Актуальні питання розвитку кримінально-правової політики у сфері боротьби зі злочинами, пов’язаними з порушенням законодавства про працю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуальні питання розвитку кримінально-правової політики у сфері боротьби зі злочинами, пов'язаними з порушенням законодавства про працю

праця кримінальний відповідальність законодавство

Ключові слова: інститут кримінального проступку; службова особа; громадянин - підприємець; безпідставна невиплата заробітної плати; нецільове використання коштів; нерозголошення державної, комерційної таємниці та іншої захищеної законом інформації.

На сьогодні активно обговорюють питання реформування законодавства про кримінальну відповідальність, а також уведення в галузь кримінального права інституту кримінального проступку. Цій проблемі присвячували свої роботи О.А. Банчук, І.П. Голосніченко, Н.О. Гуторова, О.О. Кашкаров, І.Б. Коліушко, В.К. Колпаков, В.М. Куц, Н.В. Навроцький, М.І. Хавронюк, П.Л. Фріс та інші вчені.

Необхідність поділу кримінально-караних діянь на злочини та кримінальні проступки закріплена і в Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої указом Президента України від 08.04.2008 р. №311/2008 [2]. Відповідно до зазначеної Концепції до категорії кримінальних проступків мають бути зачислені: а) окремі діяння, що за чинним КК України належать до злочинів невеликої тяжкості, які, відповідно до політики гуманізації кримінального законодавства, будуть визнані законодавцем такими, що не мають значного ступеня суспільної небезпеки; б) передбачені чинним КУпАП діяння, які мають судову юрисдикцію і не є управлінськими (адміністративними) за своєю суттю. Вчинення кримінальних проступків не матиме таких правових наслідків, як судимість [2, 6]. Є також дещо відмінна від Концепції позиція, згідно з якою пропонується перелік кримінальних проступків сформувати за рахунок діянь, які нині належать до категорії злочинів невеликої тяжкості, але за які не передбачене позбавлення волі та адміністративних правопорушень, за які застосовують арешт [3, 8].

Необхідність введення інституту кримінальних проступків до законодавства України підкріплене такими аргументами:

- введення цього інституту змінить на краще ситуацію з кількістю людей, які мають судимість; Україна у світі матиме привабливий вигляд з погляду кількості злочинів та засуджених за них [4, 5];

- буде значно спрощена процедура притягнення осіб до відповідальності за вчинення цих діянь [2; 6];

- процедура розгляду справ про вчинення кримінальних проступків матиме характер відновного правосуддя, основною метою якого є створення умов для примирення потерпілих і правопорушників та усунення наслідків, спричинених такими діяннями [2, 3-6].

Дискусійним є питання про те, як ввести інститут кримінального проступку до кримінального законодавства України. Науковці вважають, що доцільніше вводити цей інститут через внесення відповідних змін в чинний КК та КПК України. А саме, проф. В.О. Навроцький пропонує Особливу частину КК України поділити на дві структурні одиниці (їх можна назвати «книгами»): одна присв'ячена злочинам, а інша - кримінальним проступкам; у Загальній частині КК виділити особливості, які ґрунтуються на поділ кримінально караних діянь на злочини та кримінальні поступки [3, 8]. У Концепції реформування кримінальної юстиції України пропонується кримінальні проступки об'єднати в новий Кодекс України про кримінальні проступки [2, 6]. На сьогодні час вже розроблено проект Кодексу України про кримінальні проступки [5].

Оскільки переважна більшість злочинів, пов'язаних з порушенням законодавства про працю, є злочинами невеликої тяжкості, то виникає питання про доцільність їхнього визнання кримінальними проступками. Не оспорюючи можливості введення цього інституту до кримінального законодавства України, вважаю, що не варто їх включати до переліку кримінальних проступків. А саме, у проекті Кодексу України про кримінальні проступки запропоновано із усіх злочинів, пов'язаних із порушенням законодавства про працю, визнати кримінальним проступком лише злочин, передбачений ст. 172 КК України. [5, ст. 77]. Є незрозумілим, за яким критерієм сучасні злочини об'єднувалися в проект Кодексу України про кримінальні проступки. Зокрема, аналіз злочинів, пов'язаних з порушенням законодавства про працю, засвідчує, що не тільки злочин, передбачений ст. 172 КК України, є злочином невеликої тяжкості, за який не передбачено такий вид покарання, як позбавлення волі. Однак, тільки цей злочин включено до переліку кримінальних проступків в проекті Кодексу України про кримінальні проступки, що суперечить Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої указом Президента України від 08.04.2008 р. №311/2008.

