Усунення сумнів і протиріч вироку судами апеляційної та касаційної інстанцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Усунення сумнів і протиріч вироку судами апеляційної та касаційної інстанцій

Одним з найважливіших завдань правової реформи, яку проводять в Україні, є створення надійних правових гарантій реального забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, які через різні обставини стають учасниками кримінального судочинства.

Це завдання є актуальним і для стадії виконання вироку. Традиційно ця стадія кримінального судочинства, порівняно з іншими, є найменш дослідженою, але невирішених проблем тут не менше, аніж в інших стадіях кримінального процесу.

Зазначимо, що предмету стадії виконання вироку є властивою така ознака, як багатоелементність. Щодо неї, то ще І.Д. Перлов писав: «Стадія виконання вироку суттєво відрізняється від інших стадій кримінального процесу за предметом дослідження, який здійснюється судом. В стадії виконання вироку немає єдиного предмета дослідження. Він визначається в залежності від характеру питання, яке вирішується в даній ситуації» [2, с. 16].

Одним із таких елементів згаданої стадії є діяльність суду з усунення сумнівів і протиріч у вироку, про які йдеться в ст. 409 КПК України. Повноваженням з усунення таких недоліків у вироку кримінально-процесуальний закон прямо наділяє лише суд першої інстанції. Проте постає закономірне питання: як повинні діяти суди, що здійснюють провадження з перевірки вироку у випадку, якщо вони виявлять такі недоліки вироку? Йдеться про здійснення апеляційного чи касаційного провадження.

Варто зазначити, що як в радянській, так і в сучасній українській доктрині кримінального процесу, діяльність суду з усунення сумнівів і протиріч вироку, на монографічному рівні не досліджено. Що стосується дослідження питання діяльності судів апеляційної та касаційної інстанцій з усунення недоліків вироку в розумінні ст. 409 КПК України, то лише кілька авторів свого часу приділили цьому увагу. Це зокрема І.Д. Перлов, Я.О. Мотовіловкер, М.К. Свірідов.

У кримінальному процесі нечасто виникає необхідність перевірити законність та обґрунтованість рішень, ухвалених під час судового розгляду справи, та виправити допущені помилки. Для виконання цього завдання є спеціальний механізм контрольних стадій, до яких входять: апеляційне провадження, касаційний розгляд, перегляд судових рішень у вироку. Власне, до предмета останньої віднесено вирішення судом питання щодо усунення сумнівів і протиріч, що містяться у вироку.

Щодо виправлення помилок у вироку, які не стосуються його суті, але які суд повинен був вирішити під час його винесення, то видається, що такі помилки можуть бути усунені кількома способами, залежно від конкретних обставин.

Першим таким способом є діяльність суду першої інстанції під час провадження з виконання вироку відповідно до положень ст. 409 КПК України. Цей спосіб може бути використаний у тому випадку, якщо вирок набув законної сили, почалось його фактичне виконання і в ході такого виконання постали питання, які утруднюють виконання вироку через, допущені судом під час винесення вироку неточності та протиріччя, що не зачіпають його суті.

Проте можлива ситуація, коли вирок оскаржується. Потрібно звернути увагу на те, що нерідко недоліки вироку, які не стосуються його суті, стають явними ще до моменту набуття вироком законної сили та його фактичного виконання. Зазвичай, такі недоліки вироку виявляють суди апеляційної інстанції. У такому випадку постає питання: чи має право суд апеляційної інстанції, виявивши у вироку під час апеляційного перегляду справи наявні у ньому сумніви і протиріччя, усунути їх самостійно? Якщо проаналізувати положення викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.1990 р. №11 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків», то можна зробити висновок про те, що недоліки вироку, що не стосуються його суті, можуть бути усунені лише в ході провадження з виконання вироку, а тому суди апеляційної інстанції не мають права виправляти такі недоліки, а можуть усувати лише ті недоліки вироку, які стосуються його суті. Такий підхід застосовують і в науковій літературі. Я.О. Мотовіловкер, наприклад, аналізуючи касаційну практику, кваліфікує як неправильну діяльність судів касаційної інстанції, якщо вони самі виправляють несуттєві помилки вироку, не скеровуючи вирішення такого питання в суд, який провадить виконання вироку [1, с. 126-127].

Так само мислив й І.Д. Перлов, який писав: «Як повинен вчинити суд касаційної інстанції, коли перед ним виникло питання про необхідність виправлення недоліків вироку, які не зачіпають його суті? Думається, що касаційний суд сам не вправі усунути такі недоліки, він повинен пропонувати суду, який виніс вирок, усунути останні додатковою до вироку ухвалою» [3, с. 348].

Але з цього приводу були висловлені й погляди думки. Зокрема, М.К. Свірідов наполягає на тому, що сумніви, неясності й недоліки у вироку може усунути апеляційна або касаційна інстанція, якщо віднайде їх, перевіряючи законність та обґрунтованість вироку [4, с. 174].

