановлених приписів. Тим самим пояснюється необхідність і можливість державного примусу, однією з форм якого і є фінансово-правова відповідальність.

Таким чином, відповідальність за порушення фінансового законодавства має соціальні підстави - необхідність охорони суспільних відносин у фінансовій сфері.

Поняття фінансово-правової відповідальності є однією з основних категорій фінансового права, її конструкція багато в чому визначає місце і роль правового регулювання фінансових відносин.

Для фінансово-правової відповідальності, як виду юридичної відповідальності притаманні ознаки останньої:

- настає лише за правопорушення;

- встановлюється державою і пов'язана із застосуванням до правопорушника санкцій правових норм уповноваженими на це суб'єктами;

- пов'язана із заподіянням правопорушнику певних негативних наслідків;

- реалізується у процесуальній формі.

Зазначені ознаки юридичної відповідальності, будучи властивими і для фінансово-правової відповідальності, мають специфіку, зумовлену особливостями фінансово-правового регулювання.

До цих специфічних ознак належать такі:

1. Фінансово-правова відповідальність настає за фінансове правопорушення. Фінансове правопорушення - дія або бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання всіх форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб, громадян України та іноземних громадян, наслідком яких стало невиконання фінансово-правових норм.

2. Фінансово-правова відповідальність виражається у застосуванні до правопорушника санкцій фінансово-правових норм. Фінансово-правові санкції встановлені Законом України “ Про Державну податкову службу України ”, Бюджетним кодексом України та іншими фінансовими законами.

3. Фінансово-правова відповідальність тягне для правопорушника певні негативні наслідки майнового характеру. Це зумовлено специфікою фінансово-правових санкцій, що мають майновий характер і, таким чином, впливають на економічні (грошові) інтереси правопорушників.

В сфері фінансової діяльності держава намагається в першу чергу отримати відшкодування збитків, заподіяних їй фінансовим правопорушенням і, крім того, покарати правопорушника, але у формі, що притаманна сфері фінансово-правового регулювання, тобто у грошовій. У зв'язку з цим фінансово-правова відповідальність є різновидом майнової (право відновлювальної) відповідальності.

4. Фінансово-правова відповідальність реалізується у специфічній процесуальній формі.

5. Суб'єктами відповідальності за порушення фінансового законодавства є учасники фінансових правовідносин.

Фінансово-правові норми є різновидом соціальних норм і мають дві форми реалізації:.

1) позитивна (добровільна, активна) фінансово - правова відповідальность, для якої достатнім є наявність формальної (нормативної) підстави, оскільки вона виникає в силу добровільного виконання суб'єктом фінансового права своїх обов'язків. В цілому вона має добровільний характер, але разом з тим, можливим є і наявність певного ступеню державного примусу. Примус у вигляді загрози настання негативних наслідків є тільки засобом попередження фінансових правопорушень.

Однією із важливих умов здійснення фінансової діяльності є добросовісна реалізація зобов'язаними суб'єктами фінансових правовідносин наданих ним прав і реалізація покладених на них обов'язків.

Добровільна форма реалізації фінансово-правової відповідальності має такі ознаки:

а) нерозривно пов'язана з нормою фінансово-правової відповідальності;

б) є юридичним обов'язком, зумовленим правовим статусом зобов'язаного суб'єкта фінансових правовідносин;

в) гарантована державним примусом;

г) добровільна реалізація у вигляді правомірної поведінки;

д) схвалюється з боку держави;

є) здійснюється в межах фінансових правовідносин.

2) негативна фінансово-правова відповідальності, яка виникає через порушення фінансово-правових норм. ЇЇ можна розглядати у декількох аспектах:

- як реакцію держави на порушення фінансово-правових норм, що проявляється в обов'язку винної особи притерпівати каральні заходи державно-примусового впливу за здійснене діяння у формі грошових чи інших майнових позбавлень;

- як виконання юридичного обов'язку на підставі державного примусу.

Наявність або відсутність державного примусу визначає факт існування фінансово-правової відповідальності. Фінансово-правова відповідальність не пов'язується тільки з несприятливими наслідками до правопорушника, які настають для нього внаслідок порушення ним фінансового законодавства. Каральні механізми фінансово-правової відповідальності існують паралельно з право відновлювальними, оскільки для держави важливим є не тільки покарати поршника фінансового законодавства, а й відновити публічні майнові інтереси, компенсувати збитки, що виникли внаслідок правопорушення.

