Підготовка кадрів у вищих навчальних закладах правоохоронних органів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Правове становище працівників податкової міліції та механізм його реалізації

1.1 Правове становище працівників податкової міліції

1.2 Механізм реалізації професійної підтримки та допомоги персоналу міліції

Розділ 2. Система підготовки кадрів у вищих начальних закладах МВС України

2.1 Сучасний стан підготовки кадрів у вищих навчальних закладах правоохоронних органів України

2.2 Організаційно-правове забезпечення навчального процесу у відомчих закладах освіти системи правоохоронних органів України

Розділ 3. Система підготовки кадрів поліції в навчальних закладах вищої служби поліції Німеччини та Бельгії

3.1 Сучасний стан поліцейської освіти у країнах Західної Європи

3.2 Програма навчання кадрів поліції та порядок проходження служби поліцейськими Німеччини та Бельгії

Висновки

Список літературних джерел



ВСТУП

Процес трансформації українського суспільства в якісно новий стан підкріплюється реформуванням усіх соціальних інститутів. Удосконалення діяльності всіх органів самостійної Української держави, у тому числі системи органів внутрішніх справ, є основою його успішного функціонування.

Органам внутрішніх справ відводиться одна з головних ролей у внутрішній політиці нашої держави по боротьбі зі злочинністю, захисту особистої безпеки, прав і свобод його громадян, гарантованих Конституцією України. Особливу значимість реалізація цієї ролі одержує в даний час, коли рівень злочинності стає небезпечно високим.

У зв'язку з цим усе більш гострою стає проблема підвищення рівня професіоналізму кадрового складу органів внутрішніх справ. Причому останнє припускає не тільки урахування відповідності працівників деяким психофізіологічним параметрам, володіння певним набором знань і умінь, але й наявність у структурі особистості диспозиційних утворень, що відповідають специфіці роботи, наявність необхідних ділових та особистісних якостей.

Формування працівника відповідно до цих вимог здійснюється в процесі соціалізації людини в рамках оперативно-службової діяльності. Від успішного розвитку цього процесу залежить якість виконання службових обов'язків, кінцевий результат роботи.

Як показує аналіз роботи органів внутрішніх справ, соціалізація в цьому інституті здійснюється досить складно і суперечливо. Про це свідчать такі явища, як плинність кадрів, стан дисципліни і законності. Тому необхідна оптимізація й активізація вироблення всіх необхідних для служби якостей шляхом цілеспрямованого впливу на особистість працівника, здійснення постійного контролю за процесом соціалізації. А все це потребує систематичного вивчення функціонування одного з основних механізмів даного етапу соціалізації - професійної адаптації особистості.

Темпи і якість реформування ОВС як найважливішого елемента соціальної структури, насамперед, залежать від рівня професіоналізму людей, які займаються правоохоронною діяльністю. Той факт, що професіоналізм припускає наявність деякої сукупності знань, умінь і навичок, не викликає сумніву. Але не менше значення має наявність особистісних якостей, що відповідають специфіці трудової діяльності, й, головне, постійна зацікавленість людини у професійному удосконаленні.

Все це має місце у випадку професійної адаптації особистості до професії. Важливою особливістю даного процесу, при його оптимальному розвитку, є освоєння особистістю цілей діяльності, що ставляться суспільством та інститутом перед професіоналами.

Таким чином, адаптація та підтримка особистості до інституту, професії і посади є необхідною, хоча і недостатньою умовою успішної діяльності як працівників, так і, в остаточному підсумку, спеціальної організації.

Аналіз професійної адаптації особистості в органах внутрішніх справ у даний час утруднений недостатньою розробленістю цієї теми в соціологічній та психологічній літературі. Що ж стосується професійної адаптації в органах внутрішніх справ, то в умовах командно-централізованої системи, коли трудова діяльність мала примусового характеру, обмежувалася свобода сфери зайнятості, місце роботи, суспільна потреба у вивченні цього питання не була настільки гострою. У зв'язку з цим професійна адаптація в органах внутрішніх справ дотепер не стала предметом самостійного вивчення.

Проте побічно дослідники так чи інакше торкались цієї теми, особливо при аналізі діяльності, ефективність якої залежить від високого рівня професіоналізму.



Розділ 1. Правове становище працівників податкової міліції та механізм його реалізації

1.1 Правове становище працівників податкової міліції.

правовий міліція навчальний служба

Працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади. Законні вимоги працівників міліції є обов'язковими для виконання громадянами і службовими особами. Працівник міліції при виконанні покладених на нього обов'язків керується тільки законом, діє в його межах і підпорядковується своїм безпосередньому й прямому начальникам. Ніхто інший, за винятком уповноважених службових осіб, у передбачених законом випадках не вправі втручатися в законну діяльність працівника міліції. Ніхто не має права покласти на працівника міліції виконання обов'язків, не передбачених чинним законодавством.

Втручання в діяльність міліції тягне за собою відповідальність за законом.

При виконанні покладених обов'язків працівник міліції керується тільки законами України і діє в їх межах. Такими є Закони України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про попереднє ув'язнення», «Про надзвичайний стан», «Про дорожній рух». «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» та ін.

Дії працівника міліції повинні бути зрозумілими для громадян і базуватись на нормах права. Вони будуються на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням. З метою виконання своїх службових обов'язків працівники міліції спираються на державні органи, громадські об'єднання, службові особи, трудові колективи, громадян, які зобов'язані сприяти міліції в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.

Законні вимоги працівників міліції є обов'язковими для виконання громадянами і службовими особами. Вони базуються на ст. 11 цього Закону та інших законах і нормативних актах. Службові особи, які без поважних причин відмовились надати допомогу працівникові міліції в реалізації його прав, передбачених п. 24--28 ст. 11, підлягають відповідальності згідно з чинним законодавством;

Міліція має право для виконання покладених на неї завдань залунати громадян за їх згодою до співробітництва у встановленому порядку, що регулює профілактичну та оперативно-розшукову діяльність. Примусове залучення громадян до співробітництва з міліцією забороняється.

