Проблеми забезпечення відшкодування матеріальної шкоди потерпілим від злочину на стадії досудового слідства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДШКОДУВАННЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ ШКОДИ ПОТЕРПІЛИМ ВІД ЗЛОЧИНУ НА СТАДІЇ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Розглянуто проблемні аспекти забезпечення цивільного позову на стадії досудового слідства. Визначено конкретні проблеми, що стримують ефективність діяльності органів досудового слідства, спрямовану на забезпечення відшкодування матеріальної шкоди завданої злочином, а також сформульовано низку організаційних рекомендації для усунення виявлених недоліків та підвищення ефективності професійної діяльності слідчих та працівників оперативних підрозділів в цьому напрямку.

Ключові слова: забезпечення, цивільний позов, матеріальна шкода, потерпіла особа, оперативні підрозділи, оперативно-розшукова діяльність, слідчі органи, принципи, проблеми.

цивільний позов досудовий слідство відшкодування

За повідомленням органів внутрішніх справ, прокуратури та податкової міліції, протягом 2010 р. зареєстровано 505,4 тис. злочинів, що на 15% більше, ніж у 2009 р., з числа яких 4,5 тис. виявлено податковою міліцією. У загальній кількості злочинів 63,5% становили злочини проти власності. При цьому, суттєво, на 44,8% збільшилась кількість крадіжок (254,8 тис.) порівняно з 2009 р. та на 7,1% збільшилась кількість випадків шахрайства (24,9 тис.).

Всього потерпілими від злочинів за 2010р. визнано 321,2 тис. осіб (на 20,8% більше, ніж у 2009 р.). Найбільша кількість потерпілих (73,1%) від крадіжок - 211,8 тис. та грабежів - 23 тис. осіб, серед яких 36,8% - жінки (86,4 тис. осіб). У дорожньо-транспортних пригодах на території країни постраждало 9,2 тис. осіб, з яких 24,1% - загинуло. Усього внаслідок злочинних діянь загинуло 6077 осіб, з числа яких 16,5% - у результаті нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень, 32,7% було вбито.

Безперечно, потерпілій від злочину особі важливими є саме реальність та обсяги відшкодування матеріальних збитків завданих злочином, при цьому обидва критерії перебувають у прямій залежності від ефективності та своєчасності дій органів дізнання та досудового слідства. Між тим, як зазначають науковці, що здійснювали аналіз кримінальних справ у різних регіонах України за попередні роки, в середньому 40% потерпілих не отримують жодного відшкодування завданої їм злочином матеріальної шкоди ”[2, с. 341]. Такий або подібний стан суперечить ст. 2 КПК України, яка серед завдань кримінального процесу законом передбачає охорону прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві, а також низці норм, що регламентують відносини в сфері відшкодування шкоди, зокрема: ст. ст. 22, 41, 55, 56, 66 Конституції України. Неузгоджується він і з міжнародними правовими актами, визнаними Україною, зокрема Декларацією основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 29.11.1985 р.; Європейською Конвенцією “Про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів” від 24.11.1983 р. та іншими міжнародно-правовими актами; низці кодексів (кримінальному, кримінально-процесуальному, цивільному, земельному тощо), а також з низкою законів України.

Слід зазначити, що низький відсоток забезпечення відшкодування матеріальної шкоди від корисливих та інших злочинів характерний для діяльності співробітників правоохоронних органів протягом кількох останніх десятиліть, що є вкрай неприпустимим та спонукає до активного пошуку проблемних питань у цьому напрямку та їх вирішення.

Таким чином, вищевикладене зумовлює необхідність більш детального теоретичного й практичного дослідження проблемних питань, які виникають в процесі забезпечення відшкодування матеріальної шкоди потерпілим особам на стадії досудового слідства. Зокрема й чинників, які ці проблеми детермінують або утворенню яких сприяють. При цьому, необхідним є аналіз як об'єктивних чинників, що негативно впливають на ефективність діяльності слідчих та оперативних підрозділів ОВС України, покликаних забезпечувати відшкодування шкоди завданої злочином, так і суб'єктивних, які на жаль, часто-густо зустрічаються під час взаємодії слідчих та оперативно-розшукових підрозділів з метою розшуку майна та інших цінностей винних осіб для забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином.