Негативна фінансово-правова відповідальність може існувати у двох формах: каральній (штрафній) та правовідновлювальній (компенсаційній).

Відповідальність за порушення фінансового законодавства складає частину механізму правового регулювання фінансових відносин і проявляється у вигляді накладення заборон. Забороняючи порушувати фінансове законодавство, держава покладає на суб'єктів фінансового права обов'язок утримуватися від здійснення певних дій або навпаки активно реалізовувати покладені на них обов'язки.

Таким чином, фінансово-правова відповідальність існує в межах охоронного правового інституту, який регулює суспільні відносини у сфері публічних фінансів за допомогою встановлення заборон. Характеризує зміст правоохоронних відносин передусім з позицій правового статусу правопорушника, його обов'язків, що виникають внаслідок здійсненого фінансового правопорушення. Юридичним фактом, який породжує охоронне фінансове право відношення є факт порушення фінансового законодавства.

Негативна фінансово-правова відповідальність має три підстави:

1) формальну (нормативну), яка проявляється в наявності системи норм фінансового законодавства, що встановлюють склади фінансових правопорушень, прав і обов'язків учасників охоронного фінансового правовідношення і яка регулює відповідальність за порушення норм фінансового права, принципи, порядок і процесуальну форму притягнення до фінансово-правової відповідальності;

2) фактичну, яка являє собою здійснення суб'єктом фінансового право відношення протиправного діяння, що порушує норми фінансового законодавства;

3) процесуальну, яка полягає у винесенні уповноваженим органом рішення щодо застосування санкції за здійснене фінансове порушення.

Настання негативної фінансово-правової відповідальності є можливим лише при наявності усіх перерахованих підстав і в суворо визначеній послідовності: норма права - фінансове правопорушення - застосування санкції.

Склад правовідносин фінансово-правової відповідальності являє досить складне соціально-правове явище, яке складається з сукупності таких елементів: суб'єкти (учасники), права і обов'язки суб'єктів (учасників), їх дії (поведінка) та об'єкт правовідносини. У правовідносинах з фінансово-правової відповідальності приймають участь як мінімум дві сторони: держава в особі уповноваженого органу, вказаного у фінансовому законодавстві та правопорушник. Між сторонами виникають правовідносини, в яких держава виступає управленою стороною, а правопорушник зобов'язаною стороною.

Застосування фінансово-правової відповідальності є одночасно і правом і обов'язком держави, оскільки навіть у випадках добровільного припинення фінансового правопорушення порушником фінансового законодавства, держава не втрачає права застосування до нього відповідних фінансово-правових санкцій. Однак, надане державі право примусу стосовно правопорушника до притепівання ним фінансово-правової відповідальності не означає вседозволеності. Обидві сторони охоронного право відношення можуть і повинні діяти тільки в межах фінансового законодавства. Фінансово-правова відповідальність виконує мету, яка складається із основної мети та похідних від неї. Загальною метою фінансово-правової відповідальності є забезпечення (гарантування) реалізації фінансово-правових норм. Похідними є охоронна, за допомогою якої суспільство охороняється від небажаних ситуацій, пов'язаних з порушенням майнових прав держави та стимулююча, реалізація якої заохочує та стимулює правомірну поведінку суб'єктів фінансових правовідносин.

Для фінансово-правової відповідальності властивим є наявність таких ознак:

1) матеріальних, які характеризують фінансово-правову відповідальність як охоронне фінансове правовідношення. Матеріальні ознаки включають два аспекти, а саме: а) встановлення складу фінансових правопорушень і санкцій за їх здійснення, б) визначення виду і міри державно-владного примусу через охоронне фінансове право відношення;

2) процесуальних, які характеризують механізм реалізації охоронного фінансового право відношення шляхом провадження у справі про фінансове правопорушення.