Забезпечуючи охорону громадського порядку, особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, запобігаючи і припиняючи правопорушення та злочини, працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю у відповідності до ст. 12--115 цього закону та Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні.

Працівник міліції під час проходження служби і виконання службових обов'язків підпорядковується безпосередньому і прямому начальникам України № 1368-ХП. Дисципліна працівників.

Прямими начальниками є начальники, яким особи рядового, начальницького складу підлеглі за службою, хоча б тимчасово. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. Наказ начальника повинен бути законним, чітким, зрозумілим і виконуватись беззаперечно, точно і в строк. У разі одержання неправомірного наказу, підлеглий зобов'язаний негайно доповісти про це особі, яка віддала цей наказ. Якщо наказ підтверджений - не виконувати його, а доповісти старшому прямому начальникові. Невиконання правомірного наказу тягне за собою відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України.

Ніхто інший, за винятком уповноважених службових осіб, у випадках, передбачених законом, не вправі втручатися в законну діяльність працівника міліції. Згідно з п. 39 Дисциплінарного статуту особа рядового або начальницького складу при виявленні порушень чинного законодавства, зловживань або інших недоліків у службовій діяльності повинна доповісти про це по команді чи надіслати пропозицію, заяву або скаргу старшому прямому начальникові аж до Міністра внутрішніх справ України.

1.2 Механізм реалізації професійної підтримки та допомоги персоналу міліції

Закріплення у законодавстві прав і свобод працівників правоохоронних органів і навіть гарантій їх реалізації недостатньо без чітко діючого механізму правового захисту. Розглядаючи правовий захист як діяльність державних органів та їх посадових осіб, спрямовану на досягнення стану правової захищеності, можна констатувати, що ця діяльність в значній мірі носить управлінський характер. Так, за визначенням Г. А. Туманова, управління - це свідомий та вольовий вплив на соціальну керовану систему з метою переведення її з одного стану в інший або надання їй певних нових якостей та властивостей [244, с.35]. Тому можна змоделювати механізм правового захисту працівників органів внутрішніх справ, використовуючи розроблене в науці управління поняття механізму управління.

Ю. А. Тихомиров вважає, що механізм управління складається з наступних елементів: “По-перше, з системи управління, яка характеризує, з одного боку, складний суб'єкт управління та організацію взаємодії більш простих суб'єктів і, з іншого - сполучення демократії та управління, що виражається у характері та формах участі трудящих у здійсненні функцій управління. По-друге, із соціальних і в особливості правових норм, за допомогою яких забезпечується змістовність впливу та зв'язку в управлінні. По-третє, із способів визначення цілей на основі пізнання керованих процесів. По-четверте, із управлінського процесу як циклу послідовно змінюючих одна одну дій керуючої системи щодо досягнення цілей, що завершується оцінкою ефективності управлінського впливу” [245, с.46]. В той же час, правовий захист взагалі, і адміністративно-правовий захист зокрема, може розглядатися і як субінститут права. І тому дослідження механізму правового захисту можливо, на наш погляд, при з'ясуванні суті та структури механізму правового регулювання. Найбільш загально механізм правового регулювання може бути визначений як взята в єдності система правових засобів, за допомогою якої забезпечується результативний правовий вплив на суспільні відносини [246, с.9].

Розглядаючи структуру механізму правового регулювання, С. С. Алексєєв зауважує, що “його зміст складається з засобів (інструментів) юридичного впливу, тобто таких правових явищ, які “працюють” у правовому опосередкуванні суспільних відносин” [там же, с.24]. Відповідно до стадій правового регулювання він виділяє три, а з урахуванням особливої, факультативної стадії - стадії застосування права - чотири основні елементи механізму правового регулювання: юридичні норми, індивідуальні приписи застосування права (факультативний елемент), правовідносини, акти реалізації прав та обов'язків.

Юридичні норми - основа, вихідна юридична база регулювання. За допомогою юридичних норм вводиться той або інший режим, програмується, нормативно спрямовується поведінка учасників суспільних відносин у відповідності до закладеної в нормах ідеальної моделі такої поведінки. Від виду норми, її характеру, залежить юридичний зміст регулювання.

Індивідуальні приписи застосування права - об'єктивні результати владних дій судів та інших компетентних органів, які забезпечують реалізацію вимог юридичних норм, а саме: у владно-примусовому порядку або забезпечують виникнення правовідносин, або гарантують здійснення прав та обов'язків, часто виражаючи у той же час індивідуальне під нормативне регулювання суспільних відносин.

Правовідносини є першим та важливим кроком у реалізації загальних програм поведінки, закладених у нормах. Правовідносини являють собою головний засіб, за допомогою якого норми втілюються у життя, інструмент переведення загальних моделей поведінки у площину конкретних заходів поведінки - суб'єктивних прав та юридичних обов'язків для даних суб'єктів. Правовідношення свідчить, що перед нами - точно визначені особи, які щось у юридичному відношенні можуть та щось повинні.

Акти реалізації прав та обов'язків - це юридично значимі результативні дії суб'єктів, в яких реально здійснюються виражені в правах та обов'язках заходи поведінки - можливості та вимоги. Тут дія механізму правового регулювання завершується, здійснюється переведення загальних приписів юридичних норм (на стадії правовідношення - конкретизованих в правах та обов'язках) у ту фактичну реальну поведінку, на яку спрямована воля законодавця [246, с.26-28].