У вітчизняній кримінально-процесуальній літературі проблемні питання відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, зокрема питання забезпечення її відшкодування засобами ОРД, піддавалось епізодичному дослідженню. Так, окремі аспекти захисту майнових прав потерпілих та забезпе- чення цивільного позову знаходимо в працях О.М. Бандурки, Б.І. Бараненка, В.Д. Сущенка, М. Орлова, Ю.В. Меркулової та ін. Проте, комплексно до питання недоліків у забезпеченні відшкодування матеріальної шкоди потерпілим особам на стадії досудового слідства зазначені дослідники не підходили, що, власне, й зумовило звернення автора статті до зазначеної теми.

Тож, метою статті є визначення основних проблемних аспектів в діяльності працівників слідчих та оперативних підрозділів ОВС України, спрямованої на забезпечення відшкодування шкоди потерпілим від злочину на стадії досудового слідства.

Як засвідчує практика, одним з найпоширеніших мотивів звернення потерпілих від злочину осіб за допомогою до правоохоронних органів є бажання відшкодувати матеріальну і моральну шкоду заподіяну у результаті скоєння злочину. І це цілком природно, оскільки матеріальні блага займають в житті будь- якої людини одне з найважливіших місць.

При цьому відшкодування матеріальної шкоди може відбуватися декількома способами.

1. Добровільне відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, яке може відбуватись:

а) до порушення кримінальної справи;

б) після порушення кримінальної справи та вчинення інших процесуальних дій, але до вирішення кримінальної справи;

2. Безпосереднє відшкодування матеріальної шкоди шляхом повернення законному власнику майна, інших викрадених матеріальних цінностей, виявлених органами дізнання, попереднього слідства та визнаних, як правило, речовими доказами у справі (кримінально-процесуальна реституція). Цей спосіб може бути реалізований як в процесі досудового слідства чи судового розгляду, так і після нього шляхом вирішення питання про речові докази.

3. Примусове відшкодування матеріальної шкоди, яке охоплює декілька етапів, зокрема:

а). забезпечення органами дізнання, попереднього слідства і суду відшкодування матеріальної шкоди;

б). розгляд і вирішення (позитивно) цивільного позову про відшкодування завданої шкоди.

в). утримання з винних осіб грошових сум в рахунок відшкодуванням заподіяної матеріальної шкоди після ухвалення вироку;

г). стягнення з винних осіб звільнених з місць позбавлення волі завданої злочином шкоди. Даний етап відшкодування матеріальної шкоди нерідко пов'язаний з тим, що зазначені особи часто ухиляються від відшкодування шкоди міняючи місце проживання, приховують нові місця роботи від адміністрації тощо.

Кожен з цих етапів вимагає спеціального дослідження в різних аспектах, зокрема, кримінально процесуальному і криміналістичному. В контексті ж нашої проблематики важливим є виявлення проблемних питань в процесі виконання такого важливого етапу примусової форми відшкодування матеріальної шкоди, потерпілим особам, як забезпечення органами дізнання та попереднього слідства відшкодування завданої злочином шкоди за допомогою цивільного позову.

Перш ніж перейти до аналізу проблемних питань щодо забезпечення цивільного позову на стадії досудового слідства, необхідно коротко зупинитися на термінології досліджуваних аспектів.

В українській мові “забезпечувати” означає “постачати щось у достатній кількості, задовольняти певні потреби, створювати надійні умови для здійснення чого-небудь, гарантувати щось, захищати, охороняти кого-небудь, що-небудь від небезпеки” [3, с. 19]. Тоді як в російській мові, зокрема, в словнику В.І. Даля слово “обеспечивать” трактується як “снабдить всем нужным, оградить от убытков, недостатка, нужды, от грозящей кому опасности” [4, с. 57].

