Проблеми ефективності правоохоронних органів із запобігання та протидії корупції в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ІЗ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ

У статті проаналізовані чинники, які впливають на ефективність діяльності правоохоронних органів із запобігання та протидії корупції в Україні. Приділяється увага аналізу ефективності використання організаційно-правового ресурсу правоохоронних органів у протидії корупції.

Ключові слова: кримінологія, запобігання та протидія корупції, ефективність діяльності правоохоронних органів із запобігання та протидії корупції.

правоохоронний корупція протидія

В останні роки рівень корупції в Україні залишається високим. У 2011 році за індексом сприйняття корупції (індекс визначає Transparency International) Україна посіла 152 місце між Угандою (151-ше місце) і Конго (154-те місце). Рік перед тим (в 2010 році) Україна перебувала на 134 місці.

Високий рівень корупції є свідчення того, що чинники, які його зумовлюють, залишаються незмінними або навіть посилюють свій вплив.

Безсумнівно, що на високий рівень корупції у нашій державі впливає цілий комплекс чинників, але серед них криміногенно важливим залишається низька ефективність діяльності правоохоронних органів із запобігання та протидії корупції. Тому виникає запитання: наскільки сьогодні правоохоронна система в Україні має достатній організаційно-правовий ресурс, щоб ефективно забезпечу- вати запобігання та протидію корупції?

Насамперед необхідно зазначити, що за останній період нашій державі повною мірою не вдалось забезпечити створення дієвої правоохоронної системи. Несистемні реорганізації правоохоронних органів, які мали місце, були більше спрямовані на створення лояльної до владної політичної еліти правоохоронної системи. Тому сьогодні є підстави вважати, що політична воля впливає на формування пріоритетів в діяльності правоохоронних органів, а не правова політика та визначені законом завдання, як би це повинно бути.

Використання потенціалу правоохоронних органів для вирішення політичних та бізнесових інтересів провладної еліти деформувало сутнісний характер правоохоронної системи. Відтак значно знизилась ефективність правоохоронних органів та їх авторитет у населення.

З таким категоричним висновком багато хто може не погодитись, адже правоохоронні органи загалом реагують на прояви протиправної поведінки, забезпечуючи охорону прав і свобод людини й громадянина. Але це відбувається лише в тому випадку, коли йдеться не про їхні відомчі інтереси або інтереси тих, хто має можливість безпосередньо впливати на керівників правоохоронних органів.

Окрім того, що політична та управлінська залежність правоохоронних органів деформувала характер діяльності цих органів, вона сформувала передумови для поширення корумпованих відносин у самих правоохоронних органах. Принцип “надійності” та “відданості” став найважливішим в системі кадрових призначень. Питання виборності кандидатів на окремі посади, а також конкурсне заміщення важливих посад навіть не вносяться до в порядку денного кадрової політики правоохоронних органів. Це відповідно породило “командний” підхід у кадровій політиці, за якого призначений на посаду керівник перетягує за собою віддану йому команду. Маємо ситуацію, за якої владні повноваження керівника і кар'єра тих, хто з його команди ідуть пліч-о-пліч [2, с. 64]. З огляду на це доречними є міркування С.М. Прояви, що боротьба з корупцією і хабарництвом повинна починатися у першу чергу з правоохоронних структур [3, с. 132].

Така система забезпечує “покровительство з верху” і тому окремі працівники правоохоронних органів, не боячись бути притягнутими до відповідальності, використовують свої владні повноваження для незаконного збагачення й утвердження свого впливу. Саме працівники правоохоронних органів володіють достатньою інформацію про джерела та розміри доходів багатьох державних службовців і суб'єктів підприємницької діяльності, що впливає на їхні власні запити. Прагнення мати такі ж статки, зберегти свою впливовість спонукає окремих представників правоохоронних органів до надання незаконних послуг суб'єктам господарювання (забезпечення захисту, так званого “даху” як від посягань злочинних угрупувань, так і правомірних вимог контролюючих органів, надання важливої конфіденційної інформації, службових зловживань тощо).

Такий стан правоохоронної системи засвідчує її серйозну деформацію: невиконання повною мірою правоохоронних функцій, спрямованість багатьох її працівників на власне збагачення, а не на службу інтересам держави.

Унаслідок цього ми маємо структурну неадекватність правоохоронної системи завданням запобігання корупції, а також відсутність необхідного контролю за виконанням важливих функцій, в тому числі, і відсутність «сторожа за сторожем» [2, с. 62]. Слабкість державного контролю за ефективністю діяльності право- охоронних органів із запобігання та протидії корупції посилюється практичною відсутністю громадського контролю. Звідси відверте небажання окремих працівників правоохоронних органів усвідомлювати соціальну значущість своєї фахової діяльності, а іноді і відверте нехтування професійною гідністю, що має надто тяжкі наслідки для розвитку нашого суспільства.

Нездатність правоохоронної системи локалізувати негативний вплив корупції на соціальні інститути, поширення зловживань і правопорушень серед працівників правоохоронних органів та свідомий вихід за межі правоохоронних функцій підтверджують кризу правоохоронної системи, її низьку ефективність у протидії та запобіганні корупції.

Щодо виконання функцій з протидії та запобігання корупції правоохоронні органи обрали стратегію керованої активності, яка ґрунтується на спрямуванні свого антикорупційного потенціалу на тих суб'єктів, які не мають захисту від впливу правоохоронних органів, або на тих, хто став на перешкоді в реалізації певних політичних чи бізнесових інтересів представникам владної політичної еліти. А варто зазначити, що в усуненні суб'єктивних чинників корупції якраз роль правоохоронних органів має бути вагомою і дієвою. Це і своєчасне виявлення та реагування на корупційні правопорушення, протидія кожному неправомірному використанню службових повноважень - завдання, яке посильне правоохоронним органам. Проте поширення корупції в правоохоронних органах, їхня політична й управлінська залежність послабили антикорупційний потенціал правоохоронної системи.