Виходячи з цього, можна визначити механізм правового захисту працівників органів внутрішніх справ як систему юридичних засобів, організаційних форм та методів, за допомогою якої суб'єкт управління забезпечує необхідні умови для реалізації працівниками правоохоронних органів службових обов'язків та прав, проходження ними служби, а також здійснення політичних та особистих немайнових прав і виконання обов'язків. До речі, побудова механізму правового захисту працівників органів внутрішніх справ може стати об'єктом цікавого наукового дослідження. Ми ж спробуємо, виходячи з усього вищевикладеного, сформулювати мету, завдання та функції механізму правового захисту працівників правоохоронних органів.

Отже, мета механізму правового захисту працівників правоохоронних органів України - забезпечення суб'єктивних політичних та особистих немайнових прав та обов'язків працівників органів внутрішніх справ.

Завдання механізму правового захисту працівників правоохоронних органів:

1) забезпечення можливості здійснення суб'єктивних та особистих немайнових прав;

2) забезпечення виконання юридичного обов'язку;

3) відновлення порушеного суб'єктивного політичного та особистого немайнового права;

4) усунення небезпеки порушення суб'єктивного політичного та особистого немайнового права;

5) формування правової культури працівників правоохоронних органів.

У відповідності до визначених завдань можна відмітити такі функції механізму правового захисту правоохоронців: охоронну, компенсаційну, виховну, стимулюючу та контрольну.

Діяльність суб'єкта управління щодо забезпечення правового захисту працівників органів внутрішніх справ підпорядковується закономірностям соціального управління і розглядається нами з позицій управлінського процесу. Управлінський цикл, за визначенням Г.А. Туманова, являє собою сукупність повторюваних послідовно здійснюваних управлінських операцій, за мірою та в ході реалізації яких суб'єкт управління досягає бажаних результатів - цілей [244, с.128]. Кількість операцій, з яких складається управлінський цикл, їх тривалість, складність залежить від складності виконуваних за їх допомогою завдань. Однак, наука управління виділяє універсальні, обов'язкові операції, що складають технологію процесу управління. До них відноситься: визначення проблеми, що потребує вирішення, постановка цілей; розробка варіантів рішення; оцінка варіантів, вибір кращого, прийняття (затвердження) рішення; підбір виконавців, створення умов, необхідних для виконання рішення; оцінка процесу виконання рішення, його корегування; облік і оцінка результатів виконання рішення [117, с.163].

Із-за обмежень обсягу дисертаційного дослідження ми не можемо докладно дослідити діяльність суб'єкта управління стосовно до організації правового захисту працівників органів внутрішніх справ (це не є предметом нашого дослідження), але спробуємо конкретизувати названі вище операції щодо досліджувального нами питання у загальних рисах [247, с.192-194].

І. Збирання та аналіз інформації щодо стану правової захищеності працівників органів внутрішніх справ. Успішне управління забезпеченням життєдіяльності персоналу правоохоронних органів передбачає володіння суб'єктом управління найбільш повною інформацією щодо процесів та явищ, які здійснюються в керованому об'єкті, а також у середовищі функціонування даної соціальної системи. Інформація щодо правової захищеності працівників поділяється на два основні блоки: 1) законодавство та інші джерела з питань правового захисту працівників (це закони України та підзаконні нормативно-правові акти, переважно відомчого характеру, а також організаційно-методична та інша література) і 2) інформація про фактичний стан правової захищеності персоналу правоохоронного органу - це інформація з різної звітності з цього напрямку: дані про скоєні неправомірні дії та адміністративні правопорушення щодо працівників правоохоронних органів; відомості щодо загибелі та поранень працівників при виконанні службових обов'язків тощо. При збиранні та аналізі такої інформації виникає багато труднощів, пов'язаних, по-перше, з високим рівнем латентності вказаних порушень закону, про що буде йтися в наступних підрозділах; у відсутності в звітності МВС даних щодо результатів розгляду вказаних справ судами. Крім того, найбільш ускладнене, на наш погляд, збирання інформації щодо стану правової захищеності працівників при проходження ними служби, оскільки статистична звітність МВС включає тільки відомості щодо скоєння працівниками порушень службової дисципліни, але не містить даних про оскарження працівниками накладених на них дисциплінарних стягнень, і, як наслідок, про кількість незаконних, необґрунтованих та таких, що не відповідають тяжкості проступку, стягнень. Не передбачено також звітності на рівні МВС з питань несвоєчасного присвоєння спеціальних звань, неправомірного переміщення по службі, відсторонення від посади тощо. Аналіз інформації щодо правової захищеності працівників при проходженні ними служби полягає, по-перше, у виявленні кількості та динаміки звернень працівників зі скаргами на неправомірні рішення з питань проходження служби до вищестоящих у порядку підлеглості керівників правоохоронних органів та до суду; по-друге, у визначенні правомірності прийнятих з питань проходження служби рішень.

ІІ. Підготовка та прийняття управлінських рішень з питань організації правового захисту працівників. Зміст управлінських рішень залежить від характеру проблеми, що стоїть перед суб'єктом управління. При підготовці рішення щодо організації адміністративно-правового захисту персоналу правоохоронного органу необхідно, на наш погляд, враховувати: 1) правовий захист повинен поширюватися на всю сукупність обов'язків та прав працівників: і як громадян України, і як державних службовців, і як суб'єктів правоохоронної діяльності; 2) він повинен забезпечуватися у межах вже існуючих організаційних структур управління; 3) він повинен спиратися, в основному, на вже наявні матеріальні, фінансові, кадрові ресурси; 4) дана проблема не може бути вирішена шляхом проведення разового заходу або комплексу заходів, вона потребує систематичних зусиль, реагування на кожний факт порушення прав, загрози такого порушення, перешкоджання здійсненню обов'язків й т.п.