У фахових довідкових виданнях, зокрема в юридичних словниках, термін “забезпечення” розкривається через “забезпечення доказів”, забезпечення зобов'язань, “забезпечення позову” [5, с. 237].

Таким чином, під забезпеченням відшкодування матеріальної шкоди потерпілим від злочину на стадії досудового слідства слід розуміти: професійну діяльність слідчих та оперативних підрозділів ОВС України, спрямовану на вжиття необхідних заходів для розшуку, виявлення та накладення арешту на майно та інші цінності з метою забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову. Іншими словами, забезпечення цивільного позову на стадії досудового слідства це комплекс таких дій органів досудового слідства, які на практиці мають гарантувати потерпілій особі повне відшкодування завданої їй злочином матеріальної шкоди.

Виходячи з вищезазначеного, необхідними заходами щодо забезпечення цивільного позову на стадії досудового розслідування кримінальних справ мають бути: а) правильне визначення обсягу та розміру матеріальної шкоди, заподіяної потерпілій особі; б) повернення викраденого, втраченого майна в повному обсязі якщо воно не зберіглось в натурі; в) повне відшкодування потерпілому вартості викраденого майна при неможливості його повернення; г) відшкодування іншої майнової шкоди, заподіяної злочином.

Однак, на практиці вжиття органами досудового слідства заходів забезпечення відшкодування матеріальної шкоди завданої злочином супроводжується низкою проблемних питань, які негативним чином відбиваються на загальних результатах роботи ОВС по забезпеченню цивільного позову.

Труднощі відшкодування матеріальної шкоди у даному випадку породжуються низкою об'єктивних і суб'єктивних чинників: несвоєчасністю звернення потерпілих із заявою про злочин; різноманітністю способів приховування та реалізації викраденого майна; знищенням майна; високим рівнем оснащеності злочинців засобами зв'язку, транспортом та іншою технікою, що забезпечує швидкий вивіз викраденого майна в інші райони і його реалізацію; груповим характером скоєних злочинів; недоліком необхідних у правоохоронних органів сил і засобів для роботи в місцях можливого збуту викраденого (магазини, ринки тощо) і т.д. Складностей у вирішенні цих питань багато, а тому є підставою поділити такі проблеми на об'єктивні та суб'єктивні. Зупинимось на них детальніше.

До найбільш важливих проблем на думку автора статті необхідно віднести об'єктивні причини, насамперед прогалини правового регулювання відносин, які виникають у зв'язку з цивільним позовом у кримінальній справі.

В цій категорії суттєвою проблемою, що негативним чином впливає на забезпечення реального відшкодування матеріальних збитків, є законодавче визначення моменту, з якого можливе пред'явлення цивільного позову. На сьогодні цей момент за певних умов може стати правовою перепоною для реалізації прав та/чи обов'язків окремих суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності. Спробуємо детально охарактеризувати глибинну сутність деяких норм

КПК щодо цих питань та можливість їх практичної реалізації.

Відповідно до ст. 28 КПК України особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваче- ного або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою. Однак, на практиці часто має місце досить тривала процедура визнання потерпілої особи цивільним позивачем. А між тим у процесі досудового розслідування швидкість встановлення необхідних обставин набуває часто-густо вирішального значення.

Вважаємо, що для вжиття заходів щодо забезпечення цивільного позову не має значення наявність чи відсутність постанови слідчого про визнання особи цивільним позивачем і основним критерієм, за яким органом досудового слідства мають вживатися такого роду заходи, є наявність достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода або понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину. Тому, після порушення кримінальної справи та наявності вищезазначених даних, слід нормативно закріпити обов'язок органу досудового слідства вжити відповідних заходів для можливого забезпечення цивільного позову з моменту порушення кримінальної справи та виявлення осіб, причетних до скоєння злочину. Для чого необхідно внести відповідні зміни в ст. 28-29 КПК України.