Отже, можна дійти висновку, що стратегія керованої активності лише сприяє зростанню корупційних правопорушень. Масове поширення корупційних право- порушень призвело до їхнього укорінення і нейтрального ставлення до них суспільства. Перспектива переходу до системної протидії та запобіганню корупції за таких умов стала проблематичнішою.

Наголосимо, що такий стан правоохоронної системи потребує її оптимізації, яку в сьогоднішніх умовах необхідно розпочати зі зміни принципів функціону- вання правоохоронних органів, перебудови їхньої структури, усунення залежності від адміністративного та політичного впливу, а також докорінної зміни системи добору кадрів, мотивації їхнього фахового зростання і просування по службі. Кардинальних кроків до реформ правоохоронної системи Україна ще не зробила.

Опрацьовані лише окремі концептуальні документи такого реформування. Зокрема схвалена Концепція реформування кримінальної юстиції (рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 р. “Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів”), що затверджена указом Президента України від 8 квітня 2008 р. [4]. Концепція передбачає реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства, а також зміну структури органів кримінальної юстиції, зокрема створення Національного бюро розслідувань або аналогічного органу.

У Концепції пропонується в процесі реформування правоохоронних органів вирішити низку завдань, основні з яких уже неодноразово обговорювались на різних наукових форумах. На сьогодні потрібне їх втілення на практиці.

До згаданих завдань належить реформування прокурорської системи. Роль прокуратури у правоохоронному механізмі держави є дуже вагомою. В Україні загальні засади діяльності прокуратури суттєво не змінились і містять залишки попередньої, радянської системи, де прокуратура забезпечувала дотримання законності винятково в ракурсі правової ідеології, яку визначала політична влада. Звідси - й одна з важливих функцій прокуратури - здійснення загального нагляду за законністю. У більшості демократичних держав прокуратура здійснює постійне представництво публічної влади в суді, при цьому вона представляє публічний інтерес, який вписується в єдину правову ідеологію та принцип верховенства права. Відтак у демократичному суспільстві діяльність прокуратури ґрунтується не на адміністративно-організаційних засадах (централізації), а на єдності за законом. Тому й прокурорська підпорядкованість та ієрархія прокурорських посад мають особливості: вони повинні забезпечувати незалежність і самостійність прокурорів усіх рівнів, а припис прокурора має бути письмово мотивований положеннями закону. Питання кар'єрного просування і пере- міщення по службі прокурорів має залежати від професійності та досвіду, а не від волі вищого за рангом прокурора.

Уже нагальною стала проблема перерозподілу й чіткого розмежування функцій і повноважень правоохоронних органів, а також створення механізму координації їхньої діяльності відповідно до визначеної компетенції.

Не вирішеним залишається проблема поєднання в системі Державної податкової адміністрації України правоохоронних і контрольних функцій. Таке поєднання функціонально невиправдане і створює певні можливості для службових зловживань.

Ще однією невирішеною проблемою залишається політичний та адміні- стративний вплив на правоохоронні органи, постійні спроби використати їхній потенціал у партійних або групових бізнесових інтересах. Проте на сучасному етапі суспільству так і не запропоновано певної моделі ефективного механізму унеможливлення такого впливу. Окремі пропозиції не містять системного характеру й не здатні подолати цю укорінену практику. На сьогодні ця ситуація ускладнюється ще й неприхованим бажанням владної еліти закріпити свою політичну монополію і сформувати жорстку владну вертикаль. Цьому сприяє і фактична можливість впливати на прийняття бажаних рішень Конституційним Судом України, і підпорядкування судової системи інтересам владної еліти.

Необхідно також зазначити, що ефективність правоохоронної системи щодо запобігання та протидії корупції залежить від поліпшення їх матеріально- технічного, кадрового та фінансового забезпечення, покращення фахового рівня їх працівників, впровадження критеріїв і методик оцінювання їхньої функціональної діяльності та її результатів.

Повинна також діяти система громадського контролю за функціонуванням правоохоронних органів, а також постійний моніторинг оцінки населенням якості роботи правоохоронних органів, у тому числі і ефективності щодо запобігання та протидії корупції.

Низькою щодо антикорупційної перспективи правоохоронних органів, принаймні поки що, є і дія Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” [5]. Хоча, і це необхідно усвідомлювати, ефективність цього закону багато в чому буде залежати від реформування органів кримінальної юстиції, реформування кримінально-процесуального законодавства і реалізації заходів спрямованих на локалізацію політичних та соціально-економічних чинників корупції.

Отже, суспільство може розраховувати на ефективну протидію та запобігання корупції лише тоді, коли в державі діє ефективна правоохоронна система.

В іншому випадку результати діяльності цих органів маскуватимуться за “переконливими” статистичними даними, а реальний стан буде далекий від бажаного суспільству.

Список використаної літератури

1. Карабанов А.Л. Современные проблемы противодействия коррупции : уголовно- правовой и криминологический аспекты А.Л. Карабанов, С.К. Мельник. - М.: Волтерс Клувер, 2010. - 200 с.

2. Проява С.М. Экономизация коррупции. Механизм противодействия : монография С.М. Проява. - М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2008. - 159 с.

3. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р.

Размещено на Allbest.ru