ІІІ. Організація виконання рішень з питань правового захисту працівників органів внутрішніх справ, яка за змістом співпадає з організацією виконання будь-якого управлінського рішення. Вона проходить наступні етапи:

а) з'ясування та деталізація змісту рішення: ознайомлення з рішенням, визначення кола осіб, яким необхідно його вивчити; усунення неясності; деталізація рішення - розділ його на окремі цілі та завдання конкретним виконавцям. Оскільки рішення з питань організації правового захисту персоналу правоохоронних органів стосуються в тій чи іншій мірі кожного працівника, їх необхідно доводити до відома усього особового складу органу (підрозділу) внутрішніх справ (якщо це, звісно, не пов'язане з таємними відомостями). Поряд з цим необхідне детальне вивчення рішення кожним безпосереднім виконавцем;

б) підбір та розстановка виконавців, їх інструктаж та навчання;

в) забезпечення діяльності виконавців, організація взаємодії між ними та координація їх зусиль: вивчення об'єктивних та суб'єктивних умов, що сприяють або перешкоджають діяльності виконавців; віддання розпоряджень щодо нормативно-правового, матеріально-технічного та фінансового забезпечення; організація взаємодії виконавців;

Ефективність функціонування такого механізму залежить від ряду умов, таких як належне функціонування інформаційної підсистеми системи управління; науково обґрунтований розподіл функцій між різними рівнями суб'єкта управління системи та їх змістовне здійснення; створення та нормативне закріплення процедур здійснення заходів правового захисту працівників; визначення форм та процедур контролю за діяльністю щодо правового захисту персоналу. Проблеми стану правової захищеності працівників правоохоронних органів повинні постійно перебувати у полі зору керівників та їх колегіальних органів.



Розділ 2. Система підготовки кадрів у вищих начальних закладах МВС України

2.1 Сучасний стан підготовки кадрів у вищих навчальних закладах МВС України

Сьогодні відомча система освіти складається з 13 вищих закладів освіти, в яких навчається понад 27,6 тисяч курсантів та слухачів [29, 10]. Звідси зрозумілою стає та роль і важливість відомчих закладів освіти в забезпеченні змісту навчального процесу, метою якого є професійна підготовка висококваліфікованих фахівців правоохоронної справи, здатних на високому рівні захищати, охороняти і забезпечувати права, свободи та законні інтереси учасників суспільних відносин. Забезпечити зміст навчально-виховного процесу в сфері професійної підготовки особового складу органів, служб та підрозділів внутрішніх справ України можуть лише такі відомчі заклади освіти, які мають необхідні для цього права і обов'язки, чітко визначені в нормативно-правовому забезпеченні.

З розвитком нових суспільних відносин, на працівників органів системи МВС України покладаються нові функції, яким, певною мірою, відповідає новий перелік спеціальностей, що вони набувають у процесі підготовки у відомчих закладах.

Отже, деякі напрямки підготовки фахівців за вимогами замовників, тобто галузевих служб та підрозділів зумовлюють необхідність поєднання знань, умінь і навичок одночасно з декількох спеціальностей. Усі вищі освітні заклади системи МВС готують фахівців за спеціальностями „Правознавство” і (або) „Правоохоронна діяльність”. Фахівців за спеціальністю „Управління у сфері правопорядку” готує Національна академія внутрішніх справ, „Практична психологія”, „Військово-юридична діяльність” - Київський інститут внутрішніх справ. Широке коло спеціальностей надає Національний університет внутрішніх справ, а саме: „Фінанси і кредит”, „Облік і аудит" тощо.

За спеціалізаціями відомчі навчальні заклади здійснюють підготовку: працівників карного розшуку Національна академія внутрішніх справ, Національний університет внутрішніх справ, Київський, Луганський, Дніпропетровський, Львівський, Донецький інститути та Кримський юридичний інститут НУВС; працівників служби боротьби з економічною злочинністю - Національна академія внутрішніх справ, Національний університет внутрішніх справ, Львівський інститут; слідчих - Національна академія внутрішніх справ, Національний університет внутрішніх справ, Запорізький юридичний та Луганський інститути; експертів-криміналістів - Національна академія внутрішніх справ, Національний університет внутрішніх справ, Донецький та Луганський інститути; дізнавачів - Запорізький юридичний інститут; дільничних інспекторів - Прикарпатська філія Національної академії внутрішніх справ; фахівців ОВС на транспорті - Одеський інститут; працівників державної автомобільної інспекції - Донецький інститут внутрішніх справ; психологів - Київський інститут внутрішніх справ. До того ж Національна академія внутрішніх справ забезпечує підготовку керівних кадрів, Національний університет внутрішніх справ - працівників апаратів та спеціалістів для роботи в аналітичних, інформаційних підрозділах, Київський інститут - військових юристів. Завдяки роботі по розширенню мережі відомчих вищих закладів освіти, змінено й підвищено їх статус та відкриття нових вузів у закладах освіти системи МВС України.