Сьогодні в правоохоронних органах України відбуваються серйозні зміни, вдосконалюється їхня структура і оновлюється правова база, покращується система підготовки кадрів, зміцнюється матеріально-технічна база, корегується стратегія і тактика боротьби зі злочинністю. Суспільство і державу хвилює не тільки результат діяльності правоохоронних органів, але й те, яким чином цей результат досягається.

Наприклад, здійснення оперативними підрозділами органів внутрішніх справ гласних і негласних оперативно-розшукових та оперативно- технічних заходів досить часто пов'язане із обмеженням прав громадян та інших суб'єктів суспільних відносин, у зв'язку з чим важливо забезпечити неухильне дотримання законності, тобто виконання приписів правових норм, які регулюють зазначену діяльність” [7, с. 78-95]. В зв'язку з цим актуальності набуває дотримання органами досудового слідства в процесі забезпечення цивільного позову основних кримінальних принципів.

На жаль, і до сьогоднішнього дня порушення принципу законності при виконанні завдань органами досудового слідства, які покликані вживати заходів щодо забезпечення цивільного позову, є суттєвою проблемою в контексті забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином. Як цілком слушно зазначає М. Орлов: “Процес відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди не тільки складний як такий. Він передбачає наявність належного законодавства і точне втілення його приписів у життя. Але цей процес також найчастіше пов'язаний зі значним обмеженням демократичних прав і свобод, наданих громадянам Конституцію України, а будь-яке їх обмеження допустиме лише в рамках закону” [8, с. 70].

Принцип законності полягає в тому, що посадові особи органів внутрішніх справ, які здійснюють заходи, спрямовані на забезпечення відшкодування потерпілим особам матеріальної шкоди завданої злочином, а також працівники оперативних підрозділів, які сприяють їх здійсненню, зобов'язані виконувати вимоги законодавства у точній відповідності до їх змісту. Законність при здійсненні оперативно-розшукової діяльності з метою забезпечення цивільного позову полягає в тому, що посадові особи цих підрозділів керуються в своїй діяльності нормами Конституції, нормами оперативно-розшукового законодавства та інших правових актів, які складають правову основу ОРД.

Проблема забезпечення законності знаходить свій вираз у двох площинах: по- перше, сама професійна діяльність органів досудового розслідування та органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність спрямовану, на розшук майна для добровільного відшкодування винними особами матеріальної шкоди завданої злочином, та майна, банківських вкладів, цінних паперів, тобто будь-яких об'єктів на яких можна накласти арешт з метою забезпечення цивільного позову, має бути направлена на забезпечення суворого і неухильного дотримання, виконання слідчими та оперативними працівниками, громадянами, організаціями і установами норм права, що охороняють суспільство від злочинних посягань, що становлять в контексті нашого викладу, головну мету такого функціонування; по-друге, забезпечення законності в діяльності самих правоохоронних органів, що є засобом досягнення цілей їх функціонування.

Без дотримання законності діяльність правоохоронних органів буде незаконною, її результати не будуть визнаватися ні суспільством, ні державою. Власне, низка вчених (О.М. Бандурка, Б.І. Бараненко, В.Д. Сущенко) на підставі цього розподілу говорять про “законність зовнішню” і “законність внутрішню” в діяльності правоохоронних органів” [9, с. 88-90]. Такий поділ забезпечення законності є умовним, хоч, звичайно, його можна використовувати при деталізації заходів по забезпеченню законності в різних сферах діяльності органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Отже, принцип законності в оперативно-розшуковій діяльності, спрямованій на відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, полягає в:

- забезпеченні законності при перевірці осіб та фактів, що становлять оперативний інтерес;

- забезпеченні законності при проведенні оперативно-розшукових заходів щодо виявлення майна та інших матеріальних цінностей осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, та обвинувачених;

- дотриманні та виконанні вимог закону оперативними працівниками при здійснені ними тактичних операцій спрямованих на розшук та виявлення викрадених речей.

