Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення науки трудового права у київському університеті Святого Володимира

У статті досліджується генезис науки трудового права у Київському університеті Святого Володимира. З'ясовано та проаналізовано погляди А.Я. Антоновіча, М.Х. Бунге, М.М. Цитовіча на проблеми правового регулювання трудових відносин найманої праці.

Ключові слова: наука трудового права в Україні, Київський університет Святого Володимира, А.Я. Антоновіч, М.Х. Бунге, М.М. Цитовіч.

Одним з осередків формування науки трудового права в Україні був Київський університет Святого Володимира. Київський національний університет імені Тараса Шевченка у 1834-1939 рр. мав назву Київський університет Святого Володимира. При цьому, у березні 1920 р. Київський університет Святого Володимира було закрито, а на його базі утворено Київський медичний інститут та Вищий інститут народної освіти імені Драгоманова. Київський університет Святого Володимира, як навчальний заклад, було відновлено постановою ЦВК УРСР 3 вересня 1933 р., а роботу юридичного факультету - лише у 1936 р. [5, c. 188]. Це дослідження про науку трудового права у Київському університеті Святого Володимира охоплює період 1834-1917 рр. Попри те, що правова спадщина видатних вчених цього закладу детально досліджувалася [4; 6], недостатньо розкрито їх науковий доробок у розвитку науки трудового права. Почасти автори згадують імена окремих представників науки трудового права Київського університету Святого Володимира, але висвітлюють їх погляди узагальнено [5, с.188-189]. Тому ця стаття спрямована на розкриття наукових напрацювань з трудового права вчених Київського університету Святого Володимира.

Наука трудового права у Київському університеті Святого Володимира зароджується у другій половині ХІХ ст., що пов'язано з іменами таких вчених, як А.Я. Антоновіч, М.Х. Бунге та М.М. Цитовіч. Примітно, що їх погляди на проблеми трудового права ґрунтувалися на однакових вихідних засадах, серед яких варто виокремити:

трудове право київський університет

економічний розвиток держави забезпечується головно завдяки ринковій конкуренції, а втручання держави у сферу економічних відносин можливе у виключних випадках і в обмеженому обсязі;

держава зобов'язана гарантувати добробут і безпеку найманих працівників за допомогою правового регулювання їх трудових відносин;

роль держави, межі та спосіб її втручання у правове регулювання трудових відносин найманої праці є предметом науки поліцейського права [2, c.211; 3, c.185-195; 7, c.103-133].

Як бачимо, вчені вважали, що втручання держави у сферу господарської діяльності людини має бути поміркованим, разом з тим, вони наголошували, що трудові відносини найманої праці повинні бути об'єктом впливу зі сторони держави. Дослідження, присвячені зазначеним проблемам трудового права, автори здійснювали у межах науки поліцейського права.

Так, М.Х. Бунге виклав свої ідеї стосовно правового регулювання трудових відносин найманої праці у курсі поліцейського права, опублікованого у 1869 р. [3]. Він обґрунтовано вважав, що держава зобов'язана врегульовувати трудові відносини між найманими працівниками та фабрикантами, М.Х. Бунге для характеристики суб'єкта, який наймав працівника на роботу, оплачував його працю та підпорядковував останнього своїй господарській владі, використовував терміни "фабрикант". оскільки "розвиток промислового виробництва, запровадження парових двигунів зменшило напруженість праці, однак збільшило її тривалість, бо зупинення машини означає для підприємця економічні втрати. Також зменшення напруженості праці супроводжується появою серед найманих працівників жінок та малолітніх дітей. Водночас економічна вигода, що досягається завдяки безперервній праці обумовила запровадження нічної праці для всіх категорій працівників, незалежно від віку та статі. Якщо брати до уваги те, що працівники працюють у приміщеннях, які наповнені шкідливими для їх здоров'я речовинами, то легко зрозуміти, що така робота є згубною, особливо для здоров'я дітей" [3, с.186]. З огляду на вказане, М.Х. Бунге наголошував, що "держава повинна в окремих випадках захищати інтереси слабшої сторони - найманого працівника” [3, c.188].