Одним з провідних вищих навчальних юридичних закладів у системі МВС є Національна академія внутрішніх справ України Внесок Академії в становлення фундаментальної та прикладної науки, відомчої освіти та наукового забезпечення практики боротьби зі злочинністю визнаний державою. На кафедрах академії і в науково-дослідному інституті проблем боротьби зі злочинністю працюють 4 академіки та члени-кореспонденти галузевих академій наук, понад сорок докторів і професорів, майже 200 кандидатів наук та доцентів. Так, лише за минулий рік завершені наукові роботи з понад 80 тем, за їх результатами підготовлено 145 розробок з актуальних проблем правоохоронної діяльності. З них опубліковані у цьому році такі відомі вже праці, як підручники “Кримінологія”, “Кримінальне право України: Загальна частина", монографії “Нелегальна міграція: генезис і механізм протидії", “Професійний відбір кадрів до органів внутрішніх справ (психологічний аспект) ” та інші. Наукові школи академії мають добру славу. Їх засновників знає не одне покоління юристів. Вищі навчальні заклади системи МВС України мають досить розгалужену мережу науково-дослідних інститутів і лабораторій. З метою ефективного використання наукового потенціалу для забезпечення потреб правоохоронної діяльності проведено профілізацію наукових підрозділів, створено нові наукові лабораторії, зокрема з проблем управління та кадрового забезпечення органів внутрішніх справ, розкриття тяжких злочинів, підготовки кадрів для протидії незаконному обігу наркотичних засобів. Головним завданням новостворених наукових підрозділів є поглиблене вивчення практичного досвіду організації розкриття і розслідування злочинів, наукове забезпечення правоохоронної практики та навчального процесу у вузах системи МВС України. В процесі підготовки висококваліфікованих кадрів є проблема проходження курсантом чи слухачем стажування в практичних підрозділах. Сьогодні, наприклад, у карному розшуку кожен третій працює не більше двох років. Курсанти четвертих курсів стажуються у випускників попередніх років. У принципі це нормально, але “загартованих" практикою працівників залишається дедалі менше, а це не може не позначитися найближчим часом на якості роботи правоохоронних органів. З урахуванням рекомендацій МВС, Національна академія внутрішніх справ України розробляє цільову програму супроводження випускника протягом перших трьох років служби. Тут потрібна конкретна погоджена й контрольована робота вузу, комплектуючого органу, місцевої влади, громадських інституцій. Це вкрай складно, але справа набуває державного значення.

Отже, значна роль у процесі підготовки кадрів міліції належить відомчим навчальним вузам. Їх чималий інтелектуальний потенціал може допомогти суспільству й державі визначити основні вектори їх розвитку. Складність завдань, що вирішуються правоохоронними структурами, в тому числі органами внутрішніх справ, насамперед, у протидії злочинності, вимагають постійного зростання професіоналізму кадрів правоохоронців, їх глибоких знань. Це, в свою чергу, потребує належного рівня наукового забезпечення підготовки персоналу та наукового супроводження практичної діяльності. В сучасних умовах наука в органах внутрішніх справ покликана бути невід'ємною, цілком інтегрованою частиною загальної науки, яка реалізується через відповідну систему закладів освіти вищого рівня акредитації та науково-дослідних установ.

2.2 Організаційно-правове забезпечення навчального процесу у відомчих закладах освіти системи МВС України

Зміст освіти - це науково обґрунтована система дидактично та методично оформлено навчального матеріалу для різних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів. Він визначається освітньою і освітньо-кваліфікаційною програмою підготовки, структурно-логічною схемою підготовки, навчальними програмами дисциплін, іншими нормативними актами органів державного управління освітою та вищого закладу освіти і відображається у відповідних підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах, дидактичних засобах. Зміст освіти включає нормативний та вибірковий компоненти: нормативний компонент змісту освіти визначається відповідним державним стандартом освіти, а вибірковий - вищим закладом освіти. Таким чином, зміст навчального процесу у відомчих закладах освіти нормативно визначений і впорядкований. Як зазначено в Положенні про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах освіти, державний стандарт освіти - це сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього (кваліфікаційного) рівня [5].

Відповідно до означених тенденцій доцільно визначити такі особливості даного різновиду нормативно-правового забезпечення:

Його міжгалузевий характер, оскільки воно містить норми різних галузей права. Найбільше значення в ньому мають норми адміністративного та трудового права. Разом з тим багатогранність самої освітянської діяльності у відомчих закладах освіти Міністерства внутрішніх справ дає підстави включати до складу досліджуваного нормативно-правового забезпечення також норми цивільного, фінансового, кримінального, цивільно-процесуального та інших галузей права.

Другою особливістю нормативно правового забезпечення організації змісту навчального процесу у відомчих закладах освіти є множинність нормативних актів, що регулюють різноманітні аспекти і питання розглядуваного різновиду професійної підготовки особового складу для органів, служб та підрозділів внутрішніх справ України. Привертає увагу незначна кількість законів у галузі даного нормативно-правового забезпечення. Недостатня кількість законів у цій сфері пояснюється, з одного боку, складною і повільною процедурою їх прийняття, а з іншого, тим, що навчально-виховні відносини надто рухомі та динамічні, а це вимагає внесення змін, спрямованих на вдосконалення навчально-виховної діяльності. Це забезпечується оперативним прийняттям підзаконних нормативних актів, у зв'язку з цим спостерігається перекіс даного нормативно-правового забезпечення на бік відомчих нормативних актів. Відомчі нормативні акти (постанови, інструкції, положення і правила) видаються на виконання і в межах закону і покликані усувати прогалини у відповідному правовому регулюванні [28, 63].

Основний масив нормативно-правового забезпечення організації змісту навчального процесу у відомчих закладах освіти складається із результатів відомчої нормотворчості.

Ці недоліки і дефекти очікують свого позитивного вирішення, що можливо лише за умов здійснення науково виважених і практично перевірених удосконалюючи заходів. Вважаємо, що удосконалення нормативно-правового забезпечення організації змісту навчального процесу у відомчих закладах освіти має відбутися у двох найзагальніших напрямках. З одного боку, воно повинно віддзеркалювати потреби безперервного реформування органів системи Міністерства внутрішніх справ та відомчої освіти. З іншого - подальший розвиток відповідного загального і спеціального законодавства має чинити дієвий вплив на той же процес реформування органів внутрішніх справ та професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу у відомчих закладах освіти. До більш конкретних удосконалюючих заходів нормативно-правового забезпечення навчально-виховного процесу відомчих закладів освіти, слід віднести:

розробку нових законів, необхідність прийняття яких випливає з місця і ролі відомчої професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ;

приведення чинного нормативно-правового забезпечення організації змісту навчального процесу здійснюваного в навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України, у відповідність з Конституцією України;

адаптація розглядуваного нормативно-правового забезпечення до норм європейського, міжнародного права;

забезпечення цілковитої відповідності між нормативними актами та процесами їх реалізації;

при прийнятті будь-якого нормативно-правового акту, особлива увага має приділятись додержанню методології його прийняття.