Тому для підвищення законності при здійсненні ОРЗ, спрямованих на забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, на нашу думку, Закон України ”Про оперативно-розшукову діяльність” необхідно доповнити наступними положеннями:

1). чітко визначити перелік оперативно-розшукових заходів, при здійсненні яких не потрібно отримувати дозвіл суду (наприклад, застосування аудіотехніки при розробці фігурантів, коли це відомо одному співучаснику розмови);

2) регламентувати порядок зберігання та знищення матеріалів, отриманих в процесі проведення окремих оперативно-розшукових заходів.

При цьому отримання даних при застосуванні методів ОРД створює надійні гарантії швидкості і об'єктивності отриманої інформації, що може бути підставою для наступного перетворення їх, з дотриманням процесуальних вимог, у докази належності того чи іншого майна чи матеріальних цінностей винним у скоєнні злочину особам.

Одним з важливих принципів кримінального процесу є публічність. Цей принцип не можна трактувати лише як активний захист держави, суспільства від злочинних посягань поза залежністю від інтересів окремої особистості, оскільки неможливо проявити турботу про благо держави, ігноруючи при цьому інтереси окремої особистості. Публічний інтерес - це не тільки інтерес держави і суспільства в цілому, але й інтерес особистості.

Виходячи з цього принципу, досудове розслідування повинно бути спрямоване не лише на встановлення осіб, які вчинили злочин, з метою притягнути їх до кримінальної відповідальності, але й на вирішення завдань, пов'язаних із цивільно-правовою відповідальністю обвинувачених і осіб, які відповідно до закону несуть матеріальну відповідальність за результати злочинної діяльності обвинувачених (цивільних відповідачів). Саме органи досудового розслідування зобов'язані в силу принципу публічності здійснювати доказування заявленого цивільного позову, тобто вчиняти процесуальні дії, спрямовані на встановлення його підстави, розміру, способу відшкодування тощо. Здійснюючи таку діяльність, держава певним чином прагне захистити особу, її права та охоронювані законом інтереси від суспільно-небезпечних діянь, перелік яких вона й встановлює.

Обсяг відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди знаходиться у прямій залежності й від того, наскільки службові особи правоохоронних органів погоджують свою діяльність з принципом всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи (ст. 22 КПК).

Всебічність дослідження у кримінальному процесі передбачає з'ясування всіх обставин у справі, як тих, що викривають, так і тих, які виправдовують обвинувачуваного, а також обставин, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність. При цьому обов'язковою умовою є висунення та перевірка всіх можливих слідчих версій щодо обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі, у тому числі й щодо винності конкретної особи у вчиненні злочину та характеру і розміру завданої матеріальної шкоди. У цьому сенсі всебічність органічно переплітається з повнотою дослідження, під якою саме і розуміється з'ясування при провадженні у справі всіх обставин, які входять до предмета кримінально-процесуального доказування, та наявності доказів, що їх підтверджують. У частині заподіяної злочином матеріальної шкоди повинно бути встановлено: у чому конкретно вона проявилася (у викраденні цінностей, у знищенні чи пошкодженні майна, будівель); який її розмір у грошовому (вартісному) обчисленні тощо. Вимога об'єктивності передбачає, щоб особи, які провадять дізнання, слідчі, прокурори у ході збирання, перевірки й оцінки доказів не допускали упередженості.

Не менш негативними у загальній структурі проблем відшкодування матеріальної шкоди завданої злочином є чинники суб'єктивного характеру. Вони виникають вже на самому початку кримінального розслідування. Їх можна виразити так: слідчі органи, всупереч положенням ст. 125 КПК України, ставляться до відшкодування матеріального збитку як до другорядного завдання. Оскільки ж на перший план в діяльності органу досудового слідства виходить не забезпечення реального відшкодування матеріальної шкоди потерпілій особі, то він і не вживає належних заходів до своєчасного встановлення шляхів руху цінностей, отриманих злочинним шляхом, ощадних рахунків, депозитів, відкритих на ім'я підозрюваних і звинувачених у банках та інших кредитних організаціях та накладення на них арешту з метою забезпечення в подальшому цивільного позову.