Таким чином, М.Х. Бунге у з'ясуванні ролі держави щодо правового регулювання трудових відносин найманої праці виходив не лише з позицій ринкової економіки, вільної конкуренції та економічних інтересів підприємців. Він зауважив, що фундаментальною засадою для правового регулювання трудових відносин найманої праці є те, що найманий працівник - це передусім людина. Цим самим вчений підійшов до визначення соціально-захисної функції держави.

Йдеться про те, що держава повинна піклуватися та захищати людей (своїх громадян) у разі загрози для їх життя, здоров'я тощо. Відповідно абсолютна свобода розсуду роботодавця та найманого працівника у трудових відносинах, поставили життя і здоров'я останнього у небезпеку.

М.Х. Бунге відзначив прогалину у чинному на той час законодавстві Російської імперії У ХІХ ст. центральна та східна частина України, як і у попередні часи, продовжувала входити до складу Російської імперії, тому на окреслену територію України у зазначений період поширено дію законодавства Російської імперії. щодо правового регулювання трудових відносин найманої праці [3, с. 195]. На думку автора, держава повинна забезпечувати стосовно трудових відносин найманих працівників і фабрикантів наступні заходи:

гарантії тривалості робочого часу усіх категорій найманих працівників; заборони і обмеження використання праці окремих категорій працівників, зокрема дітей і жінок;

нагляд за дотриманням трудових прав найманих працівників. Вчений пропонував у цьому питанні скористатися досвідом Великобританії, де такий

нагляд здійснюється державою в особі спеціально уповноважених посадових осіб - інспекторів, які отримують за це заробітну плату;

надання офіційного дозволу на проведення страйків найманими працівниками.

При цьому, автор вважав, що потрібно визначити заборону проведення страйку у наступних випадках: наймані працівники примушені до участі у страйку; страйк пов'язаний з будь-яким проявом насильства [3, c.185-190].

Примітно, що М.Х. Бунге висловлював зазначені думки у час, коли держава не захищала трудові права людини. Тому сама постановка проблеми необхідності захисту найманих працівників зі сторони держави є однією з найістотніших заслуг вченого. Більше того, наукові ідеї М.Х. Бунге, як міністра фінансів Російської імперії, сприяли прийняттю перших, так званих, фабричних законів, що діяли на території сучасної центральної і східної України. Під першими фабричними законами тут розуміємо нормативно-правові акти ХІХ ст., ухвалені у Російській імперії, спрямовані на правове регулювання трудових відносин найманої праці, це зокрема: Закон "Про малолітніх, працюючих на заводах, фабриках і мануфактурах” (1882 р.), "Про заборону нічної праці малолітніх та жінок на заводах, фабриках і мануфактурах” (1885 р.).

Вагомий внесок у розвиток науки трудового права в Україні зробив також А.Я. Антоновіч, який у 1887 р. опублікував конспект лекцій з поліцейського права [1], де окремий розділ присвятив аналізу правового регулювання трудових відносин найманої праці. Оригінальним є підхід вченого стосовно системи правових норм про трудові відносини найманої праці, які він поділяє на:

загальні норми права, спрямовані на регулювання усіх трудових відносин найманої праці на всіх фабриках, мануфактурах і заводах;

галузеві норми права, що регулюють трудові відносини найманої праці на фабриках, мануфактурах і заводах визначеної сфери, або ж на конкретно визначеній фабриці, мануфактурі чи заводі [1, c.378].