Видається, що суди апеляційної інстанції все ж таки мають право усувати сумніви і недоліки вироку, які не стосуються суті вироку. При цьому такий підхід обґрунтовуємо такими міркуваннями. Головним призначенням судів апеляційної інстанції, як відомо, є забезпечення перевірки законності та обґрунтованості прийнятих судових рішень та усунення (своїми силами чи з допомогою суду першої інстанції) допущених у них помилок, не допускаючи набуття законної сили незаконними вироками чи іншими рішеннями суду. Апеляційний перегляд вироків у кримінальному процесі охоплює перевірку його, як під кутом зору права, так і встановлення фактичних обставин справи. Обидва ці моменти - законність і обґрунтованість вироку - перебувають між собою в тісному зв'язку та взаємозалежності. Лише обґрунтований вирок є законним, тобто відповідає вимогам закону. Водночас такий обґрунтований вирок може бути винесений лише тоді, коли суд правильно застосує закон, що визначає злочинність і караність діяння, вчиненого підсудним, а також коли будуть дотримані вимоги кримінально - процесуального закону, що забезпечує повне і всебічне дослідження справи і правильне її вирішення.

Тому перевірка законності й обґрунтованості вироку, що її виконує суд апеляційної інстанції, має охоплювати всі сторони та весь зміст цього вироку, водночас слугуючи реальною гарантію здійснення правосуддя у кримінальному судочинстві. Апеляційний перегляд вироків у кримінальному судочинстві є однією з гарантій правильного вирішення справ і одним із засобів охорони законних інтересів сторін. Важливо зазначити й те, що перевірка судового рішення гарантує найбільш швидке усунення порушень закону, допущених під час винесення вироку, оскільки предметом перевірки є вирок, що не набув законної сили.

А тому, думається, що для вирішення завдання щодо усунення сумнівів і протиріч у вироку, в розумінні ст. 409 КПК України, суд апеляційної інстанції наділений законом усіма важливими повноваженнями та засобами. Він відповідно до свого призначення має зобов'язаний виправляти такі помилки у вироку, які зачіпають суть останнього. Але з метою усунення помилок, які не стосуються суті вироку, чомусь роблять винятки. Суд апеляційної інстанції, виявивши у вироку помилку, що не зачіпає суті вироку, не повинен усунути її, а «пропустити» вирок з помилкою далі, щоб він набув законної сили, і лише після цього доручити суду першої інстанції виправити таку помилку. Видається, що досить таки важко обґрунтувати правомірність такого підходу з боку суду апеляційної інстанції та ситуації в цілому загалом. Виправлення помилок у вироках є компетентністю апеляційної інстанції та забезпечується наданими їй правовими засобами. Наприклад, якщо апеляційний суд має всі можливості для виправлення суттєвих помилок вироку, то, безсумнівно, для виправлення несуттєвих помилок цих можливостей є більш ніж достатньо. Адже під час усунення помилок не погіршується становище засудженого, не встановлюються нові факти чи обставини.

Система кримінального процесу України побудована як послідовна зміна стадій, у яких досліджують та вивчають обставини справи, і стадії, завдання котрих полягає у перевірці цього дослідження і висновків, отриманих у справі. Саме стадія досудового слідства змінюється стадією попереднього розгляду справи суддею, а стадія судового розгляду змінюється контрольною стадією апеляційного перегляду вироку, а в деяких випадках цю стадію змінює ще й інша стадія перегляду вироків у порядку касаційного провадження.

Видається, що алогічною буде позиція суду апеляційної інстанції, який виявить помилку, скажімо, у прізвищі засудженого, і маючи змогу усунути її, не робить цього та свідомо допускає набуття вироком з помилкою законної сили. Також у цьому випадку не матиме логічного підтвердження і спосіб побудови кримінального процесу. Така позиція, згідно з якою суди апеляційної та касаційної інстанції не мають права усувати сумніви і недоліки у вироку під час його перевірки, може призвести до значного затягування процесу, оскільки після перегляду ними такого вироку потрібен ще час щоб вирішити питання щодо усунення сумнівів та протиріч у вироку судом, що його постановив.

Усувати апеляційну та касаційну інстанцію від виправлення недоліків вироку, роз'яснення його сумнівів та протиріч нелогічно. Зазначені питання за своїм характером повністю відповідають призначенню контрольних стадій кримінального процесу. Апеляційне та касаційне провадження є тим механізмом, за допомогою якого здійснюється усунення помилок у вироку. Крім відповідності до призначення, характер вказаних питань відповідає і правовим засобам контрольних інстанцій, яких, як було зазначено вище, цілком достатньо для усунення суттєвих недоліків вироку чи прийняття нового судового рішення.