Крім того, вже в КК України 2001 р. відповідно до санкцій за порушення законодавства про працю простежується тенденція відходу від кримінального правосуддя до правосуддя відновного. Після вчинення злочину, пов'язаного з порушенням законодавства про працю, потерпілий більш зацікавлений в реальному відшкодуванні шкоди, яка йому спричинена, ніж в тому, щоб покарати підсудного. А тому законодавець передбачив умови особі, яка вчинила злочин, за яких їй було б вигідніше відшкодувати шкоду, примиритися з потерпілим, ніж відбувати покарання. І такими умовами є інститут звільнення від кримінальної відповідальності, закріплений в ст. ст. 45,46,47,48 та ч. 3 ст. 175 КК України.

Застосування цього інституту не тільки звільняє від кримінального покарання особу, яка вчинила злочин, пов'язаний з порушенням законодавства про працю, невеликої тяжкості умисно або середньої тяжкості з необережності, а й не тягне для неї такого наслідку як судимість. Цей механізм реалізації відновного правосуддя спрацьовує при розгляді кримінальних справ досліджуваної категорії.

Тому його не слід нищити шляхом включення злочинів, пов'язаних з порушенням законодавства про працю, в тому числі й злочин, передбачений ст. 172 КК до переліку кримінальних проступків.

Однак, чинний кримінальний закон все-таки потребує вдосконалення норм, якими встановлена відповідальність за порушення законодавства про працю.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КК України суб'єктами цього злочину є службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також окремий громадянин чи уповноважена ними особа. Поняття «службова особа» визначено в ст. 364 КК України. В сучасній літературі триває полеміка щодо визнання громадянина-підприємця службовою особою. Одні науковці (М.І. Мельник, М.І. Хавронюк, В.І. Тютюгін) вважають, що підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, може визнаватися службовою особою у разі, коли в нього виникає реальна можливість виконання зазначених в п. 1 примітки до ст. 364 КК обов'язків. А саме, коли такий громадянин на умовах трудового договору наймає працівників, оскільки за таких обставин він набуває щодо них організаційно-розпорядчих повноважень [6, с. 912; 7, с. 955]. Інші науковці (П.П. Андрушко, А.А. Стрижевська) з наведеними аргументами не погоджуються. Вони стверджують, що законодавець не відносить громадян - суб'єктів підприємницької діяльності до службових осіб. Адже керуючись буквальним змістом п. 1 примітки ст. 364 КК обов'язковою ознакою службової особи є зайняття нею певної посади (у широкому розумінні) на підприємстві, в установі чи організації, яка (посада) зумовлює організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки (повноваження) цієї особи чи може бути підставою для наділення її такими обов'язками за спеціальним повноваженням [8, с. 33]. Позиція другої категорії науковців видається правильнішою. Тому не варто визнавати приватного підприємця службовою особою, яка є суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 173 КК України. На думку В.І. Павликівського, громадян-підприємців, які використовують найману працю, в зв'язку з чим і укладають угоди про працю, а також фізичних осіб, яким згідно з ст. 21 КЗпП також дозволено укладати трудові договори з працівниками, варто розуміти під окремим громадянином (як суб'єкта цього злочину - Н.Ч.) [9,10]. Також він вважає, що під уповноваженими особами маються на увазі фізичні особи, які на законних підставах від імені власника підприємства, установи, організації або громадянина-підприємця, який використовує найману працю, укладають угоди з найманим працівником про працю [9, с. 101]. З приводу уповноважених осіб, як суб'єктів цього злочину, варто зазначити, що чинним законодавством не врегульовано підстави та порядок укладення угоди про працю фізичними особами від імені власника підприємства, установи, організації чи громадянина-підприємця. Є незрозумілим, кого слід вважати під уповноваженими особами як суб'єктами зазначеного злочину. Крім того, на мою думку, під окремим громадянином можна розуміти будь-яку особу, яка є загальним суб'єктом злочину. Нею може бути як службова особа, приватний підприємець, так і працівник.