З огляду на вказане, вчений обмежує сферу дії норм про трудові відносини найманої праці винятково фабриками, заводами і мануфактурами. Пояснюємо це тим, що А.Я. Антоновіч висловлював зазначені думки у період, коли в економіці визначальне місце належало мануфактурам, фабрикам і заводам як організаційно-правовим формам господарювання, де працювала абсолютна більшість найманих працівників. Відзначимо, що у сучасних умовах розвитку економіки в Україні, організаційно-правові форми значно урізноманітнилися, місцем праці для найманих працівників може бути, як орган державної влади чи місцевого самоврядування, так і фізична особа. Попри це, охорона та забезпечення трудових прав найманого працівника не залежить від того, уклав він трудовий договір з акціонерним товариством, міністерством чи фізичною особою. У свою чергу, для роботодавця як суб'єкта трудових правовідносин немає значення його організаційно-правова форма, він у будь-якому випадку зобов'язаний забезпечити належні умови праці та належну оплату праці найманим працівникам. Тому критерієм сфери дії норм про охорону трудових прав працівника у жодному разі не може бути організаційно-правова форма господарювання роботодавця.

Окрім цього, А.Я. Антоновіч вірно наголошував на тому, що загальні норми права про трудові відносини найманої праці слід закріпити на рівні централізованого законодавства, де визначити: гарантії тривалості робочого часу робітників; порядок розрахунку з останніми; умови виконання робітниками позадоговірних обов'язків (чищення, прибирання і заправка машин та інших знарядь праці); відповідальність робітників за дні прогулів, за запізнення на роботу; умови залишення робітниками фабрики до обумовленого строку, як з ініціативи господаря, А.Я. Антоновіч для характеристики суб'єкта, який наймав працівника на роботу, оплачував його працю та підпорядковував останнього своїй господарській владі, використовував терміни "господар”. так і за бажанням робітника [1, c.377].

Стосовно галузевих норм А.Я. Антоновіч підкреслював, що тоді, коли зміст трудових відносин найманої праці залежить від характеру техніки окремого виробництва, неможливо встановити одну загальну норму для всіх виробництв. У цьому випадку, вчений вбачав можливість передбачити галузеві норми або у законі, або у правилах конкретної фабрики, що ухвалювалися її господарем та повинні бути затверджені органами державної влади на місцях [1, c.378, 381].

Іншими словами, висновок вченого справедливо вказує на необхідність встановлення локальних норм трудового права (у правилах конкретної фабрики).

Як бачимо, ідеї А.Я. Антоновіча фактично заклали теоретичну основу формування таких принципів трудового права як: єдність і диференціація та поєднання централізованого і локального правового регулювання трудових відносин найманої праці. Щоправда вчений чітко не сформулював зазначені принципи трудового права, однак вивів їх суть.

Науковий спадок у науці трудового права України залишив по собі М.М. Цитовіч. Свій погляд на проблеми трудового права вчений висвітлив у лекціях з поліцейського права, опублікованих у 1896 р. [7].

Насамперед М.М. Цитовіч цілком правомірно застерігав, що сферу дії фабричного законодавства не варто обмежувати фабриками, заводами і мануфактурами, а потрібно поширити на відносини, де існує об'єктивна необхідність захисту працівників. Він підкреслював, що "достатньо пригадати гірничу промисловість, котра ставить працівників ще у тяжчі умови, ніж фабрики, заводи і мануфактури; транспортну промисловість, де працівники (кондуктори, машиністи, кочегари) доволі часто потерпають від надмірної тривалості робочого дня" [7, c.114]. Останнє зауваження автора стосувалося і працівників торговельних підприємств (продавці у магазинах) [7, c.114].

Іншим ключовим питанням для М.М. Цитовіча була необхідність підвищення ролі держави у правовому регулюванні трудових відносин найманої праці. Беручи до уваги законодавство країн Західної Європи та Сполучених Штатів Америки, вчений дійшов висновку, що держава обов'язково повинна гарантувати:

мінімальний вік дітей, працю яких можна використовувати; обмеження щодо використання праці підлітків і жінок;

максимальну тривалість робочого часу для всіх категорій працівників;

межі розміру та підстави застосування штрафів, що можуть стягуватися з працівника;

підстави, за яких працівник до завершення обумовленого строку може залишити свого господаря, М.М. Цитовіч для характеристики суб'єкта, який наймав працівника на роботу, оплачував його

працю та підпорядковував останнього своїй господарській владі, використовував терміни "господар”

або "підприємець".