Таким чином, фінансово-правова відповідальність являє собою обов'язок винної особи у здійсненні фінансового правопорушення, терпіти міри державно-вдадного примусу, які передбачені санкціями фінансово-правових актів, що полягають у покладанні додаткових юридичних обов'язків майнового характеру і застосвуються уповноваженими державними органами (управленою особою фінансових правовідносин) у встановленому законом процесуальному порядку.

В юридичній літературі фінансово-правову відповідальність визначають як застосування у встановленому законом порядку до порушника фінансово-правових норм особливих мір державного примусу - фінансових санкцій, пов'язаних з додатковими обтяженнями майнового характеру.

2. Охарактеризуйте правовий статус Національного банку як суб'єкта валютного регулювання

Валютне регулювання - це сукупність законодавчих норм і економічних заходів, що реалізуються державними органами з метою формування і вдосконалення національної валютної системи країни з урахуванням структури принципів світової валютної системи, забезпечення валютної стабільності і ефективного формування механізму валютно-фінансових взаємовідносин з іншими країнами.

Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків та порядок здійснення операцій з валютними цінностями. Ринкове і державне валютне регулювання доповнюють одне одного: при цьому ринкове регулювання основане на конкуренції й породжує стимули розвитку; відповідно валютне регулювання спрямоване на визначення негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин. Здійснення валютного регулювання покладається чинним законодавством на органи державної влади, що проводять економічну та грошово-кредитну політику.

Правовий статус, принципи організації і діяльності Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України "Про Національний банк України".

Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України. Відповідно до Закону України "Про Національний банк України" він є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн.

Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту,зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами, встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів.

У сфері валютного регулювання Національний банк України наділений найширшим обсягом повноважень.

Пункт 1 ст.11 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначає наступні повноваження НБУ у сфері валютного регулювання:

1) здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;

2) складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

3) контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

4) визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

5) видає обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

6) нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

7) видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

8) встановлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

9) встановлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

10) забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

На підставі ст.7 Закону України „Про Національний банк України" він має право визначати порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і проводить валютний контроль за уповноваженими комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями.

НБУ визначає структуру валютного ринку та організує торгівлю валютними цінностями, проводить дисконтну та девізну валютну політику, вводить валютні обмеження, здійснює поповнення та використання золотовалютного резерву та зберігання золотого запасу, встановлює та регулює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його, затверджує умови та порядок конвертації гривні на іноземну валюту.

До повноважень НБУ належить також і моніторинг та контроль за декларуванням валютних цінностей резидентів, які перебувають за межами України та деякі інші.

Механізмами валютного регулювання, що застосовуються НБУ, виступають:

1) визначення порядку проведення валютних операцій;

2) валютні обмеження;

3) валютні інтервенції;

4) девальвація та ревальвація валют;

5) дисконтна та девізна валютна політика;

6) управління валютними резервами (диверсифікація).

При визначенні порядку проведення валютних операцій проявляється нормотворча функція НБУ, який визначає правовий статус суб'єктів та об'єктів валютних операцій, здійснює їх класифікацію, визначає механізм, строки та правила проведення операцій з валютою та валютними цінностями.

Національний банк України з метою захисту національних інтересів має право встановлювати валютні обмеження (ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Валютні обмеження - це передбачений законом порядок здійснення валютних операцій, обов'язковий для виконання всіма суб' єктами валютного ринку. Відповідно до п.2 ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Основними в механізмі валютних обмежень є обмеження, пов'язані з ліцензуванням валютних операцій. Так, комерційні банки мають право здійснювати банківські операції лише після отримання від НБУ банківської ліцензії (ст.19 Закону України „Про банки і банківську діяльність").

Також механізмом валютного регулювання, що використовується Національним банком України, є валютні інтервенції.

Валютні інтервенції - це здійснення НБУ операцій з купівлі-продажу іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці - гривні.

З метою регулювання валютного ринку та валютних курсів, НБУ може використовувати і механізм девальвації - офіційного зниження курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць, або її зворотній процес - ревальвацію, тобто офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют.

Національний банк проводить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження, які також є можливістю впливу на валютний курс.

Дисконтна валютна політика, як одна з форм валютної політики, під якою розуміють зміну Національним банком України облікової ставки Національного банку для регулювання руху капіталів й балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу гривні до іноземних валют (ст.46 Закону України „Про Національний банк України").