Тому пропоную вилучити зі змісту ч. 1 ст. 173 КК України слова «службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також окремим громадянином або уповноваженою ними особою». Це означає визнати, що суб'єкт такого злочину є загальним. Зі змісту об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 173 КК України, вбачається, що кримінально-караним є грубе порушення угоди про працю шляхом обману, зловживання довірою, примусу до виконання роботи, не зумовленої угодою. Вчинити це діяння може тільки особа, яка уклала угоду про працю, або дія цієї угоди поширюється на неї. Буде зрозумілим, що скоїти його може лише особа, для якої характерні всі ознаки загального суб'єкта злочину та яка уклала угоду про працю, або дія цієї угоди поширюється на неї.

Доповнити ст. 173 КК України додатковою кваліфікуючою ознакою. У ній встановити кримінальну відповідальність осіб за зайняття без ліцензії діяльністю із працевлаштування громадян за кордоном, посередників за ненадання або за надання громадянам недостовірної інформації про характер майбутньої роботи, загальні умови праці та проживання у країні працевлаштування, за стягнення будь-яких попередніх оплат за послуги з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном до остаточного укладення клієнтом трудового договору з іноземним роботодавцем.

Необхідність удосконалення кримінального закону в цьому напрямку зумовлена масовою еміграцією громадян нашої держави на роботу за кордон.

Унесення цих змін полегшить роботу органам кримінальної юстиції, оскільки КК України міститиме спеціальну норму, яка захищатиме осіб, котрі бажають виїхати та працевлаштуватися за кордоном.

На практиці виникають певні труднощі у визначенні кваліфікуючої ознаки ст. 175 КК України. Це пов'язано з тлумаченням поняття «нецільове використання коштів, призначених для виплати заробітної плати». Деякі суди перекваліфіковували дії підсудних з ч. 2 на ч. 1 ст. 175 КК, мотивуючи свої рішення тим, що керівники підприємств приватної форми власності є розпорядниками одержаних доходів, які не мають цільового призначення на виплату заробітної плати на відміну від державних підприємств. Інші ж суди при витрачанні керівниками підприємств грошей на господарські цілі, а не на виплату заробітної плати чи погашення заборгованості з її виплати, засуджували підсудних за ч. 2 ст. 175 КК. Наведене свідчить про відсутність єдиної судової практики щодо кваліфікації дій осіб, винних у невиплаті працівникам заробітної плати. Розпорядження коштами за призначенням регламентується лише для установ та організацій, які фінансуються з бюджету і у фінансових документах яких чітко визначено кошти для виплати заробітної плати. Отож, якщо тлумачити кваліфікуючу ознаку ч. 2 ст. 175 КК буквально, то до кримінальної відповідальності за цією статтею можна було б притягнути лише керівників тих установ та організацій, в яких використання коштів є цільовим. Проте, відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону «Про оплату праці», оплата праці працівників підприємства відбувається в першочерговому порядку. Отже, у разі розширеного тлумачення кваліфікуючої ознаки ч. 2 ст. 175 КК за цією частиною можна притягнути до кримінальної відповідальності керівника підприємства в усіх випадках, коли кошти підприємства він використовував не на виплату заробітної плати, а на інші потреби. Тоді ч. 1 ст. 175 КК взагалі втрачає сенс існування, оскільки в разі відсутності у підприємства коштів немає й обов'язкової ознаки злочину - безпідставність невиплати заробітної плати, а у випадках використання коштів підприємства на інші потреби, а не на виплату заробітної плати, настає відповідальність за ч. 2 ст. 175 КК. З метою вирішення цієї проблеми пропоную вилучити з кримінального закону кваліфікуючу ознаку ст. 175 КК України, тобто скасувати кримінальну відповідальність за безпідставну невиплату заробітної плати внаслідок нецільового використання коштів. Внесення таких змін призведе до того, що дії всіх керівників підприємств, установ, організацій, в тому числі й тих, які фінансуються з бюджету і у фінансових документах яких чітко визначено кошти для виплати заробітної плати, кваліфікуватимуться за єдиною нормою. Якщо ж керівник бюджетної установи використає кошти, призначені для виплати заробітної плати не за цільовим призначенням, то його дії, крім ст. 175 КК, кваліфікуватимуться за ст. 364 (зловживання владою чи службовим становищем) чи за ст. 210 (порушення законодавства про бюджетну систему) КК України.