Зрозуміло, що під час усунення сумнівів і протиріч у вироку, суди апеляційної та касаційної інстанцій мають дотримуватися вимоги щодо повноважень судів перелічених інстанцій. Апеляційний та касаційний суди, за певних умов, зможуть лише констатувати наявність у вироку неточностей. Така ситуація може виникнути, якщо вказаним судам доведеться з метою усунення таких неточностей погіршувати становище засудженого, необхідно буде встановлювати нові обставини. За таких умов ці недоліки вироку вже не можна буде зачислити до сумнівів і протиріч, про які йдеться в ст. 409 КПК України.

Надання права усунення сумнівів і протиріч у вироку апеляційному та касаційному суду диктується судові зумовлене необхідністю не лише оперативності кримінального судочинства і процесуальної економії, а й тим, що перевірка законності та обґрунтованості вироку не буде повною, якщо вищий суд омине своєю увагою помилки у вироку, навіть якщо вони не зачіпають суті вироку. Більше того, ненадання судам апеляційної та касаційної інстанцій права усувати такі помилки у вироку призведе до того, що вони повинні свідомо у своїх рішеннях допускати ті самі помилки, які траплялися під час винесення вироку судом першої інстанції. А згодом суд першої інстанції буде вимушений виправляти у цій частині рішення вищого суду. Тому з метою уникнення такого парадокса, суди контрольних інстанцій, виявивши сумніви і протиріччя у вироку, повинні усувати їх.

Проте зазначимо, що суди контрольних інстанцій не завжди повинні усувати сумніви і протиріччя у вироку. Видається, що так вони повинні діяти лише у тому випадку, коли питання про їхнє усунення виникне в ході перегляду, наприклад, апеляційним судом вироку і кримінальна справа буде знаходитись в його провадженні. Зайвим буде звертатися до суду апеляційної чи касаційної інстанції з вимогою про усунення сумнівів і протиріч вироку. Наявність таких вимог до судів контрольних стадій значно б ускладнила порівняно з існуючим порядок виправлення помилок у вироку, які не стосуються його суті й з огляду на це судам апеляційної та касаційної інстанції, потрібно було б розглядати всі матеріали справи, хоча недолік, стосувався б лише окремих частин справи.

Варто зазначити, що відповідно до Конституції України (далі - Конституція) (ст. 19) в Україні застосовують спеціально дозвільний спосіб регулювання діяльності органів державної влади, до яких належать і суди. Тобто органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами. А тому логічно, що скориставшись зазначеною нормою, можна спростувати все викладене вище. Проте видається, що з урахуванням системності законодавства важливо також враховувати і положення ст. ст. 1, 3 та 129 Конституції України. Відповідно до ст. 1 Конституції, Україна є правовою державою. Тобто державою, в якій головними принципами здійснення державної влади є верховенство природних та невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина й верховенство правового закону, тобто закону, який не суперечить правам та законним інтересам людини і громадянина.

Згідно із ч. 2 ст. 3 Конституції, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Вирок суду, в якому допущено певні недоліки, і який набрав законної сили, завжди порушуватиме права когось із учасників кримінального судочинства. А тому, очевидно, що коли суд апеляційної інстанції не усуне сумнівів і протиріч у вироку, то така діяльність органу державної влади прямо суперечитиме зазначеним конституційним нормам.

З метою недопущення неоднозначного трактування можливості суду щодо усунення сумнівів та протиріч вироку, варто прямо передбачити норму в кримінально-процесуальному законі, якою доповнити повноваження суду апеляційної та касаційної інстанції в частині необхідності виправлення у вироку сумнівів і протиріч у розумінні ст. 409 КПК України.

Враховуючи викладене, пропонуємо внести зміни до наступних статей Кримінально-Процесуального Кодексу України. Статтю 365 «Обсяг перевірки справи апеляційним судом» доповнити ч. 3 такого змісту: «Якщо під час апеляційного провадження буде виявлено сумніви та протиріччя у вироку, то апеляційний суд своїм рішенням усуває такі недоліки вироку». Аналогічною нормою пропонується доповнити і статтю 395 «Обсяг перевірки справи касаційним судом».

Формулюючи викладені положення, неможливо не помітити усієї складності проблематики, яку розглядаємо. Не викликає сумнівів і те, що в судовій практиці під час реалізації запропонованого положення можуть виникнути й інші питання. Але для їхнього вирішення у запропонованому порядку буде значно більше можливостей.

Література

протиріччя апеляційний касаційний вирок

1. Мотовиловкер Я.О. Некоторые вопросы теории советского уголовного процесса в свете нового уголовно-процессуального законодательства / Мотовиловкер Я.О. - Ч. 2. - Томск, 1964. - 286 с.

2. Перлов И.Д. Исполнение приговора / Перлов И.Д. - М., 1963. - 227 с.

3. Перлов И.Д. Кассационное производство в советском уголовном процессе / Перлов И.Д. - М., 1968. - 395 с.

4. Свиридов М.К. Сущность и предмет стадии исполнения приговора / Свиридов М.К. - Томск, 1978. - 222 с.

Размещено на Allbest.ru