Дивізна валютна політика - регулювання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шляхом здійснення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти на фінансових ринках.

НБУ також здійснює управління валютними резервами. Згідно ст.47 Закону України „Про Національний банк України", він виступає зберігачем золотовалютного резерву, для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниці, який складається із таких активів:

монетарне золото;

спеціальні права запозичення;

резервна позиція в МВФ;

іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном;

цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті;

будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.

НБУ також здійснює поповнення та використання золотовалютного резерву шляхом купівлі монетарного золота та іноземної валюти, отримання доходів від операцій з іноземною валютою, залучення валютних коштів від міжнародних фінансових організацій, центральних банків іноземних держав та інших кредиторів (ст.48 Закону України „Про Національний банк України") та здійснює зберігання державного золотого запасу, а також дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів, інших коштовностей (ст.48 цього ж Закону).

фінансова відповідальність правовий статус банк

3. Задача

Платник податків - підприємство А подало декларацію з податку на прибуток за 1 квартал 2008 року,відповідно до якої воно отримало в звітному періоді 180 тис. грн. валових доходів,понесло 172 тис. грн.. валових витрат,сума амортизаційних відрахувань склала 2,5 тис. грн..В 2010 в ході виїзної документальної перевірки податкова інспекція виявила,що валові витрати підприємства на суму 150 тис. грн.. не підтверджуються відповідними документами, оскільки в результаті пожежі в березні 2009 р. вони були знищені і досі не поновлені. Яке рішення має прийняти податкова інспекція за наслідками перевірки? Відповідь обґрунтуйте посиланнями на норми законодавства.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза..

Відповідно до п.6.10 Наказу Містерства Фінансів України Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 24.05.95 р. у разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітів керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення.

Так як ніяких заходів щодо поновлення таких документів не було здійснено в такому випадку, валові витрати підприємства А на суму 150 тис. грн.. не належать до складу валових витрат.

180 - 172 - 2,5 = 5,5 тис. грн.. сума доходу підприємства А за 1 квартал 2008 р (з відповідними документами про валові витрати на суму 150 тис.грн.)

5,5 * 25% = 1,38 тис. грн.. - податок що був сплачений підприємством А за 1 квартал 2008 р.

В такому випадку, результат діяльності підприємства за 1 кварта 2008 року відповідно до податкової перевірки становить: 180 - (172- 150) - 2,5 = 155,5 тис. грн. - валовий дохід підприємства А за 1 квартал 2008 р.(без відповідних документів про валові витрати на суму 150 тис.грн, так як вони відсутні)

Згідно п.1 ст. 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 % до об'єкта оподаткування. Звідси: 155,5 * 25 % = 38,88 тис. грн.. - сума податку, що повинно було сплатити підприємство А за 1 квартал 2008 р.

Враховуючи, що підприємством А сплатило податок на дохід 5,5 тис. грн.. в розмірі 1,38 тис. грн.., в такому випадку: 38,88 - 1,38 = 37,50тис.грн. - сума недосплаченого податку,яку підприємство А повинно сплатити.

Але, на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза, а так як станом на 2008 рік облікова ставка НБУ становила 7,75 % річних:

7,75*1,2 = 9,3 % - пеня

37500*9,3%

360 = 9,69 грн. пені за день на суму недосплаченого податку.

100%

Таким чином підприємству А необхідно сплатити недосплачений податок у розмірі 37,5 тис.грн. а також пеню у розмірі 9,69 грн.за кожен день просрочки.

4. Перелік використаної літератури:

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р.

2. Закон України "Про Національний банк України " від 20.05.1999 р.

3. Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств "від 28.12.94 р.

4. Дикрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.1993 р.

5. Наказ Містерства Фінансів України Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 24.05.95 р.

6. Нагребельний В.П. Фінансове право України. Загальна частина: навчальний посібник / В.П. Нагребельний, В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2004. - 320 с.

7. Орлюк О.П. Фінансове право: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2004. -528с.

8. Фінансове право України: Навчальний посібник: За заг.ред. д.ю.н., проф. Шкарупи В.К.- Київ: „Істина", 2007. - 148 с.

Размещено на Allbest.ru