До суб'єктивних проблем необхідно віднести й просте не бажання слідчих чи органу дізнання виконувати дії щодо забезпечення цивільного позову. З урахуванням того, що деякі слідчі переконують потерпілих не заявляти цивільний позов у ході слідства, а зробити це під час розгляду справи в суді, а також того, що потерпілі, як правило, не обізнані з положеннями закону і при цьому досить рідко запрошують захисників для участі в судовому процесі, їхні права та законні інтереси, особливо в частині відшкодування заподіяної злочином шкоди, у багатьох випадках залишаються зовсім незахищеними. Якщо ж потерпілий певним чином “запізнився” і не заявив цивільний позов на досудових стадіях процесу та зробить це після завершення досудового розслідування, то з цього ніби випливає, що державу, в особі уповноважених нею органів, не хвилює питання доказування такого цивільного позову, вона ніби знімає з себе цей обов'язок. Проте така постановка питання не може бути прийнятною. Саме тому Верховний Суд України рекомендував судам гостро реагувати на виявлені під час судового розгляду факти незабезпечення або несвоєчасного забезпечення відповідними органами реального відшкодування шкоди, заподіяної потерпілому злочином” [11]. Доказування цивільного позову є обов'язком органів досудового розслідування в усіх випадках, незалежно від того, коли позов пред'явлено.

Чи є на практиці можливість усунення такого роду проблем? Питання складне і дискусійне. Деякі автори пропонують поліпшити роботу з відшкодування матеріального збитку, проведену органами дізнання та попереднього слідства, за рахунок матеріального стимулювання. Іншими словами, поставити рівень оплати праці слідчого або дізнавача в залежність від сум відшкодованої ними матеріальної шкоди. Так, Л.Г. Крахмальніков пропонує: “Не заперечуючи необхідності матеріального заохочення судових виконавців і висуваючи пропозицію про розширення рамок цього преміювання, ми повинні все-таки відзначити, що найбільша складність у розшуку і вилученні викраденого майна (переважно в стадії розслідування) падає на оперативних і слідчих працівників органів Міністерства внутрішніх справ. Діяльність таких посадових осіб з відшкодування шкоди, звичайно, не залишається не поміченою, і вони заохочуються у відомчому порядку. Але це є недостатнім. Мабуть, необхідно знайти прийнятні форми морального та матеріального заохочення зазначених посадових осіб за кожен випадок активної та успішної діяльності з відшкодування майнової шкоди від злочинів і зафіксувати їх в належному нормативному акті” [12, с. 19].

На думку автора статті такі пропозиції навряд чи можуть бути прийнятними з наступних підстав.

По-перше, що стосується морального чинника, то це справа кожного керівника органу дізнання, попереднього слідства в залежності від ставлення до виконання своїх посадових обов'язків підлеглими - заохочувати їх чи карати в установленому порядку. Конкретизувати ж форми морального і матеріального заохочення немає необхідності, оскільки різні дії або різна успішна робота може в кожному конкретному випадку заохочуватися по-різному.

По-друге, вводити економічний стимул для заохочення працівників органів дізнання та попереднього слідства за “кожен випадок активної та успішної діяльності з відшкодування майнової шкоди від злочинів” - це означає поставити їх в економічну зацікавленість у розслідуванні кримінальної справи. Таким чином, слідчий, який вилучив матеріальні цінності при обшуку, стає особою, зацікавленою в тому, щоб зібрати докази протиправності в придбанні цього майна не тільки за своїм посадовими обов'язками, а й з особистих міркувань. Від того, як слідчий доведе винність особи у заподіянні матеріальних збитків, буде залежати і відшкодування, а отже, і винагорода слідчого. Такий стан закономірно може послужити підставою до відводу слідчого від проведення досудового слідства. У п. 3 ч. 1 ст. 60 КПК України зазначено, що слідчий або особа, яка провадить дізнання, не може брати участь у розслідуванні справи та підлягають відводу якщо вони особисто зацікавлені у результатах справи.

По-третє, з'являється реальне підґрунтя для використання незаконних методів розслідування злочинів.