Розділ 3. Система підготовки кадрів поліції в навчальних закладах вищої служби поліції Німеччини та Бельгії

З кінця 60-х років у країнах Західної Європи в зв'язку зі зміною соціальної ролі органів поліції і впровадженням у їхню діяльність новітньої техніки постає необхідність від співробітників поліції нового рівня освіти, нових умінь, наприклад дослідницьких, комунікативних, критичного мислення, розуміння різноманітних соціальних проблем і уміння їх вирішувати [31, с.39-52]. На початку XXІ ст. майже 30% вступаючих на службу в поліцію Німеччини мали середню освіту, (інші мали освіту нижче середньої), що накладає додаткові вимоги на відомчу освітню систему.

3.1 Сучасний стан поліцейської освіти у країнах Західної Європи

Поліція країн Європи прагне до створення освітніх відомчих систем (дають повноцінну дипломовану освіту, що застосовується й в інших сферах діяльності). Це означає, що європейські поліцейські навчальні заклади дають підготовку, прирівнювану до визначеного загальнодержавного освітнього ступеня, конвертовану поза діяльністю поліції.

Європейські системи поліцейської освіти, на відміну від північноамериканських, не проводять різкого розмежування між професійною підготовкою і професійною освітою. Ці поняття там тісно інтегровані. Поліцейська освіта у відомчих освітніх закладах по основним освітнім показникам аналогічна освіті в цивільних навчальних закладах. Ставитися спеціальна задача - забезпечити такий освітній рівень, що ні в чому не поступав би цивільній, а дипломи конвертувалися б поза діяльністю поліції.

Поліцейська освіта, і поліцейська підготовка в країнах Західної Європи мають трьохрівневу побудову, у якій по-різному здійснюється взаємодія й інтеграція з національними освітніми системами:

1. першопочаткове навчання вступаючих на службу в поліцію в навчальних центрах, академіях і інших спеціальних навчальних закладах, як правило, що належать територіальним поліцейським органам. Цей рівень відповідає повному загальноосвітньому ступеню або середній професійній освіті, але може бути і трохи вище;

2. багатопрофільна підготовка поліцейських різних спеціальностей, середнього керівного складу поліції у відомчих освітніх закладах чи навчальних центрах під егідою центральних (федеральних) органів поліцейського управління. Цей рівень звичайно відповідає ступеню бакалавра чи трохи нижче;

3. підготовка управлінських кадрів поліції, старших і вищих офіцерів у поліцейських академіях, навчальних центрах або інших відомчих освітніх закладах, а також у загальних університетах по спеціальних програмах, що відноситься до поліцейської, юридичної, управлінської та іншої спеціалізації. Мінімальним тут звичайно є диплом бакалавра, а максимальним - диплом магістра або який-небудь вчений ступінь (послявузівська освіта).

Трьохрівнева система професійної відомчої освіти припускає поступове нарощування й ускладнення знань, умінь, навичок по мірі просування по службі і необхідності реагування на мінливі умови службової діяльності.

Паралельно з основними рівнями професійної освіти діє широка багатопрофільна мережа додаткової освіти або як її називають в усьому світі, післядипломна освіта - підвищення кваліфікації, удосконалення і перепідготовка поліцейських кадрів, що функціонує як на базі навчальних закладів, так і у формі службової підготовки безпосередньо на місцях. Крім можливості одержати відомчу освіту, усе більше поліцейських відряджається чи самостійно вступають до цивільних університетів, інститутів, коледжів. Збільшились випадки прийому на роботу в поліцію людей, що вже мають одну чи навіть дві вищі освіти.

У ряді країн практикується функціонування, під патронатом правоохоронних органів, професійно орієнтованих ліцеїв, коледжів, курсів, шкіл для молоді, яка планує в подальшому служити в поліції.

Під егідою різних поліцейських організацій і освітніх закладів проводяться міжнародні і національні конференції, семінари, короткострокові (1-3 дня) курси по різноманітним науково-практичним проблемам поліцейської діяльності, після закінчення яких учасникам видаються сертифікати, що засвідчують навчання.

Таким чином, фактично всі співробітники поліцейських департаментів і практичних органів поліції охоплені тією чи іншою формою навчання. Це необхідна реакція на постійну зміну законодавства, появу нових видів і методів удосконалення злочинів, варіативність соціальних ролей поліцейського, необхідність коректування професійної діяльності співробітників поліції, адаптації їх до життєвих реалій і умов службової діяльності. У цьому змісті можна говорити про систему безперервної професійної поліцейської освіти, що склалася до початку ХХІ ст.

В даний час за кордоном склалися загальні тенденції розвитку в системі професійної освіти кадрів поліції, що забезпечує приведення освіти і підготовку кадрів поліції відповідно до вимог часу і змін в поліцейській діяльності. До таких тенденцій відносяться: демократизація процесу відбору в поліцію; відхід від військових традицій і створення власних; гуманізація процесу навчання; інтелектуалізація освіти; прагнення відомчої вищої освіти відповідати стандартам загальносуспільної і загальноуніверситетської освіти; формування творчого мислення і розвиток особистісних здібностей фахівців різних напрямків поліцейської діяльності; використання в процесі освіти співробітників поліції технологій дистанційної, відкритої і безперервної освіти; прагнення систем поліцейської освіти різних країн до інтеграції і кооперації.

Під впливом сукупності різних політичних, історичних, соціально-педагогічних і інших факторів у різних країнах складалися різноманітні педагогічні моделі системи поліцейської освіти (у Європі це російська, французька, німецька і британська).