а господар - звільнити працівника;

строки для розрахунку з працівниками;

заборону розраховуватися з працівниками товарами і харчами, замість грошей;

обов'язки підприємця з охорони здоров'я і життя працівників;

встановлення майнової відповідальності підприємця за ушкодження здоров'я працівника, отримані ним під час роботи;

спеціальний нагляд за виконанням фабричного законодавства [7, c.114-123].

Таким чином, М.М. Цитовіч чітко окреслив конкретні соціальні зобов'язання держави щодо найманих працівників. Іншими словами, він визначив те коло питань, з яких держава у будь-якому випадку зобов'язана обмежити вільний розсуд роботодавця стосовно найманих працівників.

Особливо пильну увагу М.М. Цитовіч приділив аналізу майнової відповідальності підприємця за шкоду життю і здоров'ю працівника, отриману ним на виробництві [7, с.121]. Автор відзначав, що нещасний випадок з працівником на роботі може трапитися: з вини підприємця, уповноважених підприємцем осіб, третіх осіб, інших працівників, самого працівника, або ж внаслідок випадковості, незалежно від чиєїсь вини. Вчений вважав, що інтереси працівника можна належно забезпечити лише за умови покладення на підприємця майнової відповідальності за будь-яких нещасний випадок, що трапився з працівником під час роботи. Він пояснював це труднощами доведення для працівника того факту, що нещасний випадок трапився не з його вини. Окрім цього, М.М. Цитовіч підкреслював, що нещасний випадок на виробництві є необхідним його недоліком, побічним ефектом, так само як амортизація машин та інструментів. Тому нещасні випадки на виробництві повинні братися до уваги при визначенні ціни виготовленої продукції. Відтак, якщо майнова відповідальність за шкоду, заподіяну нещасним випадком на виробництві буде покладена на підприємця, то насправді її заплатить не підприємець, а споживач його продукції [7, с.122]. Як бачимо, М.М. Цитовіч визначив соціальний та економічний аспект майнової відповідальності роботодавця, за шкоду заподіяну життю і здоров'ю працівника. Справедливою є думка вченого, що з однієї сторони працівнику як слабшому суб'єкту трудових правовідносин обов'язково потрібно відшкодувати шкоду. З іншої сторони - споживачі мають оплатити ті побічні ефекти (нещасні випадки на виробництві), без котрих не може бути виготовлена продукція, яку вони купують.

Аналізуючи погляди М.Х. Бунге, А.Я. Антоновіча, М.М. Цитовіча, бачимо, що автори визначали потребу регулювання трудових відносин найманої праці нормами права, які мають характер припису, і, як правило, встановлюються централізовано державою. Разом з тим, вчені фактично опустили необхідність прийняття норм права, які би забезпечували ініціативу суб'єктів трудових правовідносин на основі диспозитивного регулювання останніх. Наприклад, вони не торкалися аналізу правових норм, які стосуються інституту трудового та колективного договору.

Дослідивши генезис науки трудового права у Київському університеті Святого Володимира, можна зробити такі висновки:

1. Наприкінці ХІХ ст. у працях фахівців з поліцейського права зародилися ідеї про необхідність втручання держави у правове регулювання трудових відносин між працівником і роботодавцем. Автори, які були прихильниками теорії ринкової економіки та вільної конкуренції, у той же час наголошували на тому, що найманий працівник потребує соціального захисту держави від влади роботодавця. Вони пропонували такий захист здійснювати за допомогою імперативного методу правового регулювання, прийняттям переважно централізованих норм права у формі припису.

2. Варто відзначити першість вчених Київського університету Святого Володимира у визначенні:

конкретних соціальних зобов'язань держави щодо найманих працівників;

необхідності захисту усіх найманих працівників, незалежно від організаційно-правової форми роботодавця;

сутності таких принципів трудового права, як єдність і диференціація та поєднання централізованого і локального правового регулювання трудових відносин найманої праці.

Зазначені ідеї покладені в основу перших фабричних законів, що діяли на території сучасної центральної та східної України, а відтак загалом вплинули на розвиток трудового права України.

Список використаної літератури