Підсумовуючи, зазначимо наступне. Вважаємо, що для усунення вищезазначених суб'єктивних проблем необхідно змінювати сам підхід працівників органу досудового слідства до потерпілих осіб, який на наше глибоке переконання має ґрунтуватися на п.4 “Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань”, згідно якого “До жертв слід ставитися із співчуттям та поважати їх гідність. Вони мають право на доступ до механізмів правосуддя, якнайшвидшу компенсацію за завдані їм збитки відповідно до національного законодавства” [13].

В зв'язку з цим пропонуємо доповнити ст. 125 КПК України ч. 3 такого змісту: “За неналежне виконання слідчим обов'язку забезпечення цивільного позову у кримінальних справах, де потерпілими особами (цивільними позивачами) визнано інвалідів, ветеранів війни і праці, дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування, інших громадян, які належать до категорії соціально незахищених, слідчий несе персональну відповідальність та підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності”.

Щодо загальних проблем, пов'язаних із відшкодуванням цивільного позову потерпілим від злочину особам, то зазначимо наступне. Видається, що основним способом їх вирішення має стати відшкодування матеріальної шкоди обвинуваченим або підсудним, а також особами, які в силу закону несуть майнову відповідальність за завдану ними шкоду. Коли ж ці суб'єкти кримінального процесу не мають коштів, то це має робити держава. Однак на даний період у неї немає таких коштів для вирішення цієї проблеми. Тому варто було б використати досвід деяких зарубіжних країн, у яких створюються громадські фонди підтримки жертв злочину і надання їм фінансової допомоги (такі пропозиції неодноразово висловлювалися в юридичній літературі).

В разі створення в Україні такого фонду (Фонду по відшкодуванню шкоди, завданої потерпілим злочинами) джерелами його фінансування можуть бути:

- відрахування з державного бюджету частини тих сум, які одержані: від використання праці засуджених, в результаті стягнення штрафів за злочини та адміністративні правопорушення;

- добровільні внески підприємств та організацій всіх форм власності, громадян;

- частина сум, одержаних митними органами від реалізації вилучених товарів, що незаконно переміщаються через кордон (справи про контрабанду);

- частина сум від реалізації конфіскованого в осіб, засуджених за корисні злочини майна тощо.

Що ж стосується державного фонду допомоги жертвам злочину то його створення задеклароване чинним законодавством, але покищо він реально не створений.

Список використаної літератури

1. Сайт Державного комітету статистики України.

2. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан.- К.: Юрінком Інтер, 1999. - 341 с.

3. Білецький-Носенко П.П. Словник української мови / АН УРСР; Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні. - К. : Наукова думка, 1966. - С. 19.

4. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского язика: В 4 т. - М.: ТЕРРА, 1995. - Т. 3. - С. 57.

5. Коломацкий В.Г. Криминалистическое обеспечение деятельномсти органов внутренних дел по расследовании преступлений // Криминалистика / под ред. Р.С. Белкина, В.Г. Коломацкого, И.М. Лузгина. - М., 1995. - Т. 1: История, общая и частные теории. - С. 237.

6. Бандурка О.М. Оперативно-розшукова діяльність: підручник. - Ч. 1. - Харків, 2002. - С. 4.

7. Філіпенко Н.Є. Проблеми правового регулювання діяльності оперативних підрозділів органів внутрішніх спра Форум права. - 2005. - № 1. С. 78-95

8. Орлов М., Кримінально-процесуальні гарантії відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином Право України. - 2004. - № 5. - С. 70.

9. Бандурка О.М. Оперативно-розшукова діяльність: підручник. - Ч. 1. - Харків, 2002. - С. 88-90.

10. Алиев Т.Т., Промов Н.А. Основные начала уголовного судопроизводства. М.: ”Книга сервис”, 2003. - С. 41.

11. Крахмальник Л. За более эффективное возмещение материального ущерба Советская юстиция. - 1967. - № 15. - С. 19.

12. Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань: Резоляція 40/34 Генеральної Асамблеї ООН. 29.11.1985.

Размещено на Allbest.ru