Педагогічні системи поліцейської освіти відрізняються своєрідністю утворюючих їх елементів: цілей, задач, змісту, форм, методів та інше. Для організації і побудови всього навчально-виховного процесу характерні: чіткі освітні цілі; акцент на розуміння в процесі навчання; помірне навантаження учнів; відповідна оцінка їхніх знань за чіткими критеріями; акцент на самостійність учнів; почуття власності стосовно отриманих результатів.

Мета професійної поліцейської освіти - готувати поліцейських-професіоналів будь-якого рангу і для будь-якого виду поліцейської діяльності. Представлення про професіоналізм поліцейського хоча і не є єдиним, але найчастіше включає такі стандарти: повне розуміння і прийняття поліцейським призначення поліції в суспільстві; почуття спільності з колегами; повага до Кодексу етики і виконання його положень у житті і на службі; розвинутий інтелект; наявність і постійне поповнення знань; володіння сукупністю методів професійної діяльності (уміння перевести знання в сферу практичної роботи); поінформованість про сильні і слабкі сторони своєї особистості; психологічна і етична підготовленість; безперервне навчання новим методам поліцейської діяльності, підвищення кваліфікації та ін.

Зміст професійної поліцейської освіти визначається: цілями і рівнем розвитку суспільства і держави; роллю поліції в суспільстві; розвитком законодавства, науки і техніки; вимогами і службовими задачами конкретної правоохоронної діяльності; педагогічними теоріями змісту освіти (теорії дидактичного утилітаризму, гуманістичної освіти, особисто-орієнтованої освіти і т.д.) і іншими факторами. Зміст кожного конкретного освітнього рівня і ступеня відповідає визначеним стандартам і прямо залежить від строків і форми отримання освіти, якісного складу навчаючих та ін. Зміни в змісті поліцейської освіти відбуваються адекватно змінам у поліцейській діяльності. Значні зміни її в сторону соціалізації і гуманізації відбулися на початку 70-х років ХХ ст., що додало в навчальні програми гуманітарні і загальноосвітні навчальні дисципліни, вивчення іноземних мов, розвиток комунікативних навиків, виховання і розвиток особистих якостей. В практичному навчанні теоретична частина інколи фактично витісняється із процесу навчання (відхід від викладання предметів до обробки ситуації).

Для навчального процесу підготовки поліцейських характерні:

чітка регламентація всіх дій суб'єктів педагогічного процесу (адміністрації, викладачів, інструкторів, курсантів і таке інше);

сильне методичне забезпечення, що проявляється у вигляді багато численних інструкцій, пам'яток, навчальних посібників, методичних матеріалів;

прагматичність, раціональність, конкретність у навчанні, що визначає чітке розуміння як викладачами так і навчаючимися кола необхідних знань і вмінь, якими слід оволодіти в максимально короткі строки. Кожен випускник наперед знає місце своєї майбутньої служби і посади. Це пов'язано з тим, що місцеві органи влади і органи поліції приймають безпосередню участь в відборі кандидатів на навчання, в управлінні навчальним закладом і його фінансування, складені навчальних програм, визначення змісту навчання. Спостерігається відкритість, прозорість для населення діяльності відомчих поліцейських навчальних закладів;

активність і професіональна направленість навчання, які досягаються широким розповсюдженням в західній професійній поліцейській освіті практичного навчання (рольові ігри, практичні зайняття, дискусії, симуляції, спільні вирішення проблем);

психологічна комфортність як принцип навчання („почуття безпеки в колективі”), що обумовлює оптимістичність навчання, закріплення дорослого навчаючогося, який має нерідко різні комплекси, віри в себе, свої можливості;

висока інтенсивність занять при створенні навчаючимися необхідних умов для навчання і відпочинку;

довіра до навчаючихся в взаємодії з жорсткою системою контролю знань, вмінь, навичок;

виховання навчаючихся, пронизуючи весь педагогічний процес європейських відомчих поліцейських навчальних закладів. Особливий акцент ставиться при цьому на патріотичне виховання;

застосування ефективних педагогічних технологій у навчально-практичній діяльності (технології дистанційного, комп'ютерного, відкритого навчання і таке інше);

модифікація сучасної поведінкової ролі викладача, який повинен бути в аудиторії ефективним менеджером, який пропонує слухачам можливість самим самостійно брати участь в процесі навчання. Викладачі і курсанти разом обирають і планують навчальну програму, або, в крайньому випадку, беруть участь у виборі змісту предмета, визначають цілі навчання;

особливі вимоги до професорсько-викладацького складу, який за звичай формується на конкурсній основі і проходить додаткову педагогічну підготовку;

постійний „зворотній зв'язок” між слухачами, викладачами, адміністрацією на всіх рівнях, а також випускниками, практичними працівниками (за допомогою анкетування, опитувань, рецензування і таке інше).

3.2 Програма навчання кадрів поліції та порядок проходження служби поліцейськими Німеччини та Бельгії

Підготовка поліцейських кадрів у Німеччині здійснюється в рамках програм, складених Поліцейською академією. До навчання поліцейських у Німеччині відносяться дуже серйозно: це єдина країна, де на навчання одного поліцейського витрачається 60 тисяч євро, а тривалість курсу навчання складає 2,5 роки. Перший рік направлений на вивчення основ теорії і практики поліцейської діяльності, за ним іде рік служби в діючих підрозділах під керівництвом досвідчених наставників, після цього ще півроку теоретичного навчання, яке завершується іспитом на звання поліцейського.

Поліцейські школи мають хорошу навчальну базу і раціонально поєднують навчання теорії і її закріплення практикою. На практичних заняттях майбутні поліцейські набувають різноманітні навики: від авто переслідування в міських і сільських умовах до стрільби по рухомих цілях. Особлива увага приділяється загально-фізичній підготовці, плаванню і зайняттю різними видами спорту.