Проект Трудового кодексу України має на меті врегулювати умови трудового договору щодо нерозголошення державної, комерційної таємниці та іншої захищеної законом інформації [10, ст. 50]. У КК України встановлено відповідальність за вчинення дій, пов'язаних із державною, комерційною таємницею та іншою захищеною законом інформацією, а саме: 1) за передання або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхніми представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинено іноземцем або особою без громадянства (ст. 114 КК); 2) за розголошення службовою особою лікувального закладу допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням службових або професійних обов'язків (ст. 132 КК); 3) за порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передається засобами зв'язку або через комп'ютер (ст. 163 КК); 4) за розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя), а також те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки (ст. 168 КК);

5) за умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною чи службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності (ст. 232 КК).

Незважаючи на те, що кримінальний закон містить вищезазначені норми, пропоную встановити кримінальну відповідальність за порушення працівником в період дії трудових відносин і після їхнього припинення зобов'язань щодо нерозголошення державної, комерційної таємниці чи іншої захищеної законом інформації, до якої він має допуск у зв'язку з виконанням трудових обов'язків. Цю норму додати до спеціального розділу - злочини, пов'язані з порушенням законодавства про працю. Вилучити з кримінального закону ст. ст. 132, 163, 168, 232, залишивши тільки ст. 114, бо вона передбачає відповідальність за передання або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинено іноземцем чи особою без громадянства. Для неї, відповідно, до українського законодавства, неможливий доступ до державної таємниці у зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

Отже, Кримінальний Кодекс України 2001 р. став історичною віхою в розвитку кримінально-правової політики України. Він побудований на нових ідеях та принципах кримінально-правової політики, однак не є досконалим і залишає широке поле для діяльності щодо подальшого вдосконалення. Це торкається як

Загальної, так і Особливої частин КК України, в тому числі й кримінально-правових норм у сфері охорони законодавства про працю.

Список літератури

1. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. вид. 2-е допов. і перероб. - К.:Атіка, 2009. - 512 с.

2. Концепція реформування кримінальної юстиції України, затвердженої указом Президента України від 08.04.2008 року №311/2008 - Режим доступу: http://helsinki.org.ua/index.php? id=1207738224

3. Навроцький В. Кримінальний Кодекс України 2001 року: підсумки та перспективи - Режим доступу http:// www.lawyer.org.ua/? w=r&i=13&d=673

4. Маляренко В.: «В Україні й до сьогодні зберігається тоталітарне уявлення про суд…» // Юридичний вісник України. - 2008.11.01. - №44 - Режим доступу: http:// www.yurincom.kiev.ua/uvu/

5. Проект Кодексу України про кримінальні проступки. - Режим доступу: http:// 209.85.129.132/search? g=cache:RNpOZxIMaxcJ:www.rada.gov.ua/-k…

6. Науково-практичний Коментар до Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. заслуженого юриста України, кандидата юридичних наук М.І. Мельника, кандидата юридичних наук М.І. Хавронюка, - К.:Каннон; А.С.К - 2002. - 1104 с.

7. Кримінальний Кодекс України. Науково-практичний коментар. Вид. 3-є // Академія правових наук України, Національна юридична академія України імені Я. Мудрого / За заг. ред. голови Верховного суду України, члена-кореспондента Академії правових наук, проф. В.Т. Маляренка, академіка Академії правових наук, проф. В.В. Сташиса, академіка Національної академії наук України, академіка Академії правових наук, проф. В.Я. Тація, - Харків: Одісей, - 2006. - 1149 с.

8. Андрушко П.П., А.А. Стрижевська «Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу України): кримінально-правова характеристика» // Вісник Верховного Суду України. 2005. - №2 (54). - С. 29-35

9. Павликівський В.І. Практика захисту трудових прав громадян кримінальним законодавством. Науково-практичний посібник, - Юридический Харьков, 2005. - 224 с.

Размещено на Allbest.ru