До теоретичного курсу входить вивчення федеральних законів і законів окремих земель, процедур розслідування злочинів, регулювання транспорту, способів надання першої медичної допомоги, проблем взаємодії з населенням і практичної англійської мови. Особливе місце відводиться навчанню правильним методам, методам втручання і затримання, від цього в основному залежить відношення до поліції в цілому, а також вивченню науки про поведінку людини, бо поліцейський повинен добре уявляти собі мотиви, наміри і можливі реакції того, з ким він зіткнувся виконуючи свій службовий обов'язок.

Із загального числа поліцейських сержанти складають 80%, які так і звільняються у відставку в цьому званні,19% поліцейських просуваються по службі, закінчивши трьохрічні навчальні курси у спеціалізованих навчальних закладах і отримавши звання інспектора. І лише 1% отримавши відповідно освіту в Поліцейській академії в Мюнстері, висуваються на керівні посади. Навчання в академії здійснюється на основі різнопредметного підходу, що гарантує поліцейським можливість проводити операції і приймати рішення з урахуванням різних політичних, соціальних і правових факторів. Відповідно до цього, керівництвом розроблено навчальний план для єдиної підготовки слухачів вищої служби поліції, що є незмінним більше 10 років. Він визначає основи навчання та мету, керівні ідеї щодо підготовки кадрів, розподіл та організацію навчання слухачів протягом 2 років

Програма навчання королівської школи жандармерії Бельгії зорієнтована головним чином на вивчення загальноосвітніх предметів (викладаються іноземні мови, ведення кореспонденції на французькій мові, канцелярська техніка і інформатика). Крім цього велика увага приділяється вивченню предметів, які мають безпосереднє відношення до майбутньої сфери діяльності слухачів, серед яких право, судова медицина, професійна етика, профілактика злочинності серед неповнолітніх, дорожнє законодавство, на зайняття спортом і фізичною культурою відводиться 15% навчального часу, для ознайомлення з діяльністю поліції слухачі направляються на двотижневе стажування в один із поліцейських органів країни. Весь навчальний процес, що передбачає від 470 до 490 годин, в королівській школі жандармерії поділено на 9 модулів, по закінченню першого півроку навчання проводиться стажування слухача в практичних органах. За дворічний термін навчання слухачі 3 рази направляється в практичні органи (адміністративні, судові), щоб закріпити нещодавно здобуті теоретичні знання та прийняти участь спеціальних операціях.

Враховуючи ці потреби, командування королівської школи жандармерії Бельгії внесло зміни в навчальний процес. В їх основу були покладені такі принципи:

активна участь слухачів в процесі навчання;

застосування різних методів навчання в цілях підвищення зацікавленості слухачів;

налагодження тісного зв'язку між викладацьким складом і практичними працівниками поліції;

розширене використання сучасних аудіовізуальних засобів

Перш за все школа переоснащена технічно, класи обладнані сучасними засобами навчання, створені центри практичної підготовки і аудіовізуальних засобів, а також група їх стандартизації. Крім того були розроблені нові і переглянуті старі навчальні посібники. Викладачі пройшли перепідготовку на курсах підвищення кваліфікації. Були поліпшені методи оцінки знань слухачів. Разом з переробкою навчальних програм, змінились і методи навчання. Напрямок зроблений на максимальну ілюстрацію навчального матеріалу прикладами із практики, оцінку знань на підставі досвіду роботи поліції і розширення застосування технічних засобів навчання.

Отже, під впливом сукупності різних політичних, історичних, соціально-педагогічних і інших факторів у різних країнах складалися різноманітні педагогічні моделі системи поліцейської освіти, які мають як спільні так і відмінні риси характерні для кожної країни. Зміст же професійної поліцейської освіти визначається: цілями і рівнем розвитку суспільства і держави; роллю поліції в суспільстві; розвитком законодавства, науки і техніки; вимогами і службовими задачами конкретної правоохоронної діяльності; педагогічними теоріями змісту освіти (теорії дидактичного утилітаризму, гуманістичної освіти, особисто-орієнтованої освіти і таке інше) і іншими факторами.

Отже, вирішення завдань, направлених на побудову в Україні правової держави, неможливе без широкого використання всього позитивного, що накопичено в цій сфері не тільки вітчизняною, але й зарубіжною теорією і практикою.



ВИСНОВКИ

Взагалі працівники поліції у межах професійної адаптації проходять адаптацію до зовнішніх особливостей міліцейської служби, до специфіки змісту конкретної спеціальності, а також до колективу підрозділу.

Найрозповсюдженішими труднощами, з якими зустрічаються працівники ОВС, це труднощі адаптації до специфіки змісту конкретної спеціальності, пов'язані із їх недостатньою професійною підготовкою. В основі цих труднощів, на наш погляд, лежить суперечливість між новими професійними вимогами, умовами діяльності та низьким рівнем сформованості практичних знань, умінь та навичок.

Одним із шляхів вирішення даної суперечності більшість працівників бачать у звертанні за допомогою до більш досвідчених працівників та керівництва підрозділу. Треба відмітити, що цей шлях передбачає деяке зміщення відповідальності за вирішення даної проблеми з самого працівника на інших осіб. Наслідком цього може бути, з одного боку, виникнення не зовсім свідомого відчуття того, що від молодого працівника майже нічого не залежить, яке пов'язане із розчаруванням у своїх можливостях та майбутній професійній діяльність взагалі. З другого боку, необхідність звертатися за допомогою до інших працівників викликає нові труднощі, пов'язані із недостатньою здатністю молодих працівників встановлювати контакти із незнайомими людьми, їх низьким рівнем комунікативних навичок.

Випадки, коли досвідчені працівники не можуть чи не бажають надати відповідну допомогу, можуть призводити до звинувачення молодими працівниками колективу підрозділу та системи ОВС в цілому у власних труднощах. За даними дослідження така тенденція існує: більшість респондентів пов'язують причини власних труднощів професійної адаптації в основному із зовнішніми (об'єктивними) факторами, які від них не залежать.